У січні 1918 року в Бахмуті, повітовому центрі Катеринославщини, вийшов друком перший і єдиний номер учнівського журналу «Вільні думки». Це був чи не перший на Донеччині зразок україномовної журнальної періодики, започаткований з ініціативи Бахмутського гуртка української учнівської молоді. Цікаво простежити життєвий шлях дописувачів бахмутських «Вільних думок». Більшість з них (крім Володимира Сосюри, який став класиком української літератури ХХ століття) загубилася потім у вирі подій громадянської війни, радянських репресій і голодоморів.

Але принаймні один з них залишив помітний слід у літературному житті еміграції, пройшовши складний і звивистий шлях із революційного Бахмута до Сараєва в тодішній Югославії. Це Гнат Побігайло (1899 – 1960), уродженець Бахмута, випускник Бахмутської чоловічої гімназії, учасник учнівського журналу «Проблески» (1916 – 1917), редактор літературно-просвітнього журналу «Вільні думки» (1918), пізніше – учасник білого руху й російськомовний поет міжвоєнної еміграції, випускник сільськогосподарського факультету університету в Белграді (1926), дослідник і викладач у галузі сільськогосподарських наук. Детально про біографію Гната Побігайло розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Бахмутська чоловіча гімназія, де навчався Г. Побігайло.

Першими  відомостями про Гната Побігайла ми завдячуємо його  сучаснику Федору Максименку (1897 – 1983), засновнику української історичної бібліографії, чиї дитячі та юнацькі роки пройшли в Бахмуті. У своєму листі до бахмутського краєзнавця Валентина Замкового він подає опис книжкового раритету, який довго зберігав у своїй особистій бібліотеці, а потім передав до Історичної бібліотеки в Києві: «Вільні думки. Літературно-просвітній журнал. Видає гурток Бахмутської молоді. Редагує Гнат Побігайло. Бахмут, 1918. № 1. Січень».

Сторінка з опису домоволодінь м. Бахмута з адресою помешкання родини Побігайлів.

У своїх листах Ф. Максименко згадував також учнівський журнал «Проблески», що видавався в передреволюційну пору, в 1916 – 1917 роках, при Бахмутському реальному училищі за редакцією вчителя історії Олександра Кобалевського. На сторінках «Проблесков» серед інших спроб учнівської літературної творчості зустрічаємо й публікації за підписом «И. Побегайло, ученик 7 кл. Бахмутской мужской гимназии» та криптонімом «И.П.». Це подорожні нотатки «Екатеринослав – Александровск (Через пороги)» та «По местам «Слово о полку Игореви», прозовий етюд «Зимними сумерками» і стаття «Памяти поэта» до 30-річчя смерті С.Я. Надсона. Це  той самий Гнат Побігайло – невдовзі редактор першого українського журналу в Бахмуті. Вже перші російськомовні прозові й критичні спроби обдарованого гімназиста виявляють спостережливість і майстерність оповідача, його зацікавлення гострими соціально-психологічними проблемами й актуальними на той час літературно-художніми течіями.

Учнівський журнал «Проблески», в якому друкувалися перші літературні спроби Г. Побігайла.

У «Вільних думках» 1918 року перу Г. Побігайла належать вступна стаття «Од редактора» й прозовий етюд «Вечірня мелодія». Редакційна стаття, що мала програмний характер, свідчила про причетність української шкільної молоді Бахмута, до якої належав і Гнат Побігайло, до ідей та настроїв, викликаних Українською революцією 1917 – 1921 років, про пошук молоддю свого національного самовизначення та шляхів творчої самореалізації в річищі української мови й культури.

В журналі зазначена адреса редакції: Бахмут на Катеринославщині, Олександрівська вулиця, № 75. За цією адресою в «Оцінному описі домоволодінь, що підлягають земському обкладанню» міста Бахмута 1919 року значиться домоволодіння Гликерії Іллівни Побігайло, селянки Бахмутської волості Катеринославської губернії. Подальші дослідження з’ясували, що Гнат Ілліч Побігайло (1899 – 1960) народився в Бахмуті 10 жовтня (за старим стилем 27 вересня) в родині Іллі Опанасовича та Гликерії Іллівни Побігайлів. Його батько за походженням належав до селян, після військової служби був запасним феєрверкером російської армії.

