Молитва за Бахмут: як капеланка з Бахмута наближає Перемогу

Семаковська Тетяна 09:32, 24 Березня 2023

БАХМУТ 1 8d083Військова капеланка Мейра Беспьорстова, яку в Бахмуті знають більше за волонтерською діяльністю, нещодавно поділилася гарною новиною про своє одруження з військовослужбовцем Олександром Беспьорстовим. Ми поговорили з родиною про ймовірну окупацію Бахмута та силу молитви за улюблене місто.

Пара розказала, що вони познайомилися у соцмережі Фейсбук, наразі обидва проходять військову службу, тільки мають різні ролі. Жінка підтримує дух військових, Олександр боронить Україну зі зброєю в руках. Чоловік каже, що у цій війні сили йому дають люди, яких він обороняє. Наразі військовий знаходиться на лікарняному – відновлюється після поранення. 

Герой каже, що йому дуже пощастило, адже він знаходячись в п’яти метрах він місця ураження постраждав менше, ніж його побратими, які були в межах 20-25 метрів. Чоловік і дружина впевнені, що вижити йому допоміг оберіг.

Шлях до капеланства Мейри

зображення viber 2023 03 23 20 00 28 359 b1c73

Мейра з кішкою. Фото: особистий архів героїні

Жінка зазначає, про цю роботу вона мріяла ще з 2015 року, коли разом з волонтерами “Бахмута Українського” відвідувала поранених у травматології Центральної лікарні, підтримувала їх психологічно та молилася за кожного. Тоді героїня ще була християнкою.

“В Бахмуті я займалася волонтерством, але я покинула місто, відповідно трохи змінила свій профіль. До повномасштабного вторгнення я займалась соціологією, роботи було багато, я сильно виснажилася. Читала молитви за Бахмут. Жінці набагато важче стати капеланкою, ніж чоловіку, багато хто питає: “А ти жінка, а чому так”. Хоча серед жінок також було багато пророчиць”, — розповідає Мейра.

Жінка додає, що вже в 2015 для волонтерів проводили курси першої психологічної допомоги. Ці знання неодноразово допомогли пані Мейрі, згодом їй телефонуватимуть військові із різними проблемами, капеланка вміє слухати та підтримувати людей. Був випадок, пригадує жінка, коли військовий розмовляв з нею 5 годин, у чоловіка загинув побратим. Олександр додає, що капелан у війську виконує насамперед роль психолога. Кожна людина індивідуальна, тож до кожного треба знайти персональний підхід, щоб справді допомогти людині, запевняє військовий.

зображення viber 2023 03 23 20 05 31 129 9e5de

Молодша донька пані Мейри з первістком. Фото: особистий архів героїні

“Чоловікові набагато легше туди прийти (ред.капеланство), бо на жінці є багато всього, вона може мати маленьких дітей. У мене вже діти дорослі. Якщо діти ще маленькі, то жінці важко, краще залишитися з дитиною й бути матір’ю, бути капеланом для своєї дитини. Це дуже важка робота, потрібно також працювати і над собою, мати велике серце та бажання допомагати людям”, — каже співрозмовниця.

Бог оберігає Бахмут

Мейра розповідає, що вона вже давно молиться за Бахмут, поки була можливість молилась й по 10 годин на добу Жінка вважає, що місто може залишитися українським і духовні зусилля, які докладають люди до цього діють часом не менше автоматних куль. 

“Я молюся проти окупації Бахмута, за нас моляться в Ізраїлі та Грузії. Було таке, що місто почали сильно обстрілювати, в цей час ми молились з молитовницями з Дніпра читали псалом 59 ( його треба прочитати 30 раз проти обстрілів). Через годину стало легше”, — пригадує капеланка про силу молитви.

Для тих, хто хоче молитися за Бахмут, капеланка радить читати 82-й Псалом – це оберіг. Також можна читати 70-й Псалом проти окупації міста, 59 та ще багато воєнних псалмів.

