Де знаходиться Тайвань

Тайвань — це країна у Східній Азії за багато тисяч кілометрів від України. Попри таку відстань, там добре знають про Україну та слідкують за подіями, які тут відбуваються. Цьому сприяє щира підтримка з боку місцевого населення та активність тамтешньої української спільноти.

Бахмутянка Марія Макарович цього року переїхала до Тайваню. Вона поділилася з редакцією своїми враженнями від країни, досвідом життя та роботи там.

Життя в Тайвані

Тайвань — країна, яка відома своїм виробництвом напівпровідників. Хоча Китай десятиліттями робить заяви про те, що вважає цю країну частиною своїх територій, тут є:

• свобода слова;
• демократичний політичний устрій;
• окрема законодавча база;
• свій Уряд та Президент, які обираються на демократичних виборах.

Всього вищеперерахованого не існує у комуністичному Китаї.

Офіційно Тайвань як незалежну країну визнають всього 13 країн. Водночас він має налагоджену співпрацю з багатьма демократіями світу, як США, Німеччина, Польща, Литва, Чехія, Японія та інші. Ці країни на державному рівні не визнають незалежність Тайваню, втім,ув це не заважає їм розвивати взаємовигідну кооперацію в економічних, освітніх, політичних питаннях.

На кожен крок до зближення Тайваню зі своїми партнерами Китай реагує агресивно, погрожує або накладає економічні санкції, виступає із заявами про готовність захопити країну збройним шляхом та проводить на кордоні військові навчання. 

Такий контекст спонукав тайванців активно зреагувати на повномасштабне вторгнення росії в Україну. Місцеві мешканці проводять аналогію із потенційним нападом Китаю на їхню країну. Адже вони розуміють, яку небезпеку може нести величезна автократія, яка розташована по сусідству. 

Бахмутянка додає, що майже кожного дня в новинах можна побачити щонайменше один сюжет про Україну, а у кінотеатрах показують українські фільми та організовують тематичні заходи.

Знайомство з Тайванем

Марія Макарович — аналітикиня з Бахмуту, яка протягом 6 років працює на громадські організації. Початок повномасштабної війни вона зустріла в Києві. Тоді вона не хотіла виїжджати не те щоб з країни, а навіть з міста. Героїня каже, що у столиці почуватись у безпеці, адже не вірила, що росіяни можуть зайти в Київ.

Чехія наразі є одним з найактивніших голосів на підтримку України та Тайваню в Європі. Уряд, громадські організації та експерти працюють над тим, щоб допомогти цим демократіям захистити себе від жорстоких амбіцій автократій. Україна досі не має офіційних стосунків на державному рівні з Тайванем. Тому, чеські колеги намагалися допомогти Тайваню та Україні налагодити співпрацю.

Марія розповідає, що у Тайвані вони з колегами провели багато зустрічей з партіями, з аналітичними центрами та представниками МЗС. Кожного разу вона чула слова підтримки, бажання навчитися стійкості українців та допомогти Україні у боротьбі. Ця поїздка залишила неймовірні враження. З того часу вона почала цікавитися Тайванем та вивчати інформацію про небезпечний вплив Китаю. 

Чим небезпечний Китай для Тайваню

В Україні існують експерти, які глибоко обізнанні у питаннях небезпеки з боку Китаю та негативному впливі поглиблення співробітництва з ним. Втім, їх досі недостатньо. Без активного розповсюдження цієї інформації у суспільстві, Україна ризикує опинитися під економічним тиском та погрозами ще однієї тоталітарної держави. 

Марія пояснює, що Китай пропонує “легкі” гроші країнам, без вимог проводити реформи, розвивати інструменти прозорості та підзвітності за використання грошей. Своєю чергою, це сприяє розповсюдженню корупції.

Крім того, часто Китай надає кредитні гроші на проєкти, які ніколи не зможуть окупитися. Один із таких прикладів наводить бахмутянка.

Йдеться про 2012 рік, коли український  державний зернотрейдер взяв у китайців в борг у 1,5 мільярда доларів під державні гарантії, але цей проєкт не приніс країні очікуваних коштів. Попри це, Україна з державного бюджету досі виплачує цей кредит та додаткові платежі Китаю. Аналітикиня пояснює, що таких прикладів у світі багато, але інформацію по цих угодах знайти складно, адже Пекін вимагає якомога меншої публічності для подібної співпраці.

