У січні 1918 року в Бахмуті, повітовому центрі Катеринославщини, вийшов друком перший і єдиний номер учнівського журналу «Вільні думки». Це був чи не перший на Донеччині зразок україномовної журнальної періодики, започаткований з ініціативи Бахмутського гуртка української учнівської молоді. Цікаво простежити життєвий шлях дописувачів бахмутських «Вільних думок». Більшість з них (крім Володимира Сосюри, який став класиком української літератури ХХ століття) загубилася потім у вирі подій громадянської війни, радянських репресій і голодоморів.

Але принаймні один з них залишив помітний слід у літературному житті еміграції, пройшовши складний і звивистий шлях із революційного Бахмута до Сараєва в тодішній Югославії. Це Гнат Побігайло (1899 – 1960), уродженець Бахмута, випускник Бахмутської чоловічої гімназії, учасник учнівського журналу «Проблески» (1916 – 1917), редактор літературно-просвітнього журналу «Вільні думки» (1918), пізніше – учасник білого руху й російськомовний поет міжвоєнної еміграції, випускник сільськогосподарського факультету університету в Белграді (1926), дослідник і викладач у галузі сільськогосподарських наук. Детально про біографію Гната Побігайло розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Бахмутська чоловіча гімназія, де навчався Г. Побігайло.

Першими  відомостями про Гната Побігайла ми завдячуємо його  сучаснику Федору Максименку (1897 – 1983), засновнику української історичної бібліографії, чиї дитячі та юнацькі роки пройшли в Бахмуті. У своєму листі до бахмутського краєзнавця Валентина Замкового він подає опис книжкового раритету, який довго зберігав у своїй особистій бібліотеці, а потім передав до Історичної бібліотеки в Києві: «Вільні думки. Літературно-просвітній журнал. Видає гурток Бахмутської молоді. Редагує Гнат Побігайло. Бахмут, 1918. № 1. Січень».

Сторінка з опису домоволодінь м. Бахмута з адресою помешкання родини Побігайлів.

У своїх листах Ф. Максименко згадував також учнівський журнал «Проблески», що видавався в передреволюційну пору, в 1916 – 1917 роках, при Бахмутському реальному училищі за редакцією вчителя історії Олександра Кобалевського. На сторінках «Проблесков» серед інших спроб учнівської літературної творчості зустрічаємо й публікації за підписом «И. Побегайло, ученик 7 кл. Бахмутской мужской гимназии» та криптонімом «И.П.». Це подорожні нотатки «Екатеринослав – Александровск (Через пороги)» та «По местам «Слово о полку Игореви», прозовий етюд «Зимними сумерками» і стаття «Памяти поэта» до 30-річчя смерті С.Я. Надсона. Це  той самий Гнат Побігайло – невдовзі редактор першого українського журналу в Бахмуті. Вже перші російськомовні прозові й критичні спроби обдарованого гімназиста виявляють спостережливість і майстерність оповідача, його зацікавлення гострими соціально-психологічними проблемами й актуальними на той час літературно-художніми течіями.

Учнівський журнал «Проблески», в якому друкувалися перші літературні спроби Г. Побігайла.

У «Вільних думках» 1918 року перу Г. Побігайла належать вступна стаття «Од редактора» й прозовий етюд «Вечірня мелодія». Редакційна стаття, що мала програмний характер, свідчила про причетність української шкільної молоді Бахмута, до якої належав і Гнат Побігайло, до ідей та настроїв, викликаних Українською революцією 1917 – 1921 років, про пошук молоддю свого національного самовизначення та шляхів творчої самореалізації в річищі української мови й культури.

В журналі зазначена адреса редакції: Бахмут на Катеринославщині, Олександрівська вулиця, № 75. За цією адресою в «Оцінному описі домоволодінь, що підлягають земському обкладанню» міста Бахмута 1919 року значиться домоволодіння Гликерії Іллівни Побігайло, селянки Бахмутської волості Катеринославської губернії. Подальші дослідження з’ясували, що Гнат Ілліч Побігайло (1899 – 1960) народився в Бахмуті 10 жовтня (за старим стилем 27 вересня) в родині Іллі Опанасовича та Гликерії Іллівни Побігайлів. Його батько за походженням належав до селян, після військової служби був запасним феєрверкером російської армії.

Вступна стаття Г. Побігайла в журналі «Вільні думки». Бахмут, 1918

Участь гімназиста Гната Побігайла у видавничій діяльності Бахмутського гуртка української шкільної молоді та його спроби української літературної творчості були пов’язані з національно-культурним відродженням, яке переживало українство на Донеччині в 1917 – 1918 роках. Чимало земляків воювали потім в українському війську. Інакше склалася доля Гната Побігайла, який, очевидно, в 1919 році був мобілізований до денікінської армії, а після поразки білогвардійців евакуювався разом із братом Олександром із Криму через Туреччину, нарешті осів у Югославії.

