У січні 1918 року в Бахмуті, повітовому центрі Катеринославщини, вийшов друком перший і єдиний номер учнівського журналу «Вільні думки». Це був чи не перший на Донеччині зразок україномовної журнальної періодики, започаткований з ініціативи Бахмутського гуртка української учнівської молоді. Цікаво простежити життєвий шлях дописувачів бахмутських «Вільних думок». Більшість з них (крім Володимира Сосюри, який став класиком української літератури ХХ століття) загубилася потім у вирі подій громадянської війни, радянських репресій і голодоморів.

Але принаймні один з них залишив помітний слід у літературному житті еміграції, пройшовши складний і звивистий шлях із революційного Бахмута до Сараєва в тодішній Югославії. Це Гнат Побігайло (1899 – 1960), уродженець Бахмута, випускник Бахмутської чоловічої гімназії, учасник учнівського журналу «Проблески» (1916 – 1917), редактор літературно-просвітнього журналу «Вільні думки» (1918), пізніше – учасник білого руху й російськомовний поет міжвоєнної еміграції, випускник сільськогосподарського факультету університету в Белграді (1926), дослідник і викладач у галузі сільськогосподарських наук. Детально про біографію Гната Побігайло розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Бахмутська чоловіча гімназія, де навчався Г. Побігайло.

Першими  відомостями про Гната Побігайла ми завдячуємо його  сучаснику Федору Максименку (1897 – 1983), засновнику української історичної бібліографії, чиї дитячі та юнацькі роки пройшли в Бахмуті. У своєму листі до бахмутського краєзнавця Валентина Замкового він подає опис книжкового раритету, який довго зберігав у своїй особистій бібліотеці, а потім передав до Історичної бібліотеки в Києві: «Вільні думки. Літературно-просвітній журнал. Видає гурток Бахмутської молоді. Редагує Гнат Побігайло. Бахмут, 1918. № 1. Січень».

Сторінка з опису домоволодінь м. Бахмута з адресою помешкання родини Побігайлів.

У своїх листах Ф. Максименко згадував також учнівський журнал «Проблески», що видавався в передреволюційну пору, в 1916 – 1917 роках, при Бахмутському реальному училищі за редакцією вчителя історії Олександра Кобалевського. На сторінках «Проблесков» серед інших спроб учнівської літературної творчості зустрічаємо й публікації за підписом «И. Побегайло, ученик 7 кл. Бахмутской мужской гимназии» та криптонімом «И.П.». Це подорожні нотатки «Екатеринослав – Александровск (Через пороги)» та «По местам «Слово о полку Игореви», прозовий етюд «Зимними сумерками» і стаття «Памяти поэта» до 30-річчя смерті С.Я. Надсона. Це  той самий Гнат Побігайло – невдовзі редактор першого українського журналу в Бахмуті. Вже перші російськомовні прозові й критичні спроби обдарованого гімназиста виявляють спостережливість і майстерність оповідача, його зацікавлення гострими соціально-психологічними проблемами й актуальними на той час літературно-художніми течіями.

Учнівський журнал «Проблески», в якому друкувалися перші літературні спроби Г. Побігайла.

У «Вільних думках» 1918 року перу Г. Побігайла належать вступна стаття «Од редактора» й прозовий етюд «Вечірня мелодія». Редакційна стаття, що мала програмний характер, свідчила про причетність української шкільної молоді Бахмута, до якої належав і Гнат Побігайло, до ідей та настроїв, викликаних Українською революцією 1917 – 1921 років, про пошук молоддю свого національного самовизначення та шляхів творчої самореалізації в річищі української мови й культури.

В журналі зазначена адреса редакції: Бахмут на Катеринославщині, Олександрівська вулиця, № 75. За цією адресою в «Оцінному описі домоволодінь, що підлягають земському обкладанню» міста Бахмута 1919 року значиться домоволодіння Гликерії Іллівни Побігайло, селянки Бахмутської волості Катеринославської губернії. Подальші дослідження з’ясували, що Гнат Ілліч Побігайло (1899 – 1960) народився в Бахмуті 10 жовтня (за старим стилем 27 вересня) в родині Іллі Опанасовича та Гликерії Іллівни Побігайлів. Його батько за походженням належав до селян, після військової служби був запасним феєрверкером російської армії.

Вступна стаття Г. Побігайла в журналі «Вільні думки». Бахмут, 1918

Участь гімназиста Гната Побігайла у видавничій діяльності Бахмутського гуртка української шкільної молоді та його спроби української літературної творчості були пов’язані з національно-культурним відродженням, яке переживало українство на Донеччині в 1917 – 1918 роках. Чимало земляків воювали потім в українському війську. Інакше склалася доля Гната Побігайла, який, очевидно, в 1919 році був мобілізований до денікінської армії, а після поразки білогвардійців евакуювався разом із братом Олександром із Криму через Туреччину, нарешті осів у Югославії.

