Шматочок Бахмута у Львові: як бахмутянка відкрила сирний бізнес у місті Лева

Семаковська Тетяна 11:29, 20 Січня 2023

БАХМУТ 7 f1fe2Після евакуації багатьом українцям ще доводиться пройти шлях адаптації до нового міста, нового оточення та врешті-решт нового себе. Бахмутянка Аліна Альгіна евакуювалася з Бахмута весною 2022 року, всього за рік до того вона відкрила в місті свою сирну крамничку. Пані Аліна знайшла в собі сили відновити справу, про те як їй це вдалося, як працює магазин зараз та які три продукти обов’язково повинні спробувати гості — про все це читайте в матеріалі?

Крамниця в Бахмуті

Бахмутянка Аліна родом з нашого міста-фортеці. В 2021 році, дівчина відкрила в рідному місті магазин «Сирний сомельє», який за короткий час уподобали бахмутяни. Взагалі займатися сирним бізнесом дівчину надихнула любов до цього смаколика.

«Вперше я відкрила магазин в 2021 році в жовтні. Крамницю “Сирний сомельє” відкрила в Бахмуті, коли ми евакуювалися крамниця ще працювала, там працювала моя мама. Влітку 2022 року прийняли нелегке рішення привезти все обладнання до Львова», — розповідає героїня.

До останнього родина намагалася працювати й завозити товар. Каже, що навіть попри війну, бахмутяни радо приходили до крамниці, щоб потішити себе якимось смачним продуктом: витриманий сир, солодощі, якісне м’ясо, — все це можна було придбати у магазині Аліни. Добре працювало й сарафанне радіо, про крамницю Аліни розповідали знайомі, друзі й просто задоволені клієнти.

Читайте також: Світла книга про світлий регіон: Катерина Зарембо розказує про свою книгу «Схід українського сонця. Історії Донеччини і Луганщини початку ХХІ століття»

Бізнес з душею

269006978 652914206082006 781353577866443827 n e9000

Ландана 1000 днів – знаменитий голландський сир, який є в асортименті магазину. Фото: Інстаграм

Є така категорія підприємців, які насамперед, кладуть за ціль — прибуток. Безумовно, це важливо, однак якщо справа зроблена без душі це відчувають люди. 

У крамницю «Сирний сомельє» бахмутянка вклала всю душу, як розповідає героїня, аналогів її продуктів було важко знайти в Бахмуті. Дівчина стежила за всіма процесами, могла розповісти про кожен сорт сиру та порадити клієнту найкраще з асортименту.

«Ще ми робили такі сирні сети. Це такі сирні бокси, коробочки, якщо простими словами, де клієнт може зібрати найбільш улюблені смаки сиру. Якщо ж людина не знала, який сир обрати — я допомагала визначитися зі смаком. Пропонувала сири до білого чи червоного вина, до кави і навіть до пива», — пригадує пані Аліна.

Теплими осінніми вечорами, коли бахмутяни йшли в гості один до одного по дорозі заходили в «Сирний сомельє», щоб вибрати красивий та смачний подарунок. Часто вибір припадав на сирну тарілку, пригадує підприємиця. Згодом пані Аліна почала робити м’ясні сети — це своєрідні букети з першокласного м’яса, зокрема хамон чи прошуто. Також туди додають хлібні палички грісіні, в’ялені томати та фаршировані перці, оливки.

Рішення про переїзд

Screenshot 260 8c428

Окупанти щодня обстрілюють Бахмут, руйнуючи місто. Фото: Роман Потапенко

Закрити магазин в Бахмуті стало важким, але вимушеним рішенням. Через постійні обстріли знаходитись в місті просто фізично було небезпечно.

«Навіть коли закрилися, люди писали нам в Інстаграм, телефонували, щоб спитати, чи ми працюємо. Морально й емоційно це було дуже важко. Навіть, влітку коли в Бахмуті була складна ситуація — люди хотіли щось придбати, щоб якось себе розрадити. Наприкінці літа ми зрозуміли з чоловіком, що нічого доброго в місті не буде. Стає небезпечно. Там залишався мій тато, він і допоміг вивезти обладнання», — розповідає пані Аліна.

