“Це міф, що одинокий чоловік або жінка не можуть усиновити дитину”: як в Україні діє процедура усиновлення під час війни. Розпитали експертку Олену Ремень

Семаковська Тетяна 14:30, 27 Серпня 2024

Омріяне батьківство часто буває недосяжним для багатьох чоловіків чи жінок в Україні. Тому усиновлення вже розглядають як одну з традиційних форм батьківства. Як зараз відбувається процес усиновлення та чи можуть стати батьком або матір’ю одинокий чоловік чи жінка?

Редакція звернулась до Бахмутського Управління молодіжної політики у справах дітей, дізналась статистику усиновлення від Національної соціальної сервісної служби та провела розмову з експерткою з усиновлення Оленою Ремень. 

Усиновлення, 2024: яка ситуація в Бахмуті

Станом на 25 липня 2024 року на первинному обліку служби у справах дітей Управління молодіжної політики та у справах дітей Бахмутської міської ради є 126 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

З них чотири дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, потребують влаштування до сімейних форм виховання. Водночас статистика з усиновлення не є втішною, адже протягом 2021 та 2023 років усиновили 2 дитини, їхніми батьками стали подружні пари. В 2022 та 2024 році жодна дитина не була усиновлена.

Хто може усиновити дитину?

Усиновити дитину в Україні можна з 21 року / фото ілюстративне, Pexels

У Бахмутському управлінні нам повідомили, що відповідно до статей 211, 212 Сімейного кодексу України, усиновити дитину може дієздатна особа, не молодша 21 року, за винятком, коли усиновлювач є родичем дитини. 

Крім того, усиновлювачем може бути людина, старша за дитину, яку вона бажає усиновити, не менш як на 15 років. Прийняти дітей в родину можуть як подружжя, так й особи, які не перебувають у шлюбі, за умови, що вони є громадянами України.

Хто не може усиновити дитину?

Є люди, які відповідно до законодавства не зможуть стати усиновлювачами, нижче наводимо їх перелік:

  • обмежені у дієздатності;
  • визнані недієздатними;
  • позбавлені батьківських прав, якщо ці права не були поновлені;
  • були усиновлювачами (опікунами, піклувальниками, прийомними
  • батьками, батьками-вихователями) іншої дитини, але усиновлення було скасовано або визнано недійсним (було припинено опіку, піклування чи діяльність прийомної сім’ї або дитячого будинку сімейного типу) з їхньої вини;
  • перебувають на обліку або на лікуванні у психоневрологічному чинаркологічному диспансері;
  • зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами;
  • не мають постійного місця проживання та постійного заробітку (доходу);
  • мають хвороби, перелік яких затверджено наказом Міністерства охорони здоров’я України від 20.08.2008 р. No 479;
  • є іноземцями, які не перебувають у шлюбі, крім випадків, коли іноземець є родичем дитини;
  • були засуджені за злочини проти життя і здоров’я, волі, честі та гідності, статевої свободи та статевої недоторканості особи, проти громадської безпеки, громадського порядку та моральності, у сфері обігу наркотичних засобів,
  • психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, а також за злочини, передбачені статтями 148, 150, 150-1, 164, 166, 167, 169, 181, 187, 324, 442 Кримінального кодексу України або мають непогашену чи не зняту в установленому законом порядку судимість за вчинення інших злочинів;
  • не можуть бути усиновлювачами особи однієї статі;
  • інші особи, поведінка та інтереси яких суперечать інтересам дитини, яка може бути влаштована в сім’ю на виховання.

Які вимоги до житла для усиновлення?

У вас може бути навіть однокімнатна квартира, у якій ви можете проживати з дитиною, якщо облаштуєте умови для неї / фото ілюстративне, Pexels

Вимоги до житла для усиновлення регулює Постанова Кабміну від 8 жовтня 2008 року, №905. Тут вказано, що українці, які хочуть усиновити дитину, повинні додати до заявки копію документа, що підтверджує право власності або користування житловим приміщенням. Тому, якщо ви не маєте власного житла, а орендуєте його, то вам буде достатньо надати довгостроковий договір оренди.

