Як виїхати жінці з трьома дітьми, перейти кордон пішки, працювати на двох роботах, а потім знайти кохання всього життя в Україні, в лавах ЗСУ — про все героїня розповіла редакції «Бахмут.IN.UA».

Тетяна Шиян — бахмутянка, раніше жила в районі Дитячої лікарні, яка зараз розтрощена російськими окупантами. Тетяна — мама трьох дітей, вона пам’ятала події 2014 року й не могла наражати малечу на небезпеку. Тож, з важким серцем героїня прийняла рішення залишити домівку й евакуюватися. 

Мій дім був як перевалочний табір, я навіть не знаю скільки людей там було

Евакуація з Бахмута тривала кілька місяців. Фото: Олександр Дяченко, фоторепортаж

В Бахмут жінка переїхала з села, що неподалік від міста. Тетяна мріяла придбати тут дім й виховувати дітей, але будинок залишився в Бахмуті разом з мріями про мирне й тихе життя. Коли почалася повномасштабка героїня зібрала дітей, собаку, сумки з найнеобхіднішим й виїхала з міста 26 лютого, евакуюватися допомогла міськрада.Тетяна Шиян як й багато інших гадала, що це ненадовго, два три тижні й вона повернеться додому. Потім тижні почали розтягуватися в місяці.

«Ми вже переживали окупацію в 2014 році, тоді я поїхала в Київ. 26 лютого 2023 року я вже виїжджала з Бахмута – боялася, що росіяни можуть дуже швидко зайти в місто. Я могла не встигнути виїхати з дітьми, тому прийняла таке рішення. В моєму будинку потім жили люди з Попасної, я залишила ключі сусідам, щоб вони відкрили дім, якщо буде потрібно. Знадобилося… Мій дім був як перевалочний пункт, я навіть не знаю скільки людей там було. Одні їхали, інші приїжджали», — розповідає Тетяна.

Багато бахмутян, з якими спілкувалася редакція, зауважували, що вірили — Бахмут омине окупація, або ж це буде дуже швидко, як в 2014 році, коли за декілька місяців місто повернулося під контроль ЗСУ. Ніхто не припускав, що Бахмут росіяни намагатимуться стерти в порох, подібно до Маріуполя. Героїня також так думала, але думка про те, щоб жити під російською владою навіть один день — була нестерпна. 

Дорога до Румунії — пішки через кордон з дітьми, сумками та собакою

Черги до румунського кордону в перші дні вторгнення вимірювалися кілометрами. Фото: з відкритих джерел

Румунія — стала кінцевим пунктом для героїні, цю країну вона обрала неспроста. В 2014 році Тетяна працювала в столиці покоївкою, там познайомилися з подружньою парою із Румунії, знайомство переросло в дружбу. Потім ці ж люди допомогли Тетяні адаптуватися в новій країні з дітьми, й надали на перший час свою квартиру.

«Пригадую нашу дорогу, ми спочатку їхали поїздом до Хмельницька, людей було так багато, всі як оселедці їхали. Була паніка, розгубленість. Більшість тих, хто тікав — це люди з центру (ред. на початку війни 2023 бойові дії були поблизу Києва та області). Бахмут був ще більш мирним. Тоді я усвідомила весь масштаб горя по всій країні, дні йшли, нічого не налагоджувалося. Зібрала дітей й поїхала далі в Чернівці, на дворі був березень. До румунського кордону мене привіз таксист за 300 гривень й там лишив», — згадує героїня свій шлях до нової країни.

На кордоні Тетяна з дітьми чекала в довгій черзі 12 годин, всі люди були виснажені, так само як прикордонники, які намагалися впоратися з напливом українців, що бігли від російських обстрілів і ракет. Переступивши кордон, згадує героїня, вона побачила сотні румунців-волонтерів. Люди давали гроші, їжу, воду, згадуючи про це жінці важко стримати сльози.

«Я не розуміла, що вони говорять, але бачила, як румунці нам співчувають. Відношення до нас було дуже хороше. Жодного дорікання не почула за час, поки живу тут», — каже жінка.

Робота в Румунії

Тетяна з сином. Фото: надане героїнею

Знайти роботу в Румунії для жінки — справа не з легких, каже бахмутянка. Річ в тому, що країна має обмежену кількість вакансій, а щоб потрапити на високооплачувану роботу — потрібно знати мову. Тож, більшість українських жінок вимушені працювати у ресторанній чи готельній справі, як кухарі, прибиральниці, тощо.