У Белграді Г. Побігайло закінчив сільськогосподарський факультет університету (1926), але докторську дисертацію захистив лише в 1957 році. Працював спочатку асистентом на своєму факультеті, потім начальником Відділу фітопатології в Інституті сільськогосподарських досліджень у Топчидері (передмістя Белграду). Після Другої світової війни він продовжив науково-дослідницьку роботу в Сараєво, з 1948 року викладав фітопатологію, мікробіологію та бджільництво в Сараєвському університеті. У 1954/55 навчальному році був продеканом сільськогосподарського факультету.

Обкладинка збірки віршів Г. Побігайла «Ну, так что ж!». Белград, 1938.

У 1920-30-х роках Гнат Побігайло брав активну участь у літературному житті російської еміграції, був учасником літературного гуртка Голенищева-Кутузова в Белграді. Його вірші друкувалися в журналі «Воля России» (Прага, 1928), збірнику «Ступени» (Белград, 1927). У 1938 році вийшла друком єдина його авторська поетична збірка «Ну, так что ж?», яка містить 69 віршів, включно з двома перекладами з сербських поетів.

Зразки зрілої поетичної творчості Гната Побігайла, які можна знайти в мережі Інтернет, засвідчують своєрідність його індивідуального творчого стилю (за деякими оцінками – «єдиний справжній футурист серед поетів російської еміграції»). У багатьох віршах бачимо відгуки бахмутського періоду життя, подій революції та громадянської війни («Камень на камень», «Надгробная речь», «Браслеты и шуба»).

Пореволюційна біографія земляка-бахмутянина, редактора першого українського журналу на Донеччині під час Української революції 1917 – 1921 років, являє собою один із численних варіантів соціальної та духовної еволюції місцевої української молоді під впливом революційних подій.

На окупованій частині Донеччини працюють фахівці Єдиного інституту просторового планування (ЄІПП). Вони займаються так званою “відбудовою” — розробляють генплани зруйнованих міст, за якими їх, нібито, відновлюватиме окупаційна влада. Керує цією установою росіянка Діна Саттарова.

Що відомо про Діну Саттарову і її роль на ТОТ? Редакція зібрала досьє.

Діна Саттарова, біографія

Дати народження Діни Саттарової немає у відкритих джерелах і її офіційній біографії. Ймовірно, вона народилася 9 лютого 1972 року. На сторінці ЄІПП у забороненій соцмережі “Вконтакте” є пост, датований 9 лютого з привітанням Саттарової з днем народження. А на сайті “Декларації росії” вказано, що вона народилася 1972 року.

Біографію Діни Саттарової публікує російське агентство будівельних новин. У ній зазначено, що Саттарова закінчила Казанський державний архітектурно-будівельний університет за спеціальністю “Архітектура”, отримала кваліфікацію архітектора. Також вона закінчила очну магістратуру за спеціальністю “Міське управління та розвиток” в Університеті Еразмуса в Роттердамі. Має ступінь магістра наук з міського управління та розвитку.

Професійну кар’єру почала з 1998 року. До 2000 року працювала архітекторкою в державних та комерційних організаціях. З липня 2000 року призначена генеральною директоркою некомерційної організації культури “Фонд розвитку архітектури”.

У травні 2008 року стала архітекторкою Московського науково-дослідного та проєктного інституту об’єктів культури, відпочинку, спорту та охорони здоров’я. З жовтня 2010 року по серпень 2014 року працювала на керівних посадах у державних організаціях Москви.

У вересні 2014 року Діна Саттарова очолила “Науково-дослідний та проєктний інститут містобудівного планування міста Москви”. У лютому 2022 року його передали з власності Москви у федеральну власність. Він став Єдиним інститутом просторового планування і тепер підпорядковується міністерству будівництва та житлово-комунального господарства рф. Посаду директорки Саттарова обіймає і досі.

Діяльність Діни Саттарової на окупованих територіях України

Діна Саттарова є частою гостею на тимчасово окупованій Донеччині. Вона проводить зустрічі з так званим “урядом днр”. Фокус її роботи — відбудова територій.

Саттарова налагодила роботу з Росреєстром щодо захоплених територій України. Вони систематизують дані про території та планують їхню забудову. У своїй риториці директорка ЄІПП називає ТОТ України “воз’єднаними регіонами рф”.

“В результаті нашої взаємодії з Росреєстром, регіональними органами влади воз’єднаних суб’єктів, а також ППК “Роскадастр” стають доступні дані про території, в межах яких планується розробка документації щодо планування території”, — заявила Діна Саттарова під час економічного форуму в Петербурзі у червні 2026 року.

Хоч Єдиний інститут просторового планування позиціонує себе як структура для розвитку росії, майже вся його діяльність пов’язана саме з окупованими територіями України. Так у лютому 2026 року ЄІПП відзвітував про результати роботи за 4 роки. Серед так званих досягнень вказані лише проєкти для окупованих частин Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей. Фахівці ЄІПП, нібито, розробили понад 200 проєктів — схеми територіального планування, генеральні плани, проєкти планування території, архітектурно-містобудівні концепції, майстер-плани та комплексні схеми розвитку туризму. Який відсоток цих проєктів втілився в життя, а не залишився на папері, не уточнюють.

