Шматочок Бахмута у Львові: як бахмутянка відкрила сирний бізнес у місті Лева

Семаковська Тетяна 11:29, 20 Січня 2023

БАХМУТ 7 f1fe2Після евакуації багатьом українцям ще доводиться пройти шлях адаптації до нового міста, нового оточення та врешті-решт нового себе. Бахмутянка Аліна Альгіна евакуювалася з Бахмута весною 2022 року, всього за рік до того вона відкрила в місті свою сирну крамничку. Пані Аліна знайшла в собі сили відновити справу, про те як їй це вдалося, як працює магазин зараз та які три продукти обов’язково повинні спробувати гості — про все це читайте в матеріалі?

Крамниця в Бахмуті

Бахмутянка Аліна родом з нашого міста-фортеці. В 2021 році, дівчина відкрила в рідному місті магазин «Сирний сомельє», який за короткий час уподобали бахмутяни. Взагалі займатися сирним бізнесом дівчину надихнула любов до цього смаколика.

«Вперше я відкрила магазин в 2021 році в жовтні. Крамницю “Сирний сомельє” відкрила в Бахмуті, коли ми евакуювалися крамниця ще працювала, там працювала моя мама. Влітку 2022 року прийняли нелегке рішення привезти все обладнання до Львова», — розповідає героїня.

До останнього родина намагалася працювати й завозити товар. Каже, що навіть попри війну, бахмутяни радо приходили до крамниці, щоб потішити себе якимось смачним продуктом: витриманий сир, солодощі, якісне м’ясо, — все це можна було придбати у магазині Аліни. Добре працювало й сарафанне радіо, про крамницю Аліни розповідали знайомі, друзі й просто задоволені клієнти.

Читайте також: Світла книга про світлий регіон: Катерина Зарембо розказує про свою книгу «Схід українського сонця. Історії Донеччини і Луганщини початку ХХІ століття»

Бізнес з душею

269006978 652914206082006 781353577866443827 n e9000

Ландана 1000 днів – знаменитий голландський сир, який є в асортименті магазину. Фото: Інстаграм

Є така категорія підприємців, які насамперед, кладуть за ціль — прибуток. Безумовно, це важливо, однак якщо справа зроблена без душі це відчувають люди. 

У крамницю «Сирний сомельє» бахмутянка вклала всю душу, як розповідає героїня, аналогів її продуктів було важко знайти в Бахмуті. Дівчина стежила за всіма процесами, могла розповісти про кожен сорт сиру та порадити клієнту найкраще з асортименту.

«Ще ми робили такі сирні сети. Це такі сирні бокси, коробочки, якщо простими словами, де клієнт може зібрати найбільш улюблені смаки сиру. Якщо ж людина не знала, який сир обрати — я допомагала визначитися зі смаком. Пропонувала сири до білого чи червоного вина, до кави і навіть до пива», — пригадує пані Аліна.

Теплими осінніми вечорами, коли бахмутяни йшли в гості один до одного по дорозі заходили в «Сирний сомельє», щоб вибрати красивий та смачний подарунок. Часто вибір припадав на сирну тарілку, пригадує підприємиця. Згодом пані Аліна почала робити м’ясні сети — це своєрідні букети з першокласного м’яса, зокрема хамон чи прошуто. Також туди додають хлібні палички грісіні, в’ялені томати та фаршировані перці, оливки.

Рішення про переїзд

Screenshot 260 8c428

Окупанти щодня обстрілюють Бахмут, руйнуючи місто. Фото: Роман Потапенко

Закрити магазин в Бахмуті стало важким, але вимушеним рішенням. Через постійні обстріли знаходитись в місті просто фізично було небезпечно.

«Навіть коли закрилися, люди писали нам в Інстаграм, телефонували, щоб спитати, чи ми працюємо. Морально й емоційно це було дуже важко. Навіть, влітку коли в Бахмуті була складна ситуація — люди хотіли щось придбати, щоб якось себе розрадити. Наприкінці літа ми зрозуміли з чоловіком, що нічого доброго в місті не буде. Стає небезпечно. Там залишався мій тато, він і допоміг вивезти обладнання», — розповідає пані Аліна.

