Музикантка з Бахмута розповіла про роботу на круїзному лайнері та життя в евакуації

Семаковська Тетяна 09:51, 4 Квітня 2023

Аліна ДубоваМузикантка з Бахмута Аліна Дубова зараз перебуває далеко за межами України, дівчина працює в музколективі на круїзному лайнері. Аліна поділилася з редакцією своїми поглядами на українську освіту, розповіла про власне становлення та відповіла на головне питання — чого бракує освіті в Україні, та чому необхідно відмовитись від російської культури.

Фундація особистості

Аліна народилася в Бахмуті, щиро любила своє місто, а ще в дівчинки змалку була патріотична родина, тож інакшої позиції українка не могла мати. В Бахмуті Аліна закінчила музичний коледж по класу барабанів. Своє подальше навчання вона продовжила в Харкові, як сучасний джазовий музикант. Навіть зараз під час роботи дівчина навчаться онлайн.

В 2014 році, коли власне все й почалося, юна бахмутянка вже виходила на проукраїнські мітинги. Попри юний вік й косі погляди оточуючих — дівчина не перестала підтримувати Україну, її батьки волонтерили та допомагали армії. 

283244929 3213708572289350 8639410134749644844 n 1cb75

Аліна Дубова. Фото: Фейсбук

Сама ж Аліна згадує, що тоді навіть в освітніх закладах можна було почути російські наративи від вчителів, а дітей, які носили українську символіку, зокрема підвіску у вигляді герба, могли публічно присоромити у школі.

Окремо слід згадати й за українську мову. За словами героїні, в Бахмуті українську мову сприймали як нижчу за рангом, її вважали «селянською», натомість російська займала панівну позицію.

Під час навчання в Бахмутському коледжі мистецтв Аліна Дубова грала в складі духового оркестру

Музикантка додає, раніше вона мала декілька візитів в росію, мала там родичів з якими зараз не спілкується, й бачила рівень життя там. За власним досвідом українки, люди, які підтримують російські наративи не бажають працювати для того, щоб щось мати. Вони не проти заселитися в чиюсь квартиру безплатно.

Евакуація з Бахмута та робота на круїзному лайнері

336166772 564592458962530 2296727014801450714 n 737b5

Аліна Дубова разом з творчим колективом. Фото: Фейсбук

Аліна евакуювалася з міста на початку повномасштабного вторгнення, не могла наражати свою родину на небезпеку, виїхала разом з мамою, сестрою та племінницею в кінці березня. Тут же героїня влаштувалася на роботу в готелі, працювала на ресепшені. 

Звісно, що спочатку було важко, пригадує героїня, але оскільки вона мала на собі обов’язки забезпечувати себе самостійно, то довелося йти далі. Згодом, Аліна знайшла для себе можливість працювати в музичній сфері та підписала контракт на роботу в круїзному лайнері. Тут героїня грає в колективі разом з музикантами зі всього світу, у колективі дівчини немає росіян, вони є на лайнері, але Аліна не працює з ними. Попри те, втримати внутрішню рівновагу все одно важко, каже героїня.

«Люди, з якими я працюю тут (ред. наразі у Бразилії) дуже розуміючі. Буває й таке. що багато хто не знає правдивих новин, інколи питають: «А, що не закінчилося» маючи на увазі війну, а коли відповідаєш, що ні, то люди дивуються», — каже музикантка.

Музика під час війни

336054599 495459026107758 7620501359316188923 n ca23a

Музикантка Аліна Дубова. Фото: Фейсбук

Попри війну в Україні активно розвивається творча індустрія. На думку музикантки сьогодні є чимало артистів, які роблять позитивний вклад і популяризують українське. 

«Загалом культурній галузі зараз дуже важко, тому що ти просто знаходишся  в ступорі. Багато з тих, хто виїхав за кордон, я думаю не повернуться, бо на жаль дуже тяжко. Я планую повертатися в будь-якому випадку. Мій дім згорів в Бахмуті. Я хочу повертатися в Харків, зараз набратися якомога більше досвіду й розвивати нашу музичну сферу», — наголошує музикантка.

Вона додає, що в Україні музикантам складно розвиватися, зокрема й через застарілу систему навчання в університетах. Бувають такі випадки, коли до студента викладачі ставляться, як до когось нижчого по рангу, такі знецінювання неприємні та травмуючі насамперед для самих студентів.

Реформи в українську освіту та суспільство

326128882 754987146289443 6435620124928494177 n e6434

Музикантка за барабанами. Фото: Фейсбук

Пані Аліна почала розмовляти українською в побуті почала нещодавно, однак вже дуже добре володіє мовою. Співрозмовниця згадує, що перехід був важким, але попри це, їй вдалося опанувати мову.