За словами Мейри молитва — це дуже сильний оберіг, жінка сама переконалася  в цьому, адже було багато випадків, коли молитва рятувала життя.

Чи вдасться ЗСУ втримати Бахмут?

335878319 1824467767923727 5619176648513400760 n 048e2Олександр з котом Сьомою, пара любить тварин. Фото: Фейсбук

Олександр вважає, що сьогодні Бахмут — це точка неповернення.

“росіянам треба щось взяти, якась перемога, навіть незначна, але щоб кричати про це гучно”, — каже чоловік, додаючи що Бахмут вистоїть.

Герой підкреслює, що Бахмут тримається важкими зусиллям, бували такі випадки, коли доводилося вступали в ближній бій з вагнерівцями, або ті закидували наші позиції гранатами. 

Щодо забезпечення чоловік каже, що велику роль відіграють волонтери, які купують необхідну техніку. На війні важливо мати хороші дрони, які стають очами військових вночі та вдень, ці дрони зберігають життя. Однак, часто буває й таке, що купують дешевші БПЛА, які не мають потрібної дальності і просто стають іграшкою в умовах війни, а не зброєю для коригування вогню.

Чи є гріхом вбивство ворога?

Росія викривлює релігію та використовує її для пропаганди війни, водночас неодноразово росіяни звинувачували самих українців у війні.

“Терорист повинен бути вбитий, якщо до тебе прийшли вбивати — ти повинен дати відсіч. Цьому вчить й Біблія, я можу навіть показати, де це написано, якщо хтось буде казати, що не можна брати зброю до рук. Дуже багато хлопців мені телефонували ще в 2015 році, вони вважали, що вони вбивці. Вони не вбивці, вони захисники, які вбивають терористів й захищаються свої сім’ї”, — каже капеланка.

Мейра вважає, що Всевишній може використовувати для покарання росії різні способи, якщо її час вже настав.

Інформаційна війна проти ЗСУ 

335378743 3311945339054054 6747330881199277534 n a11e8

Мейра та Олександр разом з котом Сьомою. Фото: Фейсбук

За останній рік повномасштабного вторгнення, росія штурмує не тільки території, але й інтернет-простори. Щодня в соцмережі вкидаються маси фейкових новин та повідомлень, не мало серед цього контенту й несправжніх новин про ЗСУ. Їх російська пропаганда намагається виставити мародерами, злочинцями чи людьми, які привселюдно спалюють Коран

Військовий Олександр Беспьорстов вважає, що українцям слід уважніше ставитися до новин та використовувати критичне мислення, перед тим як сприймати новину за істину.

“У нас є велика частина населення, яка не аналізує інформацію, вони вірять всьому, що показують по телевізору. Я теж можу сказати одне слово правду й 50 слів неправди, через це, що є якась частина правди, люди можуть не перевіряти все інше”, — каже військовий.

Як повинна закінчитися війна?

330803948 549666450472913 6352668987236268266 n f392c

До Олександра прийшла місцева собака, чоловік пише, що тварина завітала поспілкуватися з військовими. Фото: Фейсбук

І Мейра й Олександр запевняють, сьогоднішня війна має закінчитися виходом на кордони 1991 року.

“Наша задача — вийти на кордони 1991 або 2014 року, в обох випадках вони однакові. Росіяни не заспокояться, вони можуть запускати з тої сторони ракети та що завгодно робити. росію треба поставити на місце, будь-яка імперія вона апріорі розвалюється, вона існує до того моменту, поки вона привласнює чужі території. Як тільки вона це не робить, вона з’їдає саме себе зсередини. Нам треба викинути їх зі своєї території, далі вони будуть жерти самі себе”, — вважає військовий.

Олександр додає, що Україні також треба подбати про те, щоб повністю прибрати зі влади людей з проросійською позицією, зокрема й екснардепів ОПЗЖ, які зараз принишкли або переховуються. Нагадаємо, ми писали нардепа від забороненої партії ОПЗЖ Федора Христенко, який після початку повномасштабної війни зник з України, а його автопарк зафіксували у Варшаві.

