У січні 1918 року в Бахмуті, повітовому центрі Катеринославщини, вийшов друком перший і єдиний номер учнівського журналу «Вільні думки». Це був чи не перший на Донеччині зразок україномовної журнальної періодики, започаткований з ініціативи Бахмутського гуртка української учнівської молоді. Цікаво простежити життєвий шлях дописувачів бахмутських «Вільних думок». Більшість з них (крім Володимира Сосюри, який став класиком української літератури ХХ століття) загубилася потім у вирі подій громадянської війни, радянських репресій і голодоморів.

Але принаймні один з них залишив помітний слід у літературному житті еміграції, пройшовши складний і звивистий шлях із революційного Бахмута до Сараєва в тодішній Югославії. Це Гнат Побігайло (1899 – 1960), уродженець Бахмута, випускник Бахмутської чоловічої гімназії, учасник учнівського журналу «Проблески» (1916 – 1917), редактор літературно-просвітнього журналу «Вільні думки» (1918), пізніше – учасник білого руху й російськомовний поет міжвоєнної еміграції, випускник сільськогосподарського факультету університету в Белграді (1926), дослідник і викладач у галузі сільськогосподарських наук. Детально про біографію Гната Побігайло розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Бахмутська чоловіча гімназія, де навчався Г. Побігайло.

Першими  відомостями про Гната Побігайла ми завдячуємо його  сучаснику Федору Максименку (1897 – 1983), засновнику української історичної бібліографії, чиї дитячі та юнацькі роки пройшли в Бахмуті. У своєму листі до бахмутського краєзнавця Валентина Замкового він подає опис книжкового раритету, який довго зберігав у своїй особистій бібліотеці, а потім передав до Історичної бібліотеки в Києві: «Вільні думки. Літературно-просвітній журнал. Видає гурток Бахмутської молоді. Редагує Гнат Побігайло. Бахмут, 1918. № 1. Січень».

Сторінка з опису домоволодінь м. Бахмута з адресою помешкання родини Побігайлів.

У своїх листах Ф. Максименко згадував також учнівський журнал «Проблески», що видавався в передреволюційну пору, в 1916 – 1917 роках, при Бахмутському реальному училищі за редакцією вчителя історії Олександра Кобалевського. На сторінках «Проблесков» серед інших спроб учнівської літературної творчості зустрічаємо й публікації за підписом «И. Побегайло, ученик 7 кл. Бахмутской мужской гимназии» та криптонімом «И.П.». Це подорожні нотатки «Екатеринослав – Александровск (Через пороги)» та «По местам «Слово о полку Игореви», прозовий етюд «Зимними сумерками» і стаття «Памяти поэта» до 30-річчя смерті С.Я. Надсона. Це  той самий Гнат Побігайло – невдовзі редактор першого українського журналу в Бахмуті. Вже перші російськомовні прозові й критичні спроби обдарованого гімназиста виявляють спостережливість і майстерність оповідача, його зацікавлення гострими соціально-психологічними проблемами й актуальними на той час літературно-художніми течіями.

Учнівський журнал «Проблески», в якому друкувалися перші літературні спроби Г. Побігайла.

У «Вільних думках» 1918 року перу Г. Побігайла належать вступна стаття «Од редактора» й прозовий етюд «Вечірня мелодія». Редакційна стаття, що мала програмний характер, свідчила про причетність української шкільної молоді Бахмута, до якої належав і Гнат Побігайло, до ідей та настроїв, викликаних Українською революцією 1917 – 1921 років, про пошук молоддю свого національного самовизначення та шляхів творчої самореалізації в річищі української мови й культури.

В журналі зазначена адреса редакції: Бахмут на Катеринославщині, Олександрівська вулиця, № 75. За цією адресою в «Оцінному описі домоволодінь, що підлягають земському обкладанню» міста Бахмута 1919 року значиться домоволодіння Гликерії Іллівни Побігайло, селянки Бахмутської волості Катеринославської губернії. Подальші дослідження з’ясували, що Гнат Ілліч Побігайло (1899 – 1960) народився в Бахмуті 10 жовтня (за старим стилем 27 вересня) в родині Іллі Опанасовича та Гликерії Іллівни Побігайлів. Його батько за походженням належав до селян, після військової служби був запасним феєрверкером російської армії.

Вступна стаття Г. Побігайла в журналі «Вільні думки». Бахмут, 1918

Участь гімназиста Гната Побігайла у видавничій діяльності Бахмутського гуртка української шкільної молоді та його спроби української літературної творчості були пов’язані з національно-культурним відродженням, яке переживало українство на Донеччині в 1917 – 1918 роках. Чимало земляків воювали потім в українському війську. Інакше склалася доля Гната Побігайла, який, очевидно, в 1919 році був мобілізований до денікінської армії, а після поразки білогвардійців евакуювався разом із братом Олександром із Криму через Туреччину, нарешті осів у Югославії.

У Белграді Г. Побігайло закінчив сільськогосподарський факультет університету (1926), але докторську дисертацію захистив лише в 1957 році. Працював спочатку асистентом на своєму факультеті, потім начальником Відділу фітопатології в Інституті сільськогосподарських досліджень у Топчидері (передмістя Белграду). Після Другої світової війни він продовжив науково-дослідницьку роботу в Сараєво, з 1948 року викладав фітопатологію, мікробіологію та бджільництво в Сараєвському університеті. У 1954/55 навчальному році був продеканом сільськогосподарського факультету.

