Платформа United24 разом із французьким розробником Endorah створили гру Minesalt, у якій відтворила соляні копальні Соледара. Тепер їх можна знайти у всесвіті Minecraft.

Про це повідомляє United24.

Соледар шахти

Платформа United24 та Endorah презентують Minesalt, яка відтворює місце найбільшого солевидобутку в Європі. У грі є 16 локацій, 500 кілометрів тунелів та 140 кристалів, які мають зібрати гравці. Згодом 24 найкращі гравці отримають призи. Йдеться про подарункові картки Twitch, ігрову консоль XBox Series X і пачки солі “Міць. Українська камʼяна” з підписом Володимира Зеленського й амбасадорів United24.

Нагадаємо, що лютого 2023 року Соледар окупований росією. Розробники гри таким чином хочуть нагадати світу про війну в Україні та зібрати кошти на відбудову Великокостромської гімназії, яку зруйнували росіяни на Дніпропетровщині.

Серед донаторів, які пожертвують кошти на відбудову школи, розіграють сто пачок солі “Міць. Українська камʼяна”. Ті гравці, які зроблять донат від десяти доларів, братимуть участь у розіграші десяти фігурок персонажів із гри. Також гравці, які задонатять від 24 доларів розіграють пʼять пачок солі “Міць.Українська камʼяна” з підписом Зеленського.

Перейти до гри можна за посиланням.

Персонажами гри стали амбасадори UNITED24: засновник Virgin Group Річард Бренсон, лауреат Нобелівської премії в галузі фізіології або медицини Пол Нерс, актор Міша Коллінз, боксер Олександр Усик, астронавт Скотт Келлі, футболіст Олександр Зінченко, актриси Кетрін Винник та Іванна Сахно. Ці персонажі супроводжують гравців у віртуальних шахтах Соледара.

Читайте також:

• “Місто 15 хвилин”: у столиці презентували концепцію післявоєнної відбудови Бахмута
• Досвід відбудови Токіо: як може бути корисний для Бахмута
• Візія Бахмута: як у міськраді працюють над відновлення міста-фортеці

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Бахмутська міська військова адміністрація надала згоду на участь у реалізації експериментального проєкту зі створення фонду муніципального (соціального) орендного житла та надання його в оренду.

Про це йдеться у розпорядженні № 302рр від 10 грудня 2025 року.

Бахмут, створення фонду муніципального житла

Бахмутська громада долучається до експериментального проєкту зі створення фонду муніципального орендного житла. Відповідне розпорядження підписали 10 грудня 2025 року.

Документом передбачено участь громади у реалізації експериментального проєкту щодо створення фонду муніципального (соціального) орендного житла. У межах цього рішення Бахмутська громада планує підписати угоду (меморандум) про участь у проєкті з Міністерством розвитку громад та територій України та Агентством відновлення.

Координацію виконання розпорядження поклали на Олександра Марченка, заступника начальника Бахмутської міської військової адміністрації.

Розпорядження ухвалене на підставі чинного законодавства України, указів Президента щодо воєнного стану, постанов Кабінету Міністрів України та Верховної Ради, зокрема постанови КМУ від 2 липня 2025 року №796, яка регулює реалізацію цього експериментального проєкту.

Що передбачає постанова КМУ №796

Держава запускає 2-річний експериментальний проєкт зі створення муніципального (соціального) орендного житла. У межах проєкту в громадах будуються багатоквартирні житлові будинки, квартири в яких формують фонд муніципального (соціального) орендного житла. Таке житло перебуває в комунальній власності громади та використовується виключно для надання в оренду. Воно не підлягає приватизації, продажу, даруванню, піднайму чи заставі.

Координаторами експериментального проєкту визначені Мінрозвитку та Агентство відновлення. Безпосередніми замовниками будівництва є органи місцевого самоврядування або військові адміністрації, які добровільно долучаються до проєкту шляхом прийняття відповідного рішення та підписання меморандуму. Саме громади визначають земельні ділянки, забезпечують інфраструктуру та організовують будівництво.

Фінансування проєкту здійснюється коштом місцевих бюджетів, а також може доповнюватися коштами міжнародної технічної допомоги, грантами, донорськими та іншими не забороненими законодавством джерелами. Побудовані об’єкти є публічними інвестиціями та використовуються виключно з соціальною метою.

