З Бахмута до Азії: бахмутянка розповіла, чому в Тайвані беруть приклад з українців

Семаковська Тетяна 18:33, 16 Листопада 2023
Ілюстрація Бахмут IN.UA

Де знаходиться Тайвань

Тайвань — це країна у Східній Азії за багато тисяч кілометрів від України. Попри таку відстань, там добре знають про Україну та слідкують за подіями, які тут відбуваються. Цьому сприяє щира підтримка з боку місцевого населення та активність тамтешньої української спільноти.

Бахмутянка Марія Макарович цього року переїхала до Тайваню. Вона поділилася з редакцією своїми враженнями від країни, досвідом життя та роботи там.

Життя в Тайвані

Тайвань / фото надане героїнею

Тайвань — країна, яка відома своїм виробництвом напівпровідників. Хоча Китай десятиліттями робить заяви про те, що вважає цю країну частиною своїх територій, тут є:

  • свобода слова;
  • демократичний політичний устрій;
  • окрема законодавча база;
  • свій Уряд та Президент, які обираються на демократичних виборах.

Всього вищеперерахованого не існує у комуністичному Китаї.

Офіційно Тайвань як незалежну країну визнають всього 13 країн. Водночас він має налагоджену співпрацю з багатьма демократіями світу, як США, Німеччина, Польща, Литва, Чехія, Японія та інші. Ці країни на державному рівні не визнають незалежність Тайваню, втім,ув це не заважає їм розвивати взаємовигідну кооперацію в економічних, освітніх, політичних питаннях.

Бахмутянка навіть у Тайвані нагадує про Україну / фото надане героїнею

На кожен крок до зближення Тайваню зі своїми партнерами Китай реагує агресивно, погрожує або накладає економічні санкції, виступає із заявами про готовність захопити країну збройним шляхом та проводить на кордоні військові навчання. 

Такий контекст спонукав тайванців активно зреагувати на повномасштабне вторгнення росії в Україну. Місцеві мешканці проводять аналогію із потенційним нападом Китаю на їхню країну. Адже вони розуміють, яку небезпеку може нести величезна автократія, яка розташована по сусідству. 

Для багатьох тайванців Україна є прикладом. Вони захоплюються нашою боротьбою, силою та мужністю, щиро співчувають, що нам доводиться проходити через такі складні події та намагаються допомогти. Я часто відвідую заходи, на яких виступають представники тайванського Уряду, експертного середовища чи громадянського суспільства. В кожній промові вони згадують про українців та різко засуджують жорстоку війну проти нашої країни,

Марія Макарович // про життя у Тайвані

Бахмутянка додає, що майже кожного дня в новинах можна побачити щонайменше один сюжет про Україну, а у кінотеатрах показують українські фільми та організовують тематичні заходи.

Знайомство з Тайванем

Марія Макарович / фото надане героїнею
Марія Макарович / фото надане героїнею

Марія Макарович — аналітикиня з Бахмуту, яка протягом 6 років працює на громадські організації. Початок повномасштабної війни вона зустріла в Києві. Тоді вона не хотіла виїжджати не те щоб з країни, а навіть з міста. Героїня каже, що у столиці почуватись у безпеці, адже не вірила, що росіяни можуть зайти в Київ.

Я бралася за всі проєкти та волонтерські ініціативи, навіть не пам’ятаю, скільки я їх мала. Згодом мені запропонували спробувати свої сили в аналітичному проєкті чеської організації. Його мета була боротися з пропагандою про Україну, яку росія розповсюджувала десятиліттями у Європі, та пояснити реальний стан речей нашим найближчим партнерам. Я ще тоді не знала, наскільки це змінить моє життя, але саме з чеського проєкту почалася моя історія з переїздом до Тайваню,

Марія Макарович // згадує про своє рішення

Чехія наразі є одним з найактивніших голосів на підтримку України та Тайваню в Європі. Уряд, громадські організації та експерти працюють над тим, щоб допомогти цим демократіям захистити себе від жорстоких амбіцій автократій. Україна досі не має офіційних стосунків на державному рівні з Тайванем. Тому, чеські колеги намагалися допомогти Тайваню та Україні налагодити співпрацю.

Марія дегустує традиційну кухню Тайваню / фото надане героїнею

Я минулого року вирішила приїхати у коротку відпустку до своїх чеських колег. На той час, я жила в Україні та не мала жодних планів на цю поїздку, окрім як побачити людей, з якими я працюю, не через екран ноутбука, а особисто. В один день мені написала менеджерка та запитала, чи не хочу я поїхати до Тайваню у відрядження. Я була шокована від такої пропозиції. Тоді я вирішила, що такий шанс випадає єдиний раз у житті і я маю ним скористатися.

