У січні 1918 року в Бахмуті, повітовому центрі Катеринославщини, вийшов друком перший і єдиний номер учнівського журналу «Вільні думки». Це був чи не перший на Донеччині зразок україномовної журнальної періодики, започаткований з ініціативи Бахмутського гуртка української учнівської молоді. Цікаво простежити життєвий шлях дописувачів бахмутських «Вільних думок». Більшість з них (крім Володимира Сосюри, який став класиком української літератури ХХ століття) загубилася потім у вирі подій громадянської війни, радянських репресій і голодоморів.

Але принаймні один з них залишив помітний слід у літературному житті еміграції, пройшовши складний і звивистий шлях із революційного Бахмута до Сараєва в тодішній Югославії. Це Гнат Побігайло (1899 – 1960), уродженець Бахмута, випускник Бахмутської чоловічої гімназії, учасник учнівського журналу «Проблески» (1916 – 1917), редактор літературно-просвітнього журналу «Вільні думки» (1918), пізніше – учасник білого руху й російськомовний поет міжвоєнної еміграції, випускник сільськогосподарського факультету університету в Белграді (1926), дослідник і викладач у галузі сільськогосподарських наук. Детально про біографію Гната Побігайло розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Бахмутська чоловіча гімназія, де навчався Г. Побігайло.

Першими  відомостями про Гната Побігайла ми завдячуємо його  сучаснику Федору Максименку (1897 – 1983), засновнику української історичної бібліографії, чиї дитячі та юнацькі роки пройшли в Бахмуті. У своєму листі до бахмутського краєзнавця Валентина Замкового він подає опис книжкового раритету, який довго зберігав у своїй особистій бібліотеці, а потім передав до Історичної бібліотеки в Києві: «Вільні думки. Літературно-просвітній журнал. Видає гурток Бахмутської молоді. Редагує Гнат Побігайло. Бахмут, 1918. № 1. Січень».

Сторінка з опису домоволодінь м. Бахмута з адресою помешкання родини Побігайлів.

У своїх листах Ф. Максименко згадував також учнівський журнал «Проблески», що видавався в передреволюційну пору, в 1916 – 1917 роках, при Бахмутському реальному училищі за редакцією вчителя історії Олександра Кобалевського. На сторінках «Проблесков» серед інших спроб учнівської літературної творчості зустрічаємо й публікації за підписом «И. Побегайло, ученик 7 кл. Бахмутской мужской гимназии» та криптонімом «И.П.». Це подорожні нотатки «Екатеринослав – Александровск (Через пороги)» та «По местам «Слово о полку Игореви», прозовий етюд «Зимними сумерками» і стаття «Памяти поэта» до 30-річчя смерті С.Я. Надсона. Це  той самий Гнат Побігайло – невдовзі редактор першого українського журналу в Бахмуті. Вже перші російськомовні прозові й критичні спроби обдарованого гімназиста виявляють спостережливість і майстерність оповідача, його зацікавлення гострими соціально-психологічними проблемами й актуальними на той час літературно-художніми течіями.

Учнівський журнал «Проблески», в якому друкувалися перші літературні спроби Г. Побігайла.

У «Вільних думках» 1918 року перу Г. Побігайла належать вступна стаття «Од редактора» й прозовий етюд «Вечірня мелодія». Редакційна стаття, що мала програмний характер, свідчила про причетність української шкільної молоді Бахмута, до якої належав і Гнат Побігайло, до ідей та настроїв, викликаних Українською революцією 1917 – 1921 років, про пошук молоддю свого національного самовизначення та шляхів творчої самореалізації в річищі української мови й культури.

В журналі зазначена адреса редакції: Бахмут на Катеринославщині, Олександрівська вулиця, № 75. За цією адресою в «Оцінному описі домоволодінь, що підлягають земському обкладанню» міста Бахмута 1919 року значиться домоволодіння Гликерії Іллівни Побігайло, селянки Бахмутської волості Катеринославської губернії. Подальші дослідження з’ясували, що Гнат Ілліч Побігайло (1899 – 1960) народився в Бахмуті 10 жовтня (за старим стилем 27 вересня) в родині Іллі Опанасовича та Гликерії Іллівни Побігайлів. Його батько за походженням належав до селян, після військової служби був запасним феєрверкером російської армії.

Вступна стаття Г. Побігайла в журналі «Вільні думки». Бахмут, 1918

Участь гімназиста Гната Побігайла у видавничій діяльності Бахмутського гуртка української шкільної молоді та його спроби української літературної творчості були пов’язані з національно-культурним відродженням, яке переживало українство на Донеччині в 1917 – 1918 роках. Чимало земляків воювали потім в українському війську. Інакше склалася доля Гната Побігайла, який, очевидно, в 1919 році був мобілізований до денікінської армії, а після поразки білогвардійців евакуювався разом із братом Олександром із Криму через Туреччину, нарешті осів у Югославії.

У Белграді Г. Побігайло закінчив сільськогосподарський факультет університету (1926), але докторську дисертацію захистив лише в 1957 році. Працював спочатку асистентом на своєму факультеті, потім начальником Відділу фітопатології в Інституті сільськогосподарських досліджень у Топчидері (передмістя Белграду). Після Другої світової війни він продовжив науково-дослідницьку роботу в Сараєво, з 1948 року викладав фітопатологію, мікробіологію та бджільництво в Сараєвському університеті. У 1954/55 навчальному році був продеканом сільськогосподарського факультету.

Обкладинка збірки віршів Г. Побігайла «Ну, так что ж!». Белград, 1938.

