Багато бахмутян були вимушені покинути свої домівки, щоб врятувати своє життя. Деяким довелось втрачати ще й власні підприємства. Але українці незламні, й навіть в евакуації можуть розпочати своє діло. Добірка історій бахмутян, які знайшли в собі сили розпочати все з нуля.

Шматочок Бахмута у Львові: як бахмутянка відкрила сирний бізнес у місті Лева

Після евакуації багатьом українцям ще доводиться пройти шлях адаптації до нового міста, нового оточення та врешті-решт нового себе. Бахмутянка Аліна Альгіна евакуювалася з Бахмута весною 2022 року, всього за рік до того вона відкрила в місті свою сирну крамничку.

Бахмутянка Аліна родом з нашого міста-фортеці. В 2021 році, дівчина відкрила в рідному місті магазин «Сирний сомельє», який за короткий час уподобали бахмутяни. Взагалі займатися сирним бізнесом дівчину надихнула любов до цього смаколика.

До останнього родина намагалася працювати й завозити товар. Каже, що навіть попри війну, бахмутяни радо приходили до крамниці, щоб потішити себе якимось смачним продуктом. Закрити магазин в Бахмуті стало важким, але вимушеним рішенням. Через постійні обстріли знаходитись в місті просто фізично було небезпечно.

В липні вже відкрили магазин у Львові за адресою вулиця Чорновола 67а. В магазині працюють двоє людей: власне сама Аліна та її мама. Праця дає результати, в крамницю Аліни вже заходять місцеві за порадою друзів, тож вже є й постійні клієнти.

Майстер-універсал: як бахмутянка Інна Колягіна відкрила бізнес в новому місті

Інна Колягіна. Фото: особистий архів героїні

Інна Колягіна — бахмутянка, яка була вимушена покинути свою справу в рідному місті й з чистого аркуша розпочинати все заново.
Жінка разом з родиною виїхала з Бахмута ще 4 квітня, зараз родина Колягіних живе в Дніпропетровській області, смт Софіївка. Інна майстер-універсал, вона займається манікюром, педикюром та депіляцією, а раніше ще нарощувала вії. Героїня довго не наважувалась поновлювати свою справу на новому місці, але зараз орендувала приміщення та змогла поновити свою справу в б’юті індустрії.

Як перукарка з Бахмута живе й працює в Канаді

Анна Стрельникова. Фото: особистий архів героїні

Бахмутянка Анна Стрельникова до повномасштабного вторгнення жила й працювала в Бахмуті в сфері краси. Героїня закінчила Одеську школу перукарів, Харківську барбер-школу, багато курсів з відновлення волосся, його модифікації, й мала чудову роботу. Втім, після початку війни жінці довелося евакуюватися. Зараз майстриня живе й працює в Канаді.

Жінка зазначає, що українські сертифікати майстрів-перукарів в сфері краси не дійсні в Канаді. Спочатку людина може отримати тимчасову ліцензію, а потім вона складає іспит: теорія й практика, за умови успішного екзаменування фахівець отримує повну ліцензію. Тимчасова ліцензія є дуже короткостроковою, крім того, майстер з такою ліцензією отримує значно меншу заробітну плату.

Бізнес в евакуації: як працює фітнес-центр бахмутянки на Сумщині

Олена Ковригіна. Фото: особистий архів героїні

Пані Олена, це приклад для кожного, як можна відкрити бізнес у новому місті після евакуації. У Бахмуті у Олени був масштабніший фітнес-центр. Коли прийшла війна жінка все втратила, включно із домом. Часу забирати речі не було, тому що потрібно було скоріше виїжджати.

Довго сидіти без власної справи жінка не могла й почала шукати приміщення для фітнес-центру, пошуки зайняли близько місяця й були не легкими. Зараз Women Fit вже успішно працює в Лебедині. Це містечко невелике, тож зал має попит, каже тренерка. Ціни в фітнес-центрі дуже бюджетні, адже їй хотілося, щоб якомога більше людей змогли займатися спортом. Відтак абонемент на місяць коштує лише 500 гривень за 12 занять у залі.

