У січні 1918 року в Бахмуті, повітовому центрі Катеринославщини, вийшов друком перший і єдиний номер учнівського журналу «Вільні думки». Це був чи не перший на Донеччині зразок україномовної журнальної періодики, започаткований з ініціативи Бахмутського гуртка української учнівської молоді. Цікаво простежити життєвий шлях дописувачів бахмутських «Вільних думок». Більшість з них (крім Володимира Сосюри, який став класиком української літератури ХХ століття) загубилася потім у вирі подій громадянської війни, радянських репресій і голодоморів.

Але принаймні один з них залишив помітний слід у літературному житті еміграції, пройшовши складний і звивистий шлях із революційного Бахмута до Сараєва в тодішній Югославії. Це Гнат Побігайло (1899 – 1960), уродженець Бахмута, випускник Бахмутської чоловічої гімназії, учасник учнівського журналу «Проблески» (1916 – 1917), редактор літературно-просвітнього журналу «Вільні думки» (1918), пізніше – учасник білого руху й російськомовний поет міжвоєнної еміграції, випускник сільськогосподарського факультету університету в Белграді (1926), дослідник і викладач у галузі сільськогосподарських наук. Детально про біографію Гната Побігайло розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Бахмутська чоловіча гімназія, де навчався Г. Побігайло.

Першими  відомостями про Гната Побігайла ми завдячуємо його  сучаснику Федору Максименку (1897 – 1983), засновнику української історичної бібліографії, чиї дитячі та юнацькі роки пройшли в Бахмуті. У своєму листі до бахмутського краєзнавця Валентина Замкового він подає опис книжкового раритету, який довго зберігав у своїй особистій бібліотеці, а потім передав до Історичної бібліотеки в Києві: «Вільні думки. Літературно-просвітній журнал. Видає гурток Бахмутської молоді. Редагує Гнат Побігайло. Бахмут, 1918. № 1. Січень».

Сторінка з опису домоволодінь м. Бахмута з адресою помешкання родини Побігайлів.

У своїх листах Ф. Максименко згадував також учнівський журнал «Проблески», що видавався в передреволюційну пору, в 1916 – 1917 роках, при Бахмутському реальному училищі за редакцією вчителя історії Олександра Кобалевського. На сторінках «Проблесков» серед інших спроб учнівської літературної творчості зустрічаємо й публікації за підписом «И. Побегайло, ученик 7 кл. Бахмутской мужской гимназии» та криптонімом «И.П.». Це подорожні нотатки «Екатеринослав – Александровск (Через пороги)» та «По местам «Слово о полку Игореви», прозовий етюд «Зимними сумерками» і стаття «Памяти поэта» до 30-річчя смерті С.Я. Надсона. Це  той самий Гнат Побігайло – невдовзі редактор першого українського журналу в Бахмуті. Вже перші російськомовні прозові й критичні спроби обдарованого гімназиста виявляють спостережливість і майстерність оповідача, його зацікавлення гострими соціально-психологічними проблемами й актуальними на той час літературно-художніми течіями.

Учнівський журнал «Проблески», в якому друкувалися перші літературні спроби Г. Побігайла.

У «Вільних думках» 1918 року перу Г. Побігайла належать вступна стаття «Од редактора» й прозовий етюд «Вечірня мелодія». Редакційна стаття, що мала програмний характер, свідчила про причетність української шкільної молоді Бахмута, до якої належав і Гнат Побігайло, до ідей та настроїв, викликаних Українською революцією 1917 – 1921 років, про пошук молоддю свого національного самовизначення та шляхів творчої самореалізації в річищі української мови й культури.

В журналі зазначена адреса редакції: Бахмут на Катеринославщині, Олександрівська вулиця, № 75. За цією адресою в «Оцінному описі домоволодінь, що підлягають земському обкладанню» міста Бахмута 1919 року значиться домоволодіння Гликерії Іллівни Побігайло, селянки Бахмутської волості Катеринославської губернії. Подальші дослідження з’ясували, що Гнат Ілліч Побігайло (1899 – 1960) народився в Бахмуті 10 жовтня (за старим стилем 27 вересня) в родині Іллі Опанасовича та Гликерії Іллівни Побігайлів. Його батько за походженням належав до селян, після військової служби був запасним феєрверкером російської армії.

