Бізнес в евакуації: як працює фітнес-центр бахмутянки на Сумщині

Семаковська Тетяна 11:11, 30 Січня 2023

Screenshot 403 d7713Сьогодні ми розповідаємо, на прикладі, пані Олени як відкрити бізнес у новому місті. Разом дізнаємося про те, як бахмутянці вдалося завоювати довіру клієнтів та як тренерка Women Fit знайшла креативний підхід, щоб займатися спортом без світла.

Передісторія

Тренерка з Бахмута Олена Ковригіна відновила бізнес на Сумщині. Жінка евакуювалася з Бахмуту в кінці травня, після того, як на її вулицю прилетіла російська ракета та зруйнувала її будинок. 

Пані Олена вирушила на Сумщину, до невеличкого міста Лебедин звідки вона родом.

“У Бахмуті в мене був масштабніший фітнес-центр. Я в спорті вже понад 10 років, а от бізнес маю близько 5 років. Коли прийшла війна я все втратила, включно із домом. Часу забирати речі не було, тому що все було важко і потрібно було скоріше виїжджати”, — розповідає Олена Ковригіна.

Конкуренція у маленькому місті

Screenshot 404 610f6

Дівчата займаються в залі. Фото: особистий архів героїні

Довго сидіти без власної справи жінка не могла й почала шукати приміщення для фітнес-центру, пошуки зайняли близько місяця й були не легкими. Зараз Women Fit вже успішно працює в Лебедині. Це містечко невелике, тож зал має попит, каже тренерка. Попри те, конкуренція в місті є, водночас Women Fit унікальний вважає пані Олена, адже може запропонувати клієнту те, чого не мають інші:

“Такий зал у місті єдиний, є спортивні клуби. Зараз до нас ходять дівчата, вони радіють, що є такий осередок в місті, що є такий тренер. До нас ходять жінки абсолютно різного віку: від дівчат до бабусь. Ці жінки вони на пенсії, їм по 70 років, але вони люблять спорт й приходять до мене”, — з посмішкою каже тренерка.

Ціни на послуги фітнес-центру

Тренерка наголошує, що ціни в фітнес-центрі дуже бюджетні, адже їй хотілося, щоб якомога більше людей змогли займатися спортом. Відтак абонемент на місяць коштує лише 500 гривень за 12 занять у залі:

“Звісно, що таких цін, як у Бахмуті, я не могла поставити. Крім того, в країні війна, у багатьох людей скрутне становище, тож я пішла усім на зустріч. Головне, щоб людина мала бажання. Я розуміла, що мені треба показати людям, що таке спорт, що таке фітнес, щоб зацікавити їх і рада, що мені це вдалося”.

Фітнес-тренерка працює щодня, крім неділі. З клієнтами графік занять обговорюють індивідуально. Домовитися про заняття можна написавши в Інстаграм.

Дівчата займаються навіть коли немає світла, щоб було зручно пані Олена встановила собі в залі світлодіодну стрічку.

Заохочення клієнтів

Screenshot 405 753f1

Засновниця Women Fit. Фото: особистий архів героїні

Сьогодні сфера надання послуг дуже конкурентна. У маленьких містах завоювати довіру клієнтів часом навіть важче ніж у великих. Підприємиця поділилася з нами секретами свого підходу:

“Коли до мене дівчина приходить, вона бачить мене і розуміє, що теж хотіла б бути у такій фізичній формі. У нас лозунг Women Fit — Відчуй крила за спиною, тобто неважливо, хто до мене приходить жінка чи дівчина, я повинна дати їй це відчуття. Моє завдання допомогти полюбити спорт, полюбити своє тіло, полюбити себе більше та стати красивішою”.

Пані Олена зазначає, що з клієнтом вони працюють на результат, до тренування підходять комплексно, окрім тренувань людина може отримати й програму харчування за додаткову плату. Ціна на таку послугу різна, тому назвати конкретно суму важко, адже кожен випадок індивідуальний, наголошує тренерка.

Злам стереотипів

Screenshot 406 25320

Олена Ковригіна. Фото: особистий архів героїні

У центрі пані Олени займатися можуть всі, жінки комфортно себе почувають та радо підтримують своє тіло у гарній формі, доєднуються до тренувань навіть пані поважного віку.

“Якщо жінка все життя займалася спортом, ну хай із 30 вона почала займатися, а в 70 відновила заняття — вона каже: “Нарешті, я можу займатися спортом”. Жінки займаються разом, заряджаються гарним настроєм і з усмішкою їдуть додому. У такому віці вони займаються старанніше, з любов’ю до себе”.

Якщо ви також захотіли змінити своє життя, отримати гарну фізичну форму та здорове тіло — тренерка з Бахмута завжди рада новим клієнтам. Як ми вже писали, всі деталі стосовно тренувань можна індивідуально уточнити в Інстаграмі бахмутянки. 

