У січні 1918 року в Бахмуті, повітовому центрі Катеринославщини, вийшов друком перший і єдиний номер учнівського журналу «Вільні думки». Це був чи не перший на Донеччині зразок україномовної журнальної періодики, започаткований з ініціативи Бахмутського гуртка української учнівської молоді. Цікаво простежити життєвий шлях дописувачів бахмутських «Вільних думок». Більшість з них (крім Володимира Сосюри, який став класиком української літератури ХХ століття) загубилася потім у вирі подій громадянської війни, радянських репресій і голодоморів.

Але принаймні один з них залишив помітний слід у літературному житті еміграції, пройшовши складний і звивистий шлях із революційного Бахмута до Сараєва в тодішній Югославії. Це Гнат Побігайло (1899 – 1960), уродженець Бахмута, випускник Бахмутської чоловічої гімназії, учасник учнівського журналу «Проблески» (1916 – 1917), редактор літературно-просвітнього журналу «Вільні думки» (1918), пізніше – учасник білого руху й російськомовний поет міжвоєнної еміграції, випускник сільськогосподарського факультету університету в Белграді (1926), дослідник і викладач у галузі сільськогосподарських наук. Детально про біографію Гната Побігайло розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Бахмутська чоловіча гімназія, де навчався Г. Побігайло.

Першими  відомостями про Гната Побігайла ми завдячуємо його  сучаснику Федору Максименку (1897 – 1983), засновнику української історичної бібліографії, чиї дитячі та юнацькі роки пройшли в Бахмуті. У своєму листі до бахмутського краєзнавця Валентина Замкового він подає опис книжкового раритету, який довго зберігав у своїй особистій бібліотеці, а потім передав до Історичної бібліотеки в Києві: «Вільні думки. Літературно-просвітній журнал. Видає гурток Бахмутської молоді. Редагує Гнат Побігайло. Бахмут, 1918. № 1. Січень».

Сторінка з опису домоволодінь м. Бахмута з адресою помешкання родини Побігайлів.

У своїх листах Ф. Максименко згадував також учнівський журнал «Проблески», що видавався в передреволюційну пору, в 1916 – 1917 роках, при Бахмутському реальному училищі за редакцією вчителя історії Олександра Кобалевського. На сторінках «Проблесков» серед інших спроб учнівської літературної творчості зустрічаємо й публікації за підписом «И. Побегайло, ученик 7 кл. Бахмутской мужской гимназии» та криптонімом «И.П.». Це подорожні нотатки «Екатеринослав – Александровск (Через пороги)» та «По местам «Слово о полку Игореви», прозовий етюд «Зимними сумерками» і стаття «Памяти поэта» до 30-річчя смерті С.Я. Надсона. Це  той самий Гнат Побігайло – невдовзі редактор першого українського журналу в Бахмуті. Вже перші російськомовні прозові й критичні спроби обдарованого гімназиста виявляють спостережливість і майстерність оповідача, його зацікавлення гострими соціально-психологічними проблемами й актуальними на той час літературно-художніми течіями.

Учнівський журнал «Проблески», в якому друкувалися перші літературні спроби Г. Побігайла.

У «Вільних думках» 1918 року перу Г. Побігайла належать вступна стаття «Од редактора» й прозовий етюд «Вечірня мелодія». Редакційна стаття, що мала програмний характер, свідчила про причетність української шкільної молоді Бахмута, до якої належав і Гнат Побігайло, до ідей та настроїв, викликаних Українською революцією 1917 – 1921 років, про пошук молоддю свого національного самовизначення та шляхів творчої самореалізації в річищі української мови й культури.

В журналі зазначена адреса редакції: Бахмут на Катеринославщині, Олександрівська вулиця, № 75. За цією адресою в «Оцінному описі домоволодінь, що підлягають земському обкладанню» міста Бахмута 1919 року значиться домоволодіння Гликерії Іллівни Побігайло, селянки Бахмутської волості Катеринославської губернії. Подальші дослідження з’ясували, що Гнат Ілліч Побігайло (1899 – 1960) народився в Бахмуті 10 жовтня (за старим стилем 27 вересня) в родині Іллі Опанасовича та Гликерії Іллівни Побігайлів. Його батько за походженням належав до селян, після військової служби був запасним феєрверкером російської армії.

Вступна стаття Г. Побігайла в журналі «Вільні думки». Бахмут, 1918

Участь гімназиста Гната Побігайла у видавничій діяльності Бахмутського гуртка української шкільної молоді та його спроби української літературної творчості були пов’язані з національно-культурним відродженням, яке переживало українство на Донеччині в 1917 – 1918 роках. Чимало земляків воювали потім в українському війську. Інакше склалася доля Гната Побігайла, який, очевидно, в 1919 році був мобілізований до денікінської армії, а після поразки білогвардійців евакуювався разом із братом Олександром із Криму через Туреччину, нарешті осів у Югославії.

У Белграді Г. Побігайло закінчив сільськогосподарський факультет університету (1926), але докторську дисертацію захистив лише в 1957 році. Працював спочатку асистентом на своєму факультеті, потім начальником Відділу фітопатології в Інституті сільськогосподарських досліджень у Топчидері (передмістя Белграду). Після Другої світової війни він продовжив науково-дослідницьку роботу в Сараєво, з 1948 року викладав фітопатологію, мікробіологію та бджільництво в Сараєвському університеті. У 1954/55 навчальному році був продеканом сільськогосподарського факультету.

