Діана Потапцева – бахмутянка, яка в лютому виїхала з України. Чому жінка обрала Ірландію для життя та чи комфортна ця країна для українців, дізнавалась наша редакція.

Діана Потапцева народилась в Донецьку й жила там до 2013 року, поки не вступила в Горлівський університет. Після початку війни в 2014 переїхала в Бахмут, завершила тут навчання й продовжувала жити, поки війна знову не змусила її покидати домівку.

Знали завчасно про напад

Діана Потапцева, як і багато українців мала передчуття неминучого.

«‎Я працювала в Гуманітарній організації “Лікарі світу” і у нас розмови про те, що скоро щось почнеться, йшли на рівні наших координаторів, а вони всі були іноземці. Вони говорили нам збирати “тривожні валізки” за декілька тижнів до початку, а за тиждень до 24 лютого ми поїхали до Харківської області», – згадує Діана.

Далі Діана з керівником і колегами вирушили в Дніпро, а коли розпочали обстрілювати міста перебрались на захід України. 

«‎Вже 27 лютого я та три іноземні координатори перейшли кордон України та поїхали в Румунію. В Румунії ми допомогали організовувати міжнародний cargo, людям які постраждали від війни в Україні».

Довідка: Cargo Україна — інтегральний кур’єрський сервіс, призначений для того, щоб запропонувати кращу ціну доставки за кордон з України комерційних та приватних вантажів, незалежно від географії призначення.

Переїзд в Ірландію

Діана Потапцева. Фото: особистий архів героїні

Чимало українців, які були змушені тікати від війни обирали для переїзду такі країни як Польщу, Німеччину, Туреччину, Литву, Латвію та інші. Діана ж обрала Ірландію.

«‎Моя родичка, яка вже була в Ірландії подзвонила мені 12 березня й сказала, що є прекрасна країна, яка повністю підійде мені своїм кліматом. Я послухала її й полетіла туди. За весь час перебування тут, я  жодного разу не пошкодувала», – запевняє бахмутянка.

Діані дуже подобається підхід ірландців до природи – вони захищають свою різноманітну флору й фауну. Але з іншого боку — це створює кризу з житлом. Дуже багато територій не можна забудовувати, через природні території. Саме тому знайти житло є проблемою. Ірландія не готова приймати до себе ще українців через цю проблему.

Читайте також: Як в Німеччині допомагають українському Бахмуту: історія волонтерки та кінопродюсерки Тетяни Чернявської

Українці в Ірландії

Ірландія. Фото: Вікіпедія

Переїжджаючи в нову країну людині потрібно пройти шлях адаптації. Важливим фактором стає суспільство та близьке оточення, в якому опиняється переселенець:

«‎В Ірландії дуже гарні умови для українців, бо ірландці дуже поважають нас, і підтримують. Для українців тут є безкоштовне проживання та харчування. Люди отримують виплати та для них проводять дуже багато різних курсів безкоштовно, а також українцям надають безкоштовне медичне страхування, яке покриває влада».

Зараз у маленькій країні Ірландії з населенням 5 мільйонів людей, вже проживають понад 60 тисяч українців. 

Але чи варто українцям, які зараз обирають країну для проживання їхати в Ірландію?

Діана вважає, що скоро в країні для українців залишиться тільки безкоштовне житло. Але платити за харчування не є великою проблемою для тих, хто давно приїхав, бо багато українців вже знайшли собі роботу та налагодили життя за ці місяці. 

«Ірландія прекрасна країна й дуже підходить, як для тимчасового, так і для постійного проживання. Втім, зараз я б не радила українцям їхати сюди. Наразі, прийнято закон який рекомендує українцям не їхати, через великі проблеми з житлом. Навіть, ті українці які приїхала раніше й готові платити великі гроші на проживання, просто не можуть знайти собі варіант. Можливо Великобританія буде гарним місцем».

У підсумку Діана Потапцева запевнила, що українці дуже схожі з ірландцями. В них теж були проблеми з сусідом, Британією, тому вони розуміють й підтримують українців.

