Володимир Жаркий родом із зараз тимчасово окупованого Соледару. Чоловік почав волонтерити ще в 2014 році, коли почалася війна на Сході. Волонтерство Володимира розпочалася із їжі, герой возив на фронт все, від помідорів та огірків до амуніції.  Як волонтер із Соледару живе в Кривому Розі, які зміни хотів би бачити в Україні після війни та до чого тут організація Пласт?

Волонтерити почав з 2014 року

Володимир Жаркий народився в Соледарі, Донбас це його рідна земля з теплотою наголошує волонтер. Наш герой навчався в Харкові, з юності був активним й енергійним студентом, брав участь у місцевому КВН, свої студентські роки Володимир пригадує з посмішкою. Коли почалася війна чоловік ще не знаючи про волонтерство, почав ним займатися. На його кругозір ще тоді вплинула література.

Володимир на скелях. Фото: Фейсбук

«Я багато читав різних книг, це й художня література, й не тільки. Різне було. За часів студентства й в КВН брав участь, виступали разом на свята. Коли почалася війна мій друг пішов на фронт, це мене дуже сильно вразило. Ми солдатам возили мінеральну воду, помідори свіжі. Тоді ще не було ніяких запитів, приїжджаєш на блок-пост, кажеш що є, й хлопці беруть, якщо їм потрібно. Помідори ящиками возили, чай, каву, огірки», — пригадує волонтер.

Зараз каже, Володимир, люди набагато активніше допомагають армії, й загалом значно збільшилася підтримка від держави.

Культурно-громадський центр ШELTER+

Волонтер в гуманітарному штабі. Фото: Фейсбук

Володимир зазначає, він сам у новому місті переселенець, але чоловік знайшов в собі сили допомагати іншим. Герой волонтерить в Кривому Розі, в Культурно-громадському центрі ШELTER+. В основному ВПО в притулку з Донецької, Луганської, Харківському та Херсонської областей. Загалом зараз в місті близько 70 тисяч переселенців.

«У нас є кол-центр (ред. номер телефону + 38 067 627 78 30)  люди до нас дзвонять самі. Ми видаємо гуманітарку, ось гігієну видали недавно. Також велосипеди для пересування містом. Працює й пральня у нас, а також хостел, де переселенці можуть залишитися на два тижні, щоб прийти до себе після евакуації», — каже Володимир.

Волонтер поділився з редакцією, як виглядає його звичайна рутина. Зранку чоловік прокидається, далі їде в центр, більшу частину дня займається видачею гуманітарної допомоги, а окрім того ще проходить муштру в Пласт. 

Володимир в недалекому майбутньому приєднається до лав пластунів, каже, що йому близькі цінності цієї організації.

Емоційне вигорання приходить до кожного

Володимир Жаркий. Фото: Фейсбук

За близько 9 років волонтерства, зізнається чоловік, важко постійно залишатися в силах, втома приходить до кожного. В центр щодня приходять сотні людей, й кожен з них має свою історію, часто люди діляться своїми переживаннями з волонтерами. 

За день волонтер може почути десятки важких сповідей, часто грає на руку ефект незнайомця. Людині легше розповісти комусь незнайому свою проблему, поділитися горем, ніж розповісти про це рідному. 

«Ми ж не залізні роботи, ми люди, спілкуємося, заспокоюємо, приймаємо інколи й близько до серця»,— каже Володимир.

В центрі допомоги для ВПО працює психолог, куди можуть звертатися люди, які потребують психологічної допомоги, волонтери також працюють із фахівцем. Є різні напрямки, це й гештальт-терапія, арт-терапія та інші. Такі заняття  відвідують діти й дорослі, загалом ж терапія здатна покращити життя людини. Нагадаємо, що у Вільногірську працює психологічна підтримка для ВПО.

Україна після війни

Володимир мріє, щоб українці стали більш свідомими, зокрема щодо того, що їх оточує. Чоловік вважає, що потрібно слідкувати за чистотою вулиць, й більше впроваджувати екологічні ініціативи.

