У січні 1918 року в Бахмуті, повітовому центрі Катеринославщини, вийшов друком перший і єдиний номер учнівського журналу «Вільні думки». Це був чи не перший на Донеччині зразок україномовної журнальної періодики, започаткований з ініціативи Бахмутського гуртка української учнівської молоді. Цікаво простежити життєвий шлях дописувачів бахмутських «Вільних думок». Більшість з них (крім Володимира Сосюри, який став класиком української літератури ХХ століття) загубилася потім у вирі подій громадянської війни, радянських репресій і голодоморів.

Але принаймні один з них залишив помітний слід у літературному житті еміграції, пройшовши складний і звивистий шлях із революційного Бахмута до Сараєва в тодішній Югославії. Це Гнат Побігайло (1899 – 1960), уродженець Бахмута, випускник Бахмутської чоловічої гімназії, учасник учнівського журналу «Проблески» (1916 – 1917), редактор літературно-просвітнього журналу «Вільні думки» (1918), пізніше – учасник білого руху й російськомовний поет міжвоєнної еміграції, випускник сільськогосподарського факультету університету в Белграді (1926), дослідник і викладач у галузі сільськогосподарських наук. Детально про біографію Гната Побігайло розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Бахмутська чоловіча гімназія, де навчався Г. Побігайло.

Першими  відомостями про Гната Побігайла ми завдячуємо його  сучаснику Федору Максименку (1897 – 1983), засновнику української історичної бібліографії, чиї дитячі та юнацькі роки пройшли в Бахмуті. У своєму листі до бахмутського краєзнавця Валентина Замкового він подає опис книжкового раритету, який довго зберігав у своїй особистій бібліотеці, а потім передав до Історичної бібліотеки в Києві: «Вільні думки. Літературно-просвітній журнал. Видає гурток Бахмутської молоді. Редагує Гнат Побігайло. Бахмут, 1918. № 1. Січень».

Сторінка з опису домоволодінь м. Бахмута з адресою помешкання родини Побігайлів.

У своїх листах Ф. Максименко згадував також учнівський журнал «Проблески», що видавався в передреволюційну пору, в 1916 – 1917 роках, при Бахмутському реальному училищі за редакцією вчителя історії Олександра Кобалевського. На сторінках «Проблесков» серед інших спроб учнівської літературної творчості зустрічаємо й публікації за підписом «И. Побегайло, ученик 7 кл. Бахмутской мужской гимназии» та криптонімом «И.П.». Це подорожні нотатки «Екатеринослав – Александровск (Через пороги)» та «По местам «Слово о полку Игореви», прозовий етюд «Зимними сумерками» і стаття «Памяти поэта» до 30-річчя смерті С.Я. Надсона. Це  той самий Гнат Побігайло – невдовзі редактор першого українського журналу в Бахмуті. Вже перші російськомовні прозові й критичні спроби обдарованого гімназиста виявляють спостережливість і майстерність оповідача, його зацікавлення гострими соціально-психологічними проблемами й актуальними на той час літературно-художніми течіями.

Учнівський журнал «Проблески», в якому друкувалися перші літературні спроби Г. Побігайла.

У «Вільних думках» 1918 року перу Г. Побігайла належать вступна стаття «Од редактора» й прозовий етюд «Вечірня мелодія». Редакційна стаття, що мала програмний характер, свідчила про причетність української шкільної молоді Бахмута, до якої належав і Гнат Побігайло, до ідей та настроїв, викликаних Українською революцією 1917 – 1921 років, про пошук молоддю свого національного самовизначення та шляхів творчої самореалізації в річищі української мови й культури.

В журналі зазначена адреса редакції: Бахмут на Катеринославщині, Олександрівська вулиця, № 75. За цією адресою в «Оцінному описі домоволодінь, що підлягають земському обкладанню» міста Бахмута 1919 року значиться домоволодіння Гликерії Іллівни Побігайло, селянки Бахмутської волості Катеринославської губернії. Подальші дослідження з’ясували, що Гнат Ілліч Побігайло (1899 – 1960) народився в Бахмуті 10 жовтня (за старим стилем 27 вересня) в родині Іллі Опанасовича та Гликерії Іллівни Побігайлів. Його батько за походженням належав до селян, після військової служби був запасним феєрверкером російської армії.

Вступна стаття Г. Побігайла в журналі «Вільні думки». Бахмут, 1918

Участь гімназиста Гната Побігайла у видавничій діяльності Бахмутського гуртка української шкільної молоді та його спроби української літературної творчості були пов’язані з національно-культурним відродженням, яке переживало українство на Донеччині в 1917 – 1918 роках. Чимало земляків воювали потім в українському війську. Інакше склалася доля Гната Побігайла, який, очевидно, в 1919 році був мобілізований до денікінської армії, а після поразки білогвардійців евакуювався разом із братом Олександром із Криму через Туреччину, нарешті осів у Югославії.

