У січні 1918 року в Бахмуті, повітовому центрі Катеринославщини, вийшов друком перший і єдиний номер учнівського журналу «Вільні думки». Це був чи не перший на Донеччині зразок україномовної журнальної періодики, започаткований з ініціативи Бахмутського гуртка української учнівської молоді. Цікаво простежити життєвий шлях дописувачів бахмутських «Вільних думок». Більшість з них (крім Володимира Сосюри, який став класиком української літератури ХХ століття) загубилася потім у вирі подій громадянської війни, радянських репресій і голодоморів.

Але принаймні один з них залишив помітний слід у літературному житті еміграції, пройшовши складний і звивистий шлях із революційного Бахмута до Сараєва в тодішній Югославії. Це Гнат Побігайло (1899 – 1960), уродженець Бахмута, випускник Бахмутської чоловічої гімназії, учасник учнівського журналу «Проблески» (1916 – 1917), редактор літературно-просвітнього журналу «Вільні думки» (1918), пізніше – учасник білого руху й російськомовний поет міжвоєнної еміграції, випускник сільськогосподарського факультету університету в Белграді (1926), дослідник і викладач у галузі сільськогосподарських наук. Детально про біографію Гната Побігайло розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Бахмутська чоловіча гімназія, де навчався Г. Побігайло.

Першими  відомостями про Гната Побігайла ми завдячуємо його  сучаснику Федору Максименку (1897 – 1983), засновнику української історичної бібліографії, чиї дитячі та юнацькі роки пройшли в Бахмуті. У своєму листі до бахмутського краєзнавця Валентина Замкового він подає опис книжкового раритету, який довго зберігав у своїй особистій бібліотеці, а потім передав до Історичної бібліотеки в Києві: «Вільні думки. Літературно-просвітній журнал. Видає гурток Бахмутської молоді. Редагує Гнат Побігайло. Бахмут, 1918. № 1. Січень».

Сторінка з опису домоволодінь м. Бахмута з адресою помешкання родини Побігайлів.

У своїх листах Ф. Максименко згадував також учнівський журнал «Проблески», що видавався в передреволюційну пору, в 1916 – 1917 роках, при Бахмутському реальному училищі за редакцією вчителя історії Олександра Кобалевського. На сторінках «Проблесков» серед інших спроб учнівської літературної творчості зустрічаємо й публікації за підписом «И. Побегайло, ученик 7 кл. Бахмутской мужской гимназии» та криптонімом «И.П.». Це подорожні нотатки «Екатеринослав – Александровск (Через пороги)» та «По местам «Слово о полку Игореви», прозовий етюд «Зимними сумерками» і стаття «Памяти поэта» до 30-річчя смерті С.Я. Надсона. Це  той самий Гнат Побігайло – невдовзі редактор першого українського журналу в Бахмуті. Вже перші російськомовні прозові й критичні спроби обдарованого гімназиста виявляють спостережливість і майстерність оповідача, його зацікавлення гострими соціально-психологічними проблемами й актуальними на той час літературно-художніми течіями.

Учнівський журнал «Проблески», в якому друкувалися перші літературні спроби Г. Побігайла.

У «Вільних думках» 1918 року перу Г. Побігайла належать вступна стаття «Од редактора» й прозовий етюд «Вечірня мелодія». Редакційна стаття, що мала програмний характер, свідчила про причетність української шкільної молоді Бахмута, до якої належав і Гнат Побігайло, до ідей та настроїв, викликаних Українською революцією 1917 – 1921 років, про пошук молоддю свого національного самовизначення та шляхів творчої самореалізації в річищі української мови й культури.

В журналі зазначена адреса редакції: Бахмут на Катеринославщині, Олександрівська вулиця, № 75. За цією адресою в «Оцінному описі домоволодінь, що підлягають земському обкладанню» міста Бахмута 1919 року значиться домоволодіння Гликерії Іллівни Побігайло, селянки Бахмутської волості Катеринославської губернії. Подальші дослідження з’ясували, що Гнат Ілліч Побігайло (1899 – 1960) народився в Бахмуті 10 жовтня (за старим стилем 27 вересня) в родині Іллі Опанасовича та Гликерії Іллівни Побігайлів. Його батько за походженням належав до селян, після військової служби був запасним феєрверкером російської армії.

Вступна стаття Г. Побігайла в журналі «Вільні думки». Бахмут, 1918

Участь гімназиста Гната Побігайла у видавничій діяльності Бахмутського гуртка української шкільної молоді та його спроби української літературної творчості були пов’язані з національно-культурним відродженням, яке переживало українство на Донеччині в 1917 – 1918 роках. Чимало земляків воювали потім в українському війську. Інакше склалася доля Гната Побігайла, який, очевидно, в 1919 році був мобілізований до денікінської армії, а після поразки білогвардійців евакуювався разом із братом Олександром із Криму через Туреччину, нарешті осів у Югославії.

