У січні 1918 року в Бахмуті, повітовому центрі Катеринославщини, вийшов друком перший і єдиний номер учнівського журналу «Вільні думки». Це був чи не перший на Донеччині зразок україномовної журнальної періодики, започаткований з ініціативи Бахмутського гуртка української учнівської молоді. Цікаво простежити життєвий шлях дописувачів бахмутських «Вільних думок». Більшість з них (крім Володимира Сосюри, який став класиком української літератури ХХ століття) загубилася потім у вирі подій громадянської війни, радянських репресій і голодоморів.

Але принаймні один з них залишив помітний слід у літературному житті еміграції, пройшовши складний і звивистий шлях із революційного Бахмута до Сараєва в тодішній Югославії. Це Гнат Побігайло (1899 – 1960), уродженець Бахмута, випускник Бахмутської чоловічої гімназії, учасник учнівського журналу «Проблески» (1916 – 1917), редактор літературно-просвітнього журналу «Вільні думки» (1918), пізніше – учасник білого руху й російськомовний поет міжвоєнної еміграції, випускник сільськогосподарського факультету університету в Белграді (1926), дослідник і викладач у галузі сільськогосподарських наук. Детально про біографію Гната Побігайло розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Бахмутська чоловіча гімназія, де навчався Г. Побігайло.

Першими  відомостями про Гната Побігайла ми завдячуємо його  сучаснику Федору Максименку (1897 – 1983), засновнику української історичної бібліографії, чиї дитячі та юнацькі роки пройшли в Бахмуті. У своєму листі до бахмутського краєзнавця Валентина Замкового він подає опис книжкового раритету, який довго зберігав у своїй особистій бібліотеці, а потім передав до Історичної бібліотеки в Києві: «Вільні думки. Літературно-просвітній журнал. Видає гурток Бахмутської молоді. Редагує Гнат Побігайло. Бахмут, 1918. № 1. Січень».

Сторінка з опису домоволодінь м. Бахмута з адресою помешкання родини Побігайлів.

У своїх листах Ф. Максименко згадував також учнівський журнал «Проблески», що видавався в передреволюційну пору, в 1916 – 1917 роках, при Бахмутському реальному училищі за редакцією вчителя історії Олександра Кобалевського. На сторінках «Проблесков» серед інших спроб учнівської літературної творчості зустрічаємо й публікації за підписом «И. Побегайло, ученик 7 кл. Бахмутской мужской гимназии» та криптонімом «И.П.». Це подорожні нотатки «Екатеринослав – Александровск (Через пороги)» та «По местам «Слово о полку Игореви», прозовий етюд «Зимними сумерками» і стаття «Памяти поэта» до 30-річчя смерті С.Я. Надсона. Це  той самий Гнат Побігайло – невдовзі редактор першого українського журналу в Бахмуті. Вже перші російськомовні прозові й критичні спроби обдарованого гімназиста виявляють спостережливість і майстерність оповідача, його зацікавлення гострими соціально-психологічними проблемами й актуальними на той час літературно-художніми течіями.

Учнівський журнал «Проблески», в якому друкувалися перші літературні спроби Г. Побігайла.

У «Вільних думках» 1918 року перу Г. Побігайла належать вступна стаття «Од редактора» й прозовий етюд «Вечірня мелодія». Редакційна стаття, що мала програмний характер, свідчила про причетність української шкільної молоді Бахмута, до якої належав і Гнат Побігайло, до ідей та настроїв, викликаних Українською революцією 1917 – 1921 років, про пошук молоддю свого національного самовизначення та шляхів творчої самореалізації в річищі української мови й культури.

В журналі зазначена адреса редакції: Бахмут на Катеринославщині, Олександрівська вулиця, № 75. За цією адресою в «Оцінному описі домоволодінь, що підлягають земському обкладанню» міста Бахмута 1919 року значиться домоволодіння Гликерії Іллівни Побігайло, селянки Бахмутської волості Катеринославської губернії. Подальші дослідження з’ясували, що Гнат Ілліч Побігайло (1899 – 1960) народився в Бахмуті 10 жовтня (за старим стилем 27 вересня) в родині Іллі Опанасовича та Гликерії Іллівни Побігайлів. Його батько за походженням належав до селян, після військової служби був запасним феєрверкером російської армії.

Вступна стаття Г. Побігайла в журналі «Вільні думки». Бахмут, 1918

Участь гімназиста Гната Побігайла у видавничій діяльності Бахмутського гуртка української шкільної молоді та його спроби української літературної творчості були пов’язані з національно-культурним відродженням, яке переживало українство на Донеччині в 1917 – 1918 роках. Чимало земляків воювали потім в українському війську. Інакше склалася доля Гната Побігайла, який, очевидно, в 1919 році був мобілізований до денікінської армії, а після поразки білогвардійців евакуювався разом із братом Олександром із Криму через Туреччину, нарешті осів у Югославії.

У Белграді Г. Побігайло закінчив сільськогосподарський факультет університету (1926), але докторську дисертацію захистив лише в 1957 році. Працював спочатку асистентом на своєму факультеті, потім начальником Відділу фітопатології в Інституті сільськогосподарських досліджень у Топчидері (передмістя Белграду). Після Другої світової війни він продовжив науково-дослідницьку роботу в Сараєво, з 1948 року викладав фітопатологію, мікробіологію та бджільництво в Сараєвському університеті. У 1954/55 навчальному році був продеканом сільськогосподарського факультету.