Зараз, каже дівчина, є клієнти, які ще з Бахмута знають «Сирний сомельє» і замовляють продукти Новою Поштою. 

«Нас не забувають, всі пишуть. Коли отримують посилку, кажуть, що ніби отримали вісточку з рідного міста! І чекають на час коли ми знову зустрінемося  в нашому «Сирний сомельє» вже в Бахмуті. Це такі наші мрії, але що нам лишається», — з посмішкою розповідає Аліна.

Відкриття магазину у Львові

В липні вже відкрили магазин у Львові за адресою вулиця Чорновола 67а. В магазині працюють двоє людей: власне сама Аліна та її мама.

«Львів — місто туристичне, тут трішки дорожче, ніж вдома. Звісно, й оренда дорожча, тому знайти приміщення було не легко. Мені звісно хотілося б на Площі Ринок мати оренду, але там дуже високі ціни. Звісно хочеться працювати й рости далі. Ми завжди відкриті й намагаємося задовольнити потреби клієнтів», — каже пані Аліна.

Праця дає результати, в крамницю Аліни вже заходять місцеві за порадою друзів, тож вже є й постійні клієнти. 

Делікатеси з бахмутською душею 

273536223 1687669758251184 9092824447906883654 n c899b

Подарункові бокси в крамниці. Фото: інстаграм

В «Сирному сомельє» можна придбати вистояні козині та коров’ячі сири, сири зі спеціями чи травами, трюфелем, конфітюри для сиру, м’ясні делікатеси, оливки, різні соуси, олії,каву,  солодощі, горіхи, сухофрукти і навіть випити каву. 

«Сир — це для мене як витвір мистецтва, він буває різний. Скільки тільки є видів сиру,  вони різної витримки, мають різні нотки смаку. Також смак відрізняється за регіоном, і навіть від того, як траву споживала корова», — ділиться тонкощами своєї роботи пані Аліна.

Читайте також: «Ця війна нас навчила не роз’єднуватися, а об’єднуватися»: історія бахмутянки, яка відкрила свою справу в Києві

Три продукти, які обов’язково потрібно спробувати

273548265 706614150333828 8298626877929899308 n 4dfde

М’ясні делікатеси «Сирного сомельє». Фото: Інстаграм

Насамперед власниця «Сирного сомельє» радить звернути увагу на швейцарські сири. Вони мають доволі специфічний запах, але не хай це не вводить вас в оману, адже їхній смак — неперевершений.

«Я дуже люблю сир грюєр, потім грецькі оливки-каламата. Це дуже смачно. Також потрібно спробувати м’ясо — це може бути хамон. Можна зробити таку тарілку делікатесів і доповнити її келихом вина», — ділиться пані Аліна.

Зазначимо, що замовити продукти з магазину можна Новою Поштою, а переглянути весь асортимент в соціальних мережах «Сирного сомельє».

Підприємиця на власному досвіді знає, що таке переїзд в інше місто й релокації бізнесу. Тож, поділилася з нами порадами для підприємців:

  1. Дивитися вперед, всупереч труднощам
  2. Вірити в свої сили
  3. Не опускати руки
  4. Бути привітними до людей, люди це відчувають й до вас повернуться

«Потрібно бути відкритими, ми в цьому світі не одні, ми разом — сила і все подолаємо. Потрібно вірити в найкраще, якби важко не було. Тільки вперед!»

Фото: особистий архів героїні

Примітка: Цей матеріал редакція створила за власною ініціативою на підтримку бахмутського бізнесу, який відновлюється в евакуації. Матеріал не є комерційною рекламою

Читайте також: Нове життя у Франції: історія бахмутянки Наталії, яка наважилась кардинально змінити своє життя

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

До Дня Гідності та Свободи: бахмутянин Андрій Лоза про два Майдани та події 2014 року

Семаковська Тетяна 10:00, 21 Листопада 2026

Напередодні 21 листопада, коли Україна відзначає День Гідності та Свободи, ми згадуємо події, що змінили хід нашої історії та загартували покоління борців за незалежність. Серед тих, хто відстоював український вибір ще з 2004 року, а взимку 2013–2014 років пройшов крізь газові атаки, побиття силовиками та Лук’янівське СІЗО, — бахмутянин Андрій Лоза.