У Белграді Г. Побігайло закінчив сільськогосподарський факультет університету (1926), але докторську дисертацію захистив лише в 1957 році. Працював спочатку асистентом на своєму факультеті, потім начальником Відділу фітопатології в Інституті сільськогосподарських досліджень у Топчидері (передмістя Белграду). Після Другої світової війни він продовжив науково-дослідницьку роботу в Сараєво, з 1948 року викладав фітопатологію, мікробіологію та бджільництво в Сараєвському університеті. У 1954/55 навчальному році був продеканом сільськогосподарського факультету.

Обкладинка збірки віршів Г. Побігайла «Ну, так что ж!». Белград, 1938.

У 1920-30-х роках Гнат Побігайло брав активну участь у літературному житті російської еміграції, був учасником літературного гуртка Голенищева-Кутузова в Белграді. Його вірші друкувалися в журналі «Воля России» (Прага, 1928), збірнику «Ступени» (Белград, 1927). У 1938 році вийшла друком єдина його авторська поетична збірка «Ну, так что ж?», яка містить 69 віршів, включно з двома перекладами з сербських поетів.

Зразки зрілої поетичної творчості Гната Побігайла, які можна знайти в мережі Інтернет, засвідчують своєрідність його індивідуального творчого стилю (за деякими оцінками – «єдиний справжній футурист серед поетів російської еміграції»). У багатьох віршах бачимо відгуки бахмутського періоду життя, подій революції та громадянської війни («Камень на камень», «Надгробная речь», «Браслеты и шуба»).

Пореволюційна біографія земляка-бахмутянина, редактора першого українського журналу на Донеччині під час Української революції 1917 – 1921 років, являє собою один із численних варіантів соціальної та духовної еволюції місцевої української молоді під впливом революційних подій.

В Україні наразі не існує окремого універсального нормативного акту, який би комплексно регулював будівництво житла спеціально для внутрішньо переміщених осіб. Водночас держава реалізує низку програм — від пільгової іпотеки до муніципального соціального житла — які спрямовані на розв’язання житлового питання для ВПО. 

Міністерство розвитку громад та територій України пояснило редакції Бахмут IN.UA про  чинні механізми підтримки щодо житла для ВПО.

Житло для ВПО: що передбачає державна політика

Міністерство розвитку громад та територій України пояснює, що окремого спеціального нормативного акту для будівництва або створення житла для переселенців в Україні немає.Проєкти будівництва або створення житла для ВПО мають відповідати загальному житловому законодавству та державним будівельним нормам. Йдеться про дотримання санітарних, технічних і безпекових стандартів, а також придатність житла для постійного проживання.

Такі проєкти можуть реалізовуватися у форматі:

• тимчасового житла;
• соціального житла;
• орендного житла;
• доступного житла.

Їх фінансування може здійснюватися коштом державного та місцевих бюджетів, міжнародної фінансової допомоги, а також пільгового кредитування в межах чинних програм.

Кому держава надає пріоритетну підтримку

Державна житлова політика спрямована на забезпечення права кожної особи на житло. Водночас в умовах житлової кризи та обмежених ресурсів підтримка надається насамперед програмам, орієнтованим на вразливі категорії населення.

Які програми житла для ВПО діють в Україні

Станом на сьогодні в Україні діє кілька державних і міжнародних програм, спрямованих на забезпечення житлом ВПО, кажуть у Міністерстві розвитку громад та територій України. Основа – це пільгова іпотека для ВПО, які мають офіційний дохід та є платоспроможними.

1. Одна з ключових програм має назву “Надання пільгового довгострокового державного кредиту ВПО та учасникам АТО/ООС”.

Вона передбачає:

• фіксовану ставку 3% річних;
• строк кредиту — до 30 років;
• мінімальний перший внесок — 6% вартості житла.

На прикладі, це виглядає так: якщо вартість житла становить 2 000 000 грн, а мінімальний перший внесок — 6%, то покупцеві потрібно внести 120 тисяч гривень власних коштів, а решту суми — 1 880 000 гривень — можна оформити в кредит або іпотеку в межах державної програми.

Тобто, якщо сім’я ВПО купує квартиру за 2 мільйони гривень за програмою пільгової іпотеки під 3% річних, вона сплачує 120 тисяч гривень одразу, а майже 1,88 мільйона гривень повертає поступово протягом 20–30 років.

2. Ще одна програма — “Житло для ВПО”, яка фінансується урядом Німеччини через KfW та Банком розвитку Ради Європи. Умови аналогічні: кредит до 30 років під 3% річних з мінімальним першим внеском 6%.

Обидві програми реалізуються через Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву.

