У січні 1918 року в Бахмуті, повітовому центрі Катеринославщини, вийшов друком перший і єдиний номер учнівського журналу «Вільні думки». Це був чи не перший на Донеччині зразок україномовної журнальної періодики, започаткований з ініціативи Бахмутського гуртка української учнівської молоді. Цікаво простежити життєвий шлях дописувачів бахмутських «Вільних думок». Більшість з них (крім Володимира Сосюри, який став класиком української літератури ХХ століття) загубилася потім у вирі подій громадянської війни, радянських репресій і голодоморів.

Але принаймні один з них залишив помітний слід у літературному житті еміграції, пройшовши складний і звивистий шлях із революційного Бахмута до Сараєва в тодішній Югославії. Це Гнат Побігайло (1899 – 1960), уродженець Бахмута, випускник Бахмутської чоловічої гімназії, учасник учнівського журналу «Проблески» (1916 – 1917), редактор літературно-просвітнього журналу «Вільні думки» (1918), пізніше – учасник білого руху й російськомовний поет міжвоєнної еміграції, випускник сільськогосподарського факультету університету в Белграді (1926), дослідник і викладач у галузі сільськогосподарських наук. Детально про біографію Гната Побігайло розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Бахмутська чоловіча гімназія, де навчався Г. Побігайло.

Першими  відомостями про Гната Побігайла ми завдячуємо його  сучаснику Федору Максименку (1897 – 1983), засновнику української історичної бібліографії, чиї дитячі та юнацькі роки пройшли в Бахмуті. У своєму листі до бахмутського краєзнавця Валентина Замкового він подає опис книжкового раритету, який довго зберігав у своїй особистій бібліотеці, а потім передав до Історичної бібліотеки в Києві: «Вільні думки. Літературно-просвітній журнал. Видає гурток Бахмутської молоді. Редагує Гнат Побігайло. Бахмут, 1918. № 1. Січень».

Сторінка з опису домоволодінь м. Бахмута з адресою помешкання родини Побігайлів.

У своїх листах Ф. Максименко згадував також учнівський журнал «Проблески», що видавався в передреволюційну пору, в 1916 – 1917 роках, при Бахмутському реальному училищі за редакцією вчителя історії Олександра Кобалевського. На сторінках «Проблесков» серед інших спроб учнівської літературної творчості зустрічаємо й публікації за підписом «И. Побегайло, ученик 7 кл. Бахмутской мужской гимназии» та криптонімом «И.П.». Це подорожні нотатки «Екатеринослав – Александровск (Через пороги)» та «По местам «Слово о полку Игореви», прозовий етюд «Зимними сумерками» і стаття «Памяти поэта» до 30-річчя смерті С.Я. Надсона. Це  той самий Гнат Побігайло – невдовзі редактор першого українського журналу в Бахмуті. Вже перші російськомовні прозові й критичні спроби обдарованого гімназиста виявляють спостережливість і майстерність оповідача, його зацікавлення гострими соціально-психологічними проблемами й актуальними на той час літературно-художніми течіями.

Учнівський журнал «Проблески», в якому друкувалися перші літературні спроби Г. Побігайла.

У «Вільних думках» 1918 року перу Г. Побігайла належать вступна стаття «Од редактора» й прозовий етюд «Вечірня мелодія». Редакційна стаття, що мала програмний характер, свідчила про причетність української шкільної молоді Бахмута, до якої належав і Гнат Побігайло, до ідей та настроїв, викликаних Українською революцією 1917 – 1921 років, про пошук молоддю свого національного самовизначення та шляхів творчої самореалізації в річищі української мови й культури.

В журналі зазначена адреса редакції: Бахмут на Катеринославщині, Олександрівська вулиця, № 75. За цією адресою в «Оцінному описі домоволодінь, що підлягають земському обкладанню» міста Бахмута 1919 року значиться домоволодіння Гликерії Іллівни Побігайло, селянки Бахмутської волості Катеринославської губернії. Подальші дослідження з’ясували, що Гнат Ілліч Побігайло (1899 – 1960) народився в Бахмуті 10 жовтня (за старим стилем 27 вересня) в родині Іллі Опанасовича та Гликерії Іллівни Побігайлів. Його батько за походженням належав до селян, після військової служби був запасним феєрверкером російської армії.

Вступна стаття Г. Побігайла в журналі «Вільні думки». Бахмут, 1918

Участь гімназиста Гната Побігайла у видавничій діяльності Бахмутського гуртка української шкільної молоді та його спроби української літературної творчості були пов’язані з національно-культурним відродженням, яке переживало українство на Донеччині в 1917 – 1918 роках. Чимало земляків воювали потім в українському війську. Інакше склалася доля Гната Побігайла, який, очевидно, в 1919 році був мобілізований до денікінської армії, а після поразки білогвардійців евакуювався разом із братом Олександром із Криму через Туреччину, нарешті осів у Югославії.

