У січні 1918 року в Бахмуті, повітовому центрі Катеринославщини, вийшов друком перший і єдиний номер учнівського журналу «Вільні думки». Це був чи не перший на Донеччині зразок україномовної журнальної періодики, започаткований з ініціативи Бахмутського гуртка української учнівської молоді. Цікаво простежити життєвий шлях дописувачів бахмутських «Вільних думок». Більшість з них (крім Володимира Сосюри, який став класиком української літератури ХХ століття) загубилася потім у вирі подій громадянської війни, радянських репресій і голодоморів.

Але принаймні один з них залишив помітний слід у літературному житті еміграції, пройшовши складний і звивистий шлях із революційного Бахмута до Сараєва в тодішній Югославії. Це Гнат Побігайло (1899 – 1960), уродженець Бахмута, випускник Бахмутської чоловічої гімназії, учасник учнівського журналу «Проблески» (1916 – 1917), редактор літературно-просвітнього журналу «Вільні думки» (1918), пізніше – учасник білого руху й російськомовний поет міжвоєнної еміграції, випускник сільськогосподарського факультету університету в Белграді (1926), дослідник і викладач у галузі сільськогосподарських наук. Детально про біографію Гната Побігайло розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Бахмутська чоловіча гімназія, де навчався Г. Побігайло.

Першими  відомостями про Гната Побігайла ми завдячуємо його  сучаснику Федору Максименку (1897 – 1983), засновнику української історичної бібліографії, чиї дитячі та юнацькі роки пройшли в Бахмуті. У своєму листі до бахмутського краєзнавця Валентина Замкового він подає опис книжкового раритету, який довго зберігав у своїй особистій бібліотеці, а потім передав до Історичної бібліотеки в Києві: «Вільні думки. Літературно-просвітній журнал. Видає гурток Бахмутської молоді. Редагує Гнат Побігайло. Бахмут, 1918. № 1. Січень».

Сторінка з опису домоволодінь м. Бахмута з адресою помешкання родини Побігайлів.

У своїх листах Ф. Максименко згадував також учнівський журнал «Проблески», що видавався в передреволюційну пору, в 1916 – 1917 роках, при Бахмутському реальному училищі за редакцією вчителя історії Олександра Кобалевського. На сторінках «Проблесков» серед інших спроб учнівської літературної творчості зустрічаємо й публікації за підписом «И. Побегайло, ученик 7 кл. Бахмутской мужской гимназии» та криптонімом «И.П.». Це подорожні нотатки «Екатеринослав – Александровск (Через пороги)» та «По местам «Слово о полку Игореви», прозовий етюд «Зимними сумерками» і стаття «Памяти поэта» до 30-річчя смерті С.Я. Надсона. Це  той самий Гнат Побігайло – невдовзі редактор першого українського журналу в Бахмуті. Вже перші російськомовні прозові й критичні спроби обдарованого гімназиста виявляють спостережливість і майстерність оповідача, його зацікавлення гострими соціально-психологічними проблемами й актуальними на той час літературно-художніми течіями.

Учнівський журнал «Проблески», в якому друкувалися перші літературні спроби Г. Побігайла.

У «Вільних думках» 1918 року перу Г. Побігайла належать вступна стаття «Од редактора» й прозовий етюд «Вечірня мелодія». Редакційна стаття, що мала програмний характер, свідчила про причетність української шкільної молоді Бахмута, до якої належав і Гнат Побігайло, до ідей та настроїв, викликаних Українською революцією 1917 – 1921 років, про пошук молоддю свого національного самовизначення та шляхів творчої самореалізації в річищі української мови й культури.

В журналі зазначена адреса редакції: Бахмут на Катеринославщині, Олександрівська вулиця, № 75. За цією адресою в «Оцінному описі домоволодінь, що підлягають земському обкладанню» міста Бахмута 1919 року значиться домоволодіння Гликерії Іллівни Побігайло, селянки Бахмутської волості Катеринославської губернії. Подальші дослідження з’ясували, що Гнат Ілліч Побігайло (1899 – 1960) народився в Бахмуті 10 жовтня (за старим стилем 27 вересня) в родині Іллі Опанасовича та Гликерії Іллівни Побігайлів. Його батько за походженням належав до селян, після військової служби був запасним феєрверкером російської армії.

Вступна стаття Г. Побігайла в журналі «Вільні думки». Бахмут, 1918

Участь гімназиста Гната Побігайла у видавничій діяльності Бахмутського гуртка української шкільної молоді та його спроби української літературної творчості були пов’язані з національно-культурним відродженням, яке переживало українство на Донеччині в 1917 – 1918 роках. Чимало земляків воювали потім в українському війську. Інакше склалася доля Гната Побігайла, який, очевидно, в 1919 році був мобілізований до денікінської армії, а після поразки білогвардійців евакуювався разом із братом Олександром із Криму через Туреччину, нарешті осів у Югославії.

У Белграді Г. Побігайло закінчив сільськогосподарський факультет університету (1926), але докторську дисертацію захистив лише в 1957 році. Працював спочатку асистентом на своєму факультеті, потім начальником Відділу фітопатології в Інституті сільськогосподарських досліджень у Топчидері (передмістя Белграду). Після Другої світової війни він продовжив науково-дослідницьку роботу в Сараєво, з 1948 року викладав фітопатологію, мікробіологію та бджільництво в Сараєвському університеті. У 1954/55 навчальному році був продеканом сільськогосподарського факультету.

Обкладинка збірки віршів Г. Побігайла «Ну, так что ж!». Белград, 1938.

