Громадська організація “Бахмутська Фортеця” утворилася на початку 2015 року. Спочатку основним завданням організації було залучення громади до культурного та соціального життя міста. З початком повномасштабного вторгнення організація створила новий проєкт, який надає психологічну підтримку ВПО. Про те як саме працює ГО, з якими запитами звертаються бахмутяни, та як осередок в Вільногірську став другим домом для переселенців — читайте в матеріалі.

Робота в Бахмуті та евакуація 

В рідному місті учасники ГО “Бахмутська Фортеця” допомагали самореалізовуватися активним бахмутянам у громадському житті, роз’яснювали права, завдяки яким можна впливати на важливі рішення в громаді, пояснювали молоді устрій та роботу місцевого самоврядування, втілювали цікаві культурні та соціальні проєкти в громаді. Однак війна завадила подальшим планам розвитку Бахмута. 

Втім, вона не змогла забрати той досвід, який дала праця організації в Бахмуті. Чимало членів осередку зараз живуть у різних куточках України й навіть поза її межами. Попри те, учасники ГО продовжують працювати.

Альона Щекодіна. Фото: особистий архів героїні

Альона Щекодіна, членкиня ради, опинилася у місті Вільногірськ Дніпропетровської області, в перші дні свого перебування познайомилася з мешканцями громади, які активно допомагають вимушеним переселенцям і військовим. 

Як заснували осередок психологічної підтримки для ВПО?

У локальному гуманітарному штабі двері були  відкриті з ранку до пізнього вечора: людям роздавали гумдопомогу, збирали все необхідне на фронт для військових, а також надавали психологічну допомогу дітям та дорослим. Саме в штабі Альона і познайомилася з психологами, з якими надалі розробили проєкт “Нова громада – нове щасливе життя”.

“Я бачила, що психологічна підтримка має попит. До психолога Олександра приходили й діти, і дорослі, і навіть волонтери, які працюють в штабі. Розуміючи, що наша організація має досвід в залученні коштів для реалізації важливих соціальних проєктів, а поряд є фахівці та люди, яким потрібна допомога, ми вирішили об’єднати зусилля. Так, розпочав роботу психологічний клуб у Вільногірській громаді”, — ділиться тонкощами роботи членкиня ради ГО “Бахмутська Фортеця”.      

Як працює клуб?

В центрі панує тепла атмосфера, діти слухають психолога. Фото: центр допомоги для ВПО у Вільногірську

Психологічний клуб працює щодня, окрім неділі. Для дітей та підлітків проводяться психологічні групові заняття та фізичні уроки, щосереди жінки під керівництвом психологині розслабляються на заняттях йоги, медитують. У суботу всі бажаючі беруть участь у психологічному театрі. Також раз на місяць планують проводити сімейні вечори та пізнавальні зустрічі “Тепер я знаю, що…”.

“Спілкуючись з вимушеними переселенцями та представниками місцевого самоврядування, я розумію, люди раді, що з’явилася можливість отримати професійну психологічну допомогу, відволіктися від  проблем на заняттях йоги, танцювати зумбу” – говорить Альона.

“Людям, які тимчасово обрали для життя місто Вільногірськ, це також допоможе інтегруватися в нову громаду. А ще в рамках проєкту планується провести аналіз потреб вимушених переселенців через опитування. Така інформація знадобиться як громадськості, так і працівникам місцевої влади, для розуміння ситуації вцілому і швидкого та чіткого реагування на потреби ВПО”, — додає громадська діячка. 

З якими запитати звертаються переселенці?

Дітки займаються в центрі. Фото: центр допомоги для ВПО у Вільногірську

Пан Олександр, психолог клубу, зазначає, що основні запити з якими звертаються ВПО — це тривожність. У дорослих часто побутують конфлікти вдома, а стосовно малечі пріоритетними напрямками роботи є розвиток та соціалізація. 

На заняття до психолога частіше за все приходять діти середнього віку, це 6-10 років. 

“Для мене це не важко, бо я займаюсь цим ще з початку війни, тоді було звісно важче. Раніше ми більше працювали зі страхами сирен, а зараз дітки вже адаптувались до подій, і залишилась лише агресія, яку вони приходять з радістю виплеснути та зняти напругу. Також дітей зараз дуже напружує  онлайн-навчання, вони досі не можуть до нього звикнути й адаптуватись”, — розповідає психолог.

