У січні 1918 року в Бахмуті, повітовому центрі Катеринославщини, вийшов друком перший і єдиний номер учнівського журналу «Вільні думки». Це був чи не перший на Донеччині зразок україномовної журнальної періодики, започаткований з ініціативи Бахмутського гуртка української учнівської молоді. Цікаво простежити життєвий шлях дописувачів бахмутських «Вільних думок». Більшість з них (крім Володимира Сосюри, який став класиком української літератури ХХ століття) загубилася потім у вирі подій громадянської війни, радянських репресій і голодоморів.

Але принаймні один з них залишив помітний слід у літературному житті еміграції, пройшовши складний і звивистий шлях із революційного Бахмута до Сараєва в тодішній Югославії. Це Гнат Побігайло (1899 – 1960), уродженець Бахмута, випускник Бахмутської чоловічої гімназії, учасник учнівського журналу «Проблески» (1916 – 1917), редактор літературно-просвітнього журналу «Вільні думки» (1918), пізніше – учасник білого руху й російськомовний поет міжвоєнної еміграції, випускник сільськогосподарського факультету університету в Белграді (1926), дослідник і викладач у галузі сільськогосподарських наук. Детально про біографію Гната Побігайло розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Бахмутська чоловіча гімназія, де навчався Г. Побігайло.

Першими  відомостями про Гната Побігайла ми завдячуємо його  сучаснику Федору Максименку (1897 – 1983), засновнику української історичної бібліографії, чиї дитячі та юнацькі роки пройшли в Бахмуті. У своєму листі до бахмутського краєзнавця Валентина Замкового він подає опис книжкового раритету, який довго зберігав у своїй особистій бібліотеці, а потім передав до Історичної бібліотеки в Києві: «Вільні думки. Літературно-просвітній журнал. Видає гурток Бахмутської молоді. Редагує Гнат Побігайло. Бахмут, 1918. № 1. Січень».

Сторінка з опису домоволодінь м. Бахмута з адресою помешкання родини Побігайлів.

У своїх листах Ф. Максименко згадував також учнівський журнал «Проблески», що видавався в передреволюційну пору, в 1916 – 1917 роках, при Бахмутському реальному училищі за редакцією вчителя історії Олександра Кобалевського. На сторінках «Проблесков» серед інших спроб учнівської літературної творчості зустрічаємо й публікації за підписом «И. Побегайло, ученик 7 кл. Бахмутской мужской гимназии» та криптонімом «И.П.». Це подорожні нотатки «Екатеринослав – Александровск (Через пороги)» та «По местам «Слово о полку Игореви», прозовий етюд «Зимними сумерками» і стаття «Памяти поэта» до 30-річчя смерті С.Я. Надсона. Це  той самий Гнат Побігайло – невдовзі редактор першого українського журналу в Бахмуті. Вже перші російськомовні прозові й критичні спроби обдарованого гімназиста виявляють спостережливість і майстерність оповідача, його зацікавлення гострими соціально-психологічними проблемами й актуальними на той час літературно-художніми течіями.

Учнівський журнал «Проблески», в якому друкувалися перші літературні спроби Г. Побігайла.

У «Вільних думках» 1918 року перу Г. Побігайла належать вступна стаття «Од редактора» й прозовий етюд «Вечірня мелодія». Редакційна стаття, що мала програмний характер, свідчила про причетність української шкільної молоді Бахмута, до якої належав і Гнат Побігайло, до ідей та настроїв, викликаних Українською революцією 1917 – 1921 років, про пошук молоддю свого національного самовизначення та шляхів творчої самореалізації в річищі української мови й культури.

В журналі зазначена адреса редакції: Бахмут на Катеринославщині, Олександрівська вулиця, № 75. За цією адресою в «Оцінному описі домоволодінь, що підлягають земському обкладанню» міста Бахмута 1919 року значиться домоволодіння Гликерії Іллівни Побігайло, селянки Бахмутської волості Катеринославської губернії. Подальші дослідження з’ясували, що Гнат Ілліч Побігайло (1899 – 1960) народився в Бахмуті 10 жовтня (за старим стилем 27 вересня) в родині Іллі Опанасовича та Гликерії Іллівни Побігайлів. Його батько за походженням належав до селян, після військової служби був запасним феєрверкером російської армії.

Вступна стаття Г. Побігайла в журналі «Вільні думки». Бахмут, 1918

Участь гімназиста Гната Побігайла у видавничій діяльності Бахмутського гуртка української шкільної молоді та його спроби української літературної творчості були пов’язані з національно-культурним відродженням, яке переживало українство на Донеччині в 1917 – 1918 роках. Чимало земляків воювали потім в українському війську. Інакше склалася доля Гната Побігайла, який, очевидно, в 1919 році був мобілізований до денікінської армії, а після поразки білогвардійців евакуювався разом із братом Олександром із Криму через Туреччину, нарешті осів у Югославії.

У Белграді Г. Побігайло закінчив сільськогосподарський факультет університету (1926), але докторську дисертацію захистив лише в 1957 році. Працював спочатку асистентом на своєму факультеті, потім начальником Відділу фітопатології в Інституті сільськогосподарських досліджень у Топчидері (передмістя Белграду). Після Другої світової війни він продовжив науково-дослідницьку роботу в Сараєво, з 1948 року викладав фітопатологію, мікробіологію та бджільництво в Сараєвському університеті. У 1954/55 навчальному році був продеканом сільськогосподарського факультету.

Обкладинка збірки віршів Г. Побігайла «Ну, так что ж!». Белград, 1938.

