Після евакуації багатьом українцям ще доводиться пройти шлях адаптації до нового міста, нового оточення та врешті-решт нового себе. Бахмутянка Аліна Альгіна евакуювалася з Бахмута весною 2022 року, всього за рік до того вона відкрила в місті свою сирну крамничку. Пані Аліна знайшла в собі сили відновити справу, про те як їй це вдалося, як працює магазин зараз та які три продукти обов’язково повинні спробувати гості — про все це читайте в матеріалі?

Крамниця в Бахмуті

Бахмутянка Аліна родом з нашого міста-фортеці. В 2021 році, дівчина відкрила в рідному місті магазин «Сирний сомельє», який за короткий час уподобали бахмутяни. Взагалі займатися сирним бізнесом дівчину надихнула любов до цього смаколика.

«Вперше я відкрила магазин в 2021 році в жовтні. Крамницю “Сирний сомельє” відкрила в Бахмуті, коли ми евакуювалися крамниця ще працювала, там працювала моя мама. Влітку 2022 року прийняли нелегке рішення привезти все обладнання до Львова», — розповідає героїня.

До останнього родина намагалася працювати й завозити товар. Каже, що навіть попри війну, бахмутяни радо приходили до крамниці, щоб потішити себе якимось смачним продуктом: витриманий сир, солодощі, якісне м’ясо, — все це можна було придбати у магазині Аліни. Добре працювало й сарафанне радіо, про крамницю Аліни розповідали знайомі, друзі й просто задоволені клієнти.

Читайте також: Світла книга про світлий регіон: Катерина Зарембо розказує про свою книгу «Схід українського сонця. Історії Донеччини і Луганщини початку ХХІ століття»

Бізнес з душею

Ландана 1000 днів – знаменитий голландський сир, який є в асортименті магазину. Фото: Інстаграм

Є така категорія підприємців, які насамперед, кладуть за ціль — прибуток. Безумовно, це важливо, однак якщо справа зроблена без душі це відчувають люди. 

У крамницю «Сирний сомельє» бахмутянка вклала всю душу, як розповідає героїня, аналогів її продуктів було важко знайти в Бахмуті. Дівчина стежила за всіма процесами, могла розповісти про кожен сорт сиру та порадити клієнту найкраще з асортименту.

«Ще ми робили такі сирні сети. Це такі сирні бокси, коробочки, якщо простими словами, де клієнт може зібрати найбільш улюблені смаки сиру. Якщо ж людина не знала, який сир обрати — я допомагала визначитися зі смаком. Пропонувала сири до білого чи червоного вина, до кави і навіть до пива», — пригадує пані Аліна.

Теплими осінніми вечорами, коли бахмутяни йшли в гості один до одного по дорозі заходили в «Сирний сомельє», щоб вибрати красивий та смачний подарунок. Часто вибір припадав на сирну тарілку, пригадує підприємиця. Згодом пані Аліна почала робити м’ясні сети — це своєрідні букети з першокласного м’яса, зокрема хамон чи прошуто. Також туди додають хлібні палички грісіні, в’ялені томати та фаршировані перці, оливки.

Рішення про переїзд

Окупанти щодня обстрілюють Бахмут, руйнуючи місто. Фото: Роман Потапенко

Закрити магазин в Бахмуті стало важким, але вимушеним рішенням. Через постійні обстріли знаходитись в місті просто фізично було небезпечно.

«Навіть коли закрилися, люди писали нам в Інстаграм, телефонували, щоб спитати, чи ми працюємо. Морально й емоційно це було дуже важко. Навіть, влітку коли в Бахмуті була складна ситуація — люди хотіли щось придбати, щоб якось себе розрадити. Наприкінці літа ми зрозуміли з чоловіком, що нічого доброго в місті не буде. Стає небезпечно. Там залишався мій тато, він і допоміг вивезти обладнання», — розповідає пані Аліна.

