Щороку, 9 березня, люди з усього світу святкують день народження Тараса Григоровича Шевченка — легендарного поета, прозаїка, мислителя, живописця, графіка, громадського діяча та справжнього пророка для всього українського народу. Його життя — це символ боротьби українського за свободу, за власне право на існування. Утім, за цим образом все ще стоїть талановита людина.

Про те, як жив Кобзар та які факти з його життя майже ніхто не знає, дізнавайтесь в матеріалі Бахмут IN.UA.

Біографія Тараса Шевченка

Життя Тараса Шевченка було цікавим з самого початку. Він народився 9 березня 1814 року в селі Моринці, що на Черкащині, в багатодітній родині кріпаків. Дитинство майбутній поет провів у селі Кирилівка, яким володів генерал-лейтенант Василь Енгельгардт. Грамоти Тарас навчився, коли вступив на службу до місцевого дяка — вчителя Павла Рубана. Після завершення навчання, молодого хлопчину забрали в прислугу до поміщика Енгельгардта. Там він спочатку був кухарчуком, а згодом козачком. Пан досить швидко помітив молодого Шевченка, а особливо його жагу до живопису. Він вирішив надати йому шанс на навчання, бажаючи після цього отримати Шевченка в ролі особистого художника.

Таким чином, вже у 1831 році Шевченко зміг потрапити в Петербург, де навчався малювати та почав писати перші твори. Тарас швидко почав отримувати й корисні зв’язки. Так, він познайомився  з художниками Карлом Брюлловим та Василем Жуковським, які помітили неабиякий хист молодого хлопця. Саме вони згодом викупили Шевченка з кріпацтва. 

Вже маючи статус вільної людини, Шевченко продовжив навчатися в Петербурзькій академії мистецтв. Він в цей час багато малював та створив рукопис своєї майбутньої збірки “Кобзар”, яка увійде в історію.

У 1844 році майбутній письменник переїхав до Києва, де влаштувався на роботу в тимчасову комісію з питань розгляду старих актів. Саме в цей час Шевченко познайомився з Костомаровим, що вплинуло на формування його політичних поглядів. Як результат, Шевченко вступив до Кирило-Мефодіївського братства.

За вірші збірки “3 літа” Тарас Шевченко був заарештований. Вирок йому надали досить швидко — заслання. Під арештами та на засланнях митець загалом провів 10 років.

Після звільнення поетові було заборонено їхати до України. Лише 1859 року він зміг нарешті приїхати на Батьківщину, де його знову заарештували. Приблизно у той же час, світ побачила остання збірка Шевченка, яка отримала назву “І виріс я на чужині…”.

10 березня 1861 року Тарас Шевченко помер у Петербурзі. Його поховали на Смоленському кладовищі. Згодом, як і було вказано в його заповіті, прах поета перевезли до України та перепоховали на Чернечій горі, біля Канева, що на Черкащині.

Факт 1. Заповіт батька

Тарас Шевченко з малечку виділявся з-поміж своїх братів та сестер, через що не дуже був придатний для хатнього й сільського господарства. У його усному заповіті були такі слова: “Синові моєму Тарасу з мого хазяйства нічого не потрібно. З нього буде або щось дуже добре, або велике ледащо”. Саме тому Тарас був єдиним з сім’ї, кого віддали до дяківської школи, яка стала початком його шляху.

Факт 2. Поліглот Шевченко

Тарас Шевченко при житті вчив багато мов світу, серед яких була навіть французька. Однак, повністю опанувати зміг лише українську, російську та польську мови. Останню він вивчив у 16 років для того, щоб бути ближчим до польки Дзюні Гусиковської, яку він покохав у Вільно. 

Факт 3. Ціна викупу

Загальновідомий факт — художники Карл Брюллов та Василь Жуковський викупили Шевченка за 2,5 тисячі рублів. Утім, мало хто знає наскільки це велика сума. Вона була еквівалента 45 кілограмів срібла або нинішнім 40 тисяч доларів. 

Заробити таку суму художники змогли за допомогою продажу портрета Василя Жуковського на аукціоні. За деякими даними, частина грошей для викупу була надана імператорською сім’єю. Ще 400 рублів виділила сама імператриця олександра федорівна і по 300 рублів — спадкоємець престолу олександр II й княгиня олена павлівна.

