У січні 1918 року в Бахмуті, повітовому центрі Катеринославщини, вийшов друком перший і єдиний номер учнівського журналу «Вільні думки». Це був чи не перший на Донеччині зразок україномовної журнальної періодики, започаткований з ініціативи Бахмутського гуртка української учнівської молоді. Цікаво простежити життєвий шлях дописувачів бахмутських «Вільних думок». Більшість з них (крім Володимира Сосюри, який став класиком української літератури ХХ століття) загубилася потім у вирі подій громадянської війни, радянських репресій і голодоморів.

Але принаймні один з них залишив помітний слід у літературному житті еміграції, пройшовши складний і звивистий шлях із революційного Бахмута до Сараєва в тодішній Югославії. Це Гнат Побігайло (1899 – 1960), уродженець Бахмута, випускник Бахмутської чоловічої гімназії, учасник учнівського журналу «Проблески» (1916 – 1917), редактор літературно-просвітнього журналу «Вільні думки» (1918), пізніше – учасник білого руху й російськомовний поет міжвоєнної еміграції, випускник сільськогосподарського факультету університету в Белграді (1926), дослідник і викладач у галузі сільськогосподарських наук. Детально про біографію Гната Побігайло розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Бахмутська чоловіча гімназія, де навчався Г. Побігайло.

Першими  відомостями про Гната Побігайла ми завдячуємо його  сучаснику Федору Максименку (1897 – 1983), засновнику української історичної бібліографії, чиї дитячі та юнацькі роки пройшли в Бахмуті. У своєму листі до бахмутського краєзнавця Валентина Замкового він подає опис книжкового раритету, який довго зберігав у своїй особистій бібліотеці, а потім передав до Історичної бібліотеки в Києві: «Вільні думки. Літературно-просвітній журнал. Видає гурток Бахмутської молоді. Редагує Гнат Побігайло. Бахмут, 1918. № 1. Січень».

Сторінка з опису домоволодінь м. Бахмута з адресою помешкання родини Побігайлів.

У своїх листах Ф. Максименко згадував також учнівський журнал «Проблески», що видавався в передреволюційну пору, в 1916 – 1917 роках, при Бахмутському реальному училищі за редакцією вчителя історії Олександра Кобалевського. На сторінках «Проблесков» серед інших спроб учнівської літературної творчості зустрічаємо й публікації за підписом «И. Побегайло, ученик 7 кл. Бахмутской мужской гимназии» та криптонімом «И.П.». Це подорожні нотатки «Екатеринослав – Александровск (Через пороги)» та «По местам «Слово о полку Игореви», прозовий етюд «Зимними сумерками» і стаття «Памяти поэта» до 30-річчя смерті С.Я. Надсона. Це  той самий Гнат Побігайло – невдовзі редактор першого українського журналу в Бахмуті. Вже перші російськомовні прозові й критичні спроби обдарованого гімназиста виявляють спостережливість і майстерність оповідача, його зацікавлення гострими соціально-психологічними проблемами й актуальними на той час літературно-художніми течіями.

Учнівський журнал «Проблески», в якому друкувалися перші літературні спроби Г. Побігайла.

У «Вільних думках» 1918 року перу Г. Побігайла належать вступна стаття «Од редактора» й прозовий етюд «Вечірня мелодія». Редакційна стаття, що мала програмний характер, свідчила про причетність української шкільної молоді Бахмута, до якої належав і Гнат Побігайло, до ідей та настроїв, викликаних Українською революцією 1917 – 1921 років, про пошук молоддю свого національного самовизначення та шляхів творчої самореалізації в річищі української мови й культури.

В журналі зазначена адреса редакції: Бахмут на Катеринославщині, Олександрівська вулиця, № 75. За цією адресою в «Оцінному описі домоволодінь, що підлягають земському обкладанню» міста Бахмута 1919 року значиться домоволодіння Гликерії Іллівни Побігайло, селянки Бахмутської волості Катеринославської губернії. Подальші дослідження з’ясували, що Гнат Ілліч Побігайло (1899 – 1960) народився в Бахмуті 10 жовтня (за старим стилем 27 вересня) в родині Іллі Опанасовича та Гликерії Іллівни Побігайлів. Його батько за походженням належав до селян, після військової служби був запасним феєрверкером російської армії.