3. Також є програма “Власний дім”

Вона діє для мешканців сільської місцевості та передбачає пільгове кредитування на:

• будівництво;
• реконструкцію;
• придбання житла.

Основні умови це:

• проживання та робота в селі;
• ставка — 3% річних;
• строк — до 20 років (для молодих сімей — до 30 років);

У цій програмі багатодітні сім’ї звільняються від сплати відсотків, а ВПО та учасники бойових дій мають пріоритет. Максимальна сума кредиту — до 600 тисяч гривень.

Компенсації за житло для ВПО та міжнародні проєкти

Також діє програма “єВідновлення”, яка передбачає компенсацію за пошкоджене або знищене житло. Фінансування здійснюється коштом державного бюджету та Світового банку. Компенсація може надаватися у формі житлового сертифіката або грошових коштів на відбудову.

Окремо запроваджено проєкт допомоги ВПО з тимчасово окупованих територій — компенсація до 2 мільйонів гривень для придбання житла. На першому етапі програма орієнтована на учасників бойових дій та осіб з інвалідністю 1–2 групи.

Муніципальне та соціальне житло

У 2025 році Мінрозвитку розпочало експериментальний проєкт створення муніципального соціального орендного житла за кошти місцевих бюджетів і міжнародної допомоги. Бахмутська громада до цього проєкту теж хоче долучатися. Відповідне розпорядження підписали 10 грудня 2025 року.

Мета проєкту — створення фонду житла, яке:

• перебуває у комунальній власності;
• не підлягає приватизації чи продажу;
• надається в оренду за доступною ціною.

Проєкт спершу реалізується у кількох громадах, а в разі успіху буде масштабований на всю країну. Строк реалізації — два роки. Також у 2025 році стартував експеримент із соціального житла для маріупольців, який передбачає будівництво муніципального житла та пільгову іпотеку для переселенців з Маріуполя.

Чи існують міжнародні стандарти соціального житла

Мінрозвитку зазначає, що уніфікованого міжнародного документа, який би регулював сферу соціального житла, не існує. Водночас загальні стандарти містяться в:

• Європейській соціальній хартії;
• Загальній декларації прав людини;
• Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права.

Чи можуть громади передавати житло переселенцям

Юридична можливість передачі житла, збудованого або відновленого громадами, передбачена законодавством. Соціальний житловий фонд може формуватися шляхом:

• нового будівництва;
• реконструкції;
• переобладнання нежитлових будівель;
• передачі житла у дар;
• передачі з державної у комунальну власність;
• використання приватного житлового фонду на договірних умовах.

Ці механізми регулюються постановами Кабміну та Законом України “Про житловий фонд соціального призначення”.

Примітка. Матеріал підготовлений у межах Проєкту “Імпульс”, що реалізується Міжнародним фондом “Відродження” та Фондом Східна Європа за фінансування Норвегії (Norad) та Швеції (Sida). Зміст матеріалу не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження», Фонду Східна Європа, Уряду Норвегії та Уряду Швеції. Мета проєкту “Імпульс” — посилення організацій громадянського суспільства у постраждалих регіонах, підтримка відновлення, інклюзивності та місцевої демократії. У межах цієї програми було передбачено малі гранти для локальних організацій, які можуть ініціювати зміни у своїх громадах.

Читайте також:

Для бахмутян можуть реконструювати житловий будинок у Кропивницькому

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

В Україні ініціюють запуск нової державної житлової програми, що покликана зробити придбання квартири доступнішим за оренду. Проєкт має охопити понад 1 мільйон осіб.

Про це повідомив Данило Гетманцев, народний депутат та голова фінансового комітету Верховної Ради України (ВРУ).

Хто зможе скористатися новою програмою

За словами народного депутата, програма передбачає субсидування кредитів на придбання житла для соціально вразливих категорій населення, реалізацією якої займатиметься Національна установа розвитку (НУР). Йдеться, зокрема, про:

• вчителів;
• медичних працівників;
• військовослужбовців;
• внутрішньо переміщених осіб та біженців, які втратили житло внаслідок війни.

Відсоткова ставка за такими кредитами має становити 3% річних у гривні. Гетманцев додає, що цьому щомісячний платіж за кредитом не має перевищувати 20–25% середнього доходу всього домогосподарства. Такого показника планують досягти шляхом збільшення терміну кредитування — від 25 років і більше.

Водночас платіж враховуватиме ринкову вартість оренди: він не може перевищувати середню орендну ставку в конкретному регіоні більш ніж на 10–15%.

“Це довгострокова та масштабна програма — вона розраховується не на одне десятиріччя, стосуватиметься щонайменше одного мільйона українських сімей і за своїми обсягами перевищить трильйон гривень“, — пише Гетманцев.

Читайте також:

В Україні запустили нову житлову програму для ВПО з Луганщини: чи можна її поширити на інші регіони

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!