Факт 4. “Світський біс”

Коли Тараса викупили, йому було 24 роки. Молодий чоловік, який все життя провів у неволі, нарешті відчув ковток свободи. Це призвело до того, що Кобзар став так званим тусовником. Він регулярно відвідував різноманітні богемні зібрання, грав у карти. Іван Сошенко, який також доклав сили для викупу Шевченка, писав, що у молодого чоловіка вселився “світський біс”.

Факт 5. Товариство алкоголіків

Існує міф,  що при житті Шевченко міг бути алкоголіком. Він базується на тому, що видатний українець деякий час належав до товариства “Мочиморди”, до яких входили хлопці, які “мочили морди в алкоголі”. В ньому також брав участь Яков де Бальмен — друг Тараса Шевченка, якому він присвятив поему “Кавказ”.

Факт 6. Гастрономічні вподобання

При житті Тарас Шевченко дуже любив смачну їжу та напої. Так, улюбленою стравою Тараса Шевченка, як згадують його друзі, був борщ із сухими карасями, свіжою капустою і приправами. Своєю чергою, улюбленими напоями були кава по-віденськи та чай з дорогим ромом. 

Факт 7. Різноманітний творчий доробок

За своє життя Шевченко написав 237 віршованих, 11 прозових та 2 драматичних твори.

Крім того, він створив понад 1000 картин, серед яких збереглися 835 художніх творів. Шевченко творив у різних стилях, серед яких були навіть портрети голої натури.

Факт 8. Шевченко та Україна

15 років — лише стільки поет провів на території України за все своє життя, 14 з яких — це дитинство та життя з поміщиком Енгельгардтом. Вже у дорослому віці Кобзар приїжджав в Україну лише погостювати.

Факт 9. Шевченко та жінки

Тарас Шевченко багато разів за своє життя закохувався. Серед симпатичних йому жінок були:

• односелиця Оксана Коваленко; 
• польська швачка Дзюня Гусиковська; 
• натурниця Амалія Колберг;
• княжна Варвара Рєпніна-Волконська; 
• дружина полковника Ганна Закревська; 
• дружина коменданта Новопетровського укріплення Агата Ускова;
• 14-річна актриса Катерина Піунова; 
• служниця Ликера Полусмак. 

До самої смерті Тарас Григорович мріяв знайти кохання і побудувати сім’ю, але ні з ким не склалися тривалі стосунки.

Зазначимо, що існують чутки, що у поета міг бути роман із дружиною Михайла Максимовича Марією. Вони з’явилися через те, що жінка народила сина через 9 місяців після початку їхнього тісного спілкування з Шевченком.

Факт 10. Шевченко-рекордсмен

Тарас Шевченко має декілька рекордів. На його честь встановили 1384 пам’ятників у понад 35 країнах світу, серед яких Бразилія, Китай, США тощо.

Інший рекорд пов’язаний з “Кобзарем”. Український майстер Микола Сядристий створив найменше у світі видання головного збірника Шевченка, яке має розмір близько половини квадратного міліметра. Гортати сторінки такого збірника можна лише за допомогою кінчика загостреного волоска.

500 м² — це площа найбільшого портрета Тараса Шевченка. Він розташований в Харкові на стіні 17-поверхового будинку за адресою: проїзд Садовий, 30.

Читайте також:

• Сварився з Петлюрою та став міністром пошт: розповідаємо про бахмутянина Микиту Шаповала
• Заборонена буква “ґ” й перша згадка: 15 цікавих фактів про українську мову, які ви не знали
• Трипільці, Київська Русь та Барбадос: сім цікавих фактів про український тризуб

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Ворожа пропаганда десятиріччями намагалася запевнити мешканців сходу України, що ці території є російськими і що тут живе російськомовне населення, яке, мовляв, хоче бути ближчими до росії. На жаль, частково ці наративи вкорінилися у свідомості. Водночас люди Донеччині, разом з усією Україною, були долучені до поширення української ідентичності та відстоювання права на відновлення незалежності нашої держави.

Як це було і яку роль в цьому грали бахмутяни читайте в матеріалі Бахмут IN.UA.

