Молитва за Бахмут: як капеланка з Бахмута наближає Перемогу

Семаковська Тетяна 09:32, 24 Березня 2023

БАХМУТ 1 8d083Військова капеланка Мейра Беспьорстова, яку в Бахмуті знають більше за волонтерською діяльністю, нещодавно поділилася гарною новиною про своє одруження з військовослужбовцем Олександром Беспьорстовим. Ми поговорили з родиною про ймовірну окупацію Бахмута та силу молитви за улюблене місто.

Пара розказала, що вони познайомилися у соцмережі Фейсбук, наразі обидва проходять військову службу, тільки мають різні ролі. Жінка підтримує дух військових, Олександр боронить Україну зі зброєю в руках. Чоловік каже, що у цій війні сили йому дають люди, яких він обороняє. Наразі військовий знаходиться на лікарняному – відновлюється після поранення. 

Герой каже, що йому дуже пощастило, адже він знаходячись в п’яти метрах він місця ураження постраждав менше, ніж його побратими, які були в межах 20-25 метрів. Чоловік і дружина впевнені, що вижити йому допоміг оберіг.

Шлях до капеланства Мейри

зображення viber 2023 03 23 20 00 28 359 b1c73

Мейра з кішкою. Фото: особистий архів героїні

Жінка зазначає, про цю роботу вона мріяла ще з 2015 року, коли разом з волонтерами “Бахмута Українського” відвідувала поранених у травматології Центральної лікарні, підтримувала їх психологічно та молилася за кожного. Тоді героїня ще була християнкою.

“В Бахмуті я займалася волонтерством, але я покинула місто, відповідно трохи змінила свій профіль. До повномасштабного вторгнення я займалась соціологією, роботи було багато, я сильно виснажилася. Читала молитви за Бахмут. Жінці набагато важче стати капеланкою, ніж чоловіку, багато хто питає: “А ти жінка, а чому так”. Хоча серед жінок також було багато пророчиць”, — розповідає Мейра.

Жінка додає, що вже в 2015 для волонтерів проводили курси першої психологічної допомоги. Ці знання неодноразово допомогли пані Мейрі, згодом їй телефонуватимуть військові із різними проблемами, капеланка вміє слухати та підтримувати людей. Був випадок, пригадує жінка, коли військовий розмовляв з нею 5 годин, у чоловіка загинув побратим. Олександр додає, що капелан у війську виконує насамперед роль психолога. Кожна людина індивідуальна, тож до кожного треба знайти персональний підхід, щоб справді допомогти людині, запевняє військовий.

зображення viber 2023 03 23 20 05 31 129 9e5de

Молодша донька пані Мейри з первістком. Фото: особистий архів героїні

“Чоловікові набагато легше туди прийти (ред.капеланство), бо на жінці є багато всього, вона може мати маленьких дітей. У мене вже діти дорослі. Якщо діти ще маленькі, то жінці важко, краще залишитися з дитиною й бути матір’ю, бути капеланом для своєї дитини. Це дуже важка робота, потрібно також працювати і над собою, мати велике серце та бажання допомагати людям”, — каже співрозмовниця.

Бог оберігає Бахмут

Мейра розповідає, що вона вже давно молиться за Бахмут, поки була можливість молилась й по 10 годин на добу Жінка вважає, що місто може залишитися українським і духовні зусилля, які докладають люди до цього діють часом не менше автоматних куль. 

“Я молюся проти окупації Бахмута, за нас моляться в Ізраїлі та Грузії. Було таке, що місто почали сильно обстрілювати, в цей час ми молились з молитовницями з Дніпра читали псалом 59 ( його треба прочитати 30 раз проти обстрілів). Через годину стало легше”, — пригадує капеланка про силу молитви.

Для тих, хто хоче молитися за Бахмут, капеланка радить читати 82-й Псалом – це оберіг. Також можна читати 70-й Псалом проти окупації міста, 59 та ще багато воєнних псалмів.

