«Усі проблеми пов‘язані із комплексами це одна обширні проблема сприйняття себе. До цього відноситься усе, і якщо тобі не подобається твій ніс, або тіло і так далі, головне вирішення усіх цих проблем може бути лише сприйняття себе», – говорить сертифікована когнітивно-поведінкова психотерапевтка Інна Доля.

За її словами, на формування комплексів впливають багато факторів: “Яке відношення були у родині цієї людини, так звані дитино-батьківські відносини, адже можливо людина не отримала достатньої підтримки та любові від батьків. Соціум людини, її оточення: чи підтримують вони її, а можливо навпаки тільки принижують. Важлива також спадковість: можливо, були складні пологи, або мати не хотіла цю дитину”. 

У підлітковому віці Ліза вперше зіштовхнулася з акне: на її шкірі почали з’являтися висипи. Вона мріяла про акторську професію, але розуміла: з проблемною шкірою це буде важко зробити. Це породжувало в ній сумніви і відштовхувало від найголовнішої людини –  – від себе.

«Підлітки бувають дуже жорстокі, якщо ти чимось відрізняєшся. Байдуже,  це зовнішність, або стиль в одязі, або   потайливість в поведінці – це все стає підставою для булінгу.  Це сталося і зі мною”, – розповідає Ліза.

Ліза говорить, що її обличчя  стало об’єктом насмішок і булінгу, однокласники ображали її лайливими словами.

“Одного разу мій однокласник навіть облив мене чаєм в їдальні нашої школи.  Все тому, що я почала ігнорувати його образи в мою сторону.Але у мене була мрія стати акторкою.  Через сильний тиск на мене в школі, я була невпевнена в тому, що моя мрія втілиться. Єдиною людиною яка казала що я все зможу була моя мама. Ми живимо вдвох, в мене нема тата. І мама це моя найголовніша підтримка. Коли я закінчила школу, а в цілому і цей ад який там був, я вирішила почати все з чистого аркушу. На Вступних іспитах я зрозуміла що обличчя для актора це дійство важливо, але найважливіше це твоя харизма та амбіції. Я показала прийомній комісії усе на що я здатна і у мене вийшло!  Зараз я вже на третьому курсі спеціальності «Акторська майстерність» З того моменту я зрозуміла що проблеми, страхи і невпевненість були лише у мене в голові».

«Так підлітки часто бувають дуже жорстокими. Але треба розуміти, що жорстокість в них це ті проблеми, які живуть в них. Можливо у їх сім‘ї якісь кардинальні зміни, або в них самих є такі комплекси. Це треба розуміти. Дивлячись на те, як Ліза впоралася зі своєю проблемою, ми бачимо, що в неї була мама, яка її підтримувала. Без підтримки вона сама навряд змогла б впоратися. В таких випадках дуже важлива підтримка», – коментує історію Лізи Інна Доля.

Катерині 19 років і вона також навчається на актора. Попри те, що Катя носить речі розміру S, вона довгий час вважала себе повною, а також  довго боролася із зайвою вагою, якої не було.

 «З самого маленького віку я ніколи не була худою дитиною.  Одяг, як я пам’ятаю, мені завжди купували на два, а то і на три розміри більше.  Мама мені казала: ”Та це з віком пройде, витягнешся, будуть за тобою натовпи женихів бігати”».

Перші комплекси Катя отримала в школі. Вона сиділа за однією партою з хлопцем, який їй подобався, проте вважала, що він не зверне увагу на таку дівчину, як вона: 

“Одного разу він назвав мене коровою. З того моменту і почалися комплекси. У 14 років я прийняла рішення, що потрібно схуднути.  Я перепробувала масу дієт. Щодня приходила зі школи і шукала нові в інтернеті.  Дійшло все до того, що я ненавиділа відображення в дзеркалі. Вранці я рахувала калорії, а вдома заїдала всі проблеми і комплекси.  Ну а як ще? Адже любляча бабуся завжди готувала щось смачне.

 Дійшло все до того що я не худла, а навпаки гладшала.  Я могла тижнями голодувати, але як тільки починала їсти, вага тільки додавався.  Я не пам’ятаю свого шкільного життя в цей період, адже мозок був зосереджений на тому, що б поїсти.

 Все змінилося зі зміною середовища –  я вступила в інститут.  Коли перше півріччя добігало кінця, я вже забула про свої комплекси, адже потрібно було добре здати сесію.  Пам’ятаю, що ми ночі не спали, готувалися до іспитів, там було зовсім не до їжі.  Дляменесталонесподіванкоющоніхтоізлюдейвінституті не звертав уваги на мою зайву вагу. Можливо це тому що її вже давно не було?

