росія роками намагається нав’язати міфи про неукраїнську Донеччину. Однак, саме Донеччина, а зокрема Бахмут в свій час був центром українізації всього Донбасу. Посприяв цьому локальний журнал «Забой».

Як журнал повпливав на громаду Бахмута, хто його створив та навіщо розповідає видання «Спільне», автор Андрій Мовчан

Вулиці Бахмута в 1929 році

На дворі був 1929 рік. В тогочасному Бахмуті, тоді ще Артемівську марширують комсомольці, чоловіки  тримають в руках прапори та агітаційні плакати зі проукраїнськими гаслами, але мета цієї акції не звична — популяризація українських книжок. 

Окрім прапорів та плакатів демонстрація несе макети українських книжок:

• роман «Вуркагани» авторства Івана Микитенка;
• роман «На-гора» Миколи Ледянка;
• роман «Голубі ешелони» Петра Панча. 

Микола Скрипник по центру. Фото: з відкритих джерел

На вулицях Бахмута шумно, люди метушаться, гомонять. Такі унікальні кадри зафіксували в місті. Фактично, ця демонстрація стала початком політики українізації на Донбасі. Згадку про ті події описує тогочасний ідейний натхненник українізації Микола Скрипник, котрий сам був родом з міста Ясинувата Бахмутського повіту:

«Колись багато товаришів вважали, що Донбас — це не Україна, а робітники Донбасу здебільшого не українці. Виявляється тепер, що це цілком неправильно; серед гірняків 3/4, цебто близько 70% робітників, українців. До нових заводів, копалень ідуть нові тисячі, десятки й сотні тисяч робітників із села. Треба, щоб основні кадри донбасівського кваліфікованого пролетаріату оволоділи українською мовою, українською книжкою, українською культурою для того, аби мати можливість впливати на ці нові робітничі шари. Українська книжка, бібліотеки, український театр, українська газета допоможуть донбасівцям оволодіти українською мовою і придбати собі знання української культури». 

Тут потрібно зауважити, що Микола Скрипник з 1927 року до 1933 року був народним комісаром освіти УСРР.  Його погляди аж ніяк не збігалися із радянською владою. Відтак, завдяки йому завершили українізації преси, а ще викладання в школі популяризували саме українською. Він постійно наголошував, що українська культура є самостійною й незалежною від російської. Скрипник згодом звільнили з посади за його проукраїнську позицію.

Читайте також: Бахмут: історія назви міста-фортеці

Однак повертаючись до теми, за сприяння українських діячів Донбас отримав й популяризував українські газети, бібліотеки й театри. Одним з головних журналів, який висвітлював українську культуру  став бахмутський літературний журнал «Забой», а разом з ним  однойменна спілка пролетарських письменників. До речі, вона також була створена в Бахмуті.

Що таке «Забой», та хто його створив?

Журнал «Забой». Фото: з відкритих джерел

Журнал «Забой» заснували в Бахмуті два російських письменники Михайло Солонімський та Євген Шварц. Обоє чоловіків переїхали до України на заробітки, спланували влаштуватися на роботу в соляну копальню ім. Карла Лібкнехта.

В той час в Бахмутської громади вже була ідея створити літературний журнал, але приїзд гостей з росії остаточно дав цьому процесу рух. Бахмутські газетярі із видання «Всеросійська кочегарка» вірили, що завдяки гостям з росії вони зможуть отримати важливі звязки, щоб заручить видання підтримкою.

Перший номер  «Забой» журналу вийшов у вересні 1929 року. У журналі почали друкувати твори Володимира Короленка, Максима Горького, Анатолія Луначарського, Володимира Винниченко, Івана Микитенка, Олександра Копиленка, Павла Тичини, Тодось Осьмачка, Лев Скрипника.

Тираж цього журналу 32 тисячі примірників, однак українських авторів майже не було. Власне, й сама редакція визнавала ваду відірваності від місцевого контексту:

«…щодо літературної частини. Найбільший недолік у ній — відсутність відображення життя донецького пролетаря. Чому це сталось? Та тому, що оповідання написані столичними письменниками, замало знайомими з місцевим життям. Значить, це лихо легко виправити. Потрібно, щоб у наступних номерах “Забою” на першому місці були твори наших донецьких письменників із робітників».

Як розв’язували проблему із відсутністю українських авторів? 

Через те, що в журналі не було місцевих авторів в 1924 році створили письменницьку організацію Донбасу, яка отримала таку ж назву «Забой». Туди вже ввійшли місцеві: 

• Олексій Селивановський;
• Борис Горбатов;
• Порфирій Трейдуб;
• Арсеній Заходяченко;
• Фелікс Ковалевський та багато інших. 

Згодом, літературні осередки «Забою» почали з’являтися на копальнях та заводах цілої Донеччини. Спільноти були у Костянтинівці, Краматорську, Кадіївці, Горлівці, Лисичанському, Маріуполі, Луганському, а літературу творили звичайні робітники. Так були певні проблеми із грамотністю, але люди хотіли творити, мали запал та ентузіазм. Журнал розвивався з блискавичною швидкістю, великий внесок у це зробив Фелікс Ковалевський.

Фото: Вільне Радіо

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

День захисту дітей, який традиційно відзначають 1 червня, у 2025 році набуває особливого значення на тлі соціальних і гуманітарних викликів, що постали перед українськими дітьми. Це не просто свято, а нагадування про обов’язок держави й суспільства гарантувати кожній дитині безпеку, освіту, здоров’я та щасливе дитинство.

