У січні 1918 року в Бахмуті, повітовому центрі Катеринославщини, вийшов друком перший і єдиний номер учнівського журналу «Вільні думки». Це був чи не перший на Донеччині зразок україномовної журнальної періодики, започаткований з ініціативи Бахмутського гуртка української учнівської молоді. Цікаво простежити життєвий шлях дописувачів бахмутських «Вільних думок». Більшість з них (крім Володимира Сосюри, який став класиком української літератури ХХ століття) загубилася потім у вирі подій громадянської війни, радянських репресій і голодоморів.

Але принаймні один з них залишив помітний слід у літературному житті еміграції, пройшовши складний і звивистий шлях із революційного Бахмута до Сараєва в тодішній Югославії. Це Гнат Побігайло (1899 – 1960), уродженець Бахмута, випускник Бахмутської чоловічої гімназії, учасник учнівського журналу «Проблески» (1916 – 1917), редактор літературно-просвітнього журналу «Вільні думки» (1918), пізніше – учасник білого руху й російськомовний поет міжвоєнної еміграції, випускник сільськогосподарського факультету університету в Белграді (1926), дослідник і викладач у галузі сільськогосподарських наук. Детально про біографію Гната Побігайло розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Бахмутська чоловіча гімназія, де навчався Г. Побігайло.

Першими  відомостями про Гната Побігайла ми завдячуємо його  сучаснику Федору Максименку (1897 – 1983), засновнику української історичної бібліографії, чиї дитячі та юнацькі роки пройшли в Бахмуті. У своєму листі до бахмутського краєзнавця Валентина Замкового він подає опис книжкового раритету, який довго зберігав у своїй особистій бібліотеці, а потім передав до Історичної бібліотеки в Києві: «Вільні думки. Літературно-просвітній журнал. Видає гурток Бахмутської молоді. Редагує Гнат Побігайло. Бахмут, 1918. № 1. Січень».

Сторінка з опису домоволодінь м. Бахмута з адресою помешкання родини Побігайлів.

У своїх листах Ф. Максименко згадував також учнівський журнал «Проблески», що видавався в передреволюційну пору, в 1916 – 1917 роках, при Бахмутському реальному училищі за редакцією вчителя історії Олександра Кобалевського. На сторінках «Проблесков» серед інших спроб учнівської літературної творчості зустрічаємо й публікації за підписом «И. Побегайло, ученик 7 кл. Бахмутской мужской гимназии» та криптонімом «И.П.». Це подорожні нотатки «Екатеринослав – Александровск (Через пороги)» та «По местам «Слово о полку Игореви», прозовий етюд «Зимними сумерками» і стаття «Памяти поэта» до 30-річчя смерті С.Я. Надсона. Це  той самий Гнат Побігайло – невдовзі редактор першого українського журналу в Бахмуті. Вже перші російськомовні прозові й критичні спроби обдарованого гімназиста виявляють спостережливість і майстерність оповідача, його зацікавлення гострими соціально-психологічними проблемами й актуальними на той час літературно-художніми течіями.

Учнівський журнал «Проблески», в якому друкувалися перші літературні спроби Г. Побігайла.

У «Вільних думках» 1918 року перу Г. Побігайла належать вступна стаття «Од редактора» й прозовий етюд «Вечірня мелодія». Редакційна стаття, що мала програмний характер, свідчила про причетність української шкільної молоді Бахмута, до якої належав і Гнат Побігайло, до ідей та настроїв, викликаних Українською революцією 1917 – 1921 років, про пошук молоддю свого національного самовизначення та шляхів творчої самореалізації в річищі української мови й культури.

В журналі зазначена адреса редакції: Бахмут на Катеринославщині, Олександрівська вулиця, № 75. За цією адресою в «Оцінному описі домоволодінь, що підлягають земському обкладанню» міста Бахмута 1919 року значиться домоволодіння Гликерії Іллівни Побігайло, селянки Бахмутської волості Катеринославської губернії. Подальші дослідження з’ясували, що Гнат Ілліч Побігайло (1899 – 1960) народився в Бахмуті 10 жовтня (за старим стилем 27 вересня) в родині Іллі Опанасовича та Гликерії Іллівни Побігайлів. Його батько за походженням належав до селян, після військової служби був запасним феєрверкером російської армії.