Народжений у Бахмуті, він свідомо перейшов на українську мову в розпал Помаранчевої революції, ламаючи міфи про “російськомовний Донбас” у центрі Донецька. Згодом очолював міський осередок ВО “Свобода”, був затриманий силовиками на Водохреща 19 січня 2014 року, боронив рідну землю у складі добровольчого батальйону “Січ”, а під час повномасштабної війни став на захист Київщини.

Про першу поїздку на Майдан із 800 гривнями в кишені, жорстоке затримання на вулиці Грушевського, проросійський спротив у Бахмуті навесні 2014-го та мрію про відбудову рідного міста Андрій Лоза розповів редакції Бахмут IN.UA.

“Вийшов на перон у Києві вже українськомовним”: Помаранчева революція та робота в Донецьку

Андрій Лоза народився 1 червня 1983 року в Бахмуті, навчався у місцевій школі №13. Заклад тоді був російськомовним — українську мову та літературу викладали лише двічі на тиждень. Проте вчителька української, родом із Поділля, зуміла прищепити хлопцеві любов до рідного слова, яка згодом стала визначальною в його житті.

У 2002–2007 роках Андрій працював у Донецьку за графіком “чотири через чотири”: чотири доби в обласному центрі, чотири — вдома в Бахмуті. Працював у відомих закладах у середмісті Донецька — на бульварі Пушкіна, площі Дзержинського та в районі між “Донбас Ареною” і старим стадіоном “Челюскінців”.

Переломний момент стався восени 2004 року, у розпал Помаранчевої революції. Андрій ніколи не приховував своїх проукраїнських поглядів на роботі, тож зрештою керівництво ресторану попросило його звільнитися. Не вагаючись, із 800 гривнями в кишені він сів на потяг до Києва — вперше їхати до столиці, на Майдан.

“Саме в поїзді, в тамбурі, я згадав свою шкільну вчительку української мови з тринадцятої школи. І вирішив: усе, переходжу на українську. На перон київського вокзалу я вийшов уже українськомовним. А коли повернувся до Донецька, почав спілкуватися українською з гостями в закладі. Не розуміли мене відсотків п’ять-десять — ті, хто приїхав із росії. Усі інші чудово розуміли, ще й гарні чайові залишали. Ніякого “мовного питання” в Донецьку не існувало — це була вигадка політтехнологів“, — згадує Андрій Лоза.

“У мене не було Євромайдану — була Революція Гідності”: грудень 2013-го та Банкова

Перед початком Революції Гідності Андрій очолював бахмутський міський осередок ВО “Свобода” на громадських засадах, заробляючи на життя роботою на фермерському господарстві в Покровському. Коли наприкінці листопада 2013 року силовики жорстоко побили студентів у Києві, він разом із побратимами вирушив до столиці.

Із 1 грудня 2013 року по 19 січня 2014 року бахмутянин безвиїзно перебував у вирі протестів. Для нього ці події від самого початку мали глибший сенс, ніж просто зовнішньополітичний курс країни.

“У мене ніколи не було “Євромайдану”. Революція Гідності — це те, чого нам не вистачало, і цей гештальт досі повністю не закритий. Ще не всі розуміють, що таке гідність і власна цінність“, — наголошує чоловік.

Уже в перший день зими, 1 грудня, Андрій опинився в епіцентрі подій на вулиці Банковій — стояв безпосередньо біля того самого грейдера, коли активісти намагалися стримати людей і не допустити провокацій проти силовиків. Тоді ж він отримав своє перше “хрещення” сльозогінним газом та контузію.

Водохреща на Грушевського, побиття силовиками та Лук’янівське СІЗО

Найважчим спогадом тієї зими для Андрія стало 19 січня 2014 року — Водохреща, яке увійшло в історію Майдану як “Вогнехреща”. На той момент бахмутянин мав статус помічника народного депутата та посвідчення позаштатного кореспондента газети “Всеукраїнське об’єднання «Свобода»”, допомагаючи журналістам і стрімерам висвітлювати події наживо.