У Белграді Г. Побігайло закінчив сільськогосподарський факультет університету (1926), але докторську дисертацію захистив лише в 1957 році. Працював спочатку асистентом на своєму факультеті, потім начальником Відділу фітопатології в Інституті сільськогосподарських досліджень у Топчидері (передмістя Белграду). Після Другої світової війни він продовжив науково-дослідницьку роботу в Сараєво, з 1948 року викладав фітопатологію, мікробіологію та бджільництво в Сараєвському університеті. У 1954/55 навчальному році був продеканом сільськогосподарського факультету.

Обкладинка збірки віршів Г. Побігайла «Ну, так что ж!». Белград, 1938.

У 1920-30-х роках Гнат Побігайло брав активну участь у літературному житті російської еміграції, був учасником літературного гуртка Голенищева-Кутузова в Белграді. Його вірші друкувалися в журналі «Воля России» (Прага, 1928), збірнику «Ступени» (Белград, 1927). У 1938 році вийшла друком єдина його авторська поетична збірка «Ну, так что ж?», яка містить 69 віршів, включно з двома перекладами з сербських поетів.

Зразки зрілої поетичної творчості Гната Побігайла, які можна знайти в мережі Інтернет, засвідчують своєрідність його індивідуального творчого стилю (за деякими оцінками – «єдиний справжній футурист серед поетів російської еміграції»). У багатьох віршах бачимо відгуки бахмутського періоду життя, подій революції та громадянської війни («Камень на камень», «Надгробная речь», «Браслеты и шуба»).

Пореволюційна біографія земляка-бахмутянина, редактора першого українського журналу на Донеччині під час Української революції 1917 – 1921 років, являє собою один із численних варіантів соціальної та духовної еволюції місцевої української молоді під впливом революційних подій.

У період зими 2025-2026 українцям виплачували допомогу в межах програми “Зимова підтримка”. Її розмір складав 6 500 гривень. Кошти були передбачені дітям пільгових категорій та пенсіонерам. Але не всім, кому нарахували допомогу, надійшли виплати. Отримати їх можна у 2026 році без звернення до Пенсійного фонду.

Про це повідомляє ресурс “Юридичний порадник для ВПО” від БФ “Право на захист”.

Зимова підтримка: що робити, якщо не прийшли гроші

В Україні фіксують випадки, коли люди, які мали право на допомогу в межах програми “Зимова підтримка” у період зими 2025-2026, так і не отримали кошти. Допомогу призначили, але її виплата не відбулася. Нагадаємо, що розмір цієї допомоги становить 6 500 гривень. Вона передбачена для дітей пільгових категорій та пенсіонерів.

Для врегулювання цієї ситуації Кабмін постановою від 8 липня 2026 року № 877 вніс чергові зміни до законодавства. У ній йдеться, що Пенсійний фонд України (ПФУ) має самостійно сформувати перелік отримувачів допомоги та подати до Мінсоцполітики інформацію про потребу в фінансуванні. Повторно звертатися або подавати заяву людям не потрібно.

Якщо людина раніше не відкрила спеціальний рахунок для виплати, територіальний орган ПФУ самостійно звернеться до уповноваженого банку для його відкриття без додаткових заяв. Після цього отримувачу потрібно буде лише укласти договір банківського рахунку. Якщо цього не зробити, банк повідомить про це ПФУ, і це може стати підставою для припинення подальших дій щодо перерахування коштів.

“Таким чином, якщо вам уже призначили допомогу у 2025 році, але ви її не отримали, повторно звертатися до ПФУ не потрібно. Водночас, якщо спеціальний рахунок буде відкрито автоматично, не забудьте вчасно укласти договір з уповноваженим банком”, — зауважили фахівці “Юридичного порадника для ВПО”.

Читайте також:

• Новий закон про ВПО: чому правозахисники вимагають змінити правила обліку
• Готель “Одеса” може стати першим арештованим активом для розміщення ВПО: деталі
• ВПО на Дніпропетровщині можуть отримати набори з ковдрами, ліхтарями та повербанками

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Костянтин Федоренко вже кілька років очолює “Артек” — один із найвідоміших дитячих центрів, який після окупації Криму працює під контролем росії. Але діяльність Костянтина Федоренка не обмежується керівництвом табору: через “Артек” він працює з дітьми з окупованих територій України, педагогами та радниками з виховання, а у програмах центру присутні російські патріотичні наративи й мілітаризована тематика.