Вступна стаття Г. Побігайла в журналі «Вільні думки». Бахмут, 1918

Участь гімназиста Гната Побігайла у видавничій діяльності Бахмутського гуртка української шкільної молоді та його спроби української літературної творчості були пов’язані з національно-культурним відродженням, яке переживало українство на Донеччині в 1917 – 1918 роках. Чимало земляків воювали потім в українському війську. Інакше склалася доля Гната Побігайла, який, очевидно, в 1919 році був мобілізований до денікінської армії, а після поразки білогвардійців евакуювався разом із братом Олександром із Криму через Туреччину, нарешті осів у Югославії.

У Белграді Г. Побігайло закінчив сільськогосподарський факультет університету (1926), але докторську дисертацію захистив лише в 1957 році. Працював спочатку асистентом на своєму факультеті, потім начальником Відділу фітопатології в Інституті сільськогосподарських досліджень у Топчидері (передмістя Белграду). Після Другої світової війни він продовжив науково-дослідницьку роботу в Сараєво, з 1948 року викладав фітопатологію, мікробіологію та бджільництво в Сараєвському університеті. У 1954/55 навчальному році був продеканом сільськогосподарського факультету.

Обкладинка збірки віршів Г. Побігайла «Ну, так что ж!». Белград, 1938.

У 1920-30-х роках Гнат Побігайло брав активну участь у літературному житті російської еміграції, був учасником літературного гуртка Голенищева-Кутузова в Белграді. Його вірші друкувалися в журналі «Воля России» (Прага, 1928), збірнику «Ступени» (Белград, 1927). У 1938 році вийшла друком єдина його авторська поетична збірка «Ну, так что ж?», яка містить 69 віршів, включно з двома перекладами з сербських поетів.

Зразки зрілої поетичної творчості Гната Побігайла, які можна знайти в мережі Інтернет, засвідчують своєрідність його індивідуального творчого стилю (за деякими оцінками – «єдиний справжній футурист серед поетів російської еміграції»). У багатьох віршах бачимо відгуки бахмутського періоду життя, подій революції та громадянської війни («Камень на камень», «Надгробная речь», «Браслеты и шуба»).

Пореволюційна біографія земляка-бахмутянина, редактора першого українського журналу на Донеччині під час Української революції 1917 – 1921 років, являє собою один із численних варіантів соціальної та духовної еволюції місцевої української молоді під впливом революційних подій.

Українські військові відбили позиції та звільнили село Іванівка на кордоні Донеччини і Дніпропетровщини. Ворог намагається відновити свої позиції, оскільки це село є важливим для подальшого наступу. Для цього росіяни намагаються форсувати річку Вовча, що неподалік села.

Про це в ефірі телемарафону “Єдині новини” заявив військовий на позивний “Рон” — головний сержант взводу безпілотних авіаційних комплексів бригадної розвідроти 42-ї ОМБр імені Валерія Гудзя.

ЗСУ звільнили село Іванівка

Бійці ЗСУ відбили позиції та звільнили село Іванівка на кордоні Донеччини і Дніпропетровщини. Населений пункт розташований за річкою Вовча, яку зараз намагається форсувати ворог. Метою росіян є повторне захоплення села, оскільки там є можливості закріпитися для подальшого наступу.

“Для ворога це дуже файне таке місце, де можна сфорсувати і зразу закріпитися. Бо населений пункт, як будують на Донеччині, в кожній хатинці є підвал, майже в кожному домі є підвал. І от це форсування і закріплення там — це дуже зручна річ для ворога була”, — каже військовий “Рон”.

Для відновлення позицій росіяни вдаються до піхотних штурмів, а також використовують техніку. Зокрема модернізовані дрони, які виявляють Wi‑Fi-сигнали. Їх застосовують для пошуку українських пілотів та коригувальників і подальшого ведення вогню. Також росіяни регулярно використовують КАБи.

Військовий зазначив, що критичну роль у збереженні життя військових зараз відіграють наземні роботизовані комплекси. Підвезення боєкомплекту на автівках стає ще більш небезпечним через роботу ворожих дронів.

Читайте також:

• Російські війська просунулися на Бахмутському напрямку — дані DeepState
• Українські військові знищили танки та ЗРК “Оса” біля Покровська
• В Україну повернули понад тисячу тіл військових: новий етап репатріації

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Міжнародний реєстр збитків, завданих агресією російської федерації проти України — це міжнародний орган, який збирає заяви про відшкодування збитків, втрат чи шкоди, завданих з 24 лютого 2022 року. У ньому передбачена окрема категорія А1 для тих, хто був змушений покинути власні домівки та стати ВПО або біженцем за межами країни.

Про це йдеться на офіційному сайті реєстру.

