У 2024 році військовослужбовці за законом мають право на соціальний захист, виплати та компенсації. Зокрема, це стосується одноразових виплат при звільненні зі служби.

Детальніше про те, як працює одноразова виплата та на які суми можна розраховувати, дізнавайтесь в матеріалі Бахмут IN.UA

Одноразова виплата військовим при звільненні

Військовослужбовцям, які звільнилися зі служби, можуть отримати 50% місячного грошового забезпечення за кожен календарний рік служби. Таку виплату можуть отримати всі, окрім строковиків, які звільняються за станом здоров’я.

Також одноразову виплату від держави надають за наявності у військового вислуги не менше 10 календарних років, якщо вони звільняються на підставі:

• віку;
• скорочення штатів або проведення організаційних заходів;
• закінчення строку контракту;
• безпосереднього підпорядкування близькій особі;
• систематичного невиконання командуванням умов контракту;
• настання особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину віком до 18 років.

Офіцери, які проходять кадрову військову службу й звільняються за власним бажанням та інші військовослужбовці, які звільняються через сімейні обставини або з інших поважних причин, можуть отримати одноразову виплату в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Однак лише за наявності вислуги в 10 календарних років і більше.

Варто зазначити, що при повторному звільненні з військової служби також може бути призначена грошова допомога. Її виплачують за період з моменту зарахування й до останнього дня без урахування періоду попередньої служби.

Читайте також:

• Скільки отримують військові пенсіонери: пояснення
• Скільки зароблятимуть військові у 2024 році: мінімальна та максимальна сума
• Виплати військовим за поранення: на яку суму розраховувати

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Посилаючись на TCН, низка українських медіа повідомили про реєстрацію нового законопроєкту про військову поліцію, згідно з яким легалізуються грошові винагороди за “доноси” на осіб, що уникають мобілізації.

Втім, — це фейк. Згаданий законопроєкт про військову поліцію раніше був відхилений Верховною Радою, а отже не є чинним. Також теза про винагороду за “донос” на ухилянтів не є правдива, оскільки мова йшлась лише про дезертирів.

Винагорода за доноси: початок фейку

Від 5 червня українські медіа поширюють новину про те, що у Верховній Раді нібито планують запровадити створення “партизанської мережі”, яка б за гроші повідомляла правоохоронцям про військовозобов’язаних чоловіків, що уникають служби. Ця діяльність начебто стане можлива, завдяки змінам у новому законопроєкті про військову поліцію. 

У своїх джерелах низка медіа посилались виключно на матеріал TCН, де публікували окремі статті законопроєкту та коментарі на них від адвокатки Катерини Аніщенко. Адвокатка загалом припустила, що згідно із законопроєктом про військову поліцію, цивільних будуть “заохочувати надавати інформацію відносно правопорушника, дезертира і так далі”. Втім, у тексті не вказано про легалізацію “доносів” на ухилянтів, як про це писали інші медіа у своїх заголовках.

Закон про військову поліцію: коментар юриста

Такий законопроєкт справді існує. 31 травня 2024 року у парламенті зареєстрували закон № 6569-д про створення військової поліції, який не пройшов перше читання і був знятий з розгляду Верховною Радою. Але жодне згадане медіа не вказали, що цей законопроєкт є відхилено.

Адвокат Олег Романенко прокоментував звідки, на його думку, з’явилось припущення щодо “доносів” на ухилянтів у відхиленому законопроєкті: «У проєкті передбачено, серед інших повноважень військової поліції, зайняття оперативно-розшуковою діяльністю (ред. — ОРД), та серед обов’язків — сприяння мобілізаційним заходам. Оскільки ОРД це і є серед іншого співробітництво з громадянами на конфіденційній основі, то додумали фейк про те, що вона буде скерована на пошук ухилянтів».

Кіберполіція на фоні масового поширення інформації також прокоментувала новину. Вони повідомили, що станом на зараз військової поліції в Україні не існує, тому нібито пропозиції українським громадянам винагороду за співпрацю у виявленні ухилянтів — є фейк. 

Посилаючись на інші ЗМІ, просимо українські медіа бути уважними та перевіряти першоджерела будь-якої інформації, яка торкається військової теми й може спричинити паніку та недовіру в суспільстві. 

