У січні 1918 року в Бахмуті, повітовому центрі Катеринославщини, вийшов друком перший і єдиний номер учнівського журналу «Вільні думки». Це був чи не перший на Донеччині зразок україномовної журнальної періодики, започаткований з ініціативи Бахмутського гуртка української учнівської молоді. Цікаво простежити життєвий шлях дописувачів бахмутських «Вільних думок». Більшість з них (крім Володимира Сосюри, який став класиком української літератури ХХ століття) загубилася потім у вирі подій громадянської війни, радянських репресій і голодоморів.

Але принаймні один з них залишив помітний слід у літературному житті еміграції, пройшовши складний і звивистий шлях із революційного Бахмута до Сараєва в тодішній Югославії. Це Гнат Побігайло (1899 – 1960), уродженець Бахмута, випускник Бахмутської чоловічої гімназії, учасник учнівського журналу «Проблески» (1916 – 1917), редактор літературно-просвітнього журналу «Вільні думки» (1918), пізніше – учасник білого руху й російськомовний поет міжвоєнної еміграції, випускник сільськогосподарського факультету університету в Белграді (1926), дослідник і викладач у галузі сільськогосподарських наук. Детально про біографію Гната Побігайло розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Бахмутська чоловіча гімназія, де навчався Г. Побігайло.

Першими  відомостями про Гната Побігайла ми завдячуємо його  сучаснику Федору Максименку (1897 – 1983), засновнику української історичної бібліографії, чиї дитячі та юнацькі роки пройшли в Бахмуті. У своєму листі до бахмутського краєзнавця Валентина Замкового він подає опис книжкового раритету, який довго зберігав у своїй особистій бібліотеці, а потім передав до Історичної бібліотеки в Києві: «Вільні думки. Літературно-просвітній журнал. Видає гурток Бахмутської молоді. Редагує Гнат Побігайло. Бахмут, 1918. № 1. Січень».

Сторінка з опису домоволодінь м. Бахмута з адресою помешкання родини Побігайлів.

У своїх листах Ф. Максименко згадував також учнівський журнал «Проблески», що видавався в передреволюційну пору, в 1916 – 1917 роках, при Бахмутському реальному училищі за редакцією вчителя історії Олександра Кобалевського. На сторінках «Проблесков» серед інших спроб учнівської літературної творчості зустрічаємо й публікації за підписом «И. Побегайло, ученик 7 кл. Бахмутской мужской гимназии» та криптонімом «И.П.». Це подорожні нотатки «Екатеринослав – Александровск (Через пороги)» та «По местам «Слово о полку Игореви», прозовий етюд «Зимними сумерками» і стаття «Памяти поэта» до 30-річчя смерті С.Я. Надсона. Це  той самий Гнат Побігайло – невдовзі редактор першого українського журналу в Бахмуті. Вже перші російськомовні прозові й критичні спроби обдарованого гімназиста виявляють спостережливість і майстерність оповідача, його зацікавлення гострими соціально-психологічними проблемами й актуальними на той час літературно-художніми течіями.

Учнівський журнал «Проблески», в якому друкувалися перші літературні спроби Г. Побігайла.

У «Вільних думках» 1918 року перу Г. Побігайла належать вступна стаття «Од редактора» й прозовий етюд «Вечірня мелодія». Редакційна стаття, що мала програмний характер, свідчила про причетність української шкільної молоді Бахмута, до якої належав і Гнат Побігайло, до ідей та настроїв, викликаних Українською революцією 1917 – 1921 років, про пошук молоддю свого національного самовизначення та шляхів творчої самореалізації в річищі української мови й культури.

В журналі зазначена адреса редакції: Бахмут на Катеринославщині, Олександрівська вулиця, № 75. За цією адресою в «Оцінному описі домоволодінь, що підлягають земському обкладанню» міста Бахмута 1919 року значиться домоволодіння Гликерії Іллівни Побігайло, селянки Бахмутської волості Катеринославської губернії. Подальші дослідження з’ясували, що Гнат Ілліч Побігайло (1899 – 1960) народився в Бахмуті 10 жовтня (за старим стилем 27 вересня) в родині Іллі Опанасовича та Гликерії Іллівни Побігайлів. Його батько за походженням належав до селян, після військової служби був запасним феєрверкером російської армії.

