Медико-соціальна експертна комісія, або скорочено МСЕК, — це інстанція, яка встановлює як військовим, так і цивільним групу інвалідності або надає висновок про рівень втрати працездатності. Для військовослужбовців МСЕК, на жаль, часто стає бюрократичною тяганиною. Втім у МОЗ анонсували реформу комісії, чи очікувати її найближчим часом?
“Це досить ґрунтовна та велика реформа. Скоріш за все, наші військовослужбовці пройдуть ще по старій МСЕК. На жаль, тут змін мало. Є проблема з доступом військових через проблеми з направленнями від військових частин. Урядом була поставлена задача спростити шлях поранених й в контексті МСЕК”, — каже Любов Галан.
Зазначимо, що у МОЗ не повідомляли терміни реформ МСЕКу, однак запевнили, що процес буде продовжений у 2024 році.
Реформа МСЕК в Україні: чого чекати?
У жовтні 2023 року МОН заявило про реформу МСЕК. Відомо, що пропонується створити електронну систему, яка міститиме інформацію про потреби людей та в автоматичному режимі пропонуватиме послуги відповідно до виявлених потреб.
Також серед ключових змін, що плануються буде:
використання Міжнародної класифікації функціонування, обмеження життєдіяльності та здоров’я (МКФ) для фіксації стану людини та її потреб, а також дій, необхідних для відновлення, адаптації в соціум, повернення якості життя;
впровадження набору пакетів послуг у медичній, реабілітаційній, соціальній, освітній сферах, працевлаштуванні відповідно до визначених потреб людей з обмеженнями життєдіяльності.
25 січня 2023 року речник Східного угруповання військ ЗСУ Сергій Череватий повідомив, що Збройні Сили України відійшли від Соледару задля збереження життя. Втім, окупація самого міста росіянами була дещо раніше.
Редакція поспілкувалась з військовим-артилеристом, який був тут в останні дні, коли місто ще було під контролем Сил Оборони. Як відбувалися бої за Соледар, чого коштувала його оборона — герой поділився своїми спогадами до річниці окупації.
Що сталося в Соледарі?
На вулицях Соледару можна знайти “сліди” від росіян / фото надане героєм
Соледар перейшов під контроль росіян у січні 2023 року. Наш герой, 26-річний Олександр, (прізвище та бригаду військового з міркувань безпеки не розголошуємо) у Соледарі провів останні дні перед його окупацією.
“Цивільне населення я останній раз там бачив десь 25-26 грудня. Це була така добра жіночка, вона нам допомогла, підказала гарне розташування для військ. Я просив її, аби вона виїжджала, давав їй тушонку. На другий день я хотів їй допомогти евакуюватися, але ми вже не мали часу, потрібно було їхати на завдання, та й її я вже не знайшов”, — пригадує Олександр.
Свої перші враження від Соледару військовому важко забути — місто вже було зруйноване, й загалом це видовище було найгіршим, каже чоловік. Аби зайняти позиції і піхоті, й артилерії довелося довго шукати якийсь прихисток. Знайшли покинутий дім, де й ночували.
То вже потім виявилося, що наш будинок був поганий. Там був трупний запах — ймовірно, що люди там померли літні. В хаті все було дуже брудне. Ми коли там лягли спати, то спочатку не зрозуміли, що так погано пахне. Я кажу, хлопці, що так воняє, а мені відповідають: “Саня, ти що, не зрозумів, що тут хтось помер?
Олександр // у коментарі
Одна з будівель у Соледарі / фото надане героєм
Перед тим, як перейти на Соледарський напрямок, він був у Рубіжному, Сєвєродонецьку. Працював в артилерії, в основному — з Градами. На нулі опинився після того, як його відправили у робоче відрядження.
Про те, що Соледар буде окупований, військові не думали, пригадує у розмові Саша. Він каже, що до них постійно направляли підкріплення, штурмові бригади, але потім почався наступ й перші смерті побратимів та поранення. Моральний настрій у війська падав, але вони продовжували виконувати свою роботу попри постійні штурми росіян.