Читайте також:

• Фотофейк: Випускникам львівських шкіл видали стрічку із зображенням карти України без Криму
• Маніпуляція: “фінський журналіст” розповідає про вбивство ЗСУ мирного населення в Авдіївці
• Фейк: Україна застосовує хімічну зброю на Донбасі та Харківщині

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

У європейському контексті фемінізм виступив однією з найвпливовіших течій XX-XIX століття, ціллю якої завжди були рівність прав жінок та чоловіків, боротьба з сексизмом, гендерною дискримінацією, а також з насильством щодо жінок. Ці ідеї далеко не нові для України, адже багато відомих історичних постатей були її прихильниками.

Редакція Бахмут IN.UA до Міжнародного дня фемінізму, який відзначають у світі 30 травня, підготувала список видатних діячок цього руху в історії України.

Історія фемінізму

Фемінізм — це рух за права жінок, який має давню історію. Виник він у ХІХ столітті, коли жінкам було вже нестерпно бути безправними рабинями патріархального суспільства. 

Дослідники вважають, що XIX і початок XX століть — це період виникнення “першої хвилі” фемінізму, яка часто асоціюється з суфражистським рухом жінок. Його учасниці вимагали надання жінкам права голосу на виборах, можливості здобувати вищу освіту, гідних умов праці та скасування дитячої праці. Першою країною, де цей рух став популярним, стала Франція, а пізніше до неї приєдналися Нідерланди, Велика Британія та США.

“Друга хвиля” феміністичного руху з’явилася на початку 1960-х років. Вона акцентувала свою увагу на сталих гендерних стереотипах, а також на тому, що жінки — це окремі індивіди з власними потребами, бажаннями та правами. Учасниці цього етапу феміністичного руху також розпочали дискусію про сексизм та насильство в суспільстві.

На початку 1990-х років вже виник фемінізм “третьої хвилі“, який триває й досі. Учасниці цього етапу феміністичного руху, спираючись на здобуті другою хвилею громадянські права, взяли за основу, почали виступати за квір-теорію, антирасизм, інтернаціоналізм і дестереотипізацію жінок. Вони також говорять про домашнє насильство, виступають за використання фемінітивів у мові, бодипозитив.  

Як зазначає кандидатка соціологічних наук, доцентка кафедри соціології Національного університету “Києво-Могилянська академія” Тамара Марценюк, наразі у світі не завершилася друга хвиля фемінізму, а при цьому вже йде третя — тобто, вони йдуть паралельно.

Фемінізм не обійшов стороною й Україну. Наша країна в плані боротьби жінок за права бути рівними з чоловіками не пасла задніх, адже майже з самою появою ідеї в нашій країні почали з’являтися феміністки, імена яких ми знаємо й сьогодні.

Леся Українка

Леся Українка — одна з найвідоміших жінок за всю історію України, яка була феміністкою. За словами поетеси Лесі Демської-Будзуляк, батьки Лесі Українки з самого її дитинства хотіли виростити інтелігентну дівчину. При вихованні активно використовувалися ідеї європейського просвітництва, зокрема, толерантність

У своїй творчості Леся Українка відкинула патріархальний устрій та почала висвітлювати межі й обставини, у яких жінка мала досить сил, щоб постояти за себе як за особистість. Наприклад, відома поетична драма “Камінний господар” — це історія Дон Жуана, якого двічі подолали Долорес та донна Анна. Сам образ цих героїнь сильний, з власною думкою. Він також позбавлений класичних стереотипів для жінок в українській літературі, який існував раніше.

Сама Леся Українка так визначила задум драми: 

“Ідея її — перемога камінного, консервативного принципу, втіленого в командорі, над роздвоєною душею гордої, егоїстичної жінки донни Анни, а через неї — і над Дон-Жуаном, лицарем волі”. 

Іншими словами, саме Леся Українка однією з перших в українській літературі почала розкривати ідеї фемінізму в класичному прояві. 

Ольга Кобилянська

Іншою представницею феміністичного руху в українській історії є письменниця-модерністка Ольга Кобилянська, яка до того ж була активною учасницею руху за права жінок на Буковині. 