Того дня він разом із побратимами з’їздив скупатися в ополонці, вирішив кинути курити, одягнув вишиванку, а зверху — теплу куртку з капюшоном. Повернувшись на Майдан, побачив, що на вулиці Грушевського спалахнули активні сутички: силовики застосовували водомети на морозі, в повітрі літали світлошумові гранати. Андрій пішов туди, наївно розраховуючи, що журналістське посвідчення та статус помічника нардепа захистять його в межах закону.

“Мене витягли прямо з автобуса, де перебували журналісти. Люди в чорному камуфляжі без розпізнавальних знаків натягнули мені на голову капюшон, заламали руки в “ластівку” і відвели до бордюру біля Червоного корпусу університету. Почали бити ногами, вимагаючи розставити ноги. Дякувати Богу, я займався спортом: згрупувався, закрився в “замочок”, і це мене врятувало від тяжчих травм“, — розповідає Андрій.

Після затримання його близько трьох-чотирьох годин возили Києвом в автозаку. У кишені дивом залишився мобільний телефон, тож Андрій встиг зателефонувати до пресцентру Революції Гідності й повідомити, що його везуть до Деснянського райвідділу міліції. Коли автозак прибув на місце, там уже чергували адвокати та народні депутати. Попри це, за командою одного з міліцейських керівників затриманого кинули до камери, відрізавши шнурки та витягнувши пояс.

На суді взяти бахмутянина на поруки пропонували народні депутати та громадські діячі, однак суддя відправив його під варту — формальною підставою стало те, що Андрій був зареєстрований у Бахмуті (тоді Артемівську), а не в столиці.

“Спершу мене на дві доби помістили в ізолятор тимчасового тримання. Єдиний плюс, який я там отримав, — у камері була гаряча вода і я нарешті виспався після тижнів на барикадах. Потім перевели до Лук’янівського СІЗО. Хлопці в камері раділи, бо побратими з волі передавали мені сигарети, а я тримався і не курив — пообіцяв собі, що закурю лише тоді, коли вийду“, — ділиться спогадами ветеран.

У СІЗО, попри спроби тиску, Андрій відчув несподівану солідарність: навіть серед звичайних в’язнів до майданівців ставилися з повагою. А звільнення в лютому 2014 року, коли режим Януковича вже сипався, обернулося справжнім юридичним курйозом.

“Шевченківський суд змінив мені запобіжний захід на нічний домашній арешт — із десятої вечора до ранку за місцем прописки в Артемівську. Конвоїри в Києві розгубилися: вони мали везти мене під домашній арешт на Донеччину, а в країні вже тривала розв’язка, Янукович тікав із Межигір’я, і ніхто не розумів, що робити. Зрештою мене просто відпустили. Вийшовши за ворота, я, як і обіцяв, з’їв добрий шматок м’яса і закурив“, — посміхається Андрій.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Мрійлива дівчина з Бахмута”: історія переселенки Анастасії Косенко, яка здійснила мрію у Львові 

Дмитро Скопіч Скопіч Дмитро 11:45, 17 Листопада 2026

Бахмутянка Анастасія Косенко зростала серед квітучих троянд рідного міста, ще зі шкільних років популяризувала українську музику на Донеччині та мріяла стати концертною фотографинею. Повномасштабне вторгнення змусило дівчину разом із родиною залишити дім у квітні 2022 року та шукати прихисток у Львові.

Опинившись у місті своєї мрії, дівчина змогла швидко адаптуватися, перейшла на українську мову та наважилася ризикнути, щоб придбати першу професійну камеру.

Про спогади з мирного Бахмута, знайомство з гуртом ТНМК та репером OTOY, вимушену евакуацію та шлях у фотографії Анастасія розповіла редакції Бахмут IN.UA.

Квітуче місто троянд та український реп на Донеччині

Анастасія народилася і виросла в Бахмуті, жила на вулиці Ювілейній неподалік дитячої лікарні. У 2008 році дівчинка пішла до першого класу школи №18 — батьки одразу віддали її в український клас. Після випуску Анастасія вступила до Харківського політехнічного інституту (поблизу Харкова, жила її бабуся), проте майже щовихідних приїздила додому потягом.