Бахмутянка // розказує про те, як опинилася у Тайвані

Марія розповідає, що у Тайвані вони з колегами провели багато зустрічей з партіями, з аналітичними центрами та представниками МЗС. Кожного разу вона чула слова підтримки, бажання навчитися стійкості українців та допомогти Україні у боротьбі. Ця поїздка залишила неймовірні враження. З того часу вона почала цікавитися Тайванем та вивчати інформацію про небезпечний вплив Китаю. 

Чим небезпечний Китай для Тайваню

Марія виступає на одному із заходів / фото надане героїнею

В Україні існують експерти, які глибоко обізнанні у питаннях небезпеки з боку Китаю та негативному впливі поглиблення співробітництва з ним. Втім, їх досі недостатньо. Без активного розповсюдження цієї інформації у суспільстві, Україна ризикує опинитися під економічним тиском та погрозами ще однієї тоталітарної держави. 

Марія пояснює, що Китай пропонує “легкі” гроші країнам, без вимог проводити реформи, розвивати інструменти прозорості та підзвітності за використання грошей. Своєю чергою, це сприяє розповсюдженню корупції.

Крім того, часто Китай надає кредитні гроші на проєкти, які ніколи не зможуть окупитися. Один із таких прикладів наводить бахмутянка.

Марія Макарович / фото надане героїнею

Йдеться про 2012 рік, коли український  державний зернотрейдер взяв у китайців в борг у 1,5 мільярда доларів під державні гарантії, але цей проєкт не приніс країні очікуваних коштів. Попри це, Україна з державного бюджету досі виплачує цей кредит та додаткові платежі Китаю. Аналітикиня пояснює, що таких прикладів у світі багато, але інформацію по цих угодах знайти складно, адже Пекін вимагає якомога меншої публічності для подібної співпраці.

Все вищеперераховане додається до очевидної проблеми: Китай є партнером росії, який допомагає її постачати комплектуючи для зброї та супутникові знімки для ведення війни проти України. Тобто, будь-яка інформація, яка надана Пекіну в рамках угод з Україною, може опинитися у нашого ворога, який залюбки використає її проти нас.

Я полюбила Тайвань

Бахмутянка у Тайвані / фото надане героїнею

Вже за кілька місяців після першої поїздки до Тайваню, Марії пропонують поїхати туди ще раз. І знову, вона бере участь у заходах та різних зустрічах, спілкується з людьми та у вільний час намагається дослідити країну. 

Вдруге у нас було менше роботи, тож я мала більше можливостей озирнутися та побачити цю країну: її стиль життя, краєвиди, поспілкуватися з людьми не тільки про роботу. Вирішила, що маю прикласти максимум зусиль, щоб отримати досвід проживання тут. Я була впевнена, щоб професійно говорити про Азію, там треба пожити. А мені з того часу постійно хочеться про це говорити.

Бахмутянка про рішення переїхати у Тайвань // після відрядження

Після поїздки Марія почала пошук програм для переїзду. Їй сподобалися різноманітні освітні можливості, які пропонує Тайвань іноземцям, зокрема навчання в університетах та мовні курси. 

Героїня обрала для себе навчання у мовному центрі. Наступні кілька місяців на неї чекала кропітка робота зі збору та підготовки документів на отримання стипендії від Міністерства освіти Тайваню.

Бахмутянка додає, що було чимало паперової роботи, втім, дівчина знала, що це того варте. Весь час Марія була на зв’язку з Представництвом Тайваню у Польщі. До повномасштабної війни українці мали їздити до такого ж представництва в москву, але після нападу у 2022 році Тайвань вирішив передати відповідальність за українців польському офісу.

Співрозмовниця додає, що в Україні досі немає подібного представництва, хоча це не порушує умови співпраці з КНР (Китайська Народна Республіка). Це суттєво ускладнювало процес, але у Варшаві дівчині допомагали розв’язати всі питання.

Тайвань / фото надане героїнею

Так Марія стала стипендіаткою програми the Huayu Enrichment Scholarship у Тайвані. Для неї ця країна стане домом на наступні 9 місяців. Бахмутянка поділилася, що не зважаючи на відстань та на колосальну різницю культури, мови, краєвидів, вона почуває себе комфортно та безпечно. 