Заняття в клубі тривають 2-4 години на добу. Крім того є документальна робота та перевірка текстів – це все робиться протягом дня. Працює пан Олександр з понеділка до суботи. 

“У вівторок та четвер займаються діти віком від 3 до 5 років, а також підлітки. У понеділок та п’ятницю приходять дітки віком від 6 до 10 років. В середу на заняття приходять мами, а в суботу є психологічний театр”- пояснює деталі роботи психолог.

Як працюють з дітками?

Пані Вікторія з синами. Фото: особистий архів героїні

У роботі з дітками психолог центру використовує напрямок казкотерапії, а також залучена ігрова терапія. З молодшою групою діток проводять ігрові заняття за системою українського педагога Єфименко, а також використовують бейбі-йогу.

Батьки діток, які відвідують центр, запевняють, що бачать позитивну динаміку.

“Мій молодший син мав проблеми із спілкуванням, він не хотів говорити ні з ким, особливо зі старшими людьми, але завдяки допомозі фахівців зараз син радо ходить на заняття й впевненіше себе почуває. Старший син також мав таку проблему, у нього перехідний вік – і, можливо, тому так сталося, проте й старший зараз хоче відвідувати заняття. Дітям дуже подобаються ігри, руханки”, — каже пані Вікторія, мама двох синів, які відвідують психологічний клуб у Вільногірську з вересня 2022 року.

Дітки в центрі. Фото: центр допомоги для ВПО у Вільногірську

Сама жінка також відвідує заняття в центрі. Каже, що їй дуже допомагає комплексний підхід, який використовують психологи. В центрі панує тепла, домашня атмосфера, запевняє переселенка. На думку, пані Тетяни в центр також можна було б додати тематичні тренінги по вихованню й розвитку діток.

Олександр наголошує, що працює й сарафанне радіо. Через знайомих люди дізнаються про роботу психологічного клубу й приходять з дітками.

“Люди думають, що до психолога треба йти коли вже є психологічні проблеми – це не вірно. Треба розуміти, що психологія, це для здорових, а психіатрія – для хворих”, — каже Олександр. 

Як працюють з дорослими?

Жінки займаються в центрі. Фото: центр допомоги для ВПО у Вільногірську

Для дорослих в центрі проводять просвітні бесіди, тести й арт-терапію, медитацію та йогу. Щоб виконувати такий обсяг роботи Олександр працює в команді з пані Світланою, вона його помічниця.

“Світлана займається спілкуванням з людьми, скидає інформацію в чат, спілкується з батьками. Також вона займається йогою, а я суто психологічною роботою. Вона робить фізичні вправи, а я психологічні. Вона допомагає мені працювати з матусями. Бо я розмовляю професійною мовою, а вона «переводить» їм все на звичайну, щоб було зрозуміліше й легше”, — наголошує психолог. 

Пані Світлана наголошує, що із дорослими проводять заняття з корекційної гімнастики та йоги. Гості роблять дихальні вправи, вправи на увагу, самомасаж. Дорослі часто приходять з фізичними проблемами здоров’я – це стопи й хребет, а у дітей часто проблеми з зором через часті гаджети в сучасному світі.

“Раніше у нас не було матеріалів і це викликало труднощі. Але нещодавно ми отримали фітболи, м’ячі, скакалки. Надалі ще необхідно деякі меблі, а також  килим, бо поки тільки половина зали застелена.  З липня думаємо, будемо замовляти, щоб вміщались більше діток. Наразі в молодшій групі 4-5 дітей. Середньої групи буде вже дві групи, бо там до 20 людей. І старшої групи десь 8 людей”, — каже пані Світлана.

Популярні заняття серед ВПО

Заняття для ВПО, пані Тетяна на фото разом з іншими гостями центру. Фото: особистий архів героїні

За словами фахівчині, зараз переселенці найбільше ходять на фізичні вправи й медитації. Поєднання емоційного й фізичного тіла призводить до неймовірного ефекту – люди виходять і просто сяють, зазначає Світлана. Й додає: 

“Я дуже люблю працювати з людьми – це, мабуть моє призначення. Часто батьки консультуються щодо поведінки дітей, як розставляти сімейні пріоритети та як надавати дитині свободу”.

Переселенка пані Тетяна каже, що завдяки роботі центру у Вільногірську можна хоча б на деякий час відволіктися від війни та побути у теплому колі.