У 1920-30-х роках Гнат Побігайло брав активну участь у літературному житті російської еміграції, був учасником літературного гуртка Голенищева-Кутузова в Белграді. Його вірші друкувалися в журналі «Воля России» (Прага, 1928), збірнику «Ступени» (Белград, 1927). У 1938 році вийшла друком єдина його авторська поетична збірка «Ну, так что ж?», яка містить 69 віршів, включно з двома перекладами з сербських поетів.

Зразки зрілої поетичної творчості Гната Побігайла, які можна знайти в мережі Інтернет, засвідчують своєрідність його індивідуального творчого стилю (за деякими оцінками – «єдиний справжній футурист серед поетів російської еміграції»). У багатьох віршах бачимо відгуки бахмутського періоду життя, подій революції та громадянської війни («Камень на камень», «Надгробная речь», «Браслеты и шуба»).

Пореволюційна біографія земляка-бахмутянина, редактора першого українського журналу на Донеччині під час Української революції 1917 – 1921 років, являє собою один із численних варіантів соціальної та духовної еволюції місцевої української молоді під впливом революційних подій.

У Донецькій області триває евакуація людей з населених пунктів, наближених до лінії фронту. На підконтрольній території регіону досі залишаються 135 тисяч осіб, серед яких понад сім тисяч — діти.

Деталі щодо ситуації на Донеччині під час брифінгу повідомили Юлія Рижакова та Дмитро Петлін.

Скільки дітей залишається на територіях примусової евакуації

На підконтрольній території Донецької області перебуває 7678 дітей. У п’яти населених пунктах трьох територіальних громад, де оголошена примусова евакуація, залишаються 393 дитини із 330 сімей. Розподіл по громадах має такий вигляд:

• у місті Миколаївка залишаються три дитини з двох сімей;
• у Краматорській територіальній громаді перебувають 140 дітей зі 131 сім’ї;
• в окремих районах Слов’янської територіальної громади проживають 250 дітей зі 197 сімей.

Миколаївка належить до зони активних бойових дій. Встановити місцезнаходження двох родин із трьома дітьми за відомими адресами наразі не вдається. Випадки евакуації дітей без супроводу батьків або законних представників в області відсутні.

“Будинки повернуться, міста відбудуються, але головне багатство нашої країни — це її люди, діти. Дозвольте собі бути в безпеці“, — наголосила керівниця служби у справах дітей Юлія Рижакова.

Загалом протягом червня з небезпечних територій евакуювали 286 дітей зі 179 сімей. Географія вивезення має такий вигляд:

• з Краматорської громади евакуювали 155 дітей;
• з окремих районів Слов’янська вивезли 125 дітей;
• з Дружківської громади забрали п’ятьох дітей;
• із села Сергіївка вивезли одну дитину.

Лише за останній тиждень до безпечних регіонів вивезли 85 дітей із 71 сім’ї. З них 42 дитини евакуювали з Костянтинівської громади, а ще 43 — зі Слов’янська.

Загальна статистика евакуації та розселення населення

За даними Дмитра Петліна, проводити евакуацію з населених пунктів поблизу лінії фронту з боку Костянтинівки, Лиману та Миколаївки стає дедалі важче. З початку бойових дій загальна кількість евакуйованих становить понад 1 мільйон 394 тисячі осіб. Серед них 210 тисяч дітей та 47,5 тисячі людей з інвалідністю.

Протягом червня за межі області виїхали понад 9,5 тисячі осіб, з яких 780 — діти. На підконтрольній території залишаються 135 тисяч жителів. У 20 громадах, які віднесені до зони активних бойових дій, перебувають 14 800 осіб.

Читайте також:

Чому евакуація з Донеччини стає складнішою: у “Пролісці” назвали дві причини

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм! 

На Донеччині триває евакуація населення. Через атаки рф вивезення людей з деяких населених пунктів неможливе. Зокрема, в Лимані і Костянтинівці можливості для евакуації транспортом немає, люди можуть виходити тільки пішки.

Про це під час брифінгу розповів Дмитро Петлін — начальник відділу оперативно-чергової служби, звʼязку, оповіщення та інформування населення Департаменту з питань цивільного захисту, мобілізаційної та оборонної роботи Донецької ОВА.

Евакуація з Донеччини: звідки вивозити людей неможливо

Станом на 23 червня на підконтрольній Україні території Донеччини залишаються 135 тисяч людей. Щодня в області тривають заходи з евакуації. Протягом минулого тижня найбільше людей виїхали з Краматорської громади — 5 400 осіб. Зі Слов’янської громади евакуювали 2 200 людей, а з Дружківської — понад 700 людей.

Є на Донеччині і міста, які хоч і перебувають під контролем України, але евакуація звідти неможлива. Це Костянтинівка і Лиман. Ускладнена евакуація у Дружківці і Миколаївці.

“Костянтинівка, Лиман, і вже майже така ж ситуація в Миколаївці з Дружківкою. Це я назвав місця, з яких найважче (ред. евакуюватися). Костянтинівка — пішки, за рідкими випадками там військові підвозять. У Дружківці ще більш-менш, там десь заїжджають “Білі янголи”, “Фенікс”, це на броні. І поодинокі також з Миколаївки. У Лимані ситуація така ж, як і в Костянтинівці”, — повідомив Дмитро Петлін.

У Дружківку ще може заїжджати евакуаційний транспорт. Говорити про налагоджений регулярний трафік вже неможливо, але за потреби евакуаційні екіпажі заїжджають у місто.

Загалом щодня на території Донеччини працюють до 12 евакуаційних екіпажів.

Читайте також:

• Російські авіабомби вдарили по Дружківці: які наслідки удару
• Бої за Костянтинівку: яку тактику використовують військові рф в місті
• Як наважитися на повторну евакуацію: пояснює психологиня Олена Рижа

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!