Симон Петлюра — видатний український державний діяч, який беззаперечно очолює топ борців за незалежність України. Більшовики настільки боялися прізвища Петлюри, що називали абсолютно всіх свідомих українців петлюрівцями (навіть якщо ті не визнавали Петлюру), або й взагалі не погоджувалися з його світосприйняттям. Хто такий Петлюра насправді, чому його виключили з семінарії та за, що оголосили молодого студента в розшук?

В радянській пропаганді Петлюра є постаттю рівнозначною Бандері та Шухевичу з точки зору державної небезпеки. 

Як Петлюра відстояв композитора Лисенка

Микола Лисенко / фото з відкритих джерел

Семен Петлюра народився в багатодітній родині передмісті Полтави 22 травня 1879 року, тож він вже змалку звик до життя гуртом. Потім батьки віддали хлопчика навчатися в 13 років у церковнопарафіяльну школу. 

Симон продовжив науку у Полтавській духовній семінарії, до речі звідти його виключили за так званий “мазепинський дух”. Справа була така, що в семінарії влаштовували концерт, на ньому виступав композитор Микола Лисенко, на заході зіграли кантату “Б’ють пороги”, а вона була заборонена. Лиха додало ще й те, що на зустріч прийшов ректор духовної семінарії Іван Пічета, який почав звинувачувати Лисенка у “мазепинстві”. 

Нагадаємо, що радянська культура вселила українцям версію, начебто Мазепа був зрадником. На захист композитора виступив юний Симон.  Вже з юнацтва хлопець не міг тримати язик за зубами, й завжди відстоював свою думку, за що поплатився партою в семінарії, але зберіг честь та гідність.

Петлюра в ролі журналіста й втікача

Симон Петлюра / фото з відкритих джерел

Мало хто знає, що Петлюра не тільки політичний й громадський діяч, а ще й журналіст. Крім журналістики молодик мав ще одного кумира — ним став Микола Міхновський, його промова надихнула юнака вступити до лав Революційної української партії.

В 1901 році, Петлюра умудрився, будучи виключеним із Полтавської духовної семінарії взяти участь у Всеукраїнському студентському з’їзді, представляючи ту ж громаду духовної семінарії. Через рік Симона оголошують в розшук за організацію мітингів, загалом студентське життя молодика точно не було нудним. Щоб врятуватися від арешту Петлюра восени 1902 року виїхав на Кубань. Чим би займалася звичайна людина, яка переховується від поліції?

Радше за все переховувалася, але це точно не історія Петлюри. Він живучи в Кубані починає досліджувати документи Кубанського війська, а потім по них пише наукові статті. Привернувши до себе увагу жандармів — Симону довелося тікати знову, вибір падає на Львів, тут молодик продовжує писати. Доля усміхнулася Симону після оголошення амністії у 1908—1910. В цей період Петлюра проживав у Петербурзі. 

Як українець вчив москву поважати Україну та Шевченка

Симон Петлюра / фото з відкритих джерел

Сміливості Петлюрі було не позичати, живучи у Петербурзі, він брав активну участь в українському русі, зумів навіть домовитись про запровадження в радянському журналі “Мир” українського відділу. На той час, це було нечувано.

Петлюра окрім всього, ще виступав під час відзначення 50-річчя роковин смерті Тараса Шевченка в залі Дворянського зібрання на Михайлівській площі. Був присутній на похованні товариша, авіатора Лева Мацієвича, поклав вінок з україномовним написом на синьо-жовтій стрічці.

Під час Першої світової війни своє ставлення до війни виклав у статті-відозві “Війна й українці”. Петлюра писав, що українці лояльно виконують свій обов’язок перед Російською державою та висловлював надію, що в майбутньому ставлення влади до українського питання зміниться.

Петлюра та українізація армії

Пам’ятник Симону Петлюрі у Вінниці / фото Вікіпедія

Після початку революції Симон Петлюра увійшов до Центральної Ради, а потім його обрали на посаду Генерального секретаря з військових справ. В чому була задача Симона? На меті була українізація армії. 

Петлюра так звернувся до своїх військ: 

Як радянська влада вбила Петлюру та чому досі його боїться москва

У жовтні 1924 року, після поразки УНР, Петлюра оселився в Парижі, де організував видання тижневика “Тризуб“ і продовжував виконувати обов’язки голови Директорії УНР і Головного Отамана УНР. Крім цього, Петлюра виконував інше завдання — лякав радянську владу.

За свідченнями очевидців на засіданні ЦК РКП(б) у 1922 році Ленін сказав:

Симон Петлюра був убитий радянським агентом 25 травня 1926 року. Про те, що знищення Петлюри було саме операцією радянських спецслужб, свідчив працівник КДБ Петро Дєрябін, який 1954 року перейшов на бік американців. Він казав про це під час виступу в Конгресі США. До сьогодні Симон Петлюра в росії демонізується, окупанти його бояться навіть після смерті.

Автор тексту історик, краєзнавець Микита Безмен.

Авторка ілюстрації художниця Маша Вишедська.

Читайте також:

• Княгиня Ольга: як помститися за смерть чоловіка та розбудувати державу?
• Бахмут чи Артемівськ: як правильно називати місто-фортецю
• Любов переможе війну: історія одного кадру з Бахмута

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Князь Олег Віщий — одна із найважливіших історичних постатей Київської Русі, так каже нам підручник історії. Втім, за тамтешніми сухими фактами стоїть унікальна людина із гарним почуттям гумору та кмітливістю.

Історик Микита Безмен розповів редакції Бахмут IN.UA про не типову сторону князя Олега Віщого.

Біографія князя Олега

Точних відомостей про походження Олега немає. За літописами Олег був родичем Рюрика, однак в яких саме родинних відносинах вони перебували — невідомо. 

За однією з версій Олег міг бути братом дружини Рюрика, а за іншими — представником місцевих слов’янських князів, одним зі шведських військових вождів, або й взагалі ніяк не пов’язаним із Рюриком. Версій багато, але немає навіть жодної, яка б була наближена до правди. 

Після смерті Рюрика у 879 році Олег став правити в Новгороді, а разом з тим, взяв опікунство над сином Рюрика Ігоря. Фактично Ігор мав правити згодом, але Олег забрав владу собі.

Олег вмів шукати шляхи розвитку й був фінансово грамотним

Олег Віщий розумів, що саме розвиток допоможе Новгородським землям стати тогочасним мегаполісом. В цьому Олегу допомогла фінансова грамотність — а саме, торгівля стала основним джерелом збагачення князя. 

Завдяки торгівлі добре жили й місцеві, бо продовольчі можливості земель були скупими. Олег зрозумівши ключ до успіху, взявся оволодіти ключовими позиціями вздовж шляху “з варягів у греки” — це водогінний шлях по якому ходили судна.

Раніше головні пункти цього шляху контролював Київ, тож Олег побачив ціль, й не побачив перешкод. За літописами 882 року Олег здобув Київ, попередньо зайнявши Смоленськ та Любеч. При взятті Києва він убив київських князів Аскольда та Діра. До слова, противники християнства, встановили зв’язки з Олегом, сподіваючись з його допомогою вигнати християн з Русі-України. 

Вони могли допомогти Олегові проникнути в Київ і вбити Аскольда та Діра. Олег змусив платити русичам данину: древлян, сіверян, тиверців, й відповідно цим наживав собі ворогів. Хоча з сучасного погляду князь просто впроваджував систему оподаткування. Олег  воював з волинськими та хорватськими князівствами, а потім об’єднав всі землі вздовж шляху “з варягів у греки”.

Фатальна битва 

Одна зі знакових битв для Олега відбувалася під час походу на Константинополь. Літопис каже, що 907 року, руська дружина на 2000 лодіях, на чолі з князем Олегом вирушила в похід. Ось, як йшов хід битви: 

Руси оточили місто і перетягнули волоком човни суходолом в затоку, оминувши натягнутий ланцюг. Побачивши неможливість чинити опір русам, місто здалося, і Олег у знак своєї перемоги прибив свій щит на ворота міста. Руські дружинники були обдаровані великими дарами. Однак угоду про пільги для руських купців з візантійцями вдалося підписати лише 911 року, коли пригрозили другим походом проти Константинополя.

Чому князя Олега називали Віщим

Олега назвали Віщим через одну цікаву легенду. Одного разу Олега хотіли отруїти та дали йому склянку, в якій нібито знаходилося вино. Великий князь відчув щось недобре і вилив вино. Надалі виявиться, що в келиху було не вино, а отрута. За здатність нібито передбачати долю його і прозвали Віщим, тобто той, хто бачить майбутнє.

