У січні 1918 року в Бахмуті, повітовому центрі Катеринославщини, вийшов друком перший і єдиний номер учнівського журналу «Вільні думки». Це був чи не перший на Донеччині зразок україномовної журнальної періодики, започаткований з ініціативи Бахмутського гуртка української учнівської молоді. Цікаво простежити життєвий шлях дописувачів бахмутських «Вільних думок». Більшість з них (крім Володимира Сосюри, який став класиком української літератури ХХ століття) загубилася потім у вирі подій громадянської війни, радянських репресій і голодоморів.

Але принаймні один з них залишив помітний слід у літературному житті еміграції, пройшовши складний і звивистий шлях із революційного Бахмута до Сараєва в тодішній Югославії. Це Гнат Побігайло (1899 – 1960), уродженець Бахмута, випускник Бахмутської чоловічої гімназії, учасник учнівського журналу «Проблески» (1916 – 1917), редактор літературно-просвітнього журналу «Вільні думки» (1918), пізніше – учасник білого руху й російськомовний поет міжвоєнної еміграції, випускник сільськогосподарського факультету університету в Белграді (1926), дослідник і викладач у галузі сільськогосподарських наук. Детально про біографію Гната Побігайло розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Бахмутська чоловіча гімназія, де навчався Г. Побігайло.

Першими  відомостями про Гната Побігайла ми завдячуємо його  сучаснику Федору Максименку (1897 – 1983), засновнику української історичної бібліографії, чиї дитячі та юнацькі роки пройшли в Бахмуті. У своєму листі до бахмутського краєзнавця Валентина Замкового він подає опис книжкового раритету, який довго зберігав у своїй особистій бібліотеці, а потім передав до Історичної бібліотеки в Києві: «Вільні думки. Літературно-просвітній журнал. Видає гурток Бахмутської молоді. Редагує Гнат Побігайло. Бахмут, 1918. № 1. Січень».

Сторінка з опису домоволодінь м. Бахмута з адресою помешкання родини Побігайлів.

У своїх листах Ф. Максименко згадував також учнівський журнал «Проблески», що видавався в передреволюційну пору, в 1916 – 1917 роках, при Бахмутському реальному училищі за редакцією вчителя історії Олександра Кобалевського. На сторінках «Проблесков» серед інших спроб учнівської літературної творчості зустрічаємо й публікації за підписом «И. Побегайло, ученик 7 кл. Бахмутской мужской гимназии» та криптонімом «И.П.». Це подорожні нотатки «Екатеринослав – Александровск (Через пороги)» та «По местам «Слово о полку Игореви», прозовий етюд «Зимними сумерками» і стаття «Памяти поэта» до 30-річчя смерті С.Я. Надсона. Це  той самий Гнат Побігайло – невдовзі редактор першого українського журналу в Бахмуті. Вже перші російськомовні прозові й критичні спроби обдарованого гімназиста виявляють спостережливість і майстерність оповідача, його зацікавлення гострими соціально-психологічними проблемами й актуальними на той час літературно-художніми течіями.

Учнівський журнал «Проблески», в якому друкувалися перші літературні спроби Г. Побігайла.

У «Вільних думках» 1918 року перу Г. Побігайла належать вступна стаття «Од редактора» й прозовий етюд «Вечірня мелодія». Редакційна стаття, що мала програмний характер, свідчила про причетність української шкільної молоді Бахмута, до якої належав і Гнат Побігайло, до ідей та настроїв, викликаних Українською революцією 1917 – 1921 років, про пошук молоддю свого національного самовизначення та шляхів творчої самореалізації в річищі української мови й культури.

В журналі зазначена адреса редакції: Бахмут на Катеринославщині, Олександрівська вулиця, № 75. За цією адресою в «Оцінному описі домоволодінь, що підлягають земському обкладанню» міста Бахмута 1919 року значиться домоволодіння Гликерії Іллівни Побігайло, селянки Бахмутської волості Катеринославської губернії. Подальші дослідження з’ясували, що Гнат Ілліч Побігайло (1899 – 1960) народився в Бахмуті 10 жовтня (за старим стилем 27 вересня) в родині Іллі Опанасовича та Гликерії Іллівни Побігайлів. Його батько за походженням належав до селян, після військової служби був запасним феєрверкером російської армії.

