У січні 1918 року в Бахмуті, повітовому центрі Катеринославщини, вийшов друком перший і єдиний номер учнівського журналу «Вільні думки». Це був чи не перший на Донеччині зразок україномовної журнальної періодики, започаткований з ініціативи Бахмутського гуртка української учнівської молоді. Цікаво простежити життєвий шлях дописувачів бахмутських «Вільних думок». Більшість з них (крім Володимира Сосюри, який став класиком української літератури ХХ століття) загубилася потім у вирі подій громадянської війни, радянських репресій і голодоморів.

Але принаймні один з них залишив помітний слід у літературному житті еміграції, пройшовши складний і звивистий шлях із революційного Бахмута до Сараєва в тодішній Югославії. Це Гнат Побігайло (1899 – 1960), уродженець Бахмута, випускник Бахмутської чоловічої гімназії, учасник учнівського журналу «Проблески» (1916 – 1917), редактор літературно-просвітнього журналу «Вільні думки» (1918), пізніше – учасник білого руху й російськомовний поет міжвоєнної еміграції, випускник сільськогосподарського факультету університету в Белграді (1926), дослідник і викладач у галузі сільськогосподарських наук. Детально про біографію Гната Побігайло розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Бахмутська чоловіча гімназія, де навчався Г. Побігайло.

Першими  відомостями про Гната Побігайла ми завдячуємо його  сучаснику Федору Максименку (1897 – 1983), засновнику української історичної бібліографії, чиї дитячі та юнацькі роки пройшли в Бахмуті. У своєму листі до бахмутського краєзнавця Валентина Замкового він подає опис книжкового раритету, який довго зберігав у своїй особистій бібліотеці, а потім передав до Історичної бібліотеки в Києві: «Вільні думки. Літературно-просвітній журнал. Видає гурток Бахмутської молоді. Редагує Гнат Побігайло. Бахмут, 1918. № 1. Січень».

Сторінка з опису домоволодінь м. Бахмута з адресою помешкання родини Побігайлів.

У своїх листах Ф. Максименко згадував також учнівський журнал «Проблески», що видавався в передреволюційну пору, в 1916 – 1917 роках, при Бахмутському реальному училищі за редакцією вчителя історії Олександра Кобалевського. На сторінках «Проблесков» серед інших спроб учнівської літературної творчості зустрічаємо й публікації за підписом «И. Побегайло, ученик 7 кл. Бахмутской мужской гимназии» та криптонімом «И.П.». Це подорожні нотатки «Екатеринослав – Александровск (Через пороги)» та «По местам «Слово о полку Игореви», прозовий етюд «Зимними сумерками» і стаття «Памяти поэта» до 30-річчя смерті С.Я. Надсона. Це  той самий Гнат Побігайло – невдовзі редактор першого українського журналу в Бахмуті. Вже перші російськомовні прозові й критичні спроби обдарованого гімназиста виявляють спостережливість і майстерність оповідача, його зацікавлення гострими соціально-психологічними проблемами й актуальними на той час літературно-художніми течіями.

Учнівський журнал «Проблески», в якому друкувалися перші літературні спроби Г. Побігайла.

У «Вільних думках» 1918 року перу Г. Побігайла належать вступна стаття «Од редактора» й прозовий етюд «Вечірня мелодія». Редакційна стаття, що мала програмний характер, свідчила про причетність української шкільної молоді Бахмута, до якої належав і Гнат Побігайло, до ідей та настроїв, викликаних Українською революцією 1917 – 1921 років, про пошук молоддю свого національного самовизначення та шляхів творчої самореалізації в річищі української мови й культури.