Зараз, каже дівчина, є клієнти, які ще з Бахмута знають «Сирний сомельє» і замовляють продукти Новою Поштою. 

«Нас не забувають, всі пишуть. Коли отримують посилку, кажуть, що ніби отримали вісточку з рідного міста! І чекають на час коли ми знову зустрінемося  в нашому «Сирний сомельє» вже в Бахмуті. Це такі наші мрії, але що нам лишається», — з посмішкою розповідає Аліна.

Відкриття магазину у Львові

В липні вже відкрили магазин у Львові за адресою вулиця Чорновола 67а. В магазині працюють двоє людей: власне сама Аліна та її мама.

«Львів — місто туристичне, тут трішки дорожче, ніж вдома. Звісно, й оренда дорожча, тому знайти приміщення було не легко. Мені звісно хотілося б на Площі Ринок мати оренду, але там дуже високі ціни. Звісно хочеться працювати й рости далі. Ми завжди відкриті й намагаємося задовольнити потреби клієнтів», — каже пані Аліна.

Праця дає результати, в крамницю Аліни вже заходять місцеві за порадою друзів, тож вже є й постійні клієнти. 

Делікатеси з бахмутською душею 

273536223 1687669758251184 9092824447906883654 n c899b

Подарункові бокси в крамниці. Фото: інстаграм

В «Сирному сомельє» можна придбати вистояні козині та коров’ячі сири, сири зі спеціями чи травами, трюфелем, конфітюри для сиру, м’ясні делікатеси, оливки, різні соуси, олії,каву,  солодощі, горіхи, сухофрукти і навіть випити каву. 

«Сир — це для мене як витвір мистецтва, він буває різний. Скільки тільки є видів сиру,  вони різної витримки, мають різні нотки смаку. Також смак відрізняється за регіоном, і навіть від того, як траву споживала корова», — ділиться тонкощами своєї роботи пані Аліна.

Читайте також: «Ця війна нас навчила не роз’єднуватися, а об’єднуватися»: історія бахмутянки, яка відкрила свою справу в Києві

Три продукти, які обов’язково потрібно спробувати

273548265 706614150333828 8298626877929899308 n 4dfde

М’ясні делікатеси «Сирного сомельє». Фото: Інстаграм

Насамперед власниця «Сирного сомельє» радить звернути увагу на швейцарські сири. Вони мають доволі специфічний запах, але не хай це не вводить вас в оману, адже їхній смак — неперевершений.

«Я дуже люблю сир грюєр, потім грецькі оливки-каламата. Це дуже смачно. Також потрібно спробувати м’ясо — це може бути хамон. Можна зробити таку тарілку делікатесів і доповнити її келихом вина», — ділиться пані Аліна.

Зазначимо, що замовити продукти з магазину можна Новою Поштою, а переглянути весь асортимент в соціальних мережах «Сирного сомельє».

Підприємиця на власному досвіді знає, що таке переїзд в інше місто й релокації бізнесу. Тож, поділилася з нами порадами для підприємців:

  1. Дивитися вперед, всупереч труднощам
  2. Вірити в свої сили
  3. Не опускати руки
  4. Бути привітними до людей, люди це відчувають й до вас повернуться

«Потрібно бути відкритими, ми в цьому світі не одні, ми разом — сила і все подолаємо. Потрібно вірити в найкраще, якби важко не було. Тільки вперед!»

Фото: особистий архів героїні

Примітка: Цей матеріал редакція створила за власною ініціативою на підтримку бахмутського бізнесу, який відновлюється в евакуації. Матеріал не є комерційною рекламою

Читайте також: Нове життя у Франції: історія бахмутянки Наталії, яка наважилась кардинально змінити своє життя

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

“Не хотів йти на війну, але казав хто, як не він”: історія військового Анатолія Кухаря, захисника Бахмута з Харкова

Семаковська Тетяна 15:30, 27 Березня 2024
Ілюстрація Бахмут IN.UA

“Росіяни не очікували, що Харків дасть такий спротив. Вони думали, що їх будуть зустрічати з квітами, зустріли…”, — каже Максим Кухар, син загиблого військового Анатолія Кухаря.

