Один з головних наративів російської пропаганди, який окупанти активно просувають з часів боїв за місто, – ніякої назви Бахмут немає, натомість є Артемівськ, як це було в радянські часи. Конкретної аргументації вони не надають, лише агресивна риторика проти України. 

У сьогоднішньому матеріалі журналіст редакції Данило Вінниченко розвінчує цей міф та розповість головні факти, чому саме сучасна назва Бахмут є історично правильною. 

Походження назви Бахмут: від історії до припущень росіян

Бахмутський історик Ігор Корнацький зазначив, що походження назви міста Бахмут походить від однойменної річки Бахмутки. А перший документ, де вона згадується – царська грамота, адресована козакам Ізюмського слобідського полку і датована 14 жовтня 1704 року. Корнацький також пояснює, що наголос в назві Бахмýт падає на другий “У”, а не на “А”, як часто можна почути.

Є й інший варіант походження назви Бахмут. Корнацький припускає, що назва річки походить від імені дикого степового коня “бахмата”. До речі, це слово тюркського походження, що утворилося від імені Мехмет. Одна з правих приток Сіверського Дінця має назву Жеребець, яка згадується з 16 століття, але це, ймовірно, прямий переклад тюркської назви на українську, тому Бахмут може бути спорідненою назвою, яка з якихось причин не була перекладена на українську.

У документах XVIII століття згадуються імена Омеляна Бірюкова, торського козака, який першим відкрив соляні джерела в Бахмуті, та Федора Шидловського, полковника Ізюмського слобідського полку, до якого з початку XVIII століття був підпорядкований Бахмут. Персонально назвати засновника міста неможливо, але дізнатися, ким він був, можна лише в тому випадку, якщо його ім’я десь зафіксоване, нехай і в різних версіях. 

Однак російські пропагандисти постійно наголошують на тому, що назва Бахмута походить з часів правління Івана Грозного. Тоді на території сучасного міста будувалась оборона від татарських нападів, тож “русское государство” розпочало будувати цивілізацію.

У матеріалах російських істориків нерідко згадується словосполучення “Бахмутська сторожа”, звідки також припускають походження слова «Бахмут» – саме так називалась прикордонна служба тих часів. Цей історичний факт пропагандисти використовують як один з аргументів для легалізації окупації, що нібито “Бахмут – русский город”. 

Радянські часи й “героїзм Артема”

Вперше назва Бахмута була змінена вже з приходом більшовиків. У 1924 місто стало Артемівськом на честь Федіра Сергєєва (Артема) – більшовика та засновника Донецько-Криворізької Радянської Республіки (ДКРР), яка входила у склад Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки (РРФСР). 

Сакральне значення має те, що “Артем” загинув у 1921 році у залізничній катастрофі, тому і став “більшовицьким героєм”, тоді як його живі колеги у майбутньому стануть жертвами радянського терору. 

Попри тоталітарну політику Радянського союзу, напередодні проголошення незалежності України було проведено референдум про повернення місту історичної назви – Бахмут. Однак тоді рішення не було прийнято, бо лише 25% проголосували “за”. На всеукраїнському референдумі у грудні 1991 році бахмутяни разом з усією Донеччиною проголосували 83,9% за незалежність України. 

Сьогодення. Повернення Бахмуту історичної назви

Попри вже усталену назву міста, вторгнення росіян на Донбас у 2014 році знов внесло корективи. Створення т.з. “ДНР” було зумовлено також тим, що вони є послідовниками “Донецько-Криворізької Радянської Республіки”, тому мають право на існування. Тодішній Артемівськ був окупований з квітня по липень 2014 року російськими терористами. 

У 2015 році знов з’явилась дискусія щодо повернення назви на тлі ухвалення законів про декомунізацію, що стосувались і перейменування населених пунктів та вулиць, назви яких пов’язані з тоталітарним режимом. У мікрорайонах міста проводились слухання, за результатами яких громадяни підтримали ініціативу повернути дореволюційну назву міста.

23 вересня 2015 року тоді ще Артемівська міська рада ухвалила рішення звернутися до Верховної Ради України про повернення місту історичної назви. “За” проголосував 31 народний депутат, а “проти” – 8. 

4 лютого 2016 року Верховна Рада прийняла постанову про перейменування деяких населених пунктів і районів, яка набула чинності 18 лютого. Назва Артемівськ була змінена на Бахмут, також були змінені назви 76 вулиць і проїздів, а назва району була перейменована на Бахмутський.

Цей факт не сподобався росіянам. На тлі повномасштабного вторгнення пропагандисти розповідають про те, що назва міста має бути тою, яку започаткувала радянська влада. А Бахмут буцімто перейменував у 2016 році український “ворожий” уряд.

