У січні 1918 року в Бахмуті, повітовому центрі Катеринославщини, вийшов друком перший і єдиний номер учнівського журналу «Вільні думки». Це був чи не перший на Донеччині зразок україномовної журнальної періодики, започаткований з ініціативи Бахмутського гуртка української учнівської молоді. Цікаво простежити життєвий шлях дописувачів бахмутських «Вільних думок». Більшість з них (крім Володимира Сосюри, який став класиком української літератури ХХ століття) загубилася потім у вирі подій громадянської війни, радянських репресій і голодоморів.

Але принаймні один з них залишив помітний слід у літературному житті еміграції, пройшовши складний і звивистий шлях із революційного Бахмута до Сараєва в тодішній Югославії. Це Гнат Побігайло (1899 – 1960), уродженець Бахмута, випускник Бахмутської чоловічої гімназії, учасник учнівського журналу «Проблески» (1916 – 1917), редактор літературно-просвітнього журналу «Вільні думки» (1918), пізніше – учасник білого руху й російськомовний поет міжвоєнної еміграції, випускник сільськогосподарського факультету університету в Белграді (1926), дослідник і викладач у галузі сільськогосподарських наук. Детально про біографію Гната Побігайло розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Бахмутська чоловіча гімназія, де навчався Г. Побігайло.

Першими  відомостями про Гната Побігайла ми завдячуємо його  сучаснику Федору Максименку (1897 – 1983), засновнику української історичної бібліографії, чиї дитячі та юнацькі роки пройшли в Бахмуті. У своєму листі до бахмутського краєзнавця Валентина Замкового він подає опис книжкового раритету, який довго зберігав у своїй особистій бібліотеці, а потім передав до Історичної бібліотеки в Києві: «Вільні думки. Літературно-просвітній журнал. Видає гурток Бахмутської молоді. Редагує Гнат Побігайло. Бахмут, 1918. № 1. Січень».

Сторінка з опису домоволодінь м. Бахмута з адресою помешкання родини Побігайлів.

У своїх листах Ф. Максименко згадував також учнівський журнал «Проблески», що видавався в передреволюційну пору, в 1916 – 1917 роках, при Бахмутському реальному училищі за редакцією вчителя історії Олександра Кобалевського. На сторінках «Проблесков» серед інших спроб учнівської літературної творчості зустрічаємо й публікації за підписом «И. Побегайло, ученик 7 кл. Бахмутской мужской гимназии» та криптонімом «И.П.». Це подорожні нотатки «Екатеринослав – Александровск (Через пороги)» та «По местам «Слово о полку Игореви», прозовий етюд «Зимними сумерками» і стаття «Памяти поэта» до 30-річчя смерті С.Я. Надсона. Це  той самий Гнат Побігайло – невдовзі редактор першого українського журналу в Бахмуті. Вже перші російськомовні прозові й критичні спроби обдарованого гімназиста виявляють спостережливість і майстерність оповідача, його зацікавлення гострими соціально-психологічними проблемами й актуальними на той час літературно-художніми течіями.

Учнівський журнал «Проблески», в якому друкувалися перші літературні спроби Г. Побігайла.

У «Вільних думках» 1918 року перу Г. Побігайла належать вступна стаття «Од редактора» й прозовий етюд «Вечірня мелодія». Редакційна стаття, що мала програмний характер, свідчила про причетність української шкільної молоді Бахмута, до якої належав і Гнат Побігайло, до ідей та настроїв, викликаних Українською революцією 1917 – 1921 років, про пошук молоддю свого національного самовизначення та шляхів творчої самореалізації в річищі української мови й культури.

В журналі зазначена адреса редакції: Бахмут на Катеринославщині, Олександрівська вулиця, № 75. За цією адресою в «Оцінному описі домоволодінь, що підлягають земському обкладанню» міста Бахмута 1919 року значиться домоволодіння Гликерії Іллівни Побігайло, селянки Бахмутської волості Катеринославської губернії. Подальші дослідження з’ясували, що Гнат Ілліч Побігайло (1899 – 1960) народився в Бахмуті 10 жовтня (за старим стилем 27 вересня) в родині Іллі Опанасовича та Гликерії Іллівни Побігайлів. Його батько за походженням належав до селян, після військової служби був запасним феєрверкером російської армії.