«Я вважаю, що перехід на українську мову має бути обов’язковим. Коли викладачі розмовляють й відповідають російською, а ти українською — це якось трошки дивно. Я досі бачу, як деякі вчителі живуть у радянській системі, системі нерівності. Немає тенденції, коли викладачі йдуть у майбутнє й хочуть розумітися зі студентами, потрібно усвідомлювати, що студент також може запропонувати щось гідне, а не сприймати свою точку зору, як єдину вірну. Сьогодні в Україні багато людей помирає, кладуть своє життя за майбутнє, а система залишається стара», — розмірковує музикантка.

Дівчина згадує події Майдану, вже тоді у неї була чітка сформована позиція. В той час, Аліна ще не була в Європі, але бачачи рівень життя в росії, розуміла, що це не те, чого вона хоче.

305806498 3300903406903199 3630780218684910123 n 56374

Музикантка Аліна Дубова. Фото: Фейсбук

«Я не хочу, щоб я або мої діти жили так, як в росії. Не маючи права думки, права вибору. Ми працюємо на лайнері, де в колективі є росіянка, вона вже два роки живе в Італії, одружена. Колега спілкувалася з нею стосовно всього, що відбувається. Вона відповіла так:  «Якщо сидіти тихо, нічого зайвого не казати — то в росії можна гарно жити». Ця головна думка – сидіти тихо й нічого не казати – в мене викликає дуже сильний внутрішній протест», — наголошує музикантка.

Пані Аліна наостанок додає, що нашому суспільству треба викорінювати російське з освіти, вивчати власних композиторів і їхні твори, а не слідувати за російськими. Важливо зберігати й встановлювати нашу культурну спадщину, просувати наші традиції у маси, щоб почати нову сторінку в українській музиці.

«Неможливо мати в своїй країні культуру, котра приходить й вбиває тебе протягом багатьох років», — резюмує бахмутянка.

Фото: “Бахмут. IN. UA”

Читайте також: Місія українців у Франції нести правду: історія волонтерки Тетяни Кобилянської

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

“Поезія про тих, хто тримав Бахмут”: поетеса Олена Голубцова створила збірку з історіями війни

Валентина Твердохліб 18:03, 5 Січня 2026

“Це історія про сплетіння доль людей, які були в Бахмуті — військових, волонтерів, звичайних мешканців” — так описує свою збірку віршів бахмутська поетеса Олена Голубцова. Після виїзду з Бахмута у лютому 2023 року вона написала збірку “Воними”, присвячену історіям людей, які тримали оборону міста і допомагали йому жити. Раніше вірші бахмутянки були надруковані у видавництві, а зараз за ініціативи поетеси тривають зйомки відео для візуалізації її творів.

Про видання збірки та історії, покладені в основу віршів, Олена Голубцова розповіла редакції Бахмут IN.UA.

Збірка “Воними” Олени Голубцової

Олена Голубцова — бахмутська поетеса, співачка. У рідному Бахмуті вона була учасницею ансамблю “Рапсодія”, виступала на різних заходах. Також писала вірші під псевдонімом Попіл-Пташка.

Олена Голубцова (на фото друга ліворуч) під час святкування Масниці в Бахмуті / фото з Facebook-сторінки героїні

Коли почалась повномасштабна війна, а згодом наступ на Бахмут, Олена Голубцова до останнього залишалась у місті. Каже, що вірила у перемогу України, тому свідомо не покидала домівку. Пані Олена також була однією з тих, хто допомагав у хабі на базі Палацу культури імені Мартинова.

У лютому 2023 року жінка з родиною ухвалили рішення про евакуацію до Чернігова. Події, пережиті в Бахмуті, вилились у вірші. Їх авторка об’єднала у збірку “Воними”.

“Я її написала вже коли виїхала з Бахмута, це був 2024 рік. Оскільки ми виїхали в 2023-му, то багато чого там побачили. А виїжджати нам допомагали військові. Я не могла просто полишити ці спогади, ці історії, мені треба було десь озвучити про тих людей, яких я зустрічала”, — розповіла Олена Голубцова.

Загалом у збірці “Воними” є дев’ять віршів. Усі вони написані про реальних людей та події, пережиті в Бахмуті. Прототипами образів стали справжні люди.

“Якщо взяти поезію “Хижачка”, то вона написана про реальну дівчину, волонтерку. Коли я допомагала на хабі в Палаці культури Мартинова, я її зустрічала. Коли вона приїжджала, то постійно була включена в процес допомоги, постійно запитувала що потрібно, в чому найбільша потреба. При цьому в неї не було зайвих запитань, зайвих речень, вона така конкретна людина була. А ще була дуже активна — постійно привозила щось, евакуювала, допомагала. Але коли я стала знімати ролик на цей вірш, то мені родичка розповіла, що ця волонтерка загинула. Ця новина справді дуже сильно вплинула на мене, дуже шкода, що так все відбулось”, — розповіла Олена Голубцова.

