Війна росії проти України почалася задовго до 24 лютого 2022 року. Перша фаза фізичної окупації територій нашої держави у сучасній історії відбулася ще 2014 року. З того часу багато населених пунктів та міст відчувають на собі наслідки приходу до них «русского міру». Одним з них є Донецьк. До 2014 року це було розвинене, сучасне місто з багатьма перспективами. Після – це місто, де люди сидять без води, часто без опалення та електроенергії, вони вимушені їздити кудись за речами, продуктами та медичними послугами. 

Наша редакція вирішила дослідити скарги мешканців окупованого Донецька на окупаційних ресурсах та запитали у донеччанина, професора Ігора Тодорова, про життя в місті до 2014 року. 

З початку повномасштабного вторгнення росії в Україну ми спостерігаємо за тим, як росіяни намагаються стирати з лиця землі якомога більше міст. Втім, мають вони й іншу тактику, яка проявляється в окупації територій та поступовій їх деградації. 

Одним із яскравих прикладів такої деградації є Донецьк. Раніше це було розвинене місто, в якому відбувалося Євро 2012, а школярі з усієї області хотіли вступити у місцеві навчальні заклади. Зараз це місто, де мешканці радіють, коли воду подають хоча б по графіку, приїжджають туди тільки російські пропагандисти, терористи та афілійовані з ними особи.

З приходом «русского міра» в Донецьк розвиток не просто зупинився, почалися зворотні процеси. Професор Ігор Тодоров, який більшу частину життя жив у Донецьку та мусив виїхати з початку окупації, поділився з нами своїми спогадами про своє місто та життя там до початку війни у 2014 році. 

Читайте також: Зрадники з Бахмута: що нового розповідають колаборанти про ЗСУ?

Набір  «русского міра»: без води, проте зі сміттям

Хоча пропагандистські та окупаційні інформаційні ресурси намагаються створити картинку руського щастя у Донецьку, в інтернеті зовсім не складно знайти велику кількість повідомлень про проблеми, які мають місцеві мешканці. З тих повідомлень, що стосуються побутового життя, найпопулярнішими є відсутність води та відсутність вивозу сміття з вулиць. 

Актуальні проблеми окупованого Донецька

Джерело: окупаційні ресурси

Наша редакція знайшла сайт, де мешканцям окупованих територій пропонують зареєструвати свої скарги та пропозиції щодо поліпшення їх життя. За повідомленнями окупантів, цей сайт працює вже понад рік. Ми знайшли багато скарг про різні аспекти існування міста, щоправда, активність на сайті невелика.

Проєкти «переможці» мають набрати найбільшу кількість голосів серед інших пропозицій, а активність на сайті рідко коли досягає 50 голосів, багато пропозицій мають всього кілька голосів. Серед скарг часто можна зустріти такі, що просять окупаційну владу покращити життя в Донецьку. Проте, виконаних прохань, за понад рік так і не знайшлося. 

У 2023 році мешканці окупованого росіянами міста просять забезпечити школи резервуарами із запасом води. Хоча до приходу окупантів потреби в таких проханнях не виникало. 

Мешканці просять встановити місткості із запасом води у школах міста

Ігор Тодоров, до початку війни у 2014 році жив та працював у Донецьку, був професором у Донецькому національному університеті імені Василя Cтуса

Джерело: відкриті джерела

Пан Ігор розповідає, що ще в радянські часи, завдяки партійній пропаганді, Донецьк звався містом мільйона троянд. І цього статусу намагалися дотримуватися. В 1973 році місто було визначено ЮНЕСКО як краще таке молоде місто світу.

Через знайомих своїх знайомих пан Ігор знає, що ще минулого року у Донецьку абсолютно жахлива була ситуація з водою, з електрикою тощо.  Це дуже властиво для росії. Адже росіяни ніколи не могли дати ладу своїм величезним територіям. А після «розширення», а по факту, окупації, вони перетворили Донецьк в те саме, що характерно для самої рф. 

Читайте також: Рік окупації Світлодарська: що відбувається в місті?

Мешканці з ТОТ приїздили в Бахмут аби набрати продуктів

Самі росіяни ще у 2015 році писали про те, що з вільної території України у так звані республіки везуть гроші та продукти. Хоча подібних статей не багато, бахмутяни можуть згадати, яка кількість людей до повномасштабного вторгнення приїжджала в Бахмут з окупованих територій. Люди набирали величезні пакети продуктів та перевозили їх автобусами чи машинами. 

Стаття від 2015 року, самі окупанти пишуть про те, що з вільної території України до окупованого Донецьку люди везуть продукти

Крім того, мешканці захоплених росією населених пунктів отримували в Бахмуті медичну допомогу та інші послуги. Якщо з цим не було проблем в так званих республіках, то навіщо люди так ускладнювали своє життя?

Росіяни на окупованих територіях не тільки позбавляють людей прав та свобод, систематично накачують їх пропагандою, але й забирають у них базові умови для комфортного життя. Донецьк став яскравим прикладом того, що «русскій мір» це не тільки насильство та знелюднення, але й про деградацію на всіх рівнях, зокрема на побутовому. Росія немає стосунку до розвитку. 

