У січні 1918 року в Бахмуті, повітовому центрі Катеринославщини, вийшов друком перший і єдиний номер учнівського журналу «Вільні думки». Це був чи не перший на Донеччині зразок україномовної журнальної періодики, започаткований з ініціативи Бахмутського гуртка української учнівської молоді. Цікаво простежити життєвий шлях дописувачів бахмутських «Вільних думок». Більшість з них (крім Володимира Сосюри, який став класиком української літератури ХХ століття) загубилася потім у вирі подій громадянської війни, радянських репресій і голодоморів.

Але принаймні один з них залишив помітний слід у літературному житті еміграції, пройшовши складний і звивистий шлях із революційного Бахмута до Сараєва в тодішній Югославії. Це Гнат Побігайло (1899 – 1960), уродженець Бахмута, випускник Бахмутської чоловічої гімназії, учасник учнівського журналу «Проблески» (1916 – 1917), редактор літературно-просвітнього журналу «Вільні думки» (1918), пізніше – учасник білого руху й російськомовний поет міжвоєнної еміграції, випускник сільськогосподарського факультету університету в Белграді (1926), дослідник і викладач у галузі сільськогосподарських наук. Детально про біографію Гната Побігайло розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Бахмутська чоловіча гімназія, де навчався Г. Побігайло.

Першими  відомостями про Гната Побігайла ми завдячуємо його  сучаснику Федору Максименку (1897 – 1983), засновнику української історичної бібліографії, чиї дитячі та юнацькі роки пройшли в Бахмуті. У своєму листі до бахмутського краєзнавця Валентина Замкового він подає опис книжкового раритету, який довго зберігав у своїй особистій бібліотеці, а потім передав до Історичної бібліотеки в Києві: «Вільні думки. Літературно-просвітній журнал. Видає гурток Бахмутської молоді. Редагує Гнат Побігайло. Бахмут, 1918. № 1. Січень».

Сторінка з опису домоволодінь м. Бахмута з адресою помешкання родини Побігайлів.

У своїх листах Ф. Максименко згадував також учнівський журнал «Проблески», що видавався в передреволюційну пору, в 1916 – 1917 роках, при Бахмутському реальному училищі за редакцією вчителя історії Олександра Кобалевського. На сторінках «Проблесков» серед інших спроб учнівської літературної творчості зустрічаємо й публікації за підписом «И. Побегайло, ученик 7 кл. Бахмутской мужской гимназии» та криптонімом «И.П.». Це подорожні нотатки «Екатеринослав – Александровск (Через пороги)» та «По местам «Слово о полку Игореви», прозовий етюд «Зимними сумерками» і стаття «Памяти поэта» до 30-річчя смерті С.Я. Надсона. Це  той самий Гнат Побігайло – невдовзі редактор першого українського журналу в Бахмуті. Вже перші російськомовні прозові й критичні спроби обдарованого гімназиста виявляють спостережливість і майстерність оповідача, його зацікавлення гострими соціально-психологічними проблемами й актуальними на той час літературно-художніми течіями.

Учнівський журнал «Проблески», в якому друкувалися перші літературні спроби Г. Побігайла.

У «Вільних думках» 1918 року перу Г. Побігайла належать вступна стаття «Од редактора» й прозовий етюд «Вечірня мелодія». Редакційна стаття, що мала програмний характер, свідчила про причетність української шкільної молоді Бахмута, до якої належав і Гнат Побігайло, до ідей та настроїв, викликаних Українською революцією 1917 – 1921 років, про пошук молоддю свого національного самовизначення та шляхів творчої самореалізації в річищі української мови й культури.

В журналі зазначена адреса редакції: Бахмут на Катеринославщині, Олександрівська вулиця, № 75. За цією адресою в «Оцінному описі домоволодінь, що підлягають земському обкладанню» міста Бахмута 1919 року значиться домоволодіння Гликерії Іллівни Побігайло, селянки Бахмутської волості Катеринославської губернії. Подальші дослідження з’ясували, що Гнат Ілліч Побігайло (1899 – 1960) народився в Бахмуті 10 жовтня (за старим стилем 27 вересня) в родині Іллі Опанасовича та Гликерії Іллівни Побігайлів. Його батько за походженням належав до селян, після військової служби був запасним феєрверкером російської армії.

Вступна стаття Г. Побігайла в журналі «Вільні думки». Бахмут, 1918

Участь гімназиста Гната Побігайла у видавничій діяльності Бахмутського гуртка української шкільної молоді та його спроби української літературної творчості були пов’язані з національно-культурним відродженням, яке переживало українство на Донеччині в 1917 – 1918 роках. Чимало земляків воювали потім в українському війську. Інакше склалася доля Гната Побігайла, який, очевидно, в 1919 році був мобілізований до денікінської армії, а після поразки білогвардійців евакуювався разом із братом Олександром із Криму через Туреччину, нарешті осів у Югославії.

У Белграді Г. Побігайло закінчив сільськогосподарський факультет університету (1926), але докторську дисертацію захистив лише в 1957 році. Працював спочатку асистентом на своєму факультеті, потім начальником Відділу фітопатології в Інституті сільськогосподарських досліджень у Топчидері (передмістя Белграду). Після Другої світової війни він продовжив науково-дослідницьку роботу в Сараєво, з 1948 року викладав фітопатологію, мікробіологію та бджільництво в Сараєвському університеті. У 1954/55 навчальному році був продеканом сільськогосподарського факультету.