Вступна стаття Г. Побігайла в журналі «Вільні думки». Бахмут, 1918

Участь гімназиста Гната Побігайла у видавничій діяльності Бахмутського гуртка української шкільної молоді та його спроби української літературної творчості були пов’язані з національно-культурним відродженням, яке переживало українство на Донеччині в 1917 – 1918 роках. Чимало земляків воювали потім в українському війську. Інакше склалася доля Гната Побігайла, який, очевидно, в 1919 році був мобілізований до денікінської армії, а після поразки білогвардійців евакуювався разом із братом Олександром із Криму через Туреччину, нарешті осів у Югославії.

У Белграді Г. Побігайло закінчив сільськогосподарський факультет університету (1926), але докторську дисертацію захистив лише в 1957 році. Працював спочатку асистентом на своєму факультеті, потім начальником Відділу фітопатології в Інституті сільськогосподарських досліджень у Топчидері (передмістя Белграду). Після Другої світової війни він продовжив науково-дослідницьку роботу в Сараєво, з 1948 року викладав фітопатологію, мікробіологію та бджільництво в Сараєвському університеті. У 1954/55 навчальному році був продеканом сільськогосподарського факультету.

Обкладинка збірки віршів Г. Побігайла «Ну, так что ж!». Белград, 1938.

У 1920-30-х роках Гнат Побігайло брав активну участь у літературному житті російської еміграції, був учасником літературного гуртка Голенищева-Кутузова в Белграді. Його вірші друкувалися в журналі «Воля России» (Прага, 1928), збірнику «Ступени» (Белград, 1927). У 1938 році вийшла друком єдина його авторська поетична збірка «Ну, так что ж?», яка містить 69 віршів, включно з двома перекладами з сербських поетів.

Зразки зрілої поетичної творчості Гната Побігайла, які можна знайти в мережі Інтернет, засвідчують своєрідність його індивідуального творчого стилю (за деякими оцінками – «єдиний справжній футурист серед поетів російської еміграції»). У багатьох віршах бачимо відгуки бахмутського періоду життя, подій революції та громадянської війни («Камень на камень», «Надгробная речь», «Браслеты и шуба»).

Пореволюційна біографія земляка-бахмутянина, редактора першого українського журналу на Донеччині під час Української революції 1917 – 1921 років, являє собою один із численних варіантів соціальної та духовної еволюції місцевої української молоді під впливом революційних подій.

Поліцейські повідомили про підозру керівникам усіх осередків проросійської організації “Юнармія”, яка діє на окупованій Донеччині. Вони системно готували українських дітей до служби в збройних формуваннях рф під виглядом “військово-патріотичного виховання”.

Про це йдеться на сайті Нацполіції.

Викриття керівників “Юнармії” на Донеччині

Керівники територіальних штабів “Юнармії” у Донецьку, Горлівці, Амвросіївці, Сніжному, Комсомольському, Жданівці, Єнакієвому та Дебальцевому наразі мають статус підозрюваних у межах одного кримінального провадження.

Під виглядом “військово-патріотичного виховання” російська окупаційна адміністрація на Донеччині створила систему мілітаризації дітей. Неповнолітніх навчали стройовій підготовці, поводженню зі зброєю, основам тактики бою та проводили ідеологічну обробку, спрямовану на формування ворожого ставлення до України й пропаганду служби в армії рф.

Слідчі Головного слідчого управління та оперативники Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України зібрали докази того, що керівники забезпечували діяльність місцевих осередків, координували пропагандистську роботу та вербували дітей, включно з тими, кому ще не виповнилося 15 років.

Діяльність керівників була публічною: вони використовували соціальні мережі, відеоплатформи та масові заходи для популяризації служби в армії рф серед дітей. Зафіксовано участь дітей у заходах із військовою символікою рф, стройових вишколах та урочистих “посвятах” до лав “Юнармії”.