Муніципальне (соціальне) орендне житло має відповідати державним будівельним нормам, бути придатним для проживання, з виконаними внутрішніми опоряджувальними роботами, інженерними мережами, а також із наявністю укриттів та елементів інклюзивності. Для внутрішньо переміщених осіб житло може надаватися з базовими меблями та побутовою технікою.

Отримати таке житло можуть громадяни України, які не мають придатного житла або втратили його внаслідок війни, мають обмежені доходи та відповідають встановленим критеріям. Основними категоріями є:

• внутрішньо переміщені особи;
• ветерани війни та їхні сім’ї;
• члени сімей загиблих Захисників і Захисниць України;
• багатодітні сім’ї;
• сім’ї з малими дітьми;
• особи з інвалідністю;
• постраждалі від домашнього насильства;
• працівники соціально важливих професій (медики, педагоги, комунальники, соціальні працівники, військовослужбовці).

Надання житла відбувається за договором оренди строком не менше шести місяців. Розмір житла визначається з урахуванням нормативної площі (13,65 квадратних метрів на одну особу). Водночас постанова дозволяє незначне перевищення цієї норми, до 3,96 квадратних метрів на особу, але із загальними обмеженнями (наприклад, не більше 40 квадратних метрів для сім’ї з двох осіб або одинокої людини). Орендар зобов’язаний сплачувати орендну плату та комунальні послуги і використовувати житло виключно для проживання.

Органи місцевого самоврядування або оператори житла щороку здійснюють перевірку відповідності орендарів встановленим вимогам. У разі втрати підстав для отримання соціального житла або порушення умов договору оренда може бути припинена.

Загалом постанова створює правовий механізм, за яким громади можуть швидше та системно забезпечувати житлом соціально вразливі категорії населення, не передаючи це житло у приватну власність, а зберігаючи його як довгостроковий ресурс громади.

До теми:

Які моделі заселення діють в Україні: експертка назвала 4 ключові варіанти

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Одним із варіантів житла для внутрішньо переміщених осіб є соціальне житло — доступне, частково субсидоване державою та з власними перевагами і недоліками. Такі будинки зводитимуть для переселенців з Маріуполя, і подібна модель може стати реальною опцією й для бахмутян, які втратили власне житло або були змушені залишити рідне місто.

Експерт із житлової політики Олександр Анісімов розповів про те, як працює соціальне житло в Україні, які механізми фінансування використовуються та з якими викликами стикаються мешканці і громади.

Соціальне житло в Україні на рівні законодавства

Як пояснює експерт, соціальне житло в Україні, згідно з чинним законодавством, – це житло публічної власності, тобто або державне, або комунальне. Але зараз, фактично, його не існує. Так, подекуди можна знайти поодинокі квартири, які ще зберігають статус соціального житла, але їх вкрай обмежена кількість, і цей фонд зменшувався до 2022 року. Нового соціального житла в розумінні законодавства майже не було створено і за останні 3 роки.

Самі соціальні гуртожитки були виведені з категорії соціального житла як такі під час прийняття Закону України “Про житловий фонд соціального призначення” ще у 2006 році.

У чому “підводні камені” соціального житла? 

Експерт називає дві головні проблеми Закону щодо “соціального житла”. Перша – це черга на нього, а друга – це фінансовий парадокс, закладений в ньому. 

“Черга – це проблема номер один в соціальному житлі. Чому? Тому що вона побудована на моделі, за якою в радянський час ви могли отримати квартиру відразу з якимось базовим внеском, але ви не були її власником. Потім ця черга дуже довгими етапами трансформувалася, і в результаті зараз вона існує, як муніципальна черга. Тобто її збирають муніципалітети щодо своїх мешканців, тому до внутрішньопереміщених осіб стосунку вона немає. Й потрібно розуміти, що насамперед муніципалітети збирали чергу зі своїх мешканців, яким потрібне житло”, — пояснює Олександр Анісімов.

Додамо, що у Постанові Кабміну від 2 липня 2025 року № 796 йшлося про реалізацію протягом двох років проєкту щодо створення фонду муніципального (соціального) орендного житла та надання його в оренду. Це експериментальний проєкт, за яким фінансування йде за кошти місцевих бюджетів, а також можна залучати кредитні і грантові кошти тощо. 

