У січні 1918 року в Бахмуті, повітовому центрі Катеринославщини, вийшов друком перший і єдиний номер учнівського журналу «Вільні думки». Це був чи не перший на Донеччині зразок україномовної журнальної періодики, започаткований з ініціативи Бахмутського гуртка української учнівської молоді. Цікаво простежити життєвий шлях дописувачів бахмутських «Вільних думок». Більшість з них (крім Володимира Сосюри, який став класиком української літератури ХХ століття) загубилася потім у вирі подій громадянської війни, радянських репресій і голодоморів.

Але принаймні один з них залишив помітний слід у літературному житті еміграції, пройшовши складний і звивистий шлях із революційного Бахмута до Сараєва в тодішній Югославії. Це Гнат Побігайло (1899 – 1960), уродженець Бахмута, випускник Бахмутської чоловічої гімназії, учасник учнівського журналу «Проблески» (1916 – 1917), редактор літературно-просвітнього журналу «Вільні думки» (1918), пізніше – учасник білого руху й російськомовний поет міжвоєнної еміграції, випускник сільськогосподарського факультету університету в Белграді (1926), дослідник і викладач у галузі сільськогосподарських наук. Детально про біографію Гната Побігайло розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Бахмутська чоловіча гімназія, де навчався Г. Побігайло.

Першими  відомостями про Гната Побігайла ми завдячуємо його  сучаснику Федору Максименку (1897 – 1983), засновнику української історичної бібліографії, чиї дитячі та юнацькі роки пройшли в Бахмуті. У своєму листі до бахмутського краєзнавця Валентина Замкового він подає опис книжкового раритету, який довго зберігав у своїй особистій бібліотеці, а потім передав до Історичної бібліотеки в Києві: «Вільні думки. Літературно-просвітній журнал. Видає гурток Бахмутської молоді. Редагує Гнат Побігайло. Бахмут, 1918. № 1. Січень».

Сторінка з опису домоволодінь м. Бахмута з адресою помешкання родини Побігайлів.

У своїх листах Ф. Максименко згадував також учнівський журнал «Проблески», що видавався в передреволюційну пору, в 1916 – 1917 роках, при Бахмутському реальному училищі за редакцією вчителя історії Олександра Кобалевського. На сторінках «Проблесков» серед інших спроб учнівської літературної творчості зустрічаємо й публікації за підписом «И. Побегайло, ученик 7 кл. Бахмутской мужской гимназии» та криптонімом «И.П.». Це подорожні нотатки «Екатеринослав – Александровск (Через пороги)» та «По местам «Слово о полку Игореви», прозовий етюд «Зимними сумерками» і стаття «Памяти поэта» до 30-річчя смерті С.Я. Надсона. Це  той самий Гнат Побігайло – невдовзі редактор першого українського журналу в Бахмуті. Вже перші російськомовні прозові й критичні спроби обдарованого гімназиста виявляють спостережливість і майстерність оповідача, його зацікавлення гострими соціально-психологічними проблемами й актуальними на той час літературно-художніми течіями.

Учнівський журнал «Проблески», в якому друкувалися перші літературні спроби Г. Побігайла.

У «Вільних думках» 1918 року перу Г. Побігайла належать вступна стаття «Од редактора» й прозовий етюд «Вечірня мелодія». Редакційна стаття, що мала програмний характер, свідчила про причетність української шкільної молоді Бахмута, до якої належав і Гнат Побігайло, до ідей та настроїв, викликаних Українською революцією 1917 – 1921 років, про пошук молоддю свого національного самовизначення та шляхів творчої самореалізації в річищі української мови й культури.

В журналі зазначена адреса редакції: Бахмут на Катеринославщині, Олександрівська вулиця, № 75. За цією адресою в «Оцінному описі домоволодінь, що підлягають земському обкладанню» міста Бахмута 1919 року значиться домоволодіння Гликерії Іллівни Побігайло, селянки Бахмутської волості Катеринославської губернії. Подальші дослідження з’ясували, що Гнат Ілліч Побігайло (1899 – 1960) народився в Бахмуті 10 жовтня (за старим стилем 27 вересня) в родині Іллі Опанасовича та Гликерії Іллівни Побігайлів. Його батько за походженням належав до селян, після військової служби був запасним феєрверкером російської армії.

Вступна стаття Г. Побігайла в журналі «Вільні думки». Бахмут, 1918

Участь гімназиста Гната Побігайла у видавничій діяльності Бахмутського гуртка української шкільної молоді та його спроби української літературної творчості були пов’язані з національно-культурним відродженням, яке переживало українство на Донеччині в 1917 – 1918 роках. Чимало земляків воювали потім в українському війську. Інакше склалася доля Гната Побігайла, який, очевидно, в 1919 році був мобілізований до денікінської армії, а після поразки білогвардійців евакуювався разом із братом Олександром із Криму через Туреччину, нарешті осів у Югославії.

