Органи місцевого самоврядування (ОМС) — це виборні та інші органи територіальних громад, наділені повноваженнями розв’язувати питання місцевого значення. Від ефективної роботи цих органів залежить життя не лише якогось певного населеного пункту, а й всієї країни.

Редакція Бахмут IN.UA поцікавилась у громадських діячів, як, на їхню думку, працюють ОМС територіальних громад Донеччини, чи ефективно вони виконують свої функції. Також ми розпитали, як їм можна допомогти.

Завдання ОМС

Виконавчий директор громадської спілки “Коаліція На лінії зіткнення” Андрій Грудкін майже все життя бореться за формування спільнот, які можуть вплинути на рішення влади. Він виріс у Торецьку, наразі допомагає мешканцям сіл отримувати гуманітарну допомогу.

Чоловік наголошує, що ефективність ОМС та рівень життя населення реалізується безпосередньо в конкретній громаді, а не на рівні столиці. 

Громадський діяч пригадує, що теперішня ситуація з ОМС в Донецькій області має давню передісторію, яка починається в 2014 році. Саме тоді почали утворюватися військово-цивільні адміністрації (ВЦА). Вони мали виконувати функції частково військові, а частково органів місцевого самоврядування. З часом їх ставало все більше і більше. 

“Законодавець хотів, щоб громади, які знаходяться в прифронтовій зоні, швидко приймали рішення. По факту, дали повноваження одній людині — керівнику військово-цивільної адміністрації своїм розпорядженням ухвалювати будь-яке рішення, яке стосується життя громади. Це перекочувало в військові адміністрації, але вони майже нічим не відрізняються. У законі прописано, що в ВЦА працюватимуть якісь військові, які будуть командирувати відповідні силові органи, щоб вони виконували якусь безпекову функцію. 

Що ми бачимо зараз? Навіть у найгарячіших точках місцеві військові адміністрації здійснюють фактично комунальні послуги. Вони займаються благоустроєм, ліквідовують наслідки обстрілів, встановлюють якісь мобільні укриття та забезпечують життєдіяльність населення. Я вважаю, що вони військових функцій не виконують взагалі”, — стверджує Андрій Грудкін.

Він зауважив, що так працюють військові адміністрації, які перебувають на підконтрольних територіях. Ті ж ВЦА населених пунктів, що перебувають в тимчасовій окупації, перетворилися в гуманітарні штаби. Вони роздають гуманітарні набори для ВПО, проводять дитячі свята та інші заходи. Їх не ліквідовують, адже сподіваються на швидку деокупацію.

“Це відбувається за принципом “куди поїхали чиновники там і утворюємо гуманітарний штаб”. Таким ВЦА не вистачатиме коштів на власне існування. Тому держава, як і минулого року, робитиме цільову дотацію “на підтримку штанів”, щоб платити зарплати тим, хто належить до бюджетної сфери”, — пояснює Андрій Грудкін.

Що не так із ВЦА?

На думку виконавчого директора громадської спілки “Коаліція На лінії зіткнення”, сам феномен військових адміністрацій є негативним явищем для розвитку демократичного майбутнього України.

“Все залежить від однієї людини. Фактично керівники ВЦА підпорядковані Донецькій обласній державній адміністрації. Очільник ОДА управляє цими людьми, вони позбавлені якоїсь суб’єктності і самостійно важливих рішень не приймають. Це органи, які створюють екосистему командно-адміністративного управління, де взагалі немає місця демократії та урахуванню думок громадськості. Жителі громади, навіть якщо це ВПО, бачитимуть, що їхня влада не бажає прислухатися, не бажає підтримувати якісь комунікації. Людей це дратує”, — констатує Андрій Грудкін.

Він вважає, що чим довше існуватимуть військові адміністрації, тим більше вони втрачатимуть ознак місцевого самоврядування. За його словами, збереження військових адміністрацій після війни — це вже фактично прийняте рішення.

Як ОМС Донеччини працювати ефективніше?

Волонтер та керівник благодійного фонду “Соляна фортеця” Тетяна Кваша вважає, що для ефективної роботи органам місцевого самоврядування потрібна молода, ініціативна та ідейна команда. 

“Старий апарат — це звісно добре, коли є досвід в управлінні. Але сьогодення вже доводить нам, що система не працює. Треба постійно змінювати стратегію під кризові або ситуативні події. Треба мати свіжий погляд, “свіжу кров”, щоб рухатися вперед через труднощі, про які, звісно, не хто не вчив в інститутах та університетах. Ситуацію змінить тільки аналітичний розум та бачення кінцевого результату”, — впевнена Тетяна Кваша.