Фото: особистий архів героїні

Примітка: Цей матеріал редакція створила за власною ініціативою на підтримку бахмутського бізнесу, який відновлюється в евакуації. Матеріал не є комерційною рекламою

Читайте також: Сантехніка з Бахмута в Дніпрі: як бахмутянка відкрила магазин в евакуації?

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

“Тут дуже сумно”: фотограф зі Швеції про війну, місто Лиман та Україну

Дмитро Скопіч Скопіч Дмитро 18:15, 15 Листопада 2024

Йєнс Олоф Лестеін — фотограф зі Швеції, який приїхав до України для роботи над новим проєктом, що присвячений війні та життю в прифронтових містах.

Детальніше про те, як сприймає війну громадянин Швеції, які враження у нього склалися під час роботи в прифронтових зонах та про перспективи України на міжнародній арені, дивіться у відеорепортажі Бахмут IN.UA.

Громадянин Швеції про війну в Україні

Йєнс Олоф Лестеін Він в Україну приїжджає не вперше, однак вперше працює в прифронтовому місті. Це дозволило йому зіставити нинішню ситуацію в Україні та те, що він бачив раніше — війну на території Югославії.

За словами чоловіка, йому досить складно порівнювати ці війни.

Вони мають схожі характеристики. Це війни сусідніх народів. У одних більше зброї, ніж у інших. Утім, ця війна набагато масштабніша. росія — це ядерна держава. Сербія була сильною, але не мала ядерної зброї“, — каже фотограф.

Він також додав, що в Югославії працював протягом 5-6 років, а в Україні в умовах війни — лише декілька десятків днів.

Фотограф також розповів про власний проєкт. За його словами, це буде розповідь про життя в умовах конфлікту на крайньому сході Європи (в Україні) та на крайньому заході (у Північній Ірналдії).

Між цими конфліктами є певна схожість. Як приклад, в обох них беруть участь великі імперські держави: росія тут та Англія на заході. Вони пригнічують сусідні народи: українців тут й ірландців або ірландців-католиків там. Тут у вас гаряча війна, а там все поступово налагоджується“, — каже Йєнс Олоф Лестеін 

Більше про життя фотографа зі Швеції, його думки про війну й Україну гостей, дивіться у нашому репортажі за посиланням на платформі YouTube.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Місто “Щедрика”: як живе прифронтовий історичний музей в Покровську

Семаковська Тетяна 14:00, 5 Листопада 2024

Покровськ — місто на Донеччині, де композитор Микола Леонтович провів 4 роки та де написав українську колядку “Щедрик” (адаптована англійською як Carol of the Bells), яка на Різдво лунає по всьому світі. Сьогодні Покровськ знаходиться за кілька кілометрів від російської армії — тут гримлять вибухи, а з міста евакуюють людей. Релокуються також підприємства, школи, музеї. Один з таких — це Покровський історичний музей, експонати якого з початком повномасштабного вторгнення рятувала вся команда. Як живе музей сьогодні, чи вдалося врятувати колекцію та як з ним пов’язаний Микола Леонтович?

Редакція поговорила з Ангеліною Рожковою, директоркою музею.

Музей у перші дні війни

Покровський історичний музей, квітень 2023 рік / фото КЗ “Покровський історичний музей”

На початку вторгнення стало зрозуміло, що росіяни не просто хочуть окупувати території, але й знищити все, що там цінне. Музеї не стали винятком — окупанти розкрадали експонати, били по історичним будівлям, тож музеї України першою чергою рятували цінне майно. Покровський історичний музей у перші дні війни оцифровував архіви та вивозив найцінніші речі з будівлі. Зі зрозумілих причин — місце перебування колекцій з Покровського історичного музею не розголошується. Вся команда музею у перший місяць залишилась працювати та вчилась робити це у нових умовах: швидко реагувати на тривогу, ховатися за дві стіни.

“Ми готувались, звичайно, але не до таких подій. Інструкції були розроблені, навчання працівники пройшли. Нашим головним завданням було убезпечення предметів й фондово-облікової документації — це архівні книги, у яких зберігається вся інформація про музейні предмети. Частина цих книг вже була оцифрована, ми з командою дооцифрували решту”, — пояснює у коментарі Ангеліна Рожкова.

У музеї зняли всі експозиції, які знаходились поруч з вікнами, а працівники шукали матеріали, які б убезпечили колекції. Для цього використовували спеціальну базальтову вогнезахисну тканину, допомогали з цим донори та громадський сектор. Одним з перших, хто прийшов на допомогу Покровському музею, був Леонід Марущак, керівник проєкту “Музей відкрито на_ремонт”. Він допоміг врятувати сотні цінних експонатів з прифронтових територій.

“Діяли так, щоб убезпечити предмети, якщо неподалік нашого музею буде попадання ворожих ракет. Вікна закрили OSB (ред. спеціальні плити, які захищають скло) — думали, що це їх убезпечить. Якщо не збереже вікна, то хоча б створить додатковий захист для предметів, які були в музеї. Все це відбувалось протягом першого півріччя 2022 року”, — говорить директорка музею.