Все вищеперераховане додається до очевидної проблеми: Китай є партнером росії, який допомагає її постачати комплектуючи для зброї та супутникові знімки для ведення війни проти України. Тобто, будь-яка інформація, яка надана Пекіну в рамках угод з Україною, може опинитися у нашого ворога, який залюбки використає її проти нас.

Я полюбила Тайвань

Вже за кілька місяців після першої поїздки до Тайваню, Марії пропонують поїхати туди ще раз. І знову, вона бере участь у заходах та різних зустрічах, спілкується з людьми та у вільний час намагається дослідити країну. 

Після поїздки Марія почала пошук програм для переїзду. Їй сподобалися різноманітні освітні можливості, які пропонує Тайвань іноземцям, зокрема навчання в університетах та мовні курси. 

Героїня обрала для себе навчання у мовному центрі. Наступні кілька місяців на неї чекала кропітка робота зі збору та підготовки документів на отримання стипендії від Міністерства освіти Тайваню.

Бахмутянка додає, що було чимало паперової роботи, втім, дівчина знала, що це того варте. Весь час Марія була на зв’язку з Представництвом Тайваню у Польщі. До повномасштабної війни українці мали їздити до такого ж представництва в москву, але після нападу у 2022 році Тайвань вирішив передати відповідальність за українців польському офісу.

Співрозмовниця додає, що в Україні досі немає подібного представництва, хоча це не порушує умови співпраці з КНР (Китайська Народна Республіка). Це суттєво ускладнювало процес, але у Варшаві дівчині допомагали розв’язати всі питання.

Так Марія стала стипендіаткою програми the Huayu Enrichment Scholarship у Тайвані. Для неї ця країна стане домом на наступні 9 місяців. Бахмутянка поділилася, що не зважаючи на відстань та на колосальну різницю культури, мови, краєвидів, вона почуває себе комфортно та безпечно. 

Героїня зазначає, що у Тайвані не чула жодного російського слова, на відміну від країн Європи.

За словами Марії, тайванці тільки відкрили для себе Україну, вони цікавляться нею і хочуть отримати якомога більше інформації. Дівчина наголошує, що нова країна не схожа на Європу, де вона часто бувала.

Бахмутянка ділиться у розмові, що намагається побачити більше частин Тайваню та сусідніх країн Азії. Саме це її захоплює та дає щотижня нові враження, емоції та знайомства, а також підтримку в такій далекій від України частині світу.

Я тут не сама, у мене є потужна підтримка української спільноти

Майже все оточення Марії висловлювали побоювання таким рішенням. Зокрема через те, що це переїзд в таку далеку країну. Втім, їй не було страшно. Адже в попередні свої візити вона познайомилася з українською спільнотою в Тайвані. Ще до переїзду Марія вже домовилася про спільні активності, які вони будуть робити разом. 

На думку Марії, в Тайвані одна з найактивніших українських спільнот у цій частині світу. Аналітикиня додає, що була шокована потужністю та гучністю їх голосів тут. Дівчина розповідає, що проукраїнська спільнота організовує протести, культурні заходи, виставки, медіакомпанії, збирає донати на потреби армії.

У цей осередок входять не тільки українці, але й люди різних національностей, які просто хочуть допомогти Україні. Це надихає бахмутянку та дає їй розуміння, що вона не сама, а з такою підтримкою місця для страху не залишається.

Марія згадує, що навіть протягом процесу подачі заявки на стипендію, вона консультувалася та отримувала допомогу від друзів, які вже живуть в Тайвані, їй допомогли винайняти квартиру, зорієнтуватися по приїзду в країну. Тепер вона долучається до українських заходів тут, щоб стати частиною цього руху та допомогти тайванцям краще пізнати Україну. 

Дівчина підсумовує, що Тайвань поки є недооціненим партнером України. Вона намагається долучитися до процесу зближення наших країн, а після повернення додому бахмутянка планує продовжити цей шлях.