Мейра наголошує, що історичну справедливість має відновити не тільки Україна, але й Молдова, Грузія, Чечня, Фінляндія та Японія, території, яких також окупувала країна-агресорка.

Фото: “Бахмут. IN.UA”

Читайте також: Місія українців у Франції нести правду: історія волонтерки Тетяни Кобилянської

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

“Я завжди хотіла працювати там, де потрібна допомога людям”: історія Аліни Горб — правозахисниці та громадської діячки з Бахмута

Валентина Твердохліб 17:00, 20 Січня 2026
аліна горб

Аліна Горб — правозахисниця і громадська діячка з Бахмута. Ще зі шкільних років вона мала внутрішній запит на допомогу людям, тому вирішила пов’язати своє життя з юриспруденцією. Окрім роботи юристкою, Аліна Горб поєднувала і громадську діяльність, зокрема реалізувала мистецький проєкт у Бахмуті. З початком повномасштабної війни бахмутянка сфокусувалась на правозахисній діяльності, зокрема у справах щодо фіксації воєнних злочинів.

Своєю історією Аліна Горб поділилась з редакцією Бахмут IN.UA.

Спогади про Бахмут

Аліна Горб народилась і виросла в Бахмуті. Тут вона навчалась у загальноосвітній школі №18, відвідувала танцювальний гурток та різні додаткові заняття — загалом мала активне шкільне життя. У 2016 році Аліна Горб завершила навчання у школі з відзнакою та вступила до Київського національного університету імені Тараса Шевченка на омріяну спеціальність.

Аліна Горб завершила навчання у школі з відзнакою / фото надане героїнею

Дівчина навчалась на юридичному факультеті і під час навчання на магістратурі влаштувалась в одну з київських юридичних компаній. Попри те, що вона влаштувала життя у столиці, Аліна Горб цінувала час, проведений у рідному Бахмуті.

“У 2020 році почався карантин, тому я багато часу провела вдома в Бахмуті з батьками. Можна сказати, що карантин став для мене можливістю побути вдома, набутися вдома. Хоча, звісно, тоді це так не відчувалося. Тоді здавалося, ніби життя на паузі, що хочеться працювати і стільки всього навколо, а ти просто сидиш вдома. Але зараз я дуже вдячна тому часу, що в мене була така можливість побути вдома з батьками. Бо хто знав, що далі все так складеться”, — каже Аліна Горб.

Востаннє дівчина була у рідному місті на новорічні свята на початку 2022 року. Вона згадує, що мала передчуття наближення війни, тому взяла відпустку додому, щоб побути вдома з близькими.

“Останній раз я була в Бахмуті у 2022 році, в січні. Я приїжджала на новорічні свята. Мене, до речі, тоді не хотіли давати відпустку, але я випросила, ніби відчувала. 2022 рік я зустріла в Бахмуті, це було сімейне свято. Ми були з батьками вдома, хоч тоді в мене і багато друзів, і варіантів святкувати було, але я чомусь захотіла бути вдома. Насправді вже тоді я відчувала наближення повномасштабної війни. Чесно, я не думала, що вона буде настільки масштабною, по всій Україні, але я розуміла, що бойові дії активізуються. Це напруження я відчувала десь з листопада 2021 року”, — розповідає бахмутянка.

Про правозахисну діяльність

Повномасштабне вторгнення Аліна Горб зустріла в Києві. Перші дні війни минули в невизначеності, бо ніхто не міг спрогнозувати подальшу ситуацію. Та за деякий час компанія, в якій працювала дівчина, вирішила продовжити роботу. Юристи почали давати безоплатні консультації людям.

“Ми створили Google-форму, в якій люди могли писати свої будь-які запити, і ми безоплатно консультували. Це була ініціатива тодішнього директора компанії, ми це підтримали. У такому незрозумілому режимі ми працювали до травня, а потім вийшли на роботу і все потроху стабілізувалося”, — розповідає дівчина.

