Художниця Алла Горська тісно пов’язана з Донеччиною. Її монументальні роботи були в Маріуполі. Вона — дисидентка, яка наперекір погрозам КДБ, створювала мальовничі проукраїнські мозаїки. За своє життя Алла пережила блокаду й перейшла на українську мову, народившись у зросійщеній родині. Вона ніколи не боялася висловити чітку позицію у суспільстві СРСР. За це жінка поплатилася життям.

Більше редакції Бахмут IN.UA про Аллу Горську розповів бахмутський історик Микита Безмен.

Життя Алли Горської

Алла Горська народилася 18 вересня 1929 року в Криму. Її батьку Олександру судилося стати фундатором радянського кіновиробництва. Наприклад, в 1931 році батько Алли працював директором Ялтинської кіностудії.

Потім родина починає переїзди по містах СРСР. В 1932 році батько Алли працює в москві, а вже через рік, у 1933 році, сім’я переїздить до ленінграду. Напередодні радянсько-німецької війни батько Алли поїхав до Монголії знімати фільм “Його звуть Сухе-Батор”. Війна застала Аллу в Ленінграді та змусила пережити блокаду. В 1943 році сім’я була евакуйована до Алмати, а потім в цьому же роціпереїхала до Києва.

З 1946 року Алла Горська навчалася у Київській художній середній школі імені Тараса Шевченка. Викладачем з фаху був Володимир Бондаренко. У подальшому виборі вагань не було: Горська вступила на живописний факультет Київського художнього інституту.

Влітку 1952 року Алла одружується з однокурсником Віктором Зарецьким. Через два роки, закінчивши інститут, вона працювала за фахом у галузі станкового й монументального живопису. Твори Горської експонувалися на виставках. В 1959 році за роботи шахтарського циклу прийнята до Спілки художників. Деякий час Алла Горська навіть викладала малюнок в Республіканській художній школі.

У 60-х роках Алла Горська, заручившись підтримкою інших дисидентів, створила клуб молоді “Сучасник” і почала потроху переходити на українську в побуті. Алла була вихована у повністю російськомовній сім’ї та ніколи не вивчала українську мову в школі. Жінка почала опановувати українську вже у свідомому віці.

Алла брала участь в організації заходів з просвіти, підготовці щорічних Шевченківських свят. Вона також плідно займалася мистецькою діяльністю, створивши серію монументально-художніх робіт.

Завдяки її активності з’явилася традиція покладання квітів до пам’ятника Кобзаря у парку Тараса Шевченка в Києві. Це партія сприйняла як “зухвалу інспірацію буржуазних націоналістів”. У 1965 році було заарештовано багатьох друзів і знайомих Горської. Цей рік став для неї початком діяльної участі в русі опору, через що її художня творчість була приречена на “радянські провали”.

Горську постійно викликали в КДБ, погрожували страшною розправою

Горська матеріально й морально підтримувала родини політв’язнів, листувалася з ними. Вона часто Їздила на судові процеси своїх однодумців, збирала кошти на допомогу сім’ям засуджених та організовувала зустрічі з тими, хто повертався з таборів. Правозахисники, які поверталися з ув’язнення, зверталися до Горської за допомогою й отримували її.

В 1965-1968 роках Алла Горська брала участь в акціях протесту проти розправ над українськими правозахисниками Богданом і Михайлом Горинями, Опанасом Заливахою, Святославом Караванським, Валентином Морозом, Вячеславом Чорноволом та іншими, через що зазнала переслідувань з боку радянських органів безпеки. Певним захистом було те, що Горська з групою митців виконувала монументальні художні роботи у Донецьку, які вважались важливими та мали ідеологічний ухил.

Вбивство Алли Горської

У квітні 1968 року Горська та ще 139 діячів науки й культури підписали лист-протест до тодішніх керівників СРСР у зв’язку з незаконними арештами та закритими судами над дисидентами. Тоді почалися адміністративні репресії проти “підписантів”, кагебістський тиск. Аллу Горську ж виключили зі Спілки художників.