Героїня зазначає, що у Тайвані не чула жодного російського слова, на відміну від країн Європи.

Якщо за кордоном я чую російську, то я мобілізуюся, готуюся до потенційних провокацій та захисту власних кордонів. Адже росіяни часто можуть агресивно реагувати на українців. Тут цього немає. Я цю мову просто тут не чую. До того ж тут не було засилля російської пропаганди протягом десятиліть. Мені не потрібно боротися з наративами, які сидять в головах людей ледве не з народження.

Бахмутянка Марія // розповідає про культурні особливості Тайваню

За словами Марії, тайванці тільки відкрили для себе Україну, вони цікавляться нею і хочуть отримати якомога більше інформації. Дівчина наголошує, що нова країна не схожа на Європу, де вона часто бувала.

Бахмутянка ділиться у розмові, що намагається побачити більше частин Тайваню та сусідніх країн Азії. Саме це її захоплює та дає щотижня нові враження, емоції та знайомства, а також підтримку в такій далекій від України частині світу.

Я тут не сама, у мене є потужна підтримка української спільноти

Тайвань краєвиди / фото надане героїнею

Майже все оточення Марії висловлювали побоювання таким рішенням. Зокрема через те, що це переїзд в таку далеку країну. Втім, їй не було страшно. Адже в попередні свої візити вона познайомилася з українською спільнотою в Тайвані. Ще до переїзду Марія вже домовилася про спільні активності, які вони будуть робити разом. 

На думку Марії, в Тайвані одна з найактивніших українських спільнот у цій частині світу. Аналітикиня додає, що була шокована потужністю та гучністю їх голосів тут. Дівчина розповідає, що проукраїнська спільнота організовує протести, культурні заходи, виставки, медіакомпанії, збирає донати на потреби армії.

У цей осередок входять не тільки українці, але й люди різних національностей, які просто хочуть допомогти Україні. Це надихає бахмутянку та дає їй розуміння, що вона не сама, а з такою підтримкою місця для страху не залишається.

Марія разом з колегами / фото надане героїнею

Марія згадує, що навіть протягом процесу подачі заявки на стипендію, вона консультувалася та отримувала допомогу від друзів, які вже живуть в Тайвані, їй допомогли винайняти квартиру, зорієнтуватися по приїзду в країну. Тепер вона долучається до українських заходів тут, щоб стати частиною цього руху та допомогти тайванцям краще пізнати Україну. 

За кілька днів до вильоту я сиділа зі своїм коханим і просто плакала, адже раптом усвідомила, як далеко їду. Коли я жила в Чехії, то кожні кілька місяців їздила до України. Це моє місце сили, де я накопичую енергію та відпочиваю морально. Це мій дім. Але він тоді мене вмовив все-таки їхати, спробувати себе та свої сили, отримати цей неоціненний досвід. Я дуже йому вдячна за це, хоча досі сумую за Україною. Але вважаю, що роблю корисну справу.

Бахмутянка // у розмові з Бахмут IN.UA

Дівчина підсумовує, що Тайвань поки є недооціненим партнером України. Вона намагається долучитися до процесу зближення наших країн, а після повернення додому бахмутянка планує продовжити цей шлях.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Мої рідні — найголовніше, що ми змогли забрати з дому”: бахмутянка про евакуацію, життя в Києві та роботу в судовій психології

Семаковська Тетяна 14:00, 12 Жовтня 2026

Бахмутянка Альона пам’ятає рідне місто різним: із затишними вулицями, людними парками, культурними заходами та місцями, куди хотілося повертатися. Вона зростала тут, навчалася музики, працювала з дітьми та молоддю, а згодом вирішила пов’язати своє життя з психологією.

Повномасштабне вторгнення змінило її плани. У 2022 році Альона разом із родиною евакуювалася з Бахмута до Київської області, а пізніше переїхала до столиці. Сьогодні вона працює судовою експерткою-психологинею, досліджує матеріали кримінальних справ і, зокрема, вплив російської пропаганди на людей.

Редакція Бахмут IN.UA поспілкувалася з Альоною про дитинство в Бахмуті, спогади про події 2014 року, вимушений переїзд, професійні зміни та життя в Києві, де вона поступово знайшла близьких за духом людей, але так і не відчула себе вдома.

