Історія бахмутянки Тетяни Шиян: евакуюватися з пекла війни та знайти кохання

Семаковська Тетяна 15:24, 27 Липня 2023

Як виїхати жінці з трьома дітьми, перейти кордон пішки, працювати на двох роботах, а потім знайти кохання всього життя в Україні, в лавах ЗСУ — про все героїня розповіла редакції «Бахмут.IN.UA».

Тетяна Шиян — бахмутянка, раніше жила в районі Дитячої лікарні, яка зараз розтрощена російськими окупантами. Тетяна — мама трьох дітей, вона пам’ятала події 2014 року й не могла наражати малечу на небезпеку. Тож, з важким серцем героїня прийняла рішення залишити домівку й евакуюватися. 

Мій дім був як перевалочний табір, я навіть не знаю скільки людей там було

Screenshot 36 335d0

Евакуація з Бахмута тривала кілька місяців. Фото: Олександр Дяченко, фоторепортаж

В Бахмут жінка переїхала з села, що неподалік від міста. Тетяна мріяла придбати тут дім й виховувати дітей, але будинок залишився в Бахмуті разом з мріями про мирне й тихе життя. Коли почалася повномасштабка героїня зібрала дітей, собаку, сумки з найнеобхіднішим й виїхала з міста 26 лютого, евакуюватися допомогла міськрада.Тетяна Шиян як й багато інших гадала, що це ненадовго, два три тижні й вона повернеться додому. Потім тижні почали розтягуватися в місяці.

«Ми вже переживали окупацію в 2014 році, тоді я поїхала в Київ. 26 лютого 2023 року я вже виїжджала з Бахмута – боялася, що росіяни можуть дуже швидко зайти в місто. Я могла не встигнути виїхати з дітьми, тому прийняла таке рішення. В моєму будинку потім жили люди з Попасної, я залишила ключі сусідам, щоб вони відкрили дім, якщо буде потрібно. Знадобилося… Мій дім був як перевалочний пункт, я навіть не знаю скільки людей там було. Одні їхали, інші приїжджали», — розповідає Тетяна.

Багато бахмутян, з якими спілкувалася редакція, зауважували, що вірили — Бахмут омине окупація, або ж це буде дуже швидко, як в 2014 році, коли за декілька місяців місто повернулося під контроль ЗСУ. Ніхто не припускав, що Бахмут росіяни намагатимуться стерти в порох, подібно до Маріуполя. Героїня також так думала, але думка про те, щоб жити під російською владою навіть один день — була нестерпна. 

Дорога до Румунії — пішки через кордон з дітьми, сумками та собакою

8QADhlCNzZIuXEJnDRfs.w575 c687a

Черги до румунського кордону в перші дні вторгнення вимірювалися кілометрами. Фото: з відкритих джерел

Румунія — стала кінцевим пунктом для героїні, цю країну вона обрала неспроста. В 2014 році Тетяна працювала в столиці покоївкою, там познайомилися з подружньою парою із Румунії, знайомство переросло в дружбу. Потім ці ж люди допомогли Тетяні адаптуватися в новій країні з дітьми, й надали на перший час свою квартиру.

«Пригадую нашу дорогу, ми спочатку їхали поїздом до Хмельницька, людей було так багато, всі як оселедці їхали. Була паніка, розгубленість. Більшість тих, хто тікав — це люди з центру (ред. на початку війни 2023 бойові дії були поблизу Києва та області). Бахмут був ще більш мирним. Тоді я усвідомила весь масштаб горя по всій країні, дні йшли, нічого не налагоджувалося. Зібрала дітей й поїхала далі в Чернівці, на дворі був березень. До румунського кордону мене привіз таксист за 300 гривень й там лишив», — згадує героїня свій шлях до нової країни.

На кордоні Тетяна з дітьми чекала в довгій черзі 12 годин, всі люди були виснажені, так само як прикордонники, які намагалися впоратися з напливом українців, що бігли від російських обстрілів і ракет. Переступивши кордон, згадує героїня, вона побачила сотні румунців-волонтерів. Люди давали гроші, їжу, воду, згадуючи про це жінці важко стримати сльози.

«Я не розуміла, що вони говорять, але бачила, як румунці нам співчувають. Відношення до нас було дуже хороше. Жодного дорікання не почула за час, поки живу тут», — каже жінка.

Робота в Румунії

356733646 1485423152296313 1139974139017691413 n b68d0

Тетяна з сином. Фото: надане героїнею

Знайти роботу в Румунії для жінки — справа не з легких, каже бахмутянка. Річ в тому, що країна має обмежену кількість вакансій, а щоб потрапити на високооплачувану роботу — потрібно знати мову. Тож, більшість українських жінок вимушені працювати у ресторанній чи готельній справі, як кухарі, прибиральниці, тощо.

