У січні 1918 року в Бахмуті, повітовому центрі Катеринославщини, вийшов друком перший і єдиний номер учнівського журналу «Вільні думки». Це був чи не перший на Донеччині зразок україномовної журнальної періодики, започаткований з ініціативи Бахмутського гуртка української учнівської молоді. Цікаво простежити життєвий шлях дописувачів бахмутських «Вільних думок». Більшість з них (крім Володимира Сосюри, який став класиком української літератури ХХ століття) загубилася потім у вирі подій громадянської війни, радянських репресій і голодоморів.

Але принаймні один з них залишив помітний слід у літературному житті еміграції, пройшовши складний і звивистий шлях із революційного Бахмута до Сараєва в тодішній Югославії. Це Гнат Побігайло (1899 – 1960), уродженець Бахмута, випускник Бахмутської чоловічої гімназії, учасник учнівського журналу «Проблески» (1916 – 1917), редактор літературно-просвітнього журналу «Вільні думки» (1918), пізніше – учасник білого руху й російськомовний поет міжвоєнної еміграції, випускник сільськогосподарського факультету університету в Белграді (1926), дослідник і викладач у галузі сільськогосподарських наук. Детально про біографію Гната Побігайло розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Бахмутська чоловіча гімназія, де навчався Г. Побігайло.

Першими  відомостями про Гната Побігайла ми завдячуємо його  сучаснику Федору Максименку (1897 – 1983), засновнику української історичної бібліографії, чиї дитячі та юнацькі роки пройшли в Бахмуті. У своєму листі до бахмутського краєзнавця Валентина Замкового він подає опис книжкового раритету, який довго зберігав у своїй особистій бібліотеці, а потім передав до Історичної бібліотеки в Києві: «Вільні думки. Літературно-просвітній журнал. Видає гурток Бахмутської молоді. Редагує Гнат Побігайло. Бахмут, 1918. № 1. Січень».

Сторінка з опису домоволодінь м. Бахмута з адресою помешкання родини Побігайлів.

У своїх листах Ф. Максименко згадував також учнівський журнал «Проблески», що видавався в передреволюційну пору, в 1916 – 1917 роках, при Бахмутському реальному училищі за редакцією вчителя історії Олександра Кобалевського. На сторінках «Проблесков» серед інших спроб учнівської літературної творчості зустрічаємо й публікації за підписом «И. Побегайло, ученик 7 кл. Бахмутской мужской гимназии» та криптонімом «И.П.». Це подорожні нотатки «Екатеринослав – Александровск (Через пороги)» та «По местам «Слово о полку Игореви», прозовий етюд «Зимними сумерками» і стаття «Памяти поэта» до 30-річчя смерті С.Я. Надсона. Це  той самий Гнат Побігайло – невдовзі редактор першого українського журналу в Бахмуті. Вже перші російськомовні прозові й критичні спроби обдарованого гімназиста виявляють спостережливість і майстерність оповідача, його зацікавлення гострими соціально-психологічними проблемами й актуальними на той час літературно-художніми течіями.

Учнівський журнал «Проблески», в якому друкувалися перші літературні спроби Г. Побігайла.

У «Вільних думках» 1918 року перу Г. Побігайла належать вступна стаття «Од редактора» й прозовий етюд «Вечірня мелодія». Редакційна стаття, що мала програмний характер, свідчила про причетність української шкільної молоді Бахмута, до якої належав і Гнат Побігайло, до ідей та настроїв, викликаних Українською революцією 1917 – 1921 років, про пошук молоддю свого національного самовизначення та шляхів творчої самореалізації в річищі української мови й культури.

В журналі зазначена адреса редакції: Бахмут на Катеринославщині, Олександрівська вулиця, № 75. За цією адресою в «Оцінному описі домоволодінь, що підлягають земському обкладанню» міста Бахмута 1919 року значиться домоволодіння Гликерії Іллівни Побігайло, селянки Бахмутської волості Катеринославської губернії. Подальші дослідження з’ясували, що Гнат Ілліч Побігайло (1899 – 1960) народився в Бахмуті 10 жовтня (за старим стилем 27 вересня) в родині Іллі Опанасовича та Гликерії Іллівни Побігайлів. Його батько за походженням належав до селян, після військової служби був запасним феєрверкером російської армії.

Вступна стаття Г. Побігайла в журналі «Вільні думки». Бахмут, 1918

Участь гімназиста Гната Побігайла у видавничій діяльності Бахмутського гуртка української шкільної молоді та його спроби української літературної творчості були пов’язані з національно-культурним відродженням, яке переживало українство на Донеччині в 1917 – 1918 роках. Чимало земляків воювали потім в українському війську. Інакше склалася доля Гната Побігайла, який, очевидно, в 1919 році був мобілізований до денікінської армії, а після поразки білогвардійців евакуювався разом із братом Олександром із Криму через Туреччину, нарешті осів у Югославії.

У Белграді Г. Побігайло закінчив сільськогосподарський факультет університету (1926), але докторську дисертацію захистив лише в 1957 році. Працював спочатку асистентом на своєму факультеті, потім начальником Відділу фітопатології в Інституті сільськогосподарських досліджень у Топчидері (передмістя Белграду). Після Другої світової війни він продовжив науково-дослідницьку роботу в Сараєво, з 1948 року викладав фітопатологію, мікробіологію та бджільництво в Сараєвському університеті. У 1954/55 навчальному році був продеканом сільськогосподарського факультету.