У Белграді Г. Побігайло закінчив сільськогосподарський факультет університету (1926), але докторську дисертацію захистив лише в 1957 році. Працював спочатку асистентом на своєму факультеті, потім начальником Відділу фітопатології в Інституті сільськогосподарських досліджень у Топчидері (передмістя Белграду). Після Другої світової війни він продовжив науково-дослідницьку роботу в Сараєво, з 1948 року викладав фітопатологію, мікробіологію та бджільництво в Сараєвському університеті. У 1954/55 навчальному році був продеканом сільськогосподарського факультету.

Обкладинка збірки віршів Г. Побігайла «Ну, так что ж!». Белград, 1938.

У 1920-30-х роках Гнат Побігайло брав активну участь у літературному житті російської еміграції, був учасником літературного гуртка Голенищева-Кутузова в Белграді. Його вірші друкувалися в журналі «Воля России» (Прага, 1928), збірнику «Ступени» (Белград, 1927). У 1938 році вийшла друком єдина його авторська поетична збірка «Ну, так что ж?», яка містить 69 віршів, включно з двома перекладами з сербських поетів.

Зразки зрілої поетичної творчості Гната Побігайла, які можна знайти в мережі Інтернет, засвідчують своєрідність його індивідуального творчого стилю (за деякими оцінками – «єдиний справжній футурист серед поетів російської еміграції»). У багатьох віршах бачимо відгуки бахмутського періоду життя, подій революції та громадянської війни («Камень на камень», «Надгробная речь», «Браслеты и шуба»).

Пореволюційна біографія земляка-бахмутянина, редактора першого українського журналу на Донеччині під час Української революції 1917 – 1921 років, являє собою один із численних варіантів соціальної та духовної еволюції місцевої української молоді під впливом революційних подій.

Так званий “уряд днр” ухвалив постанову, яка передбачає формування опорних населених пунктів і прилеглої сільської місцевості. У цих опорних формуваннях впроваджуватимуть плани з соціально-економічного розвитку до 2030 року з прогнозом до 2036 року. Населених пунктів, окупованих росією після 2022 року, в переліку немає, при тому що окупанти продовжують поширювати заяви про їхню майбутню відбудову. Свої заяви представники окупаційної влади документально не підтверджують.

Про це повідомляє Бахмут IN.UA.

Які окуповані міста росія планує розвивати до 2030 року

28 травня 2026 року так званий уряд “днр” ухвалив поставнову №46-1 “Про затвердження переліку опорних населених пунктів і прилеглих сільських територій днр”. Вона документально затверджує перелік міст, де окупанти планують реалізувати “довгострокові плани соціально-економічного розвитку та стратегію просторового розвитку”. Ці плани розраховані до 2030 року з прогнозом до 2036 року.

Загалом до переліку, як опорні, увійшли 13 населених пунктів. Лише 3 з них були окуповані після повномасштабного вторгнення. Це Волноваха, Нікольське і Мангуш Маріупольського району, які були захоплені навесні 2022 року. Самого Маріуполя в переліку немає. Також немає жодного населеного пункту, окупованого після 2022 року.

Опорними окупанти визначили:

• Амвросіївку;
• Волноваху;
• Нікольське;
• Мангуш;
• Новоазовськ;
• Старобешеве;
• Тельманове;
• Шахтарськ;
• Дебальцеве;
• Докучаєвськ;
• Іловайськ;
• Сніжне;
• Харцизьк.

У стратегії просторового розвитку рф знаходимо плани на так звані “нові суб’єкти російської федерації”, якими називають окуповані території України. У ній міститься перелік планів, які планують запровадити до 2030 року. Серед них:

• інтеграція в загальний економічний простір рф, включаючи єдину транспортну мережу та забезпечення якості життя населення не нижче “середньоросійського рівня”;
• формування до 2028 року єдиного економічного простору Приазов’я шляхом забезпечення транспортного зв’язку з Краснодарським краєм, Бєлгородською, Воронезькою та Ростовською областями;
• відновлення житла, комунальної, транспортної, соціальної, інноваційної інфраструктур;
• відновлення та забезпечення безперебійної роботи електромереж;
• скорочення дефіциту кваліфікованих кадрів шляхом мережевих освітніх програм та особливих умов кредитування абітурієнтів за зниженими ставками;
• розвиток промисловості, включаючи металургію та машинобудування, шляхом передачі в оренду інвесторам перспективних підприємств вугільної промисловості та виведення з експлуатації неефективних і збиткових підприємств зі складними гірничими геологічними умовами та тих, де є високі ризики виникнення аварій;
• розвиток туристичного потенціалу Приазов’я та курортів на березі Чорного моря;
• розвиток сільського господарства.