Особисто я боявся їх (ред. росіян), боявся їх жорстокості. Скажу чесно, що ймовірність потрапити в полон мене більше лякала, ніж смерть,
Олександр // артилерист
Тактика росіян в Соледарі
Закривавлені ноші, Соледар / фото надане героєм
Аби захопити Соледар, росіяни направляли на цей напрямок тисячі солдатів. Олександр пригадує, що противник діяв хитро. Спершу для штурму росіяни пускали вагнерівців — це було гарматне м’ясо, і для того, щоб відбити цю навалу, наші війська працювали по ворогу з автоматів та арти.
Саме так вагнерівці дізнавалися про позиції українських військ, а після цього хаотично нищили все, що було навколо.
“Ну, лупасили сильно. Вночі можна було пробігатися, але вдень взагалі було краще нікуди не вилазити, навіть в туалет… Після цих масованих артилерійських ударів йшли підготовлені російські солдати. Дуже жорстокі. Деякі вагнерівці ховалися за уцілілими стовбурами дерев й викрикували: “Хохол, хохол не влучиш”, а ми влучали”, — пригадує артилерист.
Найважче чоловіку було зрозуміти, чому росіяни йдуть помирати та за що вони воюють. Як виявилося, одні з головних причин — промиті мізки та гроші.
Паляниця та Укрзалізниця
Будівлі в Соледарі / фото надане героєм
Росіяни використовували різні способи, аби знищити наших військових. Доходило до того, що вагнерівці переодягалися у форму ЗСУ і спеціально намагалися говорити українською, щоб не викликати підозр. Потім перевдягнуті вагнерівці кликали на допомогу, а після того, як наші військові підходили до них, — їх розстрілювали. Згодом, аби розпізнати своїх, наші Сили оборони почали використовувати кодові слова: “Паляниця” та “Укрзалізниця”.
“Ми якось йшли на нуль вдень, а коли поверталися з позицій — вже була ніч. Минаємо наш блокпост, а там стоїть хлопець і каже: “Говоріть пароль: паляниця, залізниця”. Ми сказали, і я думав, що, може, вони прикалуються з нас, а потім вони говорять: “Ви якби почали щось тут мугикати не те з російським акцентом, то ми могли б вас реально підстрелити”, — розповідає Саша.
Поранення військового: 30 грудня, Соледар
Військовий у Соледарі / фото надані героєм
30 грудня Олександра поранили росіяни, влучили у внутрішню сторону стегна. Перед тим чоловік сам евакуйовував бійців — носив до імпровізованого стабпункту в заводі “Заобаз”, у якому був лише один лікар, теж Олександр. 45-річний медик один справлявся з усіма бійцями, хоча його допомоги не могло стати для всіх. Поки одні витягували на собі й 200-х, й 300-х, другі приймали бій.
“Я бачив, як ось цей старий шифер, совєтський такий, округлений, починає обгортатися вогнем. Чув, як у нього прилітають кулі, у цей шифер, і вилітають. І, чесно кажучи, мені страшно ще так ніколи не було. Була думка, а може, зараз прилетить, а я нічого не почувствую, просто як засну, а потім закінчиться все… Ми забираємо поранених, приходимо на нуль, а нам кажуть, що зараз будемо прикривати, будемо відстрілюватися. Ви бачите поранених, важких, але вони виявлялися, чесно кажучи, легкими. Одного в ногу зачепило, іншого осколком посікло. Ще був третій, його теж Саня звати”, — говорить військовий.
Цей Саня був маленький на зріст, пригадує Олександр, важив 60-70 кілограм, а ще ледве міг йти. Обоє чоловіків не їли кілька днів, були слабкими фізично. Попри те, вони, тримаючись один за одного, дійшли до стабпункту. У цей час навколо не вщухали обстріли росіян.
Мої хлопці залишились. А один з моїх загинув, він за мною біг, йому в живіт потрапило. І він там буквально секунд за 15 вмер. Коли вже мене виносили з пораненням, мої хлопці казали, що заздрять мені — я ж їду, а вони залишаються в Соледарі…,
Олександр // артилерист
Останньою з Соледару виходила піхота: йшли через Красну Гору, відступали швидко за наказом командування. У росіян була дуже велика перевага в артилерії, каже Олександр, тоді як ЗСУ не могли собі дозволити використовувати таку кількість боєприпасів.
“Ми випускаємо два снаряди, а вони там 10, допустимо. Ми просимо підтримки, але немає снарядів. Вибачте, хлопці, але немає… Потрібно підвезти. Ну і ті нас лупасили, лупасили. Разом з нами стирали будинки та стіни цього міста. Дуже багато наших поранених були саме з осколковими ранами. Тобто, допустимо, з 10 поранених, яких ми носили, 8 були з осколками”, — пояснює артилерист.
Зруйнований росіянами Соледар / фото росЗМІ
Олександру пощастило вийти з Соледару, не без допомоги побратимів. Військовий каже, що молиться, а ще йому дуже допомагає його кохана — підтримує та слухає. Про своє поранення чоловік дуже лаконічно оповідає: Олександр сам наклав собі турнікет, коли йому влучило в ногу — спершу подумав, що осліп, бо біль був такий сильний, що військовий впав на землю, а очі тимчасово засліпило.
Я почув, як у мене по нозі кров тече. Мені спершу розрізали штани, знизу були підштанники. Це такі штани теплі були, пухові. Всі кров’ю пропитані, а кров й далі капала мені з ноги, як з краніка”,
згадує військовий // про поранення
Чоловік продовжує нести службу. Через кілька днів після того, як побратими Олександра відвезли його в Краматорськ на лікування, Збройні Сили офіційно заявили про відхід. Наразі невідомо, скільки загинуло у Соледарі українських військових. У розмові герой ділиться, що знає випадки, коли наші бійці були змушені здатися в полон, але їх катували, а потім розстрілювали. Тим часом росіяни продовжують наступ, важкі бої тривають на півдні та сході України.
Збір
Підтримати бригаду Олександра можна донатом, військові збирають кошти на дрони.
Благодійний Фонд «Взаємодопомога», який допомагає українській армії нещодавно почав новий проєкт, у якому військові розповідають свої історії з фронтових буднів. Один із бійців Фідель, який боронить Бахмутський напрямок розповів, як його з побратимом після важкого бою вважали мертвим, але дивом Фіделю вдалося вийти з оточення росіян.
Доходимо до гаража, виринаємо з гаража – бац, а тут русак стоїть
Якось серед білого дня у Бахмуті (а їхати по місту вдень – це взагалі повний капець і дурість) ми поїхали шукати нову нору. Нора – це перевалочний пункт, куди ти доїжджаєш машиною, а далі пішки. І потрібно було пересунути наші позиції вперед вулицею метрів на 50-70 (судячи по карті).
Нору ми знайшли. Їдемо на наші позиції і говоримо хлопцям: «Зараз ми підемо пересувати наші позиції».
Я з побратимом пішли шукати позиції. Тактікульно так ідемо по дворах, по чагарниках, по всякому жестяку. Доходимо до гаража, виринаємо з гаража – бац, а тут русак стоїть. Він стояв на виході з погребу. Ми такі: «Здрастє, е*ать». Він – кілька кроків назад у погреб, і каже: «Здарова, мужики». Коротше, почали ми спілкуватися, вирішувати хто є хто. Питаємо його звідки він сам (а він уже в нашій формі, у звичайній британці).
Ну і питаємо: «Ти звідки?». А він такий: «А ви звідки?». І так далі. І все починає заходити у глухий кут. Бо він і в українській трохи шарить, і в російській добре.
У результаті, що він робить. Він каже: «Скажи першу букву свого номера жетону». А ми ж в українській армії жетон не носимо, носять тільки рускі, щоб документи з собою не брати.
Я такий думаю: «Ага, зараз я скажу». Кажу йому: «Зараз, братан, почекай, я подивлюсь».
«Давай гранату»
Кажу побратиму: «Давай гранату». Він бере, видьоргує чеку і дає мені. Я в шоці, і таким відчайдушним голосом кажу: «Тепер іди – кидай».
Я даю таку хорошу чергу в стіну погреба, русняк ховається. Побратим виходить з-за гаража, закидає першу гранату, вона вибухає, закидає другу – вона вибухає. Кидаємо ефку (а ефка фігачить дуже страшно). Він туди закидає ефку (каструлі аж повилітали з цього підвалу). Коротше, там була повна жесть.
