У січні 1918 року в Бахмуті, повітовому центрі Катеринославщини, вийшов друком перший і єдиний номер учнівського журналу «Вільні думки». Це був чи не перший на Донеччині зразок україномовної журнальної періодики, започаткований з ініціативи Бахмутського гуртка української учнівської молоді. Цікаво простежити життєвий шлях дописувачів бахмутських «Вільних думок». Більшість з них (крім Володимира Сосюри, який став класиком української літератури ХХ століття) загубилася потім у вирі подій громадянської війни, радянських репресій і голодоморів.

Але принаймні один з них залишив помітний слід у літературному житті еміграції, пройшовши складний і звивистий шлях із революційного Бахмута до Сараєва в тодішній Югославії. Це Гнат Побігайло (1899 – 1960), уродженець Бахмута, випускник Бахмутської чоловічої гімназії, учасник учнівського журналу «Проблески» (1916 – 1917), редактор літературно-просвітнього журналу «Вільні думки» (1918), пізніше – учасник білого руху й російськомовний поет міжвоєнної еміграції, випускник сільськогосподарського факультету університету в Белграді (1926), дослідник і викладач у галузі сільськогосподарських наук. Детально про біографію Гната Побігайло розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Бахмутська чоловіча гімназія, де навчався Г. Побігайло.

Першими  відомостями про Гната Побігайла ми завдячуємо його  сучаснику Федору Максименку (1897 – 1983), засновнику української історичної бібліографії, чиї дитячі та юнацькі роки пройшли в Бахмуті. У своєму листі до бахмутського краєзнавця Валентина Замкового він подає опис книжкового раритету, який довго зберігав у своїй особистій бібліотеці, а потім передав до Історичної бібліотеки в Києві: «Вільні думки. Літературно-просвітній журнал. Видає гурток Бахмутської молоді. Редагує Гнат Побігайло. Бахмут, 1918. № 1. Січень».

Сторінка з опису домоволодінь м. Бахмута з адресою помешкання родини Побігайлів.

У своїх листах Ф. Максименко згадував також учнівський журнал «Проблески», що видавався в передреволюційну пору, в 1916 – 1917 роках, при Бахмутському реальному училищі за редакцією вчителя історії Олександра Кобалевського. На сторінках «Проблесков» серед інших спроб учнівської літературної творчості зустрічаємо й публікації за підписом «И. Побегайло, ученик 7 кл. Бахмутской мужской гимназии» та криптонімом «И.П.». Це подорожні нотатки «Екатеринослав – Александровск (Через пороги)» та «По местам «Слово о полку Игореви», прозовий етюд «Зимними сумерками» і стаття «Памяти поэта» до 30-річчя смерті С.Я. Надсона. Це  той самий Гнат Побігайло – невдовзі редактор першого українського журналу в Бахмуті. Вже перші російськомовні прозові й критичні спроби обдарованого гімназиста виявляють спостережливість і майстерність оповідача, його зацікавлення гострими соціально-психологічними проблемами й актуальними на той час літературно-художніми течіями.

Учнівський журнал «Проблески», в якому друкувалися перші літературні спроби Г. Побігайла.

У «Вільних думках» 1918 року перу Г. Побігайла належать вступна стаття «Од редактора» й прозовий етюд «Вечірня мелодія». Редакційна стаття, що мала програмний характер, свідчила про причетність української шкільної молоді Бахмута, до якої належав і Гнат Побігайло, до ідей та настроїв, викликаних Українською революцією 1917 – 1921 років, про пошук молоддю свого національного самовизначення та шляхів творчої самореалізації в річищі української мови й культури.

В журналі зазначена адреса редакції: Бахмут на Катеринославщині, Олександрівська вулиця, № 75. За цією адресою в «Оцінному описі домоволодінь, що підлягають земському обкладанню» міста Бахмута 1919 року значиться домоволодіння Гликерії Іллівни Побігайло, селянки Бахмутської волості Катеринославської губернії. Подальші дослідження з’ясували, що Гнат Ілліч Побігайло (1899 – 1960) народився в Бахмуті 10 жовтня (за старим стилем 27 вересня) в родині Іллі Опанасовича та Гликерії Іллівни Побігайлів. Його батько за походженням належав до селян, після військової служби був запасним феєрверкером російської армії.

Вступна стаття Г. Побігайла в журналі «Вільні думки». Бахмут, 1918

Участь гімназиста Гната Побігайла у видавничій діяльності Бахмутського гуртка української шкільної молоді та його спроби української літературної творчості були пов’язані з національно-культурним відродженням, яке переживало українство на Донеччині в 1917 – 1918 роках. Чимало земляків воювали потім в українському війську. Інакше склалася доля Гната Побігайла, який, очевидно, в 1919 році був мобілізований до денікінської армії, а після поразки білогвардійців евакуювався разом із братом Олександром із Криму через Туреччину, нарешті осів у Югославії.

