Лемки на Донеччині: як відроджувались українські традиції

Микола Ситник 12:50, 13 Січня 2024
Лемки на Донеччині
Ілюстрація Бахмут IN.UA

Андрій Тимчак — відомий на Донеччині громадський діяч, який зараз служить в ЗСУ. Чоловік тривалий час популяризував вертепи на Донеччині, які мають для українців особливе значення. Саме мешканці Званівки, Верхньокам’янки та Роздолівки, колись переселенці із Заходу, в 1951 році привезли культуру святкування Різдва на Донеччину. 

Більше про евакуацію, життя у новому місті та предків-лемків сім’я Тимчаків розповіла у репортажі Романа Потапенка для Бахмут IN.UA.

Лемки на Донеччині

Примітка. Лемки — це етнографічна група українців що мешкає або походить із Лемківщини (Лемковини), розташованої в карпатських Бескидах на території сучасних України, Польщі та Словаччини. Назву “лемки” виводять від часто використовуваного ними в розмові слова “лем”, що означає “тільки” (лише). Внаслідок обміну населенням між комуністичною Польщею та УРСР у 1944-1946 роках близько 95 тисяч лемків переселили на територію України.

Самі ж лемки історично називали себе русинами або руснаками. Культурна особливість лемків проявляється передусім у мовленні, архітектурі, одязі та фольклорі. Більшість лемків були греко-католиками, частина з них перейшла в православ’я. Лемки ідентифікують себе як українці, частина з них відстоює ідею русинів (нащадків українців-русинів Австро-Угорської імперії).

Я відношусь до лемків. З території Польщі переселили на Донбас бойків, лемків, небагато гуцулів. У Званівці все життя прожив із вертепами. Ходив з дитинства. Фактично, це був один і той самий вертеп, лише з новими людьми репетирував,

пригадує // пан Андрій

Родина Тимчаків мешкала в селі Званівка Бахмутського району. Після початку війни рф проти України сім’я покинула все та евакуювалася в Івано-Франківськ. Чоловік служить в ЗСУ та у відпустці приїжджає сюди до родини.

“У Франківську ми з лютого-березня минулого року. Переїхали в шелтер. Спочатку намагалися просто адаптуватися якось. Хочеться повернутися додому, відбудуватися, порядки навести. Оце хочеться, звик жити там… дітям вже простіше. Людям у віці вже нічого не замінить свій будинок. Збираюся повернутися додому, якщо буде можливість”, — розповідає Андрій Тимчак.

Більше цікавинок про життя родини Тимчаків, дізнавайтесь у нашому новому репортажі.

Раніше ми розповідали, як склалась доля історика-переселенця з Бахмута Микити Безмена. Сьогодні закоханий в історію чоловік живе у Києві, волонтерить та продовжує досліджувати історію України й рідної Донеччини.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Неприємно чути про проблеми, але обговорення допомагає їх вирішувати”: досвід діяльності робочої групи Вугледарської громади

Семаковська Тетяна 14:40, 26 Лютого 2024

Вугледар, або, як його називають місцеві, “Вуглик” — це невеличке місто на Донеччині. До повномасштабної війни тут проживало понад 16 тисяч людей, а зараз залишилося близько 130 осіб. Вугледар продовжує жити попри лінію фронту, яка невпинно наближається. Тим людям, які залишилися в громаді, продовжують везти гуманітарну допомогу. Авто для цих потреб вдалося отримати завдяки підтримці Мережі робочих груп з безпеки та соціальної згуртованості Донецької області.

Поспілкувавшись із Максимом Вербовським, головою Вугледарської робочої групи з безпеки та соціальної згуртованості, ділимось досвідом цієї команди та планами на майбутнє. Поговорили про те, як зараз живе місто, де його люди, та які проблеми вирішує міська влада у співпраці з робочою групою.

