23 серпня, Україна буде відзначати День Державного Прапора. Наша редакція, користуючись нагодою, зібрала цікаві факти про прапор міста-фортеці. Наприклад, на Бахмутському стязі кожен колір має своє значення, а знак в центрі прапора — одна із головних туристичних пам’яток Донеччини, мова йде про знак солі.

Про значення та символи на нашому прапорі в коментарі «Бахмут. IN. UA» розповів Ігор Корнацький — історик, краєзнавець та завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею.

Бахмут: Історія створення прапора

Зазначимо, що прапор Бахмута є символом самоврядування міста і представляє триколірне прямокутне полотно із вертикально розташованих смуг малинового, синього (блакитного) і зеленого  кольору. Посередині стяга зображений хімічний знак солі білого кольору. За інформацією Бахмутської міської ради, положення про прапор міста затверджено рішенням виконкому тогочасної Артемівської міської ради 7 червня 1996 року.

Він додає, що за геральдичною традицією прапор має повторювати кольори герба (ред. на Бахмутському гербі є чорні кольори). Однак, точне повторення здалося не зовсім зручним, тому бахмутяни вирішили, що чорний колір на прапорі є недоречним й використали малиновий і синій. Водночас бахмутяни зберегли на прапорі знак солі, який є і в центрі міського герба, пояснює в коментарі редакції історик.

Значення кольорів на Бахмутському прапорі

На прапорі Бахмута зображені три смуги: зелена, синя та малинова. У центрі знак солі. Зелений колір теж відтворює один із кольорів міського герба. 

Традиційне значення зеленого кольору — це багатство, родючість земель і так далі. 

Малиновий колір — це колір козацтва, традиційний колір козацьких прапорів.

Синій колір символізує воду та небо. Також він може означати славу, честь і вірність.

Історик зауважив, що раніше міський прапор Бахмута можна було побачити не часто.

Читайте також:

• Перейменування вулиць, пов’язаних з російськими діячами в Бахмуті: чи на часі це питання? (Оновлено)
• «Ти не загинеш, Україно…», – бахмутський письменник Микола Чернявський
• В Бахмуті окупанти пошкодили один із найдавніших храмів Донбасу

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Симон Петлюра — видатний український державний діяч, який беззаперечно очолює топ борців за незалежність України. Більшовики настільки боялися прізвища Петлюри, що називали абсолютно всіх свідомих українців петлюрівцями (навіть якщо ті не визнавали Петлюру), або й взагалі не погоджувалися з його світосприйняттям. Хто такий Петлюра насправді, чому його виключили з семінарії та за, що оголосили молодого студента в розшук?

Редакція Бахмут IN.UA розповідає про життя відомого українця.

Симон Петлюра: коротка біографія

Семен Петлюра народився в багатодітній родині передмісті Полтави 22 травня 1879 року, тож він вже змалку звик до життя гуртом. Потім батьки віддали хлопчика навчатися в 13 років у церковнопарафіяльну школу. 

Симон продовжив науку у Полтавській духовній семінарії, до речі звідти його виключили за так званий “мазепинський дух”. Справа була така, що в семінарії влаштовували концерт, на ньому виступав композитор Микола Лисенко, на заході зіграли кантату “Б’ють пороги”, а вона була заборонена. Лиха додало ще й те, що на зустріч прийшов ректор духовної семінарії Іван Пічета, який почав звинувачувати Лисенка у “мазепинстві”. 

Нагадаємо, що радянська культура вселила українцям версію, начебто Мазепа був зрадником. На захист композитора виступив юний Симон.  Вже з юнацтва хлопець не міг тримати язик за зубами, й завжди відстоював свою думку, за що поплатився партою в семінарії, але зберіг честь та гідність.

Петлюра в ролі журналіста й втікача

Мало хто знає, що Петлюра не тільки політичний й громадський діяч, а ще й журналіст. Крім журналістики молодик мав ще одного кумира — ним став Микола Міхновський, його промова надихнула юнака вступити до лав Революційної української партії.

В 1901 році, Петлюра умудрився, будучи виключеним із Полтавської духовної семінарії взяти участь у Всеукраїнському студентському з’їзді, представляючи ту ж громаду духовної семінарії. Через рік Симона оголошують в розшук за організацію мітингів, загалом студентське життя молодика точно не було нудним. Щоб врятуватися від арешту Петлюра восени 1902 року виїхав на Кубань. Чим би займалася звичайна людина, яка переховується від поліції?

Радше за все переховувалася, але це точно не історія Петлюри. Він живучи в Кубані починає досліджувати документи Кубанського війська, а потім по них пише наукові статті. Привернувши до себе увагу жандармів — Симону довелося тікати знову, вибір падає на Львів, тут молодик продовжує писати. Доля усміхнулася Симону після оголошення амністії у 1908—1910. В цей період Петлюра проживав у Петербурзі. 

Як українець вчив москву поважати Україну та Шевченка

Симон Петлюра / фото з відкритих джерел

Сміливості Петлюрі було не позичати, живучи у Петербурзі, він брав активну участь в українському русі, зумів навіть домовитись про запровадження в радянському журналі “Мир” українського відділу. На той час, це було нечувано.