Самопроголошений ватажок регіону Денис Пушилін наголошував, що всі назви міст будуть “поверненні” на момент проголошення т.з. “ДНР”, тобто 11 травня 2014 року. Попри “чітку позицію” гауляйтера Пушиліна, самі ж росіяни досі не можуть визначитись з назвою міста. Дехто вважає, що потрібно повернути назву міста Артемівськ, а хтось каже залишити сучасну назву. 

Сьогодні Бахмут – одне з найбільш зруйнованих міст не тільки Донеччини, а всієї України. Росіяни замість “відбудови” міста, продовжують дискредитувати українську армію, однак свої ж злочини вони виставляють “на показ”, підкріплюючи це цинізмом та байдужістю до людей.

Читайте також:

• Бахмутський краєзнавець Ігор Корнацький розповів історію міського прапора
• Людей заживо замурували в стіну: як нацисти знищували євреїв в Бахмуті

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Бахмут – одне з найдавніших міст Донеччини. Але досі між істориками, краєзнавцями точаться суперечки щодо справжнього часу й обставин заснування міста. Коли ж насправді виникло постійне поселення на місці сучасного Бахмута і хто були його перші жителі – докладно розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький. Відкривайте справжню історію Бахмута і перевіряйте себе у тесті.

Дізнайтесь, чому Бахмут був і є українською територією — в матеріалі Бахмут IN.UA.

Історія Бахмута

У більшості довідників та енциклопедій першої половини ХІХ ст. заснування Бахмута датується початком XVIII століття і пов’язується з відкриттям і початком розробки соляних джерел на території сучасного міста. Натомість у ХХ ст. поширилася й стала панівною думка, що місто Бахмут походить від Бахмутської сторожі XVI ст. На цьому ґрунтується й офіційна дата заснування міста – 1571 рік.

У XVI столітті по річці Сіверський Донець пролягав умовний кордон між Московською державою і Кримським ханством. Його правий берег, де наразі розташоване наше місто, так і називався в тогочасних документах – кримською стороною. Втім, по обидва боки кордону розлягалося Дике Поле – безмежний незаселений простір, де з одного боку кочували кримські й ногайські татари, а з іншого проникали загони козаків із Запоріжжя, Дону й Сіверщини у пошуках «козацького хліба» – військової здобичі.

Кримські татари майже щороку чинили грабіжницькі походи до населених земель Великого князівства Литовського (потім Речі Посполитої) та Московської держави – країн, між якими на той час були розділені українські землі. Обидві держави намагалися давати опір татарським набігам, утворюючи прикордонну службу, і залучали до охорони кордонів українських козаків. Так у 1572 році в Речі Посполитій з’явилося українське реєстрове козацтво. А в московській державі приблизно в цей час бачимо козаків із Сіверщини (севрюків) у складі прикордонної сторожової служби.

Яку сторожу застував іван грозний

У 1846 році вийшла друком книга російського історика Івана Бєляєва «О сторожевой, станичной и полевой службе на Польской Украине московского государства…», у якій докладно описана організація прикордонної служби московської держави у XVI столітті. Саме тут вперше серед істориків була згадана загадкова Бахмутська сторожа.

За часів царювання в москві івана Ггозного (1533 – 1584) на степовому кордоні було утворено декілька сторожових ліній для охорони від татарських нападів. У січні – лютому 1571 року в Москві був зібраний з’їзд прикордонників, який мав переглянути організацію прикордонної служби, щоб зробити її більш ефективною. З’їзд виробив “приговор” – своєрідний устав прикордонної  служби, в якому були детально розписані місця розташування прикордонних застав (сторож), маршрути розвідувальних загонів (станиць), обов’язки сторожів і станичників.

Крайньою на степовому кордоні була лінія з шести донецьких сторож (Коломацька, Обишкінська, Балаклійська, Ізюмська, Святогірська й Бахмутська, а також Айдарська – пізніше облишена, оскільки лежала осторонь від звичайних шляхів татарських набігів). Шоста, Бахмутська сторожа знаходилась “усть Черного Жеребца”, тобто в місці впадіння в Донець його лівої притоки – Чорного Жеребця. Навпроти, з правого боку в Донець впадає річка Бахмут, яка й дала назву сторожі.

Чи було в сторожі постійне поселення

Сторожа являла собою невеликий (з шести чоловік) кінний спостережний загін, який мав об’їздити дозором визначену ділянку кордону довжиною в кілька десятків верст на лівому (московському) березі Дінця. Сторожі мали спостерігати за кордоном і сповіщати царських воєвод у прикордонних містах про прихід татарських загонів. Отримавши тривожну звістку, царський уряд збирав військо для відсічі ворогу. Суворі правила прикордонної служби вимагали від сторожів розташовуватися на місцевості приховано, навіть не розводити вогонь на одному місці двічі, щоб не привернути  увагу ворога. Звісно, ні про які укріплення або постійні поселення сторожів на степовому кордоні не йшла й мова.

