У січні 1918 року в Бахмуті, повітовому центрі Катеринославщини, вийшов друком перший і єдиний номер учнівського журналу «Вільні думки». Це був чи не перший на Донеччині зразок україномовної журнальної періодики, започаткований з ініціативи Бахмутського гуртка української учнівської молоді. Цікаво простежити життєвий шлях дописувачів бахмутських «Вільних думок». Більшість з них (крім Володимира Сосюри, який став класиком української літератури ХХ століття) загубилася потім у вирі подій громадянської війни, радянських репресій і голодоморів.

Але принаймні один з них залишив помітний слід у літературному житті еміграції, пройшовши складний і звивистий шлях із революційного Бахмута до Сараєва в тодішній Югославії. Це Гнат Побігайло (1899 – 1960), уродженець Бахмута, випускник Бахмутської чоловічої гімназії, учасник учнівського журналу «Проблески» (1916 – 1917), редактор літературно-просвітнього журналу «Вільні думки» (1918), пізніше – учасник білого руху й російськомовний поет міжвоєнної еміграції, випускник сільськогосподарського факультету університету в Белграді (1926), дослідник і викладач у галузі сільськогосподарських наук. Детально про біографію Гната Побігайло розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Бахмутська чоловіча гімназія, де навчався Г. Побігайло.

Першими  відомостями про Гната Побігайла ми завдячуємо його  сучаснику Федору Максименку (1897 – 1983), засновнику української історичної бібліографії, чиї дитячі та юнацькі роки пройшли в Бахмуті. У своєму листі до бахмутського краєзнавця Валентина Замкового він подає опис книжкового раритету, який довго зберігав у своїй особистій бібліотеці, а потім передав до Історичної бібліотеки в Києві: «Вільні думки. Літературно-просвітній журнал. Видає гурток Бахмутської молоді. Редагує Гнат Побігайло. Бахмут, 1918. № 1. Січень».

Сторінка з опису домоволодінь м. Бахмута з адресою помешкання родини Побігайлів.

У своїх листах Ф. Максименко згадував також учнівський журнал «Проблески», що видавався в передреволюційну пору, в 1916 – 1917 роках, при Бахмутському реальному училищі за редакцією вчителя історії Олександра Кобалевського. На сторінках «Проблесков» серед інших спроб учнівської літературної творчості зустрічаємо й публікації за підписом «И. Побегайло, ученик 7 кл. Бахмутской мужской гимназии» та криптонімом «И.П.». Це подорожні нотатки «Екатеринослав – Александровск (Через пороги)» та «По местам «Слово о полку Игореви», прозовий етюд «Зимними сумерками» і стаття «Памяти поэта» до 30-річчя смерті С.Я. Надсона. Це  той самий Гнат Побігайло – невдовзі редактор першого українського журналу в Бахмуті. Вже перші російськомовні прозові й критичні спроби обдарованого гімназиста виявляють спостережливість і майстерність оповідача, його зацікавлення гострими соціально-психологічними проблемами й актуальними на той час літературно-художніми течіями.

Учнівський журнал «Проблески», в якому друкувалися перші літературні спроби Г. Побігайла.

У «Вільних думках» 1918 року перу Г. Побігайла належать вступна стаття «Од редактора» й прозовий етюд «Вечірня мелодія». Редакційна стаття, що мала програмний характер, свідчила про причетність української шкільної молоді Бахмута, до якої належав і Гнат Побігайло, до ідей та настроїв, викликаних Українською революцією 1917 – 1921 років, про пошук молоддю свого національного самовизначення та шляхів творчої самореалізації в річищі української мови й культури.

В журналі зазначена адреса редакції: Бахмут на Катеринославщині, Олександрівська вулиця, № 75. За цією адресою в «Оцінному описі домоволодінь, що підлягають земському обкладанню» міста Бахмута 1919 року значиться домоволодіння Гликерії Іллівни Побігайло, селянки Бахмутської волості Катеринославської губернії. Подальші дослідження з’ясували, що Гнат Ілліч Побігайло (1899 – 1960) народився в Бахмуті 10 жовтня (за старим стилем 27 вересня) в родині Іллі Опанасовича та Гликерії Іллівни Побігайлів. Його батько за походженням належав до селян, після військової служби був запасним феєрверкером російської армії.

Вступна стаття Г. Побігайла в журналі «Вільні думки». Бахмут, 1918

Участь гімназиста Гната Побігайла у видавничій діяльності Бахмутського гуртка української шкільної молоді та його спроби української літературної творчості були пов’язані з національно-культурним відродженням, яке переживало українство на Донеччині в 1917 – 1918 роках. Чимало земляків воювали потім в українському війську. Інакше склалася доля Гната Побігайла, який, очевидно, в 1919 році був мобілізований до денікінської армії, а після поразки білогвардійців евакуювався разом із братом Олександром із Криму через Туреччину, нарешті осів у Югославії.

