У січні 1918 року в Бахмуті, повітовому центрі Катеринославщини, вийшов друком перший і єдиний номер учнівського журналу «Вільні думки». Це був чи не перший на Донеччині зразок україномовної журнальної періодики, започаткований з ініціативи Бахмутського гуртка української учнівської молоді. Цікаво простежити життєвий шлях дописувачів бахмутських «Вільних думок». Більшість з них (крім Володимира Сосюри, який став класиком української літератури ХХ століття) загубилася потім у вирі подій громадянської війни, радянських репресій і голодоморів.

Але принаймні один з них залишив помітний слід у літературному житті еміграції, пройшовши складний і звивистий шлях із революційного Бахмута до Сараєва в тодішній Югославії. Це Гнат Побігайло (1899 – 1960), уродженець Бахмута, випускник Бахмутської чоловічої гімназії, учасник учнівського журналу «Проблески» (1916 – 1917), редактор літературно-просвітнього журналу «Вільні думки» (1918), пізніше – учасник білого руху й російськомовний поет міжвоєнної еміграції, випускник сільськогосподарського факультету університету в Белграді (1926), дослідник і викладач у галузі сільськогосподарських наук. Детально про біографію Гната Побігайло розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Бахмутська чоловіча гімназія, де навчався Г. Побігайло.

Першими  відомостями про Гната Побігайла ми завдячуємо його  сучаснику Федору Максименку (1897 – 1983), засновнику української історичної бібліографії, чиї дитячі та юнацькі роки пройшли в Бахмуті. У своєму листі до бахмутського краєзнавця Валентина Замкового він подає опис книжкового раритету, який довго зберігав у своїй особистій бібліотеці, а потім передав до Історичної бібліотеки в Києві: «Вільні думки. Літературно-просвітній журнал. Видає гурток Бахмутської молоді. Редагує Гнат Побігайло. Бахмут, 1918. № 1. Січень».

Сторінка з опису домоволодінь м. Бахмута з адресою помешкання родини Побігайлів.

У своїх листах Ф. Максименко згадував також учнівський журнал «Проблески», що видавався в передреволюційну пору, в 1916 – 1917 роках, при Бахмутському реальному училищі за редакцією вчителя історії Олександра Кобалевського. На сторінках «Проблесков» серед інших спроб учнівської літературної творчості зустрічаємо й публікації за підписом «И. Побегайло, ученик 7 кл. Бахмутской мужской гимназии» та криптонімом «И.П.». Це подорожні нотатки «Екатеринослав – Александровск (Через пороги)» та «По местам «Слово о полку Игореви», прозовий етюд «Зимними сумерками» і стаття «Памяти поэта» до 30-річчя смерті С.Я. Надсона. Це  той самий Гнат Побігайло – невдовзі редактор першого українського журналу в Бахмуті. Вже перші російськомовні прозові й критичні спроби обдарованого гімназиста виявляють спостережливість і майстерність оповідача, його зацікавлення гострими соціально-психологічними проблемами й актуальними на той час літературно-художніми течіями.

Учнівський журнал «Проблески», в якому друкувалися перші літературні спроби Г. Побігайла.

У «Вільних думках» 1918 року перу Г. Побігайла належать вступна стаття «Од редактора» й прозовий етюд «Вечірня мелодія». Редакційна стаття, що мала програмний характер, свідчила про причетність української шкільної молоді Бахмута, до якої належав і Гнат Побігайло, до ідей та настроїв, викликаних Українською революцією 1917 – 1921 років, про пошук молоддю свого національного самовизначення та шляхів творчої самореалізації в річищі української мови й культури.