Але й ця тонка мережа спостережних загонів на пограниччі проіснувала недовго. Вже в 1587 році через напади “черкас” (свавільних українських козаків) Донецькі сторожі вирішено було скасувати, замінивши їх станицями – кінними загонами по 12 чоловік, які здійснювали розвідувальні рейди на “урочні місця”, де раніше стояли сторожі. А в часи російської Смути початку XVII століття прикордонна служба московської держави занепала, так що від прикордонних міст Путивля й Рильська, виїздили тільки “ближні” сторожі, не далі як за 15-20 верст.

Територія Бахмута у ХVII столітті

А в Придінців’ї в цей час поширився вплив українського козацтва. У середині XVII століття тут діяли свавільні козацькі загони Васька Рябухи, Семена Забузького, Григорія Торського. У складі одного з таких загонів вперше згадується Іван Богун – пізніше відомий козацький полковник, соратник Богдана Хмельницького.

У другій половині XVII століття розпочалося масове переселення з Правобережної та Лівобережної України на землі колишнього Дикого Поля, де утворилися козацькі полки Сумський, Охтирський, Харківський, Острогозький, а в 1685 році – найпівденніший з них Ізюмський. Разом вони склали новий історичний регіон – Слобідську Україну. З часом заселення перейшло на правий берег Дінця, й до складу Ізюмського полку ввійшли нові укріплені поселення: Маяки, Тор (теперішній Слов’янськ), Райгородок.

Наприкінці XVII століття торський козак Омелян Бирюков відкрив соляні джерела на річці Бахмут, довкола яких невдовзі з’явилося поселення козаків-солеварів. Про це через тридцять років писали місцеві жителі до Сенату, пригадуючи час і обставини заснування міста. Близько 1703 року збудована невеличка дерев’яна фортеця, приписана потім разом із її мешканцями до Ізюмського слобідського козацького полку. Саме це й було початком історії постійного поселення на місці сучасного Бахмута.

Отже, наше місто було започатковане внаслідок  української народної колонізації, а не за велінням згори. А 1571 рік в історії краю позначився лише реформою сторожової служби московської держави  за часів царя івана грозного.

Примітка. Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту “Громадськість за демократизацію”, який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО “Бахмутська Фортеця” і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

Читайте також:

• Бахмутська цегла з літерою “П”: як з’явився завод Паланта
• “Не маса, а актив”: як донецькі ультраси прокладали шлях до українізації регіону
• Палац Культури у Часів Ярі: якою була історична споруда

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

У Бахмуті минулого року перейменували 106 вулиць, назви яких повʼязані з радянським минулим. Таким чином, у Бахмутській громаді, вулиця, раніше названа в честь радянського воєначальника та генерала Червоної армії — Миколи Ватутіна отримала нову назву: вулиця Героїв Небесної Сотні. Так само й провулок Ватутіна одержав нову назву: провулок Героїв Небесної Сотні. 

Детальніше про перейменування — в матеріалі Бахмут IN.UA

Хто такі Герої Небесної Сотні

“Небесна Сотня” — це збірна назва протестувальників, що брали участь в Революції гідності (кінець 2013  — лютий 2014 року) та загинули під час зіткнень із силовиками. Герої Небесної Сотні – це люди, що віддали своє життя заради майбутнього своєї країни.

За даними Українського інституту Національної пам’яті, Героями Небесної Сотні визнано 107 осіб: це українці, що приїхали до Києва з різних куточків України. Їхня мужність стала символом боротьби за гідність та свободу, зокрема свободу думки та слова. Офіційно День Героїв Небесної Сотні ушановують 20-го лютого, цей день є символічною датою кульмінацією подій на Майдані.

У Бахмуті вулиця Ватутіна існувала ще з радянських часів та довгі роки мала імʼя воєначальника та генерала червоної армії – Миколи Ватутіна. Під час дерадянізації назв вулиць у Бахмутській громаді у 2024 році, вулицю Ватутіна перейменували на вулицю Героїв Небесної Сотні. 

Зазначимо, що серед Героїв Небесної Сотні є вихідці з Донеччини, зокрема:

• Юрій Дяковський;
• Володимир Рибак;
• Іван Пантелеєв;
• Дмитро Чернявський;
• Сергій Бондарев;
• Людмила Шеремет.

Примітка. Над текстом працювала практикантка Софія Чорнобай.

Читайте також:

• Бахмутська цегла з літерою “П”: як з’явився завод Паланта
• Хто такий Борис Вальх і чому його ім’ям назвали вулицю в Бахмуті
• Вулиця імені Дмитра Самофалова: на честь кого назвали вулицю в Бахмуті

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!