Тетяна живе в місті Муреш, щоб знайти роботу жінка відвідала місцевий Центр зайнятості, там їй запропонували прибирати офісні приміщення. Жінка погодилася, адже потрібно було платити по рахунках. Щоб відволіктися від поганих новин у вільний час героїня експериментувала в кулінарії. Продукти, їй часто приносили сусіди. З’їсти всю випічку родина фізично не могла, тому Тетяна почала носити солодощі на роботу та пригощати охочих.

Читайте також: «Ми просто приїхали з України й самі себе організували»: як українки в Бухаресті створили собі робочий простір

Жінка додає, що в Румунії немає чіткої ієрархії серед працівників, й директор може без проблем поспілкуватися на вільну тему з прибиральницями, чи охоронцями. Якось очільник компанії, де працювала жінка, також спробував солодощі, які готувала Тетяна. Потім він запросив її працювати на кухню, бо його дружина також працювала й не встигала готувати домашню їжу. 

Далі спрацювало сарафанне радіо, люди передавали один одному рекомендації й так героїня знайшла ще кілька сімей, для яких регулярно готує. Спочатку жінка поєднувала це з роботою в офісі, а коли зрозуміла, що фізично не встигає — повністю перейшла на приготування їжі. Крім того, ця робота більш високооплачувана, ніж прибирання.

«За цей час я вивчила дуже багато румунських страв, їхню національну кухню. Я приходжу до родин готувати кілька разів на тиждень. Це перше, друге та десерт, зазвичай сім’я сама замовляє меню», — пояснює бахмутянка.

Хаб «Муреш» від українок

Хаб в Муреші. Фото: надані героїнею

Нова робота дала Тетяні не тільки вищу оплату, але й більше часу, тож героїня разом з іншими українками організувала в Муреші хаб, де проводить майстер-класи для діток з України, збирає допомогу для ЗСУ. 

«Спочатку я створила групу в телеграмі, куди додавала всіх українців, які тут живуть. Далі до нас приєдналися представники ООН та Червоного Хреста, а новенькі люди вже самі знаходили нас. Насамперед для мене було важливо, щоб мої діти могли спілкуватися зі своїми однолітками з України, зараз в телеграмі нас вже 270 людей», — розповідає співрозмовниця.

Дуже тепло, бахмутянка, розповідає про вчителів з Бахмута, які з розумінням ставляться до діток й всіма способами допомагають. Старша донька героїні вступила в мистецький коледж імені Карабиця, й мріє повернутися додому.

Завдяки телеграм-каналу вдалося знайти благодійників, які відкрили в Муреші садочок, де є україномовний клас та харчування, ділиться в розмові пані Тетяна.  Хаб, створений українкою допоміг їй знайти кохання. Все почалося з того, що жінки збирали для військових необхідні речі й передавали їх в Україну, до найближчого міста – Чернівці, вони розташовані за 300 кілометрів від Муреша. Згодом захисники захотіли особисто віддячити українкам за допомогу, так бахмутянка познайомилися зі своїм коханим. На момент розмови героїня перебувала у Слов’янську, час від часу вона приїздить до коханого, щоб підтримати.

«Мені не страшно повертатися додому, я була в Чернівцях — це прекрасне місто, дуже красиве, я знаю там багато чудових людей. Також люблю Хмельницьк, який прихистив мене й дітей. Але, як тільки я перетинаю шлях де стоїть табличка: “Донецька область” відчуваю себе вдома», — каже пані Тетяна.

Бахмутянам й іншим переселенцям героїня радить одне — не піддаватися страху, й рухатися далі. Важливо шукати можливості в новому селі, місті чи навіть країні, не боятися працювати й звісно, що допомогати війську. 

Фото: «Бахмут.IN.UA»

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Три жінки, три долі, один зруйнований дім Бахмут — і однакове рішення: не зламатися. Вони були змушені залишити рідне місто. Але Олена, Оксана та Євгенія — мами, переселенки, жінки з руками, які не опускаються — обрали починати з нуля. Вони виграли грант у проєкті “Ніжна” від БО “Світло Надії”, і тепер будують нове, жінок не спиняють труднощі. У когось вітер зірвав теплицю, а у когось бджоли не зібрали першого меду, — та всі троє обрали рух. Обрали дію.

Історії трьох жінок — сьогодні в матеріалі Бахмут IN.UA

Пасіка бахмутянки в Кременчуці

Оксана з міста Бахмут евакуювалась на Полтавщину, у місто Кременчук. Чоловік жінки служить на фронті, а вона виховує їх 4 дітей та починає власну справу: бджільництво. Пані Оксана виграла грант, який дозволив їй розвинути свою ідею.

