У січні 1918 року в Бахмуті, повітовому центрі Катеринославщини, вийшов друком перший і єдиний номер учнівського журналу «Вільні думки». Це був чи не перший на Донеччині зразок україномовної журнальної періодики, започаткований з ініціативи Бахмутського гуртка української учнівської молоді. Цікаво простежити життєвий шлях дописувачів бахмутських «Вільних думок». Більшість з них (крім Володимира Сосюри, який став класиком української літератури ХХ століття) загубилася потім у вирі подій громадянської війни, радянських репресій і голодоморів.

Але принаймні один з них залишив помітний слід у літературному житті еміграції, пройшовши складний і звивистий шлях із революційного Бахмута до Сараєва в тодішній Югославії. Це Гнат Побігайло (1899 – 1960), уродженець Бахмута, випускник Бахмутської чоловічої гімназії, учасник учнівського журналу «Проблески» (1916 – 1917), редактор літературно-просвітнього журналу «Вільні думки» (1918), пізніше – учасник білого руху й російськомовний поет міжвоєнної еміграції, випускник сільськогосподарського факультету університету в Белграді (1926), дослідник і викладач у галузі сільськогосподарських наук. Детально про біографію Гната Побігайло розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Бахмутська чоловіча гімназія, де навчався Г. Побігайло.

Першими  відомостями про Гната Побігайла ми завдячуємо його  сучаснику Федору Максименку (1897 – 1983), засновнику української історичної бібліографії, чиї дитячі та юнацькі роки пройшли в Бахмуті. У своєму листі до бахмутського краєзнавця Валентина Замкового він подає опис книжкового раритету, який довго зберігав у своїй особистій бібліотеці, а потім передав до Історичної бібліотеки в Києві: «Вільні думки. Літературно-просвітній журнал. Видає гурток Бахмутської молоді. Редагує Гнат Побігайло. Бахмут, 1918. № 1. Січень».

Сторінка з опису домоволодінь м. Бахмута з адресою помешкання родини Побігайлів.

У своїх листах Ф. Максименко згадував також учнівський журнал «Проблески», що видавався в передреволюційну пору, в 1916 – 1917 роках, при Бахмутському реальному училищі за редакцією вчителя історії Олександра Кобалевського. На сторінках «Проблесков» серед інших спроб учнівської літературної творчості зустрічаємо й публікації за підписом «И. Побегайло, ученик 7 кл. Бахмутской мужской гимназии» та криптонімом «И.П.». Це подорожні нотатки «Екатеринослав – Александровск (Через пороги)» та «По местам «Слово о полку Игореви», прозовий етюд «Зимними сумерками» і стаття «Памяти поэта» до 30-річчя смерті С.Я. Надсона. Це  той самий Гнат Побігайло – невдовзі редактор першого українського журналу в Бахмуті. Вже перші російськомовні прозові й критичні спроби обдарованого гімназиста виявляють спостережливість і майстерність оповідача, його зацікавлення гострими соціально-психологічними проблемами й актуальними на той час літературно-художніми течіями.

Учнівський журнал «Проблески», в якому друкувалися перші літературні спроби Г. Побігайла.

У «Вільних думках» 1918 року перу Г. Побігайла належать вступна стаття «Од редактора» й прозовий етюд «Вечірня мелодія». Редакційна стаття, що мала програмний характер, свідчила про причетність української шкільної молоді Бахмута, до якої належав і Гнат Побігайло, до ідей та настроїв, викликаних Українською революцією 1917 – 1921 років, про пошук молоддю свого національного самовизначення та шляхів творчої самореалізації в річищі української мови й культури.