Вступна стаття Г. Побігайла в журналі «Вільні думки». Бахмут, 1918

Участь гімназиста Гната Побігайла у видавничій діяльності Бахмутського гуртка української шкільної молоді та його спроби української літературної творчості були пов’язані з національно-культурним відродженням, яке переживало українство на Донеччині в 1917 – 1918 роках. Чимало земляків воювали потім в українському війську. Інакше склалася доля Гната Побігайла, який, очевидно, в 1919 році був мобілізований до денікінської армії, а після поразки білогвардійців евакуювався разом із братом Олександром із Криму через Туреччину, нарешті осів у Югославії.

У Белграді Г. Побігайло закінчив сільськогосподарський факультет університету (1926), але докторську дисертацію захистив лише в 1957 році. Працював спочатку асистентом на своєму факультеті, потім начальником Відділу фітопатології в Інституті сільськогосподарських досліджень у Топчидері (передмістя Белграду). Після Другої світової війни він продовжив науково-дослідницьку роботу в Сараєво, з 1948 року викладав фітопатологію, мікробіологію та бджільництво в Сараєвському університеті. У 1954/55 навчальному році був продеканом сільськогосподарського факультету.

Обкладинка збірки віршів Г. Побігайла «Ну, так что ж!». Белград, 1938.

У 1920-30-х роках Гнат Побігайло брав активну участь у літературному житті російської еміграції, був учасником літературного гуртка Голенищева-Кутузова в Белграді. Його вірші друкувалися в журналі «Воля России» (Прага, 1928), збірнику «Ступени» (Белград, 1927). У 1938 році вийшла друком єдина його авторська поетична збірка «Ну, так что ж?», яка містить 69 віршів, включно з двома перекладами з сербських поетів.

Зразки зрілої поетичної творчості Гната Побігайла, які можна знайти в мережі Інтернет, засвідчують своєрідність його індивідуального творчого стилю (за деякими оцінками – «єдиний справжній футурист серед поетів російської еміграції»). У багатьох віршах бачимо відгуки бахмутського періоду життя, подій революції та громадянської війни («Камень на камень», «Надгробная речь», «Браслеты и шуба»).

Пореволюційна біографія земляка-бахмутянина, редактора першого українського журналу на Донеччині під час Української революції 1917 – 1921 років, являє собою один із численних варіантів соціальної та духовної еволюції місцевої української молоді під впливом революційних подій.

На сайті Президента України сьогодні зареєстрували петицію з вимогою надати Бахмуту почесне звання “Місто-герой України”. Її автор — бахмутський депутат Олександр Бабенко. Це вже третя петиція, яка закликає надати Бахмуту звання “Міста-героя”, попередні дві не зібрали голосів.

Нова петиція зареєстрована на сайті Президента 16 жовтня.

Петиція про присвоєння Бахмуту звання “Місто-герой України”

16 жовтня на офіційному сайті Президента України з’явилася петиція з проханням надати Бахмуту звання “Місто-герой України”. Її автор — бахмутський депутат Олександр Бабенко. Повний текст публікуємо нижче:

***

Шановний пане Президенте, просимо присвоїти місту Бахмут Донецької області почесне звання «Місто-герой України» за видатний внесок в оборону нашої держави від російських окупантів.
У 2014 році Бахмут став точкою зупинки проросійських атак, саме тут українські оборонці не допустили захоплення стратегічних об’єктів.

Під час 85 днів окупації місцевих мешканців, які не погоджувалися з режимом окупантів і проросійською політикою, викрадали, допитували та незаконно утримували у захопленій будівлі місцевої прокуратури. Завдяки захисту військових частин у Бахмуті проросійські бойовики не отримали доступ до великих запасів бойової техніки, зброї та боєприпасів.