Боротьба донеччан з росією

Ледве не кожне покоління українців за останні століття мали боротися за власну ідентичність та країну. Майже завжди ця боротьба проходила саме з росією та її авторитарними попередниками. 

Під час радянської окупації російська влада спробувала зупинити опір українців за допомогою репресії та пропаганди. Це, на жаль, дало свої результати, особливо на сході країни через безпосередню близькість до кордонів агресора. Тим не менш, на Донеччині активно розвивалися проукраїнські рухи, які не забували свою історію та намагалися нагадати про неї своїм співгромадянам.

Цим вони наближали відновлення незалежності країни, звільнення нашої держави від окупації. Володимир Березін та Галина Олійникова, активісти, які боролися за вільну Україну ще з радянських часів та Ігор Тодоров, який довгий час викладав у Донецькому національному університеті імені Василя Стуса, розповіли редакції Бахмут IN.UA про те, як розвивався та функціонував український активізм на теренах Донецької області. 

Наратив про “руській Донбас”

Ще у 2014 році росіяни прийшли окуповувати український схід із наративом про те, що Донбас — це російська земля або земля російськомовного населення. Перше твердження це нахабна пропаганда, адже історія регіону демонструє зворотні дані. На сайті Ukrainer можна детально прочитати про те, як росіяни штучно заселювали ці землі російськими солдатами ще за часів петра І. Практика штучного заселення окупованих регіонів росіянами задля розмивання національної ідентичності була вигадана не в радянському союзі й практикувалася задовго до його створення.

Результати такого “освоєння” територій російською імперією можна прослідкувати через статистку населення регіону. У створених у 1802 році Катеринославській та Херсонській губерніях станом на 1851 рік українців у першій проживало 70% (703 699 осіб), а росіян 3% (30 000). У Катеринославській губернії за переписом 1897 року українців було 69,7%, а росіян вже 17,3%.

У склад Катеринославської губернії входив, зокрема, і Бахмутський повіт. Тому, схід України не є російськими землями, а є тим місцем, яке протягом століть страждало від окупаційних практик рф та її попередників, адже ще у XVI-XVII століттяї на територіях, які у майбутньому стануть Донецькою областю, мали свої зимівники українські козаки. 

Саме імперська політика створила реальність, коли багато людей на сході України використовували російську для спілкування. росія масово заселяла український схід росіянами. Глобальною причиною була спроба розмити українську ідентичність. На практиці це спочатку робилося через недостачу робочих рук у період індустріалізації, а потім росіяни займали місце зморених Голодомором українців. 

Така практика переселення продовжилася і в період існування радянського союзу.

Хоча навіть такі процеси не змогли викорінити українськість Донеччини цілковито. Наприклад, під час політики коренізації у 20-ті роки ХХ століття виходили газети українською мовою. За словами Ігора Тодорова, мешканці навколишніх сіл біля Донецька, недивлячись на активну русифікацію після відміни коренізації у 30-х роках, продовжували використовувати українську мову в побуті. Аналогічною ситуація була навіть в 60-ті та 70-ті роки ХХ століття.

Росія називає ці землі російськими аби виправдати свою агресію, скоєну нею за роки окупації. Хоча ці землі є українськими та такими, які велику кількість часу страждали від імперських дій російських окупантів. 

Активізм під час окупації

Багато людей на Донеччині не забували своє коріння та поширювали українські ідеї у своєму регіоні навіть під час радянської окупації. 

Галина розповідає, що саме такі люди працювали над незалежністю країни ще під час радянської влади. Коли Народний рух України ще не був партією, вони розповсюджували просвітницьку літературу, проводили зустрічі, збирали людей тощо. Далі це вже переросло в партійну роботу. Це було повсякденне життя багатьох людей, які розповсюджували українські ідеї. Для Галини було завжди зрозуміло, що її рід український, її діти будуть українцями. 

Проте, кожен прояв українськості під час радянської окупації міг призвести до проблем різного ступеню важкості, від звільнень з роботи до розстрілу. Але це не зупиняло людей, які боролися за суб’єктність української держави. 