В журналі зазначена адреса редакції: Бахмут на Катеринославщині, Олександрівська вулиця, № 75. За цією адресою в «Оцінному описі домоволодінь, що підлягають земському обкладанню» міста Бахмута 1919 року значиться домоволодіння Гликерії Іллівни Побігайло, селянки Бахмутської волості Катеринославської губернії. Подальші дослідження з’ясували, що Гнат Ілліч Побігайло (1899 – 1960) народився в Бахмуті 10 жовтня (за старим стилем 27 вересня) в родині Іллі Опанасовича та Гликерії Іллівни Побігайлів. Його батько за походженням належав до селян, після військової служби був запасним феєрверкером російської армії.

Вступна стаття Г. Побігайла в журналі «Вільні думки». Бахмут, 1918

Участь гімназиста Гната Побігайла у видавничій діяльності Бахмутського гуртка української шкільної молоді та його спроби української літературної творчості були пов’язані з національно-культурним відродженням, яке переживало українство на Донеччині в 1917 – 1918 роках. Чимало земляків воювали потім в українському війську. Інакше склалася доля Гната Побігайла, який, очевидно, в 1919 році був мобілізований до денікінської армії, а після поразки білогвардійців евакуювався разом із братом Олександром із Криму через Туреччину, нарешті осів у Югославії.

У Белграді Г. Побігайло закінчив сільськогосподарський факультет університету (1926), але докторську дисертацію захистив лише в 1957 році. Працював спочатку асистентом на своєму факультеті, потім начальником Відділу фітопатології в Інституті сільськогосподарських досліджень у Топчидері (передмістя Белграду). Після Другої світової війни він продовжив науково-дослідницьку роботу в Сараєво, з 1948 року викладав фітопатологію, мікробіологію та бджільництво в Сараєвському університеті. У 1954/55 навчальному році був продеканом сільськогосподарського факультету.

Обкладинка збірки віршів Г. Побігайла «Ну, так что ж!». Белград, 1938.

У 1920-30-х роках Гнат Побігайло брав активну участь у літературному житті російської еміграції, був учасником літературного гуртка Голенищева-Кутузова в Белграді. Його вірші друкувалися в журналі «Воля России» (Прага, 1928), збірнику «Ступени» (Белград, 1927). У 1938 році вийшла друком єдина його авторська поетична збірка «Ну, так что ж?», яка містить 69 віршів, включно з двома перекладами з сербських поетів.

Зразки зрілої поетичної творчості Гната Побігайла, які можна знайти в мережі Інтернет, засвідчують своєрідність його індивідуального творчого стилю (за деякими оцінками – «єдиний справжній футурист серед поетів російської еміграції»). У багатьох віршах бачимо відгуки бахмутського періоду життя, подій революції та громадянської війни («Камень на камень», «Надгробная речь», «Браслеты и шуба»).

Пореволюційна біографія земляка-бахмутянина, редактора першого українського журналу на Донеччині під час Української революції 1917 – 1921 років, являє собою один із численних варіантів соціальної та духовної еволюції місцевої української молоді під впливом революційних подій.

У ніч на 16 грудня підрозділи Сил спеціальних операцій Збройних Сил України вдарили по тимчасово окупованій території Донецької області. Вдалося ліквідувати ворожу техніку та російські позиції.

Про це повідомили в ССО.

Удари по окупованій Донеччині

У тимчасово окупованому населеному пункті Благодатне оператори ССО відпрацювали по місцю зберігання російської реактивної системи залпового вогню БМ-27 “Ураган”, а також за місцем розташування екіпажів зазначених систем.

Крім того, в районі Покровська уразили місця накопичення особового складу росіян. Сили спеціальних операцій ЗСУ продовжують застосовувати асиметричні дії, спрямовані на зниження наступальних спроможностей російської армії та знищення її військового потенціалу.

До теми:

ССО ліквідували ворожу групу під час спроби закріпитися біля Покровська

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Бахмутська міська військова адміністрація надала згоду на участь у реалізації експериментального проєкту зі створення фонду муніципального (соціального) орендного житла та надання його в оренду.

Про це йдеться у розпорядженні № 302рр від 10 грудня 2025 року.