Сантехніка з Бахмута в Дніпрі: як бахмутянка відкрила магазин в евакуації?

Юлія Сотникова. Фото: особистий архів героїні

Юлія Сотникова разом з чоловіком понад 20 років будували свій бізнес в Бахмуті, але через війну магазин сантехніки довелося закрити, а сама родина була змушена евакуюватися з міста. Пані Юлія разом із дітьми евакуювалася з Бахмута в квітні 2022 року, спочатку їхали до рідних, що живуть на Полтавщині. Голова родини в цей час залишався в Бахмуті та допомагав місцевому ТрО, військовим та волонтерам.

Через певний час родина все-таки вирішила зупинитися в Дніпрі. З червня 2022 року подружжя почало пошуки приміщення для свого нового магазину сантехніки.

Новий магазин відкрили з новою назвою, в Бахмуті це була “Домотроніка”, а в Дніпрі це магазин “GIPIGAP” (“ГІП і ГАП”). Магазин працює за адресою: проспект Олександра Поля, 28 А. Графік роботи з 09:00-18:00.

Жінка зазначає, що дуже помічною для неї виявилася допомога від держави для ВПО. Пані Юля оформила своїх працівників як ВПО і два місяці отримувала допомогу від держави.

«Ця війна нас навчила не роз’єднуватися, а об’єднуватися»: історія бахмутянки, яка відкрила свою справу в Києві

Інесса Мішеніна. Фото: особистий архів героїні

Інесса Мішеніна — власниця салону краси в Бахмуті, свою власну справу відкрила ще у 23 роки. До повномасштабної війни жінка мала бізнес в місті, послуги перукарки були настільки популярними, що місцеві красуні не могли записатися через постійний попит. Зараз, пані Інесса, евакуювалася до столиці, тут вона продовжила свою справу в столиці.

До слова, у Києві героїня не відчуває себе самотньою, в місті чимало земляків. Люди зараз підтримують одне одного, ділиться в розмові майстриня.

Фото: Бахмут. IN. UA.

Читайте також: Як лікують рак в Німеччині: досвід бахмутянки

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Олександр — харків’янин, батько 3 дітей. До повномасштабної війни він не був задіяний в армії. Вранці 24 лютого 2022 року чоловік зібрав родину та вивіз їх до безпечного місця, а сам повертався три дні автостопом до Харкова. Олександра не відразу взяли до армії — охочих захищати країну було так багато, що його відправили додому. Але він продовжував оббивати пороги й врешті-решт знайшов для себе місце у 228 батальоні ТРО, 127 бригада. А вже потім перейшов до 225 ОШБ, зараз її бійці боронять Часів Яр.

Військовий розповів у розмові з Бахмут IN.UA про рідний Харків, оборону Часів Яру та тактику ворога.

228-й батальйон ТРО міста Харків

Лютий 2022 року. У цей час Олександр не підозрював, чим для нього та його рідного міста обернуться найближчі дні. У розмові військовий згадує — про те, що буде війна такого масштабу, він не підозрював.

“Як для мене почалася війна? Я чоловік не військовий, був цивільним. У мене за спиною були 1.5
роки армії й все. Швидко зібрав сім’ю, у мене троє дітей, вивіз їх до західної частини України.
Потім довіз до кордону з Польщею, а сам автостопом три дні добирався до Харкова”, — згадує у коментарі військовослужбовець.

На питання, чому чоловік вирішив піти на війну, хоча мав троє дітей й за законом мав право це
не робити, Олександр пояснює — у нього двоє неповнолітніх та одна повнолітня дитина.

“Але навіть якби у мене було б троє неповнолітніх дітей, то я все одно б пішов. Спочатку
подбав б про безпеку сім’ї та дітей, а потім пішов. Не знаю, чому — може тому, що патріот,
чи чорт його знає як це назвати”, — говорить він.