У 2022 році бахмутянка почала працювати в Міністерстві юстиції. Там вона занурилась у роботу, пов’язану з Європейським судом з прав людини. Цей досвід став їй корисним для подальшої правозахисної діяльності, якою вона займається зараз.

“У Міністерстві юстиції в мене було більше практики в розумінні роботи з Європейським судом з прав людини. Я була у відділі, який займається комунікацією з цим органом. Там я пропрацювала півтора роки, це було цікаво, я отримала гарний досвід. Але я зрозуміла, що державна служба мені просто не підходить, адже мені хочеться більш активно працювати, хочеться більше бути корисною саме громадянам. Тому це була моя ініціатива — звільнитися і перейти назад в юрбізнес, але я розуміла, що хочу займатися саме правозахисною діяльністю. На це впливало два фактори. По-перше, я розуміла, що юридичний ринок змінився і що ти не можеш просто бути компанією або юристом, який закриває очі на реалії. І по-друге, в мене завжди була внутрішня потреба бути корисною суспільству”, — каже Аліна Горб.

Зараз фокус роботи пані Аліни — це справи щодо фіксації воєнних злочинів і робота з Європейським судом з прав людини. Є у правозахисниці і приклади успішних кейсів. Один із них стосується ракетного обстрілу селища Сергіївка на Одещині. Завдяки роботі юристів справа щодо цього воєнного злочину визнана прийнятною (ред. справа є прийнятною для Європейського суду з прав людини, якщо вона стосується порушення прав за Європейською конвенцією).

“У мене було 47 заяв від родичів загиблих і постраждалих. Ми подали в Європейський суд близько 20 кілограмів паперу, бо це все докази і їх треба в паперовому вигляді до суду відправляти. Ми подали заяву, скаргу на порушення права на життя, це друга стаття Європейської конвенції з прав людини. І ця заява визнана прийнятною. Чому це дуже важливо? Тому що ці справи проти росії поки що є складними, бо немає прецеденту. Міжнародні юристи, з якими ми спілкуємося, дуже часто з нами обговорюють проблему того, що ситуація в Україні поки що є безпрецедентною. Навіть ті збройні конфлікти, які відбувалися, наприклад, в Ічкерії, їх не можна порівняти, це непорівнювані конфлікти. Тому важливо, що Європейський суд прийняв до розгляду. Це означає, що ми буквально з юридичної точки зору зробили все правильно для подачі, він буде розглядати цю справу по суті. І якщо рішення буде прийняте про те, що росія дійсно порушила права цих людей, це буде зафіксований воєнний злочин і це рішення стане беззаперечним доказом для, наприклад, Міжнародного кримінального суду. Це створить юридичний прецедент, який можна буде використовувати в інших міжнародних інституціях”, — зазначає правозахисниця.

Примітка. Ракетний удар по Сергіївці Білгород-Дністровського району стався в ніч на 1 липня 2022 року. Тоді росіяни вдарили по селищу двома ракетами Х-22. Одна ракета влучила у дев’ятиповерхових житловий будинок, повністю зруйнувавши один під’їзд, а інша — в базу відпочинку. Внаслідок удару загинули 22 людей, з яких одна дитина. Також відомо про 40 постраждалих, серед яких шестеро дітей та вагітна жінка.

Про громадську діяльність

Окрім правозахисної діяльності, Аліна Горб займається громадською активністю. З 2021 року вона є членкинею організації Tolerance in you. Спочатку дівчина хотіла долучитися до громадських проєктів як учасниця, а потім стала їх співорганізаторкою.

Перший проєкт Аліна Горб допомогла реалізувати в рідному Бахмуті. У 2021 році за її сприяння відбувся проєкт Bakhmut street art camp, у межах якого 12 активістів-митців з різних куточків України знайомилися з культурою і молодіжним життям Бахмута через активності. Результом проєкту стала виставка сучасного мистецтва.