Міжнародний реєстр збитків: що таке категорія А1

А1 — це одна з найбільш популярних категорій, за якими подаються дані до Міжнародного реєстру збитків. Вона поділена на дві підкатегорії:

• А1.1 “Вимушене внутрішнє переміщення”;
• А1.2 “Вимушене переміщення за межі України”.

Наразі подати заявки можна лише за першою підкатегорією. Проте, як вказали представники Київського офісу Реєстру збитків для України на спеціальному вебінарі 23 грудня 2025 року, можливість подання заяв для біженців, які наразі перебувають за межами України, буде відкрита найближчим часом.

Вказані категорії дозволять у майбутньому отримати грошове “відшкодування душевного болю і страждань” з майбутніх репарацій. При цьому не потрібно додатково надавати власну або експертну оцінку психологічного стану.

За яких обставин переміщення вважається вимушеним

Переміщення вважається вимушеним, якщо:

• пошкоджене чи знищене житло;
• населений пункт знаходиться (знаходився) на території активних бойових дій або території можливих бойових дій;
• населений пункт знаходиться (знаходився) на тимчасово окупованих територіях;
• існує загроза настання активних бойових дій на території населеного пункту;
• існує загроза окупації населеного пункту;
• переміщення спричинене руйнуванням Каховської ГЕС;
• відсутність належних умов для проживання, про які необхідно вказати додатково.

Як подати заяву та які документи потрібні

Подати заяву до Міжнародного реєстру збитків можна лише одним способом — через вебпортал “Дія”. Далі потрібно буде заповнити певні поля з особистою інформацією та додати документи, деякі з яких можуть підтягнутися з Єдиної інформаційної бази про внутрішньо переміщених осіб в Україні.

Як зазначають представники Київського офісу Реєстру збитків для України, головним документом при поданні даних за категорією А1.1 є довідка ВПО.

Важливо, подавати заяви до Міжнародного реєстру збитків можна стільки разів, скільки існує категорій, до яких належить громадянин. Вони не виключають одна одну. Тому, наприклад, заяви, пов’язані з матеріальними наслідками вимушеного внутрішнього переміщення, такими як втрата оплачуваної роботи, втрата житла або місця проживання чи інші економічні втрати, котрі належать до інших категорій, можна подавати одночасно із заявою по А1.1.

Які дані потрібно зазначити в заяві

У заяві необхідно обов’язково зазначити такі дані:

1. Ідентифікація заявника

• повне ім’я;
• стать;
• дата народження;
• громадянство;
• документ, що посвідчує особу (серія та номер паспорта);
• реєстраційний номер облікової картки платника податків України;
• унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі України;
• зареєстроване місце проживання заявника;
• поточна адреса фактичного проживання;
• контактний номер або номери телефону;
• адреса електронної пошти;
• підгрупа заявника (наприклад: військовослужбовець, член добровольчих формувань територіальних громад, працівник правоохоронних органів, працівник аварійно-рятувальних служб, комунальних служб, об’єктів критичної інфраструктури, медичний працівник);
• інформація про наявність або відсутність судимості за злочини, пов’язані з російською агресією проти України;
• інформація про застосування до заявника санкцій чи інших еквівалентних обмежувальних заходів, запроваджених урядом або міжнародними організаціями;
• у разі подання заяви через представника — еквівалентна інформація, що ідентифікує такого представника;
• у разі подання заяви через Центр надання адміністративних послуг в Україні — інформація, передбачена статтею 7 Правил залучення представників.

2. Подія або події, пов’язані з вимушеною втечею чи від’їздом

• дата або дати переміщення;
• адреса реєстрації на момент переміщення;
• адреса або адреси після переміщення (якщо вони відрізняються від поточної адреси заявника);
• інформація про обставини, що спричинили вимушену втечу або від’їзд;
• інформація про інших членів сім’ї, які були переміщені разом із заявником (заяви на таких осіб подаються окремо);
• дата завершення вимушеного внутрішнього переміщення (за наявності).

3. Реєстрація як внутрішньо переміщеної особи

• інформація про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи в Єдиній інформаційній базі даних про ВПО в Україні;
• дата видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи;
• реєстраційний номер або номери.

4. Додаткові докази

• додаткові докази щодо особи заявника;
• додаткові докази щодо обставин, які спричинили вимушену втечу або від’їзд;
• додаткові докази щодо інших аспектів заяви;
• додаткові коментарі заявника.

5. Перевірка та подання заяви

• перевірка та підтвердження внесених даних;
• перевірка особи перед поданням заяви;
• згода на передачу персональних даних;
• подання заяви.

Читайте також:

У Реєстрі збитків з’явилася нова категорія для тих, хто втратив майно на ТОТ: деталі

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!