У січні 1918 року в Бахмуті, повітовому центрі Катеринославщини, вийшов друком перший і єдиний номер учнівського журналу «Вільні думки». Це був чи не перший на Донеччині зразок україномовної журнальної періодики, започаткований з ініціативи Бахмутського гуртка української учнівської молоді. Цікаво простежити життєвий шлях дописувачів бахмутських «Вільних думок». Більшість з них (крім Володимира Сосюри, який став класиком української літератури ХХ століття) загубилася потім у вирі подій громадянської війни, радянських репресій і голодоморів.

Але принаймні один з них залишив помітний слід у літературному житті еміграції, пройшовши складний і звивистий шлях із революційного Бахмута до Сараєва в тодішній Югославії. Це Гнат Побігайло (1899 – 1960), уродженець Бахмута, випускник Бахмутської чоловічої гімназії, учасник учнівського журналу «Проблески» (1916 – 1917), редактор літературно-просвітнього журналу «Вільні думки» (1918), пізніше – учасник білого руху й російськомовний поет міжвоєнної еміграції, випускник сільськогосподарського факультету університету в Белграді (1926), дослідник і викладач у галузі сільськогосподарських наук. Детально про біографію Гната Побігайло розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Бахмутська чоловіча гімназія, де навчався Г. Побігайло.

Першими  відомостями про Гната Побігайла ми завдячуємо його  сучаснику Федору Максименку (1897 – 1983), засновнику української історичної бібліографії, чиї дитячі та юнацькі роки пройшли в Бахмуті. У своєму листі до бахмутського краєзнавця Валентина Замкового він подає опис книжкового раритету, який довго зберігав у своїй особистій бібліотеці, а потім передав до Історичної бібліотеки в Києві: «Вільні думки. Літературно-просвітній журнал. Видає гурток Бахмутської молоді. Редагує Гнат Побігайло. Бахмут, 1918. № 1. Січень».

Сторінка з опису домоволодінь м. Бахмута з адресою помешкання родини Побігайлів.

У своїх листах Ф. Максименко згадував також учнівський журнал «Проблески», що видавався в передреволюційну пору, в 1916 – 1917 роках, при Бахмутському реальному училищі за редакцією вчителя історії Олександра Кобалевського. На сторінках «Проблесков» серед інших спроб учнівської літературної творчості зустрічаємо й публікації за підписом «И. Побегайло, ученик 7 кл. Бахмутской мужской гимназии» та криптонімом «И.П.». Це подорожні нотатки «Екатеринослав – Александровск (Через пороги)» та «По местам «Слово о полку Игореви», прозовий етюд «Зимними сумерками» і стаття «Памяти поэта» до 30-річчя смерті С.Я. Надсона. Це  той самий Гнат Побігайло – невдовзі редактор першого українського журналу в Бахмуті. Вже перші російськомовні прозові й критичні спроби обдарованого гімназиста виявляють спостережливість і майстерність оповідача, його зацікавлення гострими соціально-психологічними проблемами й актуальними на той час літературно-художніми течіями.

Учнівський журнал «Проблески», в якому друкувалися перші літературні спроби Г. Побігайла.

У «Вільних думках» 1918 року перу Г. Побігайла належать вступна стаття «Од редактора» й прозовий етюд «Вечірня мелодія». Редакційна стаття, що мала програмний характер, свідчила про причетність української шкільної молоді Бахмута, до якої належав і Гнат Побігайло, до ідей та настроїв, викликаних Українською революцією 1917 – 1921 років, про пошук молоддю свого національного самовизначення та шляхів творчої самореалізації в річищі української мови й культури.

В журналі зазначена адреса редакції: Бахмут на Катеринославщині, Олександрівська вулиця, № 75. За цією адресою в «Оцінному описі домоволодінь, що підлягають земському обкладанню» міста Бахмута 1919 року значиться домоволодіння Гликерії Іллівни Побігайло, селянки Бахмутської волості Катеринославської губернії. Подальші дослідження з’ясували, що Гнат Ілліч Побігайло (1899 – 1960) народився в Бахмуті 10 жовтня (за старим стилем 27 вересня) в родині Іллі Опанасовича та Гликерії Іллівни Побігайлів. Його батько за походженням належав до селян, після військової служби був запасним феєрверкером російської армії.