Тетяна живе в місті Муреш, щоб знайти роботу жінка відвідала місцевий Центр зайнятості, там їй запропонували прибирати офісні приміщення. Жінка погодилася, адже потрібно було платити по рахунках. Щоб відволіктися від поганих новин у вільний час героїня експериментувала в кулінарії. Продукти, їй часто приносили сусіди. З’їсти всю випічку родина фізично не могла, тому Тетяна почала носити солодощі на роботу та пригощати охочих.

Читайте також: «Ми просто приїхали з України й самі себе організували»: як українки в Бухаресті створили собі робочий простір

Жінка додає, що в Румунії немає чіткої ієрархії серед працівників, й директор може без проблем поспілкуватися на вільну тему з прибиральницями, чи охоронцями. Якось очільник компанії, де працювала жінка, також спробував солодощі, які готувала Тетяна. Потім він запросив її працювати на кухню, бо його дружина також працювала й не встигала готувати домашню їжу. 

Далі спрацювало сарафанне радіо, люди передавали один одному рекомендації й так героїня знайшла ще кілька сімей, для яких регулярно готує. Спочатку жінка поєднувала це з роботою в офісі, а коли зрозуміла, що фізично не встигає — повністю перейшла на приготування їжі. Крім того, ця робота більш високооплачувана, ніж прибирання.

«За цей час я вивчила дуже багато румунських страв, їхню національну кухню. Я приходжу до родин готувати кілька разів на тиждень. Це перше, друге та десерт, зазвичай сім’я сама замовляє меню», — пояснює бахмутянка.

Хаб «Муреш» від українок

356745527 1011720363177871 4082550139335894370 n ae9a5

Хаб в Муреші. Фото: надані героїнею

Нова робота дала Тетяні не тільки вищу оплату, але й більше часу, тож героїня разом з іншими українками організувала в Муреші хаб, де проводить майстер-класи для діток з України, збирає допомогу для ЗСУ. 

«Спочатку я створила групу в телеграмі, куди додавала всіх українців, які тут живуть. Далі до нас приєдналися представники ООН та Червоного Хреста, а новенькі люди вже самі знаходили нас. Насамперед для мене було важливо, щоб мої діти могли спілкуватися зі своїми однолітками з України, зараз в телеграмі нас вже 270 людей», — розповідає співрозмовниця.

Дуже тепло, бахмутянка, розповідає про вчителів з Бахмута, які з розумінням ставляться до діток й всіма способами допомагають. Старша донька героїні вступила в мистецький коледж імені Карабиця, й мріє повернутися додому.

Завдяки телеграм-каналу вдалося знайти благодійників, які відкрили в Муреші садочок, де є україномовний клас та харчування, ділиться в розмові пані Тетяна.  Хаб, створений українкою допоміг їй знайти кохання. Все почалося з того, що жінки збирали для військових необхідні речі й передавали їх в Україну, до найближчого міста – Чернівці, вони розташовані за 300 кілометрів від Муреша. Згодом захисники захотіли особисто віддячити українкам за допомогу, так бахмутянка познайомилися зі своїм коханим. На момент розмови героїня перебувала у Слов’янську, час від часу вона приїздить до коханого, щоб підтримати.

«Мені не страшно повертатися додому, я була в Чернівцях — це прекрасне місто, дуже красиве, я знаю там багато чудових людей. Також люблю Хмельницьк, який прихистив мене й дітей. Але, як тільки я перетинаю шлях де стоїть табличка: “Донецька область” відчуваю себе вдома», — каже пані Тетяна.

Бахмутянам й іншим переселенцям героїня радить одне — не піддаватися страху, й рухатися далі. Важливо шукати можливості в новому селі, місті чи навіть країні, не боятися працювати й звісно, що допомогати війську. 

Фото: «Бахмут.IN.UA»

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Як 72-річна художниця з Бахмута прикрасила деокуповані території патріотичними муралами

Дмитро Скопіч Скопіч Дмитро 14:45, 17 Червня 2024
Мурал від бахумтянки / фото Слобідський край

72-річна Катерина Радченко працювала викладачем малювання на відділенні живопису Бахмутського аграрного технікуму, який був релокований до селища Савинці, що на Харківщині. В цьому ж населеному пункті вона розфарбувала безліч об’єктів, зокрема, зупинки та укриття.

Детальніше про її творчість розповіли журналісти “Слобідський край“.

