У січні 1918 року в Бахмуті, повітовому центрі Катеринославщини, вийшов друком перший і єдиний номер учнівського журналу «Вільні думки». Це був чи не перший на Донеччині зразок україномовної журнальної періодики, започаткований з ініціативи Бахмутського гуртка української учнівської молоді. Цікаво простежити життєвий шлях дописувачів бахмутських «Вільних думок». Більшість з них (крім Володимира Сосюри, який став класиком української літератури ХХ століття) загубилася потім у вирі подій громадянської війни, радянських репресій і голодоморів.

Але принаймні один з них залишив помітний слід у літературному житті еміграції, пройшовши складний і звивистий шлях із революційного Бахмута до Сараєва в тодішній Югославії. Це Гнат Побігайло (1899 – 1960), уродженець Бахмута, випускник Бахмутської чоловічої гімназії, учасник учнівського журналу «Проблески» (1916 – 1917), редактор літературно-просвітнього журналу «Вільні думки» (1918), пізніше – учасник білого руху й російськомовний поет міжвоєнної еміграції, випускник сільськогосподарського факультету університету в Белграді (1926), дослідник і викладач у галузі сільськогосподарських наук. Детально про біографію Гната Побігайло розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Бахмутська чоловіча гімназія, де навчався Г. Побігайло.

Першими  відомостями про Гната Побігайла ми завдячуємо його  сучаснику Федору Максименку (1897 – 1983), засновнику української історичної бібліографії, чиї дитячі та юнацькі роки пройшли в Бахмуті. У своєму листі до бахмутського краєзнавця Валентина Замкового він подає опис книжкового раритету, який довго зберігав у своїй особистій бібліотеці, а потім передав до Історичної бібліотеки в Києві: «Вільні думки. Літературно-просвітній журнал. Видає гурток Бахмутської молоді. Редагує Гнат Побігайло. Бахмут, 1918. № 1. Січень».

Сторінка з опису домоволодінь м. Бахмута з адресою помешкання родини Побігайлів.

У своїх листах Ф. Максименко згадував також учнівський журнал «Проблески», що видавався в передреволюційну пору, в 1916 – 1917 роках, при Бахмутському реальному училищі за редакцією вчителя історії Олександра Кобалевського. На сторінках «Проблесков» серед інших спроб учнівської літературної творчості зустрічаємо й публікації за підписом «И. Побегайло, ученик 7 кл. Бахмутской мужской гимназии» та криптонімом «И.П.». Це подорожні нотатки «Екатеринослав – Александровск (Через пороги)» та «По местам «Слово о полку Игореви», прозовий етюд «Зимними сумерками» і стаття «Памяти поэта» до 30-річчя смерті С.Я. Надсона. Це  той самий Гнат Побігайло – невдовзі редактор першого українського журналу в Бахмуті. Вже перші російськомовні прозові й критичні спроби обдарованого гімназиста виявляють спостережливість і майстерність оповідача, його зацікавлення гострими соціально-психологічними проблемами й актуальними на той час літературно-художніми течіями.

Учнівський журнал «Проблески», в якому друкувалися перші літературні спроби Г. Побігайла.

У «Вільних думках» 1918 року перу Г. Побігайла належать вступна стаття «Од редактора» й прозовий етюд «Вечірня мелодія». Редакційна стаття, що мала програмний характер, свідчила про причетність української шкільної молоді Бахмута, до якої належав і Гнат Побігайло, до ідей та настроїв, викликаних Українською революцією 1917 – 1921 років, про пошук молоддю свого національного самовизначення та шляхів творчої самореалізації в річищі української мови й культури.

В журналі зазначена адреса редакції: Бахмут на Катеринославщині, Олександрівська вулиця, № 75. За цією адресою в «Оцінному описі домоволодінь, що підлягають земському обкладанню» міста Бахмута 1919 року значиться домоволодіння Гликерії Іллівни Побігайло, селянки Бахмутської волості Катеринославської губернії. Подальші дослідження з’ясували, що Гнат Ілліч Побігайло (1899 – 1960) народився в Бахмуті 10 жовтня (за старим стилем 27 вересня) в родині Іллі Опанасовича та Гликерії Іллівни Побігайлів. Його батько за походженням належав до селян, після військової служби був запасним феєрверкером російської армії.