“В Бахмуті я теж займалась бджільництвом, але це було більше як хобі. У нас з чоловіком була будівельна фірма, все наше обладнання, що було в Бахмуті, знищено. Чоловік пішов на фронт, а я приїхала з 4 дітьми сама у Кременчук. Крутилась, крутилась і зрозуміла, що так себе з 4 дітьми не зможу забезпечити, держава мені теж такі гроші не дає, бо оренда житла, комунальні, речі для дітей, їжа — це все гроші”, — пояснює бахмутянка.

Тож вона вирішила діяти — спочатку придбала у дачному кооперативі ділянку на 12 соток, між полями лаванди та акації біля Кременчука. Вирішила, що тут буде облаштовувати пасіку, і така робота виявилась для матері прийнятною: звичайний графік з 8 до 5 вечора для жінки не підходить, бо діти мають свої потреби, й за ними потрібно доглядати, каже пані Оксана.

“Я планую продавати мед та продукти бджільництва. Ідей в мене багато: наприклад створити безбар’єрну пасіку для екскурсій, можливо переробляти мед”, – ділиться жінка.

Перший грант жінка побачила в соцмережах від благодійного фонду “СОС Дитячі містечка”, куди вона сама склала та заповнила заявку і пройшла відбір. Завдяки цьому пані Оксана виграла кошти, за які закупила обладнання для облаштування пасіки. А другий грант від БО “Світло Надії” мав невелике фінансування, але був націлений на навчання. 

Сподобався матеріал — підтримай нашу редакцію за посиланням. Бахмут живе тут!

Й це для пані Оксани стало відкриттям, бо їй, як мамі 4 дітей, не раз доводилося стикатися зі стереотипами, що багатодітна дорівнює неблагополучна. А на курсі працювали з психоемоційною підтримкою, вчили жінок усвідомлювати, що вони насамперед особистості.

“Мені дали зрозуміти, що я можу діяти сама як жінка, мені не потрібно ні на кого чекати. Ми всі потроху починаємо рухатися вперед — ми були застопорені, думали, що ми повернемось. Але починаєш розуміти, що повертатися немає куди й потрібно щось робити”.

Збувати продукти бджільництва бахмутянка планує як онлайн, так і офлайн в Кременчуці.

Органічні овочі

Бахмутянка Євгенія в місті мала приватну ділянку, де разом з родиною вирощували на продаж розсаду та овочі. Також для збуту тримали перепілок, кролів, курей та качок. У березі 2022 року через вторгнення росіян жінці довелося виїхати: всього родині довелося переїжджати три рази, а зупинилися вони на Полтавщині у Кременчуці. Родина вирішила придбати земельну ділянку.

“Я побоялась, звісно, бо невідомо, що завтра, але чоловік та діти мене підтримали. Кажуть: “Життя йде, а ми сидимо та чекаємо чогось”, — каже бахмутянка.

На земельній ділянці родина встановила теплицю, щоб вирощувати овочі, а потім через погану погоду теплиця перевернулась та порвалась. Бахмутяни самотужки її і залатали. Коли жінка думала, що робити далі, знайома сказала, що побачила грант, на який та може податися.

“Чоловік та діти мене підтримали, бо від спроби ми ж нічого не втрачаємо. Ми всією родиною писали цей грант, це перший раз в житті я робила. І скажу, що коли ти це робиш не один, а з такою підтримкою, як у мене — це не складно”, — ділиться жінка. 

Заявка бахмутянки пройшла, а після цього свій проєкт довелося ще захищати. Це вже був складніший етап: кожній учасниці випадав номерок, під яким вона виступала. Євгенія витягла 29 номер та зрозуміла — це знак, бо 29 день народження у її молодшого сина.

“Нервувалась трохи перед виступом, але розказала все, як є: що я сама з Бахмута, що займалася вирощуванням овочів, що на балконі висадила близько 200 кущів, хоча потім чоловік нагадав, що їх більше”, — згадує бахмутянка.

Проєкт потрапив до переліку переможців, й тепер пані Євгенія планує продавати вирощені без хімікатів овочі. Жінка веде свій Інстаграм, де ділиться буднями, як працює з рослинами. Крім цього, вона ще працює на двох роботах, але все одно знаходить час на свою справу.

Саджанці від бахмутянки в Харкові

Бахмутянка Олена в рідному місті близько 10 років займалась рослинами. Це була родина справа її чоловіка, разом з ним вирощували саджанці. Це були декоративні рослини: туї, ялівці, ялинки, сосни тощо. Раніше бахмутянка працювала у банку й агробізнесом не цікавилась, але несподівано для себе відкрила — саме робота з вирощування рослин приносить задоволення.