Зараз, каже дівчина, є клієнти, які ще з Бахмута знають «Сирний сомельє» і замовляють продукти Новою Поштою. 

«Нас не забувають, всі пишуть. Коли отримують посилку, кажуть, що ніби отримали вісточку з рідного міста! І чекають на час коли ми знову зустрінемося  в нашому «Сирний сомельє» вже в Бахмуті. Це такі наші мрії, але що нам лишається», — з посмішкою розповідає Аліна.

Відкриття магазину у Львові

В липні вже відкрили магазин у Львові за адресою вулиця Чорновола 67а. В магазині працюють двоє людей: власне сама Аліна та її мама.

«Львів — місто туристичне, тут трішки дорожче, ніж вдома. Звісно, й оренда дорожча, тому знайти приміщення було не легко. Мені звісно хотілося б на Площі Ринок мати оренду, але там дуже високі ціни. Звісно хочеться працювати й рости далі. Ми завжди відкриті й намагаємося задовольнити потреби клієнтів», — каже пані Аліна.

Праця дає результати, в крамницю Аліни вже заходять місцеві за порадою друзів, тож вже є й постійні клієнти. 

Делікатеси з бахмутською душею 

Подарункові бокси в крамниці. Фото: інстаграм

В «Сирному сомельє» можна придбати вистояні козині та коров’ячі сири, сири зі спеціями чи травами, трюфелем, конфітюри для сиру, м’ясні делікатеси, оливки, різні соуси, олії,каву,  солодощі, горіхи, сухофрукти і навіть випити каву. 

«Сир — це для мене як витвір мистецтва, він буває різний. Скільки тільки є видів сиру,  вони різної витримки, мають різні нотки смаку. Також смак відрізняється за регіоном, і навіть від того, як траву споживала корова», — ділиться тонкощами своєї роботи пані Аліна.

Читайте також: «Ця війна нас навчила не роз’єднуватися, а об’єднуватися»: історія бахмутянки, яка відкрила свою справу в Києві

Три продукти, які обов’язково потрібно спробувати

М’ясні делікатеси «Сирного сомельє». Фото: Інстаграм

Насамперед власниця «Сирного сомельє» радить звернути увагу на швейцарські сири. Вони мають доволі специфічний запах, але не хай це не вводить вас в оману, адже їхній смак — неперевершений.

«Я дуже люблю сир грюєр, потім грецькі оливки-каламата. Це дуже смачно. Також потрібно спробувати м’ясо — це може бути хамон. Можна зробити таку тарілку делікатесів і доповнити її келихом вина», — ділиться пані Аліна.

Зазначимо, що замовити продукти з магазину можна Новою Поштою, а переглянути весь асортимент в соціальних мережах «Сирного сомельє».

Підприємиця на власному досвіді знає, що таке переїзд в інше місто й релокації бізнесу. Тож, поділилася з нами порадами для підприємців:

1. Дивитися вперед, всупереч труднощам
2. Вірити в свої сили
3. Не опускати руки
4. Бути привітними до людей, люди це відчувають й до вас повернуться

«Потрібно бути відкритими, ми в цьому світі не одні, ми разом — сила і все подолаємо. Потрібно вірити в найкраще, якби важко не було. Тільки вперед!»

Фото: особистий архів героїні

Примітка: Цей матеріал редакція створила за власною ініціативою на підтримку бахмутського бізнесу, який відновлюється в евакуації. Матеріал не є комерційною рекламою

Читайте також: Нове життя у Франції: історія бахмутянки Наталії, яка наважилась кардинально змінити своє життя

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Йєнс Олоф Лестеін — фотограф зі Швеції, який приїхав до України для роботи над новим проєктом, що присвячений війні та життю в прифронтових містах.

Детальніше про те, як сприймає війну громадянин Швеції, які враження у нього склалися під час роботи в прифронтових зонах та про перспективи України на міжнародній арені, дивіться у відеорепортажі Бахмут IN.UA.