Петлюра окрім всього, ще виступав під час відзначення 50-річчя роковин смерті Тараса Шевченка в залі Дворянського зібрання на Михайлівській площі. Був присутній на похованні товариша, авіатора Лева Мацієвича, поклав вінок з україномовним написом на синьо-жовтій стрічці.

Під час Першої світової війни своє ставлення до війни виклав у статті-відозві “Війна й українці”. Петлюра писав, що українці лояльно виконують свій обов’язок перед Російською державою та висловлював надію, що в майбутньому ставлення влади до українського питання зміниться.

Петлюра та українізація армії

Пам’ятник Симону Петлюрі у Вінниці / фото Вікіпедія

Після початку революції Симон Петлюра увійшов до Центральної Ради, а потім його обрали на посаду Генерального секретаря з військових справ. В чому була задача Симона? На меті була українізація армії. 

Петлюра так звернувся до своїх військ: 

Як радянська влада вбила Петлюру та чому досі його боїться москва

У жовтні 1924 року, після поразки УНР, Петлюра оселився в Парижі, де організував видання тижневика “Тризуб“ і продовжував виконувати обов’язки голови Директорії УНР і Головного Отамана УНР. Крім цього, Петлюра виконував інше завдання — лякав радянську владу.

За свідченнями очевидців на засіданні ЦК РКП(б) у 1922 році Ленін сказав:

Симон Петлюра був убитий радянським агентом 25 травня 1926 року. Про те, що знищення Петлюри було саме операцією радянських спецслужб, свідчив працівник КДБ Петро Дєрябін, який 1954 року перейшов на бік американців. Він казав про це під час виступу в Конгресі США. До сьогодні Симон Петлюра в росії демонізується, окупанти його бояться навіть після смерті.

Автор тексту історик, краєзнавець Микита Безмен.

Авторка ілюстрації художниця Маша Вишедська.

Читайте також:

• “На війні немає оцінок, тут ти або загинув або вижив. Третій варіант — стати трьохсотим”: історія ветерана АТО
• Історія в кожному камінчику: цікаві факти про дореволюційні будівлі Бахмута
• Ким був Василь Стус для Донеччини: розповідь бахмутського історика Микити Безмена

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Нещодавно на Венеційському кінофестивалі показали документальний фільм “росіяни на війні” режисерки анастасії трофімової. Фільм одразу викликав широкий резонанс у суспільстві. Розберімось, що не так з цим фільмом і навіщо він був створений.

“росіяни на війні”

Примітка. анастасія трофімова — російсько-канадська режисерка, яка працювала в російській пропагандистській корпорації Russia Today. Фільм “росіяни на війні” спричинив масові протести української громади в Канаді. Адже таким чином режисерка займалась відбілюванням окупаційних військ.

Ця стрічка однобоко розповідає про російсько-українську війну з погляду російської сторони.
Перший момент, який впадає — це те, що в фільмі нема насильно мобілізованих росіян, колишніх в’язнів, вагнерівців, строковиків, надмірної кількості вихідців з середньої Азії та інших категорій військовослужбовців рф, яких можна зустріти в реальному житті серед особового складу.

Такий перелік дійових осіб вже наштовхує на пропагандистську ідею “ідеальності” армії РФ. У фільмі зустрічаються ті, хто пішов воювати за гроші, але вони зображені виродками на фоні тих, хто пішов “за ідею”. Тема вибору між патріотизмом та іншим інтересом воювати є ключовим лейтмотивом. Ідейні герої фільму – справжні богатирі і захисники батьківщини, яких відносно багато на фронті за логікою фільму.

Центральна історія доведена до рівня сюрреалізму. Громадянин України з Донецька, що воює на стороні окупантів приїздить на Новий рік в москву, щоб провести дитяче свято у якості Діда Мороза, а після – повертається на фронт. Така от історія про добро і позитив. В сюжеті з’являється ще більше зворушливих історій, які підігрівають глядача до стану емоційних переживань:

• бабця, що чекала єднання з росією;
• військовий, який привозить їй гуманітарну допомогу;
• санітарка, яка знайшла свого коханого серед свошників;
• молодий хлопець-призовник і його друг, який пішов воювати з ним за компанію.

Фільм взагалі не акцентує на тому, що росія вторглася в Україну. Також не йдеться там про військові злочини. Солдати майже не скаржаться на владу і не дай Боже – на путіна. Іноді солдати можуть сказати, що їм не подобаються їхні командирі, або їм приходять виплати невчасно і це все!

Свій фільм трофімова знімала на території анексованих лнр і днр, а також у москві. Сім місяців пропагандистка трофімова провела безпосередньо з окупантами в тилу та біля лінії фронту. Яким чином туди міг би потрапити незалежний журналіст? Багато відкритих питань до режисерки і явно присутній пропагандистський контекст.

Читайте також:

• “Звільнення Бахмута”: як виглядає свобода очима росіян
• 2 роки російського терору: як рф знищує Донеччину

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!