У січні 1918 року в Бахмуті, повітовому центрі Катеринославщини, вийшов друком перший і єдиний номер учнівського журналу «Вільні думки». Це був чи не перший на Донеччині зразок україномовної журнальної періодики, започаткований з ініціативи Бахмутського гуртка української учнівської молоді. Цікаво простежити життєвий шлях дописувачів бахмутських «Вільних думок». Більшість з них (крім Володимира Сосюри, який став класиком української літератури ХХ століття) загубилася потім у вирі подій громадянської війни, радянських репресій і голодоморів.

Але принаймні один з них залишив помітний слід у літературному житті еміграції, пройшовши складний і звивистий шлях із революційного Бахмута до Сараєва в тодішній Югославії. Це Гнат Побігайло (1899 – 1960), уродженець Бахмута, випускник Бахмутської чоловічої гімназії, учасник учнівського журналу «Проблески» (1916 – 1917), редактор літературно-просвітнього журналу «Вільні думки» (1918), пізніше – учасник білого руху й російськомовний поет міжвоєнної еміграції, випускник сільськогосподарського факультету університету в Белграді (1926), дослідник і викладач у галузі сільськогосподарських наук. Детально про біографію Гната Побігайло розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Бахмутська чоловіча гімназія, де навчався Г. Побігайло.

Першими  відомостями про Гната Побігайла ми завдячуємо його  сучаснику Федору Максименку (1897 – 1983), засновнику української історичної бібліографії, чиї дитячі та юнацькі роки пройшли в Бахмуті. У своєму листі до бахмутського краєзнавця Валентина Замкового він подає опис книжкового раритету, який довго зберігав у своїй особистій бібліотеці, а потім передав до Історичної бібліотеки в Києві: «Вільні думки. Літературно-просвітній журнал. Видає гурток Бахмутської молоді. Редагує Гнат Побігайло. Бахмут, 1918. № 1. Січень».

Сторінка з опису домоволодінь м. Бахмута з адресою помешкання родини Побігайлів.

У своїх листах Ф. Максименко згадував також учнівський журнал «Проблески», що видавався в передреволюційну пору, в 1916 – 1917 роках, при Бахмутському реальному училищі за редакцією вчителя історії Олександра Кобалевського. На сторінках «Проблесков» серед інших спроб учнівської літературної творчості зустрічаємо й публікації за підписом «И. Побегайло, ученик 7 кл. Бахмутской мужской гимназии» та криптонімом «И.П.». Це подорожні нотатки «Екатеринослав – Александровск (Через пороги)» та «По местам «Слово о полку Игореви», прозовий етюд «Зимними сумерками» і стаття «Памяти поэта» до 30-річчя смерті С.Я. Надсона. Це  той самий Гнат Побігайло – невдовзі редактор першого українського журналу в Бахмуті. Вже перші російськомовні прозові й критичні спроби обдарованого гімназиста виявляють спостережливість і майстерність оповідача, його зацікавлення гострими соціально-психологічними проблемами й актуальними на той час літературно-художніми течіями.

Учнівський журнал «Проблески», в якому друкувалися перші літературні спроби Г. Побігайла.

У «Вільних думках» 1918 року перу Г. Побігайла належать вступна стаття «Од редактора» й прозовий етюд «Вечірня мелодія». Редакційна стаття, що мала програмний характер, свідчила про причетність української шкільної молоді Бахмута, до якої належав і Гнат Побігайло, до ідей та настроїв, викликаних Українською революцією 1917 – 1921 років, про пошук молоддю свого національного самовизначення та шляхів творчої самореалізації в річищі української мови й культури.

В журналі зазначена адреса редакції: Бахмут на Катеринославщині, Олександрівська вулиця, № 75. За цією адресою в «Оцінному описі домоволодінь, що підлягають земському обкладанню» міста Бахмута 1919 року значиться домоволодіння Гликерії Іллівни Побігайло, селянки Бахмутської волості Катеринославської губернії. Подальші дослідження з’ясували, що Гнат Ілліч Побігайло (1899 – 1960) народився в Бахмуті 10 жовтня (за старим стилем 27 вересня) в родині Іллі Опанасовича та Гликерії Іллівни Побігайлів. Його батько за походженням належав до селян, після військової служби був запасним феєрверкером російської армії.