У досьє розповідаємо про його кар’єру в органах влади Краснодарського краю, перехід до «Артека» та обставини призначення на посаду директора центру.

Хто такий Костянтин Федоренко

Згідно з російськими джерелами, Костянтин Федоренко народився 29 грудня 1976 року в місті Білоріченськ Краснодарського краю росії. У 2004 році він закінчив Кубанський державний технологічний університет. Про це йдеться у біографічних матеріалах російських державних та пов’язаних із “Артеком” ресурсів. Кар’єру Федоренко розпочав у сфері охорони праці та техніки безпеки. З 1997 року він працював в ОАО “Белореченскрайгаз”, де протягом восьми років очолював відповідні підрозділи.

У 2005 році Федоренко призначили заступником начальника управління промисловості адміністрації Білоріченського району. Уже наступного року він очолив управління інвестицій та проєктного супроводу районної адміністрації. У 2007 році Федоренко став керівником комітету реформ і розвитку Білоріченського району департаменту інвестицій та проєктного супроводу Краснодарського краю. У 2008–2011 роках він очолював управління промисловості, транспорту та зв’язку адміністрації Білоріченського району, а у 2011 році став першим заступником голови адміністрації району.

Наступний етап його кар’єри був пов’язаний із системою освіти та соціальної політики Краснодарського краю. У 2013–2017 роках Федоренко працював першим заступником міністра освіти, науки та молодіжної політики Краснодарського краю. Із серпня 2017 року він виконував обов’язки міністра освіти, науки та молодіжної політики краю, а з 24 липня 2018 року очолював Міністерство праці та соціального розвитку Краснодарського краю. У листопаді 2018 року почав працювати на окупованих теритріях, у таборі “Артек”, де обійняв посаду заступника директора з будівництва.

Керівник “Артека” та представник російської молодіжної політики

Після призначення директором “Артека” Федоренко поступово отримав низку додаткових посад у російських державних та квазідержавних структурах. Його діяльність уже не обмежується управлінням дитячим центром. Так, у червні 2022 року Федоренка обрали головою Громадської ради при Федеральному агентстві у справах молоді — Росмолодьожі. Про це повідомляли російські медіа за підсумками засідання ради 2 червня 2022 року. Сам Федоренко тоді заявив, що рада має не лише визначати проблеми молоді, а й формувати завдання та шляхи їхнього вирішення.

Він продовжує очолювати цю раду. На офіційному ресурсі Громадської ради при Росмолодьожі Федоренко також зазначений як голова комісії зі збереження та зміцнення “традиційних російських духовно-моральних цінностей” та робочої групи із взаємодії з Громадською палатою РФ.

Публічна діяльність Федоренка на цій посаді пов’язана з питаннями молодіжної політики, виховання дітей та просування російських державних наративів. Наприклад, на підсумковому засіданні ради за 2023 рік він говорив про трансляцію “традиційних цінностей”, участь у загальноросійських заходах та необхідність роботи ради відповідно до доручень президента рф володимира путіна.

Федоренко очолив Всеросійський батьківський комітет

У вересні 2024 року Федоренко отримав ще одну публічну роль, його обрали головою Всеросійського батьківського комітету. Рішення ухвалили 19 вересня 2024 року на першому засіданні комітету. Кандидатуру запропонував міністр освіти рф сергій кравцов. Комітет створили як консультативний орган при Міністерстві освіти рф. У серпні 2025 року, через рік після створення комітету, Федоренко заявив, що структура вже створила свої представництва в усіх регіонах Росії та налагодила взаємодію з батьками й Міністерством освіти рф.

Станом на 2026 рік він продовжує вказувати себе як голову Всеросійського батьківського комітету. На ресурсі “Російського товариства “Знання”” Федоренко також зазначений як голова цього комітету.

“Артек” як майданчик для російського виховання дітей

Окремий напрям діяльності Федоренка — освітні та виховні програми “Артека”, у яких прямо використовується російська державна концепція “традиційних духовно-моральних цінностей”. Наприклад, у липні 2025 року в “Артеку” проходила програма підвищення кваліфікації для директорів шкіл, їхніх заступників та радників з виховання. У ній брали участь 110 педагогів із 21 регіону РФ. Федоренко називав завданням програми підготовку педагогів, які мають передавати дітям “духовно-моральні основи російської культури”.

У своїх публічних виступах Федоренко також прямо говорить про використання “Артека” для патріотичного виховання. Серед пріоритетів він називає громадянськість, патріотизм, колективізм та “міцну сім’ю”.