Вступна стаття Г. Побігайла в журналі «Вільні думки». Бахмут, 1918

Участь гімназиста Гната Побігайла у видавничій діяльності Бахмутського гуртка української шкільної молоді та його спроби української літературної творчості були пов’язані з національно-культурним відродженням, яке переживало українство на Донеччині в 1917 – 1918 роках. Чимало земляків воювали потім в українському війську. Інакше склалася доля Гната Побігайла, який, очевидно, в 1919 році був мобілізований до денікінської армії, а після поразки білогвардійців евакуювався разом із братом Олександром із Криму через Туреччину, нарешті осів у Югославії.

У Белграді Г. Побігайло закінчив сільськогосподарський факультет університету (1926), але докторську дисертацію захистив лише в 1957 році. Працював спочатку асистентом на своєму факультеті, потім начальником Відділу фітопатології в Інституті сільськогосподарських досліджень у Топчидері (передмістя Белграду). Після Другої світової війни він продовжив науково-дослідницьку роботу в Сараєво, з 1948 року викладав фітопатологію, мікробіологію та бджільництво в Сараєвському університеті. У 1954/55 навчальному році був продеканом сільськогосподарського факультету.

Обкладинка збірки віршів Г. Побігайла «Ну, так что ж!». Белград, 1938.

У 1920-30-х роках Гнат Побігайло брав активну участь у літературному житті російської еміграції, був учасником літературного гуртка Голенищева-Кутузова в Белграді. Його вірші друкувалися в журналі «Воля России» (Прага, 1928), збірнику «Ступени» (Белград, 1927). У 1938 році вийшла друком єдина його авторська поетична збірка «Ну, так что ж?», яка містить 69 віршів, включно з двома перекладами з сербських поетів.

Зразки зрілої поетичної творчості Гната Побігайла, які можна знайти в мережі Інтернет, засвідчують своєрідність його індивідуального творчого стилю (за деякими оцінками – «єдиний справжній футурист серед поетів російської еміграції»). У багатьох віршах бачимо відгуки бахмутського періоду життя, подій революції та громадянської війни («Камень на камень», «Надгробная речь», «Браслеты и шуба»).

Пореволюційна біографія земляка-бахмутянина, редактора першого українського журналу на Донеччині під час Української революції 1917 – 1921 років, являє собою один із численних варіантів соціальної та духовної еволюції місцевої української молоді під впливом революційних подій.

На окупованій Донеччині працює захоплений Донецький інститут залізничного транспорту (ДонІЗТ). Він готує молодь до роботи на залізничних обʼєктах у рф та на окупованих територіях. Керує інститутом Михайло Чепцов. Він очолив заклад з початку окупації і є ректором донині.

Що відомо про Михайла Чепцова і його роль в освіті на ТОТ? Редакція зібрала досьє.

Михайло Чепцов, біографія

Михайло Чепцов народився 18 червня 1964 року в місті Дебальцеве на Донеччині. Даних про його освіту та особисте життя у відкритих джерелах немає.

Натомість є інформація про його наукову діяльність. У росджерелах вказано, що Михайло Чепцов є доктором технічних наук, керівником наукової школи теорії та методології автоматизації технологічних процесів на залізничному транспорті. Зараз він займається розробкою методів та засобів створення інтелектуальних систем управління рухом поїздів. Під керівництвом Чепцова захищено пʼять кандидатських дисертацій.

Як Михайло Чепцов став ректором Донецького інституту залізничного транспорту

До 2014 року Михайло Чепцов працював на кафедрі “Автоматика, телемеханіка, зв’язок та обчислювальна техніка”. Він пройшов шлях від викладача та доцента до професора.

Після початку російської агресії на сході України Донецький інститут залізничного транспорту не евакуювався на підконтрольну Україні територію та втратив українську акредитацію і ліцензію на освітню діяльність. Офіційно навчальний заклад припинив свою діяльність.

Натомість окупанти налагодили освітній процес у захоплених будівлях інституту. Випускникам почали видавати дипломи зразка “днр”.

Виконувачем обовʼязків ректора ДонІЗТ став професор Михайло Чепцов. Точної дати його призначення на цю посаду немає у відкритих джерелах. Та вже у червні 2015 року він фігурував у пропагандистських ресурсах, як ректор. Чепцов розповідав про працевлаштування випускників інституту. Вони, нібито, отримували роботу на Донецькій залізниці.

“Практично всі студенти отримали роботу, починаючи від співробітників обслуговуючого персоналу, і закінчуючи начальниками поїздів та працівниками сфери управління залізниці”, — заявляли окупанти.