Вступна стаття Г. Побігайла в журналі «Вільні думки». Бахмут, 1918

Участь гімназиста Гната Побігайла у видавничій діяльності Бахмутського гуртка української шкільної молоді та його спроби української літературної творчості були пов’язані з національно-культурним відродженням, яке переживало українство на Донеччині в 1917 – 1918 роках. Чимало земляків воювали потім в українському війську. Інакше склалася доля Гната Побігайла, який, очевидно, в 1919 році був мобілізований до денікінської армії, а після поразки білогвардійців евакуювався разом із братом Олександром із Криму через Туреччину, нарешті осів у Югославії.

У Белграді Г. Побігайло закінчив сільськогосподарський факультет університету (1926), але докторську дисертацію захистив лише в 1957 році. Працював спочатку асистентом на своєму факультеті, потім начальником Відділу фітопатології в Інституті сільськогосподарських досліджень у Топчидері (передмістя Белграду). Після Другої світової війни він продовжив науково-дослідницьку роботу в Сараєво, з 1948 року викладав фітопатологію, мікробіологію та бджільництво в Сараєвському університеті. У 1954/55 навчальному році був продеканом сільськогосподарського факультету.

Обкладинка збірки віршів Г. Побігайла «Ну, так что ж!». Белград, 1938.

У 1920-30-х роках Гнат Побігайло брав активну участь у літературному житті російської еміграції, був учасником літературного гуртка Голенищева-Кутузова в Белграді. Його вірші друкувалися в журналі «Воля России» (Прага, 1928), збірнику «Ступени» (Белград, 1927). У 1938 році вийшла друком єдина його авторська поетична збірка «Ну, так что ж?», яка містить 69 віршів, включно з двома перекладами з сербських поетів.

Зразки зрілої поетичної творчості Гната Побігайла, які можна знайти в мережі Інтернет, засвідчують своєрідність його індивідуального творчого стилю (за деякими оцінками – «єдиний справжній футурист серед поетів російської еміграції»). У багатьох віршах бачимо відгуки бахмутського періоду життя, подій революції та громадянської війни («Камень на камень», «Надгробная речь», «Браслеты и шуба»).

Пореволюційна біографія земляка-бахмутянина, редактора першого українського журналу на Донеччині під час Української революції 1917 – 1921 років, являє собою один із численних варіантів соціальної та духовної еволюції місцевої української молоді під впливом революційних подій.

Колишній народний депутат Федір Христенко, якого підозрюють у державній зраді, опинився на волі. Причиною звільнення стало погіршення здоров’я ексдепутата під час перебування в СІЗО. Попри це, Федір Христенко залишається під контролем СБУ.

Про це повідомляє видання “Українська правда” з посиланням на власні джерела.

Федір Христенко перебуває на волі

Колишній народний депутат з Бахмутського округу Федір Христенко, якого підозрюють у державній зраді, перебуває на волі. Він живе в Україні та залишається під охороною і жорстким контролем СБУ.

Причиною звільнення ексдепутата стало погіршення його здоров’я під час перебування в СІЗО. Христенко мав захворювання хребта, що вимагало постійного руху та багатогодинних піших прогулянок вдень. Ці умови забезпечити в СІЗО неможливо. Також були враховані обставини, що Христенко визнав провину і підписав угоду зі слідством.

“Українська правда” звернулась до СБУ з проханням прокоментувати інформацію у справі Христенка. У спецслужбі відмовилися від коментарів із формулюванням: “Нічим не зможемо допомогти”.

Нагадаємо, що у грудні 2025 року Федір Христенко визнав провину і підписав угоду зі слідством. Цю інформацію підтвердили в Печерському суді Києва, однак коли саме була затверджена угода та яке покарання отримав депутат не повідомляється. Слухання відбувалися в закритому режимі.

Читайте також:

• Нардеп Федір Христенко достроково втратив мандат через обвинувальний вирок суду
• Федір Христенко: таємне зникнення нардепа ОПЗЖ після 24 лютого
• Зрадники, волонтери та священники: до якої групи можна віднести нардепа від Бахмутського округу Федора Христенко

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

На Донеччині триває евакуація цивільних. Людей, які виїжджають з небезпечних територій, розселяють у різних регіонах України. Найважче евакуювати маломобільних та самотніх людей, які часто відмовляються покидати свої домівки попри небезпеку.