Володимир каже, що рухом за українську мову та культуру на Донеччині став літературний журнал “Забой” у Бахмуті. Над ним працював зокрема Григорій Баглюк, український репресований письменник та  багато інших діячів. В цьому журналі підтримували революцію, але в контексті відновлення українського життя, адже люди думали, що нарешті закінчиться окупація російської імперії та відродиться Україна.

Це було до 33-го року. І весь цей потужний рух майже одномоментно було закрито. У 33-му році приїхали нквд-исти та заарештували всю редакцію журналу. Майже всі були репресовані. Редакція “Забой” була на перехресті вулиці Горбатова та Миру. Володимир згадує, що активісти просили зробити табличку, але міська рада цю ініціативу не підтримала.

Прояви активізму продовжувалися і після цього. Наприклад, у 50-х та 60-х роках на вулицях могли з’являтися жовто-блакитні прапори та інша символіка.

Березін розповідає, що якщо він спілкувався з людиною, який був визнаний радянським союзом ворогами народу, то до нього після цього приходили кдб-істи та питали, чого я з ним спілкуюся взагалі.

Всі знають імена великих українських діячів з Донеччини та борців за українську культуру як Олекса Тихий та Василь Стус. Але ними не обмежувався проукраїнський рух Донеччини. Він нараховував багато імен. Про деяких інформацію активно знищували, тому вони менш відомі, а імена деяких ми вже ніколи не дізнаємося. Але кожен з учасників проукраїнських рухів та організацій не тільки на Донеччині, а й усіх частинах України, були дотичні до відновлення державності нашої країни. 

Донеччина та загалом схід України витримали багато страждань, але не втратили свою українську ідентичність, розуміння своєї приналежності до української держави. Це стало можливим завдяки великій кількості людей, які продовжували боротьбу за країну попри страшні репресії. На жаль, зараз наш регіон потерпає від прямої агресії росії. Проте, ці території були, є та будуть українськими. 

Читайте також:

• Секретна інформація: як радянська влада приховувала трагедії на Донецьких шахтах
• “Кінь вмер, а я ні”: як Олег Віщий вчив людей оподаткуванню та обдурив смерть
• Еволюція солевидобутку: хто з європейців інвестував у бахмутську сіль

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

18 квітня у світі відзначають Міжнародний день пам’яток і визначних місць. До цього дня редакція підготувала свою добірку локацій, адже Бахмут зі своєю старовинною архітектурою та культурою мав чимало визначних місць та пам’яток. Храми, будівлі, природні ландшафти — все це згадуємо в добірці.

Свято-Миколаївська церква

Свято-Миколаївська церква у Бахмуті вважалася однією з найстаріших на території Донеччини. Відомо, що дерев’яний храм побудували 1797 році, а згадка про святиню є в “Описі міста Бахмута та його повіту”, датовану 1798 роком.

У вересні 2022 року окупанти обстріляли Свято-Миколаївський храм з мінометів. Вже тоді внаслідок обстрілів був пошкоджений купол дзвіниці. Також місцеві повідомляли про те, що в дерев’яному храмі повилітали вікна, пошкоджень зазнав і фасад. У серпні 2023 року в бахмутських пабліках з’явилися кадри знищеної Свято-Миколаївської церкви.

Бахмутський вокзал

Бахмутська залізнична станція II була відкрита в 1913 році, на лінії, що зв’язала повітове місто з головними вугільними та металургійними районами промислового Донбасу. З того часу вокзал став головною залізничною брамою Бахмута.

Поруч зі станцією була розташована цегляна башта, яку використовували для заправки паровозів. Під час Другої світової війни будівлю вокзалу зруйновано, а водонапірну башту втрачено. Вдруге вокзал зруйнували росіяни під час повномасштабного вторгнення. Окупанти понівечили споруду й перетворили її на руїну.

Бахмутський Центр дітей та юнацтва

Кожен бахмутянин міг впізнати цю будівлю, блакитний колір споруди одразу привертав до себе увагу. У січні 2023 року своє сторіччя мав би відзначати Бахмутський міський Центр дітей та юнацтва, але росіяни знищили будівлю зі сторічною історією. Центр звели ще в 1880-х роках, й хоча зараз його учні продовжують навчання дистанційно, сам заклад спалений вщент.