Читайте також:

• Прихисток та безпека дітей: за що бахмутяни вдячні країнам ЄС
• Історія бахмутянки Тетяни Шиян: евакуюватися з пекла війни та знайти кохання
• Як українки в Бухаресті створили собі робочий простір

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Надія Мохіна — бахмутянка, яка здійснила свою дитячу мрію і стала бортпровідницею. Її шлях до авіації зайняв роки, а після початку повномасштабної війни вона була змушена починати майже з нуля у Франції — вивчати мову, проходити навчання і знову повертатися у професію. Це історія про дитинство на Донеччині, силу рішень і любов до неба, яка не зникає навіть у найскладніші часи.

Історію бахмутянки читайте в матеріалі Бахмут IN.UA.

Дитинство між Бахмутом і Лиманщиною

Надія народилася у Бахмуті. Місто, яке називає своїм корінням і основою всього життя, своїм серцем. Частину дитинства вона провела саме тут, а іншу — на Лиманщині, куди їздила до родини.

“Я народилась в нашому прекрасному місті Бахмуті. І частина мого дитинства пройшла там, а частина мого дитинства пройшла на Лиманщині. І найкращі спогади дитинства про Донеччину… це дуже сильні емоції, бо одразу йдуть сльози і згадки. Але можу сказати з певністю, що це був дуже приємний досвід мого життя, моє дитинство і життя на Донеччині. І згадки найкращі. Я навчалася в місті Бахмуті, у 24-й школі. Мої батьки працювали у системі освіти”, — пригадує бахмутянка.

Саме 24-та школа для дівчини стала точкою відліку її майбутнього — не лише як освіта, а й як місце, де народилася мрія працювати в авіації.

Як з’явилася мрія про авіацію

У родині Надії не було людей, пов’язаних з авіацією, каже дівчина. Проте була інша важлива річ — любов до географії та світу, яку, зокрема, дівчинці привила вчителька географії.

“Я займалася географією дуже серйозно, коли навчалася в 24-й школі. Брала участь в олімпіадах, займалася в МАН (ред Мала академія наук). Я робила всі зусилля для того, щоб моя майбутня діяльність була пов’язана з нашою великою планетою Земля, з різноманітними людьми, країнами. І так склалося, що я до цього дійшла, але це трапилось пізніше. Тож, відповідь на питання, чому саме авіація — це саме ті роки в школі, і я вдячна вчительці географії, яка мене наставляла”, — каже героїня.

Рішення стати стюардесою до бахмутянки прийшло не одразу. Вперше ця думка з’явилася у 19 років — у Борисполі.

“Я пам’ятаю цей день, коли мені було 19 років, я переїхала жити в Київ. І дуже часто їздила додому автобусом, який заїжджав в аеропорт Бориспіль. Там я бачила бортпровідників, і саме тоді в мене виникла думка, що я хочу себе бачити серед них. Але щоб дійти до цього, треба було пройти певний шлях, тривалістю у майже 9 років”, — ділиться бахмутянка.

Перший політ

Свій перший досвід у небі Надія пам’ятає дуже чітко — це були стажувальні рейси, навчання і величезне відчуття щастя. Це сталося у 2016 році, в аеропорту Бориспіль, місці, яке стало частиною її нового життя.

“Перших 6 рейсів я виконувала як стажерка. Зі мною був інструктор. Нас вводили в курс справ, розповідали, як правильно виконувати процедури. Це був практичний етап навчання, після якого ми отримували допуск до польотів. І я пам’ятаю це відчуття, тому що я була дуже щаслива — здійснилась моя мрія, до якої я йшла з 16 років. Я впевнена, що той день — це про те, що мені вдалося досягти того, до чого я йшла все життя”, — згадує бахмутянка.

Авіація як спосіб життя

Для Надії робота бортпровідниці — це не лише професія, а стиль життя і внутрішнє відчуття свободи.

“Я люблю свою роботу за те, що вона дає певний рівень свободи, особливо на борту літака. Авіацію можна порівнювати з фігурним катанням: ми маємо свої процедури, стандарти, яким слідуємо, але це дає відчуття свободи. Сьогодні я в Баку, вчора була в Парижі, завтра лечу в Берлін. Завдяки цьому відчуттю неба я дуже закохана в свою професію. Знаєте, як кажуть, крилатим грунту не треба”.

Війна, Франція і новий початок

24 лютого 2022 року Надія зустріла у Франції — під час рейсу. Після цього життя кардинально змінилося.