За словами поетеси, найскладнішою для неї була історія, покладена в основу вірша “Боягуз”. Складністю було не процес написання, а сама пережита історія.

“Це реальна історія про те, як хлопець втікав з “нуля”. Я не знаю, як далі склалася його доля, але у своїй поезії я йому надала мотивію, щоб він все-таки повернувся на “нуль”. У реальності це був хлопець, в якому я відразу побачила такого маленького хлопчика, переляканого, який вперше в житті побачив смерть. І я на той момент була єдиною людиною, якій він вилив усю свою душу і всі свої страхи. Він плакав і постійно просився до мами. І мені так страшно стало, я тоді думала: “Господи, як взагалі таке можливо? Зарад чого розв’язали цю війну? Заради того, щоб хлопці страждали, матері і родичі загиблих?”. Це було насправді важко. Що з цим хлопцем було далі я не знаю”, — згадує поетеса.

Загалом у збірці зібрані історії про людей, які допомогали боронити Бахмут і продовжувати жити місцевим мешканцям, — водіям, які возили хліб і гуманітарні вантажі, волонтерам, військовим. Поетеса каже, що мета її збірки — продовжувати говорити про Бахмут і розповідати його історію, щоб про місто не забували.

“Коли ми тільки виїхали, Бахмут був на слуху. Слава Богу, він і досі на слуху і про нього не забули. Але є такі міста, про які вже забувають. А я не хочу, щоб забували про Бахмут. Можливо, це не останній мій проєкт про місто. Бо Бахмут — це не просто місто, не просто фортеця. Це сплетіння доль людей, які там були. І військові, і волонтери, і звичайні мешканці, навіть ті, хто вже зневірився. Ті люди, які на хабах працювали, ті, хто розвозив гуманітарні вантажі. Молоді дівчата і хлопці, медичні сестри, військовослужбовці і військовослужбовиці. Я не хочу, щоб про них просто забули, люди мають про них пам’ятати”, — зауважила Олена Голубцова.

Де знайти вірші зі збірки “Воними”

Для поширення своїх поезій-історій авторка співпрацює з видавництвами та літературними журналами.

“Я постійно звертаюся у видавництва, надсилаю свою роботу. Відгукнулося видавництво “Склянка часу”, вони надрукували повністю цю збірку. Пізніше навіть одна з поезій отримала відзнаку на конкурсі “Склянки часу”. Далі я відправляла в літературно-мистецький журнал Volya, вони теж надрукували”, — розповіла поетеса.

Журнал, в якому надрукували вірші Олени Голубцової / фото Facebook-сторінка журналу Volya

Олена Голубцова також ініціювала проєкт з візуалізації своїх віршів. Кожен з них декламують на відео. До зйомок долучаються як бахмутяни, так і люди з різних міст. Серед тих, хто брав участь у зйомках є родина військовослужбовця і педагогиня.

“Коли я знімала відеоролики, то зверталася до різних людей. Це були не тільки бахмутяни, а й чернігівці і люди з інших регіонів. Наприклад, у відеоролику на поезію “Трактор” головним є образ військового. Це узагальнений персонаж, в основі якого реальні військові, яких я часто бачила на ринку. Вони були такі зостереджені, суворі, відчувалась чоловіча міць. Щоб показати цей образ на відео, я звернулась до молодої родини чернігівців, у яких на передовій служить чоловік. І вони так гарно відгукувалися, були включені у процес, чекали коли ми вже поїдемо знімати. Хоча я, чесно, переживала як вони все сприймуть. Але вийшло круто, нам усім сподобалось. Особливо було приємно, що вони долучилися до зйомок не про Чернігівщину чи про сусідню Сумщину, а про наш Бахмут. Це класно, що є такі небайдужі люди”, — каже поетеса.

Прочитати збірку можна і в електронному варіанті. Вона доступна на сторінці літературно-мистецького журналу Volya в Facebook. Відеоролики на вірші Олени Голубцової публікують на офіційних сторінках Бахмутської міськради.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Різдво — це стан душі”: майстер вертепу Андрій Тимчак із Званівки про підготовку до свята

Дмитро Скопіч Скопіч Дмитро 10:20, 24 Грудня 2025
Званівський “Лемко Центр” / фото з особистого архіву героя

Різдво — це свято, яке проходить у сімейному колі. Подекуди його традиції осучаснюють, роблячи їх оптимальними для сучасних поколінь та доповнюють особливостями регіону.

Редакція Бахмут IN.UA поспілкувалася з Андрієм Тимчаком — майстром вертепу зі Званівки — про те, як в умовах евакуації йому вдається зберігати різдвяні традиції та готуватися до цьогорічного Різдва.