Вступна стаття Г. Побігайла в журналі «Вільні думки». Бахмут, 1918

Участь гімназиста Гната Побігайла у видавничій діяльності Бахмутського гуртка української шкільної молоді та його спроби української літературної творчості були пов’язані з національно-культурним відродженням, яке переживало українство на Донеччині в 1917 – 1918 роках. Чимало земляків воювали потім в українському війську. Інакше склалася доля Гната Побігайла, який, очевидно, в 1919 році був мобілізований до денікінської армії, а після поразки білогвардійців евакуювався разом із братом Олександром із Криму через Туреччину, нарешті осів у Югославії.

У Белграді Г. Побігайло закінчив сільськогосподарський факультет університету (1926), але докторську дисертацію захистив лише в 1957 році. Працював спочатку асистентом на своєму факультеті, потім начальником Відділу фітопатології в Інституті сільськогосподарських досліджень у Топчидері (передмістя Белграду). Після Другої світової війни він продовжив науково-дослідницьку роботу в Сараєво, з 1948 року викладав фітопатологію, мікробіологію та бджільництво в Сараєвському університеті. У 1954/55 навчальному році був продеканом сільськогосподарського факультету.

Обкладинка збірки віршів Г. Побігайла «Ну, так что ж!». Белград, 1938.

У 1920-30-х роках Гнат Побігайло брав активну участь у літературному житті російської еміграції, був учасником літературного гуртка Голенищева-Кутузова в Белграді. Його вірші друкувалися в журналі «Воля России» (Прага, 1928), збірнику «Ступени» (Белград, 1927). У 1938 році вийшла друком єдина його авторська поетична збірка «Ну, так что ж?», яка містить 69 віршів, включно з двома перекладами з сербських поетів.

Зразки зрілої поетичної творчості Гната Побігайла, які можна знайти в мережі Інтернет, засвідчують своєрідність його індивідуального творчого стилю (за деякими оцінками – «єдиний справжній футурист серед поетів російської еміграції»). У багатьох віршах бачимо відгуки бахмутського періоду життя, подій революції та громадянської війни («Камень на камень», «Надгробная речь», «Браслеты и шуба»).

Пореволюційна біографія земляка-бахмутянина, редактора першого українського журналу на Донеччині під час Української революції 1917 – 1921 років, являє собою один із численних варіантів соціальної та духовної еволюції місцевої української молоді під впливом революційних подій.

В Україні запустили безкоштовний онлайн-курс “Історія української Донеччини. Початок”, присвячений історії регіону як невіддільної частини історії України. Перші лекції відкриють для слухачів 29 серпня. Курс складається з 10 тематичних лекцій, які охоплюють історію Донеччини від раннього заселення та козацької доби до сучасного українського спротиву.

Курс запустила команда Bazilik Education. .

Безкоштовний курс з історії Донеччини: коли стартує

В Україні запустять безкоштовний онлайн-курс “Історія української Донеччини. Початок”, присвячений історії регіону в контексті історії України. Перші лекції будуть доступні з 29 серпня. Курс створила команда проєкту Bazilik Education. Його мета, це показати історію Донеччини на основі перевірених фактів, повернути регіон до загальноукраїнського історичного наративу та розібрати поширені міфи про минуле Донбасу.

Зареєструватися на курс “Історія української Донеччини. Початок” можна безоплатно в онлайн-форматі.

Навчання проходитиме онлайн, а участь для слухачів є безкоштовною. Програма складається з 10 тематичних лекцій, кожна з яких триває орієнтовно 20 хвилин. Організатори зазначають, що курс створили для людей, які хочуть краще знати історію українського Сходу, зокрема для тих, хто має особистий зв’язок із Донеччиною або був змушений залишити регіон через російську агресію.

Що вивчатимуть на курсі “Історія української Донеччини”

Лекції охоплюють різні періоди історії регіону — від раннього заселення території та козацької доби до подій ХХ століття й сучасності.

Зокрема, у програмі:

• раннє заселення території Донеччини;
• козацька доба;
• Українська революція 1917–1921 років;
• українське літературне відродження;
• Голодомор;
• історія Донеччини під час Другої світової війни;
• діяльність українського підпілля та ОУН у регіоні;
• історія бойківських переселенців;
• постать Василя Стуса;
• сучасний український спротив.

Окрема вступна лекція буде присвячена історичним міфам, які стосуються Донеччини. Автори курсу зазначають, що історія Донеччини протягом десятиліть зазнавала викривлень. Зокрема, йдеться про імперські, радянські та сучасні російські наративи, які представляли регіон як територію з окремою від України історією та ідентичністю.