Вступна стаття Г. Побігайла в журналі «Вільні думки». Бахмут, 1918

Участь гімназиста Гната Побігайла у видавничій діяльності Бахмутського гуртка української шкільної молоді та його спроби української літературної творчості були пов’язані з національно-культурним відродженням, яке переживало українство на Донеччині в 1917 – 1918 роках. Чимало земляків воювали потім в українському війську. Інакше склалася доля Гната Побігайла, який, очевидно, в 1919 році був мобілізований до денікінської армії, а після поразки білогвардійців евакуювався разом із братом Олександром із Криму через Туреччину, нарешті осів у Югославії.

У Белграді Г. Побігайло закінчив сільськогосподарський факультет університету (1926), але докторську дисертацію захистив лише в 1957 році. Працював спочатку асистентом на своєму факультеті, потім начальником Відділу фітопатології в Інституті сільськогосподарських досліджень у Топчидері (передмістя Белграду). Після Другої світової війни він продовжив науково-дослідницьку роботу в Сараєво, з 1948 року викладав фітопатологію, мікробіологію та бджільництво в Сараєвському університеті. У 1954/55 навчальному році був продеканом сільськогосподарського факультету.

Обкладинка збірки віршів Г. Побігайла «Ну, так что ж!». Белград, 1938.

У 1920-30-х роках Гнат Побігайло брав активну участь у літературному житті російської еміграції, був учасником літературного гуртка Голенищева-Кутузова в Белграді. Його вірші друкувалися в журналі «Воля России» (Прага, 1928), збірнику «Ступени» (Белград, 1927). У 1938 році вийшла друком єдина його авторська поетична збірка «Ну, так что ж?», яка містить 69 віршів, включно з двома перекладами з сербських поетів.

Зразки зрілої поетичної творчості Гната Побігайла, які можна знайти в мережі Інтернет, засвідчують своєрідність його індивідуального творчого стилю (за деякими оцінками – «єдиний справжній футурист серед поетів російської еміграції»). У багатьох віршах бачимо відгуки бахмутського періоду життя, подій революції та громадянської війни («Камень на камень», «Надгробная речь», «Браслеты и шуба»).

Пореволюційна біографія земляка-бахмутянина, редактора першого українського журналу на Донеччині під час Української революції 1917 – 1921 років, являє собою один із численних варіантів соціальної та духовної еволюції місцевої української молоді під впливом революційних подій.

Кабінет Міністрів України ухвалив зміни, які спрощують доступ до освітніх пільг для дітей ветеранів. Відтепер під час вступу до коледжів та вищих навчальних закладів замість посвідчення учасника бойових дій дозволено використовувати витяг із Єдиного державного реєстру ветеранів.

Про це йдеться в публікації прес-служби Міністерства оборони України (МОУ).

Альтернатива посвідченню УБД для пільг дітей ветеранів

Під час оформлення пільг на навчання у закладах професійної, фахової передвищої та вищої освіти діти ветеранів, ветеранок і постраждалих учасників Революції Гідності мають право обирати формат документів. Для підтвердження статусу можна надати посвідчення УБД одного з батьків або відповідний витяг із Єдиного державного реєстру ветеранів війни. Обидва документи мають однакову юридичну силу для отримання освітніх пільг.

Як отримати витяг із реєстру

Оформити документ можна безкоштовно та незалежно від фактичного місця реєстрації. Для цього передбачено кілька способів:

• через портал “Дія” в режимі онлайн;
• через особисте звернення до Центру надання адміністративних послуг.

Якщо витяг замовляє дитина віком до 23 років або її законний представник, до запиту обов’язково потрібно додати довідку про здобувача освіти. Вона генерується з Єдиної державної електронної бази з питань освіти (ЄДЕБО).

Яку інформацію містить документ

Запит дозволяє отримати витяг в електронній або паперовій формі. Документ оснащений унікальним електронним ідентифікатором, який забезпечує можливість швидкої перевірки його достовірності. Окрім базової інформації, оновлений формат витягу містить розширений перелік відомостей:

• назва органу чи комісії, які надали людині статус ветерана;
• точна дата присвоєння статусу;
• юридичні підстави для ухвалення відповідного рішення.