Чоловік згадує, що його довго не хотіли брати, тому що людей було забагато. Тому на початку він
вирішив: якщо не беруть в армію — буде волонтерити. Герой допомагав евакуюватися родинам —
каже, що евакуація з Харкова залізницею була дуже добре організована. У Дніпрі, натомість панував хаос, пригадує Олександр, волонтер привіз туди двох дівчат з маленькими дітьми, (вони були з міста Мерефи Харківської області, жінки боялися їхати на евакуацію з Харкова, тому що місто бомбардували).

Евакуація з Дніпра

“На залізничному вокзалі був повний хаос, море людей, ніхто не контролював евакуацію й коли поїзд підїхав, то товпа людей ринула у нього. Давка, крики, чоловіки намагалися втиснутися першими у вагони та відтягували за волосся жінок з дітьми. Я не знав, що в нас такі чоловіки бувають, які жінок з дітьми відтягують, щоби самому в вагон влізти”, — згадує спірозмовник.

У Харкові такого не було, запевняє він. Залізничний вокзал був огороджений військовими та поліцією, пропускали тільки жінок, дітей та людей старшого віку. На платформи виводили необхідну кількість людей, після чого подавали потяг й люди заходили у вагони.

Олександр й далі оббивав пороги військкомату, просив взяти його на місце якогось молодого
хлопця. Його наполегливість дала результат, і він приєднався до 228-й батальйону ТРО міста
Харків. Цей батальйон брав участь у боях за П’ятихатки, Лісне, Питомник, та 213-ту висоту,
поряд з Руською Лозовою.

Олександр тренувався два місяці перед тим, як стати на блокпости у Харкові. Його та його
побратимів поступово вводили у війну: спершу вчили звикати до постійних обстрілів на другій лінії оборони, а потім вже дозволили виходити на бойові.

“Погано, коли одразу тебе з цивільного життя відправляють в окопи, і ти не розумієш, що робити. Я дуже вдячний нашому командиру Олегу Ширяєву за те, як він нас вчив”, — каже військовий.

Оріхово-Василівка, Бахмут

У 2023 році Олександра з побратимами відправили на Донеччину у складі 225 батальону ТРО.

“Нас відправили на Бахмут, не у саме місто. Ми тримали Оріхово-Василівку, адже, якщо
подивитися на карту, то Бахмут хотіли взяти в оточення. І от якраз одна з точок цієї клешні
— це була Оріхово-Василівка”, — пояснює військовий.

У цьому селі на момент бойових дій ще залишалося небагато людей, переважно це були люди
старшого віку. Їм бійці допомагали харчами та медикаментами.

“Ще там був чоловік з купою собак. Він казав, що нікуди не поїде, бо у нього батьки похоронені
там”.

Події в Авдіївці

Олександр пояснює, що за успішне виконання всіх поставлених бойових задач батальйон перейшов з ТРО у сухопутні війська 225 ОШБ. Його перекинули вже до Макіївки, де утримували прорив росіян.

“Це було в районі Лиману. Там була дуже важка ситуація, десь місяць-два ми там були,
звідти переїхали до Горлівки, а далі Авдіївка. Тут ми разом з ГУРівцями, РДК та іноземним
легіоном тримали коридор для виходу наших бійців”, — військовий описує події в Авдіївці від
16 до 29 лютого 2024 року.

#Avdiivka fell to the Russians on Saturday, after some of the most horrific and destructive fighting of the two-year-old war. In the end, Russia’s superior firepower and manpower overwhelmed Ukrainian forces over many months. -NYTpic.twitter.com/6ZFTE2TTdF

— WORLD AT WAR (@World_At_War_6) February 18, 2024

Росіян чоловік описує як сильного ворога, який вчиться, так само як й українська армія.
Олександр відзначає, що у армії рф налагоджена система поставки дронів. Водночас професійність
російських військових дуже відрізняється: якщо говорити за Вагнер (станом на зараз вже
ліквідована ПВК), або ПВК “Ветерани”, то там були дуже якісно підготовлені кадри, а от військові з “Шторму-Z” воюють не так активно та часто здаються в полон, пояснює Олександр.