“Дуже дякую Світлані та Олександру, вони допомагають нам всім i словом i ділом, підтримують нас. Я дуже рада, що тут є цей центр, бо війна і ми не вдома, а коли приходиш в клуб, то можна хоча б на трішки забути про війну й порадіти життю. Нехай ненадовго, але…Центр вже став для мене, як другий дім. На цьому етапі життя, та підтримка, яку нам надають – це дуже корисна справа”, — каже пані Тетяна.

Фото: “Бахмут. IN. UA”

Читайте також: Громадські організації Бахмута: як працюють локальні організації в час війни?

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Програма міжнародного обміну студентами Erasmus+ — це не лише можливість здобути європейську освіту, а й шанс стати справжнім амбасадором своєї країни за кордоном. Студентка з Бахмута Анастасія Щекодіна завжди мріяла про навчання за обміном. На третьому курсі дівчина наважилася подати документи та пройшла відбір до університету в естонському місті Тарту.

Редакція Бахмут IN.UA поспілкувалася з бахмутянкою про те, як проходить адаптація в Естонії, чим європейська освіта відрізняється від української та як іноземці реагують на правду про війну в Україні та знищений Бахмут.

Від мрії до реальності: як бахмутянка долучилася до програми Еразмус+

Про можливості навчання за кордоном Анастасія Щекодіна дізналася ще на першому курсі під час ознайомчих заходів в університеті. Проте, щоб морально підготуватися до такого кроку, їй знадобився час. На третьому курсі за активної підтримки батьків дівчина подала заявку — і пройшла з першого разу.

Часто студентів відлякує бюрократія, проте бахмутянка запевняє, що процес є цілком підйомним.

“Коли ти бачиш всі ці документи, дійсно стає страшно. І я розумію студентів, які відмовляються від цієї можливості, тому що думають, що вони їх не зберуть. Але якщо на факультеті хороший координатор мобільності, то він буде з усім допомагати. Також студенти, які вже були на Еразмусі раніше, координують і допомагають“, — ділиться досвідом Анастасія.

Рівень англійської мови вона підтвердила без складних міжнародних іспитів — за допомогою документа “Language Assessment”, який заповнила її викладачка з університету. Що стосується конкуренції, то загалом по українському вишу вона була надзвичайно високою, проте на конкретному факультеті дівчини бажаючих виявилося мало, що зіграло їй на руку.

Оформлення документів з естонською стороною пройшло дуже швидко. Естонія — максимально діджиталізована країна, тому весь електронний документообіг з координаторами зайняв близько двох тижнів.

Поїздка та перші враження від Естонії

Анастасія приїхала до студентського гуртожитку в місті Тарту. За її словами, умови проживання там новіші та чистіші за українські реалії. Але найбільшим культурним шоком стала не архітектура, а поведінка місцевих та іноземних студентів.

У перший же день до неї вибігла знайомитися сусідка з Німеччини, яка одразу почала її обіймати та щиро розпитувати про життя. Для українки, яка звикла до більш закритої поведінки людей в умовах війни, така швидка комунікація стала незвичним досвідом. Проте проблем із пошуком друзів не було: студентські гуртожитки постійно організовують заходи для соціалізації.

Мовного бар’єра дівчина не відчула. Молодь в Естонії чудово володіє англійською, як і працівники банків чи інших установ. Проте Анастасія помітила цікаву деталь: старше покоління естонців часто переходить на російську, особливо тоді, коли розуміє, що перед ними стоїть українець.

“Коли я в поліції отримувала дозвіл на проживання і тимчасовий захист, вони побачили, що я українка, і автоматично перейшли на російську. Вони навіть не продовжували говорити зі мною англійською. Але я продовжувала говорити з ними українською, і, в принципі, вони мене розуміли“, — розповідає студентка.

Єдиним серйозним психологічним випробуванням для дівчини стали розмови у місцевому суспільстві про можливий напад росії на країни Балтії. Усвідомлення того, що вона перебуває у чужій країні і не знає, куди бігти у разі небезпеки, викликало тривогу.

Що іноземці знають про війну

Студентам за кордоном часто доводиться виконувати просвітницьку місію. Анастасія зіткнулася з тим, що деякі європейці не до кінця розуміють українські реалії.

“Зі мною жила француженка. Вона думала, що ми не можемо пересуватися вільно по країні, що ми сидимо в одному місці і ніде не рухаємося. Я пояснювала, що в нас таке саме життя: люди працюють, діти ходять в школу, в садочки, ми навчаємось. Просто є обстріли, і ми ховаємось. Для неї також було дивно, що чоловіки після 25 років військовозобов’язані і не можуть виїжджати“, — згадує бахмутянка.

