Вже зараз чимало міжнародних організацій починають укладати партнерства з Україною, аби допомогти їй у відбудові. Чехія — не виняток — дружня до України, вона прийняла десятки тисяч біженців. У майбутньому чеські партнери будуть локально допомагати активним громадам відновлювати та покращувати свої міста та села.

Редакція поспілкувалася з проєктним менеджером програми Адамом Голубом, пані Люцією, яка була нашою перекладачкою у розмові, та українкою Анастасією Гойса, що залучена до співпраці з Фондом. Чим це може бути корисно для бахмутян – читайте у матеріалі.

Як все починалося?

Адам Голуб – проєктний менеджер чеської програми партнерства для сталого відновлення України “Nadace Partnerství”. Співпраця між країнами має допомогти підготувати місцеві українські громади до того, щоб вони могли ефективно використовувати іноземні інвестиції для сталого відновлення та модернізації країни.

До закінчення війни Україна має можливість інвестувати в найбільш здібних людей, які можуть впливати на сталий розвиток своїх громад та регіонів, пояснюють у Фонді.

Він додає, що Чехія прагне показувати найкращі приклади роботи не лише того, що стосується будівництва споруд, але й енергетичної незалежності та децентралізації.

Стажисти з України. Які умови проходження стажування й хто може поїхати?

Програму стажування вже пройшла 31 людина з України. Учасників з Донеччини та Луганщини у програмі ще не було, але заявок з цих областей дуже чекають, кажуть у Фонді.

Перевагу в отриманні стажування мають представники місцевих самоврядувань, але є також представники з неприбуткового сектору, які мають досвід із реалізації подібних проєктів у свої громади.

Наразі проєкт партнерства перебуває у пілотній стадії, результати поїздок будуть незабаром. Для цього потрібно зачекати й дати учасникам стажування час, аби вони мали змогу втілити ідеї у своїх громадах. Але поштовх до цих втілень у них однозначно вже є, наголошує Адам Голуб.

Свою форму співпраці з українцями у фонді називають такою, що надихає, адже люди стажуються за кордоном, відвідують різні локації по всій Чехії, де представлені об’єкти архітектури, як цивільної, так й громадської.

Наприклад, у вересні 2023 року учасники відвідали деревообробну компанію Клобоуцка Лесні в Брумлов – Бильніце, екологічну громаду у Гостєтіні та багато інших локацій. 

Загалом у межах партнерства Фонд уклав співпрацю із різними підприємствами та компаніями по всій країні, аби дати учасникам можливість побачити найкращі приклади енергоефективних мереж.

Цей проєкт створює умови партнерства для сталого відновлення України, наголошує Адам Голуб. У Фонді нам повідомили, що не мають жодних чітких вимог щодо віку чи статі учасників, які б хотіли взяти участь у програмі.

Важливо лише те, щоб ця особа мала вплив та значення у своєму селі або місті. Однак, зараз дві третини стажистів складають саме жінки, оскільки військовозобов’язані чоловіки не можуть виїхати з України, пояснює Адам.

Ось хто може стати стажистом:

• місцевих лідерів та осіб, які ухвалюють рішення у громаді;
• членів органів місцевого самоврядування;
• представників неприбуткового сектору;
• представників малих та середніх підприємств;
• журналістів, які зацікавлені та мають досвід у поширенні інформації про рішення для сталого відновлення в Україні.

Адам назвав кілька факторів, які допоможуть кандидатам швидше отримати схвальне рішення у стажуванні:

• ви вже мали раніше досвід у подібних програмах;
• ви вже берете участь у програмі відновлення України.

Як відбувається відбір учасників?

Щоб взяти участь у програмі, потрібно заповнити анкету та подати заявку на електронну пошту [email protected]. Після цього з вами зв’яжуться організатори програми й учасника чекає низка співбесід. У фонді пояснюють: вони мають запевнитися, що відібраний кандидат зможе принести користь своїй громаді, тож цьому питанню приділяють чи не найбільше часу.

