У січні 1918 року в Бахмуті, повітовому центрі Катеринославщини, вийшов друком перший і єдиний номер учнівського журналу «Вільні думки». Це був чи не перший на Донеччині зразок україномовної журнальної періодики, започаткований з ініціативи Бахмутського гуртка української учнівської молоді. Цікаво простежити життєвий шлях дописувачів бахмутських «Вільних думок». Більшість з них (крім Володимира Сосюри, який став класиком української літератури ХХ століття) загубилася потім у вирі подій громадянської війни, радянських репресій і голодоморів.

Але принаймні один з них залишив помітний слід у літературному житті еміграції, пройшовши складний і звивистий шлях із революційного Бахмута до Сараєва в тодішній Югославії. Це Гнат Побігайло (1899 – 1960), уродженець Бахмута, випускник Бахмутської чоловічої гімназії, учасник учнівського журналу «Проблески» (1916 – 1917), редактор літературно-просвітнього журналу «Вільні думки» (1918), пізніше – учасник білого руху й російськомовний поет міжвоєнної еміграції, випускник сільськогосподарського факультету університету в Белграді (1926), дослідник і викладач у галузі сільськогосподарських наук. Детально про біографію Гната Побігайло розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Бахмутська чоловіча гімназія, де навчався Г. Побігайло.

Першими  відомостями про Гната Побігайла ми завдячуємо його  сучаснику Федору Максименку (1897 – 1983), засновнику української історичної бібліографії, чиї дитячі та юнацькі роки пройшли в Бахмуті. У своєму листі до бахмутського краєзнавця Валентина Замкового він подає опис книжкового раритету, який довго зберігав у своїй особистій бібліотеці, а потім передав до Історичної бібліотеки в Києві: «Вільні думки. Літературно-просвітній журнал. Видає гурток Бахмутської молоді. Редагує Гнат Побігайло. Бахмут, 1918. № 1. Січень».

Сторінка з опису домоволодінь м. Бахмута з адресою помешкання родини Побігайлів.

У своїх листах Ф. Максименко згадував також учнівський журнал «Проблески», що видавався в передреволюційну пору, в 1916 – 1917 роках, при Бахмутському реальному училищі за редакцією вчителя історії Олександра Кобалевського. На сторінках «Проблесков» серед інших спроб учнівської літературної творчості зустрічаємо й публікації за підписом «И. Побегайло, ученик 7 кл. Бахмутской мужской гимназии» та криптонімом «И.П.». Це подорожні нотатки «Екатеринослав – Александровск (Через пороги)» та «По местам «Слово о полку Игореви», прозовий етюд «Зимними сумерками» і стаття «Памяти поэта» до 30-річчя смерті С.Я. Надсона. Це  той самий Гнат Побігайло – невдовзі редактор першого українського журналу в Бахмуті. Вже перші російськомовні прозові й критичні спроби обдарованого гімназиста виявляють спостережливість і майстерність оповідача, його зацікавлення гострими соціально-психологічними проблемами й актуальними на той час літературно-художніми течіями.

Учнівський журнал «Проблески», в якому друкувалися перші літературні спроби Г. Побігайла.

У «Вільних думках» 1918 року перу Г. Побігайла належать вступна стаття «Од редактора» й прозовий етюд «Вечірня мелодія». Редакційна стаття, що мала програмний характер, свідчила про причетність української шкільної молоді Бахмута, до якої належав і Гнат Побігайло, до ідей та настроїв, викликаних Українською революцією 1917 – 1921 років, про пошук молоддю свого національного самовизначення та шляхів творчої самореалізації в річищі української мови й культури.

В журналі зазначена адреса редакції: Бахмут на Катеринославщині, Олександрівська вулиця, № 75. За цією адресою в «Оцінному описі домоволодінь, що підлягають земському обкладанню» міста Бахмута 1919 року значиться домоволодіння Гликерії Іллівни Побігайло, селянки Бахмутської волості Катеринославської губернії. Подальші дослідження з’ясували, що Гнат Ілліч Побігайло (1899 – 1960) народився в Бахмуті 10 жовтня (за старим стилем 27 вересня) в родині Іллі Опанасовича та Гликерії Іллівни Побігайлів. Його батько за походженням належав до селян, після військової служби був запасним феєрверкером російської армії.

Вступна стаття Г. Побігайла в журналі «Вільні думки». Бахмут, 1918

Участь гімназиста Гната Побігайла у видавничій діяльності Бахмутського гуртка української шкільної молоді та його спроби української літературної творчості були пов’язані з національно-культурним відродженням, яке переживало українство на Донеччині в 1917 – 1918 роках. Чимало земляків воювали потім в українському війську. Інакше склалася доля Гната Побігайла, який, очевидно, в 1919 році був мобілізований до денікінської армії, а після поразки білогвардійців евакуювався разом із братом Олександром із Криму через Туреччину, нарешті осів у Югославії.

У Белграді Г. Побігайло закінчив сільськогосподарський факультет університету (1926), але докторську дисертацію захистив лише в 1957 році. Працював спочатку асистентом на своєму факультеті, потім начальником Відділу фітопатології в Інституті сільськогосподарських досліджень у Топчидері (передмістя Белграду). Після Другої світової війни він продовжив науково-дослідницьку роботу в Сараєво, з 1948 року викладав фітопатологію, мікробіологію та бджільництво в Сараєвському університеті. У 1954/55 навчальному році був продеканом сільськогосподарського факультету.