Вам можуть відмовити, якщо приміщення де проживатиме дитину не є у належному стані. Наприкклад, воно банально не гігієнічне, або там неможливо влаштувати місце для занять і окреме спальне місце для дитини.

Чи може одинокий чоловік або жінка усиновити дитину?

Одинока жінка або одинокий чоловік мають право бути усиновлювачами нарівні з сімейними парами. Разом з цим, згідно з ч. 2 ст. 213 Сімейного кодексу України — переважне право на усиновлення дитини має подружжя, кажуть в Бахмутському Управлінні молодіжної політики у справах дітей.

У Національній соціальній сервісній  службі нам додали, що відповідно до пункту 49 Порядку переважне право на усиновлення дитини мають її родичі, особи, у сім’ї яких виховується дитина, особи, які раніше усиновили рідного брата/сестру дитини. 

Усиновлення одинокими жінками чи чоловіками в Україні можливе / фото ілюстративне, Pexels

Іншим кандидатам в усиновлювачі інформація про дітей, які перебувають на місцевому обліку, надається в порядку черговості.

За статистикою служби, у першому півріччі 2021 року загалом усиновили 692 дитини, у першому півріччі 2022 року, тобто на початку повномасштабної війни, усиновили 370 дітей, далі йде поступове зростання. Наприклад, вже у першому півріччі 2023 року усиновили 400 дітей, а у першому півріччі 2024 року аж 583 дитини.

Щодо кількості охочих стати батьками маємо наступну статистику:

  • 1 півріччя 2021 року — 875 подружніх пар та 220 одиноких громадян;
  • 1 півріччя 2022 року — 822 подружні пари та 195 одиноких громадян;
  • 1 півріччя 2023 року — 1321 подружня пара та 335 одиноких громадян;
  • 1 півріччя 2024 року — 1694 подружні пари та 418 одиноких громадян.

Як бачимо, є тенденція на збільшення кількості людей, які хочуть усиновити дитину, з кожним роком вона більша, причому не тільки подружні пари хочуть стати батьками, але й одинокі люди. Більше про це ми розпитали у Олени Ремень, керівниці експертної групи з сімейних форм виховання й усиновлення Координаційного центру з розвитку сімейного виховання та догляду дітей.

Усиновлення стало традиційною формою прийняття дітей

Усиновлення стало традиційною формою прийняття дітей / фото ілюстративне, Pexels

Експертка з усиновлення Олена Ремень каже, що сьогодні усиновлення в Україні є вже доволі традиційною формою прийняття дітей. Водночас є інші форми, які дозволяють взяти дитину на виховання. Наприклад: прийомна сім’я, опіка, піклування, а якщо мова йде про тимчасове влаштування дитини, то сім’я патронатного вихователя. 

“Не зважаючи на те, що в Україні йде війна, громадян України, які хочуть усиновити дітей, стає дедалі більше. Якщо, наприклад, порівнювати ситуацію 2022 року, коли почалася повномасштабна війна, і 2024, то тенденцію на усиновлення ми б могли назвати позитивною. Кількість кандидатів в усиновлювачі у нас збільшилася. Люди готові приймати дитину в свою сім’ю. Але, звичайно, не все так просто. Є і певні складнощі”, — каже експертка.

Вона пояснює, що сьогодні кількість дітей, які потребують влаштування у родини, набагато більша, ніж кількість охочих стати батьками. Йдеться про близько 15 тисяч дітей та 2 000 кандидатів в усиновлювачі. Тобто, попри те, що кандидати є і їх кількість збільшується, цих сімей недостатньо для того, щоб кожна дитина була усиновленою.