Фото: особистий архів героїні

Читайте також: Нове життя у Франції: історія бахмутянки Наталії, яка наважилась кардинально змінити своє життя

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Покровськ — місто на Донеччині, де композитор Микола Леонтович провів 4 роки та де написав українську колядку “Щедрик” (адаптована англійською як Carol of the Bells), яка на Різдво лунає по всьому світі. Сьогодні Покровськ знаходиться за кілька кілометрів від російської армії — тут гримлять вибухи, а з міста евакуюють людей. Релокуються також підприємства, школи, музеї. Один з таких — це Покровський історичний музей, експонати якого з початком повномасштабного вторгнення рятувала вся команда. Як живе музей сьогодні, чи вдалося врятувати колекцію та як з ним пов’язаний Микола Леонтович?

Редакція поговорила з Ангеліною Рожковою, директоркою музею.

Музей у перші дні війни

На початку вторгнення стало зрозуміло, що росіяни не просто хочуть окупувати території, але й знищити все, що там цінне. Музеї не стали винятком — окупанти розкрадали експонати, били по історичним будівлям, тож музеї України першою чергою рятували цінне майно. Покровський історичний музей у перші дні війни оцифровував архіви та вивозив найцінніші речі з будівлі. Зі зрозумілих причин — місце перебування колекцій з Покровського історичного музею не розголошується. Вся команда музею у перший місяць залишилась працювати та вчилась робити це у нових умовах: швидко реагувати на тривогу, ховатися за дві стіни.

“Ми готувались, звичайно, але не до таких подій. Інструкції були розроблені, навчання працівники пройшли. Нашим головним завданням було убезпечення предметів й фондово-облікової документації — це архівні книги, у яких зберігається вся інформація про музейні предмети. Частина цих книг вже була оцифрована, ми з командою дооцифрували решту”, — пояснює у коментарі Ангеліна Рожкова.

У музеї зняли всі експозиції, які знаходились поруч з вікнами, а працівники шукали матеріали, які б убезпечили колекції. Для цього використовували спеціальну базальтову вогнезахисну тканину, допомогали з цим донори та громадський сектор. Одним з перших, хто прийшов на допомогу Покровському музею, був Леонід Марущак, керівник проєкту “Музей відкрито на_ремонт”. Він допоміг врятувати сотні цінних експонатів з прифронтових територій.

“Діяли так, щоб убезпечити предмети, якщо неподалік нашого музею буде попадання ворожих ракет. Вікна закрили OSB (ред. спеціальні плити, які захищають скло) — думали, що це їх убезпечить. Якщо не збереже вікна, то хоча б створить додатковий захист для предметів, які були в музеї. Все це відбувалось протягом першого півріччя 2022 року”, — говорить директорка музею.

Леонтович та Покровськ

Покровський історичний музей зараз зачинений для відвідувачів, однак він продовжує роботу, зокрема з оцифрування — цьому команда навчилась дистанційно, а техніку для цифровізації надали благодійники. Важливе місце в колекції музею займала експозиція Миколи Леонтовича. Композитор жив у Покровську чотири роки, який ще до 1934 року був пристанційним селищем Гришине.

Саме тут був написаний легендарний “Щедрик”. У Покровському музеї зберігались два персональні предмети Леонтовича: сухарниця, яка зроблена руками батька Леонтовича (це дерев’яна таріль, подібна на хлібницю, на яку кладуть печиво, хліб тощо) та шахова дошка. Ластівку зображено також на гербі та прапорі Покровська. За словами директорки музею, наразі й сухарниця, й шахова дошка вивезені до безпечних місць. Решту предметів експозиції — це ті, які ілюстрували період, коли жив композитор.

“Ми розглядаємо дуже знаковим те, що саме ластівка, про яку співається у “Щедрику”, зображена у нас на сухарці. У нас мало меморіальних предметів, які належали Леонтовичу — це, власне, сухарниця та шахова дошка, — говорить Ангеліна Рожкова.

З 2016 року в Покровську почали популяризувати постать Леонтовича: у місті працювала музична школа, названа на його честь, створювали мистецькі акції. Покровськ перетворювали на культурний центр Донеччини.

