У січні 1918 року в Бахмуті, повітовому центрі Катеринославщини, вийшов друком перший і єдиний номер учнівського журналу «Вільні думки». Це був чи не перший на Донеччині зразок україномовної журнальної періодики, започаткований з ініціативи Бахмутського гуртка української учнівської молоді. Цікаво простежити життєвий шлях дописувачів бахмутських «Вільних думок». Більшість з них (крім Володимира Сосюри, який став класиком української літератури ХХ століття) загубилася потім у вирі подій громадянської війни, радянських репресій і голодоморів.

Але принаймні один з них залишив помітний слід у літературному житті еміграції, пройшовши складний і звивистий шлях із революційного Бахмута до Сараєва в тодішній Югославії. Це Гнат Побігайло (1899 – 1960), уродженець Бахмута, випускник Бахмутської чоловічої гімназії, учасник учнівського журналу «Проблески» (1916 – 1917), редактор літературно-просвітнього журналу «Вільні думки» (1918), пізніше – учасник білого руху й російськомовний поет міжвоєнної еміграції, випускник сільськогосподарського факультету університету в Белграді (1926), дослідник і викладач у галузі сільськогосподарських наук. Детально про біографію Гната Побігайло розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Бахмутська чоловіча гімназія, де навчався Г. Побігайло.

Першими  відомостями про Гната Побігайла ми завдячуємо його  сучаснику Федору Максименку (1897 – 1983), засновнику української історичної бібліографії, чиї дитячі та юнацькі роки пройшли в Бахмуті. У своєму листі до бахмутського краєзнавця Валентина Замкового він подає опис книжкового раритету, який довго зберігав у своїй особистій бібліотеці, а потім передав до Історичної бібліотеки в Києві: «Вільні думки. Літературно-просвітній журнал. Видає гурток Бахмутської молоді. Редагує Гнат Побігайло. Бахмут, 1918. № 1. Січень».

Сторінка з опису домоволодінь м. Бахмута з адресою помешкання родини Побігайлів.

У своїх листах Ф. Максименко згадував також учнівський журнал «Проблески», що видавався в передреволюційну пору, в 1916 – 1917 роках, при Бахмутському реальному училищі за редакцією вчителя історії Олександра Кобалевського. На сторінках «Проблесков» серед інших спроб учнівської літературної творчості зустрічаємо й публікації за підписом «И. Побегайло, ученик 7 кл. Бахмутской мужской гимназии» та криптонімом «И.П.». Це подорожні нотатки «Екатеринослав – Александровск (Через пороги)» та «По местам «Слово о полку Игореви», прозовий етюд «Зимними сумерками» і стаття «Памяти поэта» до 30-річчя смерті С.Я. Надсона. Це  той самий Гнат Побігайло – невдовзі редактор першого українського журналу в Бахмуті. Вже перші російськомовні прозові й критичні спроби обдарованого гімназиста виявляють спостережливість і майстерність оповідача, його зацікавлення гострими соціально-психологічними проблемами й актуальними на той час літературно-художніми течіями.

Учнівський журнал «Проблески», в якому друкувалися перші літературні спроби Г. Побігайла.

У «Вільних думках» 1918 року перу Г. Побігайла належать вступна стаття «Од редактора» й прозовий етюд «Вечірня мелодія». Редакційна стаття, що мала програмний характер, свідчила про причетність української шкільної молоді Бахмута, до якої належав і Гнат Побігайло, до ідей та настроїв, викликаних Українською революцією 1917 – 1921 років, про пошук молоддю свого національного самовизначення та шляхів творчої самореалізації в річищі української мови й культури.

В журналі зазначена адреса редакції: Бахмут на Катеринославщині, Олександрівська вулиця, № 75. За цією адресою в «Оцінному описі домоволодінь, що підлягають земському обкладанню» міста Бахмута 1919 року значиться домоволодіння Гликерії Іллівни Побігайло, селянки Бахмутської волості Катеринославської губернії. Подальші дослідження з’ясували, що Гнат Ілліч Побігайло (1899 – 1960) народився в Бахмуті 10 жовтня (за старим стилем 27 вересня) в родині Іллі Опанасовича та Гликерії Іллівни Побігайлів. Його батько за походженням належав до селян, після військової служби був запасним феєрверкером російської армії.

Вступна стаття Г. Побігайла в журналі «Вільні думки». Бахмут, 1918

Участь гімназиста Гната Побігайла у видавничій діяльності Бахмутського гуртка української шкільної молоді та його спроби української літературної творчості були пов’язані з національно-культурним відродженням, яке переживало українство на Донеччині в 1917 – 1918 роках. Чимало земляків воювали потім в українському війську. Інакше склалася доля Гната Побігайла, який, очевидно, в 1919 році був мобілізований до денікінської армії, а після поразки білогвардійців евакуювався разом із братом Олександром із Криму через Туреччину, нарешті осів у Югославії.

У Белграді Г. Побігайло закінчив сільськогосподарський факультет університету (1926), але докторську дисертацію захистив лише в 1957 році. Працював спочатку асистентом на своєму факультеті, потім начальником Відділу фітопатології в Інституті сільськогосподарських досліджень у Топчидері (передмістя Белграду). Після Другої світової війни він продовжив науково-дослідницьку роботу в Сараєво, з 1948 року викладав фітопатологію, мікробіологію та бджільництво в Сараєвському університеті. У 1954/55 навчальному році був продеканом сільськогосподарського факультету.