В журналі зазначена адреса редакції: Бахмут на Катеринославщині, Олександрівська вулиця, № 75. За цією адресою в «Оцінному описі домоволодінь, що підлягають земському обкладанню» міста Бахмута 1919 року значиться домоволодіння Гликерії Іллівни Побігайло, селянки Бахмутської волості Катеринославської губернії. Подальші дослідження з’ясували, що Гнат Ілліч Побігайло (1899 – 1960) народився в Бахмуті 10 жовтня (за старим стилем 27 вересня) в родині Іллі Опанасовича та Гликерії Іллівни Побігайлів. Його батько за походженням належав до селян, після військової служби був запасним феєрверкером російської армії.

Вступна стаття Г. Побігайла в журналі «Вільні думки». Бахмут, 1918

Участь гімназиста Гната Побігайла у видавничій діяльності Бахмутського гуртка української шкільної молоді та його спроби української літературної творчості були пов’язані з національно-культурним відродженням, яке переживало українство на Донеччині в 1917 – 1918 роках. Чимало земляків воювали потім в українському війську. Інакше склалася доля Гната Побігайла, який, очевидно, в 1919 році був мобілізований до денікінської армії, а після поразки білогвардійців евакуювався разом із братом Олександром із Криму через Туреччину, нарешті осів у Югославії.

У Белграді Г. Побігайло закінчив сільськогосподарський факультет університету (1926), але докторську дисертацію захистив лише в 1957 році. Працював спочатку асистентом на своєму факультеті, потім начальником Відділу фітопатології в Інституті сільськогосподарських досліджень у Топчидері (передмістя Белграду). Після Другої світової війни він продовжив науково-дослідницьку роботу в Сараєво, з 1948 року викладав фітопатологію, мікробіологію та бджільництво в Сараєвському університеті. У 1954/55 навчальному році був продеканом сільськогосподарського факультету.

Обкладинка збірки віршів Г. Побігайла «Ну, так что ж!». Белград, 1938.

У 1920-30-х роках Гнат Побігайло брав активну участь у літературному житті російської еміграції, був учасником літературного гуртка Голенищева-Кутузова в Белграді. Його вірші друкувалися в журналі «Воля России» (Прага, 1928), збірнику «Ступени» (Белград, 1927). У 1938 році вийшла друком єдина його авторська поетична збірка «Ну, так что ж?», яка містить 69 віршів, включно з двома перекладами з сербських поетів.

Зразки зрілої поетичної творчості Гната Побігайла, які можна знайти в мережі Інтернет, засвідчують своєрідність його індивідуального творчого стилю (за деякими оцінками – «єдиний справжній футурист серед поетів російської еміграції»). У багатьох віршах бачимо відгуки бахмутського періоду життя, подій революції та громадянської війни («Камень на камень», «Надгробная речь», «Браслеты и шуба»).

Пореволюційна біографія земляка-бахмутянина, редактора першого українського журналу на Донеччині під час Української революції 1917 – 1921 років, являє собою один із численних варіантів соціальної та духовної еволюції місцевої української молоді під впливом революційних подій.

Бахмутянин Кирило Загурський, колишній вчитель англійської та німецької мов у школі №18, а нині військовий у складі батальйону 21 окремої механізованої бригади. Днями він відкрив збір на інверторний генератор, який забезпечуватиме безперебійний зв’язок підрозділу на передовій.

Про свій шлях від шкільного класу до війська та про те, чому генератор зараз критично необхідний, військовий розповів у коментарі редакції Бахмут IN.UA.

Від Бахмута до шкільного класу

Кирило Зугурський народився в Бахмуті (тодішньому Артемівську). Навчався у загальноосвітній школі №18, а через роки саме туди повернувся працювати вже вчителем. Педагогічну освіту він здобував в Горлівському інституті іноземних мов. Через початок бойових дій на Донеччині навчання довелося перервати, однак після релокації закладу до Бахмута він відновився та завершив спочатку бакалаврат, а потім магістратуру. За словами військового, любов до мов у нього з’явилася ще під час навчання в школі.

Після отримання диплома директор рідної школи запропонував йому посаду вчителя англійської та німецької мов. Робота Кирила припала на непростий період.