Громадянин Швеції про війну в Україні

Йєнс Олоф Лестеін Він в Україну приїжджає не вперше, однак вперше працює в прифронтовому місті. Це дозволило йому зіставити нинішню ситуацію в Україні та те, що він бачив раніше — війну на території Югославії.

За словами чоловіка, йому досить складно порівнювати ці війни.

“Вони мають схожі характеристики. Це війни сусідніх народів. У одних більше зброї, ніж у інших. Утім, ця війна набагато масштабніша. росія — це ядерна держава. Сербія була сильною, але не мала ядерної зброї“, — каже фотограф.

Він також додав, що в Югославії працював протягом 5-6 років, а в Україні в умовах війни — лише декілька десятків днів.

Фотограф також розповів про власний проєкт. За його словами, це буде розповідь про життя в умовах конфлікту на крайньому сході Європи (в Україні) та на крайньому заході (у Північній Ірналдії).

“Між цими конфліктами є певна схожість. Як приклад, в обох них беруть участь великі імперські держави: росія тут та Англія на заході. Вони пригнічують сусідні народи: українців тут й ірландців або ірландців-католиків там. Тут у вас гаряча війна, а там все поступово налагоджується“, — каже Йєнс Олоф Лестеін 

Більше про життя фотографа зі Швеції, його думки про війну й Україну гостей, дивіться у нашому репортажі за посиланням на платформі YouTube.

Читайте також:

• Місто “Щедрика”: як живе прифронтовий історичний музей в Покровську
• “Так воскресне і Бахмут”: відеорепортаж з виставки бахмутського майстра з писанкарства Дмитра Денисенка
• “Все, що відбувається — це нормальна реакція на ненормальну війну”: психолог з Костянтинівки про життя та власну діяльність

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Покровськ — місто на Донеччині, де композитор Микола Леонтович провів 4 роки та де написав українську колядку “Щедрик” (адаптована англійською як Carol of the Bells), яка на Різдво лунає по всьому світі. Сьогодні Покровськ знаходиться за кілька кілометрів від російської армії — тут гримлять вибухи, а з міста евакуюють людей. Релокуються також підприємства, школи, музеї. Один з таких — це Покровський історичний музей, експонати якого з початком повномасштабного вторгнення рятувала вся команда. Як живе музей сьогодні, чи вдалося врятувати колекцію та як з ним пов’язаний Микола Леонтович?

Редакція поговорила з Ангеліною Рожковою, директоркою музею.

Музей у перші дні війни

На початку вторгнення стало зрозуміло, що росіяни не просто хочуть окупувати території, але й знищити все, що там цінне. Музеї не стали винятком — окупанти розкрадали експонати, били по історичним будівлям, тож музеї України першою чергою рятували цінне майно. Покровський історичний музей у перші дні війни оцифровував архіви та вивозив найцінніші речі з будівлі. Зі зрозумілих причин — місце перебування колекцій з Покровського історичного музею не розголошується. Вся команда музею у перший місяць залишилась працювати та вчилась робити це у нових умовах: швидко реагувати на тривогу, ховатися за дві стіни.

“Ми готувались, звичайно, але не до таких подій. Інструкції були розроблені, навчання працівники пройшли. Нашим головним завданням було убезпечення предметів й фондово-облікової документації — це архівні книги, у яких зберігається вся інформація про музейні предмети. Частина цих книг вже була оцифрована, ми з командою дооцифрували решту”, — пояснює у коментарі Ангеліна Рожкова.

У музеї зняли всі експозиції, які знаходились поруч з вікнами, а працівники шукали матеріали, які б убезпечили колекції. Для цього використовували спеціальну базальтову вогнезахисну тканину, допомогали з цим донори та громадський сектор. Одним з перших, хто прийшов на допомогу Покровському музею, був Леонід Марущак, керівник проєкту “Музей відкрито на_ремонт”. Він допоміг врятувати сотні цінних експонатів з прифронтових територій.