Усиновлювачі надають перевагу дітям молодшого віку

Українці частіше всиновлюють дітей до 6 років / фото ілюстративне, Pexels

За словами пані Олени, якщо проаналізувати кейси тих людей, які подають свої документи на усиновлення, то можна побачити, що українці переважно хочуть усиновлювати дітей молодшого віку, до 6 років.

“Переважна більшість кандидатів готова усиновлювати дітей у віці до 6 років, одну дитину, інколи двох-трьох, але не часто, ну і з хорошим станом здоров’я. А серед дітей, які перебувають на обліку, якраз все навпаки. Більшість – це діти у віці старше 10 років, серед них дуже багато сімейних груп, тобто братиків, сестричок. Ну і значна частина дітей – це діти з порушеннями здоров’я, діти з інвалідністю, які потребують особливих умов виховання і догляду. На жаль, сімей, які би могли прийняти таких дітей, наразі недостатньо”, — пояснює експертка.

Міфи про усиновлення

Олена Ремень додає, що серед кандидатів в усиновлювачі є й багато одиноких людей, а твердження про те, що вони обмежені у праві на усиновлення,  є міфом.

“Дійсно, серед громадян така думка панує. На чому вона ґрунтується, сказати важко. Але якщо аналізувати процедуру  усиновлення, якою вона є в Україні, і як прописане законодавство, якими правами користуються громадяни, які хочуть усиновити дитину — то жодних обмежень чи пріоритетів за тією ознакою, перебуває людина у шлюбі чи ні, немає. Тобто, процедура усиновлення є від самого початку до її завершення абсолютно однаковою як для подружніх пар, так і для одиноких громадян”, — пояснює керівниця експертної групи з сімейних форм виховання й усиновлення Координаційного центру з розвитку сімейного виховання та догляду дітей.

Відтак, люди, які перебувають у шлюбі, подають свідоцтво про шлюб, щоб засвідчити це. Водночас якщо людина не перебуває у шлюбі, вона такого документа не подає та розпочинає процедуру усиновлення самостійно.

Навчання для тих, хто хоче усиновити дитину

Перед усиновленням люди проходять навчання / фото ілюстративне, Pexels

І одинокі громадяни, і подружні пари в обов’язковому порядку проходять навчання за спеціальною програмою, яка готує їх до батьківства. Групи формуються змішані (подружні пари і одинокі громадяни), тобто хто подав документи, того і записують. Після навчання  людей беруть на облік в службі у справах дітей як кандидатів в усиновлювачі, якщо вони пройшли до цього етапу відбору. 

Інформацію про дітей всім кандидатам надають у порядку постановки їх на облік. Тому й пари, й одинокі люди перебувають в однакових умовах.

“Для того, щоб розширити можливості для усиновлення дітей старшого віку чи сімейних груп  — передбачили, що коли нову дитину беруть на облік, інформацію про цю дитину чи групу дітей надсилають одночасно усім кандидатам, які стоять на обліку в службі у справах дітей в певному місті чи районі. Всі одночасно дізнаються про цю дитину”, — надає приклад Олена Ремень.

Якщо люди зацікавлені, то вони впродовж двох робочих днів мають проінформувати про це службу у справах дітей, і потім вона має сформувати чергу з таких людей. Ця черга формується в порядку постановки на облік кандидатів в усиновлювачі.

Тобто, умовно кажучи, якщо, наприклад, у вашому місті на обліку є 10 кандидатів, то всі 10 отримують інформацію про дитину, але вона буде короткою. Наприклад, поставили на облік хлопчика, 7 років, братів/сестер немає. Якщо з 10, припустимо, 5 кандидатів відгукнулися і протягом двох робочих днів повідомили, що вони хочуть особисто отримати інформацію про цю дитину, от цим 5 кандидатам вже розширену інформацію про дитину (стан здоров’я, місце перебування дитини, що сталось з її біологічними батьками тощо) будуть надавати у порядку постановки їх на облік.

З якими складнощами стикаються усиновлювачі/чки?

