У січні 1918 року в Бахмуті, повітовому центрі Катеринославщини, вийшов друком перший і єдиний номер учнівського журналу «Вільні думки». Це був чи не перший на Донеччині зразок україномовної журнальної періодики, започаткований з ініціативи Бахмутського гуртка української учнівської молоді. Цікаво простежити життєвий шлях дописувачів бахмутських «Вільних думок». Більшість з них (крім Володимира Сосюри, який став класиком української літератури ХХ століття) загубилася потім у вирі подій громадянської війни, радянських репресій і голодоморів.

Але принаймні один з них залишив помітний слід у літературному житті еміграції, пройшовши складний і звивистий шлях із революційного Бахмута до Сараєва в тодішній Югославії. Це Гнат Побігайло (1899 – 1960), уродженець Бахмута, випускник Бахмутської чоловічої гімназії, учасник учнівського журналу «Проблески» (1916 – 1917), редактор літературно-просвітнього журналу «Вільні думки» (1918), пізніше – учасник білого руху й російськомовний поет міжвоєнної еміграції, випускник сільськогосподарського факультету університету в Белграді (1926), дослідник і викладач у галузі сільськогосподарських наук. Детально про біографію Гната Побігайло розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Бахмутська чоловіча гімназія, де навчався Г. Побігайло.

Першими  відомостями про Гната Побігайла ми завдячуємо його  сучаснику Федору Максименку (1897 – 1983), засновнику української історичної бібліографії, чиї дитячі та юнацькі роки пройшли в Бахмуті. У своєму листі до бахмутського краєзнавця Валентина Замкового він подає опис книжкового раритету, який довго зберігав у своїй особистій бібліотеці, а потім передав до Історичної бібліотеки в Києві: «Вільні думки. Літературно-просвітній журнал. Видає гурток Бахмутської молоді. Редагує Гнат Побігайло. Бахмут, 1918. № 1. Січень».

Сторінка з опису домоволодінь м. Бахмута з адресою помешкання родини Побігайлів.

У своїх листах Ф. Максименко згадував також учнівський журнал «Проблески», що видавався в передреволюційну пору, в 1916 – 1917 роках, при Бахмутському реальному училищі за редакцією вчителя історії Олександра Кобалевського. На сторінках «Проблесков» серед інших спроб учнівської літературної творчості зустрічаємо й публікації за підписом «И. Побегайло, ученик 7 кл. Бахмутской мужской гимназии» та криптонімом «И.П.». Це подорожні нотатки «Екатеринослав – Александровск (Через пороги)» та «По местам «Слово о полку Игореви», прозовий етюд «Зимними сумерками» і стаття «Памяти поэта» до 30-річчя смерті С.Я. Надсона. Це  той самий Гнат Побігайло – невдовзі редактор першого українського журналу в Бахмуті. Вже перші російськомовні прозові й критичні спроби обдарованого гімназиста виявляють спостережливість і майстерність оповідача, його зацікавлення гострими соціально-психологічними проблемами й актуальними на той час літературно-художніми течіями.

Учнівський журнал «Проблески», в якому друкувалися перші літературні спроби Г. Побігайла.

У «Вільних думках» 1918 року перу Г. Побігайла належать вступна стаття «Од редактора» й прозовий етюд «Вечірня мелодія». Редакційна стаття, що мала програмний характер, свідчила про причетність української шкільної молоді Бахмута, до якої належав і Гнат Побігайло, до ідей та настроїв, викликаних Українською революцією 1917 – 1921 років, про пошук молоддю свого національного самовизначення та шляхів творчої самореалізації в річищі української мови й культури.

В журналі зазначена адреса редакції: Бахмут на Катеринославщині, Олександрівська вулиця, № 75. За цією адресою в «Оцінному описі домоволодінь, що підлягають земському обкладанню» міста Бахмута 1919 року значиться домоволодіння Гликерії Іллівни Побігайло, селянки Бахмутської волості Катеринославської губернії. Подальші дослідження з’ясували, що Гнат Ілліч Побігайло (1899 – 1960) народився в Бахмуті 10 жовтня (за старим стилем 27 вересня) в родині Іллі Опанасовича та Гликерії Іллівни Побігайлів. Його батько за походженням належав до селян, після військової служби був запасним феєрверкером російської армії.

Вступна стаття Г. Побігайла в журналі «Вільні думки». Бахмут, 1918

Участь гімназиста Гната Побігайла у видавничій діяльності Бахмутського гуртка української шкільної молоді та його спроби української літературної творчості були пов’язані з національно-культурним відродженням, яке переживало українство на Донеччині в 1917 – 1918 роках. Чимало земляків воювали потім в українському війську. Інакше склалася доля Гната Побігайла, який, очевидно, в 1919 році був мобілізований до денікінської армії, а після поразки білогвардійців евакуювався разом із братом Олександром із Криму через Туреччину, нарешті осів у Югославії.