Вона зауважила, що в Донецькій області ОМС виконують свої функції, але не так добре, як хотілося б. За її словами, громадськість намагається допомогти чиновникам ефективніше працювати.

“Звісно, що хотілося б, щоб це виконання було не для “галочки в звіті”, а для розуміння того, що і навіщо вони роблять. Це ж насамперед для блага людей, а не для закриття власної зарплати або премії.  Ми (ред. волонтери, громадські діячі) всебічно допомагаємо — беремо участь у координаційних нарадах, ділимося своїм бачення, ідеями, допомагаємо в реалізації проектів. Не завжди на це є час, бо це насамперед добровільна та безоплатна участь і допомога. Якщо говорити глобально — треба міняти старий апарат на нових і молодих спеціалістів”, —  підсумувала Тетяна Кваша.

Читайте також:

• Перейменування вулиць у Бахмуті: покрокова інструкція від експерта Павла Островського
• Зеленський призначив Філашкіна головою Донецької ОДА
• “Зброя, яку може дати вчитель — освіта”. Христина Шевченко про те, як знайти підхід до дітей та організувати спільноту

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

На Полтавщині працює команда волонтерок, які шиють адаптивний одяг для поранених військових. Це різні види речей та нижня білизна на липучках, які є зручними для носіння у період реабілітації та післяопераційного відновлення, в тому числі й людям з ампутаціями. Працюють волонтерки власним коштом за підтримки небайдужих, а свій одяг передають у стабілізаційні пункти і лікарні, зокрема і для воїнів, які виконують бойові завдання на Донеччині.

З чого починався та як працює Миргородський громадський колектив “Шиття без меж”, розповіла волонтерка Ірина Ковіта.

Ідея виникла після курсів шиття

У місті Миргород на Полтавщині працює команда швачок, які шиють адаптивний одяг для військових. Працюють волонтерки вже рік. Розпочали свою роботу після курсів шиття.

“Я вела курси крою та шиття, і по закінченні курсу дівчатка хотіли продовження. Я сказала: “Є потреба в білизні для військових, якщо хочете, можемо шити білизну”. Всі погодились і так ми вже рік шиємо адаптивний одяг”, — розповіла Ірина Ковіта.

Загалом у команді є 10 волонтерок. Кожна з них займається своїм процесом — хтось кроїть вироби, хтось їх шиє, а хтось пере і прасує вже готовий одяг.

“У нас є жіночка, яка забирає готові вироби, пере і прасує, щоб вони вже чисті відправлялись. Я і ще одна жінка кроїмо, робимо заготовки. А решта семеро жінок шиють. Весь процес у нас розділений, як на фабриці. Хтось якісь деталі робить, хтось потім все разом зшиває, липучки пришиває, а хтось потім забирає прати. Весь процес розділений серед команди, щоб воно було максимально швидко. Кожен робить свій функціонал”, — розповідає волонтерка.

Половина з команди — це жінки, які залишились після курсів. Решта приєднались пізніше. Свою команду волонтерки назвали Миргородським громадським колективом “Шиття без меж”. Вони об’єднані прагненням допомагати військовим, а також мають певний терапевтичний ефект від роботи. Адже більшість волонтерок — це дружини і матері військових. Деякі з них — жінки, що втратили чоловіка або сина на війні.

“Це не тільки допомога військовим, це дещо більше. Це об’єднаний колектив, який спілкується і поза межами роботи. Це ще й допомога жінкам: хтось втратив сина, хтось чоловіка… і ця робота — це ще така собі група моральної підтримки, де ти можеш і допомагати іншим, і отримати підтримку серед таких жінок, як ти”, — каже Ірина Ковіта.

Що таке адаптивний одяг і кому він потрібен?

Основний вид виробів, які виготовляє миргородський колектив “Шиття без меж” — це адаптивний одяг для поранених військових. В асортименті є штани, шорти, футболки, лонгсліви та нижня білизна. Весь цей одяг на липучках, тому його комфортно одягати пораненим, в тому числі з ампутаціями та лежачим хворим.

“Це звичайний одяг, але він адапований під різні види поранень, ампутації ніг чи рук. Ми робимо розрізи по бокових швах або по плечових швах, робимо туди вставочки і пришиваємо липучки. Тому цей одяг можна вдягати і знімати з пораненого з максимальним комфортом. Робимо ми одяг двостороннім. Наприклад, якщо у людина ліва нога ціла, а права частково або повністю ампутована, то ми все одно робимо штани і на праву, і на ліву сторону, щоб вони розстібалися з двох боків. Тому що, як зазвичай показує практика, таким людям підійматися і натягувати на іншу здорову ногу штани не дуже зручно. Також цей одяг зроблений для максимального комфорту лежачих людей. У таких випадках під пораненого підстилається нижня частина одягу, зверху накривається іншою і защеплюється на липучки”, — розповідає Ірина Ковіта.