Обкладинка збірки віршів Г. Побігайла «Ну, так что ж!». Белград, 1938.

У 1920-30-х роках Гнат Побігайло брав активну участь у літературному житті російської еміграції, був учасником літературного гуртка Голенищева-Кутузова в Белграді. Його вірші друкувалися в журналі «Воля России» (Прага, 1928), збірнику «Ступени» (Белград, 1927). У 1938 році вийшла друком єдина його авторська поетична збірка «Ну, так что ж?», яка містить 69 віршів, включно з двома перекладами з сербських поетів.

Зразки зрілої поетичної творчості Гната Побігайла, які можна знайти в мережі Інтернет, засвідчують своєрідність його індивідуального творчого стилю (за деякими оцінками – «єдиний справжній футурист серед поетів російської еміграції»). У багатьох віршах бачимо відгуки бахмутського періоду життя, подій революції та громадянської війни («Камень на камень», «Надгробная речь», «Браслеты и шуба»).

Пореволюційна біографія земляка-бахмутянина, редактора першого українського журналу на Донеччині під час Української революції 1917 – 1921 років, являє собою один із численних варіантів соціальної та духовної еволюції місцевої української молоді під впливом революційних подій.

До повномасштабного вторгнення Бердянськ, Кирилівка та інші приморські міста асоціювалися з морем і літнім відпочинком. Сьогодні ці території перетворилися на прифронтову зону з порожніми пляжами, військовими блокпостами та розбитою інфраструктурою.

У новому відео ми поговорили Наталею Криворучко з СЕО медіа “Локатор” та Павлом Лакійчуком військовим експертом про те, що насправді відбувається на окупованих курортах. Вони розповідають, як окупанти фальсифікують статистику туристів, перетворюють заводи на ремонтні бази для танків і використовують дитячі табори для мілітаризації молоді.

Дивіться повний відеосюжет про реалії життя на окупованому узбережжі на каналі “Донеччина в евакуації” за посиланням: https://youtu.be/7TXdc1-SuI0.

Читайте також:

“Траса Новоросія”: чи вдалось доїхати до моря або що відбувається з курортами на ТОТ?

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

21 серпня місто Слов’янськ оголосили зоною активних бойових дій. Попри це в місті продовжують залишатися близько 25 тисяч жителів. Росіяни регулярно обстрілюють Слов’янськ, через що в місті є перебої з електрикою та інтернетом. Зважаючи на наближення фронту, бізнеси вирішують виїжджати, тому більшість магазинів або зачинені, або працюють за зміненим графіком.

Як зараз живе Слов’янськ, редакції Бахмут IN.UA розповіли місцеві жителі.

Яка ситуація у Слов’янську, інформація від місцевих жителів

З 21 серпня місто Слов’янськ офіційно вважається зоною активних бойових дій. Місто потерпає від регулярних обстрілів, росіяни б’ють по місту КАБами та ствольною артилерією. За даними начальника Слов’янської міської військової адміністрації Вадима Ляха, на сьогодні у Слов’янську залишаються близько 25 тисяч мешканців, є серед них і родини з дітьми.

Один із місцевих жителів, який залишається у Слов’янську, але планує виїжджати найближчим часом, розповів Бахмут IN.UA, що ситуація в місті погіршується. У людей є перебої з електрикою та інтернетом, світла немає вже другу добу.

Магазини в місті поступово зачиняються, а ті, що працюють, скорочують графік роботи. Якщо раніше магазин однієї з великих продуктових мереж працював з 07:00 до 20:00, то відсьогодні — з 08:00 до 19:00. Ті магазини, які ще приймають клієнтів, працюють на генераторах.

На сьогодні зачинилися більшість магазинів і закладів у районі вокзалу. Подекуди ще працюють локальні продуктові магазини та аптеки. Магазини відомих мереж або вже зачинені, або готуються до припинення роботи.

При цьому в місті продовжують працювати ринки, вони користуються попитом у місцевих жителів.

На вулицях стало значно менше людей і транспорту. Хоч у Слов’янську залишаються багато жителів, більшість часу вони проводять вдома, уникаючи місць скупчень.

Раніше ми писали про те, що російська армія готує підґрунтя для розвитку наступальних дій на Слов’янськ і Краматорськ. Головні цілі окупантів на Слов’янському напрямку — Райогородок, Миколаївка, Оріхуватка та Рай-Олександрівка.

Евакуація зі Слов’янська, контакти

Місцева влада закликає жителів евакуюватися. Людям пропонують безоплатну евакуацію, розміщення і всю необхідну підтримку.

Для звернень на евакуацію зі Слов’янська працюють контакти: 0800 500 121, +380 (73) 050 0121. Для евакуації тяжкохворих і людей з інвалідністю працює окрема лінія: 0800 332 614.

Читайте також:

• У 12 громадах Донеччини не планують опалювальний сезон: де готуються до зими
• Російський дрон атакував фахівців комісії “єВідновлення” у Слов’янську
• Cкільки немовлят народилося в пологовому Слов’янська перед його закриттям: статистика

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!