Неподалік від Бахмута військові медики зробили міні-пасіку. Ініціатором ідеї став санітар-радіотелеграфіст медичного пункту Сергій. До призову в ЗСУ чоловік працював кухарем та п’ять років займався бджолярством.
Фото імпровізованої пасіки опублікували в мережі.
Пасіка під Бахмутом
Медові соти. Фото: з відкритих джерел
Військові медики під Бахмутом з 30 бригади вирішили створити імпровізовану пасіку неподалік від лінії фронту. Господарство утримує санітар-радіотелеграфіст Сергій, раніше чоловік займався бджолярством, у нього була своя пасіка.
Після мобілізації Сергій віддав своїх бджіл віддав сусідові, але навіть на передовій вирішив займатися улюбленою справою. Санітар має 12 нових саморобних вуликів, у яких мешкають близько 600 тисяч бджіл.
Пасіка під Бахмутом. Фото: з відкритих джерел
За час, відколи Сергій тримає пасіку бджолярі зібрали вже близько десяти літрів меду, який медики роздали по своїх підрозділах. Після перемоги Сергій хоче знову повернутися до бджолярства, але вже вдома. За можливості медик планує забрати й бджіл.
Військові створили пасіку неподалік від фронту. Фото: з відкритих джерел
Нагадаємо, що експерти з Донеччини раніше розповіли, як вибрати якісний мед. Ознаки натурального меду — смак та його густота під час лиття, але зверніть увагу, що часто свіжий мед може литися погано, йому треба постояти кілька днів, щоб випарувалася зайва волога.
Бджоляр Андрій Безматний близько 9 років тримав власну пасіку у Бахмутській громаді, чоловік також зазначає, що перше на що слід звертати увагу – це густота меду.
У Краматорську затримали місцевого мешканця, який співпрацював з рф. Він передавав військовослужбовцям рф дані про розташування ЗСУ. Раніше цей чоловік був затриманий за підпал військового авто.
Мешканця Краматорська підозрюють у державній зраді
У Краматорську затримали чоловіка, який передавав росіянам дані про розташування ЗСУ. За даними слідства, у листопаді 2025 року чоловік познайомився через Telegram з військовослужбовцем армії рф. Той запропонував краматорцю співпрацю за гроші.
Чоловік погодився на пропозицію росіянина. Далі він почав передавати йому повідомлення та фото про розташування Сил оборони у Краматорську.
Правоохоронці викрили ворожого агента. Йому повідомили підозру в державній зраді та відправили під варту.
Примітно, що це не перший злочин чоловіка. Зараз у суді перебуває обвинувальний акт за умисне знищення чужого майна шляхом підпалу, що заподіяло шкоду у великих розмірах. У 2025 році чоловік підпалив автомобіль однієї з військових частин, внаслідок чого авто вигоріло вщент.
Мар’яна Куриця — студентка Бахмутського ЦПТО, яка пише вірші під псевдонімом “Дендритка”. Дівчина родом із Закарпаття та нещодавно вступила у релокований бахмутський навчальний заклад. Саме тут її поезія ожила. Навесні 2026 року Мар’яна взяла участь в конкурсі читців, поетів, художників та фотохудожників пам’яті Володимира Сосюри “Любіть Україну!”. За результатами конкурсу дівчина виграла звання дипломанта II ступеня.
Про своє навчання та творчість Мар’яна Куриця розповіла редакції Бахмут IN.UA.
Про навчання у Бахмутському ЦПТО
Мар’яна Куриця — мешканка Закарпатської області. До Бахмутського ЦПТО вступила, щоб отримати другу освіту. Першою здобула медичну спеціальність, а зараз навчається на кухаря-кондитера. Каже, що хоче поєднати ці дві спеціальності для подальшого розвитку в професійній сфері.
“Я завжди хотіла спробувати вдосконалити, доповнити свою професію. І кухарство, як виявилось, для мене це не щось інше, а навпаки, доповнення до моєї професії. Адже маючи навички кухаря та медичного працівника, можна спробувати себе у сфері здорового харчування, дієтоголії. Я думаю, що поєднання цих двох спеціальностей для мене відкриває інші двері та допоможе принести більше користі світу”, — розповідає студентка.
Обрати навчання в Бахмутському ЦПТО дівчина вирішила після знайомства з новою сусідкою. Це була жінка з Донеччини, яка через війну переїхала на Закарпаття. Вона і порадила Мар’яні вступити до Бахмутського ЦПТО та познайомила її з майбутньою майстринею виробничого навчання.