Після закінчення сесії я розмовляла із своєю сусідкою на тему зайвої ваги. Вона мені доводила що я струнка і гарна, але комплекси у моїй голові мені не давали в це повірити. Вона запропонувала встати на ваги, я довго відмовлялася адже для мене це було порівняно із вогнем. Але вона була дуже вперта. На свій страх і ризик зважилася на них встати. І тут прийшло усвідомлення … “Я ж давно вже не та пампушка, яку я бачила в дзеркалі!”  Виявляється я і в школі не була сильно повною, це мені все вселили однокласники.  Я прийняла себе і відчуваю себе просто найнезламнішою особистістю».

Настя в минулому була успішною моделлю. Але після народження доньки, у неї з’явилися розтяжки.  

«Навесні 2020 року в мене народилася донька, ми назвали її Алісою.  Більше п’яти років я працювала за кордоном, брала участь в показах,  фотосесіях.  На одному з таких показів я зустріла свого чоловіка.  Він часто захоплювався моєю фігурою і зовнішністю загалом, я думаю, що саме на це він звернув увагу спочатку,  а потім він дізнався про  глибину моєї душі.

 Коли я була вагітна Алісою, я дуже переживала за те, щоб у мене не з’явилися розтяжки на тілі.  Мені тоді здавалося, що якщо моє тіло буде не таким як раніше, то мій чоловік не буде любити мене.  Але розтяжки  виявилися неминучими.  Вони все-таки з’явилися.

 Пізніше я почала переживати і думати,  що ж я скажу доньці в майбутньому, якщо вона мене запитає про це.  Як я їй розповім, що це все наслідки її народження?  Так, я знаю що це звучить грубо, але ж це так і є.

 Я перепробувала масу кремів, сироваток, масажів. Прочитала багато літератури і в книгах, і в журналах.  Але нічого не допомагало.

 Чоловік бачив, як я страждаю через це, і просто один раз сказав: «Я люблю тебе такою, яка ти є.  Не за тіло, а за твою душу».  Ці слова поміняли моє мислення.  Я стала розуміти, що це природне, і що це навіть красиво. Я перестала боятися вийти на пляж у відкритому купальнику, носити вкорочені футболки.  Я полюбила свої розтяжки. І тепер точно знаю, що не посоромлюся розповісти своїй доньці про те, який шлях пройшла її мама».

За словами психотерапевтки Інни Долі, усі описані вище випадки між собою схожі: «Усі героїні справилися зі своїми комплексами. Комусь допоміг соціум, комусь найближча людина. Без підтримки дуже важко побороти будь-які комплекси.»

Всім дівчатам допомогло впоратися зі своїми комплексами і невпевненістю лише одне – прийняття себе.

Якщо ви переживаєте психологічний дискомфорт, краще звертатися до спеціаліста, бо тільки він професійно може надати допомогу. Ми всі не досконалі, не буває ідеальної людини. Так що притримуватися неіснуючого ідеалу не раціонально. Насолоджуйтесь життям і не слухайте людей, які говорять погані речі. Можливо підтримка набагато більше потрібна їм, аніж Вам.

Конкурсна робота учасниці Школи медіа та візуальних комунікацій Марії Радул.

Проєкт “Разом ми сильніші” підтримка новостворених громад Донецької області реалізується ГО “Бахмутська фортеця” у партнерстві з компанією “NAS”. Проєкт фінансується фондом “MATRA” Міністерства Закордонних Справ Королівства Нідерландів.

Волонтерство — це спосіб мислення, який не дозволяє залишатися осторонь до чужої біди. Зараз їх роль в України важко переоцінити, адже вони стоять за спинами військових та допомагають простим українцям, часто ризикуючи при цьому життями. Саме завдяки таким людям Україна стає на крок ближчою до перемоги, до світлого майбутнього.

Редакція Бахмут IN UA звернулася до бахмутських громадських діячів Інни Гайдай, Віктора Зіпіра та Марини Шажко та ділиться їх думками стосовно волонтерства.

Волонтерство в Україні

Сьогодні волонтери — найпотужніша частина громадянського суспільства України, від роботи якої залежить багато аспектів держави. Наприклад, частина усього забезпечення військових на фронті надходить від небайдужих громадян. Це все частина їх боротьби за свободу рідної землі За словами Віктора Зіпіра, голови громадської організації “Бахмут Український”, до боротьби залучена не тільки вся Україна, але й волонтери США, Чехії, Польщі та інших країн. Вони допомагають грошима й речами, не рідко закупають й спорядження для військових на фронті.