За словами експертки, у 2022 році на певний час усиновлення в регіонах, які були наближені до зон бойових дій, фактично призупинилося. Це ухвалили не на рівні законодавства, так відбулося само собою, тому що проводити процедури було неможливо. Але поступово все почало відновлюватися, і позаяк багато людей переїхали, змінили місце свого проживання, то відповідно змінювали й процедуру.

Змінили таким чином, щоб надати можливість і переселенцям та переселенкам усиновити дитину. Передбачили також і те, що ті громадяни, які залишилися на тимчасово окупованих територіях, усиновити дитину не можуть.

“Україна не може собі дозволити передати дитину на територію, яка зараз не контролюється її органами влади, і відповідно, де йде війна. Таке рішення прийнято в інтересах дітей”, — пояснює експертка.

Вона додає, що наразі не проводиться усиновлення громадянами України, які виїхали за межі України. Водночас для українців всередині країни зробили деякі поступки, нещодавно було збільшено термін дії довідки про проходження навчання. Відтак, якщо раніше він становив один рік, то зараз це вже два роки. Також збільшили термін дії документів.

До повномасштабної війни строк дії документів становив  один рік, а зараз це 18 місяців. 

Як захищають права та інтереси дитини під час усиновлення?

Дитина може свідчити у суді про своє бажання усиновлення / фото ілюстративне, Pexels

Насамперед, щоб діяти у інтересах дитини, є система відбору кандидатів/ток на усиновлення, пояснює Олена Ремень. Законодавство має вимоги до осіб та перелік умов, за наявності яких людина не може бути усиновлювачем.

“Також важливо й те, що для усиновлення дитини потрібна ще й згода самої дитини, якщо вона за віком і рівнем розвитку може її висловити. А діти, які виховуються в інтернатних закладах, з дуже раннього віку розуміють, що таке усиновлення. Тому що їхніх друзів, інших дітей, які виховуються в закладі, усиновлюють. . Вони постійно про це чують. Вони розуміють, де вони живуть, що у них немає тата і мами, а в інших вони є. З кожною дитиною проводиться бесіда у доступній для дитини формі, де з’ясовують, чи хоче дитина йти в ту або іншу сім’ю, чи не хоче. Ну і звичайно, якщо мова йде про дітей старшого віку, то їх навіть запрошують до суду. І суддя запитує згоду дитини на усиновлення”, — пояснює Олена Ремень.

Після усиновлення служба у справах дітей за місцем проживання сім’ї періодично відвідує її та наглядає за тим, як виховують дитину.

Поради для тих, хто хоче усиновити дитину?

Експертка радить готуватись до усиновлення всім — і одиноким людям, і подружнім парам. Це важливо для того, аби ваше рішення було не емоційним, а усвідомленим.

Люди мають розуміти те, що усиновлення змінить їхній спосіб життя. Після усиновлення  життя людини вже буде підпорядковане не її особистим потребам і інтересам, а потребам і інтересам дитини. І це буде не один день, а допоки дитина не виросте. Тому важливо не поспішати, максимально збирати інформацію. Зараз є така платформа “Україна для кожної дитини”, де можна ознайомитися з інформацією про усиновлення. Тут також є курс “Народжені серцем”, який я рекомендую пройти кожному, хто хоче усиновити дитину, тому що якраз цей курс, допомагає людям розібратися у власній мотивації”, — коментує пані Олена.

Майбутнім усиновлювачам/кам — як подружнім парам, так і одиноким людям також важливо заздалегідь подумати про коло підтримки. Це можуть бути батьки, родичі, друзі, знайомі тощо. Це ті люди, які допоможуть усиновлювачу/чці, якщо вона захворіє чи їй буде потрібно поїхати у відрядження тощо. 