У курсі планують розібрати, зокрема, міфи про “Дике поле”, нібито винятково російський характер заселення регіону та походження промислового Донбасу. Автори хочуть показати Донеччину як частину українського історичного, культурного та політичного простору, спираючись на історичні факти.

Для кого створили безкоштовний курс про історію Донеччини

Курс розрахований на широку аудиторію. Зокрема, його автори звертаються до мешканців Донеччини, які були змушені залишити свої домівки через російську агресію, та людей, які хочуть краще зрозуміти історію регіону.

Також курс може бути цікавим для тих, хто народився або виріс на Донеччині, але через переїзд не мав можливості глибше познайомитися з історією рідного краю. Організатори також запрошують до навчання українців, які переїхали на Донеччину після 2014 року або пов’язали своє життя з регіоном через службу, волонтерство чи іншу діяльність.

Хто створив курс “Історія української Донеччини”

Проєкт створили Станіслава Орловська та Станіслав Федорчук, які є уродженцями Донецька.

Станіслава Орловська, це психотерапевтка, культурна менеджерка та продюсерка проєкту. Станіслав Федорчук — політолог, ветеран, голова правління ГО “Українська народна рада Донеччини та Луганщини” та дослідник історії регіону.

Автори зазначають, що створення курсу має на меті не лише поширення знань про минуле Донеччини, а й збереження історичної пам’яті та зв’язку людей із регіоном.

До теми:

Донецькій області сьогодні — 94 роки: як формувався регіон протягом різних епох

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Після переїзду пенсіонерам варто своєчасно повідомити Пенсійний фонд України про нове місце проживання та перевести пенсійні виплати за фактичною адресою. Подати заяву можна особисто в сервісному центрі ПФУ або онлайн через Портал електронних послуг Пенсійного фонду. Розповідаємо, як це зробити та які документи знадобляться.

Детально про це, в матеріалі Бахмут IN.UA.

Як перевести пенсію за новим місцем проживання

Як повідомляє Юридичний порадник для ВПО, переїзд на нове місце проживання може вимагати від пенсіонера врегулювання питань, пов’язаних із виплатою пенсії. Щоб отримувати пенсію за фактичним місцем проживання, можна подати відповідну заяву до Пенсійного фонду України.

Перевести виплату пенсії за новим місцем проживання можна онлайн через Портал електронних послуг ПФУ або особисто звернувшись до сервісного центру Пенсійного фонду.

Чому варто перевести пенсію за новим місцем проживання

Органи Пенсійного фонду не отримують інформацію про фактичне місце проживання пенсіонера автоматично. Тому після переїзду рекомендується подати заяву про отримання пенсії за фактичною адресою. Особливо це важливо для людей, які виїхали з тимчасово окупованих територій та фактично проживають в іншому регіоні України.

Якщо за даними ПФУ людина продовжує значитися за адресою на тимчасово окупованій території, для неї виникає обов’язок проходити фізичну ідентифікацію один раз на рік. У разі непроходження фізичної ідентифікації до 31 грудня відповідного року виплата пенсії може бути припинена.

Як подати заяву на переведення пенсії

Заяву про переведення виплати пенсії за новим місцем проживання можна подати двома способами:

• у паперовій формі — звернувшись до органу Пенсійного фонду;
• в електронній формі — через Портал електронних послуг ПФУ.

Для особистого звернення пенсіонеру потрібно мати необхідні документи, зокрема паспорт, реєстраційний номер облікової картки платника податків та пенсійне посвідчення.

Щоб перевести пенсію онлайн, необхідно:

• авторизуватися на Порталі електронних послуг Пенсійного фонду України, для входу знадобиться електронний підпис — Дія.Підпис або КЕП/ЕЦП;
• відкрити розділ “Заяви на перерахунок пенсії”, після авторизації відповідний розділ можна знайти в меню зліва;
• обрати необхідну послугу;
• у заяві потрібно вибрати варіант “Взяття на облік (у новому районі)”;
• додати копії документів.

До електронної заяви потрібно прикріпити копії особистих документів, зокрема:

• паспорта;
• картки платника податків (РНОКПП);
• пенсійного посвідчення.

Після цього треба перевірити та підписати заяву. Перед відправленням потрібно перевірити внесені дані. Після цього заяву необхідно підписати за допомогою Дія.Підпису або КЕП/ЕЦП.

До теми:

Як перевести пенсію з пошти на картку онлайн: покрокова інструкція

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!