В Бахмуті була дуже відома всім містянам вулиця Бориса Горбатова,нещодавно вона отримала нову назву. Тепер це вулиця Олексія Дульнева. Горбатов був угідним радянській владі журналістом, письменником і публіцистом, що не мав особливого відношення до Бахмута. Народився він на Луганщині, а більшу частину життя прожив в росії. Тепер розберімось на честь кого нова назва вулиці.

Олексій Дульнев

Олексій Дульнев народився і все життя прожив у місті Бахмут. Працював комірником на заводі з обробки кольорових металів, видавав необхідне обладнання працівникам заводу. Всі знайомі згадують його веселим, життєрадісним, добропорядним чоловіком.

21 лютого 2022 року Олексій святкував День народження, йому виповнилося 38 років. А за 3 дні почалася повномасштабна війна і чоловік пішов захищати рідну Донеччину у складі 46-го окремого штурмового батальйону “Донбас” ЗСУ.

Старший солдат ЗСУ Олексій Дульнев загинув 15 березня 2022 року. Олексій разом з побратимами виконували бойове завдання біля міста Курахове. Олексій затримавшись на позиції загинув внаслідок ворожого мінометного обстрілу. В Олексія залишилися син, донька, дружина і батьки, що самі не встають з ліжка. Герой віддав своє життя за незалежність рідної Донеччини, тепер в Бахмуті є вулиця названа на його честь.

Читайте також:

• Ким був Василь Стус для Донеччини: розповідь бахмутського історика Микити Безмена
• Гіпсові шахти та Дюссельдорф: історія Artwinery
• Фемінізм в Україні: жінки, які змінювали історію

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Бахмутянин Володимир Березін через війну був змушений евакуюватися до Бережан, це невеличке містечко на Тернопільщині. Чоловік завжди мав патріотичну громадянську позицію й зараз слідкує за роботою мерії. Сам пан Володимир волонтерить та допомогає ЗСУ.

Наш відеооператор Роман Потапенко відвідав бахмутянина в евакуації.

Бахмутяни в евакуації

Володимир Березін у Бережани переїхав за запрошенням, сюди його запросили місцеві волонтери, які з 2014 року допомагають Збройним Силам України. Бахмутянин впевнений, аби повернутися в місто потрібно щось робити для цього, це універсальна порада для всіх переселенців.

“Коли я ввечері йду, я собі уявляю, що це Бережани це Бахмут, якби перемогла УНР в 1917 році. І у нас була би Україна, і у нас були би храми… Все воно б залишилося, те що було з 19 століття й перейшло б в 20 століття”, — каже Володимир Березін.

Волонтер впевнений, що Бахмут був, є та буде в майбутньому, а от росія своєю агресією тільки посилює українськість Донеччини.

Більше дивіться у відеосюжеті:

Читайте також:

• “Люди, ставайте до роботи, ми повернемось”: історія Олега Романенка
• Лемки на Донеччині: як відроджувались українські традиції
• “24 лютого я відчула себе українкою”: історія етнічної росіянки (Оновлено)

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Бахмутянка Аліса — дружина військовополоненого нацгвардійця Дениса Чумака, який вже майже два роки знаходиться на території росії. Чоловік служив кінологом та був на Азовсталі, звідки вийшов у травні 2022 року. Відтоді Аліса не має з ним зв’язку. Маленький син Тимофій свого батька практично не пам’ятає, а коли мама розповідає йому про тата, то хлопчик біжить показувати фотографію у шафі. 

Редакція Бахмут IN.UA поспілкувалася з Алісою — розповідаємо історію пари й наголошуємо на важливості повернення додому військовополонених.

З Бахмута в Маріуполь до коханого

Аліса й Денис обоє народилися в Бахмуті, закінчили місцеві школи. Перше знайомство було у 2012 році. Втім, коли це сталося, Алісі було 12 років, а Денису 18 років. Спільних тем у них ще не було, тож підлітки просто спілкувалися у соцмережах. 

Вдруге, вже у 2020 році, пара зустрілася знову — за цей час Денис змінився та змужнів, пригадує Аліса. Юнак вже тривалий час жив у Маріуполі, служив у Нацгвардії кінологом, а Аліса навчалася в Інституті у Харкові. У Бахмут дівчина повернулася через епідемію коронавірусу. 

Згодом пара почала спілкуватися активніше, з’явилися спільні захоплення. Розмови переросли у щось більше, обоє молодят закохалися. Аліса переїхала до коханого у Маріуполь.