У 1920-30-х роках Гнат Побігайло брав активну участь у літературному житті російської еміграції, був учасником літературного гуртка Голенищева-Кутузова в Белграді. Його вірші друкувалися в журналі «Воля России» (Прага, 1928), збірнику «Ступени» (Белград, 1927). У 1938 році вийшла друком єдина його авторська поетична збірка «Ну, так что ж?», яка містить 69 віршів, включно з двома перекладами з сербських поетів.

Зразки зрілої поетичної творчості Гната Побігайла, які можна знайти в мережі Інтернет, засвідчують своєрідність його індивідуального творчого стилю (за деякими оцінками – «єдиний справжній футурист серед поетів російської еміграції»). У багатьох віршах бачимо відгуки бахмутського періоду життя, подій революції та громадянської війни («Камень на камень», «Надгробная речь», «Браслеты и шуба»).

Пореволюційна біографія земляка-бахмутянина, редактора першого українського журналу на Донеччині під час Української революції 1917 – 1921 років, являє собою один із численних варіантів соціальної та духовної еволюції місцевої української молоді під впливом революційних подій.

Поливаний понеділок — одна з найяскравіших і найвеселіших великодніх традицій в Україні. У цей день люди обливають одне одного водою, жартують і вітають із святами. Але за цим, на перший погляд, простим звичаєм стоїть глибоке символічне значення, яке формувалося століттями.

Детальніше про історію свята, читайте в матеріалі Бахмут IN.UA.

Поливаний понеділок: що означає традиція обливання водою після Великодня

Поливаний понеділок відзначають наступного дня після Великодня, у 2026 році цей день припадає на 13 квітня. Це свято має давнє коріння, яке поєднує у собі як християнські, так і дохристиянські вірування.

У народній традиції вода завжди вважалася символом очищення, оновлення та життя. Саме тому обливання водою у цей день означає своєрідне “змивання” всього старого: хвороб, негараздів, поганих думок — і відкриття нового етапу життя. Весна, яка вже остаточно вступає у свої права після Великодня, підсилює цю символіку: природа прокидається, а разом із нею — і люди.

У давнину обливання мало ще й обрядовий характер. Вважалося, що вода цього дня має особливу силу: вона приносить здоров’я, красу і навіть щастя в особистому житті. Особливо це стосувалося дівчат, їх обливали хлопці, вірячи, що таким чином бажають їм привабливості та швидкого заміжжя. Водночас це було і своєрідною формою залицяння.

В різних регіонах України традиція мала свої особливості. Десь обливали лише символічно, кількома краплями води, а десь це перетворювалося на справжні “водяні баталії” з відрами і навіть цілими діжками води. Попри це, суть залишалася незмінною, побажання добра і оновлення.

З приходом християнства традиція не зникла, а трансформувалася. Вона почала сприйматися як продовження великодньої радості, святкування Воскресіння Христового, яке символізує перемогу життя над смертю. Таким чином, вода стала ще й символом духовного очищення.

Сьогодні Поливаний понеділок в Україні зберігає свою популярність, хоча й набуває сучасних форм. У містах це часто дружні жарти між знайомими або тематичні заходи, а в селах — більш автентичні обряди, які передаються з покоління в покоління.

Поливаний понеділок закордоном

Подібні традиції існують і в інших країнах Центральної Європи. У Польщі цей день відомий як “Śmigus-Dyngus”. Тут також прийнято обливати одне одного водою, але звичай часто має більш ігровий характер, особливо серед молоді. Вода символізує очищення і удачу, а сам день перетворюється на веселий народний карнавал із жартами, піснями та гуляннями.

В Угорщині традиція має ще цікавішу форму. Там хлопці приходять до дівчат із “віршами-побажаннями” і після цього злегка окроплюють їх водою або парфумами. У відповідь дівчата дарують писанки або солодощі. Колись це було пов’язано з віруванням, що вода допомагає зберегти молодість і красу, а сам обряд мав чіткий шлюбний підтекст.

З приходом християнства традиція в Україні не зникла, а трансформувалася. Вона почала сприйматися як продовження великодньої радості — святкування Воскресіння Христового, яке символізує перемогу життя над смертю. Таким чином, вода стала ще й символом духовного очищення.

До теми:

Куди поїхати весною за красою: найкращі локації з сакурами та магноліями в Україні

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Окупаційна влада на тимчасово підконтрольних їй територіях Донеччини посилює тиск на працівників бюджетної сфери. Людей масово змушують вступати до лав російської керівної партії “єдина росія” та віддавати свої персональні дані.

Про це повідомили представники руху “Жовта стрічка”.

Окупанти на Донеччині заганяють бюджетників до “єдиної росії”.

Співробітники всіх бюджетних установ, які наразі перебувають під контролем окупаційних адміністрацій, отримують вказівки в обов’язковому порядку реєструватися у цифровому додатку “мах”. Головна мета цієї процедури — систематизований збір персональних даних українських працівників.

Паралельно зі збором інформації через додаток, окупанти розгорнули масштабну кампанію з примусового залучення бюджетників до партії “єдина росія”. Аби створити видимість легітимності та масової підтримки, формально цей процес подається виключно під виглядом “добровільного” рішення самих працівників.

Як зазначають представники руху опору “Жовта Стрічка”, насправді бюджетників ставлять перед жорстким вибором без вибору. Відмова від вступу до керівної російської партії неминуче матиме негативні наслідки для подальшої роботи та збереження посади. Активісти підкреслюють, що подібна практика відкритого шантажу вже стала абсолютно звичною для всіх бюджетних установ на окупованій частині регіону.

“Також люди висловлюють побоювання, що зібрані персональні дані можуть використовуватися або передаватися третім особам для подальшого тиску“, — резюмують представники руху опору.

Читайте також:

Росія тестує блокування месенджерів на ТОТ: як не втратити доступ до інформації та зв’язок з рідними

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!