Після звільнення Бахмут залишився прифронтовим містом. Він приймав військових, поранених, переселенців з Донеччини та Луганщини, підтримував армію, волонтерив, тримав тил, допомагав відновлювати техніку та лікувати бійців. Місто стало опорою для тих, хто продовжував боротися за Донбас. 13 лютого 2015 року окупаційні війська рф здійснили підступний обстріл східних околиць Бахмута. Мішенню для ударів стали школа, дитячий садок та мирні мешканці міста. Загинула дитина та жінка, ще семеро людей отримали поранення, серед них — троє дітей. Той день назавжди закарбувався в пам’яті бахмутян як символ ціни нашої боротьби та жорстокості ворога.
У 2022 році, коли росія розпочала повномасштабне вторгнення, Бахмут продовжував бути справжнім щитом України.

Понад 10 місяців тривали найзапекліші бої сучасності. Українські воїни стримували навалу ворога, не дозволили просунутися далі на Часів Яр, Костянтинівку, Краматорськ і Слов’янськ, скували величезні ресурси армії рф і тим самим виграли дорогоцінний час для всієї країни. Саме тут ворог виснажив свої сили й зазнав катастрофічних втрат. Кожен метр землі став символом стійкості, кожна вулиця — історією подвигу нації.

Сьогодні Бахмут живе в десятках тисяч сердець своїх мешканців, розсіяних по всій країні та світу. Бахмутяни, які втратили рідних і близьких, свій дім, не втратили головного — ідентичності, любові до рідного міста та віри в Україну.

Пане Президенте, присвоєння Бахмуту статусу «Місто-герой України» є моральним обов’язком держави перед громадою, що вистояла, перед українськими воїнами, які віддали життя, і перед усією Україною та світом, для яких наше місто стало фортецею спротиву, віри, мужності й незламності українців. Просимо присвоїти Бахмуту звання «Місто-герой України». Підтримайте тих, хто тримав небо, землю й людяність. Не маємо права дозволити, щоб цей подвиг залишився лише у стрічках новин.

Станом на 20:25 петиція зібрала 165 голосів з 25 тисяч необхідних.

Нагадаємо, що у березні 2023 року на сайті Президента також публікували петицію з проханням надати місту звання героя. Її підтримали 2 780 людей з 25 тисяч необхідних. Також схожа петиція була у вересні 2022 року, вона також не зібрала достатню кількість голосів для розгляду президентом, 9 278 з 25 тисяч необхідних.

До теми:

Зеленський присвоїв п’ятьом містам Донеччини звання міст-героїв

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм

16 жовтня Сили оборони України відбили атаку росіян на населені пункти Шахове та Володимирівку на Очеретинському напрямку. Росіяни внаслідок штурму втратили 9 бронемашин.

Про це повідомили в 1-му корпусі НГУ “Азов”.

Шахове та Володимирівка

16 жовтня російська армія спробувала йти на штурми на населені пункти Шахове та Володимирівку, аби захопити Шахове.

У ранковий період з 5:30 до 8:00 ворог висунув у наступ 22 одиниці бронетехніки. Найбільша колона, 11 одиниць, включно з танками та бойовими броньованими машинами, почала просування з району Малинівки близько 7:50.

Підготовка до штурму велась заздалегідь. Росіяни встановили спостережні пункти для виявлення та знищення безпілотників та намагалися змінити тактику наступу. Якщо раніше бронетехніка йшла з глибини власних бойових порядків, то цього разу ворог намагався підтягнути техніку ближче до Шахового та приховати її в лісосмузі, повідомляють в “Азові”.

Маневр виявився невдалим, дві одиниці бронетехніки знайшла українська розвідка та знищила ще до спроби сховатися. 16 жовтня штурм росіян повністю зірвали.

У результаті Сили Оборони знищили 9 одиниць та пошкодили 4 одиниці бронетехніки ворога, не допустивши просування росіян на ключові населені пункти.

До теми:

Росіян відкинули від двох сіл на Донеччині: карта змін

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм