Ірина Кулькова народилася в Бахмуті, все свідоме життя вона прожила тут. Героїня рано захопилася танцями й почала торувати свій шлях у цій сфері. Талановита дівчина виступала у тепер вже зруйнованому Палаці культури імені Мартинова. Коли почалася повномасштабна війна жінка разом із сином евакуювалися до Польщі, її чоловік залишився в України — він прикордонник, тож першим зустрічав ворога.

Яке воно життя в Польщі, чого варто повчитися українцям та чи планує бахмутянка повертатися додому — пані Ірина розповіла редакції «Бахмут. IN. UA».

Евакуація до Польщі

Коли почалося повномасштабне вторгнення, чоловік бахмутянки Констянтин, який служить прикордонником одразу попередив кохану — треба виїжджати, бо невідомо, що буде далі й на стільки все затягнеться. Як виявиться згодом прогноз коханого був точним, Бахмут майже повністю зруйнований окупантами. До слова, бахмутянка працювала на заводі Шампанських Вин Artwinery. 

Концерт шоу-балету “Ліцей” у 2019 році. Фото: скріншот

На заводі наша піврозмовниця працювала п’ять років екскурсоводом. Серед улюблених вин героїні брют — це шампанське із кримської сировини. Найкраще і її улюблене — це брют мускат — воно дуже складне у виробництві.

До Польщі Ірина з маленьким сином приїхали 8 березня. Спершу, каже героїня, вона не думала шукати роботу, адже на руках був маленький син, якого не було на кого залишити в Польщі. Жінка адаптовувалася до нового життя, з чоловіком зв’язок тримали телефоном.  Житло закордоном українці надала місцева жителька, а до того близько трьох місяців Ірина з сином жила в подруги.

Зумба в Польщі

Бахмутянка навчає охочих зумбі. Фото: особистий архів героїні

Згодом Ірині запропонували проводити уроки зумби для поляків. Так власне й почалася творча кар’єра в Польщі, заняття проводять за донати, спілкуються між собою англійською мовою, каже пані Ірина. Без знання мови в країні важко жити каже бахмутянка, але її вже почав допомагати син Тьома, який польську вивчив швидше.

«У Польщі багато культурних заходів, на одному з них мені запропонували за донати викладати зумбу. У нас у місті є кафе, яке проводить для українців різні творчі заняття: малювання, різні види танців. Зараз там залишився викладач, який навчає афро-танцям, і я навчаю зумбі. Це не повноцінна робота, працюю  по суботах. Переважно до мене ходять поляки», — каже бахмутянка.

Жінка додає, що це не професійні танці, а радше те, що дозволяє отримати задоволення, перемикнути думки та просто гарно провести час.

Поляки та українці схожі

За майже рік життя в Польщі героїня помітила, що українці та поляки мають схожий менталітет, вони прагнуть допомогти українцям.

«Поляки дуже нас розуміють, співчувають й всі хочуть допомогти. Я не плачу за квартиру, мені її надала безкоштовно полячка. Це дуже добра жінка, вона наголосила, що не хоче заробляти на помешканні, але хоче, щоб воно приносило користь. Якщо мені потрібно просто записатися до лікаря чи щось перекласти — люди відгукуються», — запевняє героїня.

Ірина наголошує, в Польщі до українців відчувається особливо добре ставлення від місцевих. Якось її просто обійняла на вулиці незнайомка, коли побачила надпис на її худі «I am from Bakhmut». Стосовно росіян, жінка додає, що не зустрічала проросійських настроїв в країні. Росіяни в Польщі є, але за словами героїні, ті, з якими вона знайома — це люди, які не підтримують війну проти України.

Садочки в Польщі

Пані Ірина. Фото: особистий архів героїні

Сину пані Ірини 5 років, хлопчик вже ходить в польський садочок, дитина швидко адаптувалася, а польську розуміє часом навіть краще за маму, запевняє героїня. Освіта для дошкільнят бахмутянці до душі, каже, що тут велику увагу виховательки приділяють дитині. З малюками працюють психологи, логопеди, змалку їх навчають англійської.

«Діти постійно чимось займаються, у них цікаві заняття. Навіть їжу, вихователі дають корисну. Наприклад, корисні снеки, як от сухофрукти, свіжі овочі та фрукти. Багато діток вегетаріанці, й харчування коригують під їхні потреби. Всі діти різні, але до всіх знаходять підхід», — ділиться досвідом героїня.

В садочках Польщі дітки займаються рукоділлям самостійно, вчаться малювати, креслити, ліпити з пластиліну. Крім того, їм влаштовують цікаве дозвілля, малюки ходять в театри, на екскурсії, зокрема на кінну ферму.