Якщо організатори ухвалять позитивне рішення, то учасник їде на стажування до Чехії, а всі витрати на проживання та проїзд покриває програма. 

У кожній групі є 15 осіб, по приїзду у країну всі стажисти мають ретельно спланований графік. Вони відвідують різні куточки міст та сіл, дивляться, як працюють енергоефективні підприємства тощо. Потрібно зауважити, що кожна нова група має свою тему:

• енергетична незалежність та відновлювана енергетика;
• сталий розвиток будівель та інфраструктури;
• адаптація до зміни клімату;
• питна вода та очищення стічних вод
• управління відходами;
• політична участь, ухвалення рішень та підготовка проєктів.

Спілкування між учасниками проходить у живому форматі, але для комунікації з організаторами є чати в соцмережах.

Учасникам не обов’язково володіти чеською мовою, аби взяти участь у програмі, адже на місці працюють перекладачки, одна з них чешка Люція Ржегоржикова та бахмутянка Анастасія Гойса.

Чому українцям потрібно брати участь у подібних заходах?

За словами Адама Голуба, відновлення України не обійдеться без вагомої фінансової підтримки від країн Заходу. Кошти, які отримуватиме Україна на відбудову, будуть ретельно моніторити. Крім того, партнери, які їх надаватимуть очікуватимуть на виконання вимог. 

Це означає, що відбудова повинна відбуватися за сталими принципами. Країни-партнери вимагатимуть, аби Україна наближалася до тенденцій, які зараз поширені в Європі, а саме:

• енергоефективність;
• сортування відходів.

Яка користь програми для Бахмута?

Попри те, що відбудова Бахмута вочевидь не починатиметься з сортування сміття, є інші проєкти у межах програми, які будуть корисні для Бахмута. Наш співрозмовник не приховує, що повністю зруйновані міста, такі як Бахмут, Соледар чи Волноваха — є найбільшим викликом для фонду. 

Довідка. Енергетично пасивна будова — це та, яка є ефективною, незалежною й залишає мінімальний вуглецевий слід. Вигода таких будівель в тому, що власники економлять гроші на її утримання та на електроенергію. Наприклад, в Європі “пасивними” називають будови, які споживають менше ніж 15 кВт*год/м2 на рік.

Розвиток енергоефективних будинків та інфраструктури є одним із прикладів відповідних рішень для Бахмута та України в цілому.

Анастасія Гойса — бахмутянка, яка через повномасштабне вторгнення виїхала з України до Чехії. Зараз дівчину запрошують до програми партнерства як перекладачку. Анастасія каже, що зараз Україні важливо здобувати знання й переймати досвід європейських країн.

Читайте також

• Як зруйнована набережна Бахмутки може стати громадським простором на прикладі Німеччини
• Інклюзивне місто або як зробити Бахмут доступним для всіх після відбудови

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Одним із варіантів житла для внутрішньо переміщених осіб є соціальне житло — доступне, частково субсидоване державою та з власними перевагами і недоліками. Такі будинки зводитимуть для переселенців з Маріуполя, і подібна модель може стати реальною опцією й для бахмутян, які втратили власне житло або були змушені залишити рідне місто.

Експерт із житлової політики Олександр Анісімов розповів про те, як працює соціальне житло в Україні, які механізми фінансування використовуються та з якими викликами стикаються мешканці і громади.

Соціальне житло в Україні на рівні законодавства

Як пояснює експерт, соціальне житло в Україні, згідно з чинним законодавством, – це житло публічної власності, тобто або державне, або комунальне. Але зараз, фактично, його не існує. Так, подекуди можна знайти поодинокі квартири, які ще зберігають статус соціального житла, але їх вкрай обмежена кількість, і цей фонд зменшувався до 2022 року. Нового соціального житла в розумінні законодавства майже не було створено і за останні 3 роки.

Самі соціальні гуртожитки були виведені з категорії соціального житла як такі під час прийняття Закону України “Про житловий фонд соціального призначення” ще у 2006 році.