У Белграді Г. Побігайло закінчив сільськогосподарський факультет університету (1926), але докторську дисертацію захистив лише в 1957 році. Працював спочатку асистентом на своєму факультеті, потім начальником Відділу фітопатології в Інституті сільськогосподарських досліджень у Топчидері (передмістя Белграду). Після Другої світової війни він продовжив науково-дослідницьку роботу в Сараєво, з 1948 року викладав фітопатологію, мікробіологію та бджільництво в Сараєвському університеті. У 1954/55 навчальному році був продеканом сільськогосподарського факультету.

Обкладинка збірки віршів Г. Побігайла «Ну, так что ж!». Белград, 1938.

У 1920-30-х роках Гнат Побігайло брав активну участь у літературному житті російської еміграції, був учасником літературного гуртка Голенищева-Кутузова в Белграді. Його вірші друкувалися в журналі «Воля России» (Прага, 1928), збірнику «Ступени» (Белград, 1927). У 1938 році вийшла друком єдина його авторська поетична збірка «Ну, так что ж?», яка містить 69 віршів, включно з двома перекладами з сербських поетів.

Зразки зрілої поетичної творчості Гната Побігайла, які можна знайти в мережі Інтернет, засвідчують своєрідність його індивідуального творчого стилю (за деякими оцінками – «єдиний справжній футурист серед поетів російської еміграції»). У багатьох віршах бачимо відгуки бахмутського періоду життя, подій революції та громадянської війни («Камень на камень», «Надгробная речь», «Браслеты и шуба»).

Пореволюційна біографія земляка-бахмутянина, редактора першого українського журналу на Донеччині під час Української революції 1917 – 1921 років, являє собою один із численних варіантів соціальної та духовної еволюції місцевої української молоді під впливом революційних подій.

Владислав Ставицький — 11-річний бахмутянин, який професійно займається сумо. На секцію з сумо в рідному Бахмуті його привела мама. Тоді хлопчику було лише 3 роки, але вже змалку він показував значні успіхи в цьому виді єдиноборств. У 2026 році Владислав взяв участь у престижному турнірі HAKUHO CUP у Токіо, куди з’їхались представники 19 країн.

Про захоплення сумо, участь у HAKUHO CUP і плани на майбутнє Владислав розповів редакції Бахмут IN.UA.

Як почав займатися сумо

Владислав Ставицький народився в Бахмуті. Сюди після початку війни на сході переїхали його батьки.

Змалечку Владислав був активною дитиною, тому батьки вирішили долучити його до занять спортом. Вибір впав на сумо, але це сталося випадково.

“Владислав був активним, рухливими, і в мене виникла думка спробувати віддати його на заняття у спортивну секцію. Але його ніхто не хотів брати, бо йому було лише 3 роки. Потім ми звернулись у спорткомплекс “Металург”, де нам дали контакт Ольги Миколаївни — тренерки, яка навчала дітей сумо. Ми з нею зв’язалися, вона каже: “Приводьте дитину, але ж він ще такий маленький, у нас займаються діти з 5 років”, а я у відповідь сказала, що якщо вона візьме Владислава, то точно не пожалкує. Так і сталося, його взяли в секцію, і дійсно він займався на рівні з п’ятирічними дітьми. Так з трьохрічного віку він і займається в Ольги Миколаївни”, — розповіла мама хлопчика Ельвіра Ставицька.

Хлопчик регулярно займався, брав участь у різних змаганнях і мав успіхи. Однак після початку повномасштабної війни спорт довелось поставити на паузу. Родина переїхала до Дніпропетровщини, а відділення з сумо Бахмутської ДЮСШ — до Києва. Через це на новому місці Владислав не мав змоги тренуватися. Так минуло два роки, поки родина не вирішила переїхати на Київщину.

“Ми планували переїжджати з місця, де жили після переїзда з Бахмута, і в нас було безліч варіантів, куди їхати. Владислав дуже хотів відновити тренування з сумо, він сумував за своїми тренерами, тому ми вирішили переїхати в Білу Церкву, щоб бути ближче до Києва”, — каже мама хлопчика.

Після переїзду Владислав відновив заняття з сумо. Переважно він тренується в Білій Церкві, а в Київ їздить на заняття зі своєю бахмутською тренеркою перед змаганнями.

Участь у HAKUHO CUP 2026

HAKUHO CUP (Кубок Хакухо) — це щорічний турнір з сумо серед учнів початкових та середніх шкіл, що проводиться в Японії. Він є одним із найпрестижніших юнацьких змагань з сумо.

Взяти участь у цьому турнірі можна лише за спеціальним запрошенням. Представники Японії дають запрошення федераціям сумо, які, своєю чергою, проводять відбори серед спортсменів. 19 грудня 2025 року в Україні відбувся відбірковий турнір, де Владислав Ставицький став одним з п’яти найкращих борців. Переможці цього турніру представили Україну на HAKUHO CUP. Загалом ці змагання об’єднали представників 19 країн.