Але, що було погано, що поки ми спілкувались, то вони по рації передали, що зустріли нас і швидше за все, подумали, що ми або штурмова група, або якийсь спецназ. Відпрацювали. Відходимо назад на стару позицію, і по нас вже почав відкриватися вогонь. Русня вже була близько, капець.
І тут, нам приходить завдання переміститися просто в будинок навпроти, переміщаємося, а він – закритий. Починаємо вибивати двері. Дві людини залізли у цей будинок, щоб вибити двері зсередини, і починається мінометний обстріл.
Ми різко застрибуємо в гараж, гараж в ямі і виходить так, що ми у ямі, а над нами була машина на домкраті. Сидимо ми в тому гаражі, будинок починає складатися взагалі в порох, гараж починає теж валитись. І тут мій побратим каже: «Давайте кожен по черзі вибігати». (ми порахували інтервал між прильотами – 30 секунд).
Бахмут після російського вторгнення. Фото: з відкритих джерел
Ми з побратимом побігли на стару нору. Нас вважали пропавшими безвісті, бо в нас не було ні рацій, ні зв‘язку. А ще один наш побратим побіг на нову нору.
Ввечері я кажу товаришу: «Давай сходимо до того, хто на новій норі». Він каже: «Давай». Ми давай городами бігти туди, а той чувак починає по нас відкривати вогонь. Ми зрозуміли, що діло пахне жареним, і вирішили йти додому. Йшли близько 3 км пішки додому.
Коли пацани нас побачили, вони офігіли, бо вже думали, що ми загинули. Бо там весь батальйон дивився відео, як ми бігаємо під мінометними обстрілами. За годину там прилетіло, ну мінімум 100 мін. Крили нас з усіх боків. Ми, походу, вбили когось важливого. Бо потім ще дві доби квадрат цей обстрілювали безперестанку: вранці, вночі, вдень – обстріл не вщухав і просто зрівнювали із землею весь цей квадрат, де ми були.
Зрештою, у тому будинку, де були двоє, які двері вибивали – один зниклий безвісти, другий – дивом вижив і вночі прийшов без екіпірування, навіть без броніка, просто без нічого якось дійшов.
І другий побратим, який був зі мною – він 400 (зниклий безвісті). Нас розділив міномет. Ми не змогли нормально об‘єднатися у групу. Вийшло, що нас розділило і в результаті його теж привалило і від досі 400….
Героям Слава!
Як допомогти БФ?
Наразі команда має великий збір, друзі Благодійного Фонду — White Ghost Center захищать Україну на Донецькому напрямку, без відпочинку вони воюють по 16-18 годин на добу. Зараз бійцям необхідна глушилка ворожих дронів, тепловізорів, використовувати яку будуть в бою й у навчанні інших.
Центр буде викупати антидронову рушницю у взводу кулеметників 30 ОМБр, які затрофеїли її, відбивши у лютому українські позиції, а зараз продовжують тримати рубежі у самій сраці. На ці кошти взвод купить тепловізори, ПНБ та інше необхідне спорядження.
Тож, підтримуючи цей збір, ви підтримуєте одразу два підрозділи.
Пропагандисти поширюють інформацію, що американське фінансово-економічне медіа Bloomberg нібито розмістило відео про воєнну операцію в курській області. У ньому, мовляв, військовий аналітик та генерал армії […]
В Бахмуті вулиця Воїнів-інтернаціоналістів — отримала назву вулиця Дніпрової Чайки.Дніпрова Чайка – це літературний псевдонім видатної української письменниці Людмили Олексіївни Березіної. Дніпрова Чайка: перейменування вулиць […]
У Києві відкриється виставка “Воїни світла”, присвячена загиблим військовим. На ній вшанують пам’ять оборонців Маріуполя та “Азовсталі”, полеглих воїнів 12-ї бригади спеціального призначення “Азов” НГУ, […]
“Укрпошта” випустила благодійну марку “Хвилина мовчання”. Вона присвячена Дню пам’яті загиблих захисників і захисниць України, який відзначають 29 серпня. Про це повідомила пресслужба “Укрпошти”. Марка […]
Андрій Лоза — бахмутянин, свободівець, учасник Революції 2004 року та Революції Гідності. У 2014 році він був затриманий силовиками “беркута”, а після цих буремних подій […]