Фото: “Бахмут. IN. UA”

Читайте також: Схід та Захід разом: як франківчанин Григорій Березовський допомагає Бахмуту

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Покровськ — місто на Донеччині, де композитор Микола Леонтович провів 4 роки та де написав українську колядку “Щедрик” (адаптована англійською як Carol of the Bells), яка на Різдво лунає по всьому світі. Сьогодні Покровськ знаходиться за кілька кілометрів від російської армії — тут гримлять вибухи, а з міста евакуюють людей. Релокуються також підприємства, школи, музеї. Один з таких — це Покровський історичний музей, експонати якого з початком повномасштабного вторгнення рятувала вся команда. Як живе музей сьогодні, чи вдалося врятувати колекцію та як з ним пов’язаний Микола Леонтович?

Редакція поговорила з Ангеліною Рожковою, директоркою музею.

Музей у перші дні війни

На початку вторгнення стало зрозуміло, що росіяни не просто хочуть окупувати території, але й знищити все, що там цінне. Музеї не стали винятком — окупанти розкрадали експонати, били по історичним будівлям, тож музеї України першою чергою рятували цінне майно. Покровський історичний музей у перші дні війни оцифровував архіви та вивозив найцінніші речі з будівлі. Зі зрозумілих причин — місце перебування колекцій з Покровського історичного музею не розголошується. Вся команда музею у перший місяць залишилась працювати та вчилась робити це у нових умовах: швидко реагувати на тривогу, ховатися за дві стіни.

“Ми готувались, звичайно, але не до таких подій. Інструкції були розроблені, навчання працівники пройшли. Нашим головним завданням було убезпечення предметів й фондово-облікової документації — це архівні книги, у яких зберігається вся інформація про музейні предмети. Частина цих книг вже була оцифрована, ми з командою дооцифрували решту”, — пояснює у коментарі Ангеліна Рожкова.

У музеї зняли всі експозиції, які знаходились поруч з вікнами, а працівники шукали матеріали, які б убезпечили колекції. Для цього використовували спеціальну базальтову вогнезахисну тканину, допомогали з цим донори та громадський сектор. Одним з перших, хто прийшов на допомогу Покровському музею, був Леонід Марущак, керівник проєкту “Музей відкрито на_ремонт”. Він допоміг врятувати сотні цінних експонатів з прифронтових територій.

“Діяли так, щоб убезпечити предмети, якщо неподалік нашого музею буде попадання ворожих ракет. Вікна закрили OSB (ред. спеціальні плити, які захищають скло) — думали, що це їх убезпечить. Якщо не збереже вікна, то хоча б створить додатковий захист для предметів, які були в музеї. Все це відбувалось протягом першого півріччя 2022 року”, — говорить директорка музею.

Леонтович та Покровськ

Покровський історичний музей зараз зачинений для відвідувачів, однак він продовжує роботу, зокрема з оцифрування — цьому команда навчилась дистанційно, а техніку для цифровізації надали благодійники. Важливе місце в колекції музею займала експозиція Миколи Леонтовича. Композитор жив у Покровську чотири роки, який ще до 1934 року був пристанційним селищем Гришине.

Саме тут був написаний легендарний “Щедрик”. У Покровському музеї зберігались два персональні предмети Леонтовича: сухарниця, яка зроблена руками батька Леонтовича (це дерев’яна таріль, подібна на хлібницю, на яку кладуть печиво, хліб тощо) та шахова дошка. Ластівку зображено також на гербі та прапорі Покровська. За словами директорки музею, наразі й сухарниця, й шахова дошка вивезені до безпечних місць. Решту предметів експозиції — це ті, які ілюстрували період, коли жив композитор.

“Ми розглядаємо дуже знаковим те, що саме ластівка, про яку співається у “Щедрику”, зображена у нас на сухарці. У нас мало меморіальних предметів, які належали Леонтовичу — це, власне, сухарниця та шахова дошка, — говорить Ангеліна Рожкова.

З 2016 року в Покровську почали популяризувати постать Леонтовича: у місті працювала музична школа, названа на його честь, створювали мистецькі акції. Покровськ перетворювали на культурний центр Донеччини.