У Белграді Г. Побігайло закінчив сільськогосподарський факультет університету (1926), але докторську дисертацію захистив лише в 1957 році. Працював спочатку асистентом на своєму факультеті, потім начальником Відділу фітопатології в Інституті сільськогосподарських досліджень у Топчидері (передмістя Белграду). Після Другої світової війни він продовжив науково-дослідницьку роботу в Сараєво, з 1948 року викладав фітопатологію, мікробіологію та бджільництво в Сараєвському університеті. У 1954/55 навчальному році був продеканом сільськогосподарського факультету.

Обкладинка збірки віршів Г. Побігайла «Ну, так что ж!». Белград, 1938.

У 1920-30-х роках Гнат Побігайло брав активну участь у літературному житті російської еміграції, був учасником літературного гуртка Голенищева-Кутузова в Белграді. Його вірші друкувалися в журналі «Воля России» (Прага, 1928), збірнику «Ступени» (Белград, 1927). У 1938 році вийшла друком єдина його авторська поетична збірка «Ну, так что ж?», яка містить 69 віршів, включно з двома перекладами з сербських поетів.

Зразки зрілої поетичної творчості Гната Побігайла, які можна знайти в мережі Інтернет, засвідчують своєрідність його індивідуального творчого стилю (за деякими оцінками – «єдиний справжній футурист серед поетів російської еміграції»). У багатьох віршах бачимо відгуки бахмутського періоду життя, подій революції та громадянської війни («Камень на камень», «Надгробная речь», «Браслеты и шуба»).

Пореволюційна біографія земляка-бахмутянина, редактора першого українського журналу на Донеччині під час Української революції 1917 – 1921 років, являє собою один із численних варіантів соціальної та духовної еволюції місцевої української молоді під впливом революційних подій.

В Україні оновили порядок видачі документів, що підтверджують статус членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли або зникли безвісти під час служби. Відтепер для отримання посвідчення за наявності відповідного рішення суду не потрібно проходити військово-лікарську комісію.

Детальніше в матеріалі Бахмут IN.UA

Оформлення посвідчень для родин загиблих та зниклих безвісти військових

Уряд затвердив зміни до постанови, яка регулює процедуру видачі посвідчень сім’ям військових. Ключове нововведення стосується юридичного підтвердження факту смерті та спрощує процес збору документів для родичів.

Згідно з оновленими правилами, якщо суд оголосив військовослужбовця померлим або встановив юридичний факт його загибелі, родичам більше не потрібно отримувати додаткову постанову військово-лікарської комісії. Ця норма діє і в тих випадках, коли людина до рішення суду офіційно мала статус зниклої безвісти.

Отримане посвідчення є основним документом, який підтверджує відповідний статус члена сім’ї. Саме на його підставі родичам надаються пільги, гарантії та компенсаційні виплати, які передбачені законом “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”. Для оформлення документа родичам необхідно зібрати встановлений перелік паперів та звернутися до уповноважених органів.

Видачею посвідчень родинам своїх військовослужбовців займається безпосередньо Національна гвардія України. З моменту переходу цих повноважень до відомства, фахівці вже оформили та видали понад 5 500 відповідних документів. Робота з прийому звернень та видачі посвідчень триває.

Читайте також:

Пільги на навчання для дітей ветеранів: уряд спростив процедуру оформлення

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Бійці Департаменту активних дій ГУР МО України атакують логістику російських військ на тимчасово окупованих територіях. Під вогневим контролем української розвідки перебуває сухопутний коридор “Крим–Донецьк”, яким окупанти перекидають техніку та паливо.

Про це повідомляє ГУР.

Ураження росіян на шляху “Крим-Донецьк”

Підрозділи безпілотних систем Головного управління розвідки завдають ударів по логістиці російських окупаційних військ на шляху “Крим-Донецьк”. За даними розвідки, оператори дронів контролюють ділянки траси між тимчасово окупованими Бердянськом, Мелітополем та Джанкоєм. Саме цим маршрутом росіяни забезпечують так званий сухопутний коридор між Кримом і Донеччиною.

На оприлюдненому відео ГУР зафіксовано ураження російської техніки в тилу окупантів. Дрони вдарили по паливозаправниках, вантажівках та тралах. Кількість ураженої техніки не уточнюється.

Про втрати і збитки окупантів у ГУР не повідомляють.

Читайте також:

• Росіяни почали використовувати коней для військових цілей: що відомо
• Російська армія екстрено переносить склади за Маріуполь через удари ЗСУ на півдні — “Атеш”
• Що змушує російських військових наступати під Лиманом? Розповів представник Інгулецької бригади

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!