У Белграді Г. Побігайло закінчив сільськогосподарський факультет університету (1926), але докторську дисертацію захистив лише в 1957 році. Працював спочатку асистентом на своєму факультеті, потім начальником Відділу фітопатології в Інституті сільськогосподарських досліджень у Топчидері (передмістя Белграду). Після Другої світової війни він продовжив науково-дослідницьку роботу в Сараєво, з 1948 року викладав фітопатологію, мікробіологію та бджільництво в Сараєвському університеті. У 1954/55 навчальному році був продеканом сільськогосподарського факультету.

Обкладинка збірки віршів Г. Побігайла «Ну, так что ж!». Белград, 1938.

У 1920-30-х роках Гнат Побігайло брав активну участь у літературному житті російської еміграції, був учасником літературного гуртка Голенищева-Кутузова в Белграді. Його вірші друкувалися в журналі «Воля России» (Прага, 1928), збірнику «Ступени» (Белград, 1927). У 1938 році вийшла друком єдина його авторська поетична збірка «Ну, так что ж?», яка містить 69 віршів, включно з двома перекладами з сербських поетів.

Зразки зрілої поетичної творчості Гната Побігайла, які можна знайти в мережі Інтернет, засвідчують своєрідність його індивідуального творчого стилю (за деякими оцінками – «єдиний справжній футурист серед поетів російської еміграції»). У багатьох віршах бачимо відгуки бахмутського періоду життя, подій революції та громадянської війни («Камень на камень», «Надгробная речь», «Браслеты и шуба»).

Пореволюційна біографія земляка-бахмутянина, редактора першого українського журналу на Донеччині під час Української революції 1917 – 1921 років, являє собою один із численних варіантів соціальної та духовної еволюції місцевої української молоді під впливом революційних подій.

У серпні 2022 року почалася битва за Бахмут, вона тривала фактично по травень 2023 року. За цей час російські війська послідовно знищували місто, так армія рф зруйнувала 99% житлових будинків. Окупаційна влада ж активно згадувала за Бахмут лише у перший час після окупації. Зараз же Бахмут фактично викреслений з інформаційного простору так званої “днр”. Замість реальних кроків з відбудови чи системної підтримки мешканців, тема Бахмута у 2026 році зводиться до згадок про виставки медалей та роздачу продуктових наборів.

Про те, як окупаційна влада змінювала риторику щодо Бахмута — в матеріалі Бахмут IN.UA.

Статистика обіцянок: про що пише Пушилін

Денис Пушилін, який є головним представником окупаційної адміністрації на не непідконтрольній території Донеччини, з початку повномасштабної війни згадував Бахмут у своєму офіційному телеграм-каналі загалом 25 разів. Левова частка цих публікацій припала на період штурмів міста, а далі поступово згасала:

• у 2022 — 4 згадки;
• у 2023 — 12 згадок;
• у 2024 — 4 згадки;
• у 2025 — 4 згадки;
• у 2026 — 1 згадка.

Ця єдина згадка міста за 2026 рік була присвячена відкриттю виставки державних нагород “днр” у Санкт-Петербурзі, де серед іншого демонстрували медаль за захоплення Бахмута.

Про реальний став міста, питання розмінування чи початок будівельних робіт очільник окупаційної влади не повідомляє. Відсутність ініціатив на рівні Пушиліна може свідчити про те, що Бахмута не передається до російського уряду, а всі попередні заяви про відбудову залишилися просто словами. Так, у травні 2023 року Пушилін відвідвав Бахмут, і тоді ж заявляв, що “російське місто Артемівськ будуть відновлювати”. З моменту цієї заяви пройшло вже більше 3 років.

Натомість періодично згадки про нібито відновлення Бахмута, чи підприємств там від імені Пушиліна зявлялися у російських пропагандистських медіа, проте у себе на каналі він про це не згадує.

Імітація допомоги та відмовки: заяви Муратова

Друга за публічністю особа в окупаційній адміністрації, в інфопросторі якої фігурувало місто, це очільник місцевого осередку путінської партії Олексій Муратов у своєму офіційному каналі згадував Бахмут за весь час лише чотири рази.

У 2025 році Муратов присвятив населеному пункту два дописи, в яких пояснював, чому місцеві жителі не можуть отримати компенсації за втрачене майно. Він заявив, що спеціальні комісії не мають доступу до міста для обстеження пошкоджених будинків через небезпеку. Щоб імітувати вирішення проблеми, Муратов запропонував використовувати дрони для фіксації руйнувань, замість реальних виплат.