Примітно, що на офіційному сайті ЄІПП в розділі проєкти за 2026 рік вказані лише об’єкти на ТОТ України. В усіх проєктах Діна Саттарова вказана як кураторка. При цьому жодного проєкту для російських регіонів не передбачено.

Так само було і в 2025 році — всі проєкти, зазначені в переліку, стосувалися окупованих регіонів України. Жодних ініціатив для рф не було.

Як Діна Саттарова використовує у своїй риториці Бахмут

Саме у 2026 році окупаційна влада Донеччини почала активно просувати тему відбудови у своїй риториці. Ключовою фігурою є Діна Саттарова. ЄІПП, яким вона керує, розробляє генплани відбудови окупованих міст.

У лютому 2026 року уряд “днр” заявив про розробку генпланів відбудови окупованих Бахмута, Курахового і Великої Новосілки. Ці роботи планують завершити у 2026 році. На сьогодні генплан досі не представили.

На одній з нарад у Донецьку Саттарова висловила свої плани на відновлення Бахмута. За словами росіянки, в міста є економічний потенціал. Про відновлення цивільної інфраструктури не згадується.

“У населених пунктах, які сильно постраждали в ході сво, таких як Артемівськ, на сьогодні мешканців немає взагалі, але територія має значний економічний потенціал, у тому числі завдяки покладам каолінової глини та солі, і робочі місця, що створять у майбутньому, залучать сюди жителів”, — зазначала Саттарова.

Фахівці ЄІПП розглядають Бахмут скоріше як промисловий осередок. Жителів сюди, нібито, приваблюватимуть робочі місця. Окупанти наводять і цифру — нібито понад 15 тисяч робочих місць можуть створити в Бахмуті. Строків не уточнюють, але стверджують, що це станеться “за умови відновлення роботи ключових промислових підприємств”. На сьогодні реальних кроків щодо відбудови Бахмута російська сторона не зробила.

Таким чином, Діна Саттарова стала однією з ключових російських чиновниць, залучених до планування окупованих територій України. Втім, за заявами про “відбудову” зараз переважно стоять лише плани та документи. Реальних масштабних робіт із відновлення зруйнованих українських міст російська сторона не демонструє. Натомість у риториці Саттарової та окупаційної влади є фокус саме на промислове використання захоплених територій, а не на відновлення цивільного життя.

Читайте також:

• Росіяни показали, який вигляд має зруйнований Бахмут у вересні: відео
• Що стоїть за російськими заявами про “відновлення” окупованих територій
• Відпочинок, якого більше немає: як російська окупація знищила курорти Азовського моря

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Благодійний фонд “Право на захист” за підтримки УВКБ ООН приймає заяви на багатоцільову грошову допомогу для вимушено переміщених осіб. Сума виплати становить до 12 300 гривень на одну особу за три місяці або 10 800 гривень для громадян, які повернулися з-за кордону чи до постійного місця проживання.

Детальніше — в матеріалі Бахмут IN.UA

Виплати до 12 300 гривень для ВПО у Рівному

Благодійний фонд “Право на захист” за підтримки УВКБ ООН приймає заяви на багатоцільову грошову допомогу для вимушено переміщених осіб. Сума виплати становить до 12 300 гривень на одну особу за три місяці або 10 800 гривень для громадян, які повернулися з-за кордону чи до постійного місця проживання.

Програма розрахована на вимушено переміщених осіб, які змінили місце проживання протягом останніх 45 днів через загрозу життю, обстріли або обов’язкову евакуацію. Допомогу також можуть отримати переселенці, які перебувають у статусі ВПО від 46 днів до шести місяців і залишили домівки через війну. Окремою категорією є люди, які повернулися з-за кордону після вимушеного переміщення через воєнні дії. Їхнє повернення має відбутися протягом останніх 12 місяців, але не раніше ніж три місяці тому.

Де і коли відбувається реєстрація

Прийом документів та реєстрація заявників проходить у місті Рівне за адресою: вулиця Словацького, 3а, приміщення “Простору Інтеграції”. Команда благодійного фонду “Право на захист” приймає заяви щочетверга з 10:00 до 16:00. У графіку роботи передбачена обідня перерва з 13:00 до 14:00.

Прийом громадян здійснюється виключно за попереднім записом. Щоб потрапити в чергу на подачу документів, необхідно заповнити електронну форму за посиланням. Перед зверненням заявникам рекомендують ознайомитися з детальними умовами програми на сайті фонду. Консультації щодо реєстрації можна отримати за телефоном гарячої лінії 0 800 307 711 у будні дні з 09:00 до 18:00.

Факт реєстрації не означає автоматичного призначення виплати, оскільки домогосподарство повинно відповідати встановленим критеріям. Основною вимогою є середньомісячний дохід, який не має перевищувати 8 300 гривень на одну людину на місяць. Під час розгляду заяв організатори також враховують близькість до лінії фронту, умови проживання, склад родини та її вразливості.

Читайте також:

В Одесі ВПО з Донеччини можуть безоплатно отримати взуття для дітей

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!