Практикуйтеся спілкуватися з дітьми

Також пані Олена радить: якщо, скажімо, у вас є племінники/ці, то можна подоглядати дітей, аби побачити, чи вистачить вам сил та ресурсу для того, щоб прийняти дитину такою, якою вона є. Адже при усиновленні питання не лише у забезпеченні житлом та грошима, а в тому, що дитина буде зі своїми поведінковими особливостями. І всьому цьому потрібно вміти давати раду. Тому, звичайно, до цього треба готуватися.

“В обов’язковому порядку потрібно пройти загальний курс підготовки. Він, до речі, дуже змістовний, і є люди, які після навчання змінюють своє рішення та відмовляються від усиновлення. Вони починають розуміти, що не все так просто, як вони собі уявляли. Що все може бути набагато складніше. Але більшість зазвичай навпаки зміцнюються у своєму намірі. Також важливо, що люди отримують від психологів рекомендації, на що їм звернути увагу та як підготуватися. Щодо людей, які не перебувають у шлюбі, вони повинні знати, що мають такі самі права, як і подружні пари. А все інше це тільки наявність власного ресурсу і щирого бажання для того, щоб здійснити свою мрію та усиновити дитину”, — резюмує розмову Олена Ремень.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Я бігаю по 8 годин у день аби нагадувати людям про Україну”: історія спортсмена з Маріуполя

Воловідник Каріна 16:20, 11 Вересня 2024
Влад з плакатом про необхідність вводу ембарго на російську нафту та газ / фото з особистого архіву героя

Владислав Дейнега тричі покидав свою домівку. Спочатку в рідному Донецьку, потім в Бердянську, а після 24 лютого тікати довелося і з Маріуполя. Де перед тим пробув 19 днів під час російської облоги. Зараз наш герой живе в Лондоні та на благодійних марафонах збирає кошти в підтримку військових ЗСУ.

Як йому вдалося адаптуватися у Великій Британії й чим спортсмен допомагає Україні — Владислав Дейнега поділився у розмові з редакцією Бахмут IN.UA.

Про біг і благодійні марафони

Владу 23. До Лондону хлопець переїхав майже 2 роки тому і відтоді щовихідних бігає по 30 кілометрів в день головними вулицями міста. Його обовʼязковим атрибутом є український прапор. Бігун каже, що так нагадує людям про Україну.  

“Коли я бігаю, мене часто зупиняють, бо бачать прапор. Дехто висловлює підтримку, дехто ставиться недоброзичливо, лається.. Ті, хто за Росію. А є взагалі є такі, хто питає, що це за прапор на моїх плечах. Мені прикро від такої необізнаності людей. Але я завжди все пояснюю, – і додає: —  Для мене ж, коли я надягаю прапор, це як обійми, це як постійне нагадування хто я і звідки я”, – зізнається Владислав. 

Влад заздалегідь планує свої маршрути для пробіжок. Усі їх, а також мапу міста, спортсмен вивчив напамʼять. Герой каже, що постійно обирає нові та різні напрямки, щоб краще вивчати місто. Такий вид бігу називає “freedom run”.

Влад у Лондоні / фото з особистого архіву героя

“Мені подобається загуглити про те чи інше місце, почитати та вивчити його історію. В результаті виходить поєднання приємного з корисним”, —  розказує спортсмен.

Влад почав бігати задовго до переїзду за кордон. Коли жив у Бердянську. Туди він виїхав ще у 2014, тікаючи разом з сімʼєю від війни з Донецька. У новому місті батьки хлопця відкрили свій бізнес з вирощування мікрозелені, яку доставляли у заклади. З початком пандемії коронавірусу громадський транспорт майже не курсував, а оскільки власного авто у сімʼї не було, Владові довелося розносити продукцію пішки. З того часу ходьба стала своєрідним хобі хлопця, а відтак перейшов на біг. Спершу це були дистанції на 10 кілометрів, а згодом відстань збільшилась до 25 кілометрів.

“Я відчуваю себе як риба у воді. Я знайшов себе у бігу. Вперше я це зрозумів, коли жив після Бердянська в Маріуполі. Я бігав там всюди, знаю кожен куточок… І тепер, коли згадую…Мені душу рве за ті місця, які зараз стерті з лиця землі. Хочеться плакати…”, —  пригадує Владислав. 