Окрім посади ректора, Михайло Чепцов також є головним редактором збірника наукових праць Донецького інституту залізничного транспорту. Також він дотичний до окупованого ДонНУ — є ​членом редколегії “Вісника Донецького національного університету. Серія Г: Технічні науки”.

Як Михайло Чепцов перевів ДонІЗТ у російську систему освіти

Саме Михайло Чепцов був відповідальним за перехід ДонІЗТ в російську систему освіти. Про це він розповідав в інтервʼю пропагандистському виданню “Фонтанка” у 2024 році.

Чепцов розповів, що у 2015 році “зібрали ректорів вишів “днр” і повезли до російського Ростова”. Хто саме організовував цю поїздку і збір освітян, він не уточнив. Нібито, ростовські виші призначили відповідальними за перехід окупованих донецьких навчальних закладів на російську систему.

За словами Михайла Чепцова, псевдоректори з “днр” знайшли у Ростові університети, які стали їх партнерами. Там випускники з Донецька могли захищати свої випускні кваліфікаційні роботи та отримати дипломи російського зразка.

Офіційно ДонІЗТ став російським університетом у 2023 році. 29 березня російський уряд ухвалив розпорядження про передачу інституту в підпорядкування Федерального агентства залізничного транспорту. Протягом шести місяців ДонІЗТ остаточно перейшов на федеральне законодавство рф. Допомогу в оновленні освітніх програм, матеріально-технічної бази та навчальних лабораторій надавали росйська залізниця та підвідомчі вузи.

Відтоді до ДонІЗТ стали приїжджати гуманітарні місії з російських ВНЗ. Наприклад, у жовтні 2023 року Самарський державний університет шляхів сполучення передав оргтехніку та витратні матеріали.

Перехід на російську систему освіти та допомога з покращенням матеріальної бази не допомогли привабити студентів. Михайло Чепцов бідкався пропагандистам, що у 2023 році інститут не добрав 12 студентів, а більшість вступників — це місцеві жителі і пільговики.

Підозра в колабораційній діяльності

У червні 2023 року ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях оголосило Михайлу Чепцову підозру у впровадженні стандартів освіти держави-агресора у закладах освіти.

Читайте також:

Хто такий Гліб Пирогов: досьє на 20-річного пропагандиста з окупованої Донеччини

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

У селищі Гоща на Рівненщині відбувся конфлікт навколо релокованого Бахмутського центру професійно-технічної освіти (ЦПТО). Місцевий депутат Леонід Бондар публічно висловив невдоволення присутністю закладу в громаді, назвавши переселенців “зеками” та обурившись передачею їм комунальних приміщень у безоплатну оренду.

Редакція Бахмут IN.UA поспілкувалася з Миколою Панчуком, головою Гощанської селищної ради, аби з’ясувати деталі конфлікту, позицію місцевої влади та умови роботи релокованого закладу.

Конфлікт навколо ЦПТО у Гощі

Публічного розголосу ситуація набула після коментарів депутата Гощанської селищної ради від фракції “Батьківщина” Леоніда Бондара. У спілкуванні з журналістами він різко висловився проти переселенців і самого факту релокації Бахмутського ЦПТО до Гощі.

“Я свою позицію не міняю. Нам вони не треба. У 37-му році Сталін так зробив із Бахмутом. Всіх хлопців наших патріотів вислав на Воркуту, а сюда заслав цих зеків. А тепер ці зеки переїхали вже сюда і тут будуть заказувать музику. Нема державницької позиції, нема… Це буде знищена наша ідентичність. Якщо вони зайдуть сюда, то не буде вже Гощі“, — заявив депутат у репортажі “Рівне Онлайн” на другій хвилині тридцять п’ятій секунді.

За словами керівництва громади, від самого початку переїзду закладу депутат систематично негативно висловлювався щодо ВПО. Крім того, Бондар обурився виділенням приміщень для навчання: “Сім об’єктів забрали з нульовою ставкою… Нах*р їхнє училище”.

Позиція голови Гощанської громади

Голова Гощанської селищної ради Микола Панчук у коментарі для Бахмут IN.UA розповів, що конфліктна поведінка депутата триває ще з 2022 року, коли релокація лише розпочиналася.