Чоловік розповідає, що зараз волонтери намагаються допомогти всім цивільним і військовим. Про основні задачі, які зараз постають перед волонтерами відповідає наступне:

На питання, чому без волонтерів не було б Перемоги, Віктор Зіпір заявив, що все було б по-іншому, це була б інша Україна:

Марина Шажко, керівниця Бахмутського товариства захисту тварин “Лада”

Часто буває так, що допомога під час війни потрібна не людям, а тваринам. В авангарді цього аспекту в Бахмутській громаді стоїть Бахмутське товариство захисту тварин “Лада” та його керівниця Марина Шажко

За словами жінки, її організація з трьох волонтерів опікується притулком, який евакуювали із Бахмута. До нього постійно надходять нові тварини, яких рятують з-під обстрілів на найгарячіших ділянках фронту.

Наразі волонтери притулку займаються реабілітацією тварин, а також передають їжу для хвостиків, які все ще залишаються в місті. Ми запитали пані Марину, про будні волонтерів у притулку, на що отримали наступну відповідь:

На думку жінки, її головне для її ініціативи та волонтерства в цілому — бажання допомагати, отримувати новий досвід та змінювати себе та суспільство на краще. Зараз кожен волонтер також наближає Перемогу

Інна Гайдай, бахмутська волонтерка

Інна наголошує, що не вважає себе волонтеркою. На її думку, вона не робить нічого такого, щоб не міг зробити будь-хто інший. На питання про те, скільки зараз є волонтерів під її кураторством, бахмутянка відповідає наступне:

На думку жінки, ЗСУ й волонтери, це дві складові, які ведуть нас до Перемоги, й одне без іншого не може бути, якась лінія відірветься й все рухне. Це все одне ціле, головна особливість якого — єдність.

Читайте також:

• Волонтери з Дніпра евакуюють тварин із Донеччини: як залишити заявку
• “Неприємно чути про проблеми, але обговорення допомагає їх вирішувати”: досвід діяльності робочої групи Вугледарської громади
• “Мрія, яка підтримує впевненість у майбутньому”: як працює благодійний фонд у прифронтовому місті Слов’янськ

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Через війну, яку розпочала росія чимало українців були змушені покинути свої домівки, а часто саме дім ми асоціюємо з відчуттям безпеки та захищеності, недаремно в народі є прислів’я: “Мій дім — моя фортеця”. Коли ми втрачаємо дім, в певному значенні, втрачаємо відчуття безпеки. Сьогодні ми розповімо, як віднайти друзів у новому місті, матеріал буде корисний для наших бахмутян, які вимушено отримали статус ВПО.

Волонтерство

Спільна проблема згуртовує людей, тож інколи щоб знайти нових друзів варто пошукати волонтерські ініціативи в своєму місті. Це може бути плетіння сіток, виготовлення окопних свічок чи сортування гумдопомоги. Сьогодні зайві руки не завадять волонтерським штабам, натомість Ви можете швидше адаптуватися до нового міста, відчути себе потрібним та важливим. 

Нове хобі

Для переселенців у багатьох містах України та навіть за кордоном зараз проводять безплатні заняття: це може бути фітнес, як це робить українка Наталія в Франції, або заняття для діток та дорослих у Центрі “Мальва” в Бухаресті. Після евакуації в безпечне місце Ви можете дізнатися у громади чи є якісь заняття для ВПО у місті. Якщо такої можливості не передбачено, не забувайте про звичні справи: прогулянки в парку, участь в батьківських зборах, толоки. Ці заняття не вимагають у Вас коштів, однак принесуть корисні знайомства. Сама так можна познайомитися з новими людьми та заручитися необхідною підтримкою.

Участь у житті громади 

Переїхавши на нове місце важливо знайти свій щабель у соціальній драбині. Пригадайте, чим Ви займалися у своєму місті і спробуйте знайти схожу діяльність — участь в організаційних заходах, церковний хор, спортивні змагання, озеленення в місті, шиття. Не бійтесь питати сусідів про місцеві дійства, цікавтесь життям громади. Вкрай важливо знайти для себе місце в новому життєвому устрої, тому не соромтеся пробувати щось нове для себе та просити про допомогу. Вам радо підуть на зустріч, важливо також поважити один одного. 

Вікові рамки та соціальний статус

Нерідко ми намагаємося знайти собі друзів чи товаришів у тій віковій категорії, у якій знаходимося ми самі. Однак, не слід відкидати людину, якщо вона молодша чи старша за Вас, адже у кожного з нас різний соціальний досвід, який може бути корисний один для одного. Також не забувайте, що будучи неупередженим, можна зустріти більше цікавих людей. Не поділяйте всіх на умовні категорії: багаті та бідні, престижні професії та не престижні і не ставте собі рамки з ким можна дружити, а з ким ні.

Головне фото: Pixabay

Примітка: авторська колонка нашої випускової редакторки – психологині, журналістки Семаковської Тетяни

Читайте також: «Заклик до евакуації»: історія волонтерки з Костянтинівки, яка допомагає Бахмуту

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!