Обкладинка збірки віршів Г. Побігайла «Ну, так что ж!». Белград, 1938.

У 1920-30-х роках Гнат Побігайло брав активну участь у літературному житті російської еміграції, був учасником літературного гуртка Голенищева-Кутузова в Белграді. Його вірші друкувалися в журналі «Воля России» (Прага, 1928), збірнику «Ступени» (Белград, 1927). У 1938 році вийшла друком єдина його авторська поетична збірка «Ну, так что ж?», яка містить 69 віршів, включно з двома перекладами з сербських поетів.

Зразки зрілої поетичної творчості Гната Побігайла, які можна знайти в мережі Інтернет, засвідчують своєрідність його індивідуального творчого стилю (за деякими оцінками – «єдиний справжній футурист серед поетів російської еміграції»). У багатьох віршах бачимо відгуки бахмутського періоду життя, подій революції та громадянської війни («Камень на камень», «Надгробная речь», «Браслеты и шуба»).

Пореволюційна біографія земляка-бахмутянина, редактора першого українського журналу на Донеччині під час Української революції 1917 – 1921 років, являє собою один із численних варіантів соціальної та духовної еволюції місцевої української молоді під впливом революційних подій.

Українці, які проживають на тимчасово окупованих територіях, попри війну та тиск окупантів, передають новорічні вітання.

Редакція Бахмут IN.UA публікує добірку з новорічних привітань українців з ТОТ, які з’являлися в “Жовтій стрічці”

Привітання з Новим роком від українців на ТОТ

Новорічні світлини, які публікували в “Жовтій стрічці” — це привітання від українців, які живуть на тимчасово окупованих територіях. Через фотографії вони передають слова підтримки, зберігають українську ідентичність та нагадують, що навіть в умовах окупації залишаються з Україною.

Читайте також:

Окупанти замість компенсацій пропонують бахмутянам соцпідтримку — фінансування, ймовірно, не передбачено до 2028 року

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Фонд “Демократичні ініціативи” спільно з Центром Разумкова провели опитування українців. У 2000 респондентів з різних регіонів України питали чи вірять вони в перемогу у війні, чи готові піти на поступки та передати окуповані території росії. Згідно з даними опитування, понад 70% опитуваних не хочуть віддавати українські території.

Результати опитування публікує Бахмут IN.UA з посиланням на фонд “Демократичні ініціативи”.

Чи вірять українці в перемогу України у війні

Більшість опитуваних вірить у перемогу України у війні з росією — 63%. Не вірять — 22%.

Помітна тенденція, що з тривалістю війни поступово знижується віра в перемогу. Порівняно з серпнем 2025 року віра в перемогу знизилася з 73% до 63%, а порівняно з даними за грудень 2024 року падіння відбулося з 77%.

Найвища віра в перемогу спостерігається в західних (88%) та південних областях (84,5%), дещо нижча у центральних (73%). Найбільший скептицизм поширений серед населення східних областей: 55% вірять у перемогу порівняно з 45%, які не вірять.

Чи погоджуються українці на мирний план Трампа

Для більшості українців, які взяли участь в опитуванні, є неприйнятними окремі вимоги з мирного плану Трампа. Найменш лояльними вони є до територіальних поступок. 76% опитаних вважають неприйнятним визнання окупованих територій частиною рф. Прийнятною ця вимога є для 13% людей.

Найбільша частка респондентів, які вважають визнання окупованих територій частиною рф прийнятним, припадає на центральні (22%) та східні області (21%). У південних областях таких респондентів 12%, а в західних менше 2%.

На скорочення чисельності української армії не готові погодитися 70% опитаних українців, тоді як 20% вважають цю вимогу прийнятною.

Скорочення чисельності української армії є прийнятним для 6% населення західних областей. У центральних та східних областях погодитися на цю умову готові майже чверть опитаних. Населення південних областей у більшості (53%) вважає прийнятним скорочення української армії до 600 тисяч військовослужбовців в обмін на припинення війни.

Для 61% українців є неприйнятним, якщо менша частина заморожених російських активів буде спрямована на відновлення України, а більша — на проєкти, які поглиблюють російсько-американську співпрацю. Прийнятною така поступка є для 22%. Найменша частка респондентів, які готові погодитися на цю умову, проживає у західних (14%) та східних областях (19,5%). У центральних областях оцінили умову як прийнятну 30,5% населення. Більше половини респондентів з південних областей (55%) готові погодитися на цю умову в обмін на припинення війни.

Найбільш прийнятною серед запропонованих умов для українців є відмова від вступу України до НАТО. Погодитися на це готові 35% українців, втім абсолютна більшість — 51% — проти такої поступки.

Найменша частка прихильників відмови від вступу до НАТО у західних областях (15%). У центральному та південному макрорегіонах трохи більше половини населення (52%) готові погодитися на відмову від вступу до НАТО в обмін на мир. У східних областях 53% людей вважають неприйнятним відмову від вступу до НАТО.

Читайте також:

• Понад 20 посадовців будуть відповідати за політику щодо окупованих територій: перелік
• Україна не відмовиться від Донбасу, але готова шукати компромісні рішення: заява Володимира Зеленського
• Зеленський і Трамп обговорили Донбас та можливу вільну економічну зону: що відомо

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!