Як евакуйовані мешканці Донеччини можуть отримати безоплатне житло і які регіони наразі приймають людей, під час брифінгу розповів Дмитро Пожарський, начальник відділу з питань надання соціальних послуг Департаменту соціального захисту населення Донецької ОВА. 

Кількість населення та евакуація в Лиманській громаді

Темпи евакуації у Лиманській громаді суттєво знизилися і тривалий час залишаються майже незмінними. Наразі в громаді фіксуються поодинокі випадки виїзду, переважно тоді, коли місцевим допомагають військові.

Головними причинами евакуації населення з Лиманської громади є безперервні атаки російських військ із застосуванням керованих авіабомб, артилерії та FPV-дронів. Це призвело до тотального знищення житлового фонду: рівень руйнувань вже сягнув 90-95%, а влучання у багатоповерхівки фіксуються щодня. Ситуацію критично ускладнює повна відсутність газопостачання, електроенергії та централізованого опалення, які наразі неможливо відновити через активні бойові дії. Крім того, процес виїзду та забезпечення громади ускладнює зруйнована логістика, зокрема знищені дамби та понтонні переправи.

Станом на зараз у громаді залишається:

• у всій Лиманській громаді — 2 440 осіб;
• безпосередньо у місті Лиман — 1 780 осіб.

У порівняно великих громадах Донеччини досі залишається значна кількість населення:

• Краматорська громада — 67,5 тисяч осіб;
• Слов’янська громада — 46 тисяч осіб;
• Дружківська громада — 6 300 осіб.

Загалом на підконтрольній Україні території Донецької області залишається близько 154 тисяч осіб.

Про збільшення кількості евакуйованих

За словами Дмитра Петліна, починаючи з 1 травня, найбільшу кількість евакуйованих зі своїх постійних місць проживання зафіксовано у Краматорську — понад 2 400 осіб. Зі Слов’янської громади виїхали 1 700 людей, з Дружківської — трохи більше 500. Миколаївську громаду покинули 280 жителів, Святогірську — близько 150, Костянтинівську — 140, а Лиманську — 65 осіб. У Покровському районі, зокрема в Добропіллі, фіксуються лише поодинокі випадки евакуації з незначною кількістю людей.

Протягом квітня з Донецької області евакуювали 249 людей. Їх розселили до 16 областей України. Від початку травня безкоштовно розселено 86 людей. Географія розселення охоплює низку регіонів, серед яких Рівненська, Івано-Франківська, Закарпатська, Полтавська, Хмельницька, Вінницька, Житомирська, Кіровоградська, Волинська та Львівська області.

У Павлограді (Дніпропетровська область) транзитним центром щодня користуються 10-15 донеччан. Більшість з них їдуть до Дніпра або в найближчі населені пункти, де самостійно орендують житло. У Харківській області транзитний центр приймає близько 200 осіб у вихідні дні та понад 250 осіб у будні.

Міжнародні благодійні організації збільшили розмір разової грошової допомоги при евакуації. Наразі сума виплати, яка оформлюється у транзитних центрах, становить 12 300 гривень на одну особу.

Ситуація з маломобільними групами населення 

Окремою проблемою залишається евакуація маломобільних громадян. За даними органів влади, на Донеччині виявлено 763 самотні маломобільні людини, які потребують підтримки соціальних працівників. З них 175 осіб допускають можливість евакуації у разі суттєвого погіршення безпекової ситуації, а 108 мають родичів або знайомих, готових їх прийняти.

Проте 588 людей категорично відмовляються виїжджати. Основними аргументами для відмови є прив’язаність до власного будинку та рідного міста. Часто люди погоджуються на евакуацію лише тоді, коли снаряди починають падати безпосередньо біля їхнього житла. Евакуаційним екіпажам поліції, ДСНС та волонтерам доводиться працювати в умовах постійної небезпеки та багаторазово повертатися за одними й тими ж адресами, намагаючись переконати місцевих жителів виїхати.

Читайте також:

Скільки дітей перебувають у зонах примусової евакуації на Донеччині

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!