Молитва за Бахмут: як капеланка з Бахмута наближає Перемогу

Семаковська Тетяна 09:32, 24 Березня 2023

БАХМУТ 1 8d083Військова капеланка Мейра Беспьорстова, яку в Бахмуті знають більше за волонтерською діяльністю, нещодавно поділилася гарною новиною про своє одруження з військовослужбовцем Олександром Беспьорстовим. Ми поговорили з родиною про ймовірну окупацію Бахмута та силу молитви за улюблене місто.

Пара розказала, що вони познайомилися у соцмережі Фейсбук, наразі обидва проходять військову службу, тільки мають різні ролі. Жінка підтримує дух військових, Олександр боронить Україну зі зброєю в руках. Чоловік каже, що у цій війні сили йому дають люди, яких він обороняє. Наразі військовий знаходиться на лікарняному – відновлюється після поранення. 

Герой каже, що йому дуже пощастило, адже він знаходячись в п’яти метрах він місця ураження постраждав менше, ніж його побратими, які були в межах 20-25 метрів. Чоловік і дружина впевнені, що вижити йому допоміг оберіг.

Шлях до капеланства Мейри

зображення viber 2023 03 23 20 00 28 359 b1c73

Мейра з кішкою. Фото: особистий архів героїні

Жінка зазначає, про цю роботу вона мріяла ще з 2015 року, коли разом з волонтерами “Бахмута Українського” відвідувала поранених у травматології Центральної лікарні, підтримувала їх психологічно та молилася за кожного. Тоді героїня ще була християнкою.

“В Бахмуті я займалася волонтерством, але я покинула місто, відповідно трохи змінила свій профіль. До повномасштабного вторгнення я займалась соціологією, роботи було багато, я сильно виснажилася. Читала молитви за Бахмут. Жінці набагато важче стати капеланкою, ніж чоловіку, багато хто питає: “А ти жінка, а чому так”. Хоча серед жінок також було багато пророчиць”, — розповідає Мейра.

Жінка додає, що вже в 2015 для волонтерів проводили курси першої психологічної допомоги. Ці знання неодноразово допомогли пані Мейрі, згодом їй телефонуватимуть військові із різними проблемами, капеланка вміє слухати та підтримувати людей. Був випадок, пригадує жінка, коли військовий розмовляв з нею 5 годин, у чоловіка загинув побратим. Олександр додає, що капелан у війську виконує насамперед роль психолога. Кожна людина індивідуальна, тож до кожного треба знайти персональний підхід, щоб справді допомогти людині, запевняє військовий.

зображення viber 2023 03 23 20 05 31 129 9e5de

Молодша донька пані Мейри з первістком. Фото: особистий архів героїні

“Чоловікові набагато легше туди прийти (ред.капеланство), бо на жінці є багато всього, вона може мати маленьких дітей. У мене вже діти дорослі. Якщо діти ще маленькі, то жінці важко, краще залишитися з дитиною й бути матір’ю, бути капеланом для своєї дитини. Це дуже важка робота, потрібно також працювати і над собою, мати велике серце та бажання допомагати людям”, — каже співрозмовниця.

Бог оберігає Бахмут

Мейра розповідає, що вона вже давно молиться за Бахмут, поки була можливість молилась й по 10 годин на добу Жінка вважає, що місто може залишитися українським і духовні зусилля, які докладають люди до цього діють часом не менше автоматних куль. 

“Я молюся проти окупації Бахмута, за нас моляться в Ізраїлі та Грузії. Було таке, що місто почали сильно обстрілювати, в цей час ми молились з молитовницями з Дніпра читали псалом 59 ( його треба прочитати 30 раз проти обстрілів). Через годину стало легше”, — пригадує капеланка про силу молитви.

Для тих, хто хоче молитися за Бахмут, капеланка радить читати 82-й Псалом – це оберіг. Також можна читати 70-й Псалом проти окупації міста, 59 та ще багато воєнних псалмів.

За словами Мейри молитва — це дуже сильний оберіг, жінка сама переконалася  в цьому, адже було багато випадків, коли молитва рятувала життя.

Чи вдасться ЗСУ втримати Бахмут?

335878319 1824467767923727 5619176648513400760 n 048e2Олександр з котом Сьомою, пара любить тварин. Фото: Фейсбук

Олександр вважає, що сьогодні Бахмут — це точка неповернення.

“росіянам треба щось взяти, якась перемога, навіть незначна, але щоб кричати про це гучно”, — каже чоловік, додаючи що Бахмут вистоїть.

