У січні 1918 року в Бахмуті, повітовому центрі Катеринославщини, вийшов друком перший і єдиний номер учнівського журналу «Вільні думки». Це був чи не перший на Донеччині зразок україномовної журнальної періодики, започаткований з ініціативи Бахмутського гуртка української учнівської молоді. Цікаво простежити життєвий шлях дописувачів бахмутських «Вільних думок». Більшість з них (крім Володимира Сосюри, який став класиком української літератури ХХ століття) загубилася потім у вирі подій громадянської війни, радянських репресій і голодоморів.

Але принаймні один з них залишив помітний слід у літературному житті еміграції, пройшовши складний і звивистий шлях із революційного Бахмута до Сараєва в тодішній Югославії. Це Гнат Побігайло (1899 – 1960), уродженець Бахмута, випускник Бахмутської чоловічої гімназії, учасник учнівського журналу «Проблески» (1916 – 1917), редактор літературно-просвітнього журналу «Вільні думки» (1918), пізніше – учасник білого руху й російськомовний поет міжвоєнної еміграції, випускник сільськогосподарського факультету університету в Белграді (1926), дослідник і викладач у галузі сільськогосподарських наук. Детально про біографію Гната Побігайло розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Бахмутська чоловіча гімназія, де навчався Г. Побігайло.

Першими  відомостями про Гната Побігайла ми завдячуємо його  сучаснику Федору Максименку (1897 – 1983), засновнику української історичної бібліографії, чиї дитячі та юнацькі роки пройшли в Бахмуті. У своєму листі до бахмутського краєзнавця Валентина Замкового він подає опис книжкового раритету, який довго зберігав у своїй особистій бібліотеці, а потім передав до Історичної бібліотеки в Києві: «Вільні думки. Літературно-просвітній журнал. Видає гурток Бахмутської молоді. Редагує Гнат Побігайло. Бахмут, 1918. № 1. Січень».

Сторінка з опису домоволодінь м. Бахмута з адресою помешкання родини Побігайлів.

У своїх листах Ф. Максименко згадував також учнівський журнал «Проблески», що видавався в передреволюційну пору, в 1916 – 1917 роках, при Бахмутському реальному училищі за редакцією вчителя історії Олександра Кобалевського. На сторінках «Проблесков» серед інших спроб учнівської літературної творчості зустрічаємо й публікації за підписом «И. Побегайло, ученик 7 кл. Бахмутской мужской гимназии» та криптонімом «И.П.». Це подорожні нотатки «Екатеринослав – Александровск (Через пороги)» та «По местам «Слово о полку Игореви», прозовий етюд «Зимними сумерками» і стаття «Памяти поэта» до 30-річчя смерті С.Я. Надсона. Це  той самий Гнат Побігайло – невдовзі редактор першого українського журналу в Бахмуті. Вже перші російськомовні прозові й критичні спроби обдарованого гімназиста виявляють спостережливість і майстерність оповідача, його зацікавлення гострими соціально-психологічними проблемами й актуальними на той час літературно-художніми течіями.

Учнівський журнал «Проблески», в якому друкувалися перші літературні спроби Г. Побігайла.

У «Вільних думках» 1918 року перу Г. Побігайла належать вступна стаття «Од редактора» й прозовий етюд «Вечірня мелодія». Редакційна стаття, що мала програмний характер, свідчила про причетність української шкільної молоді Бахмута, до якої належав і Гнат Побігайло, до ідей та настроїв, викликаних Українською революцією 1917 – 1921 років, про пошук молоддю свого національного самовизначення та шляхів творчої самореалізації в річищі української мови й культури.

В журналі зазначена адреса редакції: Бахмут на Катеринославщині, Олександрівська вулиця, № 75. За цією адресою в «Оцінному описі домоволодінь, що підлягають земському обкладанню» міста Бахмута 1919 року значиться домоволодіння Гликерії Іллівни Побігайло, селянки Бахмутської волості Катеринославської губернії. Подальші дослідження з’ясували, що Гнат Ілліч Побігайло (1899 – 1960) народився в Бахмуті 10 жовтня (за старим стилем 27 вересня) в родині Іллі Опанасовича та Гликерії Іллівни Побігайлів. Його батько за походженням належав до селян, після військової служби був запасним феєрверкером російської армії.