Судово-лінгвістичні експертизи підтвердили наявність пропаганди та мобілізації в поширюваних матеріалах. Примусове залучення неповнолітніх до армії держави-окупанта порушує міжнародне гуманітарне право, зокрема Женевську конвенцію. Організація “Юнармія” перебуває під санкціями ЄС, США та України.

Дії підозрюваних кваліфіковано як воєнний злочин у складі організованої групи за ч. 3 ст. 28 та ч. 1 ст. 438 КК України. Санкції статей передбачають до 12 років позбавлення волі.

До теми:

Дітей готують до війни. Як РФ мілітаризує дитинство на захоплених територіях України

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Російські пропагандисти продовжують поширювати непідтверджені заяви про бахмутського священника Володимира Діаковського, який був настоятелем Храму Всіх Святих. Пропагандист ігор лапик, який неодноразово відвідував Бахмут, заявив, що священника могли вбити бійці ЗСУ. Насправді ж підтвердження цих заяв немає, чоловік рахується зниклим безвісти.

Що саме заявили окупанти, розповідає Бахмут IN.UA.

Росіяни шукають зниклого бахмутського священника

Російські пропагандисти продовжують знімати сюжети про бахмутський Храм Всіх Святих та його настоятеля Володимира Діаковського. Раніше на телеканалі “Звезда” вийшла програма “Ищу своих”, де фігурувала дружина священника Ірина Діаковська. Жінка звернулась на російське телебачення, щоб розшукати свого чоловіка. За її словами, священника немає ні у російських списках загиблих, ні серед вивезених.

Доля священника наразі невідома, але росіяни продовжують робити заяви з цього приводу. Днями на тому ж телеканалі вийшла програма “Открытый эфир”, де обговорювали бахмутський Храм Всіх Святих та священника Володимира Діаковського. Одним з експертів виступив ігор лапик — пропагандист, який неодноразово їздив у Бахмут для зйомки сюжетів. В ефірі він зробив кілька заяв.

По-перше, ЗСУ звинуватили у знищенні храму. Лапик стверджує, що ЗСУ облаштували в церкві штаб, зберігали зброю та встановили телевізор, де дивилися відео. Українських бійців звинувачують у тому, що вони зберігали зброю у вівтарі. Пропагандисти надають “фотопідтвердження”, але ця світлина не може бути доказом, оскільки могла бути зроблена вже після захоплення міста росіянами. Жодних розпізнавальних знаків ЗСУ на фото немає.

Також українців звинувачують у підриві храму зсередини і мародерстві.

Насправді ж церква постраждала, зокрема, внаслідок російських обстрілів. Про це свідчать дані Донецької ОВА від липня 2024 року. За офіційними даними, значні пошкодження Храму Всіх Святих у Бахмуті сталися внаслідок російської агресії. Під час обстрілів пошкоджено купол і стіни святині, внутрішнє оздоблення.

За словами росіян, Володимир Діаковський служив до березня 2023 року. Потім він зник. Зараз чоловік, нібито, рахується зниклим безвісти.

При цьому в ефірі пропагандисти кажуть, що священника могли вбити українські військові. Причиною цього, нібито, могло стати те, що Володимир Діаковський “був патріотом росії”. Так його називають окупанти, посилаючись на слова родичів чоловіка. За їхніми словами, священник мав планшет, де дивися російське телебачення, та російські рублі. Це, нібито, і могло стати причиною вбивства.

Ці заяви не мають жодного підтвердження. Базуються вони лише на словах пропагандиста ігора лапика.

Насправді ж про долю священника не знають навіть його рідні. Після окупації міста він не виходив на зв’язок. Зараз родина Володимира Діаковського, нібито, мешкає в Криму.

Читайте також:

• Проросійська позиція та зв’язки з рф: досьє настоятеля Святогірської лаври
• Понад 3 тисячі людей у Кураховому нібито отримали паспорти рф: заявка пушиліна
• Продовжують жити в басейні: окупанти показали, в яких умовах мешкають бахмутяни в Харцизьку

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!