Тут молода сім’я будувала своє життя: Денис ходив на роботу, Аліса доглядала за сином Тимофієм. Малюк був дуже бажаним, каже співрозмовниця, чоловік багато часу проводив з сином.

Війна. Маріуполь

24 лютого зранку Аліса підняла слухавку, телефонувала сестра. Саме вона повідомила, що почалася війна.

2 березня неподалік від дому, де жила Аліса з дитиною, був приліт. Жінки вирішили, що потрібно їхати далі, аби убезпечити дітей. Знайома запропонувала перебратися до АТБ — там було підвальне приміщення, де люди ховалися від вибухів. 

Добиралася туди машиною, дні тягнулися дуже довго, практично весь час жінки ховалися з дітьми у підвалі, від чоловіка не було звістки, а зв’язок по місту почав поступово зникати. Коли Аліса з подругою вибиралися з квартири, то залишили на дверях напис з адресою, де вони знаходяться. Так чоловіки й знайшли своїх дружин.

Остання зустріч у Маріуполі

10 березня Аліса останній раз побачилася з чоловіком. Цього разу жінка не змогла вийти з дитиною, боялася авіаударів — напередодні біля АТБ ракета влучила в кафе. Аліса згадує, що ця зустріч тривала три хвилини, якщо не менше. Коли жінка вийшла на подвір’я, то вже не побачила дороги, навколо все було розбито. Маріуполь росіяни перетворювали на суцільну руїну.

Організованої евакуації з Маріуполя не було, каже Аліса. Люди самі машинами вибиралися із міста, деякі йшли пішки. Напередодні 22 лютого Денис казав, що може початися війна, пропонував їй евакуюватися до сестри в Харків, але дівчина не хотіла їхати без коханого. Не вірила, що все обернеться так.

Евакуація. Бердянськ

20 березня жінка разом із сином виїхала з Маріуполя, відбулося все випадково. У підвалі АТБ люди по черзі намагалися додзвонитися до рідних у інших областях. Аліса дала номер своєї сестри та мами. Одного дня в підвал зайшли й сказали, що додзвонилися до рідних бахмутянки. Мама Аліси повідомила, що за нею в Маріуполь виїхала сестра з чоловіком. Але в місто їх не пустили, тож сестра чекала Алісу у Бердянську.

За день до від’їзду жінка пішла до своєї орендованої квартири, щоб забрати цінні речі: документи, фотографії, одяг сина та чоловіка. Поки жінки йшли, на розбитих вулицях бачили багато мертвих тіл.

Коли жінка поверталася до сховища в АТБ, у місті вже були росіяни, йшла зачистка. Тоді було дуже страшно, ділиться у розмові героїня. Ніяких новин люди не знали, невідомо було навіть, що коїться в центрі Маріуполя. Повний інформаційний вакуум ще більше лякав.

Аліса з подругою виїжджали на машині, доїхали до Мелекіного, а звідти до Бердянська. Далі Дніпро, а потім — Київ. У столиці жінка ходить на мітинги, спілкується з іншими дружинами полонених й вірить, що її Денис повернеться додому.

Полон. Азовсталь

Жінка постійно підтримує зв’язок з іншими дружинами полонених. Разом вони виходять на мирні акції, аби привернути увагу суспільства й нагадати, що зараз у росії знаходяться сотні наших військових. Жінки спілкуються з Координаційним штабом з питань поводження з військовополоненими, але нічого нового у штабі вже не кажуть, додає Аліса. Спочатку дружинам давали надію, що полонених швидко обміняють, але цей процес виявився набагато важчим, ніж гадалося.

У багатьох полонених, які зараз знаходяться у росії, вже народилися діти. Чоловіки опинилися в полоні, коли їх дружини були ще вагітні. Сину Алісі та Дениса вже 2 роки — хлопчик знає, що фотокартка його тата є на шафі. 

Співрозмовниця додає, що допоки люди пам’ятають своїх героїв — є шанс їх повернути. А ще нагадати частині суспільства про їх існування, Аліса наголошує, що часто люди навіть не знають про події в Азовсталі й живуть у своїй бульбашці, не знаючи, що за їх свободу хтось віддає свою молодість та час у російському полоні.

Читайте також

• Вийшов живим з 6-годинного бою на Леваневського: історія військового з Бахмута
• Надія на порятунок: як диспетчерка з Бахмута допомагає рятувати мешканців Донеччини
• З тіла витягли 40 осколків: як захисник Бахмута отримав поранення

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!