Своїм одягом волонтерки забезпечують стабілізаційні пункти і медичні заклади, де військові проходять лікування. Також закривають особисті запити від людей, чиї рідні постраждали на фронті. На сьогодні команда має сформований перелік місць, куди відправляють свої вироби. Серед них і ті, де проходять лікування бійці з Донеччини.

Також в асортименті є подушки, які адаптовані для людей з пораненнями.

“Це подушки у формі кісточок, вони дуже комфортні. Завдяки своїй формі їх легко покласти під руку, ногу, шию”, — каже Ірина Ковіта.

За словами Ірини Ковіти, попит на адаптивний одяг великий. Щотижня волонтерки відправляють близько 30-40 одиниць одягу.

“У нас був випадок, що нам телефонують і кажуть: “Дайте хоч три штуки, хоч чотири, хоч п’ять, все що є у вас, надішліть, будь ласка, терміново, бо вісім хлопців лежать роздягнені”. Бо неможливо вдягти звичайний одяг, якщо, наприклад, нога у спицях. Що ж ти туди натягнеш? Тому в нас був такий період, коли швидко доводилось все відшивати і відправляти, бо хлопців не було як одягнути для перевезення в лікарню”, — згадує волонтерка.

Де беруть тканину та чи приймають допомогу від людей?

Ірина Ковіта каже, що колектив має потребу в тканині. Адже адаптивний одяг хоч і має великий попит, його переважно не перуть після операцій, а викидають.

Через великий попит є і великі витрати тканини й фурнітури. Закуповують їх волонтерки власним коштом за донати небайдужих людей.

“Раз ми відкривали банку, назбирали приблизно 65 тисяч з хвостиком. На всі ці кошти ми закупили тканину і липучку. Все це коштовно зараз, на жаль. Також кидали запит, що люди можуть надіслати нам тканину. Тоді дуже багато людей відгукнулись, але ми вже все відшили. Зараз у нас є свої постачальники, але тканина дуже швидко розходиться. Наприклад, нам допомагала місцева швейна фабрика, віддавали свої залишки. В рулоні було 66 метрів і ми його за два понеділка скроїли, рулона немає”, — розповідає Ірина Ковіта.

Волонтерки також приймають звичайний одяг, переробляючи його в адаптивний. Однак беруть у роботу лише одяг у гарному стані, зношені речі чи з секонд-хенду не приймають. Кажуть, що для захисників роблять лише якісний одяг, який не зіпсується при першому ж використанні.

“Нам з Полтави надсилали величезні коробки одягу. Це був новий одяг, мабуть якісь залишки з гуманітарної допомоги. І ми адаптували його: розрізали футболки по плечових швах, розрізали штани, шорти і пришивали туди готові вставки і липучку. Тому також можна, якщо у людей є якісь речі, навіть хай це не нові, але в гарному стані, то ми можемо їх взяти й адаптувати для поранених”, — каже волонтерка.

Як допомогти Миргородському громадському колективу “Шиття без меж”

Зараз волонтеркам дуже потрібна тканина, бажано бавовняна. Підходить будь яка, навіть з візерунками. Також можна надіслати одяг у гарному стані для подальшої адаптації.

Якщо ви бажаєте допомогти волонтеркам, відправляйте тканини та одяг за адресою: місто Миргород, відділення “Нової пошти” №2 або №1 (вантажне). Посилку відправляйте на ім’я Ірини Ковіти, телефон: +380 (50) 511 2531.

Також можете відправляти Укрпоштою за індексом 37604.

Крім цього, волонтерки збирають кошти на тканину для адаптивної білизни. Долучайтесь, надсилаючи кошти в конверт ПриватБанку (номер картки конверта: 5168 7521 3793 1260).

Читайте також:

• Біжу за тих, хто в берцях: історія переселенки з Бахмута, яка бере участь в благодійних забігах в Німеччині
• Як бахмутянка Анна Голубцова допомагає жінкам ветеранів через вокалотерапію
• Чаї, душі та білизна: як волонтери ГО “Бахмут Український” допомагають армії

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Наталя Босак — переселенка з Донеччини, яка на початку повномасштабного вторгнення евакуювалася в Німеччину. В цій країні Європейського Союзу розпочалося нове життя — від навчання німецької для роботи провізором до регулярної допомоги ЗСУ. І важливою частиною цього темпу став біг.

Про свої спогади про Бахмут, благодійні забіги та допомогу армії Наталя Босак розповіла редакції Бахмут IN.UA.