У чому “підводні камені” соціального житла? 

Експерт називає дві головні проблеми Закону щодо “соціального житла”. Перша – це черга на нього, а друга – це фінансовий парадокс, закладений в ньому. 

“Черга – це проблема номер один в соціальному житлі. Чому? Тому що вона побудована на моделі, за якою в радянський час ви могли отримати квартиру відразу з якимось базовим внеском, але ви не були її власником. Потім ця черга дуже довгими етапами трансформувалася, і в результаті зараз вона існує, як муніципальна черга. Тобто її збирають муніципалітети щодо своїх мешканців, тому до внутрішньопереміщених осіб стосунку вона немає. Й потрібно розуміти, що насамперед муніципалітети збирали чергу зі своїх мешканців, яким потрібне житло”, — пояснює Олександр Анісімов.

Додамо, що у Постанові Кабміну від 2 липня 2025 року № 796 йшлося про реалізацію протягом двох років проєкту щодо створення фонду муніципального (соціального) орендного житла та надання його в оренду. Це експериментальний проєкт, за яким фінансування йде за кошти місцевих бюджетів, а також можна залучати кредитні і грантові кошти тощо. 

Органам місцевого самоврядування Кабмін рекомендував долучитися до експериментального проєкту зі створення муніципального (соціального) орендного житла — щонайменше 10% такого житлового фонду обов’язково резервувати для вразливих категорій, а саме для ВПО старшого віку з територій бойових дій або окупації, чиє житло знищене або непридатне, також для: 

• сімей з людьми з інвалідністю;
• сімей, де є люди, які потребують постійного догляду;
• сімей із сиротами, дітьми під опікою;
• багатодітних сімей з трьома і більше дітьми, де є опіка/піклування.

Примітка. Законодавство про соціальне житло наразі застаріле, оскільки датується ще 2006 роком. У червні 2025 року Олена Шуляк, голова Комітету ВР з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку і містобудування заявила, що для повноцінної житлової реформи, крім ухвалення законопроєкту №12377 (ред. наразі він на етапі підготовки до другого читання” “Про основні засади житлової політики”), Україні слід створити нове законодавство щодо фонду соціального житла, а також провести низку змін на рівні Податкового кодексу, що дасть можливість вивести ринок оренди з тіні. Нагадаємо, що у 2025 році в Україні запрацювала субсидія на оренду житла для ВПО, але ця послуга на практиці не працює. Як пояснювала Оксана Жолнович, реалізація програми спіткнулась об “сірий” ринок оренди, тобто орендодавці ведуть бізнес в “тіні”, не сплачуючи податків.

Олександр Анісімов пояснює, що окрім проблем з чергами на соціальне житло, друга складність полягає в фінансовій моделі, яка передбачає надання житла за доступну для людей плату.

“В наявному Законі про соціальне житло немає механізмів, які б відповідали на питання: “Яким чином це житло має утримуватись у придатному стані в майбутньому через 10-20-30 років”? Простими словами, органи місцевого самоврядування інтерпретують це як бюджетний тягар, бо вони беруть на себе ще одне соціальне зобов’язання. Адже, крім того, щоб побудувати таке житло, його треба ще й утримувати, а як — це вже питання. Бо з вартістю плати за соціальне житло є механізм встановлення орендної ставки, який пов’язаний з вашою зарплатою чи вашими доходами у домогосподарстві, але в результаті він може бути такий, що ви платите дуже мало, і муніципалітет за це житло отримує копійки. Для муніципалітетів це фінансове самогубство. І в цій частині полягає корінна проблема, що, по-перше, в черзі стоять не ті люди, яким воно потрібне, бо там, наприклад, стоять люди з 70-х років, і це не люди, яких немає куди прийти — це люди, які мають житло, але воно, наприклад, замале, не в тому стані тощо. Й, звісно, фінансова модель забезпечення регулювання цього житла винятково в інтересах орендаря, без запобіжників у випадках несплати та загалом системи балансування витрат між громадами та урядом перетворює цю історію в фінансову профанацію”, — пояснює експерт з питань житлової політики.