У квітні цього року донеччанин взяв участь у Лондонському марафоні на 42 кілометри. Цей пробіг вважається дуже престижним за кордоном. Для участі люди їдуть з усього світу. За словами Влада, реєструватися треба за рік до події, бо кількість учасників обмежена і потрапити до їх числа неймовірно складно. Так, минулого року бігун не встиг податися на участь, втім цьогоріч оформити заявку вдалося вчасно: допомогли волонтери з ГО “British-Ukrainian Aid”. 

“Я почав тренуватися за пів року до Марафону. У мене була своя програма, за якою я готувався. Я фінішував з часом 4 години 14 хвилин і скажу, що результатом залишився задоволений”

На час проведення забігу охочі могли донатити учаснику. Так, Владу Дейнезі вдалося зібрати майже 2700 фунтів британських стерлінгів (146 208 гривень). За правилами Марафону кожен спортсмен витрачає зібрані кошти на свій розсуд. 

Так, Влад усі гроші передав волонтерам, на закупівлю протезів для військових ЗСУ. Ідея прийшла після того, як хлопець дізнався, що разом з ним до забігу приєднаються українські морпіхи з ампутаціями Олексій Руденко та Георгій Рошка. Військові бігли аби підтримати коштами важкопоранених побратимів. 

Влад планує взяти участь у ще одному марафоні, який незабаром відбудеться у Лондоні. Зараз теж активно збирає пожертви.

Маріуполь в облозі: як Владу вдалося виїхати

Влад разом із сім’єю виїхав з Маріуполя / фото з особистого архіву героя

Після 24-го лютого Влад та його сімʼя понад 2 тижні перебували в оточеному росіянами Маріуполі. Він розповідає, що спочатку виїжджати боялися, але вибору не було. 

“Ми жили в будинку. Без світла, води і звʼязку. В той час змогли прийняти ще 2 родини у себе. … Нікому в житті не побажаю бачити того, що бачив я, — додає: – коли виїжджали, то вже емоцій ніяких не було, було все одно, що буде…Був дійсно морально складний стан. Ми багато не брали з собою, навіть фото не взяли. Все лишилося позаду…”

Виїжджати родина вирішила в Болгарію. Разом зі знайомими на двох мікроавтобусах. Вирішили їхати через Крим, і там в районі Чонгара перетнути російський блокпост. 

“Ми збрехали їм, що їдемо в Донецьк, бо у нас там прописка, і нас пропустили. Далі ми поїхали через Росію і на Прибалтику. А звідти вже до Болгарії”,   каже Влад. 

Уся дорога загалом зайняла 2 тижні. Ночувала сімʼя в авто. По приїзду в Болгарію почали планувати переїзд в Англію, і відтак оселилися спершу неподалік англійського Бостона, а потім перебралися в столицю. 

Адаптація в Лондоні та громадська активність 

Підтримка України приснутня в Лондоні / фото з особистого архіву героя

Донеччанин ділиться, коли вперше приїхав в Лондон, то був здивований його масштабом та великою кількістю різних національностей, які живуть у місті. До цього Влад ні разу не був за кордоном. Зараз вже звик до багатьох речей. Хоча перший час відчував сильну депресію та апатію. І так було, каже, допоки не почав відвідувати мітинги та заходи в підтримку України. 

Я можу сказати, що мене врятували українці. Якось, десь після перших 2 тижнів в Лондоні, я їхав в автобусі та побачив якесь зібрання, а потім і наші прапори. Я одразу вийшов на зупинці, підійшов до людей і розпитався. З тих самих пір там стою. Стараюся не пропускати жодну акцію. Але, було, що працював на заводі та не мав змоги прийти. Тож я в той день прям на роботі заспівав гімн, як нагадування про Україну

Зараз Влад відомий своєю активною громадською позицією та діяльністю серед української спільноти у Лондоні. Він належить до Українського Лондонського бігового клубу. Має багато друзів, зокрема та іноземців. У планах хлопця організовувати тури містом, продовжувати розповідати та нагадувати усім про Україну. А також він мріє пожити у Києві.