Вугледар: навіщо громаді казати про свої проблеми не лише у Facebook

Вугледарську робочу групу з безпеки та соціальної згуртованості створили у 2017 році. Одна з причин її заснування — це, власне, ініціатива громади та проблема комунікації з владою. Нерідко можна побачити обурливі коментарі до влади саме у дописах Facebook, а от вживу заявити про ці ж проблеми важче, бо не завжди є можливість поговорити з ОМС або немає кому це говорити.

Робоча група
Робоча група у Вугледарі допомагала людям створити майданчик для спілкування з владою

Саме тому Мережа робочих груп допомагає громадам великих та малих міст формувати групи безпеки та соціальної згуртованості, аби люди та влада могли працювати над своїми проблемами не паралельно, а разом.

“Ми хотіли почути про те, що інколи не чує влада. А от коли є взаємодія між населенням і владою — це дуже добре. На базі робочої групи ми створили цей майданчик для спілкування з населенням. У нас вийшов діалог. Так, інколи було неприємно чути про якісь проблеми, але інакше вони б не вирішилися. У першу чергу група створювалась для того, щоб розуміти, що хоче населення, та як розв’язувати ці питання”, — каже Максим Вербовський.

Вугледарська робоча група зараз починає роботу в евакуації, а в лютому 2024 року буде перше її засідання після тривалого простою.

У 2019 такі зустрічі проводили офлайн — на них запрошували місцеві навчальні заклади, громадські організації, ОСББ, представників/-ць ДСНС, поліцію, і лікарні. Люди розказували про свої проблеми та разом із робочою групою шукали рішення. Як виявилося, саме такий спосіб був найбільш ефективний. Спочатку група налічувала близько 10 людей, а в 2022 році — вже понад 20 осіб.

“На засідання приходило багато мешканців — ми інформували людей про деталі й коли воно відбудеться. Часто, найбільше людей турбувало питання безпеки, бо наші території межували із зоною бойових дій — це село Тарамчук. Тут були проблеми з вибухонебезпечними предметами, мінами, гранатами тощо. А ще людей турбували безпритульні собаки, яких потрібно було вакцинувати”, — розказує Максим Вербовський.

Як працювати з малою громадою в евакуації

Людям надають гуманітарну допомогу

У першій половині березня більша частина робочої групи евакуювалася, засідання проводили онлайн. Група значно зменшилася, бо люди виїхали за кордон, але ті, хто залишися, продовжували працювати. В більшості допомагали вугледарцям, які залишилися в місті. Їжа, гігієна, буржуйки — все це доставляли автомобілем, який був придбаний за сприяння ПРООН за ініціативи робочої групи.

“Зараз в місті залишилося 130 людей, а цей автомобіль досі працює — тепер уже в іншому напрямку. Ми їздимо в села, які знаходяться під контролем України, ним розвозимо гуманітарну допомогу. Це Богоявленка, Новоукраїнка, Причистівка, Максимівка, Водяне. Починали ми возити продуктові набори та набори гігієни, а далі пішли в хід будматеріали, вода, генератори, ліхтарі, павербанки. Зараз на кожні три двори Вугледарської громади, де залишилися люди, є генератор”, — пояснює Вербовський.

Допомогу для населення отримували частково завдяки співпраці з Мережею робочих груп, які направляли запити до різних організацій та фондів.

Федір Сорокін, директор Агенції розвитку Вугледара, був відповідальний за діяльність робочої групи в плані громадської участі. Федір розказує, що для того, аби залучати громаду до змін, він разом з членами та членкинями команди проводив опитування. Так вдавалося визначити основні проблеми в громаді, серед основних було безробіття та гендерно обумовлене насильство. Відтак Агенція ініціювала відкриття прихистку для жінок, які постраждали від домашнього насильства.

А щоб розв’язувати питання з роботою для вугледарців — людей вчили писати гранти, аби створювати власні бізнеси, а також робочі місця. Завдяки Агенції вдалося налагодити контакт між громадою та владою.