Вступна стаття Г. Побігайла в журналі «Вільні думки». Бахмут, 1918

Участь гімназиста Гната Побігайла у видавничій діяльності Бахмутського гуртка української шкільної молоді та його спроби української літературної творчості були пов’язані з національно-культурним відродженням, яке переживало українство на Донеччині в 1917 – 1918 роках. Чимало земляків воювали потім в українському війську. Інакше склалася доля Гната Побігайла, який, очевидно, в 1919 році був мобілізований до денікінської армії, а після поразки білогвардійців евакуювався разом із братом Олександром із Криму через Туреччину, нарешті осів у Югославії.

У Белграді Г. Побігайло закінчив сільськогосподарський факультет університету (1926), але докторську дисертацію захистив лише в 1957 році. Працював спочатку асистентом на своєму факультеті, потім начальником Відділу фітопатології в Інституті сільськогосподарських досліджень у Топчидері (передмістя Белграду). Після Другої світової війни він продовжив науково-дослідницьку роботу в Сараєво, з 1948 року викладав фітопатологію, мікробіологію та бджільництво в Сараєвському університеті. У 1954/55 навчальному році був продеканом сільськогосподарського факультету.

Обкладинка збірки віршів Г. Побігайла «Ну, так что ж!». Белград, 1938.

У 1920-30-х роках Гнат Побігайло брав активну участь у літературному житті російської еміграції, був учасником літературного гуртка Голенищева-Кутузова в Белграді. Його вірші друкувалися в журналі «Воля России» (Прага, 1928), збірнику «Ступени» (Белград, 1927). У 1938 році вийшла друком єдина його авторська поетична збірка «Ну, так что ж?», яка містить 69 віршів, включно з двома перекладами з сербських поетів.

Зразки зрілої поетичної творчості Гната Побігайла, які можна знайти в мережі Інтернет, засвідчують своєрідність його індивідуального творчого стилю (за деякими оцінками – «єдиний справжній футурист серед поетів російської еміграції»). У багатьох віршах бачимо відгуки бахмутського періоду життя, подій революції та громадянської війни («Камень на камень», «Надгробная речь», «Браслеты и шуба»).

Пореволюційна біографія земляка-бахмутянина, редактора першого українського журналу на Донеччині під час Української революції 1917 – 1921 років, являє собою один із численних варіантів соціальної та духовної еволюції місцевої української молоді під впливом революційних подій.

Українцям, які виїхали за кордон і зареєстровані в населених пунктах на тимчасово окупованих територіях, необхідно до 1 квітня 2026 року пройти фізичну ідентифікацію та повідомити Пенсійний фонд України про неотримання виплат від Російської Федерації. Пояснюємо, кого це стосується і як правильно подати документи.

Що потрібно, щоб вам відновили пенсію? Читайте в матеріалі.

Ідентифікація пенсіонерів з ТОТ за кордоном: що потрібно зробити до 1 квітня 2026 року

Громадяни України, які перебувають за межами країни, але зареєстровані на тимчасово окупованій території (ТОТ), повинні виконати дві обов’язкові умови:

• повідомити, що вони не отримують соціальні або пенсійні виплати від РФ;
• пройти фізичну ідентифікацію для продовження або поновлення пенсійних виплат.

Зробити це необхідно до 1 квітня 2026 року.

Як пройти ідентифікацію: покрокова інструкція

Крок 1. Звернутися до найближчого посольства або консульства України. Там видадуть офіційну довідку, яка підтверджує, що особа є живою.

Крок 2. Від руки написати заяву на ім’я керівника територіального органу Пенсійного фонду України, де ви перебуваєте на обліку. У заяві потрібно вказати прохання провести ідентифікацію та продовжити (або поновити) виплату пенсії. Також слід зазначити, що додається довідка про підтвердження факту, що особа є живою. Обов’язково поставити дату та підпис.

Крок 3. Надіслати заяву разом із довідкою поштою в Україну.

Для листування з Головним управлінням Пенсійного фонду в Донецькій області: 28008, Україна, Кіровоградська область, місто Олександрія, проспект Соборний, 126А.

Кого це не стосується

Якщо громадянин виїхав за кордон із населеного пункту Донеччини, який не перебуває в окупації, подавати повідомлення про неотримання виплат від РФ не потрібно. У такому випадку необхідно лише раз на рік проходити ідентифікацію.