“У 2022 році, коли наше місто і моя родина опинилися в центрі дуже сильних подій, мені потрібно було прийняти рішення — залишаюся я в професії чи ні. Я знаходилася на території Франції, коли почалося повномасштабне вторгнення. Моя родина виїжджала з міста. І я, без знання французької мови, прийняла рішення, що буду залишатися в професії і поновлювати своє свідоцтво бортпровідника”, — згадує співрозмовниця.

Це означало новий виклик — навчання французькою мовою, хоча у дівчини був базовий рівень, але вона не могла говорити вільно:

“Навчання тривало шість місяців французькою мовою. Я прийняла рішення навчатися з тим рівнем, який у мене був. Я навчалася кожен день, зробила, мабуть, найтитанічніші зусилля у своєму житті, щоб завершити це навчання. І після цього я повернулася на борт літаків вже як діючий бортпровідник на території Франції”.

Попри складні обставини, у Франції Надія відчула підтримку. Вона додає, що зі сторони французів відношення до українців з 2022 року не змінилося. Вони допомагали і робили все можливе, щоб допомогти людям, які опинилися на території Франції, адаптуватися. Сьогодні Надія продовжує літати — вже в іншій країні, але з тим самим відчуттям любові до неба. Тим, хто також хоче пов’язати своє життя з авіацією, бахмутянка дає найважливішу пораду, постійно навчатися та вдосконалюватися.

Примітка. Бахмутянка Надія Мохіна стала тією українкою, яка повідомила про використання символіки “Артемсолі” росіянами в Парижі. Її застосувала російська художниця для промоції своєї виставки. Дівчина зізнається, що не очікувала такого широкого розголосу: пост побачила велика кількість українців, які активно підтримали її. Згодом центр, де планували проводити виставку, видалив анонс, а культурний заклад прибрав афішу. Бахмутянка каже, важливо не залишатися осторонь та реагувати на події, коли росіяни намагаються привласнити собі символи України.

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Програма міжнародного обміну студентами Erasmus+ — це не лише можливість здобути європейську освіту, а й шанс стати справжнім амбасадором своєї країни за кордоном. Студентка з Бахмута Анастасія Щекодіна завжди мріяла про навчання за обміном. На третьому курсі дівчина наважилася подати документи та пройшла відбір до університету в естонському місті Тарту.

Редакція Бахмут IN.UA поспілкувалася з бахмутянкою про те, як проходить адаптація в Естонії, чим європейська освіта відрізняється від української та як іноземці реагують на правду про війну в Україні та знищений Бахмут.

Від мрії до реальності: як бахмутянка долучилася до програми Еразмус+

Про можливості навчання за кордоном Анастасія Щекодіна дізналася ще на першому курсі під час ознайомчих заходів в університеті. Проте, щоб морально підготуватися до такого кроку, їй знадобився час. На третьому курсі за активної підтримки батьків дівчина подала заявку — і пройшла з першого разу.

Часто студентів відлякує бюрократія, проте бахмутянка запевняє, що процес є цілком підйомним.

“Коли ти бачиш всі ці документи, дійсно стає страшно. І я розумію студентів, які відмовляються від цієї можливості, тому що думають, що вони їх не зберуть. Але якщо на факультеті хороший координатор мобільності, то він буде з усім допомагати. Також студенти, які вже були на Еразмусі раніше, координують і допомагають“, — ділиться досвідом Анастасія.

Рівень англійської мови вона підтвердила без складних міжнародних іспитів — за допомогою документа “Language Assessment”, який заповнила її викладачка з університету. Що стосується конкуренції, то загалом по українському вишу вона була надзвичайно високою, проте на конкретному факультеті дівчини бажаючих виявилося мало, що зіграло їй на руку.

Оформлення документів з естонською стороною пройшло дуже швидко. Естонія — максимально діджиталізована країна, тому весь електронний документообіг з координаторами зайняв близько двох тижнів.

Поїздка та перші враження від Естонії

Анастасія приїхала до студентського гуртожитку в місті Тарту. За її словами, умови проживання там новіші та чистіші за українські реалії. Але найбільшим культурним шоком стала не архітектура, а поведінка місцевих та іноземних студентів.

У перший же день до неї вибігла знайомитися сусідка з Німеччини, яка одразу почала її обіймати та щиро розпитувати про життя. Для українки, яка звикла до більш закритої поведінки людей в умовах війни, така швидка комунікація стала незвичним досвідом. Проте проблем із пошуком друзів не було: студентські гуртожитки постійно організовують заходи для соціалізації.