Обставини загибелі Олега суперечливі та не до кінця зрозумілі. Згідно з літописом, хтось із тодішніх волхвів напророчив Олегові, що він прийме смерть від свого коня. 

Князь засмутився й наказав більше не приводити до нього свого улюбленця, а лише й далі утримувати його, годувати й доглядати. Потім, аж через чотири роки, дізнавшись, що скакун помер, Віщий посміявся над тим пророцтвом і зажадав поглянути на кості колись вірного побратима. 

А коли прибув туди, то поставив на кінські останки ногу і промовив: “Чи не від цього черепа прийняти мені смерть?” Але тієї ж миті звідти виповзла отрйна змія і вжалила князя. Через те він “занедужав і помер”, стверджує літописець.

Автор тексту: історик, краєзнавець Микита Безмен.

Читайте також:

• “Світський біс” та чай з ромом: 10 маловідомих фактів про легендарного Тараса Шевченка
• Сварився з Петлюрою та став міністром пошт: розповідаємо про бахмутянина Микиту Шаповала
• “Оскар” та робота з Майклом Джексоном: 10 маловідомих фактів про Квітку Цісик

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

4 вересня минуло 38 років з дня смерті Василя Стуса – діяча відомого на всю Україну і далеко за її межами. Втім, Стус не тільки поет, а ще й письменник, перекладач, прозаїк, літературознавець, правозахисник. Разом з іншими українськими дисидентами Стус став символом української визвольної боротьби від радянського ярма. Життя Стуса невід’ємно пов’язано з Донеччиною. 

Історик Микита Безмен розповідає для редакції «Бахмут. IN.UA» про життя Стуса на Донеччині.

Батьки Стуса втекли від репресій на Схід

Василь Стус сам родом з Вінниччини, але вже з дитинства мігрував з родиною на схід України. Батьки Стуса вирішили, що краще виїхати з охопленого насильницькою колективізацією заходу України в індустріалізований Донбас, де було менше репресивних заходів до населення. Василь Стус закінчив школу № 265 міста Сталіно зі срібною медаллю, а потім вступив до Донецького університету, який потім буде носити його ім’я. 

Стус завжди привертав увагу тим, що спілкувався виключно українською мовою у зросійщеному Донецьку. Стус знав латину, німецьку та інші європейські мови, що дозволило йому власноруч перекладати твори відомих класиків живою українською мовою. 

Через неформальні розмови з викладачами Стус знайомився з творчістю «неправильних авторів» для радянської влади: М. Семенко, М. Зеров, В. Свідзинський, О. Любченко, М. Хвильовий, В. Підмогильний та багато інших. Будучи студентом Василь підготував збірник своїх віршів, надіславши її до «Літературної газети» (зараз — «Літературна Україна»). 

Читайте також: Боротьба донеччан за українську державність

Після армії Стус за власної волі повернувся до Донецької області і став вчителювати у Горлівці. Радянська влада у той період штучно створювала умови для русифікації населення України нав’язуючи наратив про недолугість української мови та величчя могутньої російської. 

Багато батьків писали заяви і відмовлялися від того, щоб їхні діти вивчали українську мову в школах. Стус намагався змінити ситуацію на краще. Він застосовував педагогічний артистизм для зацікавлення дітлахів в українській мові: розказував дітям цікаві історії з минулого України, читав власну поезію та свої переклади класиків українською мовою. 

Прометей Донеччини, який давав людям мову

Завдяки цікавій роботі Стуса діти цікавилися українською мовою та культурою. Певний час Стусу пропонували перспективу стати директором школи, але він відмовився через необхідність вступити до лав комуністів. Потім Василь Стус працював підземним плитовим на шахті «Октябрьська» в Донецьку.

Багато друзів-шахтарів Стуса надихалися його поезією на обіді та між змінами. Згодом Стус перейшов на посаду редактора газети «Соціалістичний Донбас» і почав свій повноцінно творчий шлях. Під керівництвом активіста команда з чотирьох перекладачів та двох друкарів видавала десятки тисяч екземплярів пролетарської газети. 

Поет відпрацював декілька років на благо розвитку культури шахтарського краю поїхав до Києва вступати в аспірантуру, де розпочав дисидентську і правозахисну діяльність. 

Стус для Донеччини – це Прометей, який давав людям мову, яку так потребував край, який найбільше за всю історію України піддавався політиці русифікації.

Фото: «Бахмут. IN.UA»

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!