Проєкти музею

“Мені здається, не залишилось жодної людини в місті, яка б не знала, що цей композитор пов’язаний з Покровськом. У нашому місті був створений перший робочий хор залізничників, заснував його Микола Леонтович. У той момент, коли це ще було пристанційне селище Гришине, там не було ні бруківки, ні освітлення. Але вже був такий міцний культурний фундамент: духовий оркестр, робітничий хор”, — пояснює очільниця музею.

У 2021 році була ідея зробити музей у будівлі залізничного училища в Покровську, де, власне, і працював Леонтович — ця будівля збереглася в автентичному вигляді. Через російське вторгнення реалізувати проєкт не вдалося, хоча музейники вже шукали шляхи для втілення та навіть подавали заявку на створення концепції до Українського культурного фонду та інших інституцій.

“Ми зберегли будівлю в оцифрованому вигляді. У цьому нам допомогли німецькі колеги, які дали кошти на оцифрування історичної будівлі колишнього залізничного училища. Музею надіслали обладнання, ми пройшли навчання за підтримки Покровської МВА. Навчитись оцифровувати самостійно реально, якщо мати обладнання, тому що 3-Д сканер — це дороговартісна техніка”, — говорить пані Ангеліна.

Також у місті оцифрували ще кілька будівель, які збереглися з кінця дев’ятнадцятого та початку двадцятого століття. Музей також наповнює Реєстр Музейного Фонду — йдеться про постійне оцифрування предметів, у чому допомагають ґрантові проєкти. Навіть самостійно музейники намагаються фільмувати важливі для історії об’єкти. Окремим проєктом музею є “Щоденник пам’яті”, де збирають свідчення про загиблих військових та цивільних. Це важливо робити, щоб не перетворювати число загиблих у суху статистику.

Читайте також:

• “Це був останній потяг з Покровська”: як проходить евакуація на Донеччині. Відеорепортаж
• “Виїжджав з батьком та 30-кілограмовою собакою”: лікар з Бахмута Сергій Старусєв розповів про роботу під обстрілами та нове життя в Києві
• “Мені хотілося, щоб хоча б мої діти побачили відбудовану Донеччину”: відеосюжет з донеччанкою

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Дмитро Денисенко — відомий бахмутянин та майстер народної творчості з писанкарства. Він започаткував Музей писанкарства та розвитку народних ремесел, експонати з якого нещодавно представили у Києві на виставці “Скорботний шлях Бахмута” у Великій лаврській дзвіниці Національного заповідника “Києво-Печерська Лавра”.

Детальніше про те, як пройшла виставка, присвячена народній творчості міста Бахмут, дивіться у відеорепортажі Бахмут IN.UA.

Мистецтво з Бахмута

Кімната-музей писанкарства та розвитку народних ремесел, яка знаходилась в Бахмутському народному домі — це унікальний культурний проєкт, який відкрив Дмитро Денисенко у 2008 році. Проте, війна змусила його та увесь музей евакуюватися з рідного міста. І ось, у Києві відкрили виставку експонатів “Скорботний шлях Бахмута”, які вдалося вивезти. Зокрема, це цикл барельєфів на шкаралупі страусиних яєць та графічні роботи Via Dolorosa.

За словами заступника міського голови Бахмута Сергія Родіна, який відвідав подію, ця виставка — це не проста мистецька ініціатива, а справжня спроба донести світові той біль, яку переживає кожен бахмутянин з початком війни.

“Ворог зруйнував його, але не зруйнував наш дух, нашу волю“, — зазначив Сергій Родін.

Сам культурний діяч Дмитро Денисенко на відкритті зазначив, що Україна втратила найчудовіше місто Бахмут. Однак, він має надію на те, що його обов’язково відновлять.

Більше цікавинок про подію, думки гостей та виступи діячів Бахмута, дивіться у нашому репортажі за посиланням на платформі YouTube.

Читайте також:

• Кожен має допомагати фронту: сім думок військових про війну, мобілізацію та цивільних
• “Все, що відбувається — це нормальна реакція на ненормальну війну”: психолог з Костянтинівки про життя та власну діяльність
• Сумки з бахмутською душею: як бахмутянин запустив швейне виробництво

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!