Обкладинка збірки віршів Г. Побігайла «Ну, так что ж!». Белград, 1938.

У 1920-30-х роках Гнат Побігайло брав активну участь у літературному житті російської еміграції, був учасником літературного гуртка Голенищева-Кутузова в Белграді. Його вірші друкувалися в журналі «Воля России» (Прага, 1928), збірнику «Ступени» (Белград, 1927). У 1938 році вийшла друком єдина його авторська поетична збірка «Ну, так что ж?», яка містить 69 віршів, включно з двома перекладами з сербських поетів.

Зразки зрілої поетичної творчості Гната Побігайла, які можна знайти в мережі Інтернет, засвідчують своєрідність його індивідуального творчого стилю (за деякими оцінками – «єдиний справжній футурист серед поетів російської еміграції»). У багатьох віршах бачимо відгуки бахмутського періоду життя, подій революції та громадянської війни («Камень на камень», «Надгробная речь», «Браслеты и шуба»).

Пореволюційна біографія земляка-бахмутянина, редактора першого українського журналу на Донеччині під час Української революції 1917 – 1921 років, являє собою один із численних варіантів соціальної та духовної еволюції місцевої української молоді під впливом революційних подій.

Кабінет Міністрів України ухвалив рішення про продовження реалізації експериментального проєкту, який передбачає надання соціальних послуг для внутрішньо переміщених осіб. Згідно з постановою №966, програма стаціонарного догляду та підтриманого проживання для людей старшого віку і громадян з інвалідністю діятиме до 8 серпня 2028 року.

Про це повідомив Павло Фролов, народний депутат України та голова Спеціальної комісії з питань захисту ВПО.

Програма підтримки для ВПО похилого віку та людей з інвалідністю

За словами Павла Фролова, програма функціонує за базовим принципом “гроші ходять за людиною”. Фінансування не спрямовується на установи безпосередньо, а перераховується отримувачу соціальної послуги для подальшого розрахунку. Людина отримує право самостійно обирати надавача послуг серед доступних варіантів, до яких належать державні заклади, приватні компанії та фізичні особи-підприємці.

Водночас держава встановила граничні ліміти фінансування, які залежать від типу необхідної соціальної допомоги. Для покриття витрат на стаціонарний догляд виділяється сума до 16,2 тисячі гривень на місяць для однієї особи. Виплати на підтримане проживання становлять до 9,9 тисячі гривень на місяць. У випадках, коли фактична вартість послуг в обраному закладі перевищує обсяг державного фінансування, отримувач має право самостійно доплатити різницю.

Мета соціальної програми полягає у забезпеченні безпечних умов проживання та наданні побутової підтримки громадянам. У державному бюджеті на 2026 рік для реалізації цього проєкту передбачено 366,8 мільйона гривень. Вказаний обсяг фінансування розрахований на надання соціальних послуг для понад 2,3 тисячі внутрішньо переміщених осіб.

Алгоритм оформлення допомоги

Для отримання послуги громадянам потрібно звернутися до органу соціального захисту населення або Центру надання адміністративних послуг за місцем свого перебування. Після звернення проводиться обов’язкова оцінка індивідуальних потреб людини. На основі результатів цього оцінювання формується рішення про надання послуги, після чого отримувач переходить до етапу вибору конкретного надавача.

Читайте також:

Скільки матеріальної допомоги від початку 2026 року отримали бахмутяни від місцевої влади

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Суд ухвалив рішення щодо позбавлення волі терміном на 15 років із конфіскацією майна для 59-річної жительки міста Лиман за те, що вона передавала противнику інформації про розташування українських операторів безпілотних літальних апаратів.

Про це повідомили в Донецькій обласній прокуратурі.

Вирок за державну зраду в Лимані

На початку лютого 2026 року російський військовий із позивним “Шаман” проник на територію житлової забудови Лиману. Диверсант переховувався у приватному будинку. У цей час до оселі свого сина прийшла 59-річна місцева жителька для годування собак і виявила там представника російської армії.

Жінка не повідомила Збройні Сили України про виявлення військового армії рф. Натомість вона вступила з ним у розмову на побутові теми. Під час спілкування місцева жителька добровільно надала інформацію про тимчасову дислокацію українських операторів БпЛА на своїй вулиці. Вона вказала напрямок рукою та назвала приблизну відстань до розташування військових. Російський диверсант одразу передав ці дані по рації своєму керівництву для визначення цілі та подальшого вогневого ураження.

Через кілька днів українські підрозділи зачистили вказаний район Лиману, внаслідок чого російського розвідника ліквідували. Під час огляду його телефона військовослужбовці знайшли запис розмови з місцевою жителькою. Затримання жінки відбулося у травні 2026 року в іншому місті. До цього населеного пункту вона евакуювалася за допомогою українських військовослужбовців.

Досудове розслідування у цій справі здійснювало Головне управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях. Жінку визнали винною за частиною 2 статті 111 Кримінального кодексу України. Суд призначив покарання у вигляді 15 років позбавлення волі та ухвалив рішення про конфіскацію її майна.

Читайте також:

Полювання дронами та розстріл цивільних росіянами на Донеччині: скільки фактів зафіксувала прокуратура

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!