У січні 1918 року в Бахмуті, повітовому центрі Катеринославщини, вийшов друком перший і єдиний номер учнівського журналу «Вільні думки». Це був чи не перший на Донеччині зразок україномовної журнальної періодики, започаткований з ініціативи Бахмутського гуртка української учнівської молоді. Цікаво простежити життєвий шлях дописувачів бахмутських «Вільних думок». Більшість з них (крім Володимира Сосюри, який став класиком української літератури ХХ століття) загубилася потім у вирі подій громадянської війни, радянських репресій і голодоморів.

Але принаймні один з них залишив помітний слід у літературному житті еміграції, пройшовши складний і звивистий шлях із революційного Бахмута до Сараєва в тодішній Югославії. Це Гнат Побігайло (1899 – 1960), уродженець Бахмута, випускник Бахмутської чоловічої гімназії, учасник учнівського журналу «Проблески» (1916 – 1917), редактор літературно-просвітнього журналу «Вільні думки» (1918), пізніше – учасник білого руху й російськомовний поет міжвоєнної еміграції, випускник сільськогосподарського факультету університету в Белграді (1926), дослідник і викладач у галузі сільськогосподарських наук. Детально про біографію Гната Побігайло розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Бахмутська чоловіча гімназія, де навчався Г. Побігайло.

Першими  відомостями про Гната Побігайла ми завдячуємо його  сучаснику Федору Максименку (1897 – 1983), засновнику української історичної бібліографії, чиї дитячі та юнацькі роки пройшли в Бахмуті. У своєму листі до бахмутського краєзнавця Валентина Замкового він подає опис книжкового раритету, який довго зберігав у своїй особистій бібліотеці, а потім передав до Історичної бібліотеки в Києві: «Вільні думки. Літературно-просвітній журнал. Видає гурток Бахмутської молоді. Редагує Гнат Побігайло. Бахмут, 1918. № 1. Січень».

Сторінка з опису домоволодінь м. Бахмута з адресою помешкання родини Побігайлів.

У своїх листах Ф. Максименко згадував також учнівський журнал «Проблески», що видавався в передреволюційну пору, в 1916 – 1917 роках, при Бахмутському реальному училищі за редакцією вчителя історії Олександра Кобалевського. На сторінках «Проблесков» серед інших спроб учнівської літературної творчості зустрічаємо й публікації за підписом «И. Побегайло, ученик 7 кл. Бахмутской мужской гимназии» та криптонімом «И.П.». Це подорожні нотатки «Екатеринослав – Александровск (Через пороги)» та «По местам «Слово о полку Игореви», прозовий етюд «Зимними сумерками» і стаття «Памяти поэта» до 30-річчя смерті С.Я. Надсона. Це  той самий Гнат Побігайло – невдовзі редактор першого українського журналу в Бахмуті. Вже перші російськомовні прозові й критичні спроби обдарованого гімназиста виявляють спостережливість і майстерність оповідача, його зацікавлення гострими соціально-психологічними проблемами й актуальними на той час літературно-художніми течіями.

Учнівський журнал «Проблески», в якому друкувалися перші літературні спроби Г. Побігайла.

У «Вільних думках» 1918 року перу Г. Побігайла належать вступна стаття «Од редактора» й прозовий етюд «Вечірня мелодія». Редакційна стаття, що мала програмний характер, свідчила про причетність української шкільної молоді Бахмута, до якої належав і Гнат Побігайло, до ідей та настроїв, викликаних Українською революцією 1917 – 1921 років, про пошук молоддю свого національного самовизначення та шляхів творчої самореалізації в річищі української мови й культури.