У спогадах дівчини рідний Бахмут назавжди залишився затишним і зеленим. Найбільше вона любила гуляти з подругою Каріною на Алеї троянд, Набережній та біля пам’ятника “Дзвін Чорнобиля”.

“У моїх спогадах Бахмут — квітучий, місто троянд. Пам’ятаю, як ми завжди ходили в центр, гуляли біля пам’ятника “Дзвін Чорнобиля”, та й у мене на районі біля дитячої лікарні було дуже багато троянд. Червоних, гарних — це те, що запам’яталося найбільше“, — з теплотою згадує бахмутянка.

Ще у 2014 році, навчаючись у школі, Анастасія захопилася українською музикою. Попри те, що більшість однолітків тоді слухали російських виконавців і не розуміли її вподобань, дівчина активно підтримувала вітчизняних артистів. Усе почалося з треку “Пані та панове” гурту “Танок на Майдані Конго” (ТНМК). Протягом п’яти років Анастасія мріяла побачити улюблений гурт у рідному місті.

Анастасія Косенко на концерті Сергія Жадана / фото з особистого архіву героїні

Мрія здійснилася у січні 2019 року, одразу після її 18-річчя: ТНМК приїхали до Бахмута з безкоштовним акустичним концертом у кінотеатрі “Побєда”, де також виступав Сергій Жадан.

“Я підбігла до Фагота, а він каже: “О, мала, ти тут теж!” — упізнав мене, бо я постійно підтримувала їх у соцмережах. Подарували мені плакати з автографами — один із них я встигла забрати з Бахмута, він досі висить у мене у Львові. Фагот тоді запитав, чим я хочу займатися, і я сказала, що мрію фотографувати. Він відповів: “Настю, у тебе все вийде”. Було відчуття, наче він мене тоді благословив“, — ділиться дівчина.

Ця зустріч надихнула Анастасію створити власний блог про український реп “Репмуз” в Instagram та Telegram. Вона підтримувала молодих виконавців, зокрема гурт PVNCH, Valentine Lawrence  (Ennyday) та репера OTOY (В’ячеслава Дрофу). У 2021 році батько навіть відвіз її на фестиваль “Промзона” до сусідньої Костянтинівки, де дівчина особисто познайомилася з OTOY.

Евакуація до міста мрії та перехід на українську

У квітні 2022 року російські обстріли почали наближатися до житлових кварталів Бахмута — снаряди падали на околицях, поблизу парку культури та неподалік військової частини біля дому родини. 3 квітня батько вивіз Анастасію та сімʼю до Краматорська (за лічені дні до трагічного ракетного удару по місцевому вокзалу), звідки вони вирушили до Львова, де знайомий допоміг знайти житло. Як і більшість земляків, родина сподівалася повернутися додому за кілька тижнів.

Попри сум через вимушений від’їзд, адаптація у Львові минула для дівчини напрочуд легко. Ще у 2021 році вона казала батькові, що обов’язково переїде сюди жити. У новому місті її підтримала подруга, з якою вона раніше познайомилася завдяки спільноті українського репу.

“Я туди приїхала, і мені було максимально спокійно, наче я вдома. Іноді навіть жартую, що в якомусь минулому житті моя душа тут уже жила. Найскладнішим на початку була мова — дуже важко переналаштувати мозок, коли ти майже 20 років говорив російською. Львів і люди, які тут живуть, настільки тепло мене прийняли, що з часом мені самій захотілося перейти на українську мову“, — розповідає Анастасія.

Вулиці з ефектом дежавю та фотографії мирного міста

Дзвін Чорнобиля / фото з особистого архіву героїні

Сьогодні у Львові дівчині нагадують про дім окремі міські пейзажі. Наприклад, дорога на роботу вулицею Навроцького викликає у неї стійке відчуття дежавю — вона нагадує шлях у Бахмуті від Нового ринку в бік заводу “Кольорові метали”.