Плата за соціальне житло в Україні: як розраховується?

Наразі плата за соціальне житло в Україні регулюється Законом України

“Про житловий фонд соціального призначення” 2006 року. При встановленні плати враховують наступні фактори:

1) середньомісячний сукупний дохід наймача та членів його сім’ї, які проживають разом з ним, за попередній рік з розрахунку на одну особу; вартість майна, що знаходиться у власності громадянина та членів його сім’ї; інші обставини, які безпосередньо впливають на майновий стан громадянина;

2) загальна площа житла;

3) кількість осіб, які в ньому проживають;

4) перелік отриманих житлово-комунальних послуг;

5) місце розташування жилого будинку.

4. Плата за житло із житлового фонду соціального призначення складається з плати, яка вноситься безпосередньо наймачем, та державної допомоги, що надається відповідно до закону.

Плата за житло, яка вноситься безпосередньо наймачем соціального житла, не повинна перевищувати 20 відсотків сукупного доходу наймача та членів його сім’ї, які проживають разом з ним.

5. Органи місцевого самоврядування здійснюють перерахунок коштів на плату за капітальний ремонт соціального житла балансоутримувачу відповідного будинку пропорційно площі житлового фонду соціального призначення.

6. Умови відрахування плати на капітальний ремонт житлового фонду соціального призначення, який передається з державної власності в комунальну, визначаються договором.

Умови відрахування плати на капітальний ремонт житлового фонду соціального призначення, який створюється за кошти державного бюджету, визначаються законом.

7. Плата за соціальне житло, що перебуває у приватній власності, здійснюється за угодою між власником та відповідним органом місцевого самоврядування.

Відрахування плати на капітальний ремонт житлового фонду соціального призначення, який створено за рахунок коштів юридичної або фізичної особи, здійснюється цією особою, якщо договором з органом місцевого самоврядування не передбачено інше.

8. Плата за найм соціального житла використовується органами місцевого самоврядування виключно на формування та утримання житлового фонду соціального призначення, а також на його пристосування до потреб осіб з інвалідністю та дітей з інвалідністю.

9. Спори щодо плати за соціальне житло вирішуються у судовому порядку.

Загалом, система оплати соціального житла, де наймач сплачує не більше 20% свого сукупного доходу, створена для захисту малозабезпечених родин і забезпечення доступного проживання. Це те, що потрібно переселенцям та переселенкам. Такий підхід гарантує, що люди не витрачатимуть більшу частину доходів на оренду, а держава компенсує різницю. Водночас цей механізм створює значне навантаження на місцеві бюджети — особливо там, де ресурси обмежені. 

“При будівництві чи утримуванні соціального житла не зрозуміло, як закласти фінансування на довгостроковий період, адже муніципалітет не може передбачати, скільки буде отримувати коштів з оренди, тому для бюджету це ризиковано”, — додає Олександр Анісімов.

З досвіду експерта, в Україні вже були преценденти, коли громади відмовлялися навіть розглядати пропозиції щодо будівництва соціального житла, бо розуміють, що навіть якщо будівництво профінансують донори, то утримання ляже на бюджет громади, який часто дуже обмежений.

А сама громада буде відповідальна за все, що відбувається всередині цього житла — від ремонту до ймовірних соціальних конфліктів між мешканцями: конфлікти, скарги, управління будинком, юридична відповідальність;

Спікер каже, що громади бояться не тільки фінансів, а й організаційної відповідальності. Але є інший приклад, який для приймаючих громад є більш прийнятним: коли проєкт реалізує приватний фонд чи інша організація, яка сама управляє будинком, — це зменшує навантаження і ризики для міста. Громада може надати землю, але не несе повної відповідальності, тому такий формат для них легший і привабливіший, хоча лише вкрай обмежено відповідає на масштаб викликів розселення переміщених осіб.