Тут важливо зазначити, що роль Федоренка не обмежується організацією роботи самого дитячого центру. “Артек” за його керівництва став майданчиком, через який російська система виховання поширюється на педагогів, школи та дитячі центри в різних регіонах росії, зокрема на окупованих територіях України. 30 травня 2023 року Федоренко поширив повідомлення російського дитячого центру про те, що “Артек” із 2021 року є базовим майданчиком для підготовки так званих радників директорів шкіл з виховання. За наведеними у повідомленні даними, в “Артеку” пройшли підготовку майже 6 000 радників із 46 регіонів росії, зокрема з Донецької, Луганської, Херсонської та Запорізької областей. Йшлося не просто про перебування педагогів у таборі: в повідомленні прямо зазначено, що підготовка має допомогти їм вибудовувати систему виховної роботи з дітьми під час навчання та в позаурочний час.

Тобто вплив “Артека” у цій системі виходить за межі дітей, які безпосередньо приїжджають до табору. Через підготовку педагогів його методики та підходи можуть поширюватися у школах та інших освітніх установах. Показовим є те, що серед регіонів, представники яких проходили таку підготовку, російські джерела називають “днр”, “лнр” Херсонську та Запорізьку області. Сам Федоренко пізніше говорив про співпрацю “Артека” з освітніми структурами цих територій.

30 вересня 2024 року Федоренко заявив, що після проголошеної росією анексії чотирьох українських областей “Артек” активізував роботу з їхніми освітніми установами. За його словами, з міністерствами освіти цих регіонів були підписані угоди про співпрацю, які передбачають спільну роботу з патріотичного, духовно-морального та громадянського виховання дітей. За даними, які Федоренко навів у тому ж повідомленні, у 2023–2024 роках “Артек” відвідали 3 169 дітей із так званих “нових регіонів рф”.

У жовтні 2024 року Федоренко також поширив інформацію про те, що лише за січень–жовтень “Артек” відвідали 395 дітей із Донецької області, а загалом у 2024 році центр прийняв понад 860 дітей із Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей. Окремо зазначалося, що з 2022 року учасниками змін стали 3 939 дітей із цих територій, серед них 1930 — із Донецької області.

Важливим є не тільки те, скільки дітей потрапляє до “Артека”, а й те, який зміст вкладають у програми, через які вони проходять. У матеріалах “Артека”, які Федоренко поширював у 2025 році, прямо зазначалося, що завданням змін є формування у дітей відчуття приналежності до “історико-культурної спільності російського народу та долі країни”. А у програмі змін на 2025 рік були передбачені, зокрема, 80-річчя перемоги СРСР у Другій світовій війні, 100-річчя “Артека”, проєкт “Наші герої” та “Рух перших”. Через роботу вожатих та освітні програми дітям мали прищеплювати громадянськість, патріотизм, повагу до старших та інші цінності, які російська влада визначає як “традиційні”.

Зв’язок із російськими силовими та пропагандистськими проєктами

У публічній діяльності Федоренка також простежується співпраця з російськими структурами, які працюють із темами війни, патріотичного виховання та підтримки військових. Зокрема, 1 квітня 2026 року у дописі, який Федоренко поширив у своєму Telegram-каналі, йшлося про перебування знімальної групи в “Артеку” під час зміни “Служити росії”. “Почесними гостями” зміни названі учасники та ветерани російського вторгнення в Україну. Також у його Telegram-каналі згадувалася участь представників “Народного фронту” у заходах до 100-річчя “Артек”. Федоренко зазначає, що разом із дітьми у відкритті виставкового простору “Артек на все 100” брали участь представники цієї організації та учасники війни проти України.

Сам Федоренко зазначений як член Центрального штабу “Народного фронту” у описі його Telegram-каналу. Це ж формулювання використовується на його публічному профілі в Telegram.

Костянтин Федоренко — не лише директор російського МДЦ “Артек”, а представник системи, яка використовує дитячі та освітні програми для формування у дітей російської державної ідентичності та світогляду. За час його керівництва “Артек” став майданчиком не тільки для відпочинку, а й для патріотичного, громадянського та духовно-морального виховання, зокрема із залученням дітей з окупованих територій України. Увагу привертає масштаб цієї роботи. Російські джерела, які поширював сам Федоренко, повідомляють про тисячі дітей із Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей, які відвідували “Артек”, а також про підготовку в центрі тисяч педагогів і радників з виховання. Таким чином, вплив системи не обмежується дітьми, які безпосередньо перебували в таборі: через підготовку педагогів ці підходи поширюються на школи та інші дитячі установи.

До теми:

Як колишній працівник Донецької прокуратури працює у “днр”: досьє на Андрія Співака

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!