Саджанці продавали у Харкові, а також на нічному ринку в Ступках, де раз на тиждень бахмутяни могли придбати рослини. Основні продажі були в Харкові, а сам павільйон уцілів й тут досі можна купити саджанці від бахмутян.

У квітні 2022 року, — після того, як почалася повномасштабна війна, — Олена евакуювалася до Кременчука. 

“Ми не встигли вивезти нічого: ні обладнання, ні рослини, все залишилося там. Поки це було можливо за нашою ділянкою в Бахмуті доглядали сусіди”, — каже бахмутянка.

Згодом жінка дізналася, що весь їх родинний бізнес в Бахмуті зруйнований. Пані Олена пішла працювати касиркою, але зрозуміла, що хоче повертатися до садівництва. Родина вирішила не здаватись, а пробувати з нуля створювати справу на Полтавщині: закупили посадковий матеріал та висадили рослини. Перші продажі розпочалися в 2024 році.

“Я почала цікавитися грантами, перший мій досвід подачі на грант був від програми Карітас у 2024 році. Сестра мені порадила подаватися й в мене вийшло — ми виграли грант, за котрий придбали культиватор та інше обладнання. Це допомогло нам стартувати, бо нам потрібні були фінансові вкладання. А другий грант був від благодійної організації “Світло Надії”, — каже бахмутянка.

Тут жінок навчали азам маркетингу, також була психологічна підтримка. А по завершенню навчання учасниці отримають виплати на обладнання для бізнесу.

“Нас навчили бути більш відкритими до світу, вести соцмережі та показувати свою роботу. І я вже бачу результати. Цей сезон для нас пройшов добре, рослини розібрали, звісно не в нуль, але це гарний результат”, — каже бахмутянка.

“Носи пам’ять”: Редакція Бахмут IN.UA запускає мерч підтримки

Читайте також:

• Створила театр моди на Донеччині, а нині підтримує переселенок у Луцьку: історія Аліни Андрєєвої з Часів Яру
• “Ми хотіли зробити так, щоб про Бахмут не забули”: як Інесса Мішеніна створила спільноту для допомоги і об’єднання земляків
• “Хочу, щоб ВПО відчували підтримку”: як бахмутянка Анна Яхонтова змінює життя переселенців на Закарпатті

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Аліна Андрєєва — відома культурна діячка в Часів Ярі. З 2000 року жінка започаткувала театр моди Sharm, який був відомий не лише в Часів Ярі, а й за межами Донеччини. У колективі театру були діти й молодь: вони створювали колекції одягу, давали концерти, проводили покази мод і театралізованих вистав. Після початку війни робота театру моди перейшла в онлайн-режим.

Про історію театру моди та нове життя в Луцьку Аліна Андрєєва розповіла редакції Бахмут IN.UA.

Театр моди в Часів Ярі

Аліна Андрєєва заснувала театр моди Sharm у 2000 році. Спочатку театр працював на базі Палацу культури Часовоярського вогнетривкого комбінату, а з 2021 року його взяло на баланс місто. Роботу продовжували в будинку культури Часовоярської громади.

Жінка розповідає, що разом зі своїми вихованцями вона об’їздила майже всю Донецьку область. Колектив був знаний і улюблений для багатьох закладів культури, різних заходів міського й обласного рівнів. Часто театр моди Sharm виступав і в Бахмуті.

“До війни колектив виступав фактично у всіх містах Донецької області. Також були виступи і за межами регіону. Наприклад, ми кілька разів були в “Артеку”, де презентували Донецьку область. Виступали і на день народження “Артека”, на кінофестивалях, на відкритті міжнародних змін, куди з’їжджалися діти-іноземці. Ми приїжджали зі своїми костюмами, з нашою концертною програмою, і давали величезний концерт.

Також ми були частими гостями в Бахмуті. Давали концерти до Дня міста, брали участь в урочистій ході. Разом з бахмутськими колективами, переважно з Палацу культури Мартинова, ми їздили давати концерти й до Дня міста в Соледарі”, — ділиться в розмові пані Аліна.

Коли почалась повномасштабна війна, Аліна Андрєєва була вимушена виїхати з Часів Яру. Через раніше перенесену операцію керівниця театру не змогла вивезти колекції, надбані роками. Вони так і залишились у Часів Ярі.