Пан Федір пригадує, що не завжди легко було долучити людей до змін, бо все ще побутує думка, що “все вирішують депутати й місцева влада”. Поетапно Агенція знайомила людей з тим, як насправді працюють ОМС, хто може на них впливати, яку зарплату отримають чиновники/-ці, а коли люди краще познайомилися з цим процесом, то стали ініціативніші.

“Мені цікаво було працювати над розвитком своєї громади, бачити, як вона змінюється. Люди приходили до нашого офісу, писали у соцмережі, було помітно, що вони стали сміливіші, відвертіші, бо розуміли, що їх почують. Дуже важливо розуміти, що Агенція та робоча група не розв’язували питання за людей, ми сприяли їх вирішенню. Давали вудку, так би мовити, а не рибу. Ми розказували, як написати проєкти, які документи потрібні, освітні лекції робили, працювали з молоддю, старшокласниками й це дало свої результати, бо Вугледар розвивався”, — каже Федір Сорокін.

Зараз пріоритетним для робочої групи залишається допомога людям з Вугледару вже в евакуації, хоча це не буде легко, бо громада роз’єднана, в осередку планують долучати активістів/-ок із різних міст України, які є рупором переселенців.

Група збирає дані про кількість переселенців у різних містах, далі розглядає варіант підписання Меморандумів між ВЦА. Планують надати юридичну допомогу, особливо вугледарців турбує питання компенсації за зруйноване житло, й хоча це не зовсім напрямок діяльності робочої групи, до цього питання залучатимуть експертів/-ок.

На думку Максима Вербовського, найцінніше, що дає Мережа робочих груп Донеччини — це насамперед досвід.

“Ми можемо переймати найкращий досвід розв’язування проблем, розуміти, які рішення будуть працювати в громаді, а які ні. Також цей майданчик став такою платформою, де можуть спілкуватися напряму різні адміністрації. Саме досвід інших допомагає розуміти, як можуть працювати органи місцевого самоврядування з населенням”, — резюмує Максим Вербовський.

Федір Сорокін підтримує цю думку, директор Агенції розвитку наголошує, що робоча група стала майданчиком для змін Вугледарської громади.

Примітка. Матеріал створено в межах ініціативи “Спільноти в безпеці”, яку втілює Агенція Розвитку Вугледара за сприяння Програми розвитку ООН  (UNDP) в Україні за фінансової підтримки Європейського Союзу, наданої в межах проєкту “EU4Recovery – Розширення можливостей громад в Україні”.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Лютий, який неможливо забути: 7 історій бахмутян до річниці вторгнення

Семаковська Тетяна 14:45, 23 Лютого 2024
Ілюстрація Бахмут IN.UA

У лютому 2022 року росіяни почали нову фазу війни, повномасштабну. Бахмут у лютому 2022 року був ще транзитним пунктом, до якого прибували люди з інших сіл та міст. Втім тривало це недовго. Невдовзі Бахмут почали регулярно обстрілювати війська рф. Поступово 70-тисячне місто перетворювалося в руїну.

До річниці повномасштабного вторгнення ми зібрали 10 спогадів бахмутян про лютий 2022 року.

Сергій Старусєв до останнього залишався в Бахмуті

Бахмутська амбулаторія / фото з відкритих джерел

Лікар Сергій Старусєв не покинув Бахмут, коли почалася повномасштабна війна, він працював у амбулаторії й продовжував надавати людям медичну допомогу. До березня 2023 року Сергій разом з іншими медиками працював у місцевій амбулаторії №2.

“Як тільки війна почалася кожен працював по своїм амбулаторіям, потім люди почали потроху роз’їжджатися, й ближче до осені ми всі ходили в центральну лікарню, але й звідти почали евакуйовуватися. Коли нас залишилося буквально три людини – нас почали розділяти по амбулаторіях, бо вже й добиратися було складно”, — згадує Сергій Старусєв.

Весною 2023 року Сергій Старусєв евакуювався, виїздив самостійно з батьком та 30- кілограмовою собакою, бо залишатися в Бахмуті далі було вже надто небезпечно.