“Пригадує, я прийшов у школу в 2020 році, а вже 12 березня почався ковід. Багато чого тоді не знав, довелося дуже швидко вчитися дистанційній роботі”, — пригадує у розмові чоловік.

Повномасштабна війна змінила життя

Велика війна героя застала в Бахмуті, він ділиться, що тоді директор школи вранці сказав вчителям, щоб про всяк випадок забрали трудові книжки. Після початку повномасштабного вторгнення родина Кирила була змушена залишити Бахмут. У квітні 2022 року вони евакуювалася самостійно машиною. Спочатку сім’я переїхала до Луцька. Там Кирило намагався знайти роботу, паралельно надсилаючи резюме до міжнародних компаній. Згодом він знайшов пропозицію в аутсорсинговій компанії і ще близько восьми місяців продовжував дистанційно навчати школярів.

У 2024 році Кирило добровільно мобілізувався до лав Збройних сил України.

“Мене ніхто не ловив і не робив пропозиції, від якої неможливо відмовитися. Я сам пішов у військкомат і подав документи“.

Після проходження військово-лікарської комісії його направили до навчального центру, де він опановував спеціальність зв’язківця. Згодом військовий потрапив до 21 окремої механізованої бригади, де служить уже близько двох років на посаді зв’язківця. За словами Кирила, знання англійської мови та попередня робота в ІТ стали корисними і під час служби.

“Все ніби як пазл склалося. Англійська мова допомогла отримати навички в ІТ-сфері. Завдяки цьому я можу знаходити потрібні ресурси, розуміти технічну документацію й працювати з обладнанням.”

Він додає, що сьогодні працює не лише з радіостанціями, а й із мережевим обладнанням.

Для чого підрозділу потрібен генератор

Зараз Кирило відкрив збір на інверторний генератор Könner & Söhnen KS 6500iE вартістю 47 200 гривень. Такий генератор військовим потрібен, щоб мати змогу забезпечувати електроживлення та зв’язок. Адже через постійні переміщення підрозділу та роботу далеко від населених пунктів генератори залишаються основним джерелом живлення.

Підтримати збір можна за посиланням: https://send.monobank.ua/jar/25yJMXkGZS. Наразі зібрано 8 345 грн з потрібних 47 200. Після закриття суми збору, Кирило надасть підтверджуючий фотозвіт, який редакція додасть до матеріалу.

До теми:

“На першому чергуванні боялася, що впаду від вигляду крові”: історія нашої журналістки, яка стала інструкторкою з тактичної медицини

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Володимир Зеленський дав інтерв’ю американському каналу Fox News. У ньому він розповів про втрати України у війні. За словами президента, на фронті загинули близько 50 тисяч українців. При цьому втрати росії у приблизно 14 разів вищі.

Про це заявив Володимир Зеленський в інтерв’ю Fox News.

Втрати України у війні

Володимир Зеленський дав інтерв’ю ведучому Fox News Брету Баєру. Журналіст поцікавився, які втрати у війні на сьогодні має Україна і росія.

За словами президента, в Україні загинули близько 50 тисяч захисників і захисниць. Близько 400 тисяч людей отримали поранення. Щодо зниклих безвісти Зеленський не називає цифру, каже що їх “дуже велика кількість”.

Втрати росії, за приблизними підрахунками, наданими Президентом України, вищі у близько 14 разів. Загальні втрати живої сили російської армії складають 1,6 мільйонів людей. З них близько 700 тисяч — загиблі.

Володимир Зеленський наголосив, що озвучені цифри є приблизними.

Читайте також:

• Повернення із СЗЧ через “Армія+”: як подати рапорт по спрощеній системі до вересня 2026
• У Броварах попрощалися з військовим Павлом Жарким з Бахмута
• Воєнний стан і мобілізацію офіційно продовжили: Зеленський підписав закони

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!