Все почалося з Донецького пологового

Альна в дитинстві / фото надане героїнею

Історія нашої героїні почалася у Донецьку, у ті роки, Донецький пологовий був одним з найкращих медзакладів, де народжувалися сотні малят. Після народження дівчинка разом з батьками проживала в Бахмуті. Саме тут минули всі її дитячі та юнацькі роки, про які героїня згадує з теплотою в голосі. Дівчина зростала неподалік п’ятої школи, ближче до Опитного. У цій школі вона навчалася, а після її закінчення вступила до Бахмутського коледжу мистецтв. Ці чотири роки навчання вона згадує з усмішкою — передусім через людей, яких зустріла.

“Я народилася, взагалі, в Донецьку, але це, суто так, номінально, скажімо так, місце народження. Все одно жила з самого малечку в Бахмуті, вся моя родина жила в Бахмуті, тому, фактично, можна сказати, моє місце народження — це Бахмут. В Бахмуті я жила все своє життя до повномасштабного вторгнення”, — розповідає Альона.

Альона в дитинстві / фото надане героїнею

Після коледжу вона вирішила змінити напрям навчання. Попри любов до музики, ближчою для себе відчула психологію. Так Альона вступила до Харківського національного педагогічного університету. Переїзд із невеликого Бахмута до Харкова став для неї новим досвідом. Якщо вдома багато людей знали одне одного, то у великому місті-мільйоннику доводилося звикати до зовсім іншого темпу життя.

Водночас зв’язок із Бахмутом не зникав. До переїзду Альона працювала в міському Центрі дітей та юнацтва, була кураторкою учнівського самоврядування громади, долучалася до організації заходів та ініціатив. Навіть після від’їзду продовжувала стежити за тим, як розвивається рідне місто. Особливо її тішило, що в Бахмуті почали більше уваги приділяти екологічним питанням. Альона пригадує, що для невеликого міста такі ініціативи були важливими, адже потребували людей, готових підтримувати зміни.

Нижній парк, набережна і Поповський ліс: місця, які залишилися у спогадах

Альона на Набережній у Бахмуті / фото надане героїнею

Коли Альону запитуємо про улюблені місця Бахмута, вона усміхається: її список, напевно, буде знайомий багатьом містянам. Насамперед згадує Набережну, яку в останні роки перед повномасштабним вторгненням активно облаштовували. Для неї це було одним із прикладів того, як змінювався Бахмут.

Ще одне важливе місце — Нижній парк. Тут у різні пори року збиралися містяни, гуляли родинами, зустрічалися з друзями та проводили вільний час. Але серед особистих спогадів Альони є й менш відома локація, це Поповський ліс. Уперше вона побувала там ще школяркою, коли разом із туристичним гуртком вирушила в похід.

“Ну, напевно, ще з таких улюблених місць в мене з дитинства Поповський ліс. Про нього мало хто чомусь знає, але в нашій п’ятій школі був туристичний гурток і там був в нас викладач… На жаль, так сталося, що війна забрала його життя. І він нас туди водив в похід якось, напевно, в класі в сьомому. Я запам’ятала цей ліс, він дуже такий яскравий. Якось, знаєте, на той вік я не очікувала, що в нас навколо будуть такі красиві ліси”, — пригадує бахмутянка.

Альона говорить, що тоді звикла сприймати Донеччину передусім як степовий край. Тому побачити неподалік від дому такий ліс було справжнім відкриттям. Серед інших улюблених місць області вона називає Клебан-Бик.

Поповський ліс / фото Вікіпедія

Хоча бувала там нечасто, природа Донеччини залишила в її пам’яті особливі враження. Сьогодні ці спогади стали для неї способом зберігати зв’язок із рідним краєм, таким, яким вона знала його до повномасштабної війни. Але є ще одна важлива подія, яку наша героїня добре пам’ятає, це звільнення Бахмута у 2014 році. Дівчинка застала окупацію бувши школяркою.

“Пам’ятаю, як окуповували нашу міську раду”: Бахмут у 2014 році

Події 2014 року Альона зустріла в Бахмуті. Тоді вона ще навчалася у школі й не до кінця розуміла все, що відбувалося навколо. За її словами, інформації було значно менше, ніж сьогодні, а російська пропаганда помітно впливала на інформаційний простір. Тепер, працюючи з темою інформаційних маніпуляцій, Альона по-іншому оцінює той період.

У її пам’яті залишилися захоплення адміністративних будівель, військова техніка на вулицях та атмосфера невизначеності.