Герой підкреслює, що Бахмут тримається важкими зусиллям, бували такі випадки, коли доводилося вступали в ближній бій з вагнерівцями, або ті закидували наші позиції гранатами. 

Щодо забезпечення чоловік каже, що велику роль відіграють волонтери, які купують необхідну техніку. На війні важливо мати хороші дрони, які стають очами військових вночі та вдень, ці дрони зберігають життя. Однак, часто буває й таке, що купують дешевші БПЛА, які не мають потрібної дальності і просто стають іграшкою в умовах війни, а не зброєю для коригування вогню.

Чи є гріхом вбивство ворога?

Росія викривлює релігію та використовує її для пропаганди війни, водночас неодноразово росіяни звинувачували самих українців у війні.

“Терорист повинен бути вбитий, якщо до тебе прийшли вбивати — ти повинен дати відсіч. Цьому вчить й Біблія, я можу навіть показати, де це написано, якщо хтось буде казати, що не можна брати зброю до рук. Дуже багато хлопців мені телефонували ще в 2015 році, вони вважали, що вони вбивці. Вони не вбивці, вони захисники, які вбивають терористів й захищаються свої сім’ї”, — каже капеланка.

Мейра вважає, що Всевишній може використовувати для покарання росії різні способи, якщо її час вже настав.

Інформаційна війна проти ЗСУ 

335378743 3311945339054054 6747330881199277534 n a11e8

Мейра та Олександр разом з котом Сьомою. Фото: Фейсбук

За останній рік повномасштабного вторгнення, росія штурмує не тільки території, але й інтернет-простори. Щодня в соцмережі вкидаються маси фейкових новин та повідомлень, не мало серед цього контенту й несправжніх новин про ЗСУ. Їх російська пропаганда намагається виставити мародерами, злочинцями чи людьми, які привселюдно спалюють Коран. 

Військовий Олександр Беспьорстов вважає, що українцям слід уважніше ставитися до новин та використовувати критичне мислення, перед тим як сприймати новину за істину.

“У нас є велика частина населення, яка не аналізує інформацію, вони вірять всьому, що показують по телевізору. Я теж можу сказати одне слово правду й 50 слів неправди, через це, що є якась частина правди, люди можуть не перевіряти все інше”, — каже військовий.

Як повинна закінчитися війна?

330803948 549666450472913 6352668987236268266 n f392c

До Олександра прийшла місцева собака, чоловік пише, що тварина завітала поспілкуватися з військовими. Фото: Фейсбук

І Мейра й Олександр запевняють, сьогоднішня війна має закінчитися виходом на кордони 1991 року.

“Наша задача — вийти на кордони 1991 або 2014 року, в обох випадках вони однакові. Росіяни не заспокояться, вони можуть запускати з тої сторони ракети та що завгодно робити. росію треба поставити на місце, будь-яка імперія вона апріорі розвалюється, вона існує до того моменту, поки вона привласнює чужі території. Як тільки вона це не робить, вона з’їдає саме себе зсередини. Нам треба викинути їх зі своєї території, далі вони будуть жерти самі себе”, — вважає військовий.

Олександр додає, що Україні також треба подбати про те, щоб повністю прибрати зі влади людей з проросійською позицією, зокрема й екснардепів ОПЗЖ, які зараз принишкли або переховуються. Нагадаємо, ми писали нардепа від забороненої партії ОПЗЖ Федора Христенко, який після початку повномасштабної війни зник з України, а його автопарк зафіксували у Варшаві.

Мейра наголошує, що історичну справедливість має відновити не тільки Україна, але й Молдова, Грузія, Чечня, Фінляндія та Японія, території, яких також окупувала країна-агресорка.

Фото: “Бахмут. IN.UA”

Читайте також: Місія українців у Франції нести правду: історія волонтерки Тетяни Кобилянської

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Евакуювалася до Вінниці і почала справу життя: як бахмутянка Анастасія Калужських започаткувала власну справу 

Дмитро Скопіч Скопіч Дмитро 16:00, 21 Жовтня 2026

Бахмутянка Анастасія Калужських роками працювала в дошкільній освіті рідного міста, дбаючи про виховання найменших містян. Повномасштабне вторгнення змусило її разом із двома синами залишити дім і шукати прихисток у безпечнішому регіоні.

Опинившись у Вінниці, жінка не лише змогла адаптуватися на новому місці, а й наважилася реалізувати давню мрію — відкрити власний дитячий центр.

