У січні 1918 року в Бахмуті, повітовому центрі Катеринославщини, вийшов друком перший і єдиний номер учнівського журналу «Вільні думки». Це був чи не перший на Донеччині зразок україномовної журнальної періодики, започаткований з ініціативи Бахмутського гуртка української учнівської молоді. Цікаво простежити життєвий шлях дописувачів бахмутських «Вільних думок». Більшість з них (крім Володимира Сосюри, який став класиком української літератури ХХ століття) загубилася потім у вирі подій громадянської війни, радянських репресій і голодоморів.

Але принаймні один з них залишив помітний слід у літературному житті еміграції, пройшовши складний і звивистий шлях із революційного Бахмута до Сараєва в тодішній Югославії. Це Гнат Побігайло (1899 – 1960), уродженець Бахмута, випускник Бахмутської чоловічої гімназії, учасник учнівського журналу «Проблески» (1916 – 1917), редактор літературно-просвітнього журналу «Вільні думки» (1918), пізніше – учасник білого руху й російськомовний поет міжвоєнної еміграції, випускник сільськогосподарського факультету університету в Белграді (1926), дослідник і викладач у галузі сільськогосподарських наук. Детально про біографію Гната Побігайло розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Бахмутська чоловіча гімназія, де навчався Г. Побігайло.

Першими  відомостями про Гната Побігайла ми завдячуємо його  сучаснику Федору Максименку (1897 – 1983), засновнику української історичної бібліографії, чиї дитячі та юнацькі роки пройшли в Бахмуті. У своєму листі до бахмутського краєзнавця Валентина Замкового він подає опис книжкового раритету, який довго зберігав у своїй особистій бібліотеці, а потім передав до Історичної бібліотеки в Києві: «Вільні думки. Літературно-просвітній журнал. Видає гурток Бахмутської молоді. Редагує Гнат Побігайло. Бахмут, 1918. № 1. Січень».

Сторінка з опису домоволодінь м. Бахмута з адресою помешкання родини Побігайлів.

У своїх листах Ф. Максименко згадував також учнівський журнал «Проблески», що видавався в передреволюційну пору, в 1916 – 1917 роках, при Бахмутському реальному училищі за редакцією вчителя історії Олександра Кобалевського. На сторінках «Проблесков» серед інших спроб учнівської літературної творчості зустрічаємо й публікації за підписом «И. Побегайло, ученик 7 кл. Бахмутской мужской гимназии» та криптонімом «И.П.». Це подорожні нотатки «Екатеринослав – Александровск (Через пороги)» та «По местам «Слово о полку Игореви», прозовий етюд «Зимними сумерками» і стаття «Памяти поэта» до 30-річчя смерті С.Я. Надсона. Це  той самий Гнат Побігайло – невдовзі редактор першого українського журналу в Бахмуті. Вже перші російськомовні прозові й критичні спроби обдарованого гімназиста виявляють спостережливість і майстерність оповідача, його зацікавлення гострими соціально-психологічними проблемами й актуальними на той час літературно-художніми течіями.

Учнівський журнал «Проблески», в якому друкувалися перші літературні спроби Г. Побігайла.

У «Вільних думках» 1918 року перу Г. Побігайла належать вступна стаття «Од редактора» й прозовий етюд «Вечірня мелодія». Редакційна стаття, що мала програмний характер, свідчила про причетність української шкільної молоді Бахмута, до якої належав і Гнат Побігайло, до ідей та настроїв, викликаних Українською революцією 1917 – 1921 років, про пошук молоддю свого національного самовизначення та шляхів творчої самореалізації в річищі української мови й культури.

В журналі зазначена адреса редакції: Бахмут на Катеринославщині, Олександрівська вулиця, № 75. За цією адресою в «Оцінному описі домоволодінь, що підлягають земському обкладанню» міста Бахмута 1919 року значиться домоволодіння Гликерії Іллівни Побігайло, селянки Бахмутської волості Катеринославської губернії. Подальші дослідження з’ясували, що Гнат Ілліч Побігайло (1899 – 1960) народився в Бахмуті 10 жовтня (за старим стилем 27 вересня) в родині Іллі Опанасовича та Гликерії Іллівни Побігайлів. Його батько за походженням належав до селян, після військової служби був запасним феєрверкером російської армії.

Вступна стаття Г. Побігайла в журналі «Вільні думки». Бахмут, 1918

Участь гімназиста Гната Побігайла у видавничій діяльності Бахмутського гуртка української шкільної молоді та його спроби української літературної творчості були пов’язані з національно-культурним відродженням, яке переживало українство на Донеччині в 1917 – 1918 роках. Чимало земляків воювали потім в українському війську. Інакше склалася доля Гната Побігайла, який, очевидно, в 1919 році був мобілізований до денікінської армії, а після поразки білогвардійців евакуювався разом із братом Олександром із Криму через Туреччину, нарешті осів у Югославії.

У Белграді Г. Побігайло закінчив сільськогосподарський факультет університету (1926), але докторську дисертацію захистив лише в 1957 році. Працював спочатку асистентом на своєму факультеті, потім начальником Відділу фітопатології в Інституті сільськогосподарських досліджень у Топчидері (передмістя Белграду). Після Другої світової війни він продовжив науково-дослідницьку роботу в Сараєво, з 1948 року викладав фітопатологію, мікробіологію та бджільництво в Сараєвському університеті. У 1954/55 навчальному році був продеканом сільськогосподарського факультету.

Обкладинка збірки віршів Г. Побігайла «Ну, так что ж!». Белград, 1938.