В журналі зазначена адреса редакції: Бахмут на Катеринославщині, Олександрівська вулиця, № 75. За цією адресою в «Оцінному описі домоволодінь, що підлягають земському обкладанню» міста Бахмута 1919 року значиться домоволодіння Гликерії Іллівни Побігайло, селянки Бахмутської волості Катеринославської губернії. Подальші дослідження з’ясували, що Гнат Ілліч Побігайло (1899 – 1960) народився в Бахмуті 10 жовтня (за старим стилем 27 вересня) в родині Іллі Опанасовича та Гликерії Іллівни Побігайлів. Його батько за походженням належав до селян, після військової служби був запасним феєрверкером російської армії.

Вступна стаття Г. Побігайла в журналі «Вільні думки». Бахмут, 1918

Участь гімназиста Гната Побігайла у видавничій діяльності Бахмутського гуртка української шкільної молоді та його спроби української літературної творчості були пов’язані з національно-культурним відродженням, яке переживало українство на Донеччині в 1917 – 1918 роках. Чимало земляків воювали потім в українському війську. Інакше склалася доля Гната Побігайла, який, очевидно, в 1919 році був мобілізований до денікінської армії, а після поразки білогвардійців евакуювався разом із братом Олександром із Криму через Туреччину, нарешті осів у Югославії.

У Белграді Г. Побігайло закінчив сільськогосподарський факультет університету (1926), але докторську дисертацію захистив лише в 1957 році. Працював спочатку асистентом на своєму факультеті, потім начальником Відділу фітопатології в Інституті сільськогосподарських досліджень у Топчидері (передмістя Белграду). Після Другої світової війни він продовжив науково-дослідницьку роботу в Сараєво, з 1948 року викладав фітопатологію, мікробіологію та бджільництво в Сараєвському університеті. У 1954/55 навчальному році був продеканом сільськогосподарського факультету.

Обкладинка збірки віршів Г. Побігайла «Ну, так что ж!». Белград, 1938.

У 1920-30-х роках Гнат Побігайло брав активну участь у літературному житті російської еміграції, був учасником літературного гуртка Голенищева-Кутузова в Белграді. Його вірші друкувалися в журналі «Воля России» (Прага, 1928), збірнику «Ступени» (Белград, 1927). У 1938 році вийшла друком єдина його авторська поетична збірка «Ну, так что ж?», яка містить 69 віршів, включно з двома перекладами з сербських поетів.

Зразки зрілої поетичної творчості Гната Побігайла, які можна знайти в мережі Інтернет, засвідчують своєрідність його індивідуального творчого стилю (за деякими оцінками – «єдиний справжній футурист серед поетів російської еміграції»). У багатьох віршах бачимо відгуки бахмутського періоду життя, подій революції та громадянської війни («Камень на камень», «Надгробная речь», «Браслеты и шуба»).

Пореволюційна біографія земляка-бахмутянина, редактора першого українського журналу на Донеччині під час Української революції 1917 – 1921 років, являє собою один із численних варіантів соціальної та духовної еволюції місцевої української молоді під впливом революційних подій.

Благодійний фонд “Карітас-Житомир” оголосив реєстрацію на отримання допомоги з покращення житлових умов для внутрішньо переміщених осіб у Житомирській області.

Про це повідомили представники благодійного фонду.

Хто може отримати підтримку та як звернутися

Благодійний фонд “Карітас-Житомир” продовжує реалізацію проєкту “Житло для вразливих домогосподарств”. Допомога спрямована на підтримку вразливих родин ВПО, які вимушено шукали нове житло через війну та постійно проживають на території Житомирської області.

У межах проєкту фонд проводить ремонт житла, щоб створити безпечні та комфортні умови для проживання родин.

Скористатися допомогою можуть ВПО, які переїхали після 24 лютого 2022 року з районів активних бойових дій або прифронтових територій, постійно проживають у Житомирській області та орендують житло понад два роки або мають власне житло.

Під час відбору надаватиметься пріоритет наступним категоріям громадян, а саме:

• особи з важкими захворюваннями;
• особи з інвалідністю;
• самотні особи віком від 60 років;
• одинокі батько чи мати або опікун неповнолітніх дітей;
• багатодітні родини з трьома або більше неповнолітніми дітьми;
• родини з усиновленою дитиною;
• родини, які виховують дітей під опікою;
• вагітні жінки або мати з дітьми до 3 років;
• домогосподарства, які втратили джерела доходу або мають середньомісячний дохід на одну особу менше ніж 6 318 гривень.