“Ця історія триває з 22-го року. Людина одразу протестувала проти людей, які переїжджали сюди з Бахмута. Він неодноразово робив усе, щоб цього не відбулося, підбурював інших. Це відбувалося і на сесіях селищної ради, де він публічно під запис озвучував подібні речі. На мою думку, це взагалі недопустимо. Його позиція незрозуміла і протиукраїнська“, — наголосив Микола Панчук.

Він додав, що сьогодні обов’язок кожної громади — простягнути руку допомоги українцям із постраждалих регіонів. Крім того, наявність училища є великим плюсом для самої Гощі: діти мають можливість здобувати професійну освіту поруч із домом, а місцевий бізнес, який страждає від кадрового голоду, отримує необхідних фахівців (електриків, будівельників тощо).

Що відомо про 7 об’єктів і нульову ставку?

Коментуючи висловлювання депутата щодо передачі 7 приміщень “з нульовою ставкою”, Микола Панчук пояснив, що всі процедури відбулися згідно з чинним законодавством в умовах воєнного стану.

“Це державний заклад, який забезпечує освітній процес у нашій громаді, а не якась приватна установа. Ми передали вільні комунальні приміщення. Наприклад, будівлю колишньої поліклініки (лікарів перевели у відремонтовані кабінети лікарні), двоповерхове приміщення колишньої селищної ради, яке простоювало (там зробили гуртожиток), частину центру зайнятості та порожню школу в селі, де немає дітей“, — зазначив голова громади.

Ремонтні роботи та облаштування цих приміщень фінансувалися не з бюджету Гощі. Кошти виділяла Донецька ОВА та Бахмутська МВА, допомагали підприємці, а самі ремонти студенти та викладачі ЦПТО частково робили власноруч у межах практики. Крім того, за словами Панчука, Бахмутська міська військова адміністрація виділила значні кошти (понад 130 мільйонів гривень) на будівельні проєкти у громаді.

Примітка. Державний навчальний заклад “Бахмутський центр професійно-технічної освіти” через повномасштабну війну релокувався до селища Гоща на Рівненщині та продовжує працювати за адресою: сел. Гоща, вул. Незалежності, 82а.
Заклад працює в громаді вже третій рік, навчає молодь, співпрацює з місцевим бізнесом та реалізує спільні ініціативи (зокрема, створення металевих арт-об’єктів місцевими майстрами та студентами).

Чи буде відповідальність для депутата?

За словами голови селищної ради, колектив Бахмутського ЦПТО вже звертався до влади з публічною заявою про приниження та дискредитацію з боку депутата. Питання мали розглядати на депутатській комісії з етики, членом якої є сам Леонід Бондар, проте він ці засідання просто ігнорує.

“Враховуючи ті слова, які були озвучені зараз, я звернувся особисто до членів партії “Батьківщина” з тим, що він дискредитує їхню політичну силу. Якщо з їхнього боку не буде ніяких дій, ми будемо звертатися до всеукраїнського керівництва партії, щоб зрозуміти: це позиція політичної сили чи лише однієї людини“, — резюмував Микола Панчук, додавши, що до справи мають долучитися і відповідні правоохоронні служби.

Позиція Бахмутського ЦПТО

Редакція Бахмут IN.UA намагалася зв’язатися з керівництвом Бахмутського центру професійно-технічної освіти для отримання коментаря щодо ситуації, що склалася. Однак на момент публікації матеріалу зв’язатися з представниками закладу не вдалося. Ми продовжуємо стежити за ситуацією та готові опублікувати позицію освітян, щойно її вдасться отримати.

Зазначимо, що Леонід Бондар не вперше мав проблеми через нецензурні висловлювання та поведінку. У 2021 році видання “Рівненські новини” повідомляло, що тодішньому депутату Гощанської районної ради від ВО “Батьківщина” суд призначив 12 діб адміністративного арешту за дрібне хуліганство.

За даними видання, суд встановив, що 25 квітня Бондар під час телефонної розмови нецензурно висловлювався та ображав тодішнього голову Гощанської РДА Василя Романюка. Його дії кваліфікували за статтею 173 КУпАП.

“Рівненські новини” також писали, що мали у розпорядженні відео розмови, під час якої Бондар неодноразово використовував образливі висловлювання на адресу Романюка. Видання зазначало, що під час конфлікту він також згадав про смерть дитини посадовця.

Читайте також:

Бахмутський ЦПТО готує навчання для ветеранів та ветеранок у Гощі

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!