Бахмутський коледж транспортної інфраструктури

Бахмутський залізничний коледж раніше знали, як будинок Бахмутської повітової земської управи, над яким вперше у місті було піднято український прапор. 11 листопада 1917 року в Бахмуті відбулося українське свято з приводу сформування українського військового куреня. Командиром куреня став підосавул Дубовик.

Чисельність цієї військової частини становила 800 козаків і старшин. Після молебня голова Української повітової ради Роман Ільяшенко підніс козакам прапори і звернувся до них з такою промовою:

“…Шановні брати вільні козаки України! Даю вам цього прапора рукою українського народу повіту, од якого я є представник. Ви повинні дати обіцянку, що ви будете виконувати тільки те, чого бажає народ і вимагає Українська Центральна Рада. Я покладаю надію, що ви збережете на Україні спокій і лад”.

Сьогодні коледж знищений російськими окупантами.

Парк “Святі Гори”

На території Бахмутського району є національний природний парк “Святі Гори”. Сюди часто їздили відпочивати на вихідні бахмутяни, тут влаштовували походи, ночівлі з палатками та просто прогулювалися. У 2008 році крейдяні гори на території парку потрапили “Сім природних чудес України”.

Але за час повномасштабного вторгнення росії парк сильно постраждав та зазнав руйнації, на відновлення екосистеми підуть десятки років, ще тривалий час тут не можна буде ходити через міни та інші вибухонебезпечні предмети залишені окупантами.

Бахмутська мечеть

У Бахмуті до повномасштабної війни мешкали різні національні меншини, серед них й мусульмани. У 2020 році в місті почали зводити першу двоповерхову мечеть, через рік на будівлю мечеті вже встановили золотий купол з півмісяцем, звершити її будівництво планували до свята Курбан-байрам у липні 2022. Однак 15 травня 2022 року внаслідок російського обстрілу снаряд потрапив у дах, а сама мечеть є зруйнованою.

Нагадаємо, що в березні 2022 року військовий ЗСУ Саід Ісмагілов прочитав біля мечеті розділ у Корані Сура #48 аль-Фатх (Перемога) під час важких боїв з російськими окупантами. Раніше чоловік був імамом, головою мусульманської громади в Донецьку.

Бахмутський міський центр культури та дозвілля імені Євгена Мартинова

Бахмутський осередок культури, який з початком повномасштабного вторгнення став великим гуманітарним пунктом. Тут бахмутяни допомогали з роздачею хліба, ховалися від обстрілів. До війни центр імені Мартинова часто влаштовував концерти, цікаві заходи, сюди любили приходити батьки з дітьми. Але у вересні 2022 року окупанти обстріляли будівлю, а згодом знищили її практично повністю.

Алея троянд

Алея Троянд — одне з улюблених місць бахмутян для відпочинку, звідси відкривався гарний вигляд на місто, а ще зовсім недалеко було Набережна. Росіяни знищили Алею, тисячі червоних, жовтих та рожевих троянд в Бахмуті залишилися лише на фотографіях та у спогадах.

Дім молитви євангельських християн-баптистів

У жовтні 2023 року виповнився 31 рік з дня відкриття в Бахмуті Дому молитви євангельських християн-баптистів. Ця споруда знаходилася за річкою Бахмуткою, по вулиці Горького, 26. Свого часу будівля була однією з найкрасивіших у місті. Росіяни значно пошкодили Дім молитви, стіни святині понівечені.

Найвища будівля в Бахмуті

Найвищою будівлею в Бахмуті був педагогічний інститут. Місцеві цю споруду називали “книжка”, бо її архітектурні форми й справді нагадували напіврозгорнуту книгу. Інститут звели в 1980-х роках. Внаслідок російських обстрілів будова практично повністю зруйнована. На останніх фото, які публікували в мережі пропагандисти, було помітно лише ледь вцілілий корпус.

Читайте також:

• Як і коли в Бахмуті намагалися встановити пам’ятник Тарасу Шевченку
• Місто-фортеця: бахмутський історик розповів, як правильно ставити наголос у назві
• Місто-фортеця: бахмутський історик розповів, як правильно ставити наголос у назві

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!