У січні 1918 року в Бахмуті, повітовому центрі Катеринославщини, вийшов друком перший і єдиний номер учнівського журналу «Вільні думки». Це був чи не перший на Донеччині зразок україномовної журнальної періодики, започаткований з ініціативи Бахмутського гуртка української учнівської молоді. Цікаво простежити життєвий шлях дописувачів бахмутських «Вільних думок». Більшість з них (крім Володимира Сосюри, який став класиком української літератури ХХ століття) загубилася потім у вирі подій громадянської війни, радянських репресій і голодоморів.

Але принаймні один з них залишив помітний слід у літературному житті еміграції, пройшовши складний і звивистий шлях із революційного Бахмута до Сараєва в тодішній Югославії. Це Гнат Побігайло (1899 – 1960), уродженець Бахмута, випускник Бахмутської чоловічої гімназії, учасник учнівського журналу «Проблески» (1916 – 1917), редактор літературно-просвітнього журналу «Вільні думки» (1918), пізніше – учасник білого руху й російськомовний поет міжвоєнної еміграції, випускник сільськогосподарського факультету університету в Белграді (1926), дослідник і викладач у галузі сільськогосподарських наук. Детально про біографію Гната Побігайло розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Бахмутська чоловіча гімназія, де навчався Г. Побігайло.

Першими  відомостями про Гната Побігайла ми завдячуємо його  сучаснику Федору Максименку (1897 – 1983), засновнику української історичної бібліографії, чиї дитячі та юнацькі роки пройшли в Бахмуті. У своєму листі до бахмутського краєзнавця Валентина Замкового він подає опис книжкового раритету, який довго зберігав у своїй особистій бібліотеці, а потім передав до Історичної бібліотеки в Києві: «Вільні думки. Літературно-просвітній журнал. Видає гурток Бахмутської молоді. Редагує Гнат Побігайло. Бахмут, 1918. № 1. Січень».

Сторінка з опису домоволодінь м. Бахмута з адресою помешкання родини Побігайлів.

У своїх листах Ф. Максименко згадував також учнівський журнал «Проблески», що видавався в передреволюційну пору, в 1916 – 1917 роках, при Бахмутському реальному училищі за редакцією вчителя історії Олександра Кобалевського. На сторінках «Проблесков» серед інших спроб учнівської літературної творчості зустрічаємо й публікації за підписом «И. Побегайло, ученик 7 кл. Бахмутской мужской гимназии» та криптонімом «И.П.». Це подорожні нотатки «Екатеринослав – Александровск (Через пороги)» та «По местам «Слово о полку Игореви», прозовий етюд «Зимними сумерками» і стаття «Памяти поэта» до 30-річчя смерті С.Я. Надсона. Це  той самий Гнат Побігайло – невдовзі редактор першого українського журналу в Бахмуті. Вже перші російськомовні прозові й критичні спроби обдарованого гімназиста виявляють спостережливість і майстерність оповідача, його зацікавлення гострими соціально-психологічними проблемами й актуальними на той час літературно-художніми течіями.

Учнівський журнал «Проблески», в якому друкувалися перші літературні спроби Г. Побігайла.

У «Вільних думках» 1918 року перу Г. Побігайла належать вступна стаття «Од редактора» й прозовий етюд «Вечірня мелодія». Редакційна стаття, що мала програмний характер, свідчила про причетність української шкільної молоді Бахмута, до якої належав і Гнат Побігайло, до ідей та настроїв, викликаних Українською революцією 1917 – 1921 років, про пошук молоддю свого національного самовизначення та шляхів творчої самореалізації в річищі української мови й культури.

В журналі зазначена адреса редакції: Бахмут на Катеринославщині, Олександрівська вулиця, № 75. За цією адресою в «Оцінному описі домоволодінь, що підлягають земському обкладанню» міста Бахмута 1919 року значиться домоволодіння Гликерії Іллівни Побігайло, селянки Бахмутської волості Катеринославської губернії. Подальші дослідження з’ясували, що Гнат Ілліч Побігайло (1899 – 1960) народився в Бахмуті 10 жовтня (за старим стилем 27 вересня) в родині Іллі Опанасовича та Гликерії Іллівни Побігайлів. Його батько за походженням належав до селян, після військової служби був запасним феєрверкером російської армії.

