У січні 1918 року в Бахмуті, повітовому центрі Катеринославщини, вийшов друком перший і єдиний номер учнівського журналу «Вільні думки». Це був чи не перший на Донеччині зразок україномовної журнальної періодики, започаткований з ініціативи Бахмутського гуртка української учнівської молоді. Цікаво простежити життєвий шлях дописувачів бахмутських «Вільних думок». Більшість з них (крім Володимира Сосюри, який став класиком української літератури ХХ століття) загубилася потім у вирі подій громадянської війни, радянських репресій і голодоморів.

Але принаймні один з них залишив помітний слід у літературному житті еміграції, пройшовши складний і звивистий шлях із революційного Бахмута до Сараєва в тодішній Югославії. Це Гнат Побігайло (1899 – 1960), уродженець Бахмута, випускник Бахмутської чоловічої гімназії, учасник учнівського журналу «Проблески» (1916 – 1917), редактор літературно-просвітнього журналу «Вільні думки» (1918), пізніше – учасник білого руху й російськомовний поет міжвоєнної еміграції, випускник сільськогосподарського факультету університету в Белграді (1926), дослідник і викладач у галузі сільськогосподарських наук. Детально про біографію Гната Побігайло розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Бахмутська чоловіча гімназія, де навчався Г. Побігайло.

Першими  відомостями про Гната Побігайла ми завдячуємо його  сучаснику Федору Максименку (1897 – 1983), засновнику української історичної бібліографії, чиї дитячі та юнацькі роки пройшли в Бахмуті. У своєму листі до бахмутського краєзнавця Валентина Замкового він подає опис книжкового раритету, який довго зберігав у своїй особистій бібліотеці, а потім передав до Історичної бібліотеки в Києві: «Вільні думки. Літературно-просвітній журнал. Видає гурток Бахмутської молоді. Редагує Гнат Побігайло. Бахмут, 1918. № 1. Січень».

Сторінка з опису домоволодінь м. Бахмута з адресою помешкання родини Побігайлів.

У своїх листах Ф. Максименко згадував також учнівський журнал «Проблески», що видавався в передреволюційну пору, в 1916 – 1917 роках, при Бахмутському реальному училищі за редакцією вчителя історії Олександра Кобалевського. На сторінках «Проблесков» серед інших спроб учнівської літературної творчості зустрічаємо й публікації за підписом «И. Побегайло, ученик 7 кл. Бахмутской мужской гимназии» та криптонімом «И.П.». Це подорожні нотатки «Екатеринослав – Александровск (Через пороги)» та «По местам «Слово о полку Игореви», прозовий етюд «Зимними сумерками» і стаття «Памяти поэта» до 30-річчя смерті С.Я. Надсона. Це  той самий Гнат Побігайло – невдовзі редактор першого українського журналу в Бахмуті. Вже перші російськомовні прозові й критичні спроби обдарованого гімназиста виявляють спостережливість і майстерність оповідача, його зацікавлення гострими соціально-психологічними проблемами й актуальними на той час літературно-художніми течіями.

Учнівський журнал «Проблески», в якому друкувалися перші літературні спроби Г. Побігайла.

У «Вільних думках» 1918 року перу Г. Побігайла належать вступна стаття «Од редактора» й прозовий етюд «Вечірня мелодія». Редакційна стаття, що мала програмний характер, свідчила про причетність української шкільної молоді Бахмута, до якої належав і Гнат Побігайло, до ідей та настроїв, викликаних Українською революцією 1917 – 1921 років, про пошук молоддю свого національного самовизначення та шляхів творчої самореалізації в річищі української мови й культури.

В журналі зазначена адреса редакції: Бахмут на Катеринославщині, Олександрівська вулиця, № 75. За цією адресою в «Оцінному описі домоволодінь, що підлягають земському обкладанню» міста Бахмута 1919 року значиться домоволодіння Гликерії Іллівни Побігайло, селянки Бахмутської волості Катеринославської губернії. Подальші дослідження з’ясували, що Гнат Ілліч Побігайло (1899 – 1960) народився в Бахмуті 10 жовтня (за старим стилем 27 вересня) в родині Іллі Опанасовича та Гликерії Іллівни Побігайлів. Його батько за походженням належав до селян, після військової служби був запасним феєрверкером російської армії.