Аліна Горб (у нижньому ряду третя зліва) з учасниками проєкту Bakhmut street art camp / фото надане героїнею

“Спочатку я подавалася як учасниця і Таня (ред. Тетяна Крюковська — тодішня голова організації) побачила в моїй заявці на участь, що я з Бахмута. Ми з нею зідзвонилися і вона запропонувала, як я можу допомогти, наприклад, в організаційних моментах. Оскільки я досить відповідальна людина, то ми дуже плідно спрацювалися. І якось з першого проєкту так сталося, що я перейшла з розділу учасників в розділ співорганізаторів, тому що разом ми проробили багато організаційних моментів”, — згадує пані Аліна.

У 2022 році аналогічний проєкт планувати провести в Маріуполі. Були навіть попередні домовленості, але їхній реалізації завадила війна.

Під час повномасштабної війни фокус роботи організації змістився на молодіжні обміни.

“Ми почали робити молодіжні обміни на території Польщі. Наші країни-партнери — це, зазвичай, Польща і Німеччина, і молодіжні обміни зараз ми робимо на території цих країн. Вони передбачають знайомство з місцевими культурами. Наприклад, у нас був проєкт у Перемишлі в 2024 році, де збирались німці, поляки та українці. У нас був фокус на стійкість українців. Загалом у наших проєктах ми найбільше фокусуємось на тому, щоб розповідати іноземцям як виживають українці і як вони борються”, — розповіла Аліна Горб.

У вересні 2025 році Аліна Горб очолила організацію Tolerance in you. Як лідерка вона хоче реалізовувати більше проєктів, направлених на допомогу ВПО.

“У нас зміниться вектор роботи, можливо зміниться формат, бо мені хочеться більше фокусуватися на допомозі українцям в Україні. Можливо хотілося б і проєкт в Україні зробити. Мені хочеться допомагати ВПО не тільки з Донецької області, але, можливо, і з інших областей, але якщо фокусуватися, то, звичайно, хотілося б говорити більше про схід України”, — ділиться планами очільниця організації.

Аліна Горб планує розвивати проєкти допомоги ВПО / фото надане героїнею

“Важливо зберігати самоідентичність, бо це про збереження себе”

Окрім допомоги іншим, Аліна Горб просуває тему самоідентичності. Для неї важливо позиціонувати себе саме як представницю Донеччини. Ще до повномасштабної війни дівчина хотіла показати людям, що мешканці Донеччини не проросійсько налаштовані, а мають стійку проукраїнську позицію, є розумними і гарними людьми. Це вона доводила оточуючим своїм прикладом.

“Ще до початку повномасштабного вторгнення я багато розповідала про Бахмут своїм друзям в університеті, своїм колегам. Тобто, моя ідентичність як людини зі східного регіону з’явилась у мене навіть до початку повномасштабної війни. Я хотіла, щоб люди більше знали про схід України хорошого, позитивного. Що ми теж освічені люди, і оці всі стереотипи проросійські абсолютно нав’язані, і нам треба з цим якось боротися. Але я не хотіла це робити агресивно чи робити якимись пропагандистськими методами. Я хотіла, щоб це було через інструмент м’якої сили, щоб люди, знайомлячись зі мною, знали про мою дуже сильну самоідентифікацію як людини з Донецької області, як людини з Бахмута, і щоб я своїм прикладом показувала, що бути людиною з Донецької області класно. Для мене це було важливо”, — розповідає Аліна Горб.

Дівчина має чітку ідентифікацію себе як людина зі сходу України / фото надане героїнею

За словами бахмутянки, збереження самоідентичності дозволяє гуртуватися людям та знаходити спільноту однодумців.

“Зберігати самоідентичність — це зберігати себе, в першу чергу. Бо коли стаються такі буремні часи, часи нестабільності, ти не знаєш, що буде буквально через годину, дуже важливо якось себе ідентифікувати і не втратити в цьому світі. Я розумію, що комусь може бути важко це зберігати. Наприклад, дехто навпаки хоче це забути, особливо якщо вони пережили окупацію або травматичні події. І це окей. Але при цьому більшість людей, з мого досвіду, намагаються горнутися один до одного, шукають схожі риси. Тому ти одразу можеш знайти схожих на себе людей, ком’юніті, яке тебе розуміє. І це дуже важливо. Чим більше таких людей, тим сильнішим ти себе відчуваєш”, — зауважує бахмутянка.