Про переїзд, перші кроки у бізнесі в евакуації, залучення грантів та спогади про бахмутську Алею Троянд Анастасія розповіла редакції Бахмут IN.UA.

З Бахмута до Вінниці: вимушений переїзд заради дітей

Пані Анастасія народилася в Костянтинівці, але вже у дитячому віці разом із родиною переїхала до Бахмута. Тут вона закінчила школу №24, її дитинство проходили  на вулиці Перемоги, саме тут жила родина дівчинки Коли Анастасія завершила школу, тоздобула фах історикині в Донецькому національному університеті, проте так склалося, що за спеціальністю вона не працювала жодного дня — серце лежало до роботи з дітьми. До повномасштабної війни наша героїня була вихователькою-методисткою у дитячому садку “Кульбабка”.

Початок повномасштабного вторгнення родина зустріла вдома. Проте, пам’ятаючи переляк дітей під час подій АТО, Анастасія вирішила не ризикувати їхнім емоційним станом і виїхати.

“Ми виїхали в березні, а 25 березня були вже у Вінниці. Їхали, щоб вивезти дітей, аби вони не лякалися. Не збиралися надовго, планували на Великдень повернутися додому. Але ось уже який рік у Вінниці. Опинилися тут випадково — просто їхали потягом, куди було можливо, і залишилися”, — пригадує бахмутянка.

Адаптація на новому місці вимагала сил та фінансової витривалості, адже великих заощаджень родина не мала. Звикати до нового життя допомагала активна підтримка місцевих служб, які організовували дозвілля для дітей.

“Мені здається, ми, люди нашого регіону, швидко адаптуємося. Ми не боїмося працювати й розуміємо, що треба рухатися вперед. Було нелегко, але, маючи двох дітей, треба було працювати. У Вінниці дітям добре допомагала ювенальна поліція — за перші пів року вони багато де побували. Тому я мала можливість виходити на роботу й працювати”, — ділиться Анастасія.

Власний дитячий центр у Вінниці: від ідеї до грантів

Дитячий центр / фото з особистого архіву героїні
Одна з кімнат у центрі / фото з особистого архіву героїні

Попрацювавши у вінницьких приватних закладах освіти, Анастасія вирішила спробувати започаткувати власний проєкт. Вона пройшла у місті навчання від благодійних організацій та курси підвищення кваліфікації в Києві, де навчали основ ведення бізнесу в сфері дошкілля.

Поштовхом для героїністало тримісячне навчання за програмою “Право на бізнес” від БФ “Право на захист”. Написавши бізнес-план, бахмутянка змогла виграти декілька грантів на запуск власної справи — омріяного дитячого центру.

“Вінниця — відносно спокійний регіон, тут багато діток, а батьки зацікавлені в якісній освіті. Маючи великий досвід у дошкільній системі, я вирішила спробувати. Навчання в благодійних організаціях дало велику підтримку. Там роз’яснювали все простою мовою: від маркетингу до фінансової частини. Потихеньку, власними силами робили ремонт, довго шукали приміщення, щоб воно було безпечним для дітей”, — розповідає педагогиня.

Основна концепція закладу — це садок із додатковими гуртками, який працює 12 годин на добу, забезпечуючи максимальний комфорт для працюючих батьків. Головний акцент у центрі зроблено на безпеці та безперебійному навчальному процесі.

“Найголовніше — це безпека. Дітки фактично не мають реагувати на повітряні тривоги, вони зранку приходять і цілий день спокійно займаються. Ми маємо власну територію для прогулянок та безперебійне живлення. Крім того, ми проводимо безкоштовні сезонні свята, куди через хаби ВПО запрошуємо діток-переселенців зі всього району”, — зазначає Анастасія.

Ключі від втраченого дому та джерело натхнення

Анастасія за роботою / фото з особистого архіву героїні

Робота з малечею вимагає колосального емоційного ресурсу. Анастасія зізнається, що уникати вигорання їй допомагає щирість вихованців та підтримка рідних.

“Саме дітки заряджають цією енергією. Ти приходиш кожного ранку, а це радість, сміх, вони тебе обіймають. Якщо ти до них із любов’ю, то й вони так само. Це найосновніший ресурс. І, звісно, вдячність батьків, коли вони кажуть ‘дякуємо, дитина біжить у садок із задоволенням'”, — каже співрозмовниця.

Попри облаштоване життя у Вінниці, спогади про рідний Бахмут залишаються важливою частиною життя родини.