Вступна стаття Г. Побігайла в журналі «Вільні думки». Бахмут, 1918

Участь гімназиста Гната Побігайла у видавничій діяльності Бахмутського гуртка української шкільної молоді та його спроби української літературної творчості були пов’язані з національно-культурним відродженням, яке переживало українство на Донеччині в 1917 – 1918 роках. Чимало земляків воювали потім в українському війську. Інакше склалася доля Гната Побігайла, який, очевидно, в 1919 році був мобілізований до денікінської армії, а після поразки білогвардійців евакуювався разом із братом Олександром із Криму через Туреччину, нарешті осів у Югославії.

У Белграді Г. Побігайло закінчив сільськогосподарський факультет університету (1926), але докторську дисертацію захистив лише в 1957 році. Працював спочатку асистентом на своєму факультеті, потім начальником Відділу фітопатології в Інституті сільськогосподарських досліджень у Топчидері (передмістя Белграду). Після Другої світової війни він продовжив науково-дослідницьку роботу в Сараєво, з 1948 року викладав фітопатологію, мікробіологію та бджільництво в Сараєвському університеті. У 1954/55 навчальному році був продеканом сільськогосподарського факультету.

Обкладинка збірки віршів Г. Побігайла «Ну, так что ж!». Белград, 1938.

У 1920-30-х роках Гнат Побігайло брав активну участь у літературному житті російської еміграції, був учасником літературного гуртка Голенищева-Кутузова в Белграді. Його вірші друкувалися в журналі «Воля России» (Прага, 1928), збірнику «Ступени» (Белград, 1927). У 1938 році вийшла друком єдина його авторська поетична збірка «Ну, так что ж?», яка містить 69 віршів, включно з двома перекладами з сербських поетів.

Зразки зрілої поетичної творчості Гната Побігайла, які можна знайти в мережі Інтернет, засвідчують своєрідність його індивідуального творчого стилю (за деякими оцінками – «єдиний справжній футурист серед поетів російської еміграції»). У багатьох віршах бачимо відгуки бахмутського періоду життя, подій революції та громадянської війни («Камень на камень», «Надгробная речь», «Браслеты и шуба»).

Пореволюційна біографія земляка-бахмутянина, редактора першого українського журналу на Донеччині під час Української революції 1917 – 1921 років, являє собою один із численних варіантів соціальної та духовної еволюції місцевої української молоді під впливом революційних подій.

Після березневого перерахунку пенсій частина українців так і не побачила відчутного зростання своїх виплат. Причини відсутності надбавок у кожному випадку є індивідуальними, адже механізм нарахування залежить від багатьох факторів.

Детальніше про це розповіли в Пенсійному фонді України.

Хто повністю залишився без індексації у 2026 році

Без березневого підвищення залишилися насамперед ті громадяни, яким пенсійні виплати були призначені вже у 2026 році. За інформацією Пенсійного фонду України, індексація від 1 березня не застосовується до цієї категорії. Уряд поширив дію перерахунку виключно на ті виплати, що були офіційно оформлені до 31 грудня 2025 року включно.

Саме через це частина новоспечених пенсіонерів не отримала жодної доплати, хоча індексація формально пройшла по всій країні. Логіка держави полягає у тому, що пенсії, призначені у 2026 році, обчислюються з урахуванням найактуальніших економічних параметрів, тоді як індексація покликана “осучаснювати” лише старіші виплати.

Як рік виходу на пенсію впливає на розмір надбавки

Ще однією причиною того, що надбавка виявилася непомітною або значно меншою за очікувану, є різниця у коефіцієнтах перерахунку. Основний коефіцієнт індексації у 2026 році становить 1,121, проте його застосували далеко не до всіх пенсійних справ.

Діє чітке правило: що “свіжішою” є пенсія, то меншим буде відсоток її підвищення. Для виплат, призначених у період з 2021 по 2025 роки, уряд встановив занижені коефіцієнти:

• для пенсій 2025 року застосовують коефіцієнт 1,024;
• для виплат 2024 року — 1,036;
• для пенсій 2023 року — 1,048;
• для пенсій 2021-2022 років — 1,061.

Через таку градацію частина людей формально потрапила під цьогорічну індексацію, але фактично отримала на руки мінімальні суми доплат.

Суть механізму осучаснення пенсій

Головна мета перерахунку полягає в оновленні показника середньої заробітної плати, який закладається у формулу розрахунку кожної пенсії. У 2026 році цей базовий показник збільшили на основний коефіцієнт 1,121. Тепер він становить 9 992,40 гривні.

Такий механізм дозволяє підтягувати раніше призначені виплати до сучасних економічних реалій. Однак він не гарантує однакового приросту для всіх. Кінцевий результат завжди залежатиме від року виходу людини на заслужений відпочинок, виду самої виплати та індивідуальних параметрів її страхової справи.

