У січні 1918 року в Бахмуті, повітовому центрі Катеринославщини, вийшов друком перший і єдиний номер учнівського журналу «Вільні думки». Це був чи не перший на Донеччині зразок україномовної журнальної періодики, започаткований з ініціативи Бахмутського гуртка української учнівської молоді. Цікаво простежити життєвий шлях дописувачів бахмутських «Вільних думок». Більшість з них (крім Володимира Сосюри, який став класиком української літератури ХХ століття) загубилася потім у вирі подій громадянської війни, радянських репресій і голодоморів.

Але принаймні один з них залишив помітний слід у літературному житті еміграції, пройшовши складний і звивистий шлях із революційного Бахмута до Сараєва в тодішній Югославії. Це Гнат Побігайло (1899 – 1960), уродженець Бахмута, випускник Бахмутської чоловічої гімназії, учасник учнівського журналу «Проблески» (1916 – 1917), редактор літературно-просвітнього журналу «Вільні думки» (1918), пізніше – учасник білого руху й російськомовний поет міжвоєнної еміграції, випускник сільськогосподарського факультету університету в Белграді (1926), дослідник і викладач у галузі сільськогосподарських наук. Детально про біографію Гната Побігайло розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Бахмутська чоловіча гімназія, де навчався Г. Побігайло.

Першими  відомостями про Гната Побігайла ми завдячуємо його  сучаснику Федору Максименку (1897 – 1983), засновнику української історичної бібліографії, чиї дитячі та юнацькі роки пройшли в Бахмуті. У своєму листі до бахмутського краєзнавця Валентина Замкового він подає опис книжкового раритету, який довго зберігав у своїй особистій бібліотеці, а потім передав до Історичної бібліотеки в Києві: «Вільні думки. Літературно-просвітній журнал. Видає гурток Бахмутської молоді. Редагує Гнат Побігайло. Бахмут, 1918. № 1. Січень».

Сторінка з опису домоволодінь м. Бахмута з адресою помешкання родини Побігайлів.

У своїх листах Ф. Максименко згадував також учнівський журнал «Проблески», що видавався в передреволюційну пору, в 1916 – 1917 роках, при Бахмутському реальному училищі за редакцією вчителя історії Олександра Кобалевського. На сторінках «Проблесков» серед інших спроб учнівської літературної творчості зустрічаємо й публікації за підписом «И. Побегайло, ученик 7 кл. Бахмутской мужской гимназии» та криптонімом «И.П.». Це подорожні нотатки «Екатеринослав – Александровск (Через пороги)» та «По местам «Слово о полку Игореви», прозовий етюд «Зимними сумерками» і стаття «Памяти поэта» до 30-річчя смерті С.Я. Надсона. Це  той самий Гнат Побігайло – невдовзі редактор першого українського журналу в Бахмуті. Вже перші російськомовні прозові й критичні спроби обдарованого гімназиста виявляють спостережливість і майстерність оповідача, його зацікавлення гострими соціально-психологічними проблемами й актуальними на той час літературно-художніми течіями.

Учнівський журнал «Проблески», в якому друкувалися перші літературні спроби Г. Побігайла.

У «Вільних думках» 1918 року перу Г. Побігайла належать вступна стаття «Од редактора» й прозовий етюд «Вечірня мелодія». Редакційна стаття, що мала програмний характер, свідчила про причетність української шкільної молоді Бахмута, до якої належав і Гнат Побігайло, до ідей та настроїв, викликаних Українською революцією 1917 – 1921 років, про пошук молоддю свого національного самовизначення та шляхів творчої самореалізації в річищі української мови й культури.

В журналі зазначена адреса редакції: Бахмут на Катеринославщині, Олександрівська вулиця, № 75. За цією адресою в «Оцінному описі домоволодінь, що підлягають земському обкладанню» міста Бахмута 1919 року значиться домоволодіння Гликерії Іллівни Побігайло, селянки Бахмутської волості Катеринославської губернії. Подальші дослідження з’ясували, що Гнат Ілліч Побігайло (1899 – 1960) народився в Бахмуті 10 жовтня (за старим стилем 27 вересня) в родині Іллі Опанасовича та Гликерії Іллівни Побігайлів. Його батько за походженням належав до селян, після військової служби був запасним феєрверкером російської армії.

Вступна стаття Г. Побігайла в журналі «Вільні думки». Бахмут, 1918

Участь гімназиста Гната Побігайла у видавничій діяльності Бахмутського гуртка української шкільної молоді та його спроби української літературної творчості були пов’язані з національно-культурним відродженням, яке переживало українство на Донеччині в 1917 – 1918 роках. Чимало земляків воювали потім в українському війську. Інакше склалася доля Гната Побігайла, який, очевидно, в 1919 році був мобілізований до денікінської армії, а після поразки білогвардійців евакуювався разом із братом Олександром із Криму через Туреччину, нарешті осів у Югославії.