“Коли їхали, перевезти багато чого було неможливо. Але ми бережемо ключі від квартир, яких вже немає… Це частинка дому. Також у нас із синами була tradition — кожного вечора ходити гуляти на Алею Троянд. Зараз у вихідні ми ходимо до місцевого парку у Вінниці, але все одно наших бахмутських троянд і рідних вулиць дуже не вистачає”, — з теплотою згадує бахмутянка.

Іншим переселенцям, які мріють про власну справу в евакуації, Анастасія радить не боятися, але діяти зважено:

  • ретельно прораховувати фінансову модель та бізнес-план;
  • починати з маленьких кроків і не занурюватися одразу у великі ризиковані проєкти;
  • враховувати всі потенційні ризики сьогодення (відключення світла, безпекові умови);
  • не соромитися вчитися, ставити питання та переймати досвід інших підприємців.

Життя ВПО у Вінниці: ринок праці та оренда житла

Оцінюючи Вінницю як місто для релокації та проживання внутрішньо переміщених осіб, Анастасія зазначає, що знайти роботу тут цілком реально, якщо людина готова сумлінно працювати. Втім, головною проблемою для переселенців залишається вартість оренди житла.

“Роботу я знайшла вже через три місяці після приїзду. Головне — робити свою справу чесно. Але Вінниця — недешеве місто. Ціни на оренду житла зараз дуже високі, це основна стаття витрат. За високі кошти іноді пропонують дуже скромні умови, тому до цього варто бути готовими”, — зауважує жінка.

Водночас у місті діє Бахмутський хаб, де переселенці можуть отримати гуманітарну допомогу, відвідати культурні заходи та відчути підтримку земляків.

“У Вінниці є хороший Бахмутський хаб, де працюють чудові дівчата. Вони за можливості видають гуманітарну допомогу та організовують заходи. Я намагаюся більше співпрацювати з ними та заробляти сама, залишаючи гуманітарну підтримку тим, кому вона зараз потрібніша”, — підсумовує Анастасія Калужських.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Повернулися з Німеччини до України, купили будинок і відновлюють власну справу: продовження історії родини Вороненків з Бахмута

Валентина Твердохліб 15:10, 13 Жовтня 2026

Раніше Бахмут IN.UA розповідав історію Віктора Вороненка — підприємця з Бахмута, який через повномасштабну війну втратив дім і справу, якій присвятив понад 30 років життя. У Бахмуті він вирощував саджанці троянд, шипшини та яблунь. У 2022 році чоловік разом із дружиною та сином Олександром виїхали за кордон. Спочатку жили та працювали в Польщі, потім переїхали до Німеччини, але планували повернутися в Україну. Цьогоріч навесні Вороненки придбали власний будинок на Хмельниччині і почали новий етап життя.

Як родина облаштовується після повернення на Батьківщину та чи планує відновити власну справу — читайте в продовженні історії на Бахмут IN.UA.

Про повернення в Україну

Вперше історію родини Вороненків ми розповідали в листопаді 2025 року. Тоді пан Віктор зі своїм сином Олександром розповіли про 30-річний досвід вирощування саджанців у Бахмуті, евакуацію з міста та переїзд за кордон. Також батько з сином поділилися досвідом життя та роботи в Польщі і Німеччині.

Переїзд до Німеччини дався родині важко. Адаптуватися не виходило через складну мову та бюрократію. Під час нашої минулої розмови родина Вороненків поділилася планами про повернення до України. Пан Віктор хотів придбати будинок із землею для відновлення справи свого життя.

Вдруге з родиною ми говоримо майже через рік. Сьогодні Віктор Вороненко з дружиною і сином мешкають на Хмельниччині. Сюди перебралися у травні.

“Ми хотіли і раніше поїхати, бо розуміли, що Німеччина це просто не наша країна. Планували поїхати в березні, але не вийшло. Ми просто не знали, що орендодавця потрібно попереджати про виїзд за 3 місяці. Тому переїзд затягнувся”, — розповідає Віктор Вороненко.

Купівля і облаштування власного будинку

Після повернення до України родина почала пошуки житла. Окрім Хмельницької області, інших регіонів не розглядали, оскільки тут мешкають родичі. А ще тут є хороший ґрунт для вирощування саджанців.

Шукали житло в сільській місцевості, оскільки там і ціни доступніші, і є можливість придбати будинок із земельною ділянкою. У результаті допомогли знайти житло місцеві жителі.