Якими є мінімальні пенсійні стандарти

У квітні 2026 року базовий мінімальний розмір пенсії за віком для непрацюючих пенсіонерів, які мають повний страховий стаж, зафіксовано на рівні 2 595 гривень. Це загальна мінімальна межа для відповідної категорії отримувачів.

Водночас для непрацюючих громадян віком від 65 років, які повністю виконали вимоги щодо страхового стажу, діє вищий гарантований державний стандарт. Згідно із законом, який прив’язує цей мінімум до 40% від розміру мінімальної заробітної плати, пенсійна виплата для таких осіб не може бути меншою за 3 458,80 гривні.

Читайте також:

Індексація пенсій з 1 березня 2026 року: кому та на скільки підвищать виплати в Україні

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Безпекова ситуація на Донеччині продовжує погіршуватися, що змушує місцевих мешканців активніше покидати свої домівки. Щоденні обстріли та зростаюча загроза від ворожих дронів змінюють настрої людей, які до останнього залишалися у прифронтових містах.

Редакція видання Бахмут IN.UA поспілкувалася з волонтером Богданом Зуяковим, який безпосередньо займається порятунком цивільного населення, щоб дізнатися про актуальну статистику виїздів, популярні напрямки для евакуації та головні виклики для волонтерських спільнот.

Звідки виїжджають найчастіше та чому змінилися настрої

За словами Богдана Зуякова, останнім часом евакуаційний процес став надзвичайно насиченим. Люди масово виїжджають як за допомогою волонтерів, так і самостійно. Найбільша кількість заявок на порятунок надходить з Краматорська, Слов’янська, Дружківки та Миколаївки.

Головною причиною активізації виїздів є постійні обстріли та загальне психологічне виснаження місцевого населення.

“Раніше ми бачили, що люди тримаються за город. Зараз ми бачимо тенденцію, що все ж таки навіть город не тримає. Дронів багато. Настрої у людей погіршуються, а через це і є евакуація“, — пояснює волонтер.

Він додає, що ворожі атаки (зокрема удари FPV-дронів) відбуваються постійно, незалежно від часу доби чи дії комендантської години.

Кого евакуюють волонтери: статистика та вікові категорії

За останній тиждень лише одному екіпажу Богдана Зуякова вдалося вивезти близько 50 осіб з Миколаївки та Дружківки.

Левову частку евакуйованих (близько 60%) становлять пенсіонери та люди похилого віку. Родин з дітьми серед пасажирів волонтерських авто менше, проте з великих міст, таких як Краматорськ та Слов’янськ, зараз активно виїжджає молодь, використовуючи для цього власний транспорт або рейсові автобуси.

Куди евакуюються від війни мешканці Донеччини

Географія переселення мешканців Донецької області має певну закономірність. За спостереженнями волонтерів, найчастіше люди обирають для тимчасового проживання Дніпро, Київську область (Бучу, Ірпінь, Київ), а також населені пункти Полтавщини.

Такий вибір зумовлений двома основними факторами:

• наявність родичів або знайомих у цих регіонах.
• бажання залишатися географічно близько до рідного дому.

“Кожному хочеться бути якомога ближче до дому. Є наміри та сподівання, що вони повернуться“, — зазначає волонтер.

Головні виклики евакуації: від дорогого пального до відмов

Окрім очевидних безпекових ризиків, пов’язаних із роботою під обстрілами, невеликі волонтерські спільноти стикаються з серйозними фінансовими та логістичними проблемами. На відміну від великих благодійних організацій, які мають постійне спонсорування, малі ініціативи гостро відчувають нестачу ресурсу, зокрема, пального.

“Логістика складна, зараз дуже дороге пальне… Складніше знаходити пальне, складніше оплачувати це все. Відповідно, складніше евакуювати людей, тому що наш ресурс став більш обмеженим“, — зізнається співрозмовник.

Ще однією проблемою, з якою періодично стикаються волонтери, є “хибні виклики” та відмови від евакуації. Найчастіше такі ситуації виникають тоді, коли заявку на виїзд залишають не самі люди, а їхні стурбовані родичі з інших регіонів. Коли екіпаж приїжджає за адресою, місцеві мешканці заявляють, що нікуди не збираються їхати.

Щоб мінімізувати такі ризики та не витрачати дорогоцінний час і пальне, волонтери намагаються обов’язково телефонувати безпосереднім заявникам напередодні виїзду (якщо є зв’язок) і їдуть лише на стовідсотково підтверджені адреси.

Читайте також:

Евакуація на Донеччині: чи були випадки примусового вилучення дітей після нового закону

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!