Вступна стаття Г. Побігайла в журналі «Вільні думки». Бахмут, 1918

Участь гімназиста Гната Побігайла у видавничій діяльності Бахмутського гуртка української шкільної молоді та його спроби української літературної творчості були пов’язані з національно-культурним відродженням, яке переживало українство на Донеччині в 1917 – 1918 роках. Чимало земляків воювали потім в українському війську. Інакше склалася доля Гната Побігайла, який, очевидно, в 1919 році був мобілізований до денікінської армії, а після поразки білогвардійців евакуювався разом із братом Олександром із Криму через Туреччину, нарешті осів у Югославії.

У Белграді Г. Побігайло закінчив сільськогосподарський факультет університету (1926), але докторську дисертацію захистив лише в 1957 році. Працював спочатку асистентом на своєму факультеті, потім начальником Відділу фітопатології в Інституті сільськогосподарських досліджень у Топчидері (передмістя Белграду). Після Другої світової війни він продовжив науково-дослідницьку роботу в Сараєво, з 1948 року викладав фітопатологію, мікробіологію та бджільництво в Сараєвському університеті. У 1954/55 навчальному році був продеканом сільськогосподарського факультету.

Обкладинка збірки віршів Г. Побігайла «Ну, так что ж!». Белград, 1938.

У 1920-30-х роках Гнат Побігайло брав активну участь у літературному житті російської еміграції, був учасником літературного гуртка Голенищева-Кутузова в Белграді. Його вірші друкувалися в журналі «Воля России» (Прага, 1928), збірнику «Ступени» (Белград, 1927). У 1938 році вийшла друком єдина його авторська поетична збірка «Ну, так что ж?», яка містить 69 віршів, включно з двома перекладами з сербських поетів.

Зразки зрілої поетичної творчості Гната Побігайла, які можна знайти в мережі Інтернет, засвідчують своєрідність його індивідуального творчого стилю (за деякими оцінками – «єдиний справжній футурист серед поетів російської еміграції»). У багатьох віршах бачимо відгуки бахмутського періоду життя, подій революції та громадянської війни («Камень на камень», «Надгробная речь», «Браслеты и шуба»).

Пореволюційна біографія земляка-бахмутянина, редактора першого українського журналу на Донеччині під час Української революції 1917 – 1921 років, являє собою один із численних варіантів соціальної та духовної еволюції місцевої української молоді під впливом революційних подій.

Військово-лікарська комісія (ВЛК) визначає придатність військовозобов’язаних і військовослужбовців до проходження служби за станом здоров’я. У разі якщо ВЛК визнає військового непридатним до подальшої служби, він має право ініціювати процедуру звільнення.

Детальніше про те, як саме подати рапорт на звільнення зі служби — в матеріалі Бахмут IN.UA

Як написати рапорт на звільнення, якщо після ВЛК вас визнали непридатним до служби

Звільнення військовослужбовців за станом здоров’я передбачене Законом України “Про військовий обов’язок і військову службу”. Згідно зі статтею 26 цього закону, звільнення здійснюється:

• у запас — якщо військовослужбовець не досяг граничного віку перебування в запасі та визнаний ВЛК непридатним до служби з переоглядом через 6–12 місяців;
• у відставку — якщо військовослужбовець досяг граничного віку перебування в запасі або визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку.

Як розпочати процедуру звільнення

Для звільнення з військової служби необхідно подати рапорт командиру військової частини. У рапорті вказуються причини звільнення за станом здоров’я з описом наявних захворювань, травм або поранень та часу їх виникнення. До рапорту додаються медичні документи, що підтверджують стан здоров’я.

Разом із рапортом подається прохання про направлення на проходження ВЛК для встановлення непридатності до військової служби.

Після погодження командиром військовослужбовець отримує направлення на ВЛК, яке підписується відповідними посадовими особами штабу або кадрового органу.