У Белграді Г. Побігайло закінчив сільськогосподарський факультет університету (1926), але докторську дисертацію захистив лише в 1957 році. Працював спочатку асистентом на своєму факультеті, потім начальником Відділу фітопатології в Інституті сільськогосподарських досліджень у Топчидері (передмістя Белграду). Після Другої світової війни він продовжив науково-дослідницьку роботу в Сараєво, з 1948 року викладав фітопатологію, мікробіологію та бджільництво в Сараєвському університеті. У 1954/55 навчальному році був продеканом сільськогосподарського факультету.

Обкладинка збірки віршів Г. Побігайла «Ну, так что ж!». Белград, 1938.

У 1920-30-х роках Гнат Побігайло брав активну участь у літературному житті російської еміграції, був учасником літературного гуртка Голенищева-Кутузова в Белграді. Його вірші друкувалися в журналі «Воля России» (Прага, 1928), збірнику «Ступени» (Белград, 1927). У 1938 році вийшла друком єдина його авторська поетична збірка «Ну, так что ж?», яка містить 69 віршів, включно з двома перекладами з сербських поетів.

Зразки зрілої поетичної творчості Гната Побігайла, які можна знайти в мережі Інтернет, засвідчують своєрідність його індивідуального творчого стилю (за деякими оцінками – «єдиний справжній футурист серед поетів російської еміграції»). У багатьох віршах бачимо відгуки бахмутського періоду життя, подій революції та громадянської війни («Камень на камень», «Надгробная речь», «Браслеты и шуба»).

Пореволюційна біографія земляка-бахмутянина, редактора першого українського журналу на Донеччині під час Української революції 1917 – 1921 років, являє собою один із численних варіантів соціальної та духовної еволюції місцевої української молоді під впливом революційних подій.

У 2026 році витрати на підготовку першокласника до навчального року знову зросли. Повний набір необхідних товарів обійдеться батькам у суму близько 13 тисяч гривень. При цьому найбільшу частку сімейного бюджету поглинає купівля одягу.

Детальніше — в матеріалі Бахмут IN.UA.

Загальна вартість підготовки до школи у 2026 році

За даними аналітиків Сodes, розрахункова вартість повного комплекту для першокласника у 2026 році становить 12 923 гривні. Порівняно з минулим роком загальні витрати збільшилися на 30%. Фактична сума безпосередньо залежить від обраного родинного бюджету. Економний варіант із купівлею найдешевших товарів у дискаунтерах коштуватиме від 4 000 до 5 000 гривень. Середній бюджет, орієнтований на оптимальне співвідношення ціни та якості, вимагає витрат на рівні 10 000–13 000 гривень. Розширений бюджет із придбанням речей від відомих брендів стартує від 20 000 до 30 000 гривень.

Базовий список та рівні шкільного кошика

Усі необхідні шкільні товари розподіляються на кілька груп залежно від пріоритетності покупок. Кошик навчального приладдя включає лише найнеобхіднішу канцелярію та матеріали для творчості. Базовий шкільний кошик розширюється за рахунок додавання аксесуарів. Повний комплект охоплює абсолютно всі товарні позиції, включаючи гардероб.

Рівень кошика	Склад товарів	Орієнтовна вартість у 2026 році
Кошик навчального приладдя	Канцелярія, інструменти для творчих занять	1508 грн
Базовий шкільний кошик	Навчальне приладдя, рюкзак, сумка для взуття	2773 грн
Повний комплект першокласника	Всі вищезазначені товари, одяг та взуття	12 923 грн

Найбільшу частину кошика забирає одяг та взуття. Наразі середні ціни на одяг наступні:

• шкарпетки — від 35 гривень, колготки – від 70 гривень;
• шкільна форма — від 1250 гривень і доходить до кількох тисяч;
• сорочки, футболки або блузки — від 500 гривень;
• штани/спідниця — 600-800 гривень;
• спортивний костюм — 1300 – 3 000 гривень;
• спортивне взуття — 800-1 700 гривень;
• туфлі — 700-2 300 гривень.

Найдорожчі категорії та зміна цін

Найдорожчою категорією у списку покупок незмінно залишається одяг. Він забирає близько 65% від загальних витрат родини. Медіанна вартість двох комплектів повсякденного шкільного одягу становить 7 000 гривень, а спортивного костюма — 1 100 гривень. Одяг подорожчав найбільше за останній рік, додавши в ціні 40%. Взуття становить майже 16% від загальних витрат, аксесуари — близько 10%. Канцелярське приладдя та товари для творчості виявилися категоріями, що подорожчали найменше — їхня вартість зросла приблизно на 7,7%.

Регіональне навантаження на бюджет

Вартість шкільного кошика тримається на приблизно однаковому рівні по всій країні завдяки великій частці онлайн-покупок. Проте фінансове навантаження на родини суттєво відрізняється через різний рівень середніх заробітних плат у регіонах. Найважче підготувати дитину до школи у Кіровоградській області. Там вартість повного комплекту першокласника становить майже 61% від середньої місячної заробітної плати.

Найменш відчутними ці витрати є для жителів Києва. У столиці шкільний кошик забирає близько 27% від середньої зарплати. Середній показник вартості зборів до школи по Україні дорівнює 42,35% від доходу.