Обкладинка збірки віршів Г. Побігайла «Ну, так что ж!». Белград, 1938.

У 1920-30-х роках Гнат Побігайло брав активну участь у літературному житті російської еміграції, був учасником літературного гуртка Голенищева-Кутузова в Белграді. Його вірші друкувалися в журналі «Воля России» (Прага, 1928), збірнику «Ступени» (Белград, 1927). У 1938 році вийшла друком єдина його авторська поетична збірка «Ну, так что ж?», яка містить 69 віршів, включно з двома перекладами з сербських поетів.

Зразки зрілої поетичної творчості Гната Побігайла, які можна знайти в мережі Інтернет, засвідчують своєрідність його індивідуального творчого стилю (за деякими оцінками – «єдиний справжній футурист серед поетів російської еміграції»). У багатьох віршах бачимо відгуки бахмутського періоду життя, подій революції та громадянської війни («Камень на камень», «Надгробная речь», «Браслеты и шуба»).

Пореволюційна біографія земляка-бахмутянина, редактора першого українського журналу на Донеччині під час Української революції 1917 – 1921 років, являє собою один із численних варіантів соціальної та духовної еволюції місцевої української молоді під впливом революційних подій.

Кабінет Міністрів України оновив вартість ремонтних робіт за програмою “єВідновлення”. Тепер їх рахуватимуть за цінами, які відповідають ринковим. Завдяки цьому зростуть суми компенсацій на відновлення житла.

Про це повідомила народна депутатка, очільниця партії “Слуга народу” Олена Шуляк.

Оновлено розрахунок вартості ремонтних робіт через “єВідновлення”

Кабінет Міністрів оновив розрахункову вартість ремонтних робіт за програмою “єВідновлення”. Старі розцінки не відповідали ринковим цінам, тому уряд переглянув вартість 65 видів робіт. Їхню середню ціну підвищили на близько 27,5%. Це означає, що суми компенсацій для людей зростатимуть, оскільки базуватимуться на більш реалістичному ціннику.

Для прикладу:

• заміна металевих вхідних дверей коштуватиме 31 220 гривень (замість 14 415 гривень);
• відновлення фасаду з утепленням коштуватиме 3 021 гривень за квадратний метр (замість 2 348 гривень за квадратний метр);
• локальний ремонт покрівлі коштуватие 597 гривень за квадратний метр (замість 512 гривень за квадратний метр).

До переліку робіт також внесли нові позиції, зокрема відновлення інженерних мереж: каналізації, опалення, газопостачання та електропостачання.

Нові розцінки почнуть діяти з 5 січня. Граничні максимальні виплати у програмі залишаються без змін:

• на поточний дрібний ремонт пошкодженого житла — до 200 000 гривень;
• на капітальний ремонт квартир — до 350 000 гривень;
• на капітальний ремонт пошкоджених приватних будинків — до 500 000 гривень. 

Читайте також:

• Уряд зрівняв умови іпотеки для мобілізованих у програмі єОселя: деталі
• Чи відмовлять у компенсації за зруйноване житло, якщо сім’я вже придбала нове: відповідь юристів
• Прожитковий мінімум та мінімальна зарплата у 2026 році: на які зміни варто чекати українцям

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

За останні 3 роки та 8 місяців повномасштабної війни Росія окупувала близько 23% території Донецької області. Водночас під контролем Сил оборони України залишається 22,6% регіону, а темпи просування російських військ у масштабах усієї області залишаються повільними. У цілому на окупацію Донеччини, росіянам потрібно ще не менше 3 років.

Про це повідомляють аналітики Deep State.

Окупація Донецької області: скільки часу треба росіянам

За підрахунками Deep State, за 44 місяці або приблизно 1 350 днів повномасштабної війни росія захопила 23% території Донецької області. Попри активні бойові дії та щоденні оновлення на мапі фронту, загальна динаміка окупації регіону залишається повільною.

До початку повномасштабного вторгнення у 2022 році проросійські збройні формування контролювали близько 32% Донеччини. У перші 40 днів вторгнення, на тлі прориву оборони на півдні України та оточення Маріуполя, російські війська змогли захопити ще приблизно 22,4% області.

Після цього темпи просування значно знизилися. Сили оборони України закріпилися на лінії від Великої Новосілки до Вугледару, а російські підрозділи зазнавали значних втрат під час штурмів Донецького укріпленого району.

Аналітики також звертають увагу на історичний контекст. Так, німецький Вермахт менш ніж за 47 місяців під час Другої світової війни пройшов шлях від Західного Бугу до москви та сталінграда, а згодом — до Берліна. Натомість російські війська за майже аналогічний період змогли просунутися лише від Донецька до Покровська.

За відсутності кардинальних змін у конфігурації сил, для повної окупації всієї Донецької області росії може знадобитися щонайменше ще три роки. Водночас Україна наразі також не має можливості звільнити всі міжнародно визнані території за поточних умов, пишуть аналітики.

До теми:

Бої біля Покровська: українські військові тримають оборону й шукають нові логістичні шляхи

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!