Різдвяні традиції Донеччини під час війни: як до свята готується родина Андрія Тимчака

За словами Андрія Тимчака, після демобілізації та переїзду на нове місце життя в евакуації змушує “плисти за течією”. Проте, навіть так він усвідомлює, що цього року підготовка до Різдва проходитиме по-іншому. Зміна дати святкування з 7 січня на 25 грудня стала незвичною після десятиліть усталеної традиції, однак нині з’являється більше пояснень щодо походження нової дати, а тому перехід сприймається спокійніше.

Все пішло від Зимового сонцестояння — максимально довга ніч та мінімальний день“, — каже пан Андрій.

Примітка. Зимове сонцестояння — це астрономічна подія, яка знаменує найкоротший світловий день та найдовшу ніч у Північній півкулі. Воно відбувається з 20 по 22 грудня. 25 грудня в цьому контексті почало використовуватися ще в Давньому Римі, коли Юлій Цезарь в юліанському календарі позначив цю дату, як день, коли відбувається зимове сонцестояння.

“Лемко Центром” керував Андрій Тимчак / фото з особистого архіву героя

Андрій Тимчак вважає, що збереження традицій рідного краю під час війни є важливим, адже раніше різдвяний період займав значну частину його життя — від підготовки вертепів до колядок і щедрівок. Нині святкування стало менш масштабним, але він підкреслює, що Різдво залишається святом у душі, тривалість якого визначає внутрішній стан людини.

З 1 грудня до 20 січня Різдво було моїм життям: підготовка вертепів, виступи, коляди, щедрівки — два місяці щороку вся сім’я жила цим. Через такі традиції ти відчуваєш себе частиною спільного свята. Зараз я святкую Різдво, але цього значно менше, ніж було раніше“, — зазначає пан Андрій.

Він також зізнається, що мріє повернутися на Донбас і знову займатися розвитком культури в Донецькій області, адже різдвяна традиція для нього — це цінний досвід і великий скарб.

Традиції святкування в колі сім’ї

У родинному колі Андрій Тимчак планує Різдво зі святою вечерею, зберігаючи основні елементи традиції. Проте, він вважає, що свято можна трохи осучаснити, поєднуючи, наприклад, в меню Святвечора пісні та непісні страви, орієнтуючись на побажання дітей.

Спочатку аналізуєш те, а що взагалі таке “Різдво”. Чи це трагедія, чи це не трагедія. Якщо це не вона, то чому вся їжа має бути пісною? Це ж свято народження Сина Божого. І все. З’являється висновок, що треба змінювати“, — пояснює майстер вертепу зі Званівки.

В сім’ї Андрія Тимчака головним атрибутом традиційного столу, окрім куті, буде смажена птиця. Також чоловік каже, що на столі обов’язково буде:

  • хліб;
  • вареники;
  • голубці з картоплею;
  • зварена квашена капуста з пісною заправкою;
  • мачанка (ред. традиційна українська страва з розтертого сиру, сметани, часто з додаванням часнику, зелені, горіхів, яка подається як соус до хліба або картоплі);
  • холодець;
  • вино.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

збірка
Історії

“Поезія про тих, хто тримав Бахмут”: поетеса Олена Голубцова створила збірку з історіями війни

“Це історія про сплетіння доль людей, які були в Бахмуті — військових, волонтерів, звичайних мешканців” — так описує свою збірку віршів бахмутська поетеса Олена Голубцова. […]

Історії

“Різдво — це стан душі”: майстер вертепу Андрій Тимчак із Званівки про підготовку до свята

Різдво — це свято, яке проходить у сімейному колі. Подекуди його традиції осучаснюють, роблячи їх оптимальними для сучасних поколінь та доповнюють особливостями регіону. Редакція Бахмут […]

10:20, 24.12.2025 Скопіч Дмитро
Історії

Коледж, який не замовк: викладачка з Бахмута Юлія Гаврашенко про музику, ефект доміно та новий дім

У 2016 році в Бахмутському коледжі мистецтв імені Карабиця народилася мрія. Для викладачки Юлії Гаврашенко вона була дуже особистою — виховувати нове покоління музикантів, створити […]

добропілля
Історії

Готується до протезування і відновлення бізнесу: історія Ольги Долгої, яка вижила після удару авіабомби в Добропіллі

Ольга Долга — підприємиця з Добропілля. Під час війни вона продовжувала жити у рідному місті та започаткувала тут власну справу — відкрила магазин жіночого одягу. […]

Історії

Від шкільних вистав до громадських проєктів: історія Кирила Пономаренка з Бахмута, який об’єднує учнівську громаду

Кирилу Пономаренку 18 років, він родом з Бахмута. Юнак відомий в бахмутській учнівській спільноті як лідер та ініціатор проєктів для молоді. Почалось все з 7 […]