Дівчина зазначає, що часто доводилося розвіювати й міфи про те, що українська та російська мови — це одне й те саме, а також пояснювати, що Україна — це незалежна держава. Окремою темою для розмов було рідне місто студентки. Зазвичай європейці не знають, де знаходиться Бахмут, тому дівчина показувала Донеччину на карті.

“Я кожному з них говорила, що я була вимушена виїхати зі свого міста, тому що росня його окупувала і знищила повністю. Їм дуже шкода, вони завжди нас підтримують словами. Але мені здається, вони до кінця не можуть повірити, що у 21 столітті якась країна може прийти і знищити місто“, — зазначає Анастасія.

Відпочинок від сирен та відмінності в освіті

Перебування в Естонії дозволило студентці морально відновитися після життя в умовах постійних повітряних тривог. Оскільки її родина та друзі перебували у відносно безпечних регіонах України, балансувати між навчанням та моніторингом новин було простіше.

“Я по собі побачила, що дуже емоційно відпочила, бо я там не боялася, що вночі мені прийдеться десь вставати чи якась тривога буде“, — зізнається дівчина.

Відмінності Анастасія Щекодіна помітила й в освітньому процесі. На відміну від України, в Естонії головний акцент робиться на лекційний матеріал, частину з якого студентам надають виключно у відеоформаті для самостійного опрацювання. Ще однією суттєвою відмінністю є постійна командна робота: майже всі практичні завдання та семестрові проєкти в естонському виші виконуються виключно у групах. Крім того, європейські викладачі більш вимогливі до дисципліни та суворо контролюють відвідуваність. Для студентів існує чітко визначена кількість дозволених пропусків, перевищення якої гарантовано призведе до проблем із закриттям предмета.

Поради для студентів з Донеччини

Анастасія переконана, що програма міжнародного обміну — це не лише про академічні знання, а й про розширення світогляду, нові культури та корисний нетворкінг. Студентам, які бояться спробувати, вона радить просто почати діяти.”Коли ти починаєш збирати документи, ти вже перестаєш боятися, тому що ти розумієш, що це не так складно, як здається. Я б ще порадила тим, хто боїться їхати на довгий період, звернути увагу на короткострокову мобільність або безкоштовні волонтерські програми. Ти їдеш на тиждень-два, пробуєш себе в європейському середовищі, і тоді з’являється натхнення поїхати на довгостроковий Еразмус“, — підсумовує студентка.

Читайте також:

Від Бахмута до Массачусетсу: як 17-річний Богдан виграв навчання за $166 000 і здійснив свою “американську мрію” завдяки Ukraine Global Scholars

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Вікторія Шопіна родом з Луганської області. Вона була підлітком, коли почалась війна на сході України. З 2014 року дівчина була вимушена жити в орендованому житлі в різних містах України. У 2026 році дівчина придбала власну квартиру в Ужгороді у забудовника, який релокувався з окупованого Мелітополя.

Своїм досвідом придбання житла і порадами Вікторія Шопіна поділилась з редакцією Бахмут IN.UA.

Чому обрала Ужгород для придбання житла

Вікторія Шопіна родом з міста Щастя, що в Луганській області. У 2014 році, коли почалась війна на сході України, вона була підлітком. З рідного міста дівчина виїхала до Полтави, де вступила на навчання. Потім жила у різних містах України — Києві, Харкові, Львові.

З початком повномасштабного вторгення Вікторія Шопіна почала розглядати варіант переїзду в Ужгород. Зараз вона працює маркетологинею в компанії, яка реалізує проєкти будівництва житла в різних містах України, в тому числі й Ужгороді. Саме у компанії, де вона працює, пані Вікторія придбала житло. Нерухомість придбала власним коштом у розтермінування від забудовника.

“Наразі я працюю із забудовником, вони також переселенці, але з Мелітополя. І я побачила, що вони дуже круто будують, роблять проєкти з реновації. Тому й вирішила саме у свого забудовника придбати житло в Ужгороді. До нинішнього часу в мене не було власного житла, лише в батьків є своє нерухомість. Придбала я його власним коштом у розтермінування від забудовника. Держпрограмами для купівлі житла я не користувалась, осільки в мене була можливість придбати його одразу”, — зазначила Вікторія Шопіна.