Про життя в Бахмуті та евакуацію

Наталя Босак — переселенка, яка народилася в Сіверську. Це місто вона пам’ятає, як маленьку та затишну локацію на Донеччині, де “всі один одного знають і допомагають”. Спочатку вона закінчила медичне училище й працювала в місцевій лікарні, а згодом вступила до Національного фармацевтичного університету в Харкові.

За фахом провізор, вона працювала в аптеках Сіверська, а з 2012 року — в Бахмуті. До повномасштабної війни протягом п’яти років була завідувачкою аптеки “Арніка” біля поліклініки.

Бахмут для жінки став домом та частиною особистої історії: перші побачення в кінотеатрі “Побєда”, прогулянки парком, зустрічі з друзями під час новорічних свят.

Війну героїня зустріла в Бахмуті.

“На початку повномасштабної війни я була вдома, працювала. Чоловік з перших днів долучився до війська, пішов воювати, пішов добровольцем. Я продовжувала працювати“, — пригадує Наталя Босак.

Через війну жінка почала відчувати сильний страх за родину. Його пік, за словами жінки, припав на кінець березня. Саме тоді вона у компанії доньки, мами та тітки виїхали за кордон.

Зараз вони проживають у Німеччині. Героїня каже, що німці дуже допомагають, однак адаптація була складною через мову, менталітет і відсутність знайомого оточення. Вона навчається на спеціалізованому курсі німецької мови для провізорів (рівень С1). Попри нове життя за кордоном, жінка мріє повернутися в Україну:

“Це наша земля, це наше повітря, це наша атмосфера. Навіть під звуки вибухів у Лук’янівці в Києві я спала краще, ніж у Німеччині. Бо це — мій дім“, — резюмує співрозмовниця.

Перші благодійні забіги — спосіб бути ближчою до ЗСУ

Наталя Босак зізнається, що шукала спосіб підтримати чоловіка та українське військо. Саме тоді вона побачила оголошення від організації “Гуркіт”, котра збирала гроші для 109 бригади ЗСУ, в якій воював чоловік героїні.

“Це був першій мій забіг на 5 кілометрів. Дуже важко, коли ти не можеш вплинути ситуацію та змінити якісь події, які відбуваються навколо. Проте, забіги — це моє “я можу“, — додає біженка з Бахмута в Німеччині.

З того часу Наталя Босак активно долучається до благодійних забігів, намагаючись підтримати українських захисників та захисниць.

Найважчим забігом, за словами героїні, став той, який пройшов наприкінці серпня на День пам’яті загиблих військових. Тоді учасники мали роздруковані імена загиблих, про яких вони хотіли нагадати світові.

“Я бігла з ім’ям чоловіка моєї найкращої подруги на ім’я Андрій Лаврушко, який загинув під час виконання бойових дій. Залишилося двоє маленьких діток, п’ять рочків, хлопчик і дівчинка. Вони також сумують за татом. Це такий був дуже важливий для мене забіг і водночас дуже важкий. Я перші, мабуть, 15 хвилин просто плакала, тому що дуже важко було стримати емоції. Усі кроки давалися дуже важко, особливо із розумінням того, що ти був на похоронах та кожен день підтримуєш подругу“, — пригадує жінка.

Загалом Наталя Босак активно долучається до діяльності різних гуманітарних та благодійних організацій. Лише за останній час вона брала участь в:

• бігозбір “Спека-2025”, де партнери автоматично донатять за кожен подоланий кілометр;
• забіг “Чисте небо” на підтримку 1020-го зенітно-ракетного полку, де служить її чоловік;
• відкриття зборів на авто та спорядження для його підрозділу;
• участь у заходах української організації Viche в Берліні — маршах, протестах, акціях до 24 лютого та Дня Незалежності.

Тренування та фізична підготовка

Жінка бігає ще зі школи, нині — майже щодня. Каже, що для участі у благодійних забігах не потрібно бути професійним спортсменом, адже організатори продумують одразу декілька маршрутів: від 400 метрів та до 10 кілометрів.

Наталя Босак рекомендує базові речі — підтримувати власне тіло в тонусі:

“Саме елементарне – зарядка, маленькі пробіжки та обов’язково ставити собі такі цілі одразу на 5-10 кілометрів достатньо і кілометр пробігти. Головне — це відчути себе залученим. З таких маленьких справ і буде наша Україна“, — додає співрозмовниця.

Читайте також:

• Теплі спогади про дім: історія переселенки Світлани Харіної, яка оживляє локації Бахмута через ШІ
• “Моя мотивація — в можливості представляти Бахмут”: історія школярки Анни Павленко, яка очолила раду лідерів учнівського самоврядування Донеччини
• Як бахмутянка Анна Голубцова допомагає жінкам ветеранів через вокалотерапію

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!