Максим написав редакції з проханням розмістити петицію про присвоєння його батьку звання Героя України. Але спершу ми хочемо розповісти історію Анатолія, бо він був одним з тих, хто захищав Бахмут, а ми повинні знати своїх героїв. Підписати петицію можна за посиланням. Наразі є 11 975 голосів з 25 тисяч потрібних.

Харків дав спротив

Харків ДСНС
Харків, 6 жовтня, 2023 рік / фото ДСНС

Максимові 32 роки, він викладач у Харківському національному університеті імені міського господарства імені О. М. Бекова, студентів навчає дистанційно. У самому Харкові зараз неспокійно, каже чоловік, постійні обстріли та прильоти дають свій відбиток на місцевих, але люди продовжують ходити на роботу й місто живе.

Анатолій Кухар / фото надане сином Анатолія

Власне тут з татом Максим провів все життя, батько працював токарем. Але в 2014 році життя родини Кухарів поступово змінювалося, татові друзі пішли захищати країну на схід. А сам Анатолій був впевнений — війна почнеться у більших масштабах, питання поставало тільки — коли.

“Татові друзі розказували усі звірства, які росіяни витворяли на окупованих територіях. У 2017 році батько мені сказав, що коли почнеться повномасштабний наступ — він піде захищати батьківщину. У лютому почалися обстріли в Харкові. Тато зібрав речі, взяв військовий квиток. Спочатку сказав, що пішов на роботу, але я зразу зрозумів, куди він пішов”, — говорить Максим.

Й додає деталь про батька, каже, той був дуже відповідальним. Перед тим як піти на фронт, він попередив всіх на роботі. Разом з Анатолієм пішов його колега, а о 8:30 чоловіки вже були у воєнкоматі. Товариш батька невдовзі загинув.

Анатолій Кухар / фото надані сином Анатолія

Анатолія взяли до Нацгвардії, батальйонна бригада “Спартан”. В перші дні батько Максима захищав рідний Харків.  

“Тато розповідав, що росіяни не дуже хотіли воювати навіть на танках. Боялися наших хлопців з автоматами, танки кидали, і втікали. Опір був сильний, але й смертей було багато”, — згадує у розмові Максим.

Бахмут 

Бахмут
Так виглядає Бахмут в березні 2024 року / скриншот

Після трьох місяців служби на передовій Анатолій офіційно підписав контракт. Його відпустили на кілька днів додому. Після звільнення частини Харківщини, батька Максима відправили на Донеччину, в Бахмут. Був початок 2023 року. Бахмут поступово зменшувався. Батько Максима розповідав, що в місті було багато безпритульних тварин, а ще попри обстріли працювало кілька комунальників.

Насправді тато дуже не хотів йти на війну, але казав, що мав обов’язок. Він майже плакав, коли розказував про Бахмут. Розповідав про родину, яка залишалась в місті: батько, мати й дочка. І дочка, коли були обстріли ще по вулиці ходила. Тато пропонував вивезти їх, але люди просто не хотіли виїжджати. У Бахмуті було жахіття, багато татових побратимів там залишилося”, — згадує чоловік.

Максим з батьком / фото надані сином Анатолія

Харків’янин опинився в Бахмуті, коли основною наступальною силою там були вагнерівці. Максим згадує, за словами батька, це були найбільш професійні війська рф. Наші Сили Оборони трималися до останнього, але через неможливість захищати попередні рубежі, змушені були відступити до району Літака, а самі бої продовжувалися в приватному секторі. Це не зупиняло місцевих, вони продовжували пересуватися між домами.

Батька Максима це дивувало, але потім він говорив, що ймовірно — люди звикли до цього, бо бажання евакуюватися у них не з’являлося.