Переселенка зазначає, що обрати саме Ужгород вона вирішила з кількох причин. Серед головних — безпека, довіра до забудовника і близькість до кордону.

“Найголовніше для мене, як переселенки, — це безпека. Ужгород ніколи не обстрілювався і, дай Боже, так і буде надалі. Також це безпека й в іншому форматі — я знаю забудовника і впевнена, що вони добудують, зроблять реновацію на 100%, а не кинуть об’єкт. Тобто, мої кошти не підуть кудись не туди. І, напевно, ще дуже приваблює те, що Ужгород близько до Європи, тому що я люблю подорожувати”, — зазначає Вікторія Шопіна.

Дівчина придбала житло в будівлі, яка є одним із проєктом реновації. Забудовник відновлює будівлю колишнього машинобудівного заводу під апартаменти.

Поради щодо придбання житла: яку суму потрібно мати і як обрати

Назвати конкретну суму, яка необхідна для купівлі житла в Ужгороді, Вікторія Шопіна не може. Каже, що це дуже індивідуальний показник, який залежить від потреб покупця.

“Я купила економну нерухомість, там вхідна сума була 650 доларів за квадратний метр. Це тільки штукатурка, без ремонту. Якщо ми кажемо про щось більше — комфорт-клас, бізнес-клас — то там вже 800 доларів за квадратний метр і вище. Ще додатково треба розраховувати суму на ремонт та людей, які його зроблять. Також я зекономила на тому, що купувала житло сама, без рієлтора. Точні розцінки на це я знаю, про це треба дізнаватися конкретно в агенції або рієлтора, з яким ви хочете працювати. Але, я думаю, там комісія може бути 5-10% від вартості нерухомості”, — зазначає пані Вікторія.

Дівчина придбала апартаменти в розтермінування на два роки. Її щомісячний платіж складає 30 тисяч гривень, що більше, ніж ціна за орендоване житло. Попри це, в купівлі власного житла Вікторія бачить переваги, тому й готова переплачувати.

“У кожного різні думки щодо купівлі житла. Якщо хтось не хоче в Україні нерухомість, бо боїться вкладати кошти під час війни, то в цьому випадку, мабуть, краще орендувати. А якщо в мене є ціль придбати житло, то я це зроблю. В будь-якому випадку це інвестиція. У мене розтермінування виходить 30 тисяч на місяць. Якщо орендувати квартиру в Ужгороді, то це десь 15-18 тисяч, бо там зараз дуже високі ціни. Я вирішила вкластися в житло, бо, за моїми підрахунками, десь через 2-4 роки розтермінування відійде з мого життя, і я вже не буду нікому нічого платити. Звісно, якщо б розтермінування було тисяч 60 на місяць, тоді б я задумалася, чи зможу я це виплатити, зробити ремонт і при цьому мати кошти на їжу, розваги та інше. Але мене умови влаштували, тому я й обрала купівлю житла”, — каже дівчина.

При виборі житла Вікторія Шопіна радить ретельно відбирати забудовника, якщо бажаєте придбати житло в новобудові, а також обирати його в тому сегменті, на який маєте кошти.

“По-перше, якщо ви хочете житло в новобудові, то звертайте увагу на забудовника: хто ці люди, які об’єкти в них вже збудовані, завжди перевіряйте документацію. Також зважайте на власні можливості і ресурси. Якщо у вас є кошти на бюджетну, економну нерухомість, то роздивляйтеся тільки економ-сегмент. А якщо є гроші на щось більше, то можете розглядати й більш дорожчі варіанти”, — зазначає Вікторія Шопіна.

Раніше редакція розповідала історію переселенки з Харкова, яка отримала житло в іпотеку від Держмолодьжитло. Її досвід та поради в нашому матеріалі.

Примітка. Медіа Бахмут IN.UA висловлює вдячність за фінансову підтримку Європейського Союзу через проєкт “Підтримка прифронтових медіа та розслідувальної журналістики”, що втілюється Internews International у партнерстві з громадською організацією “Media Development Foundation” (MDF). Медіа Бахмут IN.UA зберігає повну редакційну незалежність, а надана інформація не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу, Internews International або MDF.

Читайте також:

• ВПО пропонують безкоштовне житло на Чернігіщині: які умови
• Житло для ВПО в Гощі: Бахмутська житлова управляюча компанія отримала документацію для будівництва
• Доступне житло для ВПО: які програми діють в Україні

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!