Редакція Бахмут IN.UA розповідає детальніше про історію Дня захисту дітей та про те, як з’явилося це свято.

День захисту дітей 2025: як виникло свято

Ідея відзначати День захисту дітей з’явилася ще у 1925 році під час Першої всесвітньої конференції з питань добробуту дітей. Однак офіційно Міжнародний день захисту дітей був запроваджений лише у 1949 році, коли Міжнародна демократична федерація жінок ініціювала його встановлення та визначила дату святкування — 1 червня. Вперше ж це свято відзначили в наступному році, у 1950-му.

Після трагедій Другої світової війни питання безпеки, прав і добробуту молодого покоління стало як ніколи актуальним. Уже в 1946 році, невдовзі після створення ООН, було засновано Дитячий фонд ЮНІСЕФ — організацію, що покликана допомагати дітям у найскладніших життєвих обставинах.

У 1948 році світова спільнота прийняла Загальну декларацію прав людини, яка містила й положення, що стосувалися дітей. А в 1959 році ухвалили окрему Декларацію прав дитини — документ, покликаний гарантувати кожній дитині право на щасливе дитинство, турботу, захист і розвиток. Один із її ключових принципів звучить так: “Дитина має бути серед тих, хто першим отримує захист і допомогу за будь-яких обставин”.

В Україні День захисту дітей офіційно почали відзначати з 1998 року. Ініціатором став тодішній президент Леонід Кучма, який підписав відповідний указ. Відтоді 1 червня стало не лише святом, а й нагадуванням про відповідальність суспільства за права, безпеку та щастя кожної дитини.

Традиції святкування

В Україні День захисту дітей став нагодою говорити про дитячі права, умови життя, доступ до освіти та медичної допомоги.

У цей день організовують концерти, майстер-класи та інші активності для малечі і їх батьків. Основна мета — нагадати суспільству, що кожна дитина заслуговує на щасливе дитинство. Часто також проводять благодійні акції — зокрема, збір іграшок або коштів для дітей, які постраждали від війни чи потребують особливої підтримки.

Гарною ідеєю на цей день може стати сімейний пікнік або тематична прогулянка, які дозволять провести час у родинному колі та поговорити з дітьми про їхнє життя й турботи. Головне — зробити цей день особливим і щасливим для кожної дитини.

Читайте також:

• Бахмут, сорочки та дощ: яким був День вишиванки у 2017 році
• День матері в Україні: коли святкуватимуть у 2025 році
• Як виглядало бахмутське Artwinery: 20 світлин з підземелля

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Бахмутська автошкола ТСОУ (Товариство сприяння обороні Україні) — відомий навчальний заклад, у якому виховували не одне покоління водіїв. Цього року йому виповнилося 65 років.

Детальніше про те, як з’явилася автошкола ТСОУ в Бахмуті, розповіли представники Бахмутського краєзнавчого музею.

Історія Бахмутської автошколи ТСОУ

Історія навчального закладу розпочалася 1 квітня 1960 року, коли згідно з постановою Центральному комітету секретаріат УРСР в Бахмуті було створено автошколу. На початку вона мала скромні ресурси: напівпідвальне приміщення на вулиці Артема (нині — Миру), автопарк у три машини по вулиці Профінтерна (нині — Сибірцева), трьох викладачів, трьох інструкторів і керівника — полковника у відставці С.С. Корпульова.

Попри обмежені можливості, автошкола стрімко розвивалась. Уже за перші чотири роки з’явилися філії в Часів Ярі, Сіверську та селі Миронівка. До 1964 року в автопарк розширили до 12 машин, а у закладі працювали 12 інструкторів, 7 викладачів.

“Автоклуб” та розширення

У серпні 1964 року заклад отримав нову назву — “Автоклуб”. Проте умови навчання залишалися абсолютно такими ж. Наприклад, класи містилися у напівпідвальних приміщеннях, а навчальні автомобілі стояли просто неба та без технічної бази для їх обслуговування.

Тим часом попит на навчання постійно зростав. Для порівняння, у 1960 році професійні водійські права отримали 222 учні, а в 1966-му — вже 440. Кількість мотоциклістів зросла з 12 до 390 осіб, а охочих здобути права категорії “любитель” — з 8 до 157.

Брак місць змушував частину учнів виїжджати на навчання до філій, але і там ситуація була напруженою. Тож, аби розширити школу у 1967 році на вулиці Чехова, 4 (нині — Максима Рильського) було зведено новий навчальний корпус із п’ятьма навчальними аудиторіями, який знають нині бахмутяни.

Автошкола у XXI столітті

На початок XXI століття Бахмутська автошкола ТСОУ була потужним навчальним закладом, послугами якого користувалися не тільки бахмутяни, але й представники та представниці інших регіонів Донеччини. Щороку понад 1 700 випускників отримували тут водійські права різних категорій, а також професійні посвідчення автослюсарів, операторів ЕОМ (електронно-обчислювальна машина), діловодів та інших спеціалістів.

До повномасштабної війни школа мала власний автодром площею 7 гектарів, навчальні легкові та вантажні автомобілі, технічну базу й гаражі. У закладі працювали понад 50 людей.

Наразі невідомо те, як виглядає школа, але, ймовірно, вона була знищена внаслідок бойових дій у місті.

Читайте також:

• Історія в три століття: як з’явився Всіхсвятський храм у Бахмуті
• Бахмут, сорочки та дощ: яким був День вишиванки у 2017 році
• Медовий, Яблучний та Горіховий: коли в Україні святкуватимуть Спас

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!