На інтерактивній карті розвитку росії зазначені конкретні цілі на будівництво і ремонт доріг. Всі вони мають на меті сполучити окуповані території з різними регіонами росії.

Обіцянки рф про відбудову на ТОТ

Документально окупаційна влада Донеччини підтвердила плани на розвиток лише 13 населених пунктів. Хоча обіцянки про відбудову дають і щодо інших міст.

Наприклад, у лютому 2026 року уряд “днр” заявив про розробку генпланів відбудови окупованих Бахмута, Курахового і Великої Новосілки. Їх обіцяють представити у 2026 році.

Разом з цим голова уряду “днр” Андрій Чертков заявляв, що рішення про відновлення зруйнованих міст ухвалюватимуть не в “днр”, а в москві. Зараз задача “днр” — дати вихідну базу для можливості ухвалення такого рішення. Тобто, розробка генплану ще не означатиме початок робіт з відбудови, адже рішення про це ухвалюватимуть на рівні кремля.

Насправді жодних кроків щодо налагодження мирного життя в Бахмуті росіяни не роблять. Навпаки, вони перетворили місто на військову базу, що підтверджують раніше оприлюднені ними відео. Зруйноване житло та цивільні приміщення переобладнали для військових цілей. Жодних передумов до відновлення цивільного життя в Бахмуті сьогодні немає.

Вже наступного місяця, в березні 2026 року, так зване міністерство будівництва, інфраструктури і ЖКГ “днр” заявило про затвердження генерального плану окупованого міста Єнакієве. Окупанти, нібито, запланували розвиток до 2045 року. Серед планів: будівництво житлових районів та знесення териконів.

Також у березні це ж “міністерство” повідомило про затвердження генерального плану міського округу Горлівка, який теж передбачає роботи до 2045 року. Будівництво планують розгорнути не лише в Горлівці, а й у населених пунктах, розташованих поблизу, серед яких Торецьк і Нью-Йорк.

Попри раніші заяви окупантів всі ці міста не внесли до переліку опорних. Тобто документально в них не передбачені так звані “заходи з розвитку”. Фактично окупаційна влада не має єдиної риторики і стратегії щодо відбудови на ТОТ, і всі заяви так і лишаються обіцянками, а не реальними діями. При цьому часто у планах окупантів немає конкретики, а затверджені документально ініціативи мають десятки років дії, що дозволяє розтягувати обіцянки в часі.

Читайте також:

• Окупанти визначили населені пункти Бахмутського району для спрощеного оформлення компенсацій: що відбувається на практиці
• Пушилін звинуватив ЗСУ в тому, що окупанти не можуть відбудувати Бахмут
• Окупанти пропонують іпотеку для заселення Бахмута, Соледара та Часового Яру

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

У Дніпрі викрили мешканця Донеччини, який допомагав чоловікам ухилятися від мобілізації шляхом оформлення фейкових інвалідностей. Керівника схеми затримали під час передачі коштів.

Про це повідомляє Донецька обласна прокуратура.

У Дніпрі затримали чоловіка, який робив фейкові інвалідності

У квітні 2026 року уродженець села Успенівка, що на Донеччині, вирішив заробляти на фейкових відстрочках від мобілізації. Маючи дружні зв’язки з працівниками медичних закладів, він пообіцяв одному з призовників допомогти з оформленням фейкової інвалідності III групи. За свої послуги чоловік просив 12 000 доларів.

Замовник оплатив 8 000 доларів, як перший платіж. Решту мав віддати після отримання відстрочки від мобілізації.

Згодом після отримання передоплати чоловік повідомив замовнику, що питання, нібито, вже вирішене: документи щодо встановлення інвалідності готові, а інформація про відстрочку має з’явитися в застосунку “Резерв+” після оновлення даних. За це він вимагав передати решту суми — 4 000 доларів.

Під час отримання другої частини коштів керівника схеми викрили та затримали. Сталося це у Дніпрі.

На сьогодні уродженцю Донеччини повідомили підозру в одержанні неправомірної вигоди за вплив на прийняття рішення особами, уповноваженими на виконання функцій держави, поєднаному з вимаганням такої вигоди. За це йому загрожує вісім років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Читайте також:

• Чоловік з Донеччини корегував російські удари поблизу Дружківки
• Передавала росіянам дані про захисників Маріуполя: суддю з Бердянська засудили на 15 років за держзраду
• Оформлення посвідчень для родин загиблих та зниклих безвісти військових: уряд змінив правила

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!