Важливо пам’ятати: повідомлення про те, що ви не отримуєте гроші від рф, подається лише один раз. Якщо така інформація вже була надана раніше, повторно подавати її не потрібно.

До теми:

“Ці зміни суперечать закону”: чому нові пропозиції про виплати пенсій мешканцям ТОТ викликали спротив правозахисників

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Російська окупаційна влада на тимчасово підконтрольних їй територіях Донеччини продовжує масштабну кампанію з мілітаризації українських дітей. Напередодні російського “дня защитника Отечества” та річниці повномасштабного вторгнення, яку ворог називає “своєю” або визвольною спецоперацією, у школах, ліцеях та навіть дитячих садках окупованих Маріуполя і Донецька відбулася серія пропагандистських заходів.

Редакція Бахмут IN.UA зібрала свідчення того, як окупанти змушують дітей вшановувати російських військових та інтегрують їх у військову ідеологію держави-агресора.

“Парти героїв” та свята у дитсадках

У маріупольській школі №47 окупаційна влада відкрила так звану “парту героя” на честь випускника Сергія Макарова. За версією пропагандистів, Макаров (позивний “Рюрик”) ще у травні 2014 року пішов в “ополчення” і воював у складі 9-го полку так званої “днр” у Слов’янську та Дебальцевому, де й загинув у 2015 році. На відкритті парти були присутні представники окупаційного “управління освіти”, які змусили учнів вшанувати пам’ять бойовика хвилиною мовчання. Загалом, це вже шоста подібна парта в Маріуполі, встановлена в рамках проєкту російської партії “єдина Росія».

У школі №26 відбулася показова “церемонія посвяти у гвардійці”. Юних українців змусили складати присягу перед представниками російської росгвардії, які вручили дітям посвідчення. Щоб надати заходу статусу, організатори залучили місцевого священника, який провів “обряд освячення” та благословив школярів на “вірне служіння Вітчизні”.

Мілітаризація не оминає і найменших. У дитячому садку №140 свято 23 лютого супроводжувалося спортивними змаганнями, де дошкільнят змушували читати вірші про “захисників вітчизни” та прославляти Збройні сили Росії.

Донецьк: присяга Росгвардії та 26 парт для бойовиків

У Донецьку у школі №80, у межах партійного проєкту “єдиної росії” відкрили одразу 26 “Парт героїв”. Більшість із них присвячена бойовикам так званої “днр” та російським військовим. Серед них — штурмовики батальйону “Сомалі” та навіть 17-річний підліток, який загинув у лавах окупаційних військ.

Пропаганда активно інтегрується у навчальний процес. Наприклад, для учнів 8-го класу ліцею “Престиж” у місцевому музеї провели “урок мужності”, присвячений річниці початку повномасштабної війни. Школярів змушували приміряти російську військову амуніцію, вчитися надавати першу допомогу та обговорювати пропагандистські фільми про “мужність земляків”.

У школі №35 відбулося інтерактивне заняття “служіння вітчизні” за участю ветерана так званої “сво” Андрія Ковальова. А в гімназії №6 школярок залучили до приготування “званої вечері” для російських військових у рамках акції “Смак дому – смак Перемоги”. Під час цього заходу окупанти демонстрували дітям роботу розвідувальних дронів.

Росія системно мілітаризує дітей, тому що це частина довгострокової державної стратегії формування лояльного покоління. Через шкільні програми, “патріотичні” заходи, воєнізовані гуртки та публічні церемонії дітям із раннього віку нав’язується уявлення про війну як норму, службу — як безумовний обов’язок, а державу, як найвищу цінність, яку не можна критикувати. Таким чином формується контрольований світогляд, у якому агресивна зовнішня політика подається як “захист батьківщини”, а військова сила — як головний інструмент національної гордості.

Крім ідеологічної складової, це також практичний розрахунок. Мілітаризація дітей створює кадровий резерв для армії та силових структур у майбутньому, знижує рівень критичного мислення щодо війни та легітимізує тривалу конфронтацію в суспільстві. Чим раніше дитина інтегрується в систему військово-патріотичного виховання, тим легше вона сприймає мобілізаційні наративи й менше ставить під сумнів політичні рішення влади. Це інструмент закріплення режиму та підтримки суспільної згоди на мілітаризовану модель держави.

Читайте також:

На ТОТ Донеччини оголосили масштабний призов молоді в російську армію

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!