У січні 1918 року в Бахмуті, повітовому центрі Катеринославщини, вийшов друком перший і єдиний номер учнівського журналу «Вільні думки». Це був чи не перший на Донеччині зразок україномовної журнальної періодики, започаткований з ініціативи Бахмутського гуртка української учнівської молоді. Цікаво простежити життєвий шлях дописувачів бахмутських «Вільних думок». Більшість з них (крім Володимира Сосюри, який став класиком української літератури ХХ століття) загубилася потім у вирі подій громадянської війни, радянських репресій і голодоморів.

Але принаймні один з них залишив помітний слід у літературному житті еміграції, пройшовши складний і звивистий шлях із революційного Бахмута до Сараєва в тодішній Югославії. Це Гнат Побігайло (1899 – 1960), уродженець Бахмута, випускник Бахмутської чоловічої гімназії, учасник учнівського журналу «Проблески» (1916 – 1917), редактор літературно-просвітнього журналу «Вільні думки» (1918), пізніше – учасник білого руху й російськомовний поет міжвоєнної еміграції, випускник сільськогосподарського факультету університету в Белграді (1926), дослідник і викладач у галузі сільськогосподарських наук. Детально про біографію Гната Побігайло розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Бахмутська чоловіча гімназія, де навчався Г. Побігайло.

Першими  відомостями про Гната Побігайла ми завдячуємо його  сучаснику Федору Максименку (1897 – 1983), засновнику української історичної бібліографії, чиї дитячі та юнацькі роки пройшли в Бахмуті. У своєму листі до бахмутського краєзнавця Валентина Замкового він подає опис книжкового раритету, який довго зберігав у своїй особистій бібліотеці, а потім передав до Історичної бібліотеки в Києві: «Вільні думки. Літературно-просвітній журнал. Видає гурток Бахмутської молоді. Редагує Гнат Побігайло. Бахмут, 1918. № 1. Січень».

Сторінка з опису домоволодінь м. Бахмута з адресою помешкання родини Побігайлів.

У своїх листах Ф. Максименко згадував також учнівський журнал «Проблески», що видавався в передреволюційну пору, в 1916 – 1917 роках, при Бахмутському реальному училищі за редакцією вчителя історії Олександра Кобалевського. На сторінках «Проблесков» серед інших спроб учнівської літературної творчості зустрічаємо й публікації за підписом «И. Побегайло, ученик 7 кл. Бахмутской мужской гимназии» та криптонімом «И.П.». Це подорожні нотатки «Екатеринослав – Александровск (Через пороги)» та «По местам «Слово о полку Игореви», прозовий етюд «Зимними сумерками» і стаття «Памяти поэта» до 30-річчя смерті С.Я. Надсона. Це  той самий Гнат Побігайло – невдовзі редактор першого українського журналу в Бахмуті. Вже перші російськомовні прозові й критичні спроби обдарованого гімназиста виявляють спостережливість і майстерність оповідача, його зацікавлення гострими соціально-психологічними проблемами й актуальними на той час літературно-художніми течіями.

Учнівський журнал «Проблески», в якому друкувалися перші літературні спроби Г. Побігайла.

У «Вільних думках» 1918 року перу Г. Побігайла належать вступна стаття «Од редактора» й прозовий етюд «Вечірня мелодія». Редакційна стаття, що мала програмний характер, свідчила про причетність української шкільної молоді Бахмута, до якої належав і Гнат Побігайло, до ідей та настроїв, викликаних Українською революцією 1917 – 1921 років, про пошук молоддю свого національного самовизначення та шляхів творчої самореалізації в річищі української мови й культури.

В журналі зазначена адреса редакції: Бахмут на Катеринославщині, Олександрівська вулиця, № 75. За цією адресою в «Оцінному описі домоволодінь, що підлягають земському обкладанню» міста Бахмута 1919 року значиться домоволодіння Гликерії Іллівни Побігайло, селянки Бахмутської волості Катеринославської губернії. Подальші дослідження з’ясували, що Гнат Ілліч Побігайло (1899 – 1960) народився в Бахмуті 10 жовтня (за старим стилем 27 вересня) в родині Іллі Опанасовича та Гликерії Іллівни Побігайлів. Його батько за походженням належав до селян, після військової служби був запасним феєрверкером російської армії.