Бахмут, створення фонду муніципального житла

Бахмутська громада долучається до експериментального проєкту зі створення фонду муніципального орендного житла. Відповідне розпорядження підписали 10 грудня 2025 року.

Документом передбачено участь громади у реалізації експериментального проєкту щодо створення фонду муніципального (соціального) орендного житла. У межах цього рішення Бахмутська громада планує підписати угоду (меморандум) про участь у проєкті з Міністерством розвитку громад та територій України та Агентством відновлення.

Координацію виконання розпорядження поклали на Олександра Марченка, заступника начальника Бахмутської міської військової адміністрації.

Розпорядження ухвалене на підставі чинного законодавства України, указів Президента щодо воєнного стану, постанов Кабінету Міністрів України та Верховної Ради, зокрема постанови КМУ від 2 липня 2025 року №796, яка регулює реалізацію цього експериментального проєкту.

Що передбачає постанова КМУ №796

Держава запускає 2-річний експериментальний проєкт зі створення муніципального (соціального) орендного житла. У межах проєкту в громадах будуються багатоквартирні житлові будинки, квартири в яких формують фонд муніципального (соціального) орендного житла. Таке житло перебуває в комунальній власності громади та використовується виключно для надання в оренду. Воно не підлягає приватизації, продажу, даруванню, піднайму чи заставі.

Координаторами експериментального проєкту визначені Мінрозвитку та Агентство відновлення. Безпосередніми замовниками будівництва є органи місцевого самоврядування або військові адміністрації, які добровільно долучаються до проєкту шляхом прийняття відповідного рішення та підписання меморандуму. Саме громади визначають земельні ділянки, забезпечують інфраструктуру та організовують будівництво.

Фінансування проєкту здійснюється коштом місцевих бюджетів, а також може доповнюватися коштами міжнародної технічної допомоги, грантами, донорськими та іншими не забороненими законодавством джерелами. Побудовані об’єкти є публічними інвестиціями та використовуються виключно з соціальною метою.

Муніципальне (соціальне) орендне житло має відповідати державним будівельним нормам, бути придатним для проживання, з виконаними внутрішніми опоряджувальними роботами, інженерними мережами, а також із наявністю укриттів та елементів інклюзивності. Для внутрішньо переміщених осіб житло може надаватися з базовими меблями та побутовою технікою.

Отримати таке житло можуть громадяни України, які не мають придатного житла або втратили його внаслідок війни, мають обмежені доходи та відповідають встановленим критеріям. Основними категоріями є:

• внутрішньо переміщені особи;
• ветерани війни та їхні сім’ї;
• члени сімей загиблих Захисників і Захисниць України;
• багатодітні сім’ї;
• сім’ї з малими дітьми;
• особи з інвалідністю;
• постраждалі від домашнього насильства;
• працівники соціально важливих професій (медики, педагоги, комунальники, соціальні працівники, військовослужбовці).

Надання житла відбувається за договором оренди строком не менше шести місяців. Розмір житла визначається з урахуванням нормативної площі (13,65 квадратних метрів на одну особу). Водночас постанова дозволяє незначне перевищення цієї норми, до 3,96 квадратних метрів на особу, але із загальними обмеженнями (наприклад, не більше 40 квадратних метрів для сім’ї з двох осіб або одинокої людини). Орендар зобов’язаний сплачувати орендну плату та комунальні послуги і використовувати житло виключно для проживання.

Органи місцевого самоврядування або оператори житла щороку здійснюють перевірку відповідності орендарів встановленим вимогам. У разі втрати підстав для отримання соціального житла або порушення умов договору оренда може бути припинена.

Загалом постанова створює правовий механізм, за яким громади можуть швидше та системно забезпечувати житлом соціально вразливі категорії населення, не передаючи це житло у приватну власність, а зберігаючи його як довгостроковий ресурс громади.

До теми:

Які моделі заселення діють в Україні: експертка назвала 4 ключові варіанти

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!