Громадський транспорт та медицина

Викладачка акцентує увагу учнів. Фото: особистий архів героїні

Окремої уваги заслуговує громадський транспорт, каже героїня. В Польщі загалом дуже зручна інфраструктура, гарно розвинене метро та трамвайна мережа, дістатися навіть у окраїну міста не важко, й не займе багато часу.

«Я не скажу, що це прямо мегаполіс, звісно, що десь є такі райони як й у нас. Але якось все по-іншому. Коли ми перетнули кордон, то помітили різницю. Останні роки в нашому Бахмуті теж були гарні дороги. Тут, якщо є навіть дірочка в асфальті, її ремонтують», — каже бахмутянка.

Стосовно медицини, пані Ірина каже, що вона на високому рівні, як біженка вона може лікуватися безплатно. Безплатними послугами користувався й батько героїні, чоловік мав рак, але до останнього лікарі намагалися зробити його життя комфортним. Щоб втамувати біль використовували морфій, який належить до медичного канабісу. В Україні він ще не легалізований. 

Читайте також: Музикантка з Бахмута розповіла про роботу на круїзному лайнері та життя в евакуації

Щоб отримати безплатні медичні послуги в Польщі потрібно оформити песель, це аналог нашого ідентифікаційного податкового номеру, каже бахмутянка. Після його отримання людина може розраховувати на безплатну допомогу лікаря, певні аналізи все одно можуть бути платними, наголошує українка.

Ірина запевняє, вона хотіла б повернутися додому, коли буде така можливість.

«Це моя країна і я хочу там жити. Вона у нас дуже гарна. Наш Бахмут — це наша гордість, росіяни зруйнували там дуже багато. Я б хотіла повернутися із сином саме туди, але я не знаю, як буде далі, й чи будуть нам допомагати із відновленням», — каже бахмутянка.

Фото: особистий архів героїні

Читайте також: Танці з ВПО та вивчення української мови: історія викладача з Бахмута Володимира Ковшова

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

“Я вступила, коли Бахмут був одним, а повернулась додому в незнайоме місто”, — пригадує події в Бахмуті 2014 року героїня.

Бахмутянка Ірина Жданюк зараз проживає в Рівному, сюди вона переїхала до початку повномасштабного вторгнення. Дівчина вступила в Рівненський університет, а Бахмут, місто свого дитинства, героїня запам’ятала поділеним на два періоди — до вступу та після. Річ в тому, що перший навчальний рік Ірини припав на 2014 рік — першу окупацію Бахмута проросійськими бойовиками.

Про життя в Рівному, окупацію Бахмута та його трансформацію в 2014 — розпитали в бахмутянки.

Бахмут — місто мого дитинства

“Бахмут — місто мого дитинства, де я народилася, ще в Артемівському роддомі. Тому навіть в паспорті, коли отримувала його в 16 років, ще було зазначено Артемівськ, не Бахмут”, — пригадує бахмутянка.

Дитинство Ірини проходило на Забахмутці — дівчина навчалась в п’ятій школі і вже потім переїхала на Комаровку. Згодом дівчина вирішила вступати в Острозьку академію, вступ припав на 2014 рік. Їхала до університету дівчина з одного міста, але повернулась в зовсім інше.

“Коли я приїхала (ред. з Рівного до Бахмута), то вже не було ні герба, ні прапора на міській раді, якої немає”, – каже Ірина.

Дівчина описує весну 2014 року, коли почалась війна. Російські бойовики зайшли в Донецьк та Луганськ. В Бахмуті окупанти зайняли будівлю прокуратури. Героїня додає — тоді, щоб потрапити додому, молоді люди старались обирати потяг, бо  їдучи автобусами була більша ймовірність натрапити на блокпости. Особливо бойовики полювали на хлопців, пригадує дівчина. Їхати додому було страшно.

“Пам’ятаю, я приїхала до Бахмута поїздом. На вокзалі стоїть мама, чекає мене. Я виходжу й бачу, наскільки вона перелякана. Навіть в повітрі відчувала, що щось не те. На вулицях було дуже мало людей. Ми пішли додому. Навпроти дитячої поліклініки ми бачили цих людей (ред. проросійських бойовиків) без ніяких шевронів, ніяких опізнавальних знаків, просто такий чорний костюм. А в прокуратурі вони щось вигружали, якісь ящики, і перше, що мені спало на думку — це зброя. Мама казала мені, щоб взагалі не виходила на вулицю”, — каже Ірина про події 2014 року.

Коли приїздила додому — чула вибухи та прильоти

Молодь Донбасу опинилась по двох сторонах, пригадує Ірина. Тоді ще вчорашнім школярам українських шкіл почали видавати російські дипломи. Частина Донеччини та Луганщини перейшла під контроль псевдореспублік.