Вступна стаття Г. Побігайла в журналі «Вільні думки». Бахмут, 1918

Участь гімназиста Гната Побігайла у видавничій діяльності Бахмутського гуртка української шкільної молоді та його спроби української літературної творчості були пов’язані з національно-культурним відродженням, яке переживало українство на Донеччині в 1917 – 1918 роках. Чимало земляків воювали потім в українському війську. Інакше склалася доля Гната Побігайла, який, очевидно, в 1919 році був мобілізований до денікінської армії, а після поразки білогвардійців евакуювався разом із братом Олександром із Криму через Туреччину, нарешті осів у Югославії.

У Белграді Г. Побігайло закінчив сільськогосподарський факультет університету (1926), але докторську дисертацію захистив лише в 1957 році. Працював спочатку асистентом на своєму факультеті, потім начальником Відділу фітопатології в Інституті сільськогосподарських досліджень у Топчидері (передмістя Белграду). Після Другої світової війни він продовжив науково-дослідницьку роботу в Сараєво, з 1948 року викладав фітопатологію, мікробіологію та бджільництво в Сараєвському університеті. У 1954/55 навчальному році був продеканом сільськогосподарського факультету.

Обкладинка збірки віршів Г. Побігайла «Ну, так что ж!». Белград, 1938.

У 1920-30-х роках Гнат Побігайло брав активну участь у літературному житті російської еміграції, був учасником літературного гуртка Голенищева-Кутузова в Белграді. Його вірші друкувалися в журналі «Воля России» (Прага, 1928), збірнику «Ступени» (Белград, 1927). У 1938 році вийшла друком єдина його авторська поетична збірка «Ну, так что ж?», яка містить 69 віршів, включно з двома перекладами з сербських поетів.

Зразки зрілої поетичної творчості Гната Побігайла, які можна знайти в мережі Інтернет, засвідчують своєрідність його індивідуального творчого стилю (за деякими оцінками – «єдиний справжній футурист серед поетів російської еміграції»). У багатьох віршах бачимо відгуки бахмутського періоду життя, подій революції та громадянської війни («Камень на камень», «Надгробная речь», «Браслеты и шуба»).

Пореволюційна біографія земляка-бахмутянина, редактора першого українського журналу на Донеччині під час Української революції 1917 – 1921 років, являє собою один із численних варіантів соціальної та духовної еволюції місцевої української молоді під впливом революційних подій.

Перемоги на всеукраїнському рівні принесли бахмутським пауерліфтерам і їхнім тренерам не лише медалі, а й грошові відзнаки — загалом із міського бюджету спрямували 125 тисяч гривень. Хто саме отримав виплати та за які результати на чемпіонатах України в Коломиї та Чернівцях — розповідаємо далі.

Грошові нагороди для спортсменів

Для виплати одноразових грошових винагород спортсменам та тренерам Бахмутської міської територіальної громади передбачені наступні суми:

• Для спортсменів: загальна сума виплат становить 62 500 гривень. У списку зазначено 9 спортсменів, які отримали нагороди за результатами змагань з пауерліфтингу.
• Для тренерів: загальна сума виплат також становить 62 500 гривень. Винагороди передбачені для 5 тренерів (особисто або у складі команд), які готували спортсменів до змагань

Таким чином, загальна сума, передбачена розпорядженням для обох категорій (спортсменів та тренерів), становить 125 тисяч гривень. Винагороди призначені за досягнення на чемпіонатах України з пауерліфтингу, що проходили у січні та березні 2026 року у Коломиї та Чернівцях.

Які спортсмени отримали найбільші суми винагород?

Найбільші суми одноразових грошових винагород серед спортсменів Бахмутської громади отримали:

1. Руслан Момот — 12 100 гривень. Він виборов чотири перших місця на чемпіонаті України серед юніорів (присідання, жим лежачи, тяга та сума триборства до 59 кг) та одне третє місце на чемпіонаті України з жиму лежачи.
2. Володимир Пугач — 12 100 гривень. Спортсмен також здобув чотири перші місця на чемпіонаті України серед юніорів у категорії до 93 кг та третє місце на чемпіонаті України з жиму лежачи.
3. Анна Петренко — 10 700 гривень. Вона посіла чотири третіх місця на чемпіонаті України серед юніорок (понад 84 кг) та друге місце на чемпіонаті України з жиму лежачи.
4. Валерія Самсонова — 10 тисяч гривень. Спортсменка здобула два перших місця (жим лежачи та сума триборства) та два других місця (присідання та тяга) на чемпіонаті України серед жінок у категорії до 84 кг.