У 1920-30-х роках Гнат Побігайло брав активну участь у літературному житті російської еміграції, був учасником літературного гуртка Голенищева-Кутузова в Белграді. Його вірші друкувалися в журналі «Воля России» (Прага, 1928), збірнику «Ступени» (Белград, 1927). У 1938 році вийшла друком єдина його авторська поетична збірка «Ну, так что ж?», яка містить 69 віршів, включно з двома перекладами з сербських поетів.

Зразки зрілої поетичної творчості Гната Побігайла, які можна знайти в мережі Інтернет, засвідчують своєрідність його індивідуального творчого стилю (за деякими оцінками – «єдиний справжній футурист серед поетів російської еміграції»). У багатьох віршах бачимо відгуки бахмутського періоду життя, подій революції та громадянської війни («Камень на камень», «Надгробная речь», «Браслеты и шуба»).

Пореволюційна біографія земляка-бахмутянина, редактора першого українського журналу на Донеччині під час Української революції 1917 – 1921 років, являє собою один із численних варіантів соціальної та духовної еволюції місцевої української молоді під впливом революційних подій.

На період дії воєнного стану в Україні працюють адаптовані правила призначення допомоги для людей, які втратили роботу. Процедуру отримання статусу безробітного значно спростили, особливо для внутрішньо переміщених осіб та мешканців тимчасово окупованих територій.

Детальніше про те, скільки отримуватимуть громадяни допомоги по безробіттю в 2026 році — в матеріалі Бахмут IN.UA.

Як оформити статус безробітного у 2026 році

Щоб почати отримувати фінансову підтримку від держави, необхідно офіційно зареєструвати статус безробітного. Зробити це можна кількома шляхами:

• особисто звернутися до найближчого центру зайнятості;
• подати заявку через державний вебпортал електронних послуг “Дія”;
• скористатися мобільним застосунком “Дія”;
• заповнити форму на офіційному сайті Державної служби зайнятості (для цього знадобиться кваліфікований електронний підпис).

Для громадян із зон бойових дій або окупованих територій, які не мають на руках необхідних документів для стандартної реєстрації, передбачена спрощена процедура. Це також стосується вимушених переселенців. Статус безробітного, а разом із ним і виплати, призначаються з першого дня реєстрації за особистою заявою людини.

Умови та тривалість фінансової підтримки

У 2026 році претендувати на стандартну допомогу можуть ті громадяни, чий страховий стаж протягом останнього року (12 місяців) перед реєстрацією становить не менше 7 місяців.

Тривалість нарахування коштів тепер чітко прив’язана до загального трудового стажу людини:

• до 3 років стажу — 180 календарних днів;
• від 3 до 6 років — 210 днів;
• від 6 до 12 років — 240 днів;
• від 12 до 18 років — 270 днів;
• від 18 до 24 років — 300 днів;
• від 24 до 30 років — 330 днів;
• понад 30 років стажу — 360 днів.

Який розмір допомоги встановлено на 2026 рік

З 1 січня 2026 року в Україні зросли ліміти виплат по безробіттю. Базовий мінімальний розмір допомоги підняли до 3 900 гривень (раніше він становив 3 600 гривень). На ці гроші можуть розраховувати:

• застраховані працівники, які не накопичили 7 місяців стажу за останній рік;
• люди, які працювали неповний робочий день або тиждень, через що неможливо вирахувати їхню середню заробітну плату;
• внутрішньо переміщені особи та мешканці окупованих територій, які не мають документів для підтвердження свого стажу.

Також зріс знижений мінімальний розмір — з 1 500 до 1 650 гривень. Таку суму виплачуватимуть молоді без страхового стажу, яка шукає своє перше робоче місце, та працівникам, яких звільнили за порушення трудової дисципліни або втрату довіри.

Максимальний розмір допомоги по безробіттю у 2026 році встановлено на рівні 8 647 гривень (минулого року цей ліміт складав 8 000 гривень).

Чому виплати можуть припинитися

Якщо гроші перестали надходити на ваш рахунок, це означає, що ви втратили статус безробітного або вичерпали ліміт допомоги. Держава припиняє фінансування у двох основних випадках: якщо людина повністю використала дозволену кількість днів для отримання виплат у межах свого періоду, або ж якщо центр зайнятості ухвалив офіційне рішення про скасування статусу безробітного.

Читайте також:

Страхування для виїзду за кордон у 2026 році: коли потрібен поліс та як його оформити

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Квітень 2022 року. Йшов лише другий місяць повномасштабного вторгнення. Бахмут ще залишався цілим та неушкодженим, хоча повітря вже було наповнене тривогою та очікуванням невідомого. Місто продовжувало жити, зустрічаючи нову весну. Однією з головних локацій для відпочинку та прогулянок містян тоді залишалася набережна річки Бахмутка.

Редакція Бахмут IN.UA публікує архівні кадри міста, зроблені фотографинею Ганною Стрельниковою.

Як виглядала бахмутська набережна у квітні 2022 року

Набережна річки Бахмутка завжди була візитівкою міста. У квітні 2022 року, попри наближення фронту, тут панувала оманлива тиша. Комунальні служби продовжували дбати про благоустрій: алеї були прибрані, а зелені насадження доглянуті.

На фотографіях, зроблених Ганною Стрельниковою, зафіксовано момент, коли природа прокидалася від зими. Дерева вздовж річки вже вкривалися першою зеленню, а вода у Бахмутці спокійно текла своїм руслом, ще не понівеченим вирвами від снарядів.

Читайте також:

Світле місто посмішок: як виглядав Бахмут у жовтні 2014 року

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!