Обкладинка збірки віршів Г. Побігайла «Ну, так что ж!». Белград, 1938.

У 1920-30-х роках Гнат Побігайло брав активну участь у літературному житті російської еміграції, був учасником літературного гуртка Голенищева-Кутузова в Белграді. Його вірші друкувалися в журналі «Воля России» (Прага, 1928), збірнику «Ступени» (Белград, 1927). У 1938 році вийшла друком єдина його авторська поетична збірка «Ну, так что ж?», яка містить 69 віршів, включно з двома перекладами з сербських поетів.

Зразки зрілої поетичної творчості Гната Побігайла, які можна знайти в мережі Інтернет, засвідчують своєрідність його індивідуального творчого стилю (за деякими оцінками – «єдиний справжній футурист серед поетів російської еміграції»). У багатьох віршах бачимо відгуки бахмутського періоду життя, подій революції та громадянської війни («Камень на камень», «Надгробная речь», «Браслеты и шуба»).

Пореволюційна біографія земляка-бахмутянина, редактора першого українського журналу на Донеччині під час Української революції 1917 – 1921 років, являє собою один із численних варіантів соціальної та духовної еволюції місцевої української молоді під впливом революційних подій.

У Києві, біля автостанції в районі залізничного вокзалу, відкрили пункт допомоги. Тут люди можуть зігрітися та зарядити свої гаджети. Пункт розташований в автобусі.

Про це повідомляє видання Віледж.

У Києві відкрили пункт допомоги біля вокзалу

Біля автостанції “Київ” на вулиці Симона Петлюри, 32 відкрили пункт допомоги. Його облаштував міжнародний оператор FlixBus в одному зі своїх автобусів.

У пункті допомоги люди можуть зачекати свій рейс, зарядити гаджети, випити чай чи каву. Щодня локацію відвідують 200-350 людей.

Пункт допомоги працюватиме до 18 січня. Людей тут приймають щодня з 09:00 до 18:00. За потреби роботу пункту можуть продовжити.

Раніше редакція розповідала, що в Києві працює Будинок соціального піклування — заклад, де люди, які опинилися у складній життєвій ситуації, можуть тимчасово отримати безпечний нічліг і базову підтримку. Які послуги там надають і чи приймають ВПО, читайте в нашій публікації.

Читайте також:

• Як зігрітися без світла та опалення: практичні поради на час блекаутів
• У Києві відкривають запис на грошову підтримку ООН для переселенців
• ВПО можуть отримати нову гуманітарну допомогу від Червоного Хреста: як подати заявку

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Окупаційна адміністрація на тимчасово захопленій частині Донеччини розпочинає підготовку до нового етапу “призову” чоловіків до армії рф. Відповідний указ 14 січня підписав так званий “глава днр” денис пушилін. Документ охоплює мешканців 1996–2008 років народження і фактично зобов’язує чоловіків віком від 18 до 30 років проходити службу в лавах окупаційних військ.

Детальніше про те, про що йдеться в указі — читайте в матеріалі Бахмут IN.UA

На ТОТ Донеччини оголосили призов в російську армію

14 січня ватажок “днр” пушилін підписав указ, що передбачає призов чоловіків віком від 18 до 30 років на проходження служби в лавах окупаційних військ. Новий указ ватажка “днр” — це чергова спроба легалізувати окупацію та інтегрувати населення в російську систему мобілізації.

Відтак, прийнятий “документ” передбачає створення центральної призовної комісії, а також десятків міських і районних комісій на місцях для “призову” чоловіків віком від 18 до 30 років проходити службу у складі російських збройних сил. Усі вони мають працювати за принципом жорсткої вертикалі підпорядкування.

Окремі пункти указу легалізують використання силових структур для примусу громадян до служби. Зокрема, “мвс днр” зобов’язують за потреби забезпечувати доставлення осіб, які не з’явилися за повісткою. У документі прямо зазначено: “доставлення осіб, які не з’явилися по повістці”.

Також передбачено розшук чоловіків, які уникають призову. В “документі” вказується, що під час призову буде організуватися “розшук громадян, які не виконали військовий обов’язок не исполняющих воинскую обязанность… при наявності кримінальної справи”. Фактично, подібна ініціатива може стати легалізацією облав, переслідувань і тиску на населення окупованої Донеччини.

Значна частина документа присвячена організації медичних комісій. “Указ” зобов’язує створити по два склади лікарів із залученням фахівців різного профілю та забезпечити медогляд усіх, хто підлягає призову. Медичні заклади мають виділяти персонал і проводити огляди відповідно до російських нормативів.

Контроль, супровід та звітність

Частина указу ватажка “днр” роз’яснює принципи роботи “органів”, зокрема, взаємодію з росгвардією та поліцією. Їм доручають забезпечити охорону пунктів збору призовників і супровід під час відправлення на службу. Самі місця збору будуть охоронятися цілодобово.

Крім того, так звані “воєнкомати” зобов’язані регулярно звітувати про результати призову. Чітко визначені строки подання звітів: до 1 серпня — за період із січня до середини липня, та до 1 грудня — за період із липня до середини листопада.

Читайте також:

Перестрілка між окупантами та “ахматом” в Маріуполі: що відомо про збройний конфлікт

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!