Проєкти музею

“Мені здається, не залишилось жодної людини в місті, яка б не знала, що цей композитор пов’язаний з Покровськом. У нашому місті був створений перший робочий хор залізничників, заснував його Микола Леонтович. У той момент, коли це ще було пристанційне селище Гришине, там не було ні бруківки, ні освітлення. Але вже був такий міцний культурний фундамент: духовий оркестр, робітничий хор”, — пояснює очільниця музею.

У 2021 році була ідея зробити музей у будівлі залізничного училища в Покровську, де, власне, і працював Леонтович — ця будівля збереглася в автентичному вигляді. Через російське вторгнення реалізувати проєкт не вдалося, хоча музейники вже шукали шляхи для втілення та навіть подавали заявку на створення концепції до Українського культурного фонду та інших інституцій.

“Ми зберегли будівлю в оцифрованому вигляді. У цьому нам допомогли німецькі колеги, які дали кошти на оцифрування історичної будівлі колишнього залізничного училища. Музею надіслали обладнання, ми пройшли навчання за підтримки Покровської МВА. Навчитись оцифровувати самостійно реально, якщо мати обладнання, тому що 3-Д сканер — це дороговартісна техніка”, — говорить пані Ангеліна.

Також у місті оцифрували ще кілька будівель, які збереглися з кінця дев’ятнадцятого та початку двадцятого століття. Музей також наповнює Реєстр Музейного Фонду — йдеться про постійне оцифрування предметів, у чому допомагають ґрантові проєкти. Навіть самостійно музейники намагаються фільмувати важливі для історії об’єкти. Окремим проєктом музею є “Щоденник пам’яті”, де збирають свідчення про загиблих військових та цивільних. Це важливо робити, щоб не перетворювати число загиблих у суху статистику.

Читайте також:

• “Це був останній потяг з Покровська”: як проходить евакуація на Донеччині. Відеорепортаж
• “Виїжджав з батьком та 30-кілограмовою собакою”: лікар з Бахмута Сергій Старусєв розповів про роботу під обстрілами та нове життя в Києві
• “Мені хотілося, щоб хоча б мої діти побачили відбудовану Донеччину”: відеосюжет з донеччанкою

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Дмитро Денисенко — відомий бахмутянин та майстер народної творчості з писанкарства. Він започаткував Музей писанкарства та розвитку народних ремесел, експонати з якого нещодавно представили у Києві на виставці “Скорботний шлях Бахмута” у Великій лаврській дзвіниці Національного заповідника “Києво-Печерська Лавра”.

Детальніше про те, як пройшла виставка, присвячена народній творчості міста Бахмут, дивіться у відеорепортажі Бахмут IN.UA.

Мистецтво з Бахмута

Кімната-музей писанкарства та розвитку народних ремесел, яка знаходилась в Бахмутському народному домі — це унікальний культурний проєкт, який відкрив Дмитро Денисенко у 2008 році. Проте, війна змусила його та увесь музей евакуюватися з рідного міста. І ось, у Києві відкрили виставку експонатів “Скорботний шлях Бахмута”, які вдалося вивезти. Зокрема, це цикл барельєфів на шкаралупі страусиних яєць та графічні роботи Via Dolorosa.

За словами заступника міського голови Бахмута Сергія Родіна, який відвідав подію, ця виставка — це не проста мистецька ініціатива, а справжня спроба донести світові той біль, яку переживає кожен бахмутянин з початком війни.

“Ворог зруйнував його, але не зруйнував наш дух, нашу волю“, — зазначив Сергій Родін.

Сам культурний діяч Дмитро Денисенко на відкритті зазначив, що Україна втратила найчудовіше місто Бахмут. Однак, він має надію на те, що його обов’язково відновлять.

Більше цікавинок про подію, думки гостей та виступи діячів Бахмута, дивіться у нашому репортажі за посиланням на платформі YouTube.

Читайте також:

• Кожен має допомагати фронту: сім думок військових про війну, мобілізацію та цивільних
• “Все, що відбувається — це нормальна реакція на ненормальну війну”: психолог з Костянтинівки про життя та власну діяльність
• Сумки з бахмутською душею: як бахмутянин запустив швейне виробництво

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!