Вступна стаття Г. Побігайла в журналі «Вільні думки». Бахмут, 1918

Участь гімназиста Гната Побігайла у видавничій діяльності Бахмутського гуртка української шкільної молоді та його спроби української літературної творчості були пов’язані з національно-культурним відродженням, яке переживало українство на Донеччині в 1917 – 1918 роках. Чимало земляків воювали потім в українському війську. Інакше склалася доля Гната Побігайла, який, очевидно, в 1919 році був мобілізований до денікінської армії, а після поразки білогвардійців евакуювався разом із братом Олександром із Криму через Туреччину, нарешті осів у Югославії.

У Белграді Г. Побігайло закінчив сільськогосподарський факультет університету (1926), але докторську дисертацію захистив лише в 1957 році. Працював спочатку асистентом на своєму факультеті, потім начальником Відділу фітопатології в Інституті сільськогосподарських досліджень у Топчидері (передмістя Белграду). Після Другої світової війни він продовжив науково-дослідницьку роботу в Сараєво, з 1948 року викладав фітопатологію, мікробіологію та бджільництво в Сараєвському університеті. У 1954/55 навчальному році був продеканом сільськогосподарського факультету.

Обкладинка збірки віршів Г. Побігайла «Ну, так что ж!». Белград, 1938.

У 1920-30-х роках Гнат Побігайло брав активну участь у літературному житті російської еміграції, був учасником літературного гуртка Голенищева-Кутузова в Белграді. Його вірші друкувалися в журналі «Воля России» (Прага, 1928), збірнику «Ступени» (Белград, 1927). У 1938 році вийшла друком єдина його авторська поетична збірка «Ну, так что ж?», яка містить 69 віршів, включно з двома перекладами з сербських поетів.

Зразки зрілої поетичної творчості Гната Побігайла, які можна знайти в мережі Інтернет, засвідчують своєрідність його індивідуального творчого стилю (за деякими оцінками – «єдиний справжній футурист серед поетів російської еміграції»). У багатьох віршах бачимо відгуки бахмутського періоду життя, подій революції та громадянської війни («Камень на камень», «Надгробная речь», «Браслеты и шуба»).

Пореволюційна біографія земляка-бахмутянина, редактора першого українського журналу на Донеччині під час Української революції 1917 – 1921 років, являє собою один із численних варіантів соціальної та духовної еволюції місцевої української молоді під впливом революційних подій.

Окупаційна влада Донеччини змінює риторику щодо захоплених територій. Якщо раніше окупанти обіцяли повне відновлення, то тепер кажуть про збереження зруйнованих кварталів. Їх, нібито, перетворять на “музейні символи”. Ймовірно, у списку може опинитися і Бахмут, адже подібні заяви були раніше.

Про це в інтерв’ю російському пропагандистському агентству “риа новости” повідомив ватажок “днр” денис пушилін.

Окупанти хочуть законсервувати зруйновані міста і села Донеччини

Ватажок “днр” денис пушилін розповів російським пропагандистам про майбутні плани в так званій “республіці”. Торкнувся він і теми відбудови. Якщо раніше окупаційна влада обіцяла відновити всі зруйновані міста і села, то зараз риторика змінилась. Пушилін каже, що деякі населені пункти не відновлюватимуть повністю, а законсервують як “музейні символи військової слави”.

Ватажок “днр” каже, що зруйновані квартали будуть цікавими для огляду.