За словами Мейри молитва — це дуже сильний оберіг, жінка сама переконалася  в цьому, адже було багато випадків, коли молитва рятувала життя.

Чи вдасться ЗСУ втримати Бахмут?

335878319 1824467767923727 5619176648513400760 n 048e2Олександр з котом Сьомою, пара любить тварин. Фото: Фейсбук

Олександр вважає, що сьогодні Бахмут — це точка неповернення.

“росіянам треба щось взяти, якась перемога, навіть незначна, але щоб кричати про це гучно”, — каже чоловік, додаючи що Бахмут вистоїть.

Герой підкреслює, що Бахмут тримається важкими зусиллям, бували такі випадки, коли доводилося вступали в ближній бій з вагнерівцями, або ті закидували наші позиції гранатами. 

Щодо забезпечення чоловік каже, що велику роль відіграють волонтери, які купують необхідну техніку. На війні важливо мати хороші дрони, які стають очами військових вночі та вдень, ці дрони зберігають життя. Однак, часто буває й таке, що купують дешевші БПЛА, які не мають потрібної дальності і просто стають іграшкою в умовах війни, а не зброєю для коригування вогню.

Чи є гріхом вбивство ворога?

Росія викривлює релігію та використовує її для пропаганди війни, водночас неодноразово росіяни звинувачували самих українців у війні.

“Терорист повинен бути вбитий, якщо до тебе прийшли вбивати — ти повинен дати відсіч. Цьому вчить й Біблія, я можу навіть показати, де це написано, якщо хтось буде казати, що не можна брати зброю до рук. Дуже багато хлопців мені телефонували ще в 2015 році, вони вважали, що вони вбивці. Вони не вбивці, вони захисники, які вбивають терористів й захищаються свої сім’ї”, — каже капеланка.

Мейра вважає, що Всевишній може використовувати для покарання росії різні способи, якщо її час вже настав.

Інформаційна війна проти ЗСУ 

335378743 3311945339054054 6747330881199277534 n a11e8

Мейра та Олександр разом з котом Сьомою. Фото: Фейсбук

За останній рік повномасштабного вторгнення, росія штурмує не тільки території, але й інтернет-простори. Щодня в соцмережі вкидаються маси фейкових новин та повідомлень, не мало серед цього контенту й несправжніх новин про ЗСУ. Їх російська пропаганда намагається виставити мародерами, злочинцями чи людьми, які привселюдно спалюють Коран

Військовий Олександр Беспьорстов вважає, що українцям слід уважніше ставитися до новин та використовувати критичне мислення, перед тим як сприймати новину за істину.

“У нас є велика частина населення, яка не аналізує інформацію, вони вірять всьому, що показують по телевізору. Я теж можу сказати одне слово правду й 50 слів неправди, через це, що є якась частина правди, люди можуть не перевіряти все інше”, — каже військовий.

Як повинна закінчитися війна?

330803948 549666450472913 6352668987236268266 n f392c

До Олександра прийшла місцева собака, чоловік пише, що тварина завітала поспілкуватися з військовими. Фото: Фейсбук

І Мейра й Олександр запевняють, сьогоднішня війна має закінчитися виходом на кордони 1991 року.

“Наша задача — вийти на кордони 1991 або 2014 року, в обох випадках вони однакові. Росіяни не заспокояться, вони можуть запускати з тої сторони ракети та що завгодно робити. росію треба поставити на місце, будь-яка імперія вона апріорі розвалюється, вона існує до того моменту, поки вона привласнює чужі території. Як тільки вона це не робить, вона з’їдає саме себе зсередини. Нам треба викинути їх зі своєї території, далі вони будуть жерти самі себе”, — вважає військовий.

Олександр додає, що Україні також треба подбати про те, щоб повністю прибрати зі влади людей з проросійською позицією, зокрема й екснардепів ОПЗЖ, які зараз принишкли або переховуються. Нагадаємо, ми писали нардепа від забороненої партії ОПЗЖ Федора Христенко, який після початку повномасштабної війни зник з України, а його автопарк зафіксували у Варшаві.

Мейра наголошує, що історичну справедливість має відновити не тільки Україна, але й Молдова, Грузія, Чечня, Фінляндія та Японія, території, яких також окупувала країна-агресорка.

Фото: “Бахмут. IN.UA”

Читайте також: Місія українців у Франції нести правду: історія волонтерки Тетяни Кобилянської

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Як “Журавушка” з Бахмутського району працювала під час війни і відновилась на новому місці. Історія Людмили Журавльової

Валентина Твердохліб 13:13, 17 Березня 2026

“Маленький “епіцентр” нашого села”, “магазин, в якому було все і навіть більше”, “там було завжди все свіже і смачненьке” — так мешканці Бахмутського району згадують магазин “Журавушка”, що працював у селі Переїзне. Цю крамницю у 2007 році відкрили подружжя Журавльових. Працював магазин до літа 2022 року. Власники продовжували роботу до останнього, підтримуючи своїх земляків. Роботу довелося зупинити через наближення лінії фронту та часті обстріли.

Про роботу “Журавушки” та відновлення бізнесу на новому місці редакції Бахмут IN.UA розповіла його власниця — Людмила Журавльова.

Як “Журавушка” працювала під час війни

“Журавушка” — це сімейний бізнес подружжя Журавльових з села Переїзне Бахмутського району. Під такою назвою працювали чотири магазини в різних населених пунктах — Переїзному, Федорівці, Соледарі і Сіверську. Першим магазином була “Журавушка” у Переїзному — рідному селі родини. Він відкрився у 2007 році.

Працювала “Журавушка” до 2022 року. Власниця магазину, Людмила Журавльова, до останнього привозила сюди продукти і підтримувала роботу бізнесу. Не зупиняло підприємицю ні відсутність світла, ні складність доставки товару.

Зачинити магазин і виїхати з рідного села Людмила Журавльова вирішила після пережитих обстрілів.

“Я виїжджала у серпні 2022 року. У червні я ще працювала. Без світла, без нічого, працювала сама. Поки була така можливість, я робила все для тих людей, хто там залишався. Хоч світла вже й не було, доставки товару, в принципі, були. Одна фірма залишалася, яка до нас доїжджала. Зачинити магазин і виїхати остаточно я вирішила після прильоту. Взагалі я була під обстрілами двічі. Коли перший раз прилетіло, то вікна повилітали. Другий раз прилетіла ракета навпроти магазину і зруйнувало будинок, я тоді якраз була на роботі. Від пережитого стресу я вирішила, що все — залишатися більше я тут не можу, там було небезпечно”, — згадує пані Людмила.

За роки роботи “Журавушка” здобула велику довіру людей. І сьогодні мешканці Бахмутського району з теплотою згадують свій улюблений магазин. Його власниця каже, що особливого секрету успіху не має. Вона лише дуже любила свою роботу і намагалася прислухатися до своїх клієнтів. Цим, на її думку, вона і заслужила таку довіру.

“По-перше, я завжди до людей ставилася з розумінням, прислухалася, коли говорили, що їм треба. Я намагалася зробити так, щоб прийшов у магазин, і тут є все, що потрібно. У нас питали: “А у вас є те?” Ми відповідали: “Є”. А коли відповідали: “Немає”, то наступного разу воно в мене вже було. Я намагалася, щоб товар був різний на різну категорію людей, щоб всі наші клієнти знали, що коли вони йдуть у “Журавушку”, то вони будуть впевнені, що в нас все є. І по-друге, це ж моя робота. Я дуже люблю цим займатися, мені це подобається, тому і старалась завжди зробити все якнайкраще”, — розповідає Людмила Журавльова.

Чи змогли відновити “Журавушку” після переїзду?

Бізнес, який родина Журавльових будувала на Донеччині, зруйновано. Поки була можливість, сім’я встигла вивезти частину обладнання на Дніпропетровщину, куди і переїхали.

“Ми розуміли, що треба було кудись все вивозити. Спочатку один магазин вивезли з поличками. А ще ж треба було вивезти холодильники хоча б кудись. Виїжджати було нікуди, а речей було багато. Це ж чотири магазини: скільки холодильних вітрин, скільки всякого обладнання… Треба було терміново кудись вивозити, щоб не втратити. Наші друзі були у Дніпропетровській області, у місті Перещепино, і там продавався магазин. Купувати нам було ні за що, тому ми взяли його в оренду. Туди ми і перевезли все, що вдалося вивезти”, — каже Людмила Журавльова.

У липні 2022 року родина остаточно переїхала в Перещепине. А вже за кілька тижнів, 13 серпня, вони відкрили тут перший магазин. Назву не змінювали, крамниця так само називається “Журавушка”. Людмила Журавльова каже, що свідомо не змінювала назву, бо таким чином вона хоче зберегти зв’язок із домом. У цьому магазині підприємиця розмістила вивіску, банери і обладнання з Донеччини, а наповнила його таким асортиментом, який був у колишніх магазинах.

“Вирішили не змінювати нашу назву, бо це продовження нашого сімейного бізнесу. Ми вивезли всі вивіски “Журавушки”, банери, на яких зображені наші діти у вишиванках. Я зробила все так, як робила це вдома, так само завезла великий асортимент. Звісно, морально це було дуже важко, бо менталітети різні. У кожний район приїжджаєш, і тут все по-різному, хоча, начебто, ми всі однакові. А потреби, виявляється, зовсім інші. Наприклад, майонез “МакМай” всі прекрасно знали і любили в Донецькій області, а тут його ніхто не знає. Тому довелося пристосовуватися до інших потреб”, — розповідає власниця “Журавушки”.

Магазин “Журавушка” у Перещепиному / фото надане героїнею

Відновити власну справу вдалося і не без допомоги людей, з якими раніше співпрацювали на Донеччині.

“Найскладніше було морально, тому що це переїзд: ти втратив все, ти не знаєш, куди рухатися і до кого йти, де брати товар. І тут нам допомогло те, що у нас була дуже хороша репутація щодо нашого бізнесу. Ми дуже добре працювали з усіма фірмами і залишилися контакти супервайзерів, агентів. І були такі моменти, що нам допомогли. Наприклад, хлопці з фірми “Славутич” розповідали іншим, що “Журавушка” — це дійсно нормальні люди і їм можна довіряти. А вже сьогодні, за роки роботи, місцеві вже і самі знають нашу “Журавушку”. Приємно, що і тут ми змогли здобути довіру людей”, — каже Людмила Журавльова.

Власниця бізнесу зазначає, що робота з відновлення бізнесу допомогла їй не опустити руки після втрати дому і переїзду. А особливо цінним для неї є те, що на новому місці знаходяться ті, хто знав “Журавушку” ще на Донеччині.

“Дуже цікаві історії були, які мені наші працівниці розповіли. Бувало, що під’їжджали люди і запитували: “А що це за “Журавушка”?” Випадково не з Донецької області?” — І це так приємно, що нас згадують”, — каже підприємиця.

Магазин “Журавушка” у Підгородньому / фото надане героїнею

Магазин у Перещепиному не єдиний, який на новому місці відкрила родина Журавльових. У них вже є чотири магазини у Дніпропетровській області: три в Перещепиному, і ще один у Підгородньому. Таким чином, сім’я змогла відновити свій бізнес на новому місці.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Я не хотів постійно жити у страху”: історія 19-річного хлопця, який вирвався з окупованої Херсонщини

Валентина Твердохліб 16:15, 11 Березня 2026
Олег після перетину українського кордону / фото надане героєм

19-річний Олег (ред. ім’я змінене з міркувань безпеки) днями перетнув кордон України з Білоруссю. Сюди він вирвався з рідної Херсонщини, яка чотири роки перебуває в окупації. Юнаку було всього 15 років, коли до його рідного населеного пункту зайшла російська армія. Окупаційна влада принесла нові закони, порядки і постійний тиск на тих, хто чинив опір. Ще будучи школярем, Олег вирішив, що не миритиметься з окупаційним режимом і мріяв про повернення до України. Після досягнення повноліття юнак став готуватися до виїзду.

Про своє життя в окупації і виїзд до України Олег розповів редакції Бахмут IN.UA.

Про довоєнне життя і початок повномасштабного вторгнення

Олег родом з Каланчацького району Херсонщини. Тут він мешкав разом з родиною і навчався у школі. До 2022 року юнак мав звичайне життя — навчався у школі, гуляв з друзями, вів соцмережі.

24 лютого 2022 року Херсонщина прийняла на себе удар окупантів. Населений пункт, у якому тоді мешкав Олег, став однією з перших мішеней російської армії. Спочатку його обстріляли “Градами”, а вже рано вранці ним їздили російські танки.

“Вночі 24 лютого я чомусь не спав, не хотілося. Дивився собі фільм на телефоні і ні про що не переживав. Я новинами тоді не цікавився, тому навіть не підозрював, що взагалі щось має бути. А о 4 ранку почув дуже сильні вибухи і свист ракет. Почав хвилюватися і побіг до батьків у кімнату. Ми сиділи там разом, одразу ж одягнулися, бо думали, що треба буде кудись їхати. А далі почалися сильні обстріли. Спочатку “Градом” накрили, а вже десь о 6 ранку до нас танки заїхали, почали всюди їздити, роздивлятися. Мабуть, вони шукали українських військових. Дивилися хто, може, лишився чи заховався”, — розповідає Олег.

Юнак розповідає, що місцеві жителі дуже негативно сприйняли окупацію. Перший час люди масово виходили на мітинги і виказували спротив, однак росіяни змогли придушити проукраїнське населення зброєю і погрозами.

“Те, що на Херсонщині хтось чекав росію — це брехня повна. В перші місяці ходили всі на мітинги. У маленьких селах їх не було, а саме в містах, тому ж Каланчаку, наприклад, були проукраїнські мітинги. І в Херсоні мітинги були, і танки зупиняли голими руками. Просто потім російські військові почали з автоматами на людей нападати, і всіх розганяли. Тому багато людей одразу виїхали, щоб це все не терпіти. Спротив справді був, але зараз, можливо тому що багато хто виїхав, здається, що в окупації нікого проукраїнського не лишилося”, — зауважив Олег.

Проукраїнський мітинг на Херсонщині / фото Віртуальний музей російської агресії

Як змінилося життя в окупації

Коли рідний населений пункт Олега окупували, навчання в школі стало неможливим. Юнаку та його однокласникам видали документи про дострокове закінчення 9 класу, оскільки проведення випускних іспитів було неможливе.

1 вересня 2022 року Олег був змушений піти на навчання в російську школу. До цього дітей примушували окупанти. Навчатися онлайн в українських школах було заборонено, а за прогули в російській школі батькам погрожували забрати дитину.

“Казали, якщо не підуть у російську школу, то до батьків прийдуть з органів опіки і вилучать дитину в інтернат. Ще був варіант вчитися в українській школі онлайн. Перший час, перші 2-3 місяці з вересня, до цього нормально ставилися. А потім почали за це карати. До дітей приходили перевіряти, чи навчаються вони в українській школі і чи не прогулюють вони російські. У мене був знайомий з окупації, він у російську школу не ходив. То до нього приходили військові і питали, чому він туди не ходить. А потім він через якийсь час виїхав”, — розповів хлопець.

У школах активно просували російські наративи. Також учнів змушували відвідувати пропагандистські заходи і брати в них участь. Паралельно з цим окупанти знищували українські символіку, як у навчальних закладах, так і на вулицях.