Обкладинка збірки віршів Г. Побігайла «Ну, так что ж!». Белград, 1938.

У 1920-30-х роках Гнат Побігайло брав активну участь у літературному житті російської еміграції, був учасником літературного гуртка Голенищева-Кутузова в Белграді. Його вірші друкувалися в журналі «Воля России» (Прага, 1928), збірнику «Ступени» (Белград, 1927). У 1938 році вийшла друком єдина його авторська поетична збірка «Ну, так что ж?», яка містить 69 віршів, включно з двома перекладами з сербських поетів.

Зразки зрілої поетичної творчості Гната Побігайла, які можна знайти в мережі Інтернет, засвідчують своєрідність його індивідуального творчого стилю (за деякими оцінками – «єдиний справжній футурист серед поетів російської еміграції»). У багатьох віршах бачимо відгуки бахмутського періоду життя, подій революції та громадянської війни («Камень на камень», «Надгробная речь», «Браслеты и шуба»).

Пореволюційна біографія земляка-бахмутянина, редактора першого українського журналу на Донеччині під час Української революції 1917 – 1921 років, являє собою один із численних варіантів соціальної та духовної еволюції місцевої української молоді під впливом революційних подій.

У Донецькій області триває примусова евакуація дітей із зон бойових дій та громад, наближених до лінії фронту. Наразі в області залишаються понад вісім тисяч дітей.

Деталі щодо ситуації на Донеччиніх під час брифінгу повідомили Юлія Рижакова та Дмитро Петлін.

Скільки дітей залишається на територіях примусової евакуації

За словами Юлії Рижакової, начальниці служби у справах дітей, загалом на території Донецької області перебуває 8 609 дітей. У населених пунктах, де оголошена обов’язкова евакуація в примусовий спосіб, наразі проживають п’ятеро дітей із чотирьох сімей. Ці родини перебувають у двох населених пунктах:

• місто Миколаївка — 4 дітей з трьох сімей;
• село Сергіївка Андріївської громади — 1 дитина з однієї сім’ї.

Ситуація з родиною у селі Сергіївка ускладнилася через її самовільне повернення після попередньої успішної евакуації. Наразі представники адміністрації проводять заходи щодо їхньої повторної евакуації.

У Миколаївці точне місце знаходження трьох сімей з чотирма дітьми тимчасово невідоме — за вказаними адресами вони відсутні. Ймовірно, родини евакуювалися самостійно, адміністрація очікує підтверджувальних відомостей. Також зазначається, що випадки примусової евакуації дітей без супроводу батьків наразі відсутні.

Темпи виїзду протягом травня

Загалом протягом травня 2026 року з небезпечних територій області евакуювали 50 дітей із 35 родин. Розподіл вивезених дітей за громадами має такий вигляд:

• окремі райони міста Слов’янськ — 20 дітей (16 сімей);
• місто Дружківка — 19 дітей (11 сімей);
• село Сергіївка — 6 дітей (4 сім’ї);
• Миколаївська міська територіальна громада — 5 дітей (4 сім’ї).

За словами Юлії Рижакової, тільки за останній тиждень травня вдалося вивезти 12 дітей із 10 сімей.

Загальна статистика евакуації населення

Начальник відділу департаменту з питань цивільного захисту Дмитро Петлін повідомив, що станом на кінець травня загальна кількість евакуйованих із підконтрольних територій області становить понад 1 мільйон 379 тисяч осіб, з яких 208,5 тисяч — діти. В області продовжують залишатися 146 тисяч 700 осіб. У громадах, віднесених до території активних бойових дій, наразі перебуває близько 17 тисяч людей.

Протягом травня найбільша кількість жителів виїхала з таких громад:

• Краматорська громада — близько 6,5 тисяч осіб;
• Слов’янська громада — 2 800 осіб;
• Миколаївська громада — 820 осіб;
• Дружківська громада — понад 500 осіб;
• Костянтинівська громада — близько 400 осіб;
• Святогірська громада — 220 осіб;
• Лиманська громада — близько 100 осіб;
• Добропільська громада — 20 осіб.

Читайте також:

Для бахмутян анонсували пряму лінію з Юлією Літвіновою: дата та контакти

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Російські пропагандистські канали опублікували нові кадри з тимчасово окупованого Торецька. Їх зробили у травні 2026 року.

Редакція публікує вибрані знімки.

Який вигляд має Торецьк в травні 2026 року

На опублікованих кадрах з Торецька видно наслідки бойових дій. Місто знімають з висоти пташиного польоту. Вся локація, яка потрапили на запис, повністю знищена.

Крім того, росіяни показали ще одне відео, де їх військові проїхалися по одній з вулиць міста. На кадрах видно, що всі будівлі зруйновані.

Нагадаємо, що у 2026 році окупанти анонсували “відбудову” Торецька і вже, нібито, затвердили генеральний план. Він передбачає роботи до 2045 року, однак, судячи з кадрів, вони так і не стартували.

Читайте також:

Суцільні руїни: росіяни показали, як виглядає центр Бахмута в травні 2026

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!