Мовного бар’єра дівчина не відчула. Молодь в Естонії чудово володіє англійською, як і працівники банків чи інших установ. Проте Анастасія помітила цікаву деталь: старше покоління естонців часто переходить на російську, особливо тоді, коли розуміє, що перед ними стоїть українець.

“Коли я в поліції отримувала дозвіл на проживання і тимчасовий захист, вони побачили, що я українка, і автоматично перейшли на російську. Вони навіть не продовжували говорити зі мною англійською. Але я продовжувала говорити з ними українською, і, в принципі, вони мене розуміли“, — розповідає студентка.

Єдиним серйозним психологічним випробуванням для дівчини стали розмови у місцевому суспільстві про можливий напад росії на країни Балтії. Усвідомлення того, що вона перебуває у чужій країні і не знає, куди бігти у разі небезпеки, викликало тривогу.

Що іноземці знають про війну

Студентам за кордоном часто доводиться виконувати просвітницьку місію. Анастасія зіткнулася з тим, що деякі європейці не до кінця розуміють українські реалії.

“Зі мною жила француженка. Вона думала, що ми не можемо пересуватися вільно по країні, що ми сидимо в одному місці і ніде не рухаємося. Я пояснювала, що в нас таке саме життя: люди працюють, діти ходять в школу, в садочки, ми навчаємось. Просто є обстріли, і ми ховаємось. Для неї також було дивно, що чоловіки після 25 років військовозобов’язані і не можуть виїжджати“, — згадує бахмутянка.

Дівчина зазначає, що часто доводилося розвіювати й міфи про те, що українська та російська мови — це одне й те саме, а також пояснювати, що Україна — це незалежна держава. Окремою темою для розмов було рідне місто студентки. Зазвичай європейці не знають, де знаходиться Бахмут, тому дівчина показувала Донеччину на карті.

“Я кожному з них говорила, що я була вимушена виїхати зі свого міста, тому що росня його окупувала і знищила повністю. Їм дуже шкода, вони завжди нас підтримують словами. Але мені здається, вони до кінця не можуть повірити, що у 21 столітті якась країна може прийти і знищити місто“, — зазначає Анастасія.

Відпочинок від сирен та відмінності в освіті

Перебування в Естонії дозволило студентці морально відновитися після життя в умовах постійних повітряних тривог. Оскільки її родина та друзі перебували у відносно безпечних регіонах України, балансувати між навчанням та моніторингом новин було простіше.

“Я по собі побачила, що дуже емоційно відпочила, бо я там не боялася, що вночі мені прийдеться десь вставати чи якась тривога буде“, — зізнається дівчина.

Відмінності Анастасія Щекодіна помітила й в освітньому процесі. На відміну від України, в Естонії головний акцент робиться на лекційний матеріал, частину з якого студентам надають виключно у відеоформаті для самостійного опрацювання. Ще однією суттєвою відмінністю є постійна командна робота: майже всі практичні завдання та семестрові проєкти в естонському виші виконуються виключно у групах. Крім того, європейські викладачі більш вимогливі до дисципліни та суворо контролюють відвідуваність. Для студентів існує чітко визначена кількість дозволених пропусків, перевищення якої гарантовано призведе до проблем із закриттям предмета.

Поради для студентів з Донеччини

Анастасія переконана, що програма міжнародного обміну — це не лише про академічні знання, а й про розширення світогляду, нові культури та корисний нетворкінг. Студентам, які бояться спробувати, вона радить просто почати діяти.”Коли ти починаєш збирати документи, ти вже перестаєш боятися, тому що ти розумієш, що це не так складно, як здається. Я б ще порадила тим, хто боїться їхати на довгий період, звернути увагу на короткострокову мобільність або безкоштовні волонтерські програми. Ти їдеш на тиждень-два, пробуєш себе в європейському середовищі, і тоді з’являється натхнення поїхати на довгостроковий Еразмус“, — підсумовує студентка.

Читайте також:

Від Бахмута до Массачусетсу: як 17-річний Богдан виграв навчання за $166 000 і здійснив свою “американську мрію” завдяки Ukraine Global Scholars

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!