“Перші 2-3 місяці у школі все нормально було. Нам казали, що буде звичайне навчання просто за російськими стандартами. А потім почалась дуже сильна пропаганда: нав’язування ідеології росії, проводили так звані “уроки мужества”, уроки російської культури, історію росії почали нав’язувати. Також прибирали українську символіку зі школи і взагалі всюди — знаки, пам’ятники. Була пропаганда Дня перемоги. Нас змушували ходити на ці всі свята, одягатися у військову форму, виступати. Навіть якщо ти не хотів туди йти, то все одно змушували. Погрожували, що якщо не будеш брати участь, то в тебе будуть проблеми”, — розповів Олег.

уроки мужності
Уроки мужності в окупованих школах / фото росджерела

Зміни були відчутні і на побутовому рівні. Зменшився асортимент продуктів у магазинах та знизилась їх якість.

Також окупаційна влада намагалась домогтися більш лояльного ставлення мешканців, тому в перші місяці люди могли не платити за комунальні послуги. Та потім люди зіштовхнулись з російськими цінами і тарифами.

“Перші місяці з продуктами було дуже важко. Навіть звичайний цукор було важко купити. Його намагалися брати мішками, тому що в магазинах його не вистачало. Та і продукти там стали сумнівної якості, вони такі ж і зараз. А ще вони набагато дорожчі, ніж у Криму чи росії. Може націнка через експорт, може просто їм так вигідно, я не знаю. Загалом продуктів стало менше, асортимент не дуже великий. На рахунок послуг ЖКГ, то в перші місяці ми не платили ні за що. Нам сказали, що можна не платити. А потім ввели російські тарифи, поступово почали їх піднімати. Казка закінчилася, так би мовити”, — згадує хлопець.

Була на Херсонщині і примусова паспортизація. Юнак каже, ще спершу були люди, які за власним бажанням взяли російський паспорт. Це були ті, хто підтримували дії рф. З кінця 2022 року паспортизація стала примусовою. Олега змусили отримати паспорт у школі. Хлопцю сказали, що в разі відмови від документа російського зразка у нього будуть проблеми.

Про виїзд з окупації

Олег хотів виїхати з окупації ще з перших днів війни. Та він не міг цього зробити, оскільки був неповнолітнім. Коли хлопцю виповнилось 18 років, він серйозно задумався про виїзд. Каже, що мотивацією було бажання жити нормальне життя без страху і переховувань.

“Я просто хотів нормального життя без тиску, без пропаганди і без страху, що в будь-яку хвилину можуть прийти російські військові і кудись мене відвезти в невідомому напрямку. Мені просто набридло жити постійно у страху, що треба ховати телефон, ховати і видаляти переписки, шифруватися з друзями. Бо там були постійні перевірки, обшуки. А ще там нікому не можна було довіряти, особливо малознайомим людям. Бо спочатку це начебто бабуся як бабуся, гарна сусідка, а після 24 лютого вони вже пішла здавати тебе російським військовим. Були і такі люди, що до війни нормальні були, а після приходу росії зразу пішли на них працювати і здавати проукраїнських людей”, — каже Олег.

Виїзд із окупації був для хлопця надзвичайно складним. У знаки давалось те, що він мав проблеми з російським законом через підтримку України. Тому виїзд був ризиковим, оскільки в разі невдачі він міг отримати реальний термін за ґратами.

Маршрут юнака пролягав з Херсонської області до Криму, далі була москва, Мінськ і з Білорусі він потрапив в Україну через єдиний пункт пропуску. Олег вважає, що йому дуже пощастило пройти російський кордон без фільтрації, бо за нього вступився водій. Чоловік сказав, що автобус не буде чекати стільки часу одного пасажира, і це допомогло йому вибратись з росії.

Потрапивши до України, Олега дуже вразила доброзичливість людей і продукти, які колись були для нього звичними.

“Це, мабуть, дуже абсурдно, але тут така смачна “Фанта”. В окупації теж вона є, але звісно це не оригінальний напій, а російська пародія. У них там воно все несмачне, їжа якась прісна. Тому чомусь мене саме забутий смак “Фанти” вразив. А ще я запам’ятав доброзвичливість українських прикордонників. Тому що російські дуже грубі, якісь злі, ніби ображені на весь світ. А українські такі добрі, спокійні, запитували як я себе почуваю, чи все в мене добре, як я доїхав”, — розповів Олег.