“Діяли так, щоб убезпечити предмети, якщо неподалік нашого музею буде попадання ворожих ракет. Вікна закрили OSB (ред. спеціальні плити, які захищають скло) — думали, що це їх убезпечить. Якщо не збереже вікна, то хоча б створить додатковий захист для предметів, які були в музеї. Все це відбувалось протягом першого півріччя 2022 року”, — говорить директорка музею.

Леонтович та Покровськ

Покровський історичний музей зараз зачинений для відвідувачів, однак він продовжує роботу, зокрема з оцифрування — цьому команда навчилась дистанційно, а техніку для цифровізації надали благодійники. Важливе місце в колекції музею займала експозиція Миколи Леонтовича. Композитор жив у Покровську чотири роки, який ще до 1934 року був пристанційним селищем Гришине.

Саме тут був написаний легендарний “Щедрик”. У Покровському музеї зберігались два персональні предмети Леонтовича: сухарниця, яка зроблена руками батька Леонтовича (це дерев’яна таріль, подібна на хлібницю, на яку кладуть печиво, хліб тощо) та шахова дошка. Ластівку зображено також на гербі та прапорі Покровська. За словами директорки музею, наразі й сухарниця, й шахова дошка вивезені до безпечних місць. Решту предметів експозиції — це ті, які ілюстрували період, коли жив композитор.

“Ми розглядаємо дуже знаковим те, що саме ластівка, про яку співається у “Щедрику”, зображена у нас на сухарці. У нас мало меморіальних предметів, які належали Леонтовичу — це, власне, сухарниця та шахова дошка, — говорить Ангеліна Рожкова.

З 2016 року в Покровську почали популяризувати постать Леонтовича: у місті працювала музична школа, названа на його честь, створювали мистецькі акції. Покровськ перетворювали на культурний центр Донеччини.

Проєкти музею

“Мені здається, не залишилось жодної людини в місті, яка б не знала, що цей композитор пов’язаний з Покровськом. У нашому місті був створений перший робочий хор залізничників, заснував його Микола Леонтович. У той момент, коли це ще було пристанційне селище Гришине, там не було ні бруківки, ні освітлення. Але вже був такий міцний культурний фундамент: духовий оркестр, робітничий хор”, — пояснює очільниця музею.

У 2021 році була ідея зробити музей у будівлі залізничного училища в Покровську, де, власне, і працював Леонтович — ця будівля збереглася в автентичному вигляді. Через російське вторгнення реалізувати проєкт не вдалося, хоча музейники вже шукали шляхи для втілення та навіть подавали заявку на створення концепції до Українського культурного фонду та інших інституцій.

“Ми зберегли будівлю в оцифрованому вигляді. У цьому нам допомогли німецькі колеги, які дали кошти на оцифрування історичної будівлі колишнього залізничного училища. Музею надіслали обладнання, ми пройшли навчання за підтримки Покровської МВА. Навчитись оцифровувати самостійно реально, якщо мати обладнання, тому що 3-Д сканер — це дороговартісна техніка”, — говорить пані Ангеліна.

Також у місті оцифрували ще кілька будівель, які збереглися з кінця дев’ятнадцятого та початку двадцятого століття. Музей також наповнює Реєстр Музейного Фонду — йдеться про постійне оцифрування предметів, у чому допомагають ґрантові проєкти. Навіть самостійно музейники намагаються фільмувати важливі для історії об’єкти. Окремим проєктом музею є “Щоденник пам’яті”, де збирають свідчення про загиблих військових та цивільних. Це важливо робити, щоб не перетворювати число загиблих у суху статистику.

Читайте також:

• “Це був останній потяг з Покровська”: як проходить евакуація на Донеччині. Відеорепортаж
• “Виїжджав з батьком та 30-кілограмовою собакою”: лікар з Бахмута Сергій Старусєв розповів про роботу під обстрілами та нове життя в Києві
• “Мені хотілося, щоб хоча б мої діти побачили відбудовану Донеччину”: відеосюжет з донеччанкою

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!