Органам місцевого самоврядування Кабмін рекомендував долучитися до експериментального проєкту зі створення муніципального (соціального) орендного житла — щонайменше 10% такого житлового фонду обов’язково резервувати для вразливих категорій, а саме для ВПО старшого віку з територій бойових дій або окупації, чиє житло знищене або непридатне, також для: 

• сімей з людьми з інвалідністю;
• сімей, де є люди, які потребують постійного догляду;
• сімей із сиротами, дітьми під опікою;
• багатодітних сімей з трьома і більше дітьми, де є опіка/піклування.

Примітка. Законодавство про соціальне житло наразі застаріле, оскільки датується ще 2006 роком. У червні 2025 року Олена Шуляк, голова Комітету ВР з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку і містобудування заявила, що для повноцінної житлової реформи, крім ухвалення законопроєкту №12377 (ред. наразі він на етапі підготовки до другого читання” “Про основні засади житлової політики”), Україні слід створити нове законодавство щодо фонду соціального житла, а також провести низку змін на рівні Податкового кодексу, що дасть можливість вивести ринок оренди з тіні. Нагадаємо, що у 2025 році в Україні запрацювала субсидія на оренду житла для ВПО, але ця послуга на практиці не працює. Як пояснювала Оксана Жолнович, реалізація програми спіткнулась об “сірий” ринок оренди, тобто орендодавці ведуть бізнес в “тіні”, не сплачуючи податків.

Олександр Анісімов пояснює, що окрім проблем з чергами на соціальне житло, друга складність полягає в фінансовій моделі, яка передбачає надання житла за доступну для людей плату.

“В наявному Законі про соціальне житло немає механізмів, які б відповідали на питання: “Яким чином це житло має утримуватись у придатному стані в майбутньому через 10-20-30 років”? Простими словами, органи місцевого самоврядування інтерпретують це як бюджетний тягар, бо вони беруть на себе ще одне соціальне зобов’язання. Адже, крім того, щоб побудувати таке житло, його треба ще й утримувати, а як — це вже питання. Бо з вартістю плати за соціальне житло є механізм встановлення орендної ставки, який пов’язаний з вашою зарплатою чи вашими доходами у домогосподарстві, але в результаті він може бути такий, що ви платите дуже мало, і муніципалітет за це житло отримує копійки. Для муніципалітетів це фінансове самогубство. І в цій частині полягає корінна проблема, що, по-перше, в черзі стоять не ті люди, яким воно потрібне, бо там, наприклад, стоять люди з 70-х років, і це не люди, яких немає куди прийти — це люди, які мають житло, але воно, наприклад, замале, не в тому стані тощо. Й, звісно, фінансова модель забезпечення регулювання цього житла винятково в інтересах орендаря, без запобіжників у випадках несплати та загалом системи балансування витрат між громадами та урядом перетворює цю історію в фінансову профанацію”, — пояснює експерт з питань житлової політики.

Плата за соціальне житло в Україні: як розраховується?

Наразі плата за соціальне житло в Україні регулюється Законом України

“Про житловий фонд соціального призначення” 2006 року. При встановленні плати враховують наступні фактори:

1) середньомісячний сукупний дохід наймача та членів його сім’ї, які проживають разом з ним, за попередній рік з розрахунку на одну особу; вартість майна, що знаходиться у власності громадянина та членів його сім’ї; інші обставини, які безпосередньо впливають на майновий стан громадянина;

2) загальна площа житла;

3) кількість осіб, які в ньому проживають;

4) перелік отриманих житлово-комунальних послуг;

5) місце розташування жилого будинку.

4. Плата за житло із житлового фонду соціального призначення складається з плати, яка вноситься безпосередньо наймачем, та державної допомоги, що надається відповідно до закону.

Плата за житло, яка вноситься безпосередньо наймачем соціального житла, не повинна перевищувати 20 відсотків сукупного доходу наймача та членів його сім’ї, які проживають разом з ним.

5. Органи місцевого самоврядування здійснюють перерахунок коштів на плату за капітальний ремонт соціального житла балансоутримувачу відповідного будинку пропорційно площі житлового фонду соціального призначення.

6. Умови відрахування плати на капітальний ремонт житлового фонду соціального призначення, який передається з державної власності в комунальну, визначаються договором.