Життя бахмутян в Україні

На початку війни пані Катерина евакуювалася з Бахмута до Івано-Франківська. Згодом, їй запропонували провести майстер-клас з малювання для дітей з Савинців, що в Ізюмському районі. Після цієї події вона вирішила залитися в громаді, де взяла на себе обов’язки керівника художнього гуртка при Савинському будинку культури.

Створення малюнків у селищі почалося з двох зупинок. Бахмутянка надихнулася вродою місцевих жінок, яку вирішила увіковічити. Ці образи художниця доповнювала різними рослинами, зокрема соняшниками, мальвами та жовтим колоссям. 

Робота бахмутянки Катерини Радченко / фото Слобідський край
Малюнок жінки / фото Слобідсьский край

Трохи згодом Катерина Радченко розмалювала два укриття в адмінцентрі громади.

Малюнок на укритті / фото Слобідський край

За оздоблення зупинок і укриттів бахмутянка отримувала лише невелику символічну платню, оскільки бюджет селища не дуже великий. Утім, як зазначає начальниця Савинської селищної військової адміністрації Оксани Супрун, художниця неодноразово казала, що працює не за гроші, а щоб залишити по собі у Савинцях добрий слід.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Дізналася про війну в поїзді: художниця Маша Вишедська про життя, творчість та культуру (відеорепортаж)

Дмитро Скопіч Скопіч Дмитро 18:17, 5 Червня 2024
Маша Вишедська / ілюстрація Бахмут IN.UA

Маша Вишедська — художниця з Бахмута, яка нині живе в Івано-Франківську. Вона поїхала з рідного Бахмута за кілька днів до початку великої війни.

Про життєвий шлях відомої художниці з Бахмута, творчість та плани на майбутнє дивіться у відеорепортажі Романа Потапенка для Бахмут IN.UA.

Творчість в евакуації

За словами відомої художниці, війна застала її під час поїздки на поїзді до Івано-Франківська:

Вночі, 21 лютого, ми виїхали з Бахмута та приїхали до Києва. Там побачилися з усіма друзями. Зупинились у Тетяни Крюковської, з якою ми робити спільний проєкт у серпні. Погуляли, сходили навіть до синагоги, щоб познайомитись з моїм родичем. Вночі, 23 лютого, сіли на поїзд. Вже в поїзді ми дізнались новини, що почалося повномасштабне вторгнення,

Маша Вишедська // художниця з Бахмута

Художниця зараз планує їхати в Берлін, де вона буде брати участь в обговорені болючих питань, зокрема, вина, які можуть супроводжувати людей, які знаходяться у безпеці та продовжують жити.

Маша Вишедська також розповіла про те, який вплив має війна на культуру нашої країни. За її словами, зараз існує багато культурних діячів, які захищають країну та полишають на фронті свої життя. Водночас бахмутянка розуміє, що це наш шанс заявити про українську культуру на увесь світ, що вона — це не придаток до російської культури, а щось самостійне, самобутнє.

Більше цікавинок про життя, думки та плани бахмутської художниці, дізнавайтесь у нашому репортажі за посиланням.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Як 72-річна художниця з Бахмута прикрасила деокуповані території патріотичними муралами

72-річна Катерина Радченко працювала викладачем малювання на відділенні живопису Бахмутського аграрного технікуму, який був релокований до селища Савинці, що на Харківщині. В цьому ж населеному […]

14:45, 17.06.2024 Скопіч Дмитро

Дізналася про війну в поїзді: художниця Маша Вишедська про життя, творчість та культуру (відеорепортаж)

Маша Вишедська — художниця з Бахмута, яка нині живе в Івано-Франківську. Вона поїхала з рідного Бахмута за кілька днів до початку великої війни. Про життєвий […]

18:17, 05.06.2024 Скопіч Дмитро
Шкільні конкурси краси

Весняна красуня Бахмута або Що не так зі шкільними конкурсами краси

В кінці березня 2024 року управління освіти Бахмутської міської ради опублікували результати конкурсу “Весняна красуня-2024”. Участь у заході взяли 18 конкурсанток з молодшої, середньої та […]

Переселенці в селі

Без громадського транспорту й роботи: чому переселенцям у селах не так легко адаптуватися до нових умов

Ірина живе в невеликому селі під Уманню, Катерина оселилася у Сумському регіоні, тут же живуть і її батьки, а Тетяна опинилася у селі на Кіровоградщині. […]

Брати Денис та Дмитро Дудінови

“Вчись, синочку, і все тобі буде”: історія військового, волонтера Олександра Дудінова з Донецька, батька двох загиблих добровольців (Оновлено)

Чоловік тривалий час жив у Донецьку, де збудував успішний бізнес і виховав двох синів — Дениса (позивний “Фантом”) та Дмитра (позивний “Адвокат”). Обох потім забрала […]