“Як шукали житло? Дуже просто — заїхали до місцевого магазину і спитали чи немає тут будинків на продаж. У магазині ж зазвичай всі все знають. Ми якраз заїхали, а там люди сидять, пʼють каву, і якраз там була наша майбутня сусідка. Вона поїхала з нами і показала, які є будинки для купівлі в цьому селі”, — розповів Віктор Вороненко.

Подружжя Вороненків біля будинку / фото надане героями

Будинок з ділянкою 25 соток придбали у селі Бачманівка. Пан Віктор відверто розповідає: спочатку за нього просили 10 тисяч доларів, але за такий стан будинку це було задорого. Вороненки запропонували придбати його за 7 тисяч доларів, і після кількох днів роздумів власниця погодилася. Зібрати гроші на будинок допомогли родичі.

“Будинок, щоб купити і одразу зайти та жити, тут за такі гроші не купиш. Тут за 10 тисяч доларів пропонують дерев’яні будинки взагалі без нічого, тому ми і погодились на цей варіант”, — каже чоловік.

Придбаний будинок / фото надане героями

Хоч родина вже має власний будинок, поки вимушені жити у батьків дружини в Нетішині. Переїхати в Бачманівку не можуть, оскільки будинок потребує ремонту. Тому зараз живуть так: вдень їдуть до села і облаштовують дім, а ввечері повертаються.

“Зараз ми у процесі ремонту. От зараз, наприклад, валяємо і кладемо нові перегородки, бо старі були з глини, стяжку залили у двох кімнатах. Також тут є три пічки, дві з них вже розвалили, бо вони вже віджили своє: потріскалися, димлять, після розпалювання дають чадний запах. Опалення в будинку є, але ми ще хочемо замінити труби на пластикові”, — розповідає пан Віктор.

Чоловік з дружиною роблять ремонт / фото надане героями

Паралельно з цим займаються облаштуванням зручностей.

“Залишилося ще прибудову зробити для туалету, душу. Але тут так виходить, що копаєш півтора метри і починаються ґрунтові води. Тому питання де і як копати зливну яму. Поки будуємо туалет на вулиці”, — розповідає Віктор Вороненко.

До ремонту в самому будинку передувала велика робота у дворі та сараях.

“Тут всі шоковані, що ми за такий короткий час стільки зробили. Тільки самого сміття аж 13 причепів вивезли. На подвір’ї всі дерева зрубали, покосили траву, все вичистили. Дружина займалася майданчиком перед вікном, де ми хочемо троянди посадити: прибрала сміття, камінці, скло. Потім ми перейшли до сараїв. Там було повно сіна, то ми його віддали бабусі, яка через будинок від нас живе, то вона на знак вдячності досі нам яйця приносить, хоч ми і кажемо , що нам нічого не потрібно. Також дрова повіддавали людям, бо вони вже були трухляві, і якби ми їх зберігали , то вони б просто пропали”, — розповідають батько з сином.

Віктор Вороненко пиляє дерева у дворі / фото надане героями

Зараз у планах родини — якнайшвидше частково завершити ремонт, щоб можна було заїхати в будинок.

“Хочемо хоча б одну кімнату зробити і переїхати сюди, бо дуже накладно з такими цінами на пальне щодня по 32 кілометри їздити”, — каже Віктор Вороненко.

Роботи в будинку / фото надане героями

Про плани відновити вирощування саджанців

Віктор Вороненко планує відновити справу, якою він займався в Бахмуті — вирощування саджанців. Для цього в родини є майже гектар землі — 25 соток на території будинку, і ще 60 соток взяли в оренду. Початкові роботи на землі вже провели.

“Ми город готуємо, щоб посадити на весну, і влітку заколерувати. Плануємо пару тисяч троянд посадити. Також пройдуся мотоблоком, пропушу землю, щоб підготувати її під посадку шипшини на наступний рік. А ще хочемо сад посадити. Мені вже друг телефонував і каже: “Ти нікому не дзвони, я тобі все надішлю для посадки — яблуні, груші”, — розповідає Віктор Вороненко.

Родина працює на земельній ділянці / фото надане героями

Як і в Бахмуті, чоловік хоче займатися продажем саджанців. Сьогодні в нього залишилася база старих клієнтів, які готові купувати вирощені ним саджанці.

Також у планах є завести власне господарство, родина хоче придбати курей. Для них вже знайшли місце в одній з господарських будівель.

Господарська будівля / фото надане героями

Про розвиток сімейного блогу

Зараз родина веде свій відеоблог на Youtube. Тут вони показують свій шлях відновлення будинку і власної справи. Розвитком блогу займається Олександр Вороненко. Зйомки і монтаж відео робить у перервах між навчанням.