Пані Мар’яна розповідає, що своїм навчанням вона задоволена. Також вона вдячна викладачам за підтримку її творчої діяльності. Каже, що саме завдяки навчальному закладу змогла показати свою поезію широкому колу читачів.
“Якби не цей заклад, то і, мабуть, ніхто не дізнався про мою поезію. Я і не знала, що комусь може бути цікаво, що є такі конкурси. Взяти участь у конкурсі мені порадила наша викладачка української мови та літератури Інга Анатоліївна Фролова. Вона знала, що я пишу вірші, бо я колись з нею поділилась цим. Саме завдяки цій підтримці, завдяки цьому закладу так трапилося, що я вирішила більше писати, бо побачила, що комусь це цікаво. Справді, якби не ця підтримка колосальна, то моя поезія не побачила б світ”, — каже Мар’яна Куриця.
Мар’яна Куриця / фото надане героїнею
Про участь у конкурсі пам’яті Володимира Сосюри
На конкурс пам’яті Володимира Сосюри студентка подала свій вірш “Молилась”. Він народжувався поступово як реакція на повномасштабне вторгнення. Дівчина каже, що війна змусила її переосмислити життя та зрозуміти власні цінності.
“Цей вірш — це проживання моїх емоцій. Після того, як почалося повномасштабне вторгнення, я передивилась своє життя, побачила, що для мене є цінним. Коли люди проживають такі моменти, як війна чи природні катастрофи, то ми просто перше, за що хватаємось, це за своїх близьких. Нам не потрібно вже ніяких речей, ніяких мрій. Тому після лютого 2022 року я переглянула, що для мене цінне, і побачила, що це насамперед люди. Тому там і вписала у вірші, що “нічого свого в цьому світі я не маю”, нічого не заберу, якщо раптом щось трапиться”, — зазначає пані Мар’яна.
Свій біль і роздуми вона вилила в поезію, яку згодом подала на конкурс.
“Саме цей вірш народжувався як живий організм, якщо можна в анатомічному сенсі сказати. Спочатку це був ніби скелет, тобто задум. Потім у нього з’явилася м’язева маса, це було саме життя. На початку йдеться, що я хотіла втекти від цього болю, полетіти, не бачити його, а потім вирішила просто повернутися, зануритися і пройти через вогонь до перемоги, як потім описала. І вже це як живе серце, живі м’язи, життя, сила”, — так авторка описує створення свого вірша.
***
Молилась я за ворогів – так, за них молилась, Щоб любов у їхні серця струмочком полилась. Бо моє серце запалало і ледь не згоріло, Та якби ж отим теплом зиму розтопило! Розплавила б усю зброю, щоб весна настала, Аби дитина в кожній хаті в мирі виростала. Бо нічого в цьому світі свого я не маю, Як прийде час, то полину — і все залишаю. І бажань у світі цьому ніяких не треба, Тільки б мені полетіти та повище неба. І не бачити того болю, а плачу не чути, І забути теє лихо, війну теж забути. Ой, війно жорстока, що ж ти натворила? Скільки крові невинної ти в землю пролила? Земле наша рідна, як же ти кричала, Коли в коси твої пишні вогонь заплітала? Коли очі твої ясні сльозами налились… Та якби ж то вороги ними та й напились! Ох, не плач, рідненька, бо ще видно сонце, І стукає правда у наше віконце. Із пороху, з пилу виглядає воля, Бо вже браттям-українцям усміхнулася доля. І гинуть люті вороги, і брехня, і горе, Очищається від крові наше Чорне море. З руїн і з бруду ми таки повстали, Розбиті мрії заново зібрали! Ще не вмерла, та не вб’єте ви її ніколи! Завжди будуть вільні, рідні наші гори й доли. Заспіває верховина звуками трембіти, Щоб у мирі виростали всі на світі діти. І полються хай джерельні тут струмки і ріки, А гіркі сльози матерів засохнуть навіки! Скоро степи широкії також заспівають, І вороги народнії швидко повтікають.
***
Як почала займатись творчістю
Пані Мар’яна згадує, що римувати вона почала ще з дитинства, зі шкільних років. Та тоді дівчинка не задумувалась про те, що її рядки можуть складатися у вірші. Перші проби пера, нотатки з римованими рядками вона почала робити у ранньому підлітковому віці, десь у 13 років.
Свої перші вірші юна поетеса вирішила представити людям, але отримала нерозуміння і хейт. Тому на довгий час Мар’яна закинула свою творчу справу.