Участь у Кубку Хакухо передбачала не лише самі змагання, а й тренувальні збори, під час яких діти брали участь у різних заходах. Для них проводили екскурсії і поїздки в культурні центри, де юні спортсмени знайомились з культурою Японії, самураїв і сумо.

Владислав Ставицький каже, що ця поїздка була для нього дуже цінною, адже у свій вільний час він цікавиться культурою цієї країни.

“Мені дуже сподобалась Японія. Саме тренувальні збори запам’ятались найбільше, бо я отримав багато класних емоцій. Там дуже гарна природа: мені сподобались гори, прогулянки біля океану, а ще ми збирали апельсини і мандарини на плантації. Також мене дуже вразили японські домівки і транспорт — все дуже відрізняється від України”, — розповідає хлопчик.

Окрім поїздок і екскурсій, діти також могли поспілкуватися зі своєїми однолітками з Японії. За словами Владислава, він зміг налагодити контакт з ними, і навіть зараз продовжує спілкуватися з новими знайомими в соцмережах. А тренування з представниками Японії дали хлопчику новий досвід у єдиноборствах.

“У нас був тренувальний збір, де я викладався на усі 100%. Коли ми приходили з тренувань, то я сам допрацьовував якісь прийоми, дивився відео. Коли займався з японськими дітьми, то спостерігав, як вони борються, і це мені дуже допомогло. Я побачив, що в них відрізняється техніка боротьби, вони більше працюють на виштовхуваннях, а в Україні більше на бросках. Це мені показало приклади, як краще боротися з японцями. Загалом це був дуже класний досвід. Я спілкувався з японцями через перекладача, а зараз з деякими ми продовжуємо спілкуватися в Instagram, це таке дружнє спілкування”, — каже юний борець.

Владислав Ставицький виступав у абсолютній категорії, спортсмени на змаганнях були розділені лише за віком. Загалом бахмутянин мав сім сутичок — чотири командних і три у своїй віковій категорії. З цих семи сутичок Владислав виграв п’ять. Йому не вистачило лише однієї переможної ситучки у своїй категорії, щоб вийти в півфінал.

Владислав Ставицький каже, що продовжуватиме займатися сумо, оскільки ці єдиноборства і культура Японії дуже захоплюють його. Він навіть будує плани про професійну кар’єру і мріє стати йокадзуна — це найвищий титул і звання борця сумо.

“Сумо мені дуже подобається тим, що тут немає нічиєї, в кожній сутичці є переможець і той, хто програв. Також мені подобається, що цей вид спорту дуже швидкий, не як, наприклад, у боксі, де є багато раундів. У майбутньому я хочу поїхати до Японії, стати професійним сумоїстом, стати йокадзуна і виграти Кубок імператора. Щоб здійснити цю мрію, я багато тренуюся аж до сьомого поту. Звісно у мене є і підтримка. Це мої батьки, моя сім’я”, — розповідає Владислав Ставицький.

Читайте також:

• Владислав Гераскевич: що відомо про кейс українського спортсмена, якого дискваліфікували з Олімпійських ігор
• Бахмутянка здобула перемогу на турнірі у стрибках у висоту
• Кому з бахмутських спортсменів виплачуватимуть грошові винагороди від міськради

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

На Донеччині судитимуть п’ятьох учасників організованої групи, яких обвинувачують у незаконному збуті метадону. За даними слідства, щомісячний обіг наркотиків сягав до 1 мільйона гривень.

Про це повідомила Донецька обласна прокуратура.

Наркосхема на Донеччині: до суду скерували справу щодо збуту метадону

Прокурори Донецької обласної прокуратури скерували до суду обвинувальний акт стосовно жінки та чотирьох чоловіків. Їм інкримінують незаконний збут наркотичних засобів.

За даними слідства, у лютому 2025 року 42-річний мешканець Харкова організував трансфер метадону з Миколаївської області на Донеччину. До злочинної діяльності він залучив подружжя та знайомого з міста Барвінкове, а також жителя Краматорського району.

Отриманий метадон сімейна пара фасувала та передавала для подальшої реалізації двом спільникам. Ті, своєю чергою, облаштовували так звані “закладки” у Слов’янську та на території Олександрівської громади. В одній схованці містилося від 5 до 20 доз.

За інформацією правоохоронців, щомісячно учасники групи збували метадон на суму від 500 тисяч до 1 мільйона гривень. Вартість однієї дози становила близько 1 200 гривень. У вересні 2025 року протиправну діяльність припинили правоохоронні органи. Наразі всі обвинувачені перебувають під вартою. У разі доведення вини їм загрожує покарання у вигляді позбавлення волі строком від 9 до 12 років із конфіскацією майна.

До теми:

Росіянин, який воював під Бахмутом, претендує на участь у Паралімпіаді-2026

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!