Вступна стаття Г. Побігайла в журналі «Вільні думки». Бахмут, 1918

Участь гімназиста Гната Побігайла у видавничій діяльності Бахмутського гуртка української шкільної молоді та його спроби української літературної творчості були пов’язані з національно-культурним відродженням, яке переживало українство на Донеччині в 1917 – 1918 роках. Чимало земляків воювали потім в українському війську. Інакше склалася доля Гната Побігайла, який, очевидно, в 1919 році був мобілізований до денікінської армії, а після поразки білогвардійців евакуювався разом із братом Олександром із Криму через Туреччину, нарешті осів у Югославії.

У Белграді Г. Побігайло закінчив сільськогосподарський факультет університету (1926), але докторську дисертацію захистив лише в 1957 році. Працював спочатку асистентом на своєму факультеті, потім начальником Відділу фітопатології в Інституті сільськогосподарських досліджень у Топчидері (передмістя Белграду). Після Другої світової війни він продовжив науково-дослідницьку роботу в Сараєво, з 1948 року викладав фітопатологію, мікробіологію та бджільництво в Сараєвському університеті. У 1954/55 навчальному році був продеканом сільськогосподарського факультету.

Обкладинка збірки віршів Г. Побігайла «Ну, так что ж!». Белград, 1938.

У 1920-30-х роках Гнат Побігайло брав активну участь у літературному житті російської еміграції, був учасником літературного гуртка Голенищева-Кутузова в Белграді. Його вірші друкувалися в журналі «Воля России» (Прага, 1928), збірнику «Ступени» (Белград, 1927). У 1938 році вийшла друком єдина його авторська поетична збірка «Ну, так что ж?», яка містить 69 віршів, включно з двома перекладами з сербських поетів.

Зразки зрілої поетичної творчості Гната Побігайла, які можна знайти в мережі Інтернет, засвідчують своєрідність його індивідуального творчого стилю (за деякими оцінками – «єдиний справжній футурист серед поетів російської еміграції»). У багатьох віршах бачимо відгуки бахмутського періоду життя, подій революції та громадянської війни («Камень на камень», «Надгробная речь», «Браслеты и шуба»).

Пореволюційна біографія земляка-бахмутянина, редактора першого українського журналу на Донеччині під час Української революції 1917 – 1921 років, являє собою один із численних варіантів соціальної та духовної еволюції місцевої української молоді під впливом революційних подій.

Внутрішньо переміщені особи з 2026 року зможуть заселятися у державну та арештовану нерухомість, що перебуває в управлінні Агентства з розшуку та менеджменту активів (АРМА). Уряд планує використовувати такі приміщення для потреб людей.

Про це повідомила Юлія Свириденко, премʼєр-міністр України.

Уряд передає державні та арештовані обʼєкти для розселення ВПО

У першому списку для розселення ВПО нададуть 112 обʼєктів — це житлові будинки спільного проживання, готельні приміщення, офісні будівлі та обʼєкти громадського призначення, розташовані в різних областях України.

Приміщення, що перебувають у власності держави або у користуванні державних органів і держкомпаній, а також арештовані активи під управлінням АРМА, будуть передані органам, які опікуються ВПО. Очікується, що люди зможуть користуватися житлом вже у першому кварталі 2026 року.

Крім того, Міністерство освіти і науки перегляне обʼєкти, які не використовувалися за призначенням у освітньому процесі протягом останнього року, і також передасть їх під потреби ВПО. Раніше було запроваджено механізм передачі таких активів новим управителям за 1 гривню.

Протягом місяця всі міністерства разом з держкомпаніями, ОВА та АРМА мають підготувати додатковий перелік обʼєктів для розселення ВПО. Процес координуватиме Мінекономіки.

До теми:

80 мільйонів гривень пропонують виділити з бюджету Бахмутської МТГ на житло для бахмутян в Гощі

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Повідомлення російських пропагандистських каналів про нібито повний контроль над містом Родинське на Донеччині не відповідають дійсності. Українські сили оборони продовжують утримувати місто, знищуючи ворожі штурмові групи.

Про це повідомили в 1-ому корпусі НГУ “Азов”.

Родинське, хто контролює

Російські ЗМІ та пропагандистські канали поширили інформацію про повний контроль росії над Родинським. За даними українських військових, ці повідомлення не відповідають дійсності.

Для показу у соцмережах нібито захоплення Родинського, російська армія використовує тактику просочення малих піхотних груп у населений пункт для встановлення прапору РФ. Такі групи зазвичай ліквідовуються підрозділами Сил оборони, але іноді встигають показати “прапор” на камеру.

Станом на зараз у Родинському тривають пошуково-ударні та оборонні дії українських військ проти ворожих штурмових груп.

До теми:

Росіяни розстріляли українських полонених у селі Шахове: що відомо

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!