“Вагнерівці були вмотивовані, добре екіпіровані. Їм вбили у голову, що вони тут нібито
нацистів вбивають. Деякі навіть у полон не здавалися, а вискакували з гранатами у руках.
У нас так двоє хлопців загинули, коли вагнерівці нібито хотіли здатися у полон та виходили
з окопів, а потім починали стріляти. Ворог вчиться, але й ми вчимося, тому що на початку
війни у нас не було практично нічого — ні дронів, ні РЕБів. А зараз без цього ми не можемо
вийти на позиції”, — розповідає військовий.

Часів Яр

У Часів Ярі, каже Олександр, військові практично не пересікаються з цивільними. Однак інколи
бачать, як люди пораються по городу навіть тоді, коли поруч прилетіло.

“Вони живуть своїм життям — я не знаю, як люди можуть до такого привикнути. Якщо ви подивитеся наш (телеграм) канал “Чорний Лебідь”, то там є відео, де у людини горить дім, а вона город копає. Основна маса людей, які залишилися — це люди старшого віку. Не можу сказати, що цивільні нам заважають. Ми тримаємо лінію неподалік Каналу. Ми єдиний батальйон, який не залишив свої позиції. І ми єдині, хто залишився за каналом”, — пояснює Олександр.

Щодо зброї, то найбільше бракує саме снарядів та артилерії під час штурмів, каже військовий,
бо вмотивованих бійців вистачає. Часів Яр росіяни поступово знищують за тактикою випаленої
землі, як це було в Бахмуті.

Примітка. Часів Яр, карта бойових дій тут показує, що росіяни окупували лише один мікрорайон, втім місто дуже щільно обстрілюють. Ситуація у Часів Ярі важка, ворог має переважаючу кількість, Сили Оборони тримають місто.

***

Чому Часів Яр росіяни хочуть знищити?

Пряма мова героя:

“Мікрорайон Канал росіяни повністю знищили КАБами та Солнцепеками, просто багатоповерхівки
складувалися від вибухів, потім вже не було за що триматися, не було де закріпитися.
Тому ухвалили рішення йти за Канал на другу лінію оборони і тримати оборону там.
Їм не потрібно цілі міста, їм потрібна просто територія. Їм треба дійти до Харкова, до Києва.

Подивіться, що з Придністров’ям відбувалося, з Абхазією. Там бідність, ніхто нічого не відновлює.
Наведу приклад, коли ми вибивали росіян під Харковом, селище є таки Питомник, то там були дуже сильні бої. Але вигнавши звідти росіян, село практично було ціле, бо йшла піхота, не арта.
Але потім росіяни ще намагалися окупувати село, й коли ми звідти виходили — вони практично
все зрівняли з землею. Оце і є різниця між нами та ними, ми намагаємося зберегти,
вони знищити — бо по іншому вони не вміють, вони йдуть далі по мертвій землі”.

Читайте також:

• “Рили траншеї на місці тих, які були в 1943”: Олег Зонтов розповів, як звільняли Слов’янськ у 2014-ому та обороняли у 2022-ому
• Врятувався від російської ракети та вийшов живим з 6-годинного бою на Леваневського: історія військового з Бахмута
• “Є людина, яка за квіткою може ідентифікувати місцевість”: закулісся роботи DeepStateMAP

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Влада та Костянтин Ліберови — фотографи, які фільмують сучасну війну. Чимало кадрів з Бахмута, які облетіли світові шпальти, були саме їх авторства. 