Документи для проходження ВЛК

Під час проходження ВЛК подаються:

• медична книжка;
• військовий квиток;
• фотокартка 3×4 см без головного убору (для амбулаторного огляду);
• службова характеристика;
• медична характеристика (у воєнний час подається за можливості).

У разі огляду з приводу поранень, травм, контузій або каліцтв, отриманих під час служби, додатково подається довідка про обставини їх отримання. Допускається подання завірених копій таких документів.

Оформлення звільнення

Після проходження ВЛК військовослужбовець отримує висновок про непридатність до служби. За потреби ВЛК може ухвалити постанову про тимчасове звільнення від виконання службових обов’язків строком до 30 календарних днів.

Висновок ВЛК надсилається до військової частини, де служба персоналу оформлює документи для звільнення та передає їх посадовій особі, уповноваженій ухвалювати відповідне рішення.

Після видання наказу про звільнення військовослужбовець здає посаду та виключається зі списків особового складу частини. Протягом п’яти днів після звільнення необхідно прибути до ТЦК та СП за обраним місцем проживання для взяття на військовий облік.

Як оформити рапорт на звільнення

У рапорті зазначаються:

• повне ім’я та посада командира, якому він адресується;
• назва документа — “Рапорт”;
• прізвище, ім’я, по батькові, посада та військове звання військовослужбовця;
• прохання про звільнення з військової служби за станом здоров’я з посиланням на відповідну норму закону;
• зазначення ТЦК та СП, до якого військовослужбовець має бути направлений для взяття на облік;
• інформація про відсутність претензій до військової частини та командування;
• перелік доданих документів;
• дата та підпис.

Ознайомитися з прикладом документа можна за посиланням.

Рапорт подається через встановлений порядок підпорядкування та є підставою для запуску процедури звільнення після рішення ВЛК.

Читайте також:

Затримка виплат військовим: куди звертатися у 2026 році

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Верховна Рада України ухвалила закон “Про основні засади житлової політики”, який запускає масштабну реформу житлової системи. Документ скасовує радянський Житловий кодекс 1983 року та передбачає перехід до європейської моделі доступу до житла через оренду й соціальні програми.

Про це повідомив Павло Фролов — голова Спеціальної комісії з питань захисту ВПО.

Рада ухвалила Закон про основні засади житлової політики: що він передбачає

Сьогодні, 13 січня, Верховна Рада України ухвалила закон “Про основні засади житлової політики”. За відповідне рішення проголосували 250 народних депутатів.

Документ запроваджує сучасний підхід до житлової політики за європейськими стандартами та офіційно скасовує радянський Житловий кодекс 1983 року, який раніше діяв в Україні. Загалом закон передбачає запуск масштабної реформи житлової системи.

Одним із ключових напрямів стане цифровізація: держава має забезпечити відкриті та прозорі дані про житлові фонди, квартирні черги та службове житло.

Окремий блок присвячений розвитку соціального житла. Воно призначатиметься для ВПО і багатодітних сімей. Орендна плата за таке житло буде нижчою за ринкову.

Закон також передбачає формування фондів житла, яке не підлягатиме приватизації або відчуженню у приватну власність. Водночас вводиться механізм оренди з правом викупу: після 10 років оренди громадяни зможуть набути житло у власність, але скористатися цією можливістю можна буде лише один раз.

Окремо врегульовано питання службового житла. Воно надаватиметься громадянам, які працюють в іншому регіоні, і не підлягатиме приватизації.

Також документ закладає правові основи для реновації — комплексної модернізації застарілого житлового фонду. Крім того, передбачено створення Реєстру доступного житла. Його перший модуль — Реєстр житла для ВПО — вже формується за результатами інвентаризації всієї нерухомості.

Читайте також:

• У Києві відкривають запис на грошову підтримку ООН для переселенців
• В Україні запустили нову житлову програму для ВПО з Луганщини: чи можна її поширити на інші регіони
• Чому зупиняють розгляд заяв на компенсацію за зруйноване житло та що з цим робити

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!