“В той час ми були трохи налякані, не розуміли, що відбувається. В порівнянні з 2022 роком, це був той час, коли було дуже мало офіційних медіа, і чомусь мало ми за ними слідкували. Та пам’ятаю, що був дуже сильний вплив російської пропаганди. Я зараз з нею працюю, так склалося по роботі, і звісно, вже в більш свідомому віці можу порівняти і розумію, наскільки все-таки це все впливало з усіх напрямків на нас. 2014 рік я запам’ятала такими подіями, як окупацію нашої міської ради, пам’ятаю, як в місті стояли оці протитанкові їжаки з металу….багато людей там збиралося, пам’ятаю, як військову частину захопили, і так само вистріли пам’ятаю…”, — розповідає вона.

Альона пригадує і танки, які рухалися тодішньою вулицею Радянською, нині Незалежності, у напрямку Горлівки та назад. Водночас вона наголошує, що зростала в проукраїнській родині. Серед її оточення були люди з різними поглядами, але близькі допомагали їй формувати власне розуміння подій. Після звільнення Бахмута Альона не помітила якогось миттєвого перелому в настроях містян. Натомість поступово бачила зміни в культурному й освітньому житті.

Зокрема, в навчальних закладах більше уваги почали приділяти українській культурі, мові, музиці. Для дівчини, яка навчалася в мистецькому закладі та працювала з молоддю, саме ці зміни були найбільш помітними.

“Думали, що це ненадовго”: як Альона з родиною виїжджала з Бахмута

Повномасштабне вторгнення застало Альону в Харкові. Вона продовжувала там навчання та планувала залишитися жити в місті. Перші тижні великої війни були складними. Через проблеми з транспортом дістатися додому було непросто. Зрештою Альоні вдалося повернутися до Бахмута, де перебувала її родина. Спочатку вдома здавалося спокійніше, ніж у Харкові. Проте з наближенням бойових дій небезпека ставала дедалі відчутнішою. Родина мешкала з боку Горлівки, тому добре чула звуки війни, яка наближалася. У серпні 2022 року близькі ухвалили рішення евакуюватися.

Через те що родина була великою та мала домашніх тварин, вирішили виїжджати самостійно. Орендували мікроавтобус, завантажили найнеобхідніші речі, продукти й забрали тварин.

“Ми знали про можливості виїхати від волонтерів, і я знаю, що займалася міська рада вивозом людей, автобуси ходили, але в нас велика родина і тварини. Тому ми розуміли, що для нас цей варіант не підходить. Ми вирішили самостійним ходом, орендували авто, слава Богу, в той день, коли ми виїжджали, так сталося, що не було сильних вибухів принаймні на момент нашого виїзду. Тож, ми завантажили мікроавтобус всім необхідним, продуктами, все, що змогли, власне, забрати. Забрали наших тварин і виїхали в Київську область вже рятуватися від повномасштабної війни”, — пригадує Альона.

Як і багато інших бахмутян, її родина не думала, що залишає дім на роки. Збирали переважно найнеобхідніше, сподіваючись повернутися, щойно ситуація покращиться. Тепер Альона розуміє, наскільки болісним для переселенців став цей досвід: люди залишали вдома речі, з якими були пов’язані їхні спогади, не уявляючи, що можуть більше їх не побачити.

Васильків, Київ і пошук свого місця після евакуації

Альона в Києві / фото надане героїнею

Спочатку родина не знала, куди саме їхати. Розглядали різні варіанти, зокрема міста, де діяли центри підтримки переселенців. Допомогли родичі, які мали вільну квартиру у Василькові на Київщині. Вони дозволили родині Альони тимчасово там оселитися. У Василькові бахмутяни прожили близько року. Цей час став для них періодом адаптації, потрібно було оговтатися після пережитого, звикнути до нового середовища та зрозуміти, як будувати життя далі.

Згодом Альона переїхала до Києва, де було більше можливостей для навчання й роботи. Та навіть через кілька років життя у столиці відчуття дому, за її словами, так і не з’явилося. У час, коли ми спілкуємося, Київ майже щодня потерпає від російських атак, росіяни запускають балістику та дрони по столиці, атаки на місто витримувати складно.

“Чесно вам сказати, ми вже на впертості просто тримаємося, оскільки, ну, по-перше, ми тут всі трохи осіли. Не те щоб прямо так, як вдома, ми не відчуваємо себе вдома, на жаль. Ну, я думаю, більшість, хто вимушено переселений, не відчуває себе вдома, бо дім — це стан, це якісь вулиці, стіни, люди. Тут все-таки трохи інша ситуація”, — ділиться бахмутянка.