Аліна Горб каже, що плекає надію повернутися в Бахмут і доєднатися до його відбудови. Але головна проблема, на її думку, — знищення самого поняття дому.

“Звичайно, я б дуже хотіла приїхати в Бахмут, і я вірю, що його деокупують. Але якщо дивитися раціонально, розумієш, що мого дому вже не існує фізично. Моєї квартири, мого будинку, моєї школи. І тут важливо, що не тільки стін немає, зруйновані всі спогади і асоціації. Навіть якщо його відбудують колись, це вже не буде моє місто, яким я його знала, яким любила. Моє місто, на жаль, зруйноване. І з цим дуже складно змиритися. Але я б дуже хотіла, щоб Бахмут колись відновили, і якщо буде щось, чим я зможу допомогти, я буду це робити”, — підсумовує Аліна Горб.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Ми не планували їхати назавжди”: як змінилося життя поетеси з Бахмута Валерії Глущенко

Семаковська Тетяна 13:35, 13 Січня 2026
Валерія Глущенко на творчому вечорі в Німеччині / фото надане героїнею

У 2023 році редакція Бахмут IN.UA вже спілкувалася з пані Валерією — тоді вона жила в евакуації на Житомирщині й продовжувала писати вірші попри війну. За цей час минуло майже два роки, і життя бахмутянки знову кардинально змінилося. Сьогодні Валерія разом із родиною мешкає в Німеччині. Ми знову зателефонували, щоб дізнатися, що принесла їй еміграція, і як змінилася творчість.

За словами Валерії, шлях за кордон був не спонтанним, але й не бажаним. Після евакуації з Бахмута родина певний час жила у Бердичеві, згодом — у Дніпрі. Остаточне рішення виїхати з України було пов’язане одразу з кількома чинниками: відсутністю житла, постійними обстрілами та тяжкою хворобою свекрухи. Валерія зізнається: країну обирали з огляду на медицину та підтримку для українців, а також тому, що багато знайомих бахмутян уже перебували саме в Німеччині.

“Ми виїхали в квітні 22-го року і думали, що це на місяць-два, взяли тільки змінний одяг. А вийшло так, що втратили все — житло, роботу, фотографії, усе життя. В один момент уся родина залишилася без нічого”, — говорить Валерія.

У Німеччині родина живе вже півтора року, наразі — у соціальному житлі. Переїзд до Німеччини не став легким початком нового життя. Родина, яка в Бахмуті жила окремо й самостійно, була змушена знову об’єднатися під одним дахом у соціальному житлі. Спільне проживання кількох поколінь принесло не лише підтримку, а й побутову напругу — адже люди, звиклі до незалежності, опинилися в нових, обмежених умовах. Водночас саме тут з’явилося відчуття фізичної безпеки.

Якби у нас було житло хоча б у Дніпрі, ми б ніколи не поїхали за кордон. Я була ініціаторкою виїзду, але ні чоловік, ні мама не хотіли. Ми не планували еміграцію — ми просто шукали, де вижити”, — зізнається поетеса.

Попри відносну стабільність, Валерія не відчуває впевненості в майбутньому. Війна, за її словами, позбавила можливості щось планувати — навіть на кілька місяців уперед. 

“Ми вже четвертий рік не відчуваємо себе впевнено. Я не знаю, де ми будемо жити через рік, чи залишимось тут. Наші плани були в Бахмуті — квартира, сім’я, життя. Зараз цього просто немає”, — каже вона.

У Бахмуті родина мала власну квартиру — придбали її в 2018 році. Механізму компенсації для переселенців з тимчасово окупованих територій, коли Валерія виїздила, взагалі не було. Зараз ситуація дещо краща, адже постанова 1161 дозволяє отримати житловий ваучер до 2 млн гривень двом категоріям ВПО з ТОТ.

