У січні 1918 року в Бахмуті, повітовому центрі Катеринославщини, вийшов друком перший і єдиний номер учнівського журналу «Вільні думки». Це був чи не перший на Донеччині зразок україномовної журнальної періодики, започаткований з ініціативи Бахмутського гуртка української учнівської молоді. Цікаво простежити життєвий шлях дописувачів бахмутських «Вільних думок». Більшість з них (крім Володимира Сосюри, який став класиком української літератури ХХ століття) загубилася потім у вирі подій громадянської війни, радянських репресій і голодоморів.

Але принаймні один з них залишив помітний слід у літературному житті еміграції, пройшовши складний і звивистий шлях із революційного Бахмута до Сараєва в тодішній Югославії. Це Гнат Побігайло (1899 – 1960), уродженець Бахмута, випускник Бахмутської чоловічої гімназії, учасник учнівського журналу «Проблески» (1916 – 1917), редактор літературно-просвітнього журналу «Вільні думки» (1918), пізніше – учасник білого руху й російськомовний поет міжвоєнної еміграції, випускник сільськогосподарського факультету університету в Белграді (1926), дослідник і викладач у галузі сільськогосподарських наук. Детально про біографію Гната Побігайло розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Бахмутська чоловіча гімназія, де навчався Г. Побігайло.

Першими  відомостями про Гната Побігайла ми завдячуємо його  сучаснику Федору Максименку (1897 – 1983), засновнику української історичної бібліографії, чиї дитячі та юнацькі роки пройшли в Бахмуті. У своєму листі до бахмутського краєзнавця Валентина Замкового він подає опис книжкового раритету, який довго зберігав у своїй особистій бібліотеці, а потім передав до Історичної бібліотеки в Києві: «Вільні думки. Літературно-просвітній журнал. Видає гурток Бахмутської молоді. Редагує Гнат Побігайло. Бахмут, 1918. № 1. Січень».

Сторінка з опису домоволодінь м. Бахмута з адресою помешкання родини Побігайлів.

У своїх листах Ф. Максименко згадував також учнівський журнал «Проблески», що видавався в передреволюційну пору, в 1916 – 1917 роках, при Бахмутському реальному училищі за редакцією вчителя історії Олександра Кобалевського. На сторінках «Проблесков» серед інших спроб учнівської літературної творчості зустрічаємо й публікації за підписом «И. Побегайло, ученик 7 кл. Бахмутской мужской гимназии» та криптонімом «И.П.». Це подорожні нотатки «Екатеринослав – Александровск (Через пороги)» та «По местам «Слово о полку Игореви», прозовий етюд «Зимними сумерками» і стаття «Памяти поэта» до 30-річчя смерті С.Я. Надсона. Це  той самий Гнат Побігайло – невдовзі редактор першого українського журналу в Бахмуті. Вже перші російськомовні прозові й критичні спроби обдарованого гімназиста виявляють спостережливість і майстерність оповідача, його зацікавлення гострими соціально-психологічними проблемами й актуальними на той час літературно-художніми течіями.

Учнівський журнал «Проблески», в якому друкувалися перші літературні спроби Г. Побігайла.

У «Вільних думках» 1918 року перу Г. Побігайла належать вступна стаття «Од редактора» й прозовий етюд «Вечірня мелодія». Редакційна стаття, що мала програмний характер, свідчила про причетність української шкільної молоді Бахмута, до якої належав і Гнат Побігайло, до ідей та настроїв, викликаних Українською революцією 1917 – 1921 років, про пошук молоддю свого національного самовизначення та шляхів творчої самореалізації в річищі української мови й культури.

В журналі зазначена адреса редакції: Бахмут на Катеринославщині, Олександрівська вулиця, № 75. За цією адресою в «Оцінному описі домоволодінь, що підлягають земському обкладанню» міста Бахмута 1919 року значиться домоволодіння Гликерії Іллівни Побігайло, селянки Бахмутської волості Катеринославської губернії. Подальші дослідження з’ясували, що Гнат Ілліч Побігайло (1899 – 1960) народився в Бахмуті 10 жовтня (за старим стилем 27 вересня) в родині Іллі Опанасовича та Гликерії Іллівни Побігайлів. Його батько за походженням належав до селян, після військової служби був запасним феєрверкером російської армії.

Вступна стаття Г. Побігайла в журналі «Вільні думки». Бахмут, 1918

Участь гімназиста Гната Побігайла у видавничій діяльності Бахмутського гуртка української шкільної молоді та його спроби української літературної творчості були пов’язані з національно-культурним відродженням, яке переживало українство на Донеччині в 1917 – 1918 роках. Чимало земляків воювали потім в українському війську. Інакше склалася доля Гната Побігайла, який, очевидно, в 1919 році був мобілізований до денікінської армії, а після поразки білогвардійців евакуювався разом із братом Олександром із Криму через Туреччину, нарешті осів у Югославії.

У Белграді Г. Побігайло закінчив сільськогосподарський факультет університету (1926), але докторську дисертацію захистив лише в 1957 році. Працював спочатку асистентом на своєму факультеті, потім начальником Відділу фітопатології в Інституті сільськогосподарських досліджень у Топчидері (передмістя Белграду). Після Другої світової війни він продовжив науково-дослідницьку роботу в Сараєво, з 1948 року викладав фітопатологію, мікробіологію та бджільництво в Сараєвському університеті. У 1954/55 навчальному році був продеканом сільськогосподарського факультету.