“Тим, хто опинився в “ДНР”/“ЛНР”, запропонували російські дипломи після закінчення навчання. Моє покоління потрапило в такі історичні часи. Я тоді цінніше ставилася до того, що змогла отримати державний український диплом і залишитися в більш мирному регіоні. Ще довго, коли я приїздила додому, було дуже чутно вибухи, і прильоти”, — говорить бахмутянка.

Вона додає, що в той час перестала впізнавати рідне місто. Було чітке розуміння себе, як українки, дім якої забрали. Полегшення дівчина відчула, коли проросійських бойовиків вигнали з будівлі прокуратури в Бахмуті.

“Пам’ятаю, вже в серпні був День українського прапора, і до нас приїхали журналісти. Це був перший День прапора, який я почала святкувати. Я не розуміла раніше, наскільки важлива державна символіка, до того періоду”, — пригадує бахмутянка.

Бахмут звільнили 6 липня 2014 року. В цей час під окупацією залишались десятки міст та сіл Донеччини. Бахмутянка розповідає, що її друзі також жили в Горлівці, найдужче хвилювались за них. З 2014 року Горлівка знаходиться під контролем рф.

В Бахмуті майоріли українські прапори на вулицях

Після деокупації в 2014 році в Бахмуті багато змінилося, говорить бахмутянка. На вулицях почали майоріти українські прапори, люди одягали вишиванки, відбулось самоусвідомлення. 

“Я приїздила завжди влітку, була вдома до вересня. Помічала, як люди почали одягати не просто такі футболки з вишивкою, а справжні вишиванки. Бахмут зустрічав перших переселенців з окупованих міст. Відбулися такі культурні знайомства, обмін історіями, традиціями. І в нас це було відчутно. Так, на День Соборності, пам’ятаю, ми теж робили акцію. Я навіть брала участь в живому ланцюгу на мості”, — пригадує Ірина Тесленко.

На вулицях з’явилося більше української мови, відкрилась перша книгарня “Еней” з україномовною літературою. Дівчина додає, що стереотипи про російськомовний схід вона розвінчувала вже під час навчання. Ірина писала диктанти на відмінно, спілкувалась українською й пояснювала одногрупникам, що Донеччина – така ж частина України, як й інші області. Розповідала й про рідний Бахмут.

“Звісно, що місто дитинства кожному буде найкраще. Але навіть вже без зайвої суб’єктивності, бо багато бувала за кордоном, я на 100% погоджуюся з нашими мешканцями, що Бахмут — надзвичайно красиве місто, унікальне й дуже доглянуте. Лише наша Бахмутка яка красива. Хоча, кажучи “Бахмутка” — уявляєш собі якусь маленьку річку, а не ту, яка була в нас.

Мені здається, ми, бахмутяни, дуже близькі з харків’янами. Бо ми усе хочемо зробити з любов’ю, і при кожній нагоді хочемо сказати, звідки ми. Хто питає мене й чує, що я з Донбасу, вони навіть не уявляють, що це може бути купа троянд. Бахмут – це справді унікальне місто, нам прищепили любов до того, щоб це місто прикрашати й тримали доглянутим”, – так героїня ділиться спогадами про Бахмут.

Як Рівне підтримує переселенців та переселенок?

На думку бахмутянки, сама назва міста “Рівне” дуже точно визначає його характер та дух. Воно спокійне. Водночас з початком вторгнення Рівне стало хабом та пристанню для українців, які були змушені залишити свої домівки.

“Ми бачили потоки людей, які їхали за кордон по трасі. Був й страх, і паніка — особливо, коли росіяни були на Житомирській трасі. Бо це якраз дорога на Рівне, і, звичайно, люди боялися”, — каже бахмутянка.

Ірина перші тижні вторгнення перечікувала в сільській місцевості, бо залишитись в місті поряд з аеропортами боялась. Вже за 2 тижні вона повернулась назад.

“Пам’ятаю: перше, що мені захотілося — це прибратися в квартирі. Промайнула думка: “Як я хочу, щоб мене не вигнали звідси”. Я думала, як приймати родину в себе, бо ми спостерігали на Донеччині рух. Так я стала таким пунктом приймання для рідних й друзів”, — додає бахмутянка.

В її оточенні всі допомагали одне одному — в цьому, каже Ірина, наша найбільша сила. Героїня каже: на її думку, вона інтегрувалась в нову громаду, і у цьому їй допомогла щирість й повага до своїх традицій.