У Белграді Г. Побігайло закінчив сільськогосподарський факультет університету (1926), але докторську дисертацію захистив лише в 1957 році. Працював спочатку асистентом на своєму факультеті, потім начальником Відділу фітопатології в Інституті сільськогосподарських досліджень у Топчидері (передмістя Белграду). Після Другої світової війни він продовжив науково-дослідницьку роботу в Сараєво, з 1948 року викладав фітопатологію, мікробіологію та бджільництво в Сараєвському університеті. У 1954/55 навчальному році був продеканом сільськогосподарського факультету.

Обкладинка збірки віршів Г. Побігайла «Ну, так что ж!». Белград, 1938.

У 1920-30-х роках Гнат Побігайло брав активну участь у літературному житті російської еміграції, був учасником літературного гуртка Голенищева-Кутузова в Белграді. Його вірші друкувалися в журналі «Воля России» (Прага, 1928), збірнику «Ступени» (Белград, 1927). У 1938 році вийшла друком єдина його авторська поетична збірка «Ну, так что ж?», яка містить 69 віршів, включно з двома перекладами з сербських поетів.

Зразки зрілої поетичної творчості Гната Побігайла, які можна знайти в мережі Інтернет, засвідчують своєрідність його індивідуального творчого стилю (за деякими оцінками – «єдиний справжній футурист серед поетів російської еміграції»). У багатьох віршах бачимо відгуки бахмутського періоду життя, подій революції та громадянської війни («Камень на камень», «Надгробная речь», «Браслеты и шуба»).

Пореволюційна біографія земляка-бахмутянина, редактора першого українського журналу на Донеччині під час Української революції 1917 – 1921 років, являє собою один із численних варіантів соціальної та духовної еволюції місцевої української молоді під впливом революційних подій.

У Лимані 59-річна жінка, за даними слідства, приховала російського диверсанта, який переховувався у приватному будинку, та передала йому інформацію про операторів БпЛА ЗСУ.

Про це повідомила Донецька обласна прокуратура.

У Лимані жінка передала російському диверсанту інформацію про операторів БпЛА ЗСУ — СБУ

У Донецькій області правоохоронці повідомили про підозру у державній зраді 59-річній жительці Лиману, яка, за версією слідства, допомогла російському диверсанту отримати інформацію про українських військових. Як повідомили у Донецькій обласній прокуратурі, на початку лютого 2026 року військовослужбовець зс рф із позивним “Шаман” проник до житлового сектору Лиману та переховувався у приватному будинку.

За даними слідства, жінка прийшла до оселі свого сина, щоб погодувати собак, і там виявила російського штурмовика. Під час розмови вона добровільно повідомила окупанту про тимчасову дислокацію операторів БпЛА ЗСУ на її вулиці.

Слідчі стверджують, що жителька Лиману вказала напрямок розташування українських військових та назвала приблизну відстань до позицій. Отримані дані російський диверсант одразу передав командуванню по рації.

Крім того, за інформацією прокуратури, підозрювана розповіла військовому рф про власний досвід стрільби зі снайперської зброї під час проживання на території росії разом із колишнім чоловіком. У прокуратурі наголошують, що жінка не повідомила ЗСУ про місцезнаходження диверсанта та фактично допомогла окупантам визначити ціль для подальшого вогневого ураження.

Через кілька днів українські військові під час контрнаступальних дій ліквідували російського розвідника. У його телефоні правоохоронці виявили запис розмови з місцевою мешканкою. Підозрювану затримали у травні 2026 року в одному із селищ Харківської області, куди вона евакуювалася з небезпечного регіону.

Наразі жінці повідомлено про підозру за ч. 2 ст. 111 КК України — державна зрада. Вона перебуває під вартою.

Досудове розслідування здійснює ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях. Санкція статті передбачає покарання у вигляді 15 років позбавлення волі або довічного ув’язнення з конфіскацією майна.

До теми:

38 штурмів за добу: російська армія зосередила сили на Покровському напрямку

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Військовослужбовці Національної гвардії України розпочали виконання бойових завдань у районах поблизу російського кордону. Пілоти підрозділу “Азов” патрулюють територію та здійснюють прицільне ураження військової техніки та логістики російської армії навколо Маріуполя.

Детальніше розповіли в 1-ому корпусі НГУ “Азов”.

Атаки по російській логістиці біля Маріуполя

Головною метою дій українських військових є повне звільнення території України від російських військ. Для досягнення цього результату обрано шлях перенесення так званої “санітарної зони”, яка використовується для російської військової логістики. Для цього військові здійснюють удари по військовій техніці в тилу.

Відомо, що безпосереднє виконання завдань зі знищення цілей у прикордонні здійснюють пілоти 1-го корпусу НГУ “Азов” на наступних ділянках:

• автошлях Маріуполь-Таганрог;
• автошлях Маріуполь-Волноваха.

Військові також опублікували відео з ударами по вказаних ділянках. На кадрах можна побачити те, що росіяни для пересування військової техніки використовують дороги загального призначення, яку згодом знищили українські дрони.

Читайте також:

Українські військові знищили російський танк та НРК: відео

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!