Читайте також:

Чи має дитина УБД пільги при вступі до університету у 2026 році

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

На окупованій Донеччині діє так зване “міністерство молодіжної політики”. Ця структура займається роботою з молоддю, в тому числі насадженням російської культури та пропаганди. Одним із тих, хто впроваджує проєкти для молоді на ТОТ, є Михайло Фролов. На момент початку окупації йому було 15 років, а зараз він будує політичну кар’єру в окупаційній адміністрації і пропагує “рускій мір” серед молоді.

Що відомо Михайла Фролова і його роль в насадженні пропаганди молоді? Редакція зібрала досьє.

Михайло Фролов, робота в “днр”

Детальної біографії Михайла Фролова немає у відкритих джерелах. Його дату народження можна дізнатися з особистої сторінки в забороненій соцмережі “Вконтакте” — 30 вересня 1998 року. Своїм рідним містом Михайло Фролов вказує Макіївку.

Інформації про освіту посадовця немає у відкритих джерелах інформації. Також не вказується коли і яким чином він долучився до роботи міністерства молодіжної політики “днр”. Вперше Фролов почав фігурувати в новинах і відвідувати заходи з травня 2023 року. Його представляли начальником відділу координації та роботи з молодіжними проєктами і програмами.

17 квітня 2026 року Михайло Фролов отримав нову посаду. Ватажок “днр” пушилін ухвалив указ про призначення Фролова першим заступником міністра молодіжної політики. Нагадаємо, що посаду міністра сьогодні обіймає Денис Шимановський, про якого ми писали раніше.

Як Михайло Фролов насаджує пропаганду серед молоді Донеччини

Михайло Фролов не веде публічних сторінок про свою діяльність. Про його роботу можна дізнатися з дописів міністерства молодіжної політики “днр” та пропагандистських матеріалів.

Михайло Фролов є частим гостем на заходах, присвячених дню перемоги. Він виступає з промовами, де наголошує на їх важливості.

“Такі заходи є важливими для нашої молоді. Підростаюче покоління має знати правду, нашу справжню історію”, — наголошував Фролов на онлайн-уроці, присвяченому дню перемоги, у травні 2023 року.

У 2026 році міністерство молодіжної політики ініціювало цикл заходів “Молодь і діти”, присвячених дню перемоги і дню “днр”. У деяких із них Михайло Фролов особисто брав участь. Зокрема, в акції “Безсмертний автополк”, під час якої 50 автомобілів з фотографіями учасників Другої світової війни прослідували маршрутом до Савур-могили. Там учасників акції чекали представники молоді — члени руху “Молода гвардія” і студентських корпусів. Разом вони розгорнули найбільший у світі “прапор перемоги” з радянською символікою.

Також Михайло Фролов відвідав конкурс-огляд юнармійських знаменних груп, організований проросійським рухом “Юнармія”. До заходу долучили понад 100 дітей. Вони змагалися у внесенні та представленні “прапора перемоги”, зміні варти та прощанні з прапором. Головною метою було “дати кожному підлітку відчути, що таке відповідальність за прапор”.

Відвідує Фролов і заходи з учасниками бойових дій в Україні. У 2023 році він їздив на семінар до москви, де спілкувався з ветеранами російської армії, які хотіли спробувати себе в ролі наставників для молоді. Одним із головних питань, яке обговорювали на питанні, стосувалося патріотизму і того “як виконати свій громадянський обов’язок”.

Як і міністр молодіжної політики Денис Шимановський, Михайло Фролов приділяє увагу молодіжній роботі в Харцизьку. А саме контролював роботи з облаштування міського молодіжного центру.

Нагадаємо, що міністр Шимановський раніше зазначав про своє “кураторство” Харцизька. Що саме воно передбачає, не уточнюється. Та саме Харцизьк часто фігурує в діяльності міністерства молодіжної політики.

Читайте також:

• Як депутат Торезької міськради став депутатом “днр”: досьє на Андрія Бідила
• Від артиста до міністра і депутата “днр”: що відомо про Олександра Парецького з Донецької філармонії, який перейшов на бік рф
• Хто очолює освіту на окупованій Донеччині: досьє на посадовця з Тюмені Олега Трофимова

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!