Державна допомога та економія

Державна програма “Пакунок школяра” дозволяє батькам першокласників отримати цільову грошову виплату в розмірі 5 000 гривень. Ця сума здатна покрити 38,7% від загальної вартості повного шкільного кошика за медіанними цінами. Коштів вистачить на покриття базового набору першокласника або на придбання найдешевших товарів з одним комплектом одягу. Оформити виплату можна через застосунок “Дія” або у сервісних центрах ПФУ.

Знизити фінансове навантаження можна також шляхом пошуку знижкових купонів, порівняння цін на онлайн-агрегаторах та отримання банківського кешбеку. Додатковими інструментами економії виступають відвідування спеціалізованих шкільних ярмарків, купівля товарів на розпродажах у великих мережах, придбання вживаних речей у доброму стані та організація гуртових закупівель спільно з іншими батьками.

Читайте також:

“Пакунок школяра” у 2026 році: як отримати 5 тисяч гривень на першокласника

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Український Оскарівський комітет днями оголосив список із п’яти стрічок, які змагатимуться за право представляти Україну на 99-й премії “Оскар” у 2027 році. Одним із номінантів став документальний фільм “Останній Прометей Донбасу”.

Про це повідомили творці фільму.

“Останній Прометей Донбасу” серед 5 фільмів-претендентів від України на Оскар

Остаточне рішення щодо того, хто саме поїде на наступний “Оскар” від України, комітет повідомить уже за кілька днів. Творці стрічки “Останній Прометей Донбасу” зазначають, що для їхньої команди присутність у цьому списку є великою честю. Наразі вони закликають глядачів поширювати інформацію про картину в соціальних мережах. Офіційно переглянути фільм можна на платформі “Київстар ТБ”. Саме виробництво стрічки відбулося за підтримки “Держкіно України”, “УКФ” та “Київстар ТБ Originals”.

Документальний фільм “Останній Прометей Донбасу” зняв режисер Антон Штука, також відомий за роботою “Обережно! Життя триває”. Стрічка розповідає про Курахівську теплоелектростанцію на Донеччині та її працівників. Під час роботи ТЕС дим здіймався настільки високо, що його було видно з околиць тимчасово окупованого Донецька. Щоразу після цього по станції били російські снаряди. Наразі Курахівська ТЕС перебуває під окупацією росіян.

Ідея зняти кіно про станцію виникла в січні 2024 року. Тієї зими вона ще працювала на українську енергосистему, хоча до лінії зіткнення залишалися лічені кілометри. Режисер Антон Штука згадує, що одразу зрозумів потребу звернути увагу на цю історію. Він почав фіксувати події на камеру, плануючи згодом вирішити, у який саме формат перетворити зібраний матеріал — у повнометражний чи короткий метр, або ж в окремий соціальний ролик.

Які стрічки розглядає Комітет

Крім “Останній Прометей Донбасу”, Україну на Оскарі-2027 можуть представити:

“Вічник” (режисер Іван Ніколайчук). Це філософсько-історична драма, знята за мотивами роману Мирослава Дочинця. У центрі сюжету — життя карпатського мольфара Андрія Ворона. Його шлях пролягає від цілителя та воїна часів Карпатської України до заслання у Сибір як в’язня та подальшого повернення до рідного села. Прем’єра картини відбулася на Одеському кінофестивалі у 2025 році. Головні ролі виконали Павло Текучев, Олег Мосійчук та Данііл Мірешкін — актор і чинний військовослужбовець бригади “Азов”.

“Кіллхаус” (режисер Любомир Левицький). Фільм позиціонується як перший український тактичний екшн-трилер. В основу сюжету лягла реальна спецоперація з порятунку людей за допомогою безпілотників. За сценарієм, бійці Третьої окремої штурмової бригади, ГУР та СБУ евакуюють із “сірої зони” цивільну родину разом з американською журналісткою, яка документує діяльність Іноземного легіону. У зйомках взяли участь понад 70 професійних акторів та близько 200 військовослужбовців і ветеранів із бойовим досвідом, які грали самих себе.

“Простий солдат” (режисери Артем Рижиков, Хуан Каміло Крус). Документальний фільм від першої особи, який показує шлях оператора від цивільного митця до військовослужбовця ЗСУ. Картина розповідає історію самого співрежисера Артема Рижикова, який долучився до війська як доброволець у 2022 році. Матеріал для стрічки змонтовано з понад тисячі годин особистих відеозаписів. Картина увійшла до списку найкращих документальних робіт 2025 року за версією видання Variety.

The Last Message (режисери Андрій Волошин, Олексій Лєбєдєв). Документальний проєкт, що розповідає історію американо-української співачки Келсі Кімберлін. Вона приїжджає в Україну, щоб з’ясувати обставини загибелі свого 21-річного двоюрідного брата Андрія від рук російських військових. Стрічка демонструє події в Україні очима іноземки: під час поїздки на лінію фронту вона зустрічається з військовими та місцевими жителями, записує пісню в пам’ять про брата та дізнається про стійкість українців через призму власної втрати.

Читайте також:

3 фільми, які можна подивитися в кіно просто зараз: “Одіссея”, “Людина-павук” та “Кінець Оук-стріт”

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!