Вступна стаття Г. Побігайла в журналі «Вільні думки». Бахмут, 1918

Участь гімназиста Гната Побігайла у видавничій діяльності Бахмутського гуртка української шкільної молоді та його спроби української літературної творчості були пов’язані з національно-культурним відродженням, яке переживало українство на Донеччині в 1917 – 1918 роках. Чимало земляків воювали потім в українському війську. Інакше склалася доля Гната Побігайла, який, очевидно, в 1919 році був мобілізований до денікінської армії, а після поразки білогвардійців евакуювався разом із братом Олександром із Криму через Туреччину, нарешті осів у Югославії.

У Белграді Г. Побігайло закінчив сільськогосподарський факультет університету (1926), але докторську дисертацію захистив лише в 1957 році. Працював спочатку асистентом на своєму факультеті, потім начальником Відділу фітопатології в Інституті сільськогосподарських досліджень у Топчидері (передмістя Белграду). Після Другої світової війни він продовжив науково-дослідницьку роботу в Сараєво, з 1948 року викладав фітопатологію, мікробіологію та бджільництво в Сараєвському університеті. У 1954/55 навчальному році був продеканом сільськогосподарського факультету.

Обкладинка збірки віршів Г. Побігайла «Ну, так что ж!». Белград, 1938.

У 1920-30-х роках Гнат Побігайло брав активну участь у літературному житті російської еміграції, був учасником літературного гуртка Голенищева-Кутузова в Белграді. Його вірші друкувалися в журналі «Воля России» (Прага, 1928), збірнику «Ступени» (Белград, 1927). У 1938 році вийшла друком єдина його авторська поетична збірка «Ну, так что ж?», яка містить 69 віршів, включно з двома перекладами з сербських поетів.

Зразки зрілої поетичної творчості Гната Побігайла, які можна знайти в мережі Інтернет, засвідчують своєрідність його індивідуального творчого стилю (за деякими оцінками – «єдиний справжній футурист серед поетів російської еміграції»). У багатьох віршах бачимо відгуки бахмутського періоду життя, подій революції та громадянської війни («Камень на камень», «Надгробная речь», «Браслеты и шуба»).

Пореволюційна біографія земляка-бахмутянина, редактора першого українського журналу на Донеччині під час Української революції 1917 – 1921 років, являє собою один із численних варіантів соціальної та духовної еволюції місцевої української молоді під впливом революційних подій.

Квартира, придбана у 2025 році, компенсація за житло і понад 1,2 мільйони річної зарплати — такі майно і доходи декларує Руслан Прийменко, заступник начальника Часовоярської МВА.

Редакція публікує аналіз декларації Руслана Прийменка за 2025 рік.

Декларація Руслана Прийменка

Руслан Прийменко — заступник начальника Часовоярської МВА. Згідно з декларацією, він володіє одним об’єктом нерухомості — квартирою площею 74,9 м². Вона придбана 8 грудня 2025 року. Її вартість склала 3 582 940 гривень. Населений пункт, де розташована нерухомість, не вказаний.

Цінного рухомого майна і транспортних засобів у декларації Руслана Прийменка немає.

Заробітна плата Руслана Прийменка за 2025 рік склала 1 268 669 гривень, що на місяць у середньому 105,7 тисяч гривень.

Окрім цього, Руслан Прийменко отримав компенсацію за знищене майно — 2 599 448 гривень. У декларації за 2024 рік він вказував, що має дві квартири в Часів Ярі, де тривають бойові дії. У новій декларації цих об’єктів нерухомості немає.

Декларує посадовець і доходи дружини. У 2025 році Марина Прийменко отримала 391 020 гривень зарплати в Часовоярській міськраді. Вона також подала декларацію, де вказана її посада — спеціалістка 1 категорії відділу з організаційної роботи. Окрім цього, Марина Прийменко отримала 1 635 гривень додаткового блага, в тому числі кешбек, бонуси в банку “ПУМБ”.