У 1920-30-х роках Гнат Побігайло брав активну участь у літературному житті російської еміграції, був учасником літературного гуртка Голенищева-Кутузова в Белграді. Його вірші друкувалися в журналі «Воля России» (Прага, 1928), збірнику «Ступени» (Белград, 1927). У 1938 році вийшла друком єдина його авторська поетична збірка «Ну, так что ж?», яка містить 69 віршів, включно з двома перекладами з сербських поетів.

Зразки зрілої поетичної творчості Гната Побігайла, які можна знайти в мережі Інтернет, засвідчують своєрідність його індивідуального творчого стилю (за деякими оцінками – «єдиний справжній футурист серед поетів російської еміграції»). У багатьох віршах бачимо відгуки бахмутського періоду життя, подій революції та громадянської війни («Камень на камень», «Надгробная речь», «Браслеты и шуба»).

Пореволюційна біографія земляка-бахмутянина, редактора першого українського журналу на Донеччині під час Української революції 1917 – 1921 років, являє собою один із численних варіантів соціальної та духовної еволюції місцевої української молоді під впливом революційних подій.

Уряд затвердив Програму діяльності та подав її на розгляд парламенту. Документ передбачає створення спеціального Реєстру житла для внутрішньо переміщених осіб у 2027 році, хоча раніше систему планували запустити до 1 жовтня 2026 року. Виконавцем цього проєкту визначено Міністерство з питань громад, територій та ВПО.

Про це повідомив Павло Фролов, Голова Спеціальної комісії з питань захисту ВПО.

Ключові новації майбутнього Реєстру

Новий Реєстр має стати фундаментальною основою для переходу від тимчасового розміщення переселенців до системної житлової політики та довгострокових рішень. Система міститиме такі можливості:

• інтерактивна карта з детальною інформацією про кожен об’єкт, зокрема фотографіями, технічним станом та кількістю доступних місць для проживання;
• вільний вибір житла у будь-якому регіоні України;
• прозорі механізми для залучення партнерських інвестицій на ремонт та будівництво житла.

Окрім створення житлового реєстру, урядова програма визначає й інші важливі кроки для підтримки громадян:

• запровадження інструментів інформування та доступу ВПО до послуг і пільг у форматі “єдиного вікна” у 2026 році;
• запуск єдиного маршруту супроводу та інтеграції ВПО у громадах у 2027 році.

Представники влади наголошують, що Уряд має максимально пришвидшити створення житлового реєстру, оскільки люди, які через війну втратили власні домівки, не мають часу чекати та гостро потребують розв’язання житлового питання вже сьогодні.

Читайте також:

“Люди йдуть пішки з Костянтинівки до Дружківки, щоб евакуюватися”: як відбувається вивезення цивільних на Донеччині

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

З прифронтових міст Донецької області триває виїзд цивільного населення з речами. Через зруйновані мости жителі змушені долати частину шляху пішки, а процес евакуації ускладнюється нестачею палива, засобів радіоелектронної боротьби та безпековими загрозами.

Про це редакції Бахмут IN.UA повідомила Ольга Кравченко, керівниця проекту “Дорога життя”.

Звідки виїжджають люди та як шукають житло

За словами керівниці проекту “Дорога життя”, наразі найбільшу кількість заявок на евакуацію надходять з Краматорська, також зі Слов’янська, Дружківки та навіть Костянтинівки.

“Зараз масово почали їхати люди, дуже багато заявок на евакуацію саме з речами. Зі Слов’янська, Краматорська, Дружківки, а ще з Костянтинівки люди пішки виходять. Люди йдуть пішки з Костянтинівки до Дружківки, щоб евакуюватися“, — зазначає Ольга Кравченко.

З останньої евакуація відбувається особливо складно, адже через зруйновані мости спеціалізований транспорт може заїхати лише на початок Дружківки. Тому жителі Костянтинівки змушені йти туди пішки до “пунктів незламності”, де їх забирають волонтери.

“Зараз мости перебиті, тому тільки на початку Дружківки можна заїхати та забрати людей. Їм потрібно дійти до пункту незламності. Усі оповіщені, всі знають, куди виходити, і там волонтери їх забирають“, — пояснює керівниця проекту.

Евакуйовані переважно просять відвезти їх до центральної або західної частини України. Для пошуку житла працює спеціальний менеджер з адаптації, який пропонує варіанти оренди залежно від фінансових можливостей людей. Також волонтери співпрацюють з місцевими адміністраціями:

“Ми ще співпрацюємо з адміністрацією і можемо пропонувати житло в плані села, там, де будинки порожні”, — каже представниця “Дорога життя”.

Хто евакуюється найчастіше

Найчастіше на евакуацію записуються такі категорії населення:

• сім’ї з дітьми — потребують переселення у безпечніші регіони країни;
• маломобільні люди похилого віку — для їхнього перевезення використовують звичайні автомобілі швидкої допомоги, а за потреби залучають медичний персонал для супроводу.

Головні проблеми: безпека, паливо та житло

Процес порятунку людей супроводжується низкою критичних проблем. Місцеві громади частково допомагають волонтерам із паливом та організацією, однак загальних ресурсів не вистачає.

“Для нашої організації на цей момент перша проблема — це пальне. Його недостатньо, ціни ростуть, а через велику кількість евакуацій фінансування не вистачає, щоб вивезти всіх людей. Маломобільні люди просять розселення, але не завжди їм можна знайти соціальне житло“, — наголошує волонтер.

Також окрему становлять ворожі дрони та брак захисного обладнання. За словами Ольги Кравченко, волонтери мають у своєму розпоряджені лише одну машину з РЕБ, яка може заїжджати в Дружківку та інші наближені до фронту населені пункти.

Читайте також:

Евакуація на Донеччині ускладнюється: до Костянтинівки та Лиману групи майже не можуть заїжджати

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!