Складнощі управління ділянкою та житлом, коли майно однієї громади розташоване на території іншої громади

Юридично така ситуація можлива — обмежень немає, але виникає складна конструкція власності та управління, бо мешканці формально залишаються “прописаними” в іншій громаді. Це ускладнює адміністрування, соціальні права та відповідальність за житло.

Також, як пояснює експерт, є ризики довгострокової відповідальності. Громада, яка передала майно, через 10–15 років може захотіти від нього відмовитися з політичних чи фінансових міркувань, а мешканці залишаться жити в будинку, і тоді доведеться розв’язувати питання управління житлом і конфлікти. Й останнє: спроба реалізувати “соціальне змішування”, тобто поселити людей з різних громад поруч, створює додаткову адміністративну та організаційну складність. Так, схожа модель діє у країнах Європи, наприклад у Франції, є приклади, коли в одному будинку є і соціальне, й звичайне житло. Але такі проєкти потребують високої компетентності врядування та ресурсів, яких місцеві органи в Україні часто не мають.

Олександр Анісімов радить уникати таких конструкцій і обмежитися зрозумілими формами, де соціальне житло належить одній громаді — це зменшує ризики для майбутніх керівників та мешканців і робить управління простішим та передбачуваним.

Примітка. Матеріал підготовлений у межах Проєкту “Імпульс”, що реалізується Міжнародним фондом “Відродження” та Фондом Східна Європа за фінансування Норвегії (Norad) та Швеції (Sida). Зміст матеріалу не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження», Фонду Східна Європа, Уряду Норвегії та Уряду Швеції. Його мета — посилення організацій громадянського суспільства у постраждалих регіонах, підтримка відновлення, інклюзивності та місцевої демократії. У межах цієї програми було передбачено малі гранти для локальних організацій, які можуть ініціювати зміни у своїх громадах.

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

В Україні працює чотири основні моделі заселення, які або вже функціонують, або врегульовані законодавчо, або ж розглядаються у майбутніх проєктах.

Про це розповіла фахівчиня “Розквіту” Ангеліна Татарікова.

Основні моделі заселення в Україні

Соціальне житло
Це найбільш відома модель, яка передбачає надання житла державою або місцевою владою за зниженою платою або безплатно. Воно призначене для малозабезпечених та соціально вразливих категорій населення, щоб забезпечити їм базові умови проживання.

Тимчасове житло
Надається людям, які опинилися у складних обставинах, зокрема внутрішньо переміщеним особам. Основна характеристика — обмежений термін проживання. Відбір здійснюється за бальною системою: враховується статус ВПО, наявність ветеранського статусу та інші соціальні показники.

Муніципальне орендне житло
Це житло, що належить місцевій громаді та здається в оренду за доступною ціною, але не безкоштовно. Воно орієнтоване на людей із середнім доходом, які не можуть дозволити собі ринкову оренду, але й не підпадають під категорію соціального житла. Під час відбору враховують дохід родини, наявність або відсутність власного житла та інші соціальні критерії.

Житло з правом викупу
Модель передбачає, що людина спершу орендує житло, а частина орендних платежів може зараховуватися як внесок у майбутній викуп. Згодом орендар отримує право придбати житло, в якому проживав.

Кому можуть надати різні види житла

Ангеліна Татарікова пояснює, що критерії відбору залежать від моделі.

• Соціальне житло надається людям із найнижчими доходами та високим рівнем соціальної вразливості. Важливою умовою є перебування на житловому обліку.
• Тимчасове житло здебільшого призначене для ВПО. Існує бальна система, де враховується низка факторів: соціальний статус, наявність дітей, статус ветерана тощо.
• Муніципальне орендне житло передбачає врахування доходів родини, пріоритетності та житлових умов. Також може застосовуватися бальна система.

Окремо експертка наголошує, що на критерії можуть впливати донори, якщо вони беруть участь у фінансуванні житлового проєкту. Тоді вони мають право визначати додаткові умови або пріоритети.

До теми:

У Гостомельській громаді шукають ділянку для будівництва житла для бахмутян

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!