Грошових активів готівкою чи на банківських рахунках в Руслана Прийменка немає.

Читайте також:

• Вадим Філашкін подав декларацію за 2025 рік: яку зарплату та майно вказав
• Мільйонна зарплата і нерухомість у Краматорську: що задекларував заступник голови Бахмутської РДА Роман Большаков за 2025 рік
• Що декларує мер Бахмута Олексій Рева за 2025 рік: як змінилися доходи і перелік майна

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Вербна неділя у 2026 році в Україні припадає на 29 березня 2026 року. Це християнське свято, яке відзначають за тиждень до Великодня. Воно символізує вхід Ісуса Христа до Єрусалима, коли люди вітали Його пальмовими гілками. Оскільки в Україні пальми не ростуть, їх замінили на вербу — одну з перших рослин, що оживає навесні.

Про те, коли Вербна неділя в Україні, які традиції є на це свято, читайте в матеріалі Бахмут IN.UA

Що означає Вербна неділя

Вербна неділя — це одне з дванадцяти найбільших церковних свят. У народі її також називають Шуткова неділя або Квітна неділя. Свято символізує перемогу життя над смертю, пробудження природи та духовне очищення перед Великоднем. Цей день відкриває Страсний тиждень — найважливіший період перед Пасхою.

Основним символом свята є саме верба, але також люди можуть приносити до храму на освячення:

• весняні гілочки;
• квіти;
• зелень.

Освячені гілки вважаються захисними та мають особливу духовну силу. Їх не викидають, а збирають вдома, потім заведено спалити гілочки.

Традиції Вербної неділі в Україні

Вербна неділя в Україні має багато давніх традицій, які передаються з покоління в покоління.

Освячення верби

Головна традиція — це похід до церкви для освячення гілок верби. Люди приносять невеликі букетики, які потім зберігають вдома як оберіг.

Легке “биття” вербою

Після освячення існує жартівливий обряд — легенько бити один одного гілочками верби зі словами:

“Не я б’ю — верба б’є, за тиждень Великдень”.

Вважається, що це приносить здоров’я та силу.

Як зберігати посвячену вербу?

Освячену вербу:

• ставлять біля ікон;
• зберігають цілий рік;
• використовують як оберіг від негоди та хвороб.

Історія свята Вербної неділі

Історія Вербної неділі походить із біблійних подій. Згідно з Євангелієм, Ісус Христос урочисто в’їхав до Єрусалима, а люди зустрічали Його пальмовими гілками, вигукуючи “Осанна!”.

У країнах, де немає пальм, зокрема в Україні, символом свята стала верба. Вона уособлює життя, оновлення та Божу благодать. Свято почали широко відзначати ще в перші століття християнства, і з того часу воно стало невід’ємною частиною церковного календаря.

Як святкують Вербну (Пальмову) неділю в інших країнах

У багатьох країнах світу це свято відоме як Пальмова неділя, і традиції там відрізняються, але зберігають спільний зміст — вшанування входу Ісуса до Єрусалима.

Іспанія

В Іспанії Пальмова неділя відкриває масштабні святкування Страсного тижня ( її називають Semana Santa). Тут проходять урочисті процесії: люди несуть пальмові гілки, діти тримають красиво прикрашені пальми, а вулиці наповнюються релігійною музикою та ходами.

Італія

В Італії віряни приносять до церкви пальмові та оливкові гілки. Основні традиції, це освячення гілок, сімейні обіди після служби та символи миру (особливо оливкова гілка).

Фінляндія

У Фінляндія це свято має унікальний народний колорит. Тут діти переодягаються в “великодніх відьом” і ходять по домівках, вони дарують прикрашені гілочки, бажають здоров’я та отримують солодощі. Це поєднання християнських і давніх язичницьких традицій.

Філіппіни

У Філіппінах Пальмова неділя — дуже важлива подія. Традиції включають:

• масові богослужіння;
• освячення сплетених пальмових листків (palaspas);
• великі вуличні процесії.

Це одне з найбільш відвідуваних релігійних свят у країні.

До теми:

Майже 2 000 гривень: у скільки обійдеться великодній кошик українцям в 2026 році

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!