Умови відрахування плати на капітальний ремонт житлового фонду соціального призначення, який створюється за кошти державного бюджету, визначаються законом.

7. Плата за соціальне житло, що перебуває у приватній власності, здійснюється за угодою між власником та відповідним органом місцевого самоврядування.

Відрахування плати на капітальний ремонт житлового фонду соціального призначення, який створено за рахунок коштів юридичної або фізичної особи, здійснюється цією особою, якщо договором з органом місцевого самоврядування не передбачено інше.

8. Плата за найм соціального житла використовується органами місцевого самоврядування виключно на формування та утримання житлового фонду соціального призначення, а також на його пристосування до потреб осіб з інвалідністю та дітей з інвалідністю.

9. Спори щодо плати за соціальне житло вирішуються у судовому порядку.

Загалом, система оплати соціального житла, де наймач сплачує не більше 20% свого сукупного доходу, створена для захисту малозабезпечених родин і забезпечення доступного проживання. Це те, що потрібно переселенцям та переселенкам. Такий підхід гарантує, що люди не витрачатимуть більшу частину доходів на оренду, а держава компенсує різницю. Водночас цей механізм створює значне навантаження на місцеві бюджети — особливо там, де ресурси обмежені. 

“При будівництві чи утримуванні соціального житла не зрозуміло, як закласти фінансування на довгостроковий період, адже муніципалітет не може передбачати, скільки буде отримувати коштів з оренди, тому для бюджету це ризиковано”, — додає Олександр Анісімов.

З досвіду експерта, в Україні вже були преценденти, коли громади відмовлялися навіть розглядати пропозиції щодо будівництва соціального житла, бо розуміють, що навіть якщо будівництво профінансують донори, то утримання ляже на бюджет громади, який часто дуже обмежений.

А сама громада буде відповідальна за все, що відбувається всередині цього житла — від ремонту до ймовірних соціальних конфліктів між мешканцями: конфлікти, скарги, управління будинком, юридична відповідальність;

Спікер каже, що громади бояться не тільки фінансів, а й організаційної відповідальності. Але є інший приклад, який для приймаючих громад є більш прийнятним: коли проєкт реалізує приватний фонд чи інша організація, яка сама управляє будинком, — це зменшує навантаження і ризики для міста. Громада може надати землю, але не несе повної відповідальності, тому такий формат для них легший і привабливіший, хоча лише вкрай обмежено відповідає на масштаб викликів розселення переміщених осіб.

Складнощі управління ділянкою та житлом, коли майно однієї громади розташоване на території іншої громади

Юридично така ситуація можлива — обмежень немає, але виникає складна конструкція власності та управління, бо мешканці формально залишаються “прописаними” в іншій громаді. Це ускладнює адміністрування, соціальні права та відповідальність за житло.

Також, як пояснює експерт, є ризики довгострокової відповідальності. Громада, яка передала майно, через 10–15 років може захотіти від нього відмовитися з політичних чи фінансових міркувань, а мешканці залишаться жити в будинку, і тоді доведеться розв’язувати питання управління житлом і конфлікти. Й останнє: спроба реалізувати “соціальне змішування”, тобто поселити людей з різних громад поруч, створює додаткову адміністративну та організаційну складність. Так, схожа модель діє у країнах Європи, наприклад у Франції, є приклади, коли в одному будинку є і соціальне, й звичайне житло. Але такі проєкти потребують високої компетентності врядування та ресурсів, яких місцеві органи в Україні часто не мають.

Олександр Анісімов радить уникати таких конструкцій і обмежитися зрозумілими формами, де соціальне житло належить одній громаді — це зменшує ризики для майбутніх керівників та мешканців і робить управління простішим та передбачуваним.

Примітка. Матеріал підготовлений у межах Проєкту “Імпульс”, що реалізується Міжнародним фондом “Відродження” та Фондом Східна Європа за фінансування Норвегії (Norad) та Швеції (Sida). Зміст матеріалу не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження», Фонду Східна Європа, Уряду Норвегії та Уряду Швеції. Його мета — посилення організацій громадянського суспільства у постраждалих регіонах, підтримка відновлення, інклюзивності та місцевої демократії. У межах цієї програми було передбачено малі гранти для локальних організацій, які можуть ініціювати зміни у своїх громадах.

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!