В журналі зазначена адреса редакції: Бахмут на Катеринославщині, Олександрівська вулиця, № 75. За цією адресою в «Оцінному описі домоволодінь, що підлягають земському обкладанню» міста Бахмута 1919 року значиться домоволодіння Гликерії Іллівни Побігайло, селянки Бахмутської волості Катеринославської губернії. Подальші дослідження з’ясували, що Гнат Ілліч Побігайло (1899 – 1960) народився в Бахмуті 10 жовтня (за старим стилем 27 вересня) в родині Іллі Опанасовича та Гликерії Іллівни Побігайлів. Його батько за походженням належав до селян, після військової служби був запасним феєрверкером російської армії.

Вступна стаття Г. Побігайла в журналі «Вільні думки». Бахмут, 1918

Участь гімназиста Гната Побігайла у видавничій діяльності Бахмутського гуртка української шкільної молоді та його спроби української літературної творчості були пов’язані з національно-культурним відродженням, яке переживало українство на Донеччині в 1917 – 1918 роках. Чимало земляків воювали потім в українському війську. Інакше склалася доля Гната Побігайла, який, очевидно, в 1919 році був мобілізований до денікінської армії, а після поразки білогвардійців евакуювався разом із братом Олександром із Криму через Туреччину, нарешті осів у Югославії.

У Белграді Г. Побігайло закінчив сільськогосподарський факультет університету (1926), але докторську дисертацію захистив лише в 1957 році. Працював спочатку асистентом на своєму факультеті, потім начальником Відділу фітопатології в Інституті сільськогосподарських досліджень у Топчидері (передмістя Белграду). Після Другої світової війни він продовжив науково-дослідницьку роботу в Сараєво, з 1948 року викладав фітопатологію, мікробіологію та бджільництво в Сараєвському університеті. У 1954/55 навчальному році був продеканом сільськогосподарського факультету.

Обкладинка збірки віршів Г. Побігайла «Ну, так что ж!». Белград, 1938.

У 1920-30-х роках Гнат Побігайло брав активну участь у літературному житті російської еміграції, був учасником літературного гуртка Голенищева-Кутузова в Белграді. Його вірші друкувалися в журналі «Воля России» (Прага, 1928), збірнику «Ступени» (Белград, 1927). У 1938 році вийшла друком єдина його авторська поетична збірка «Ну, так что ж?», яка містить 69 віршів, включно з двома перекладами з сербських поетів.

Зразки зрілої поетичної творчості Гната Побігайла, які можна знайти в мережі Інтернет, засвідчують своєрідність його індивідуального творчого стилю (за деякими оцінками – «єдиний справжній футурист серед поетів російської еміграції»). У багатьох віршах бачимо відгуки бахмутського періоду життя, подій революції та громадянської війни («Камень на камень», «Надгробная речь», «Браслеты и шуба»).

Пореволюційна біографія земляка-бахмутянина, редактора першого українського журналу на Донеччині під час Української революції 1917 – 1921 років, являє собою один із численних варіантів соціальної та духовної еволюції місцевої української молоді під впливом революційних подій.

У вересні 2026 року з громад Донецької області евакуювали 511 дітей із 402 сімей. Це на 159 дітей більше, ніж у серпні. На підконтрольній Україні території області все ще залишаються 3527 дітей.

Про це під час брифінгу 30 вересня повідомила начальниця служби у справах дітей Донецької ОВА Юлія Рижакова.

Евакуація дітей з Донеччини: скільки виїхали у вересні

За її словами, на підконтрольній українській владі території Донецької області залишаються 3 527 дітей, з них 2 556 перебувають на територіях активних бойових дій.

Зокрема:

• у Слов’янській громаді залишаються 1 715 дітей;
• у Краматорській — 801 дитина;
• у Святогірській — 40 дітей.

Водночас у населених пунктах, де оголошена обов’язкова евакуація дітей у примусовий спосіб разом із батьками або іншими законними представниками, залишаються 232 дитини зі 178 сімей. Найбільше таких дітей залишається у Слов’янській громаді — 88 дітей із 64 сімей. У Краматорській громаді — 74 дитини із 68 сімей, Святогірській — 40 дітей із 23 сімей, Новодонецькій — 30 дітей із 23 сімей.