Звісно, що ми не стверджуємо, що на вільній території України або до окупації росією територій сходу країни все ідеально та жодних проблем не існує. Але різниця полягає в тому, що без окупації українці мають не тільки бажання, але й право працювати та домагатися поліпшення умов життя в місті, області та країні.

Після деокупації всіх територій України, на нас чекають ще роки відновлення, не тільки фізичного будівництва, але й повернення мешканців до українського контексту. Росіяни наробили багато шкоди нашій країні й продовжують це щодня робити. Щось можна виправити, а щось завжди буде мати відголосок того терору, який в черговий раз довелося пережити українцям. 

Читайте також: Боротьба донеччан за українську державність

Фото: «Бахмут. IN.UA».

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Переселенці нерідко стикаються із синдромом відкладеного життя, фоновою тривогою та труднощами у комунікації з місцевими мешканцями, котрі змушують їх відкладати власне життя “на потім”. До того ж , втрата власного дому, вимушений переїзд та процес адаптації у новій громаді супроводжуються складними психологічними станами, і стан “жити потім” все більше стає звичним. Проте, а чи правильне це рішення?

Практична психологиня Юлія Сирота, яка сама має досвід вимушеного переселення з міста Родинське на Донеччині, розповідає про головні проблеми внутрішньо переміщених осіб. Фахівчиня пояснює механізми адаптації, методи боротьби з тривогою та правила вибудовування особистих кордонів у нових громадах.

Втрата дому

Психологиня Юлія Сирота, яка регулярно працює з переселенцями, поділилася власним узагальнюючим досвідом у Threads, написавши, що ВПО іноді сумують не тільки за домом, аі за своєю версією, котра залишилася в минулому. Редакція Бахмут IN.UA побачила цей допис та зв’язалася з фахівчинею. Вона розповідає, що передумовою для створення допису у платформі Threads став тренінг по визначеній та невизначеній втраті:

“Як психологиня, яка працює з ВПО, скажу: іноді люди сумують не тільки за містом чи квартирою. А за версією себе, яка залишилася в минулому житті”, — написала експертка.

“На тренінгу я зустрілася з жінками зі свого рідного міста. Всі ці почуття втрати спільноти та дому я вирішила вкласти в один допис. Найбільше запам’ятовувалися ті коментарі, де люди писали, що вони досі зберігають ключі від дому в сумочці або в кишенці. І також ті, де люди шкодували, що не забрали фотографії“, — зізнається Юлія Сирота.

Загалом, фахівчиня каже, що психологічні потреби ВПО постійно змінювалися. У перший рік повномасштабної війни запити переселенців до психологів рідко стосувалися безпосередньо втрати житла.

“На початку війни було багато завмирання і витіснених почуттів. Основна мета — вижити, адаптуватися. Більшість запитів були пов’язані з чимось особистим: робота, особисте життя, дружні стосунки”, — зазначає експертка.

Усвідомлення втрати почало приходити пізніше, коли війна продовжувалася, люди були змушені покинути власні домівки та почасти адаптуватися новому місці.

“Тема дому настільки болюча, що вона навіть не одразу виринає. Коли я розпитую, звідки ви, коли виїхали, зазвичай чую відповіді: “Я виїхала, але все добре”. Проте це не те “добре” в нашому розумінні. Людина просто намагається з цим впоратися і витісняє почуття”, — додає Юлія.

Окремо експертка виділила людей, які втрачають дім вдруге (починаючи з 2014 року), стикаються зі специфічними психологічними реакціями.

“З того, що я бачила, це здебільшого тотальне виснаження. Людина повністю намагається від цього відійти, переїхати якомога далі, відрізати болючі зв’язки, бо не має можливості з цим впоратися“, — коментує Юлія.

Проте є й інший досвід. За словами психологині, у соціальних мережах ділилися більш позитивним контекстом: коли ВПО відпускали думку про повернення додому, то починали жити. 

Адаптація та пошук внутрішньої опори

Процес звикання до нового міста вимагає часу та поваги до власного стану.

“Найперше — це не вимагати від себе швидкої адаптації, бо це неможливо. Якщо людина довго живе під обстрілами, в небезпеці, основна задача — вижити, і немає місця почуттям. На новому безпечному місці ми трішечки розморожуємося. Стан може нахлинути ікс-два“, — пояснює психологиня.

Важливою частиною адаптації є робота з різними емоціями, зокрема зі злістю.

“Не всі люди відчувають тільки сум. Там може бути багато злості. Такі техніки, як медитації, можуть не допомагати. Треба вивільняти цю злість — це може бути бокс або інші фізичні навантаження. Не стримувати її в собі, бо вона має поганий вплив на стан“, — акцентує експертка.

Спілкування з людьми, які мають схожий досвід, теж є дієвим інструментом для соціалізації та пошуку внутрішньої гармонії.

“Коли ми проживаємо щось складне, то це краще проживати поруч з людьми. Це можливість бути серед своїх. Ця спільнота не буде знецінюючою, бо є розуміння, як це — залишати власний дім. У таких спільнотах є шанс побути і погурювати погорювати“, — зазначає Юлія.