По приїзду юнак успішно пройшов перевірку на українському кордоні і тепер починає нове життя. Каже, що має дуже велику підтримку від волонтерів. Залишившись без нічого, він отримав всю необхідну допомогу. Волонтери допоможуть йому і облаштуватися на новому місці.

“По приїзду мене поселили, дали поїсти, ліжко комфортне, душ. Видали різні пакети з гігієною, одягом, продуктами на перший час. Всі дуже доброзичливі і ніхто не каже, що я поганий, бо з окупації виїхав. Ніхто не каже, що я якийсь колаборант, зрадник, навпаки всі ставляться зі співчуттям і розумінням. Далі планую їхати в Київ, де мені має допомогти волонтерська організація, яка якраз допомагала і виїхати. Мені мають знайти житло на перший час, можливо навіть і роботу, та пропонують інші послуги підтримки, наприклад, психолог, адаптація, навчання, оформлення грошових виплат, як ВПО. А ще у планах зустрітися зі своїми друзями, яких я не бачив 4 роки, живучи в окупації”, — ділиться планами Олег.

Тим, хто досі живе в окупації, але хоче виїхати, Олег радить зважити всі ризики і намагатися виїхати. Але це рішення потрібно ухвалювати виважено і прискіпливо продумати кожен крок.

“Скажу так — життя одне. Тому зараз, поки є можливість, треба намагатися виїжджати. Я думаю, що рано чи пізно росіяни закрутять гайки і вже ніяк звідти не виїдеш. Взагалі це ризиковано. Я виїхав під великим ризиком і не кажу, що гарантовано всі так зможуть виїхати, особливо в кого судимість. Мені правда дуже пощастило. Я не хочу наражати людей на небезпеку своїми порадами, але я й не хочу, щоб вони лишалися в окупації. Тому нехай самі вирішують: їхати чи ні. Тут треба морально бути готовим до ризиків. Особисто я морально був готовий до того, що в будь-яку хвилину мене можуть забрати і відвезти у в’язницю. Це був шлях без права на помилку”, — каже Олег.

Раніше редакція публікувала історію В’ячеслава Муністера — донеччанина, який виїхав з Донецька після 10 років окупації. Читайте її за покликанням.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Історії

Як “Журавушка” з Бахмутського району працювала під час війни і відновилась на новому місці. Історія Людмили Журавльової

“Маленький “епіцентр” нашого села”, “магазин, в якому було все і навіть більше”, “там було завжди все свіже і смачненьке” — так мешканці Бахмутського району згадують […]

Важливо

“Я не хотів постійно жити у страху”: історія 19-річного хлопця, який вирвався з окупованої Херсонщини

19-річний Олег (ред. ім’я змінене з міркувань безпеки) днями перетнув кордон України з Білоруссю. Сюди він вирвався з рідної Херсонщини, яка чотири роки перебуває в […]

Від Бахмута до Массачусетсу: як 17-річний Богдан виграв навчання за $166 000 і здійснив свою “американську мрію” завдяки Ukraine Global Scholars

Для багатьох українських підлітків навчання у престижних школах та університетах Сполучених Штатів Америки здається чимось із розряду голлівудських фільмів. Вартість року навчання у таких закладах […]

16:05, 04.03.2026 Скопіч Дмитро
Історії

“Я їхала до людей”: шлях бахмутянки Катерини Попович від Донеччини до Карпат

Цього разу наша героїня — бахмутянка Катерина Попович. Вона переїхала на Львівщину ще задовго до повномасштабної війни. Вона не тікала від вторгнення, а їхала до […]

бахмут
Історії

“Як звідси вибратися? Це пекло”: чого ми не знали про битву за Бахмут

Кожен ранок Олена — майбутня лікарка з Бахмута — добирається на роботу через підірваний міст. Вона йде в центральну лікарню під звуки обстрілів, а потім […]