Творчість, яка колись допомагала проживати стрес, нині відійшла на другий план. Валерія зізнається, що вже близько пів року не пише віршів — не через брак натхнення, а через постійне навчання й внутрішню втому.

“Це велика психічна травма. Мені досі сниться Бахмут — зруйнований, палаючий. Я прокидаюся у сльозах. Можливо, моя психіка ще не готова пропускати це через себе і знову переживати”, — пояснює поетеса.

Водночас, творчість не зникла з її життя повністю. Уже перебуваючи в Німеччині, Валерія двічі виступала зі своїми віршами. Перший раз — на благодійному заході в Нюрнберзі, організованому українцями для збору донатів на підтримку України. Для неї це стало несподіваним поверненням до сцени, з якою вона, здавалося, попрощалася після евакуації.

“Коли я їхала в Німеччину, я попрощалася зі своєю творчістю. Думала, що більше не виступатиму. Але коли вийшла на сцену і читала українські вірші — я згадала Бахмут. Ті вечори, ті люди. Це було дуже важливо для мене”, — ділиться Валерія.

Валерія Глущенко на творчому вечорі в Німеччині / фото надане героїнею

Другий виступ був камернішим — власний поетичний вечір у колі близьких і знайомих. Хоч він і не зрівнявся за атмосферою з творчими вечорами в Бахмуті, але став важливим особистим кроком. Саме тоді Валерія усвідомила: навіть у вимушеній еміграції її поезія залишається частиною неї та способом зберігати зв’язок із домом.

Окремо вона говорить про українську спільноту за кордоном — неоднорідну, інколи болісну, але надзвичайно цінну там, де вона справжня.

“Коли приходиш на концерти, як-от “Океан Ельзи”, або на українські творчі події — душа відпочиває. Бо ми всі любимо свою країну. Ніхто з нас не хотів їхати”, — каже поетеса.

У фіналі розмови Валерія знову повертається до думки про дім — не як про місце, а як про майбутнє, у яке хочеться вірити.

“Я мрію, щоб війна закінчилась, і ми змогли повернутися. Привезти в Україну щось добре, що побачили тут. І зробити нашу країну кращою. Я дуже хочу в це вірити”.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

аліна горб
Історії

“Я завжди хотіла працювати там, де потрібна допомога людям”: історія Аліни Горб — правозахисниці та громадської діячки з Бахмута

Аліна Горб — правозахисниця і громадська діячка з Бахмута. Ще зі шкільних років вона мала внутрішній запит на допомогу людям, тому вирішила пов’язати своє життя […]

Історії

“Ми не планували їхати назавжди”: як змінилося життя поетеси з Бахмута Валерії Глущенко

У 2023 році редакція Бахмут IN.UA вже спілкувалася з пані Валерією — тоді вона жила в евакуації на Житомирщині й продовжувала писати вірші попри війну. […]

збірка
Історії

“Поезія про тих, хто тримав Бахмут”: поетеса Олена Голубцова створила збірку з історіями війни

“Це історія про сплетіння доль людей, які були в Бахмуті — військових, волонтерів, звичайних мешканців” — так описує свою збірку віршів бахмутська поетеса Олена Голубцова. […]

Історії

“Різдво — це стан душі”: майстер вертепу Андрій Тимчак із Званівки про підготовку до свята

Різдво — це свято, яке проходить у сімейному колі. Подекуди його традиції осучаснюють, роблячи їх оптимальними для сучасних поколінь та доповнюють особливостями регіону. Редакція Бахмут […]

10:20, 24.12.2025 Скопіч Дмитро
Історії

Коледж, який не замовк: викладачка з Бахмута Юлія Гаврашенко про музику, ефект доміно та новий дім

У 2016 році в Бахмутському коледжі мистецтв імені Карабиця народилася мрія. Для викладачки Юлії Гаврашенко вона була дуже особистою — виховувати нове покоління музикантів, створити […]