Києвом і Україною пішли чутки про існування підпільної терористичної бандерівської організації, керованої західними спецслужбами. Однією із керівників цієї організації називали Горську. Через це за Горською стежили та переслідували, іноді навіть демонстративно. Жінка за декілька днів до вбивства склала протест до Верховного суду УРСР про незаконність і жорстокість вироку.

28 листопада 1970 року Аллу Горську вбили в домі родини у Василькові, що в Київській області. Похорони художниці відбулися 7 грудня 1970 року на Берковецькому цвинтарі в Києві. Ця подія перетворилася на мітинг протесту проти панівного комуністичного режиму в Україні.

Алла Горська до останнього дня свого життя відстоювала право українців на власну культуру, при цьому не будучи змалечку причетною до України. Алла Горська сама взяла на себе тяжку долю українського народу. Імовірно вбивство скоїли співробітники КДБ, але всі докази страшної розправи знищені ще в 1990-х роках.

Читайте також:

• “Світський біс” та чай з ромом: 10 маловідомих фактів про легендарного Тараса Шевченка
• 10-тисячний мітинг в Донецьку та вбивство Чернявського: історія спротиву
• Сварився з Петлюрою та став міністром пошт: розповідаємо про бахмутянина Микиту Шаповала

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Бахмутська метеостанція — це один із найстаріших подібних об’єктів України, який розмістився у селищі Опитному на південній околиці Бахмута. До війни саме вона обслуговувала всю північ Донеччини.

Детальніше про те, як з’явилася метеостанція поблизу Бахмута, розповіли представники Бахмутського краєзнавчого музею.

Історія Бахмутської метеостанції

Бахмутська метеорологічна станція з’явилася у 1886 році, коли її створили за рішенням міської управи. Тоді спостереження за погодою проводили працівники залізниці, але вони були нерегулярними. Регулярні ж метеоспостереження розпочалися у 1906 році, коли в місті утворили станцію 3-го розряду, яка діяла до 1923 року.

У 1924 році, після створення “Укрмету”, станцію перейменували на “Метеорологічну станцію Артемівськ” 20-го розряду.

З 1943 по 1975 роки станція працювала в районі залізничної станції Бахмут-II. З 1 травня 1975 року її перенесли до села Опитне на територію Донецької дослідної станції садівництва, де щоденні метеопоказники були важливими для місцевих садівників та селекціонерів.

У 2010 році розпочалося будівництво нового приміщення для метеостанції, яке було введене в експлуатацію в червні 2011 року. У 2014 році метеостанція опинилася в зоні АТО, порушився зв’язок із Донецьким регіональним метцентром. Узимку 2014–2015 років фахівці працювали без електропостачання, опалення та води, але продовжували спостереження.

З 1 травня 2016 року станція отримала назву “Метеорологічна станція Бахмут 2-го розряду” й увійшла до Міжнародної мережі спостережень. Метеостанція не робила власних прогнозів, а збирала і передавала дані кожні три години до Маріупольського та столичного гідрометцентрів. Від них отримували прогнози для Бахмутського району, після чого метеорологи інформували місцеву владу та служби.

Від початку роботи та до 2022 року спостереження переривалися лише двічі: під час громадянської війни 1917–1921 років та у період нацистської окупації. Після визволення Бахмута у 1943 році станція відновила свою роботу через 12 днів.

Читайте також:

“Регіон, куди їхали рятуватися”: історик Роман Молдавський про Голодомор на Донеччині 

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

У 2016 році у Бахмуті вшановували річницю Дня Гідності та Свободи, щороку цей день припадає на 21 листопада на честь початку двох революцій: Помаранчевої революції та Революції Гідності. Бахмутяни дивилися стрічку про події на Майдані, співали гімн, та згадували події Євромайдану.

День Гідності та Свободи в Бахмуті

У 2016 році в Бахмуті ГО “Бахмут Український” організував акцію та мітинг до річниці Революції Гідності. На площі Свободи перед Міським центром культури та дозвілля зібралась місцева влада, студентство, військові та духовенство.

Архівний репортаж Бахмут IN.UA

Читайте також:

Вулиця Героїв Небесної Сотні у Бахмуті: на честь кого вона названа

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!