Бажаючи реалізувати феміністичні ідеї, відома культурна діячка стала однією з ініціаторок створення “Товариства руських жінок”. У брошурі цієї організації, яку написала сама Ольга Кобилянська, описувались важке становище жінок, активно просувалися рівність між чоловіками та жінками, а також право жінок на гідне життя.

Ідеї феміністичного руху проявлялися й у творчості. Героїні письменниці — це сильні образи з чіткою життєвою позицією. Вони позбавлені романтичних рис характеру та готові у будь-який момент кинути виклик суспільству. На противагу цьому, чоловіки у творах Ольги Кобилянської постають перед читачами слабкими. Деякі дослідники пов’язують такі дії авторки з українським патріархатом і консерватизмом, які були актуальними в минулому.

Наталія Кобринська

Біля витоків організованого українського фемінізму стояла Наталія Кобринська — письменниця та громадська діячка, 

Шлях фемінізму Наталії Кобринської почався у 1883 році, коли вона опублікувала оповідання “Шумінська”, а через рік повість “Задля кусника хліба”. Саме Тоді Наталія Кобринська зрозуміла, що мета її життя — реалізація феміністичних ідей через літературу.

Письменниця відома й тим, що стала ініціаторкою створення першої української жіночої організації “Товариство руських жінок”, а також випуском монументального альманаху “Перший вінок” — антології жіночої літературної творчості України, який став основою для створення жіночих часописів в Україні. Наталія Кобринська також просувала ідеї надання жінкам права навчатися в університетах та гімназіях, для чого збирала підписи різних громадських діячів.

Мілена Рудницька

Мілена Рудницька – одна з найяскравіших діячок України XX століття. Вона досягла успіху і як викладачка, і як політикиня, і як літераторка, і як журналістка. Вона також очолювала Спілку українок та була ідеологинею жіночого руху Західної України.

Громадська діячка вела активну роботу не тільки з реалізацією ідей фемінізму в суспільстві, але й з іншими проблемами. Зокрема, саме вона стала однією з ключових постатей, що розкрила світові становище українців на Галичині після польської Пацифікації — злочину проти цілої нації, який супроводжувався  масовими арештами, побиттям та вбивствами людей, закриттям і руйнуванням установ на Галичині. Трохи пізніше, у 1933 році, Рудницька ініціювала розгляд Голодомору в Україні в Лізі Націй.

Софія Окуневська

Жінки не могли вступити до університету в Австро-Угорській імперії XIX століття. Проте, існує приклад Софії Окуневської, яка кинула виклик патріархальній системі та стала першою лікаркою у Австро-Угорщині.

На превеликий жаль, навіть отриманий диплом та захищена дисертація не змогли гарантувати лікарці гідну роботу: не через професійну нездатність, а, тому що вона — жінка. Однак Софія продовжувала практикуватися у добродійній приватній “Народній лічниці” для бідних, яку очолив її двоюрідний брат Євген Озаркевич. Трохи згодом вона організувала курси для сестер милосердя, потім — курси акушерок.

Одним із найбільших досягнень лікарки можна вважати те, що вона першою почала  використовувати променеву терапію в боротьбі з онкологією на Галичині та в усій Австро-Угорщині.

Софія була талановитою й ерудованою, тож, крім медицини, вона реалізувала свій потенціал й у літературі. Свої твори вона опублікувала у жіночому виданні “Перший вінок”.

Сучасний український фемінізм

Фемінізм як організований жіночий рух, ідеологія і культурна традиція продовжує розвиватися й сьогодні. Насамперед цьому треба завдячувати дослідникам і дослідницям із літературознавчих студій, зокрема, докторкці філологічних наук, професорці Києво-Могилянської академії Соломії Павличко. Науковиця заснувала у 1992 році видавництво “Основи”, яке вже після її смерті випустило книгу з лаконічною назвою “Фемінізм”.

Справу, яка почала Соломія Павличко на початку незалежності України, продовжують багато чоловіків, жінок, громадських організацій та медіаресурсів, з підбіркою яких редакція Бахмут IN.UA пропонує ознайомитися за посиланням.

Читайте також:

• Як росія намагалася присвоїти собі бахмутську кінорежисерку
• Скіфи, обереги та “буденки”: 10 маловідомих фактів про українські вишиванки
• Вкрадені відкриття: десять видатних жінок-вчених, чия слава дісталася чоловікам

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!