Обкладинка збірки віршів Г. Побігайла «Ну, так что ж!». Белград, 1938.

У 1920-30-х роках Гнат Побігайло брав активну участь у літературному житті російської еміграції, був учасником літературного гуртка Голенищева-Кутузова в Белграді. Його вірші друкувалися в журналі «Воля России» (Прага, 1928), збірнику «Ступени» (Белград, 1927). У 1938 році вийшла друком єдина його авторська поетична збірка «Ну, так что ж?», яка містить 69 віршів, включно з двома перекладами з сербських поетів.

Зразки зрілої поетичної творчості Гната Побігайла, які можна знайти в мережі Інтернет, засвідчують своєрідність його індивідуального творчого стилю (за деякими оцінками – «єдиний справжній футурист серед поетів російської еміграції»). У багатьох віршах бачимо відгуки бахмутського періоду життя, подій революції та громадянської війни («Камень на камень», «Надгробная речь», «Браслеты и шуба»).

Пореволюційна біографія земляка-бахмутянина, редактора першого українського журналу на Донеччині під час Української революції 1917 – 1921 років, являє собою один із численних варіантів соціальної та духовної еволюції місцевої української молоді під впливом революційних подій.

Увечері 22 березня та в ніч проти 23 березня українські військові здійснили серію успішних атак по важливих об’єктах російських окупантів. Під удар потрапили склади з дронами-камікадзе, телекомунікаційна інфраструктура в Донецьку та логістичні вузли ворога.

Про результати операцій розповів Роберт Бровді (позивний “Мадяр”), командувач Сил безпілотних систем.

Знищення об’єктів ворога на ТОТ

За словами Роберта Бровді, по ворожим цілям в тимчасово окупованому Донецьку успішно відпрацювали пілоти 9-го батальйону “Кайрос”, що входить до складу 414-ї окремої бригади “Птахи Мадяра”.

Українським військовим вдалося уразити великий склад-хаб, де ворог зберігав ударні безпілотники типу “шахед”. Крім того, пілоти завдали точного удару по серверній станції магістральних операторів телекомунікацій. Саме до цього вузла сходилися ключові волоконно-оптичні лінії зв’язку окупантів у місті.

Командувач також підтвердив успішне ураження ще п’яти важливих військових локацій російської армії на території Донецької та Луганської областей. До списку втрат ворога увійшли:

• зенітний ракетний комплекс “Тор-М1” на Донеччині;
• майстерня з виробництва хімічних боєприпасів із вмістом небезпечного хлорпікрину, яка розташовувалася в тимчасово окупованій Авдіївці;
• два склади матеріально-технічного забезпечення військ РФ у Донецькій області.

Читайте також:

Російські війська намагалися прорвати оборону на Донеччині: понад пів сотні атак

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

У Слов’янську місцева влада та правоохоронці узгодили спільний алгоритм дій для проведення евакуації родин із дітьми з найбільш небезпечних районів громади. Процес організованого виїзду планують розпочати вже найближчим часом.

Про це повідомили в Слов’янській МВА.

Евакуація дітей зі Слов’янська

За даними МВА, з деяких небезпечних районів міста готується обов’язкова евакуація сімей з дітьми. Наразі у громаді триває активна роз’яснювальна робота.

“І це приносить перші результати. Наразі в районах Східний, Семенівка, Високоіванівка проживає 90 дітей. Тиждень тому їх було 96. Отже, шістьох дітлахів батьки вже вивезли. Тепер вони знаходяться у більшій безпеці порівняно зі Слов’янськом“, — вказують в МВА.

Грошові виплати та соціальні гарантії для евакуйованих

Усі родини, які погоджуються на виїзд у межах обласної програми евакуації з Донеччини, отримують гарантовану підтримку від держави та партнерів. Зокрема, як вказує начальник Слов’янської МВА Вадим Лях, відповідні категорії громадян можуть розраховувати на виплату в розмірі 10 800 гривень на родину.

Де приймають переселенців та які умови пропонують

Сьогодні родини з дітьми зі Слов’янська готові безкоштовно прийняти одразу в кількох регіонах України. Серед них — Чернівецька, Івано-Франківська, Вінницька, Львівська, Волинська, Хмельницька, Полтавська, Одеська та Кіровоградська області. Однак перелік цих локацій може змінюватися, оскільки процес масової евакуації триває не лише на Донеччині, а й в інших прифронтових областях.

Місцева влада відверто зазначає, що умови проживання можуть бути не ідеальними, проте вони гарантують головне — збереження життя.

“Можливо, це не такі умови, про які можна мріяти. Але вони дозволяють не сплачувати за житло, перебувати в безпеці, дають змогу дітям ходити до школи й садочка, відвідувати гуртки і секції”, — пояснюють в адміністрації.

Окрім державних ініціатив, допомогу родинам з дітьми активно пропонують благодійні фонди, які мають можливості для розміщення переселенців у Закарпатській та Київській областях.

Читайте також:

У Слов’янську оголосили примусову евакуацію дітей через обстріли: які райони підпадають

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!