Своїми віршами авторка хоче давати людям терапевтичний ефект. Тому пише їх не просто, аби вони були десь на папері, а для людей, яким це може відгукнутися. Невипадково Мар’яна обрала собі і псевдонім “Дендритка” від терміну “дендрит”, що в біології означає відросток нервової клітини, який приймає сигнали і передає їх до тіла клітини. Бо дівчина через вірші трансформує свої переживання і біль, щоб допомагати поезією людям.
Мар’яна Куриця / фото надане героїнею
“Я не писала довгий час, а тепер вирішила відновити творчість і стараюся писати на різні теми. Інколи пишу за настроєм, інколи спеціально задаю собі тему. Наприклад, згадую якісь ситуації, які можуть бути в когось і стараюся описати, щоб людина почитала, впізнала і відпустила якийсь свій біль. Я завжди стараюся, щоб мої вірші мали не тільки художній сенс, а ще й психологічно підтримуючий, лікувальний. Наприклад, я писала про неможливе кохання. Щоб людина могла почитати і побачити, що не тільки в неї можуть бути такі переживання. І щоб моя поезія надихнула людину рухатися далі, давала певну силу, підтримку”, — зазначає поетеса.
***
Я хотіла бути твоєю Дендриткою, Зачепитись невидимою ниткою, Бути блиском очей твоїх… Але ти цю мить не зберіг.
Стати твоєю адресою І не бігати за тобою пресою. Ти хочеш мене знищити? А я — поцілунками вишити
На тілі твоїм, як пергаменті, Любові палкої орнаменти. Фантомні твої поцілунки — Ти думаєш, це подарунки? А вони викручують руки.
Ти був один на мільйон — Мій в космосі рідний фотонний нейтрон. Спостерігають за нами Шекспір, Платон і Ньютон.
Більше не буду у кохання гратися, Уявного неба зорями торкатися. Зникати в тумані нічному росою, Танцювати до ранку в пристрасті собою.
Тепер один ниряй в самотній ванній Без своєї ніжної маленької піраньї.
***
Окремо Мар’яна пише вірші про війну. Є в деяких і згадка про Бахмут.
“На конкурсі я представляла Бахмут, оскільки навчаюся в бахмутському закладі. Я навіть переживала, щоб у мене не з’явилось відчуття самозванця. Бо я, наприклад, тут у безпеці і не можу на 100% зрозуміти і пережити ту біль людей. Але я завжди слідкую за новинами, бачу кадри дітей в укриттях, знищені домівки і ніби переношу себе туди емоційно. Навіть інколи відчувала трішки провини, що ось тут я у безпеці, а там так важко. Тому стараюся підтримати всіх людей, як тільки можу: морально, фізично, емоційно, фінансово. У своєму вірші-молитві, де я згадую Бахмут я хочу наголосити про те, що Бахмут це не десь там далеко, а частина нашої єдиної країни. Це як одна артерія, один організм. А ми всі просто як різні клітини тіла, які відчувають єдиний біль”, — каже Мар’яна Куриця.
***
ОДНА АРТЕРІЯ
Між піками Говерли і низами Сходу — Одна артерія, жива вода. Немає меж у болю і свободи, Коли в Бахмуті плаче знов душа.
Я тут, у горах, чую кожен подих, Бо ми — один поріг, одна стіна. В моїх легенях — дим твоїх заводів, В твоїх очах — Карпатська вишина.
Немає міст чужих, всюди є коріння, Чиясь рука крізь бруд, розплавлене каміння Тримає небо над моїм плечем. Розсіче тьму і відчай, як вогнем, Своїм невпинним, праведним мечем.
Я слово підійму, як ліки від утоми, Щоб обійняти степ крізь темний ліс. Ми всі — клітини тіла, спраглі дому, І гомін віри наш до неба вже доріс.
***
Поетеса Мар’яна Куриця зазначає, що планує далі продовжувати свою творчу діяльність. У планах — брати участь і в інших конкурсах, але без мети виграти. Дівчина каже, що її мета не перемоги і визнання, а можливість показати свою поезію людям, яким вона відгукуватиметься і допомагатиме.
Сергію 39 років, він родом з Києва, до повномасштабної війни чоловік працював відеооператором, але згодом, як й сотні українців втратив роботу. Чоловік почав займатися евакуацією […]
До повномасштабної війни в Бахмуті функціонувало декілька великих ГО. Деякі з них, на жаль, тимчасово припинили роботу, деякі змінили формат роботи, а певні інституції залишаються […]
Українська журналістка Вікторія Хамаза від початку війни стала волонтеркою. Вона збирає пожертвування, закуповує все необхідне для військовослужбовців ЗСУ та відвозить у найгарячіші точки на фронті. […]