“Після приїзду до України я вступив до Київського національного лінгвістичного університету. Оскільки навчання проходить онлайн, у мене є багато часу на розвиток блогу. Вдень сиджу на парах, а ввечері монтую відео. Зараз у моїх планах лише дві мети — навчання і розвиток блогу”, — ділиться Олександр Вороненко.

За словами батька і сина, блог приносить їм не лише задоволення, а й деякий прибуток. Часто глядачі не лише пишуть приємні повідомлення, а й висилають допомогу родині. Успіх свого каналу вони пояснюють щирістю і відкритістю.

“Це сімейний блог. Чим ми живемо, те й показуємо. Сьогодні у нас 15 тисяч підписників, а переглядів 70-80 тисяч. Навіть не знаю, чим ми подобаємося людям. Мабуть тим, що нічого не вигадуємо, у нас нічого не награно — це контент без сценарію. Наприклад, кладемо блоки, і батько пояснює, що не фахівець у цьому, що він вперше це робить. І тоді люди або поради якісь дають, або просто дивляться наш досвід. Також люди часто допомагають. Ось, наприклад, сьогодні людина з Харківської області саджанці смородини надіслала, а до цього жінка з Нікополя надсилала полуницю та малину”, — розповідає Олександр.

Чи не шкодує родина про повернення в Україну

За словами Віктора і Олександра Вороненків, повернутися в Україну стало для їхньої родини правильним рішенням. Тут вони відчувають себе вільнішими і бачать можливість для розвитку.

“Ми в Україну повернулися і аж дихати стало легше. У Німеччині ж всюди штрафи, страшна бюрократія… І людей ми там практично не бачили. Як це було: жили ми в місті Гера, це таке містечко, як Бахмут, і там вже о 7-8 вечора вулиці пусті. А тут ми хоч можемо з людьми поспілкуватися, які говорять з тобою однією мовою”, — розповідають батько і син.

Родина каже, що за весь час життя на Хмельниччині не стикалися з утисками від місцевих жителів. Навпаки, досвід спілкування тільки позитивний.

На запитання: “Чи могли б вони порадити життя в такому ж селі бахмутянам?”, Вороненки відповідають:

“Так, але за однієї умови — якщо працювати на власній землі і тримати господарство. Бо, відверто, роботи тут немає. Але, в будь-якому разі, можна їздити на роботу до міста. Тут вже кожен вирішує сам”.

Віктор Вороненко відновлює будинок / фото надане героями

Роботи на землі родина не боїться, оскільки присвятила цьому своє життя в Бахмуті. На сьогодні їхня мрія — відновити будинок та власну справу, яка б приносила дохід.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Історії

Евакуювалася до Вінниці і почала справу життя: як бахмутянка Анастасія Калужських започаткувала власну справу 

Бахмутянка Анастасія Калужських роками працювала в дошкільній освіті рідного міста, дбаючи про виховання найменших містян. Повномасштабне вторгнення змусило її разом із двома синами залишити дім […]

16:00, 21.10.2026 Скопіч Дмитро
Історії

Повернулися з Німеччини до України, купили будинок і відновлюють власну справу: продовження історії родини Вороненків з Бахмута

Раніше Бахмут IN.UA розповідав історію Віктора Вороненка — підприємця з Бахмута, який через повномасштабну війну втратив дім і справу, якій присвятив понад 30 років життя. […]

Історії

“Мої рідні — найголовніше, що ми змогли забрати з дому”: бахмутянка про евакуацію, життя в Києві та роботу в судовій психології

Бахмутянка Альона пам’ятає рідне місто різним: із затишними вулицями, людними парками, культурними заходами та місцями, куди хотілося повертатися. Вона зростала тут, навчалася музики, працювала з […]

Історії

“Я така ж сама, як і ви”: як бахмутянка Вікторія Канаєва після евакуації почала допомагати ВПО в Ірпені

Вікторія Канаєва — переселенка з Бахмута. У 2022 році вона виїхала з рідного міста і оселилася на Київщині в місті Ірпінь. Втративши домівку, жінка почала […]

Історії

“Я завжди представляюся: “Аліса з Краматорська”: історія доннечанки, яка повернулася з Німеччини в Україну

У 17 років Аліса виїхала з Краматорська через повномасштабне вторгнення. Разом із мамою вона дісталася Німеччини, де могла залишитися, навчатися та будувати нове життя. Але […]