Попри це, думка про ще один переїзд дається їй непросто. Після евакуації з Бахмута вона вже знає, скільки сил потребує починати все заново. У столиці Альона знайшла роботу, друзів і людей, які стали для неї опорою. Саме стосунки з близькими, говорить вона, допомагають переживати складні періоди.

“В якомусь такому більш-менш ресурсному стані мені все-таки допомагають триматися мої близькі, в першу чергу, бо це найголовніше, що ми змогли забрати з дому. Також підтримують мої чудові колеги, мої друзі. Хочу сказати, що Київ мені дуже багато людей подарував, без них я б не впоралася. Це от ті єдині нематеріальні речі, які я справді дуже ціную і за які я вдячна Києву, і переселенню, якщо так можна казати”, — говорить Альона.

Від музики до судової психології: чим займається бахмутянка сьогодні

Після навчання в Бахмутському коледжі мистецтв Альона обрала психологію. Згодом цей фах привів її до сфери судової експертизи. Сьогодні вона працює судовою експерткою-психологинею та займається дослідженнями у сфері криміналістики й судової психології. Її робота передбачає вивчення документів, матеріалів справ, проведення психологічних досліджень. Часто Альона співпрацює з лінгвістами, разом із якими проводить комплексні експертизи.

Частина досліджень стосується злочинів проти основ національної безпеки України та поширення російських інформаційних наративів. Вона зізнається, що професія потребує внутрішньої стійкості. Доводиться працювати не лише з цивільними чи адміністративними справами, а й із кримінальними провадженнями, матеріали яких можуть бути морально складними.

Особливе місце в її роботі посідає дослідження впливу інформації на людську свідомість. Сьогодні Альона дивиться на інформаційні процеси не лише як людина, яка пережила війну, а й із професійного погляду. Вона вважає, що за останні роки українці стали уважніше ставитися до інформації та краще розпізнавати маніпуляції. Водночас наголошує героїня, розвиток критичного мислення не означає повного захисту від пропаганди. За словами Альони, інформаційний вплив може бути поступовим і малопомітним, а постійний стрес та великий потік новин ускладнюють їхнє критичне сприйняття.

“Ви знаєте, мені здається, в порівнянні, ну десь взяти таку ретроспективу років 5 назад, як на мене, то ми (ред. українці) ростемо. Повільно, але все ж ростемо в цьому плані. Критичне мислення у нас розвивається, оскільки інформаційна війна Росії проти України, вона гібридна і іноді її навіть когнітивно називають, тому що вона, в принципі, більше спрямована на населення, на збройні сили. І вона набагато краще працює навіть не зброєю фізичною, до якої ми встигли вже звикнути, а з нашою психікою. Тому зараз люди вже вміють розрізняти пропаганду, але, ви знаєте, маніпулятивні технології, вони ніколи не закінчуються”, — говорить експертка.

Альона пояснює, що люди можуть ставати менш уважними до інформації, коли перебувають у стані тривалого стресу. Саме тому, на її думку, важливо продовжувати розвивати критичне мислення та розуміти, як працюють маніпулятивні повідомлення. Для неї ця тема має і професійне, і особисте значення. Адже вона пам’ятає, як російська пропаганда впливала на інформаційне середовище Бахмута ще у 2014 році.

Частинка Бахмута в Києві

Домом для нашої героїні, завжди лишається Бахмут / фото надане героїнею

За роки життя у столиці Альона знайшла місце, яке хоча б трохи нагадує їй рідне місто. Це Парк партизанської слави на Лівому березі Києва. Вона любить приходити сюди за тишею, якої часто бракує у великому місті. Сосновий ліс, спокійні стежки та можливість побути серед природи повертають її до спогадів про Бахмут. Особливо влітку, коли можна відчути знайому атмосферу прогулянок.

“Мені дуже подобається Парк партизанської слави. Коли я там то відчуваю атмосферу нашого дому, тому що там дуже тихо, а там не чути звуків авто, що в Києві це рідкість, знаєте, адже тут всюди чути дорогу, автомобілі, звуки якісь. А там тиша, і влітку особливо тут можна спіймати настрій дому. кий спокій, природа. Ще там є невелика зона, яка чимось нагадує навіть наш Нижній парк. Але вдома все одно краще”, — говорить Альона.

У Києві наша героїня знайшла людей, які підтримують її, освоїла нову професію та знайшла місця, до яких хочеться повертатися. Проте Бахмут залишається для неї містом, із яким пов’язані дитинство, родина, навчання й найтепліші спогади. І навіть коли серед сосен столичного парку вдається на мить відчути знайомий спокій, Альона не плутає його з домом. Адже для неї дім, це значно більше, ніж місце, де живеш зараз.