Журналістка Бахмут IN.UA поставила три питання Владі Ліберовій — говорили про Бахмут та Часів Яр

Часів Яр — Бахмут

Питання: На вашу думку, порівнюючи Бахмут та Часів Яр, чи не почали росіяни ще агресивніше знищувати міста Донеччини? Чи у порівнянні з Бахмутом у Часів Ярі візуально помітно ще гірші руйнування?

Влада Ліберова: Ні, Бахмут повністю стертий з лиця землі. Часів Яр, можливо, зруйнували трохи швидше, але в Бахмуті нічого не залишилося. Він повністю зруйнований. Ми це знаємо, бо з Костьою (ред. чоловік Влади Ліберової) бачили еволюцію руйнувань Бахмута від початку. Ми фільмували падіння міста з літа 2022 року. Власне, ми були, можливо, одні з останніх журналістів, які відвідали місто — вже тоді, коли там залишилася тільки одна вулиця, підконтрольна Україні. Потім, коли вже Бахмут був не наш, ми літали над ним й бачили — від міста нічого не лишилося. 

У Часів Ярі зараз зруйнований тільки один район, який повністю окупований росіянами. Але треба розуміти, що тут немає більших чи менших руйнувань. Це одна калька, з якою працюють росіяни. Так само було з Вовчанськом, Маріуполем, Авдіївкою, Кринками. Тобто, кожне місто, селище, населений пункт, до якого  підходить росія — воно знищується під корінь. Це те, що вони роблять свідомо, те, заради чого росіяни сюди прийшли — знищувати та вбивати.

Фотографи на фронті

Питання: У одному зі своїх дописів ви писали, що їздите туди, куди інші не наважуються, й виходити там знімати дуже небезпечно. Що для вас є стимулом фіксувати ці кадри?

Влада Ліберова:  Дуже багато українських та закордонних журналістів так само ризикують своїм життям. Інколи буває таке, що певні військові довіряють нам трохи більше. Чому? Я не знаю. Але ми завжди намагаємося виправдати цю довіру, тому що для нас — це честь. Власне, це і є наш стимул. Ми розуміємо те, що відбувається сьогодні — це історія, й ми хочемо закарбувати її максимально правдиво, максимально деталізовано.

Щоб через певну кількість років, коли ця активна фаза війни закінчиться, коли прийдуть нові покоління, які не були свідками цих подій, щоб у них не виникало питань — а чи все однозначно, неоднозначно, щоб вони на власні очі бачили, що відбувалося. Зараз є всі можливості передати весь той жах, всю жорстокість цієї війни. Ми з Костьою неодноразово казали, що ця війна жорстокіша, аніж Перша чи Друга світова.

Окрім такої самої інтенсивності артилерії, додайте сюди FPV-дрони. Це маленька, дешева, смертоносна та керована зброя. Хлопцям на нульових позиціях зараз набагато складніше, ніж було минулим поколінням у минулих війнах. Ми хочемо передати це, показати це. Щоб наступні покоління не хотіли ніколи налагоджувати жодні стосунки з росіянами — історичний досвід показує, що це неможливо й нам це не потрібно.

Питання: Ви їздите по всій лінії фронту. Чи бачите якісь особливості ворога по напрямках, які об’єднують, наприклад, Бахмутський, Авдіївський та Херсонський напрямки?

Влада Ліберова: Їх об’єднує росіянська жорстокість, бажання вбивати, бажання руйнувати. Всі фронти цієї війни дуже жорстокі й дуже страшні — тут треба робити акцент не на тому, що їх відрізняє, а що їх об’єднує. Об’єднує те, що росія прийшла знищувати, вбивати, й ми маємо з тим щось робити.

Читайте також:

• “Жінок в армії не завжди сприймають серйозно”: про стереотипи в ЗСУ розповідають військовослужбовиці
• “Спочатку кажуть, що загинув, а потім пропонують поговорити”: історії родин загиблих та поранених в Оленівці

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!