“Дехто воює, а в декого там воюють родичі, тому звісно буде цікаво після всіх тих подій приїхати, побачити і відчути. Ми плануємо зробити якісь частини населених пунктів, де будуть законсервовані руйнування та інше. Можливо якісь малі населені пункти, які комісійно ми ухвалимо рішення не відновлювати, а саме законсервувати і зробити як музей для нащадків. І це буде з урахуванням сучасних технологій, де можна буде зануритись і в реальну обстановку, і десь мультимедійна складова. Це буде справжній музей”, — заявив денис пушилін.

За словами очільника “днр”, мета таких музеїв — показати важливість протидії нацизму. Список населених пунктів, які хочуть законсервувати, не повідомляється.

Нагадаємо, що раніше пушилін робив подібні заяви і щодо Бахмута. Він казав, що деякі міські квартали хочуть законсервувати і перетворити на “місця пам’яті про наслідки бойових дій”, куди возитимуть туристів.

Читайте також:

• Як пушилін міняв риторику про відновлення Бахмута і Соледара
• Госдума РФ готує закон для привласнення житла українців на окупованих територіях
• Дітей готують до війни. Як РФ мілітаризує дитинство на захоплених територіях України

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Росіяни зняли новий ролик, в якому використали людину з окупованих територій Донеччини. Героїнею відео стала жінка, яка, нібито, родом з Бахмута. Вона евакуювалась на підконтрольну рф територію, зараз мешкає в одному з храмів.

Про це стало відомо з росджерел.

Бахмутянка в сюжеті росіян

Росіяни зняли новий сюжет. У центрі ролика — жінка, яка не називає свого ім’я, але стверджує, що вона родом з Бахмута. Під час повномасштабної війни вона, нібито, перебувала в місті допоки її не вивезли російські військові. Каже, що свідомо не виїжджала з міста, оскільки хотіла виїхати до росії.

У свідченнях жінки є тези, які активно просуває росія. Серед них — розповіді про нестачу хліба і води в Бахмуті. За її словами, без їжі і води люди сиділи два роки, а волонтери привозили хліб і воду лише українським військовим. Цивільним, нібито, нічого не давали.

Насправді ж хліб у Бахмут возили і роздавали допоки це було безпечно. Зокрема, до лютого 2023 року хліб бахмутянам роздавав художник Микола Єрьомка, який до останнього залишався в місті. Гуманітарну допомогу видавали в Народному Домі, взимку 2023 року там залишалися три людини на видачі. Гуманітарна місія завершилась коли припинився підвоз хліба через безпекову ситуацію.

Ситуація з водопостачанням була складною. Воду припинили подавати через російські обстріли. Натомість у місто підвозили питну воду, а в січні 2023 року волонтери бурлили свердловину для потреб мешканців. Згодом її знищили росіяни.

Також жінка розповідає про те, що Бахмут, нібито, “зруйнували українці, а на росію спихнули відповідальність”. При цьому про російських окупантів жінка відгукується позитивно. Каже, що “вони боролись за кожне життя”. Також жінка каже, що українські захисники, нібито, стріляли у спину росіянам, які рятували людей.

Цими фейками росіяни намагаються виправдати власні злочини. Адже є підтверджені факти, коли саме російські війська атакували евакуаційні колони з Бахмута. Внаслідок ударів були і загиблі, зокрема внаслідок обстрілу колони 5 травня 2023 року загинула літня жінка, чотирьох чоловіків вдалося врятувати. Евакуація з Бахмута тривала допоки була можливість, поліцейські і волонтери вивозили людей з територій, які були впритул до лінії фронту.

Наразі жінка, яка називає себе бахмутянкою, мешкає на підконтрольній рф території. Спочатку росіяни вивезли її в Луганськ, але де вона перебуває саме зараз не повідомляється. Їй, нібито, виділили кімнату при храмі.

Читайте також:

• Діти серед зниклих: скільки бахмутян досі вважаються безвісти зниклими
• Як бахмутяни живуть у пункті тимчасового розміщення в російському Невинномиську: умови і проблеми
• Бахмут не відбудовуватимуть: росія може перетворити зруйноване місто на “туристичний об’єкт”

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!