До теми:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Я така ж сама, як і ви”: як бахмутянка Вікторія Канаєва після евакуації почала допомагати ВПО в Ірпені

Валентина Твердохліб 14:00, 8 Жовтня 2026
Ірпені

Вікторія Канаєва — переселенка з Бахмута. У 2022 році вона виїхала з рідного міста і оселилася на Київщині в місті Ірпінь. Втративши домівку, жінка почала адаптуватися на новому місці. Цю адаптацію вона знайшла в допомозі іншим. Спочатку це була група для обʼєднання ВПО, потім інформаційна робота з місцевою депутаткою, а зараз — допомога дітям із зон бойових дій та робота в Раді ВПО.

Про переїзд з Бахмута, адаптацію на новому місці та допомогу іншим Вікторія Канаєва розповіла редакції Бахмут IN.UA.

Про життя в Бахмуті

Вікторія Канаєва — корінна бахмутянка. Звідси були родом її батьки та вона сама. Тут жінка здобула і освіту — закінчила Артемівський індустріальний технікум.

У Бахмуті пані Вікторія створила власну родину — вийшла заміж та народила доньку і сина. Працювала у сфері торгівлі, була керуючою мережі магазинів.

“З Бахмутом повʼязані найтепліші спогади: там пройшло моє дитинство, там я вперше закохалася, народила дітей. Усе моє життя повʼязане з цим містом. Якщо згадувати про найулюбленіші місця, то ми дуже любили гуляти на Посьолку, де була алея троянд, часто ходили в кінотеатр “Перемога”, – згадує бахмутянка.

Виїхати з Бахмута родина вирішила на початку квітня. Пані Вікторія згадує, що рішення ухвалювали, бачачи як масово люди їдуть з міста. Та й обстріли ставали все ближчими.

“Всі сусіди почали виїжджати, почалася паніка. Звісно і обстріли посилювалися. Тому ми і вирішили виїжджати. Тим паче з нами в місті була онука, і не хотілося, щоб дитина бачила все це”, — згадує жінка.

Спочатку родина переїхала до Дніпра. Там пробули чотири дні і вирушили на Київщину, де проживали родичі. Доньці пані Вікторії знайомі запропонували квартиру в Броварах, де перший місяць родина жила разом. Та потім решта сімʼї перебралася до Ірпеня.

Вікторія Канаєва / фото надане героїнею

Адаптація через допомогу іншим

Переїзд дався непросто. В Ірпені у пані Вікторії не було близького кола спілкування, і багато інших переселенців опинилися в такій самій ситуації.

Спілкуючись із ВПО, вона дедалі частіше чула одні й ті ж запитання: куди звертатися по допомогу, як оформити документи, де отримати інформацію про житло, медицину чи освіту дітей.

Тоді бахмутянка вирішила створити Telegram-групу “ВПО Ірпінь Буча”, яка сьогодні об’єднує понад 700 людей.

“Бувало таке, що йду і бачу, як сидить людина і плаче. Я підходжу і запитую: “У вас щось трапилося? “. А людина каже: “У мене дім розбило”, і починає ділитися своєю історією. А я кажу: “Я така ж сама”. І я зрозуміла, що нам всім треба десь спілкуватися. Тому створила групу “ВПО Ірпінь Буча”. Як тільки з кимось знайомилася, дізнавалася що він ВПО, то давала посилання на групу і так ми обʼєднувалися”, — розповіла Вікторія Канаєва.

Вікторія Канаєва в Ірпені / фото надане героїнею

Групу для ВПО жінка веде і досі. Ця спільнота стала не лише джерелом корисної інформації, а й простором для знайомств, взаємної підтримки та спільного дозвілля. Для самої пані Вікторії це також стало важливою частиною адаптації на новому місці.

“Завдяки цій групі люди починали товаришувати або проводити разом дозвілля. Ходили на прогулянки разом. Наприклад, писали: “Ходімо сьогодні ввечері в парк попʼємо чаю зі смаколиками”. Особисто мені ця спільнота дуже допомогла в адаптації. І я думаю, що й іншим теж. Бо якщо ця група досі працює, там спілкуються люди, значить вона їм потрібна”, — каже Вікторія Канаєва.