“Наприкінці січня мені зробили операцію, і місяць після цього мені потрібно було лежати вдома і особливо нікуди не ходити. Лише в березні я почала потихеньку виходити з дому, але все одно нічого тяжкого підіймати мені було не можна. Деякий час я ходила в гуманітарний штаб у 13-й школі, ми там плели сітки. Але згодом я виїхала, бо мені потрібно було до лікаря. Тоді автобуси з Часів Яру особливо не ходили, переважно весь транспорт на евакуацію їздив з Бахмута. Тому я найняла приватного перевізника і з ним виїхала до Дніпра, а потім до доньки в Луцьк. Поїхати з Луцька назад мене вже діти не відпустили. Тому костюми залишились у будинку культури, і ще одна частина колекції в моїй квартирі. Все пропало”, — розповіла Аліна Андрєєва.

Наразі театр моди продовжує жити, але вже в онлайн-форматі. Керівниця театру підтримує зв’язок зі своїми вихованцями, адже в колективі завжди була тепла дружня атмосфера. Героїня каже, що вони були як одна велика родина. Багато дітей доєднувалися до театру ще з дитячого садка, тому й мають такий тісний зв’язок.

“Звісно ми підтримуємо зв’язок, телефонуємо один одному, проводимо якісь онлайн-заходи. Наприклад, якісь онлайн-вітання, діти вірші готують. Також я пишу майстер-класи з рукоділля і відправляю дітям в нашу групу. А вони вже вдома працюють, якщо є якісь питання, то телефонують мені. Іноді й самі діти ініціюють якісь майстер-класи. Наприклад, бачать у соцмережах, що я провела якийсь майстер-клас у Луцьку, і теж просять його провести. Можна сказати, театр продовжує жити, але в онлайн-форматі. Так ми вже третій рік спілкуємося”, — розповідає керівниця театру.

Нове життя у Луцьку і майстер-класи для ВПО

Наразі Аліна Андрєєва продовжує свою творчу діяльність в Луцьку. Тут вона познайомилась з переселенкою Оленою Ярошук, яка раніше мешкала під Маріуполем. Разом вони створили мистецький простір “Рукодвійки”, де проводять різноманітні майстер-класи для ВПО і місцевих жителів. На цих заходах їм вдається створювати й коло спілкування для ВПО.

“Перший рік життя в Луцьку я більше звикала до нових умов, практично нікого тут не знала. А в 2023 році дізналася про громадську організацію “Старт у нове життя”. Прийшла до них, і вони якраз тоді в’язали теплий прапор до міжнародної акції “Нитка єднання”. Тоді цей прапор потрапив у Книгу рекордів України. До його створення долучились і деякі діти з нашого театру моди. Вони надсилали нам жовто-блакитні шматочки, і ми приєднували їх до цього прапора. Більша частина учасників цієї акції були якраз переселенці”, — розповіла Аліна Андрєєва.

Зараз пані Аліна щовихідних проводить майстер-класи для жінок. Окрім звичайного рукоділля, переселенки долучаються і до акцій підтримки поранених військових і недоношених дітей з перинатальних центрів.

“Під час в’язання теплого прапора нам допомагала Тетяна з благодійного фонду “Робимо добро дітям” — надавала нам нитки, які їй надсилали з Америки як гуманітарну допомогу. І після цієї акції Тетяна пустила нас з Оленою до себе в офіс. Тепер ми там збираємось у вихідні і навчаємо жінок в’язати гачком. Переважно до нас приходять переселенки, але й жінки з Луцької громади теж інколи відвідують наші майстер-класи. Разом ми не лише займаємось рукоділлям, а й спілкуємось, чого дуже не вистачає якраз переселенкам. Нещодавно у нас був майстер-клас із виготовлення іграшки з текстилю, на минулих вихідних ми плели мандали, це було і як терапія.

Також ми займаємось суспільно важливою роботою. Наприклад, нещодавно до нас приходила волонтерська організація “Швейна рота”. Разом ми наповнювали подушки, в’язали кофти для поранених хлопців. Зараз приєднались до акції допомоги недоношеним дітям. Для них ми плетемо іграшки, які потім відправляємо до перинатальних центрів. А вдома і я, і Оленка плетемо кікімори для військових”, — розповідає переселенка Аліна Андрєєва.

Працює Аліна Андрєєва в Луцьку на волонтерських засадах.

Читайте також:

• “Гра, яка об’єднує серця Донеччини”: історія створення настільної гри про рідний край
• “Ми хотіли зробити так, щоб про Бахмут не забули”: як Інесса Мішеніна створила спільноту для допомоги і об’єднання земляків
• “Хочу, щоб ВПО відчували підтримку”: як бахмутянка Анна Яхонтова змінює життя переселенців на Закарпатті

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!