Театральний гурток “Фенікс” 24 мав представити прем’єру

 Тетяна Павловна-Салієва, керівниця театрального гуртка Фенікс в Бахмутському Народному домі / особистий архів

24 лютого у Бахмутському народному домі мала б бути прем’єри казки “Русалонька”, весь колектив театрального гуртка “Фенікс” довго готувався до цього дня.

Увечері 24-го лютого дзвонить мені знайома, та як нічого не сталося, просить пробачення, що не змогла прийти. – Куди прийти? – запитую її. – Ну як же, у вас прем’єра! – чутно на іншому боці.

І тиша.Скрізь сльози ледве вичавлюю з себе: сьогодні прем’єра…Таким я запам’ятала перший день війни,

Тетяна Павловна-Салієва, // керівниця театрального гуртка Фенікс в Бахмутському Народному домі згадує цей день.

Писанкар Дмитро Денисенко працював у Пункті Незламності

Писанкар Дмитро Денисенко розважав малечу в Пункті незламності / фото надане героєм

Майстер народної творчості з писанкарства Дмитро Денисенко до повномасштабного вторгнення викладав дітям образотворче мистецтво, займався писанкарством та гончарством – його роботи були відомі по всій Україні. З початком повномасштабного вторгнення чоловік не евакуювався з Бахмута, а залишився допомагати рідному місту. Він працював у Пункті незламності та побачив багато зруйнованих війною життів.

Був такий випадок, до Пункту Незламності приходила дівчинка 11 років. За тиждень перед моєю евакуацією, їхнього батька було вбито на сусідньому подвір’ї. Вже тоді ця родина евакуювалася, але можна уявити в якому стані. Смерть це така річ… це можна відчути тільки перебуваючи там. Дуже страшні речі, коли навколо всі гинуть. Війна — це страшна річ,

Дмитро Денисенко // писанкар

Волонтерка Наталія Роменська забезпечувала ЗСУ

Лялечки, які виготовляє Наталя Роменська / фото надані героїнею
Лялечки, які виготовляє Наталя Роменська / фото надані героїнею

Наталя Роменська народилася та виросла в Бахмуті. Жінка волонтерка ГО “Бахмут Український”, до останньої можливості пані Наталя залишалися в Бахмуті, щоб допомагати військовим та бахмутянам. Вона з перших днів допомагала армії, а у вільний час робила ляльки-мотанки.

Гуманітарний штаб, в якому працювала пані Наталя, розміщувався неподалік від залізнодорожного вокзалу у напівпідвальному приміщенні, сюди за допомогою приходили місцеві бахмутяни й військові. Інколи жінка сама відносила допомогу літнім людям, яким було важко самотужки дістатися до пункту. Переважно, це були люди з інвалідністю.

День, коли я могла допомогти нашим хлопцям, дати ковдри теплі, термобілизну чи їжу — я розуміла, що тут залишилися не дарма. Отакі в мене були думки,

наголошує бахмутянка // у коментарі

Медсестра Олена Воронова йшла через зруйнований міст на роботу

Олена Воронова в Бахмуті / фото надане героїнею

Бахмутянка Олена Воронова до війни працювала у Центральній міській лікарні Бахмута, медикинею. Коли почалася повномасштабна війна, героїня не евакуювалася, бо знала, що потрібна людям. Разом з родиною вона залишилась в місті, й до січня 2023 року рятувала місцевих й оборонців Бахмута.

Олена Воронова в Бахмуті жила в районі Забахмутки разом із донькою, чоловіком та батьками. Сьогодні ця частина міста тимчасово знаходиться під контролем окупантів. Міст через саму річку Бахмутка давно був підірваний, але Олена все одно йшла на роботу кожного дня.