Пізніше Вікторія Канаєва долучилася до роботи з місцевою депутаткою, допомагаючи проводити консультації для ВПО та постраждалих мешканців громади. Людям роз’яснювали питання щодо пошкодженого і знищеного майна, модульного житла, освіти дітей та інших можливостей.

“Кожного четверга ми проводили прийом у міській раді та консультували людей. Приходили і місцеві жителі, які постраждали внаслідок війни, і ВПО. Зокрема, роз’яснювали як подати заяву про знищене чи пошкоджене майно в “Дії”, розповідали про житло в модульних містечках. Також для ВПО була актуальною інформація про дошкільні і шкільні навчальні заклади, оскільки було багато родин, які просто не знали куди влаштувати свою дитину”, — розповіла переселенка.

Допомога жінкам і дітям

В Ірпені пані Вікторія зайнялася активною громадською роботою. По-перше, разом з донькою заснували власну ГО “Незламна”. Першочергово надавали допомогу жінкам. Головними цілями роботи мати і донька визначили захист прав жінок та досягнення гендерної рівності, надання допомоги жінкам, які постраждали внаслідок війни, та розвиток інклюзивного суспільства.

“Ми опікувалися жінками-ВПО і жінками з інвалідністю. Для них ми робили різні заходи, переважно терапевтичні, щоб жінки розвантажувалися”, — розповідає Вікторія Канаєва.

Сьогодні пані Вікторія працює консультанткою з розвитку батьківських навичок у благодійному фонді Save Ukraine. Її робота пов’язана з дітьми раннього віку та їхніми батьками.

Особливе місце займає група для дітей 3-4 років та їхніх батьків, яку жінка веде разом із психологинею. Це група за програмою СМВМ — психосоматичної медицини та догляду за собою, адаптованої для маленьких дітей. Програма допомагає дітям у доступній для їхнього віку формі знайомитися зі способами заспокоєння, розслаблення та саморегуляції. Заняття поєднують рух, дихальні вправи, медитацію, керовані образи, тілесні практики та творчі завдання.

Вікторія Канаєва займається з дітьми-ВПО / фото надане героїнею

Діти вчаться зупинятися, слухати себе, помічати напруження та поступово повертатися до спокійного стану. Паралельно з цим на заняттях є творчі та пізнавальні активності: аплікації, ліплення, малювання, ігри на комунікацію, вивчення кольорів, спільні кулінарні заняття.

“Для мене важливо, щоб дитина не просто виконала вправу, а відчула: я можу заспокоїтися, мама поруч, мене розуміють, зі мною все гаразд”, — каже Вікторія Канаєва.

Робота в Раді ВПО та мрія про власний дім

Сьогодні пані Вікторія також є членкинею Ради ВПО в Ірпені. Разом із колегами вона працює над створенням окремого інформаційного ресурсу для переселенців на сайті Ірпінської міської ради. Це має бути своєрідна дорожня карта з корисними контактами, порадами та інформацією, куди звертатися з різними питаннями.

Вікторія Канаєва є членкинею Ради ВПО / фото надане героїнею

Попри активну роботу та допомогу іншим, у пані Вікторії залишається власне невирішене питання — житло. Її родина, як в багато інших бахмутян, втратила дім через війну. Нині вони орендують житло, але його вартість постійно зростає. Тому головна мрія жінки — мати власний дім і нарешті відчути стабільність.

“У нас, як і в багатьох бахмутян, одна мрія — мати власне житло. Хочеться не просто допомагати іншим будувати життя заново, а й самій нарешті мати місце, яке можна назвати домом”, — підсумувала бахмутянка.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Аліса Чумак дружина військовополоненого

“Для сина тато — це фотокартка у шафі”. Історія Аліси Чумак, дружини полоненого нацгвардійця

Бахмутянка Аліса — дружина військовополоненого нацгвардійця Дениса Чумака, який вже майже два роки знаходиться на території росії. Чоловік служив кінологом та був на Азовсталі, звідки […]

Олександра артилеристка

“Мій робочий інструмент — міномет 120”: артилеристка, яка обороняє Донеччину розповіла про свою роботу

3 листопада в Україні відзначають свято ракетних військ та артилерії. Саме вогнева підтримка наземних військ є визначальною на полі бою. Хто такі артилеристи, та з […]

Відбудова Бахмута

Пасивна будова та економія тепла: як Чехія допомагатиме відновлювати Україну

Вже зараз чимало міжнародних організацій починають укладати партнерства з Україною, аби допомогти їй у відбудові. Чехія — не виняток — дружня до України, вона прийняла […]