Інші спортсмени отримали виплати в розмірі від 2 200 гривень до 6 700 гривень залежно від кількості здобутих призових місць.

Хто із тренерів отримав найбільшу винагороду?

Найбільшу суму одноразової грошової винагороди серед тренерів отримав Сергій Любченко.

Загальна сума його виплат становить 18 800 гривень. Ця винагорода була призначена за підготовку низки успішних спортсменів на чемпіонатах України з пауерліфтингу:

• Момота Руслана (чотири 1-х місця та одне 3-тє місце);
• Пугача Володимира (чотири 1-х місця та одне 3-тє місце);
• Трунова Івана (одне 1-ше та два 3-х місця);
• Потомахіна Данііла (2-ге місце);
• Пікуліна Дмитра та Туника Георгія (3-ті місця).

Друге місце за розміром винагороди посіла Катерина Любченко, сума виплат якої склала 17 650 гривень за підготовку майже того самого складу спортсменів. На третьому місці — Дмитро Пікулін із сумою 13 250 гривень, який отримав винагороду як за особисту підготовку спортсменки Валерії Самсонової, так і за роботу в складі команд з іншими вихованцями.

До теми:

Владислав Гераскевич: що відомо про кейс українського спортсмена, якого дискваліфікували з Олімпійських ігор

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

В окупованому Донецьку презентували новий серіал, знятий російськими пропагандистами. Це так званий детективний серіал, події якого розгортаються під час війни в Україні. Серіал поданий як розважальний контент, втім він просуває ворожі наративи.

Про це повідомляє Бахмут IN.UA.

Серіал “Центурія”, презентація в Донецьку

Окупанти зняли новий пропагандистський серіал “Центурія”, події якого розгортаються під час війни в Україні. 30 березня його презентували в окупованому Донецьку. На прем’єру завітали команда серіалу разом з представниками спецслужб і ватажком “днр” денисом пушиліним.

Жанр серіалу — детектив, він подається як розважальний контент. Втім насправді це кіно є частиною пропаганди. Події серіалу розгортаються в окупованому Маріуполі під час війни і розповідають про роботу російських спецслужб. Сюжет серіалу, нібито, оснований на реальних подіях.

Примітно, що за створення серіалу його творців відзначили відомчими нагородами фсб. Тобто це кіно підтримують російські спецслужби.

Очікується, що широкій аудиторії серіал представлять у квітні.

Які ворожі тези просуває росія в серіалі “Центурія”

Мета серіалу “Центурія” — дискредитувати образ України та українських військових. Він розповідає про боротьбу російських спецслужб із українською агентурною мережею. Українці подані в цьому серіалі як вороги, які залучають до війни дітей, вербуючи їх і змушуючи організовувати теракти. Росіяни ж, навпаки, показані в образі героїв, які рятують “уми дітей”.

Ватажок “днр” пушилін особисто рекомендував цей серіал до перегляду молоді, адже там, нібито, розповідають про схеми вербування, допомагаючи не стати їх жертвою. Тобто пропагандистське кіно просувають під прикриттям “користі”.

Насправді ж самі спецслужби рф масово вдаються до вербування підлітків та молоді в Україні. Зокрема, раніше було поширене явище, коли українців вербували через спільноти в Telegram і змушували палити автомобілі поліції та ЗСУ.

А у 2026 році на замовлення рф українці влаштовували теракти. Зокрема, у Львові жінка заклала вибухівку і внаслідок вибуху загинула поліцейська. А в Бучі на Київщині 21-річний хлопець вчинив подвійний теракт за наказом російських спецслужб.

Підтверджених фактів вербування Україною дітей на території рф на сьогодні не зафіксовано.

Читайте також:

• Росія вербує бійців в Африці: іноземні найманці вже перебувають на Донеччині
• “Вдень ходять до російської школи, а у вільний час вчать українські предмети”: як діти з ТОТ боряться за вступ в українські виші
• На окупованих територіях готують проведення виборів до російської Госдуми

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!