Леонтович та Покровськ

Покровський історичний музей зараз зачинений для відвідувачів, однак він продовжує роботу, зокрема з оцифрування — цьому команда навчилась дистанційно, а техніку для цифровізації надали благодійники. Важливе місце в колекції музею займала експозиція Миколи Леонтовича. Композитор жив у Покровську чотири роки, який ще до 1934 року був пристанційним селищем Гришине.

Саме тут був написаний легендарний “Щедрик”. У Покровському музеї зберігались два персональні предмети Леонтовича: сухарниця, яка зроблена руками батька Леонтовича (це дерев’яна таріль, подібна на хлібницю, на яку кладуть печиво, хліб тощо) та шахова дошка. Ластівку зображено також на гербі та прапорі Покровська. За словами директорки музею, наразі й сухарниця, й шахова дошка вивезені до безпечних місць. Решту предметів експозиції — це ті, які ілюстрували період, коли жив композитор.

Експозиція Миколи Леонтовича в Покровську / фото Вікіпедія

“Ми розглядаємо дуже знаковим те, що саме ластівка, про яку співається у “Щедрику”, зображена у нас на сухарці. У нас мало меморіальних предметів, які належали Леонтовичу — це, власне, сухарниця та шахова дошка, — говорить Ангеліна Рожкова.

З 2016 року в Покровську почали популяризувати постать Леонтовича: у місті працювала музична школа, названа на його честь, створювали мистецькі акції. Покровськ перетворювали на культурний центр Донеччини.

Проєкти музею

Станція Гришине, 1917 рік / архівне фото

“Мені здається, не залишилось жодної людини в місті, яка б не знала, що цей композитор пов’язаний з Покровськом. У нашому місті був створений перший робочий хор залізничників, заснував його Микола Леонтович. У той момент, коли це ще було пристанційне селище Гришине, там не було ні бруківки, ні освітлення. Але вже був такий міцний культурний фундамент: духовий оркестр, робітничий хор”, — пояснює очільниця музею.

У 2021 році була ідея зробити музей у будівлі залізничного училища в Покровську, де, власне, і працював Леонтович — ця будівля збереглася в автентичному вигляді. Через російське вторгнення реалізувати проєкт не вдалося, хоча музейники вже шукали шляхи для втілення та навіть подавали заявку на створення концепції до Українського культурного фонду та інших інституцій.

Колишнє залізничне училище в Покровську / фото ua.trip-impressions

“Ми зберегли будівлю в оцифрованому вигляді. У цьому нам допомогли німецькі колеги, які дали кошти на оцифрування історичної будівлі колишнього залізничного училища. Музею надіслали обладнання, ми пройшли навчання за підтримки Покровської МВА. Навчитись оцифровувати самостійно реально, якщо мати обладнання, тому що 3-Д сканер — це дороговартісна техніка”, — говорить пані Ангеліна.

Також у місті оцифрували ще кілька будівель, які збереглися з кінця дев’ятнадцятого та початку двадцятого століття. Музей також наповнює Реєстр Музейного Фонду — йдеться про постійне оцифрування предметів, у чому допомагають ґрантові проєкти. Навіть самостійно музейники намагаються фільмувати важливі для історії об’єкти. Окремим проєктом музею є “Щоденник пам’яті”, де збирають свідчення про загиблих військових та цивільних. Це важливо робити, щоб не перетворювати число загиблих у суху статистику.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Тут дуже сумно”: фотограф зі Швеції про війну, місто Лиман та Україну

Йєнс Олоф Лестеін — фотограф зі Швеції, який приїхав до України для роботи над новим проєктом, що присвячений війні та життю в прифронтових містах. Детальніше […]

18:15, 15.11.2024 Скопіч Дмитро

Місто “Щедрика”: як живе прифронтовий історичний музей в Покровську

Покровськ — місто на Донеччині, де композитор Микола Леонтович провів 4 роки та де написав українську колядку “Щедрик” (адаптована англійською як Carol of the Bells), […]

“Так воскресне і Бахмут”: відеорепортаж з виставки бахмутського майстра з писанкарства Дмитра Денисенка

Дмитро Денисенко — відомий бахмутянин та майстер народної творчості з писанкарства. Він започаткував Музей писанкарства та розвитку народних ремесел, експонати з якого нещодавно представили у […]

18:20, 25.10.2024 Скопіч Дмитро

“Все, що відбувається — це нормальна реакція на ненормальну війну”: психолог з Костянтинівки про життя та власну діяльність

Андрій Кузнєцов — спеціалізований психолог з Костянтинівки, який наразі проживає у Львові. Чоловік є частиною спільноти місцевого театру імпровізації, де люди можуть передавати власні емоції […]

18:15, 18.10.2024 Скопіч Дмитро

Кожен має допомагати фронту: сім думок військових про війну, мобілізацію та цивільних

Як військові сприймають мобілізацію? Як ставляться до зросійщення? Що думають про відповідальність кожного українця в цій війні? “Характер” – медіа, що працює з усіма аспектами […]