Усі люди згуртувалися й зробили таку імпровізовану переправу через міст: накидали піддони, металевий паркан, який огороджував цей міст, шини кидали, все що могло слугувати за переправу. До мосту я їхала велосипедом, потім брала його на плече, так переходила несучи його на собі. Й так кожного дня, аж до 31 жовтня,

Олена Воронова // згадує про будні в Бахмуті

Бахмутянки Олена та Світлана проводжали людей з Бахмутського вокзалу

Бахмутський вокзал / фото надане героїнею

Світлана працювала у довідковому бюро. На Бахмутському вокзалі працювало близько 20 осіб. Всі працівники чергувалися по змінах: вечірня або ранкова. Перші дні повномасштабної війни вокзал був досить безлюдний. Працівникам було незвично без людей, проте паніки в місті не було.

24 лютого я була на роботі, мені вранці подзвонила колега й сказала: “Свєта, почалася війна”. Потім про це сказали по телевізору. Вокзал працював ще кілька днів, потім його закрили. Дуже дивно було ходити на роботу на вокзал без людей. Люди хотіли виїхати, але можливості вже не було…

Світлана  // працівниця довідкового бюро

Бахмутянка Олена раніше проживала у районі Забахмутка, а працювати на вокзалі жінка почала з 2006 року. Героїня віддала залізниці 17 років життя й жодного разу не пожаліла про свій вибір. Олена пригадує, що з початком повномасштабної фази війни в Бахмут почали приїздити біженці з Попасної. Люди розповідали моторошні речі, згадує жінка. Тоді ще ніхто не міг повірити, що така доля буде й у Бахмута.

Тетяна Шиян впустила в свій дім десятки людей

Тетяна Шиян / фото надане героїнею

Тетяна Шиян — бахмутянка, раніше жила в районі Дитячої лікарні, зараз вона розтрощена російськими окупантами. Жінка — мама трьох дітей, вона пам’ятала події 2014 року й не могла наражати малечу на небезпеку. Тож, з важким серцем героїня прийняла рішення залишити домівку й евакуюватися. Але її дім дав прихисток десяткам донеччан, які тікали від війни.

Ми вже переживали окупацію в 2014 році, тоді я поїхала в Київ. 26 лютого 2023 року я вже виїжджала з Бахмута – боялася, що росіяни можуть дуже швидко зайти в місто. Я могла не встигнути виїхати з дітьми, тому прийняла таке рішення. В моєму будинку потім жили люди з Попасної, я залишила ключі сусідам, щоб вони відкрили дім, якщо буде потрібно. Знадобилося… Мій дім був як перевалочний пункт, я навіть не знаю скільки людей там було. Одні їхали, інші приїжджали,

Тетяна Шиян // у коментарі

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Робоча група

“Неприємно чути про проблеми, але обговорення допомагає їх вирішувати”: досвід діяльності робочої групи Вугледарської громади

Вугледар, або, як його називають місцеві, “Вуглик” — це невеличке місто на Донеччині. До повномасштабної війни тут проживало понад 16 тисяч людей, а зараз залишилося […]

Річниця повномасштабного вторгнення

Лютий, який неможливо забути: 7 історій бахмутян до річниці вторгнення

У лютому 2022 року росіяни почали нову фазу війни, повномасштабну. Бахмут у лютому 2022 року був ще транзитним пунктом, до якого прибували люди з інших […]

Screenshot 345 08474

“Цікавитися історією мають всі”: вчитель історії з Бахмута про меми, диктаторів та сучасну культуру

Микита Безмен — бахмутянин, який раніше офлайн викладав історію в локальній ЗОШ №10, а зараз навчає діток онлайн. Наші читачі вже знайомі з Микитою завдяки […]

Михайло Реуцький

“Тихий” з Холодного Яру. Розповідаємо про Героя України Михайла Реуцького, який захищав Бахмут

“Я вас теж люблю” — останні слова доньки до тата. “Так банально, як в кіно”, каже Катерина Реуцька й посміхається. Вона — донька загиблого Героя […]

Олег Романенко

“Люди, ставайте до роботи, ми повернемось”: історія Олега Романенка

Ми знову поїхали в Івано-Франківськ, щоб розповісти історію ще одного бахмутянина. Сьогодні Олег Романенко живе в Івано-франківську. Якийсь час чоловік з сім’єю проживав на Львівщині, […]