У Белграді Г. Побігайло закінчив сільськогосподарський факультет університету (1926), але докторську дисертацію захистив лише в 1957 році. Працював спочатку асистентом на своєму факультеті, потім начальником Відділу фітопатології в Інституті сільськогосподарських досліджень у Топчидері (передмістя Белграду). Після Другої світової війни він продовжив науково-дослідницьку роботу в Сараєво, з 1948 року викладав фітопатологію, мікробіологію та бджільництво в Сараєвському університеті. У 1954/55 навчальному році був продеканом сільськогосподарського факультету.

Обкладинка збірки віршів Г. Побігайла «Ну, так что ж!». Белград, 1938.

У 1920-30-х роках Гнат Побігайло брав активну участь у літературному житті російської еміграції, був учасником літературного гуртка Голенищева-Кутузова в Белграді. Його вірші друкувалися в журналі «Воля России» (Прага, 1928), збірнику «Ступени» (Белград, 1927). У 1938 році вийшла друком єдина його авторська поетична збірка «Ну, так что ж?», яка містить 69 віршів, включно з двома перекладами з сербських поетів.

Зразки зрілої поетичної творчості Гната Побігайла, які можна знайти в мережі Інтернет, засвідчують своєрідність його індивідуального творчого стилю (за деякими оцінками – «єдиний справжній футурист серед поетів російської еміграції»). У багатьох віршах бачимо відгуки бахмутського періоду життя, подій революції та громадянської війни («Камень на камень», «Надгробная речь», «Браслеты и шуба»).

Пореволюційна біографія земляка-бахмутянина, редактора першого українського журналу на Донеччині під час Української революції 1917 – 1921 років, являє собою один із численних варіантів соціальної та духовної еволюції місцевої української молоді під впливом революційних подій.

Світлина фотожурналістки Анастасії Тейлор-Лінд, зроблена на Полтавщині, стала однією з найкращих у 2025 році за версією National Geographic. На фото зображена родина переселенців з Авдіївки — у кадрі тітка тримає за руку свого маленького племінника.

Про це повідомляє National Geographic.

Фото переселенців з Донеччини стало найкращим у 2025 році

Видання National Geographic опублікувало традиційний перелік найкращих світлин року. Однією з них стало фото родини переселенців з Авдіївки, яке має назву “В обіймах родини”. Авторкою фото є фотографка Анастасія Тейлор-Лінд.

У кадрі жінка Ольга Гринік ніжно тримає за руку свого маленького племінника Тимофія. Цей момент фотографка вловила під час сімейного застілля у дворі будинку на Полтавщині, де зараз мешкає родина.

Анастасія Тейлор-Лінд та її колега-репортерка Аліса Сопова документують життя родини Гриників протягом останніх семи років. Їхня історія стала основною проєкту-розповіді 5K From the Frontline, метою якого є зображення повсякденних побутових деталей життя в умовах війни.

Раніше Анастасія Тейлор-Лінд фотографувала Гриників, коли вони тікали з міста в місто, рятуючись від війни, коли народжувалися діти та чоловіки один за одним вирушали до лав української армії. Серед фотографій є і будинок родини в Авдіївці, в якому вони жили до 2022 року. Зараз він зруйнований.

Читайте також:

• Готується до протезування і відновлення бізнесу: історія Ольги Долгої, яка вижила після удару авіабомби в Добропіллі
• Команда жінок з Миргорода шиє адаптивний одяг для поранених військових: історія волонтерок
• П’ятнадцять підлітків з Донеччини отримають шанс поїхати до США на конкурс винахідників

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм! 

Благодійний фонд “До України з Любов’ю” запустив програму безплатного проживання для внутрішньо переміщених осіб пенсійного віку, які втратили житло через війну. Учасників розміщують у пансіонаті в місті Ворзель, що в Київській області.

Про це повідомили представники Бахмутської міської ради.

Безплатне житло для ВПО старшого віку

У межах програми передбачене проживання людей віком 70+ років у пансіонаті, що розташований в місті Ворзель, що в Київській області. Переселенців розміщуватимуть безплатно у двомісних кімнатах із власним санвузлом.

Претендувати на житло можуть:

• сімейні пари пенсійного віку;
• родичі старшого віку;
• самотні пенсіонери.

Водночас пансіонат приймає лише людей, які можуть самостійно пересуватися та обслуговувати себе. Цілодобовий або стаціонарний догляд тут не передбачений.

Як долучитися

Для того щоб подати заявку на проживання в пансіонаті, потрібно заповнити форму за покликанням, де потрібно заповнити наступні пункти:

• прізвище, ім’я та по батькові;
• вік;
• контактний телефон;
• фотографії сім’ї або індивідуальна, якщо людина самотня;
• ІПН;
• повне місце прописки;
• наявність у власності зруйнованого майна та де воно знаходиться;
• повна адреса та умови проживання станом на зараз;
• чи маєте статус ВПО;
• склад сім’ї, кількість, вік, імена та наявність осіб з інвалідністю;
• де на цей момент проживають рідні та діти;
• розмір сукупного доходу від пенсій та соціальних виплат;
• коротка історія життя.

Читайте також:

Який в Україні рівень безробіття серед ВПО: відповідь МОМ

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!