Читайте також:

“Герби, як у росії”: розпитали у геральдиста з Костянтинівки, чому кожному селу та місту потрібен свій герб

Семаковська Тетяна 15:05, 10 Вересня 2024

Едуард родом з Костянтинівки, Донецької області. Чоловік називає себе геральдистом-ентузіастом, і він створив вже понад 100 гербів різних сіл та міст Донеччини. В планах у чоловіка намалювати герб для кожного села у області. Чому це важливо робити зараз та як росіяни намагаються спекулювати на темі геральдики — Едуард розповів для Бахмут IN.UA.

Навчався на магістра хімічних технологій

Едуард народився та виріс у Костянтинівці, навчався у Донецькому національному технічному університеті і за фахом він — магістр хімічних технологій. У розмові він каже, що з дитинства мав хист до малювання, а вже у дорослому віці він знову почав малювати, тільки цього разу — герби.

Зараз герой живе у Волинській області, куди він евакуювався з родиною у 2024 році. До цього була ще одна спроба виїхати у 2022 році.

“Ми вже виїжджали з батьками всі разом. Просто їхали, їхали не знали куди. Знайомий запропонував будинок у Волинській області. Він сказав: “Приїжджайте, ну, а там якось далі буде видно”. Ну, якось так й оселилися тут, власне, батьки були тут весь час, поки повномасштабна війна”, — згадує евакуацію чоловік.

По приїзду Едуард кілька разів отримував гуманітарну допомогу. Каже, що його з родиною зустріли добре.

Проєкт “Я це Ко”

З геральдикою чоловік почав працювати ще до повномасштабної війни і навіть заснував проєкт, який назвав “Я це Костянтинівка”, а скорочено — “Я це Ко”. Тут розповідав про те, яке місто могло б бути без корупції, війни. Герой мріяв розвивати рідну громаду, але не знайшов достатньо підтримки, тому ініціативу довелося призупинити.

“Я це фотошопив по-своєму, людям подобалося. Це якось надихало — і мене, і місцевих. Звісно, що не всі мої проєкти були якимось фантастичними, але я хотів рухатися в цьому напрямку, і, можливо, колись вже почати фізично реалізовувати те, що малював, знаходити якусь підтримку, але цю підтримку я поки ще не знайшов. Та й у воєнному плані ситуація погіршувалася, тому це було не дуже актуально”, — каже Едуард.

Герби Донеччини

Вже в евакуації чоловік заново розпочав займатися геральдикою — створив профіль в Інстаграмі “Донеччина в Гербах” та почав публікувати там герби сіл та міст Донеччини. Першими були герби Костянтинівської громади, які Едуард почав ще 5 липня 2023 року. За час роботи герой створив вже близько 100 робіт, а у планах — вся Донеччина, до найменшого села.

“Часто люди самі пишуть мені у соцмережі, кажуть, герб якого населеного пункту вони хочуть бачити. Не знаю чому, але їм це стало дуже цікаво. Можливо, бо цю тему ніхто не підіймав. Вони із нетерпінням чекають свою символіку, розглядають її. А особливо, коли її не було взагалі, і вона створена з нуля”, — пояснює геральдист.

Так з’явився герб Малинівки — підписниця написала Едуарду, а він взявся шукати інформацію про село, аби створити герб. Так само й Моспино отримало свою оновлену символіку. Новий варіант гербів просять і надазовські греки, пояснює чоловік, хоча у них вже свої є.

“Надазовські греки дуже активні в цьому плані. Їм цікаво, хоча у них є свої герби. Там свого часу Олег Киричок, донецький геральдист, склав майже всім грецьким поселенням герби. Я зараз їх теж переробляю, роблю більш сучасними”, — ділиться у розмові Едуард.