Обкладинка збірки віршів Г. Побігайла «Ну, так что ж!». Белград, 1938.

У 1920-30-х роках Гнат Побігайло брав активну участь у літературному житті російської еміграції, був учасником літературного гуртка Голенищева-Кутузова в Белграді. Його вірші друкувалися в журналі «Воля России» (Прага, 1928), збірнику «Ступени» (Белград, 1927). У 1938 році вийшла друком єдина його авторська поетична збірка «Ну, так что ж?», яка містить 69 віршів, включно з двома перекладами з сербських поетів.

Зразки зрілої поетичної творчості Гната Побігайла, які можна знайти в мережі Інтернет, засвідчують своєрідність його індивідуального творчого стилю (за деякими оцінками – «єдиний справжній футурист серед поетів російської еміграції»). У багатьох віршах бачимо відгуки бахмутського періоду життя, подій революції та громадянської війни («Камень на камень», «Надгробная речь», «Браслеты и шуба»).

Пореволюційна біографія земляка-бахмутянина, редактора першого українського журналу на Донеччині під час Української революції 1917 – 1921 років, являє собою один із численних варіантів соціальної та духовної еволюції місцевої української молоді під впливом революційних подій.

Українські військові продовжують знищувати російських піхотинців на підступах до Костянтинівки та в межах міста. Збройні сили контролюють ситуацію, зачищають південну частину населеного пункту та завдають значних втрат підрозділам противника. Усі заяви російської сторони про можливе оточення міста не відповідають дійсності.

Про це розповів Юрій Мадяр, тимчасовий виконувач обовʼязків заступника командира 19 армійського корпусу.

Бої за Костянтинівку: тактика росіян у місті

За словами Юрія Мадяра, частина російських військових змогла проникнути до міської забудови. Сили оборони знають їхнє розташування та проводять ліквідацію. Наразі ситуація виглядає так:

• у південній частині Костянтинівки противника майже повністю зачистили;
• у центральній та західній частинах тривають заходи зі знищення залишків російської піхоти;
• виявлені військові рф деморалізовані, хоча деякі продовжують відстрілюватися.

Військовий зазначає, що командування противника зменшило інтенсивність наступальних дій. Противник перегруповується та намагається змінити тактику через провал початкового плану. Метою армії рф було обійти Костянтинівку з різних боків та захопити панівні висоти. Це дозволило б перерізати шляхи постачання до кількох міст:

• Костянтинівки;
• Дружківки;
• Краматорська;
• Слов’янська.

Наразі російські сили діють малими піхотними групами, іноді у штурми йдуть по одному військовому. Юрій Мадяр повністю заперечив заяви російської сторони про потенційне оточення Костянтинівки. Українських військових на цьому напрямку значно більше, а велика відстань для інфільтрації дозволяє ефективно виявляти та знищувати противника.

Втрати армії рф

Офіцер зазначив, що російські підрозділи зазнають високих втрат під час спроб зайти до міста. Штурмовикам противника доводиться йти від 20 до 30 кілометрів. Раніше вони намагалися пересуватися лісосмугами, але ці шляхи перекрили українські захисники. Тепер спроби перебігати відкритими полями завершуються швидкою ліквідацією.

Співвідношення втрат на цій ділянці фронту залишається на користь Сил оборони. За статистикою одного з днів українські військові ліквідували 53 військовослужбовців рф, тоді як із українського боку було троє загиблих. Додатково пілоти безпілотників успішно уражають російську артилерію та точки запуску ворожих дронів на підступах до міста.

Читайте також:

Інтенсивність боїв на Покровському напрямку зросла — Генштаб

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

У державному застосунку “Дія” стала доступною для купівлі нова військова облігація під назвою “Алупка”. Придбання цього цінного паперу дозволяє громадянам долучитися до фінансування потреб держави, а також зберегти та примножити власні кошти.

Про це повідомила пресслужба “Дія”.

Нова військова облігація в “Дія”

У державному застосунку “Дія” стала доступною для купівлі нова військова облігація під назвою “Алупка”. Вона має чітко встановлені фінансові показники та терміни. Вартість одного цінного паперу стартує від 1025,5 гривні. Дохідність цього інвестиційного інструменту становить від 16,25 відсотка. Дата виплати вкладених коштів та відсотків призначена на 26 квітня 2028 року. Процес купівлі триває кілька хвилин і відбувається повністю онлайн.

Розподіл фінансів та загальна статистика

Кошти від продажу військових облігацій мають цільове призначення. Їх спрямовують на фінансування потреб сектору безпеки й оборони, виплату заробітних плат військовослужбовцям, забезпечення армії та підтримку загальної стійкості держави.

За час існування інструменту громадяни придбали через “Дію” понад 29,2 мільйона військових облігацій. Загальна сума залучених коштів, яка працює на підтримку захисників та захисниць, перевищує 30,2 мільярда гривень.

Алгоритм купівлі та розробники послуги

Для придбання цінного паперу в застосунку необхідно виконати кілька дій:

• відкрити застосунок “Дія”;
• на головному екрані обрати розділ “Військові облігації”;
• вибрати облігацію “Алупка”, вказати партнера та потрібну кількість цінних паперів; . підписати й оплатити покупку.

Технічна та юридична реалізація послуги відбулася завдяки співпраці кількох державних відомств. Проєкт впроваджено Міністерством цифрової трансформації спільно з Міністерством фінансів України, Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, а також Національним банком України.

Читайте також:

Вразливі родини ВПО можуть отримати до 179 тисяч гривень на власну справу

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!