У 2026 році в його каналі з’явилася єдина публікація про Бахмут. У ній йдеться про передачу продуктових наборів, ліків та теплого одягу евакуйованим бахмутянам, яких розмістили в Макіївці. Жодної системної програми фінансової підтримки, забезпечення житлом чи конкретних кроків для людей, які втратили все через дії російської армії, партійний функціонер не озвучив.

Аналіз офіційних публікацій представників окупаційної адміністрації свідчить, що після завершення активної фази боїв увага до Бахмута у їхній публічній комунікації суттєво знизилася. Водночас не можна стверджувати, що місто повністю зникло з інформаційного простору окупаційної влади — окремі згадки про нього продовжують з’являтися.

Проте якщо порівняти офіційні повідомлення ватажка так званої “днр” Дениса Пушиліна за 2022–2023 роки із публікаціями 2024–2026 років, помітно, що кількість згадок і тем, пов’язаних із Бахмутом, істотно скоротилася. Водночас у проаналізованих офіційних повідомленнях за 2026 рік відсутня інформація про початок комплексної відбудови міста, відновлення житлового фонду чи реалізацію масштабних програм для його мешканців. Попри окремі заяви про відновлення Бахмута, які періодично поширюють російські посадовці та пропагандистські медіа, у відкритих офіційних повідомленнях, проаналізованих редакцією, відсутні відомості, які б підтверджували практичну реалізацію таких заяв.

Читайте також:

Як колишній посадовець Донецької ОДА став “мером” окупованого Донецька: досьє на Олексія Кулемзіна

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

У Донецькій області триває обов’язкова евакуація населення з небезпечних зон. У 16 населених пунктах чотирьох територіальних громад досі залишається 118 дітей. Водночас Рада оборони області ухвалила рішення про старт нового етапу примусового вивезення неповнолітніх з Краматорської громади.

Деталі щодо ситуації в регіоні під час брифінгу повідомили начальниця служби у справах дітей Донецької ОВА Юлія Рижакова та начальник відділу департаменту з питань цивільного захисту Донецької ОВА Дмитро Петлін.

Скільки дітей залишається на територіях примусової евакуації

У 16 населених пунктах, де діє обов’язкова евакуація в примусовий спосіб, залишається перебувати 118 дітей зі 103 сімей. За словами Юлії Рижакової, розподіл неповнолітніх по громадах виглядає так:

• в окремих районах Слов’янської територіальної громади залишається 81 дитина (68 сімей);
• у Краматорській територіальній громаді перебуває 25 дітей (25 сімей);
• у Новодонецькій сільській громаді залишається 10 дітей (9 сімей);
• у місті Миколаївка залишається дві дитини з однієї родини.

Щодо родини у Миколаївці посадовиця пояснила, що їхнє місцезнаходження за відомими адресами наразі встановити не вдається. Випадків евакуації дітей у примусовий спосіб без супроводу батьків або законних представників в області немає.

Статистика вивезених дітей за тиждень та липень

За останній тиждень з небезпечних територій вдалося евакуювати 52 дитини з 38 сімей. З них:

• з окремих районів Слов’янська вивезли 20 дітей (15 сімей);
• з Краматорської громади евакуювали 17 дітей (15 сімей);
• з Новодонецької громади забрали 15 дітей (8 сімей).

Загалом протягом липня з Донеччини евакуювали 285 дітей із 233 сімей.

“Діти не мають звикати до вибухів. Страх, підвали та постійна небезпека руйнують їх майбутнє. Зробіть правильний крок та будь ласка виїжджайте“, — наголосила Юлія Рижакова.

Новий етап евакуації з Краматорської громади

Дмитро Петлін повідомив, що з 6 серпня розпочинається наступний етап обов’язкової евакуації в примусовий спосіб. Він стосується окремих населених пунктів Краматорської громади, звідки загалом планують вивезти 525 дітей. До переліку потрапили:

• селище Краснаторка (станом на 5 серпня там перебувало 59 дітей);
• селище Біленьке (частково);
• окремі райони Краматорська (“Лазурний”, “Красногірка” та частково “Даманський”).

З початку проведення евакуації до більш безпечних регіонів вивезли понад 1 мільйон 416 тисяч осіб, серед яких понад 212 тисяч — діти. З початку серпня кількість населення на підконтрольній території Донеччини зменшилася на 2 400 осіб — це люди, які виїхали самостійно, були евакуйовані або покинули регіон раніше.

Читайте також:

З окремих територій Краматорської громади мають евакуювати у примусовий спосіб 525 дітей

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!