Водночас бахмутянка зізнається, що без земляків поруч спогади про рідні вулиці поступово стираються — її подруга зі школи нині живе у Дніпрі. Тримати зв’язок із минулим допомагають архівні кадри в телефоні.

“Найдорожче фото — де я сфотографувала себе на тлі колеса огляду в парку. Через кілька днів туди прилетіло, і ми поїхали. А ще дуже люблю старий знімок пам’ятника “Дзвін Чорнобиля” — там таке блакитне-блакитне небо і червоні троянди. Цей кадр ще з тих часів, коли в місті було мирно і батьки гуляли з дітьми”, — каже співрозмовниця.

Ризик заради мрії: як бахмутянка опановує фотографію

Живучи у Львові Анастасія певний час допомагала гурту PVNCH із промоцією треків на радіо, а згодом майже 10 місяців працювала в супермаркеті АТБ, щоб назбирати гроші на давню мрію. Попри поради рідних спершу знайти іншу роботу та підзаробити ще й на ноутбук, дівчина вирішила ризикнути: звільнилася і купила свій перший професійний фотоапарат Canon RP.

“Коли я взяла його в руки, та 14-річна Настя, яка у 2014 році мріяла фотографувати концерти ТНМК, просто усміхнулася. Я зрозуміла, що виконала свою дитячу мрію“, — ділиться бахмутянка.

Після купівлі камери Анастасія пройшла безкоштовні курси фотографії для переселенців у Львові. Спершу знімала все навколо — архітектуру Сихова й центру міста, тварин, квіти, вчилася працювати в ручному режимі налаштувань. Тепер вона фотографує подруг і поступово долає страх перед роботою з моделями, щоб розвиватися в комерційній зйомці.

На запитання, що для неї означає бути бахмутянкою далеко від дому, Анастасія відповідає одним словом — мріяти. Саме так, як “мрійливу дівчину з Бахмута”, її представили під час запису подкасту “Бо любов [крапка] війна” на Радіо Сковорода.

“Попри те, що ми залишилися без міста і без дому, у нас лишаються мрії та можливість рухатися далі. “Бо якщо не мріяти, навіщо ж тоді жити?”. Спочатку ти мрієш, потім ця мрія перетворюється на ціль, і ти крок за кроком до неї йдеш“, — підсумовує Анастасія Косенко.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

До Дня Гідності та Свободи: бахмутянин Андрій Лоза про два Майдани та події 2014 року

Напередодні 21 листопада, коли Україна відзначає День Гідності та Свободи, ми згадуємо події, що змінили хід нашої історії та загартували покоління борців за незалежність. Серед […]

Історії

“Мрійлива дівчина з Бахмута”: історія переселенки Анастасії Косенко, яка здійснила мрію у Львові 

Бахмутянка Анастасія Косенко зростала серед квітучих троянд рідного міста, ще зі шкільних років популяризувала українську музику на Донеччині та мріяла стати концертною фотографинею. Повномасштабне вторгнення […]

11:45, 17.11.2026 Скопіч Дмитро
раду впо
Історії

“Я не просто переїхала, а стала частиною громади”: історія бахмутянки Тетяни Шик, яка очолює Раду ВПО в Павлограді

Тетяна Шик — представниця активної громадської спільноти Бахмута. У рідному місті вона працювала у сфері управління багатоквартирними будинками: очолювала дев’ять ОСББ у центрі Бахмута. Окрім […]

Важливо

“Мрію писати Радіодиктант у мирному Краматорську”: історія заслуженої вчительки з Донеччини

Коли у Краматорській українській гімназії починається онлайн-урок, пані Ірина насамперед думає не про правила української мови. Їй важливо знати, чи всі діти на зв’язку, як […]

Історії

Евакуювалася до Вінниці і почала справу життя: як бахмутянка Анастасія Калужських започаткувала власну справу 

Бахмутянка Анастасія Калужських роками працювала в дошкільній освіті рідного міста, дбаючи про виховання найменших містян. Повномасштабне вторгнення змусило її разом із двома синами залишити дім […]

16:00, 21.10.2026 Скопіч Дмитро