“Я бачу, як люди поважають те, що я постійно розповідаю за свою Батьківщину, за Донбас, що я поважаю своє коріння. І от в мене отут такий приклад класний. Люди з Авдіївки збираються і варять свою Авдіївську кашу. Вони мало того, що збираються, ще й підтримують один одного, зв’язки, які в них були. Кожен збагачується цим. І таких людей будуть поважати і в своїй країні, і будь-де за кордоном. Це, напевно, головний секрет, як залишатися українцями в будь-якому куточку світу”. 

Читайте також:

• “У Донецьку все було гарно. Всі були щасливими”. Війна очима підлітка
• “Тихий куточок” з глибоким сенсом: продовження історії родини Реуцьких
• “Альо…Альо…й ніби не було цих років”: історія бахмутянки, яка понад два з половиною роки чекала коханого з полону

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Бахмутянин Віктор Сучков зараз живе на Дніпропетровщині, у місті Самар. Чоловік евакуювався з Бахмута весною 2022 року. З собою вивіз трьох котів — пухнасті весь час жили з Віктором. Спершу в гуртожитку, але згодом сусіди написали скаргу на котів, а без них бахмутянин лишатися в гуртожитку відмовився. Тож, вирішив сам будувати собі житло. Ще й незвичайне.

Як переселенцю це вдається, читайте в матеріалі Бахмут IN.UA.

“Це ж мої коти, як я їх залишу”

Віктор Сучков за професією архітектор, до повномасштабної війни він працював за фахом, цікавився незвичайними темами. Зокрема, побудовами енергоефективних споруд. Чоловік каже, що в Бахмуті жив в районі Забахмутка, але коли почалось повномасштабне вторгнення — Віктору з родиною і його котам довелось евакуюватись. 

Спершу мали їхати до Чернівецької області до знайомих, але лише дорога до Дніпра у Віктора зайняла добу. Тому він вирішив зупинитися на Дніпропетровщині, де якийсь час разом з котами жив у гуртожитку в місті Самар. 

Згодом сусіди поскаржились на пухнастих — чоловік пояснює, що вони у нього активні, тож завдавали клопоту співмешканцям. Директор гуртожитку отримав заяву від людей, тож звернувся до Віктора. Чоловік каже, що він міг залишитися там жити, але йому поставили умову — без котів.

“Це ж мої коти, як я їх залишу. Це мої друзі, ми з ними разом з Бахмута все пройшли”, — каже бахмутянин.

На допомогу Віктору прийшов волонтер Олександр, і оскільки з тваринами чоловіку знайти житло не вдалось – Олександр знайшов ділянку для бахмутянина, на якій той планує побудувати омріяне енергоефективне житло. Віктор пояснює, що він планував зробити це ще в Бахмуті, але втілити ідею в реальність вийде на Дніпропетровщині. 

Самар переселенцю подобається, тут він вже встиг висадити город — невелику ділянку під це йому тимчасово виділили місцеві благодійники. Але в планах бахмутянина побудувати оселю, де можна буде поєднати й кімнату для себе та котів й теплицю для городини. 

“Я моделлю обрав мікроклімат тропічних країн. Тому тут виноград буде й тропічні рослини”, — пояснює бахмутянин.

Бахмутянин будує власне житло

Матеріали для своєї споруди чоловік купляє сам, також допомагають волонтери. Віктор запевняє: попри те, що на вулиці холодно — у його оселі вже є спосіб зігрітися, який він зробив самотужки.

“Я зимою поки без опалення. На вулиці було мінус 9, у мене мінус 7 було в цьому будинку. Зараз у мене є декілька таких конструкцій, щоб було тепло взимку. Вона складається з одного простого плаща й термоплаща. Зверху над ліжком у мене є такий, як балдахін з пінофолу (ред. матеріал, який використовують для утеплення). Завдяки цьому температура в мене сягала 28 градусів тепла”, — каже бахмутянин.

Допомагають чоловіку місцеві волонтери благодійного фонду Гордість Нації ЮА. Наприклад, зараз вони забезпечують проведення електроживлення до житла. 

Бахмутянин же у розмові зізнається, що головна мета його дому — аби було місце для всіх, зокрема його котів, які з чоловіком пережили весь цей час. Для пухнастих улюбленців Віктор зізнається, що планує побудувати лабіринти всередині конструкції.

Підтримати Віктора можна донатом на особисту карту за реквізитами: 4149 4991 9524 1052. Всі кошти бахмутянин планує використовувати для будівництва свого житла. 

Читайте також:

• Історія турботи: як перукар із Бахмута підтримує жінок у складні часи
• “Виїжджав з батьком та 30-кілограмовою собакою”: лікар з Бахмута Сергій Старусєв розповів про роботу під обстрілами та нове життя в Києві
• “Я отримував одну відмову за іншою”: історія бахмутянина, який не опустив руки та відкрив власну пасіку

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!