За останній тиждень вересня з цих громад евакуювали 133 дитини зі 102 сімей. Зокрема, 101 дитину, з Краматорської громади, 19, зі Слов’янської, 8, із Новодонецької та 5 — зі Святогірської.

У вересні евакуація дітей прискорилася

Загалом протягом вересня з Донеччини евакуювали 511 дітей із 402 сімей:

• 382 дитини — з Краматорської громади;
• 85 — зі Слов’янської;
• 23 — із Новодонецької;
• 21 — зі Святогірської.

Для порівняння, протягом серпня евакуювали 352 дитини із 270 сімей. Таким чином, у вересні кількість евакуйованих дітей була на 159 більшою, або приблизно на 45%. Представниця ОВА також повідомила, що станом на 30 вересня випадків евакуації дітей без супроводу батьків чи інших законних представників не було.

Водночас окремі сім’ї після виїзду можуть повертатися до небезпечних територій. Окремої статистики таких повернень в області не ведуть. Якщо сім’я з дітьми повертається до населеного пункту, де діє обов’язкова евакуація у примусовий спосіб, її виявляють та евакуюють повторно.

“Про факт повернення ми дізнаємося вже за фактом повторної евакуації”, — пояснили під час брифінгу.

До теми:

“Між шостим і сьомим поверхом починають складати дрова”: як відбувається евакуація на Донеччині

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Упродовж вересня 2026 року з Донецької області самостійно, за допомогою влади або волонтерів евакуювалися близько 18 тисяч людей. Наразі на підконтрольній українській владі території області залишаються близько 77,5 тисячі жителів.

Про це під час брифінгу 30 вересня повідомили представники Донецької обласної військової адміністрації.

Скільки людей залишаються на Донеччині та як триває евакуація

Про актуальну ситуацію з евакуацією населення розповів начальник відділу оперативної чергової служби зв’язку, оповіщення та інформування населення Департаменту з питань цивільного захисту, мобілізаційної та оборонної роботи Донецької ОВА Дмитро Петлін під час брифінгу 30 вересня.

За його словами, від початку евакуаційних заходів з області самостійно або за допомогою органів влади та волонтерів виїхали понад 1 мільйон 461 тисяча людей, серед них, понад 215,8 тисячі дітей.

На підконтрольній Україні території Донецької області наразі залишаються близько 77,5 тисячі людей. У 21 громаді, які належать до територій активних бойових дій, перебувають близько 64 тисяч людей, серед них 2556 дітей. Протягом вересня евакуювалися близько 18 тисяч людей, з яких 1 317, діти.

За словами Дмитра Петліна, темпи евакуації зростають на тлі посилення обстрілів та безпекових загроз.

“Збільшилась кількість обстрілів і загроз, і кількість людей, які прийняли рішення стосовно евакуації, збільшилась”, — сказав Дмитро Петлін.

Скільки людей залишаються у громадах Донеччини

Під час брифінгу в Донецькій ОВА також назвали актуальну кількість жителів у низці громад області:

• Краматорська — близько 30 100 людей;
• Слов’янська — близько 24 200;
• Олександрівська — близько 6 000;
• Лиманська — близько 2 100;
• Дружківська — близько 1 480;
• Святогірська — понад 1 040;
• Добропільська — близько 880;
• Костянтинівська — близько 760;
• Новодонецька — близько 730;
• Миколаївська — близько 390 людей.

Кількість населення скоротилася в Новодонецькій громаді — від початку вересня приблизно на 2100 людей. В Олександрівській громаді кількість жителів зменшилася приблизно на 1 300 людей. В ОВА пояснюють відтік населення передусім погіршенням безпекової ситуації. Зокрема, у чотирьох населених пунктах Новодонецької громади було ухвалено рішення про обов’язкову евакуацію дітей із батьками або іншими законними представниками.

До теми:

“Між шостим і сьомим поверхом починають складати дрова”: як відбувається евакуація на Донеччині

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!