Найголовнішою проблемою в контексті адаптації, з якою особисто працює Юлія Сирота — це те, що багато переселенців живуть у стані “життя на потім”, очікуючи на повернення, що гальмує процес адаптації.

“Якщо не відгоювати відгорюватис  певні моменти, то вони не запускають нормального життя. Невизначена втрата сповільнює процес адаптації. Треба вводити рутину, помічати маленькі радощі. Це може бути смачний обід, дитина знайшла нового друга. Якщо ми кожного дня намагаємося помічати  щось хороше, то це формує нові нейронні зв’язки.Це формує нові нейронні зв’язки. Важливо нормально їсти, нормально спати, мати фізичну активність“, — розповідає фахівчиня.

“Червоні прапорці” для звернення до спеціаліста

Юлія Сирота радить ВПО звертатися до психолога, особливо, якщо люди починають бачити в собі чи в близьких конкретні сигнали у поведінці, які свідчать про необхідність фахової допомоги:

“Найперше — подивитися, як виглядає власна квартира. Якщо житло захаращене, а прибирання не в топі, і це нетипова поведінка. Якщо людина відчуває фонову тривогу: вибухів немає, ніч тиха, але вона не може заснути. Плутає звуки сильного вітру зі звуками снаряду. Це сигнал про те, що краще звернутися за допомогою“, — пояснює Юлія.

Серед інших ознак експертка виділяє розлади харчової поведінки (переїдання або повна відмова від їжі), безсоння, коли людина перестає з усіма спілкуватися або якщо вона просто нічого не відчуває — ані радості, ані суму, ані страху.

Взаємодія з місцевими мешканцями та владою

Комунікація між ВПО та жителями приймаючих громад часто може супроводжуватися напругою через брак ресурсу на співчуття. Юлія Сирота каже, що часто в таких випадках у людей, які стали переселенцями, немає контакту з місцевими жителями, через що останні не можуть зрозуміти почуттів перших.

“Ми мало говоримо про почуття людей, які вимушені покинути власний дім. В умовах війни це досить складно, бо кожен з нас виснажений по-своєму. Треба прямо казати, коли неприємно, або що ви не хочете про це розмовляти. Питання інших людей можуть ретравматизувати та нашкодити“, — радить психологиня.

Щодо дій влади, експертка зазначає, що місцевій владі варто формувати групи підтримки і для тих людей, до яких переселяються, щоб у них був ресурс на підтримку, і для ВПО. 

Перший крок для самопідтримки вже сьогодні

Для тих, хто прямо зараз відчуває втому та тугу в орендованій квартирі, психологиня дає таку пораду:

“Я би рекомендувала зробити те, що ви давно відкладали. Це може бути нова рослинка, або купівля покривала на ліжко. Зробити щось комфортне, щось приємне для свого життя тут і зараз. Піти на прогулянку і відкрити нове місце. І також легалізувати той факт, що ви не обирали того, що трапилося. Визнавати це і  приймати прийняти, щоб рухатися далі“, — каже експертка.

Читайте також:

“Усі пішли вперед, а ти залишився десь там”: правда про повернення ветеранів у цивільне життя

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Переселенці в Україні мають можливість дистанційно подавати заяви, оновлювати власні дані та контролювати процес нарахування фінансової допомоги. Головним інструментом для цього є вебпортал Пенсійного фонду України.

Детальніше про те, як самостійно перевірити статус нарахування державної допомоги ВПО — в матеріалі Бахмут IN.UA.

Як перевірити статус виплат ВПО онлайн

Для дистанційної перевірки інформації на порталі Пенсійного фонду заявнику знадобиться доступ до інтернету та наявність кваліфікованого електронного підпису (КЕП).

Процес контролю відбувається у двох розділах особистого кабінету:

• у розділі “Мої звернення” після подання заяви відображається статус обробки документів та фінальне рішення щодо призначення фінансової допомоги;
• у розділі “Мої виплати” міститься інформація про фактичне нарахування коштів. Там вказано, чи активна допомога наразі, за який саме період нарахували гроші та чи існують підстави для подальшого продовження виплат.

Додатково статус внутрішньо переміщеної особи та окремі соціальні дані відображаються у державному застосунку “Дія”.

Як дізнатися про нарахування без електронного підпису

Для громадян, які не користуються кваліфікованим електронним підписом та не мають реєстрації на сайті Пенсійного фонду, передбачені альтернативні варіанти перевірки.

Отримати консультацію щодо призначення, продовження або припинення соціальних виплат можна через гарячу лінію Пенсійного фонду за номерами:

• 0 800 400 870;
• 0 800 406 360.

Також ВПО можуть особисто звернутися до територіальних органів Пенсійного фонду за місцем фактичного перебування. Під час візиту фахівці установи надають інформацію щодо:

• чинності статусу ВПО;
• факту призначення або продовження фінансових виплат;
• причин відсутності грошових нарахувань або їх повного припинення.

Читайте також:

Житлові ваучери для ВПО: як самостійно перевірити місце у черзі на фінансування

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!