В середині січня 2023 року Анатолій отримав поранення, й мав право демобілізуватися, але не зробив цього каже Максим. Після лікування батька відправили на навчання у Великобританію, відбір там був дуже скрупульозний, але Анатолія взяли. Максим пояснює, таких людей, як його тата ще требу було пошукати. Він був лідером, добрим та чуйним до хлопців у бригаді, справжнім фахівцем, тому його й відібрали.

Підписати петицію за посиланням, наведіть камеру телефону на зображення

“Тато піклувався просто про молодих хлопців постійно. Жалко їх було. Він тренував їх, розказував, що треба, як треба. Постійно у цих окопах був. Його побратим отримав поранення. Ніхто не хотів йти за ним, а він сам пішов й людину витягнув”, — говорить стишеним голосом співрозмовник. 

Анатолія не стало 7 листопада 2023 року. Він загинув біля села Роботине, Запорізької області. Поховали Анатолія, за його бажанням, на землях його дитинства та юності, селі Борушківці Житомирської області.

“Тато написав мені, що він вийде на зв’язок, але він не вийшов. Тиждень не було жодних новин, я почекав ще пару днів, а потім написав командиру, він повідомив, що тато зник без звісти”, — каже Максим.

Свого батька він згадує з посмішкою. Каже, тато був відповідальним, сміливим і дуже рішучим, він допомагав всім навколо і зазвичай не звертав увагу на свої проблеми. Батько не хотів йти на війну, каже його син. Але не зміг вчинити інакше, казав, що хто, як не він буде захищати свою країну. 

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Бахмут є був, і буде”: бахмутський активіст про місто

Семаковська Тетяна 18:30, 22 Березня 2024
Ілюстрація Бахмут IN.UA

Бахмутянин Володимир Березін через війну був змушений евакуюватися до Бережан, це невеличке містечко на Тернопільщині. Чоловік завжди мав патріотичну громадянську позицію й зараз слідкує за роботою мерії. Сам пан Володимир волонтерить та допомогає ЗСУ.

Наш відеооператор Роман Потапенко відвідав бахмутянина в евакуації.

Бахмутяни в евакуації

Володимир Березін у Бережани переїхав за запрошенням, сюди його запросили місцеві волонтери, які з 2014 року допомагають Збройним Силам України. Бахмутянин впевнений, аби повернутися в місто потрібно щось робити для цього, це універсальна порада для всіх переселенців.

“Коли я ввечері йду, я собі уявляю, що це Бережани це Бахмут, якби перемогла УНР в 1917 році. І у нас була би Україна, і у нас були би храми… Все воно б залишилося, те що було з 19 століття й перейшло б в 20 століття”, — каже Володимир Березін.

Волонтер впевнений, що Бахмут був, є та буде в майбутньому, а от росія своєю агресією тільки посилює українськість Донеччини.

Більше дивіться у відеосюжеті:

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Володимир Березін

“Бахмут є був, і буде”: бахмутський активіст про місто

Бахмутянин Володимир Березін через війну був змушений евакуюватися до Бережан, це невеличке містечко на Тернопільщині. Чоловік завжди мав патріотичну громадянську позицію й зараз слідкує за […]

Андрій Полухін та Федір Сорокін

Легше працювати з документами та спілкуватися з людьми: як активісти використовують свій досвід в ЗСУ

Активізм у цивільному житті допомагав людям розв’язувати проблеми в громадах, відстоювати свої права, шукати можливості, а також навчав лідерських якостей. Місцеві активісти завжди були залучені […]

Марія Алєкєєвич

“Наша ціль — повернути жертв теракту”: дружина військовополоненого про трагедію в Оленівці

“Я б воліла ніколи не виходити в публічний простір, якби мій чоловік не опинився там, де він є зараз. Я б не хотіла говорити з […]

Двічі переселенці: як склалася доля сім’ї, предків якої депортували на Донеччину в 50-х роках

Ірина — ВПО з Донеччини, яка зараз мешкає біля Львова. Її рідне село Верхньокам’янське зруйнували російські окупанти. За іронією долі, колись предки жінки теж стали […]

15:30, 15.03.2024 Скопіч Дмитро