Процес створення герба може забирати від одного дня й до кількох тижнів, пояснює він, адже про деякі села легко знайти інформацію в мережі, а от на інші доводиться витрачати більше часу.

“Іноді просто немає звідки взяти інформацію. Тобто населений пункт був настільки такий звичайний, що ніяких яскравих сторінок історії не має. І нема що зобразити — тоді доводиться якось викручуватися інакше. Тобто або від назви, або від якихось географічних особливостей відштовхуватися”.

На питання, що легше зробити з нуля: новий герб чи перемалювати вже наявний — Едуард ствердно відповідає “друге”, бо осучаснювати вже наявне значно важче. Одним з найскладніших гербів видався Кальміуський, каже у розмові герой.

“Я його від початку ще помітив. Він доволі яскравий, там цікавий герб, на ньому фенікс зображений. Але збагнути, що воно таке, до чого — я досі до кінця ще не зрозумів”, — зізнається чоловік.

Росіяни намагаються спекулювати на темі геральдики

За словами героя, осучаснювати геральдику варто для того, щоб, по-перше, вона виглядала сучасно і нею було не соромно користуватися населеному пункту та містянам, бо – це наші символи.

А по-друге, тому, що більшість гербів на Донеччині за основу мають французький щит, наприклад, такий має Торецьк та Дружківка, тому у своїх версіях гербів Едуард використовує іспанський.

“Для росіян це виходить якесь таке привласнення, нібито росія може претендувати на ці населені пункти, оскільки тут герб російський. Це треба було давно переробити, просто ніхто на це увагу не звертав. До речі, деякі герби, які затверджувалися за часів незалежної України, були саме на французьких щитах. І нікому до цього діла не було”, — говорить герой.

Іспанським щитом користується Польща, Литва, Німеччина та інші країни. Едуард пояснює, що коли росія приходить на окуповані землі, то складає герб населеного пункту Донеччини на французькому щиті. Наприклад, так росіяни переробили герби Макіївки та Авдіївки тощо

“І, власне, тому мене це зачепило, коли я вперше це побачив. Чомусь для росіян це важливо, а нам це тридцять років було неважливо”.

Герой ділиться, що не відмовився б потрапити в Українське геральдичне товариство, а його роботи стали офіційно-затвердженими.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Я бігаю по 8 годин у день аби нагадувати людям про Україну”: історія спортсмена з Маріуполя

Владислав Дейнега тричі покидав свою домівку. Спочатку в рідному Донецьку, потім в Бердянську, а після 24 лютого тікати довелося і з Маріуполя. Де перед тим […]

“Герби, як у росії”: розпитали у геральдиста з Костянтинівки, чому кожному селу та місту потрібен свій герб

Едуард родом з Костянтинівки, Донецької області. Чоловік називає себе геральдистом-ентузіастом, і він створив вже понад 100 гербів різних сіл та міст Донеччини. В планах у […]

Донецьк, Бахмут, СІЗО: бахмутянин Андрій Лоза розповів про життя та свою громадську діяльність (відеорепортаж)

Андрій Лоза — бахмутянин, свободівець, учасник Революції 2004 року та Революції Гідності. У 2014 році він був затриманий силовиками “беркута”, а після цих буремних подій […]

“Моя особиста сімейна фортеця”: бахмутянка, яка захищала Бахмут про рідне місто

Подружжя Олена і Тарас Головко познайомились на Донеччині. Тоді під час антитерористичної операції Тарас приїхав захищати Донбас. Згодом до лав військослужбовців долучилась і сама Олена. […]

“Прийшло усвідомлення, що Кременчук стане другим домом”: музикант з Краматорська займається творчістю у новому місті

Данилу 22, він народився та виріс у Краматорську, що на Донеччині. Тут все життя займався музикою: викладав гру на музичних інструментах у місцевій музичній школі […]