Куди звертатися

Для того, щоб отримати додаткові деталі та подати запит на ремонт, потрібно зателефонувати з понеділка по п’ятницю, з 10:00 до 16:00 за одним із номерів телефонів:

• +380 (67) 200 1055;
• +380 (96) 191 0338.

Читайте також:

У Києві діє місце тимчасової підтримки для людей у кризових життєвих обставинах

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Пенсійний фонд України, окрім призначення та виплати пенсій, забезпечує українців і соціальною допомогою на поховання. Отримати її можуть особи, які взяли на себе організацію похорону, залежно від статусу померлого.

Детальніше про те, як отримати допомогу у 2026 році — в матеріалі Бахмут IN.UA.

Які документи потрібні для отримання допомоги

Для звернення за допомогою на поховання зазвичай необхідно підготувати:

• заяву про виплату допомоги;
• паспорт або інший документ, що посвідчує особу заявника;
• довідку про смерть або витяг з Державного реєстру актів цивільного стану;
• свідоцтво про смерть чи інший документ, якщо смерть настала за кордоном;
• довідку ВПО — для осіб, зареєстрованих на тимчасово окупованих територіях;
• реквізити банківського рахунку у форматі IBAN.

Перелік документів та орган, до якого потрібно звертатися, залежать від того, ким був померлий — пенсіонером, застрахованою особою, безробітним або особою без статусу.

Куди звертатися за виплатою у 2026 році

Для оформлення допомоги необхідно подати документи до будь-якого сервісного центру Пенсійного фонду України. Під час воєнного стану немає прив’язки до місця реєстрації — звернутися можна до зручного відділення ПФУ.

Виплата зараховується на банківський рахунок особи, яка здійснювала поховання, або може бути отримана у відділенні Ощадбанку за паспортом та ІПН.

Якщо померла застрахована особа, допомогу на поховання виплачує роботодавець коштом соціального страхування. Для цього подають заяву та свідоцтво про смерть.

У разі смерті пенсіонера звернення подається до Пенсійного фонду. ВПО та мешканці тимчасово окупованих територій також мають право звертатися до будь-якого ПФУ.

Розмір допомоги на поховання

У разі смерті пенсіонера допомога становить двомісячну пенсію, яку він отримував.

Якщо помер пенсіонер з-поміж військовослужбовців — виплата дорівнює тримісячній пенсії, але не менше п’ятикратного прожиткового мінімуму для працездатних осіб. У 2026 році це не менше 16 640 гривень.

Для застрахованої особи або члена її сім’ї, який перебував на утриманні, розмір допомоги становить 4 100 гривень.

У разі смерті безробітного допомога виплачується в розмірі прожиткового мінімуму.

Якщо померла особа не працювала, не була пенсіонером і не перебувала на обліку в центрі зайнятості, за допомогою слід звертатися до органів місцевого самоврядування — розмір виплати визначається на місцевому рівні.

Допомога не надається, якщо поховання пенсіонера було здійснене за рахунок держави.

Допомога під час воєнного стану

Якщо смерть настала на тимчасово окупованій території або в зоні бойових дій, факт смерті необхідно встановити через суд. Для цього подається заява про встановлення факту смерті із зазначенням мети та причин неможливості отримати офіційні документи.

До заяви додають наявні докази — свідчення очевидців, фото, документи або довідки про неможливість відновлення актів цивільного стану. Судовий збір у таких справах не сплачується.

Допомога на поховання також надається у разі смерті членів сім’ї, які перебували на утриманні застрахованої особи, відповідно до законодавства України.

Читайте також:

2000 гривень на медобстеження: як отримати кошти за програмою “Скринінг здоров’я 40+”

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!