Чому модульне житло для переселенців ризикує стати гетто та як можна цьому завадити? Редакція поспілкувалася з Анною Пашинською, співзасновницею ініціативи КО-ХАТИ, цей проєкт допомагає переселенцям власними руками створювати комфортний дім. Анна на чолі ГО разом з однодумцями змінює уявлення про житло для ВПО, яке не повинно нагадувати контейнерні коробки. Нещодавно КО-ХАТИ представили свій проєкт у Цюріху.

Житло — одна з базових умов існування для людини. Не даремно є вислів: “Мій дім — моя фортеця”, адже саме гідні умови проживання гарантують відчуття безпеки та впевненості у завтрішньому дні. Це те відчуття, яке часто не можуть отримати зараз переселенці. Люди, житло яких забрали росіяни, є одними з найвразливіших категорій населення.

Саме для того, щоб ВПО не втрачали почуття власної гідності та мали комфортні умови для життя, й працює проєкт КО-ХАТИ. Він не тільки надає житло для ВПО, але й залучає переселенців до роботи над обʼєктами, що допомагає людям адаптуватись та інтегруватися у нове середовище”

Модульне житло для переселенців: плюси та мінуси

Вперше проблема житла для переселенців з’явилися ще в 2014 році. Тоді ще не була настільки розвинена допомога ВПО та й саме поняття “ВПО” було чимось новим навіть для тих людей, які отримали такий статус. Аби якось забезпечити житлом велику кількість населення — вирішили зводити модульне житло. Це невеликі контейнери з вікнами та дверима, зазвичай у такій кімнаті є 4 або 6 ліжок й стіл та стільці, а туалет та душ — спільні.

На думку Анни загалом модульне, навіть контейнерне житло має право на існування, адже тоді, коли людей потрібно швидко розселити та дати прихисток — це ідеальний варіант. Проте на довгострокову перспективу таке житло матиме негативні наслідки — бо райони із модульними контейнерами можуть поступово ставити своєрідним гетто. Особливо, коли в такому житлі люди проживають не місяць та не два, а роки. 

“Я вважаю, що доречно на сьогодні, наприклад, ставити такі модульні контейнери, які можуть пересуватися біля зруйнованого житла. Чому? Тому що людина може жити на своїй ділянці, біля своєї хати, її відновлювати. Крім того, по законодавству така оселя не забирає можливості отримати компенсацію на відновлення свого житла”, — пояснює співрозмовниця.

В Україні зараз немає відповідного законодавства, щоб елементарно сплачувати за електрику, якою люди користуються у модульному житлі. 

Тимчасове житло для ВПО перешкоджає їх інтеграції 

Де ви зазвичай бачите модульні поселення? Їх часто розміщують на окраїнах, а з погляду містопланування — таке житло не виконує всіх функцій. Воно віддалене від міста, від базової інфраструктури. Це впливає на інтеграцію переселенців, на пошук роботи, на дітей, які не мають доступу до навчання, дозвілля. Таким чином це житло потроху перетворюється в гетто: віддалений район, люди з вразливим минулим, нерідко бідність.

“Вразлива група людей не може постійно бути у такому ж колі, їй потрібен приклад іншого життя, щоб людина бачила, як можна влаштуватися на роботу, дитину в садочок віддати, піти до лікаря та елементарно допомогти іншому. Зараз ситуація з житлом для переселенців в Україні така, що потрібно наперед продумати всі нюанси. У нас не йде гра на швидкість, як розселити людей, а на довгострокове поселення, інтегроване, з доступом до роботи. Потрібно розуміти, що багато цих людей вже не мають куди повернутися й селити їх в контейнер — не вихід”, — каже Анна Доброва, архітекторка, співорганізаторка проєкту КО-ХАТИ.

Дім для переселенців у Франківську

Активістка згадує, що у перші дні повномасштабної війни Івано-Франківськ став не тільки транзитним пунктом, але й прихистком для тисячі жінок та дітей, які тікали від війни.

“У Франківську дійсно сотнями тисяч люди приїжджали на вокзал, тобто це був такий транзитний важливий пункт. Дуже багато українців тут залишились. Ми часто спілкуємося з ВПО, чуємо, що місто сподобалося, людей прийняли добре, а Івано-Франківськ дозволив їм досить швидко інтегрувалися. Хоча це не анулює факту, що люди сумують за домом. Будь-яка розмова в основному закінчується словами:  “Дякуємо, у вас тут добре, але дуже хочеться назад”, — згадує у розмові героїня.

З перших днів вторгнення команда MetaLab почала працювати над пошуком житла для переселенців. Дуже швидко запас квартир у місті вичерпався, багато людей безплатно віддавали своє житло, але бойові дії тривали й попит все ще був.

Команді MetaLab вдалось оперативно налагодити співпрацю з місцевою владою – шукали приміщення в гуртожитках або квартири в муніципальному житлі. Після того, як потрібне приміщення знаходили — його приводили до ладу, з роботами допомагали волонтери та інколи і самі ВПО, які тут мали оселитися.

Першою будівлею, у якій створили гідні умови для життя була 4-поверхівка на 175 людей.

“Ми пішли в магазин, купили шпателя, якісь базові інструменти й одразу почали ремонтувати, запостили про це пост, а потім до нас долучилась якась нереальна кількість волонтерів, багато з них самі були вимушені переселенці. Ці ремонтні робити мали  терапевтичну дію. Це ми вже потім зрозуміли. Ніхто не говорив, не бавився, всі зранку до ночі дерли ті стіни. Вивільняли свій стрес і травму. Поступово через тижні, ми вже починали потроху розповідати якісь історії один у одному. У нас були спільні обіди, які нас об’єднували між тими ремонтами”, — пригадує Анна.

За 6 тижнів спільної роботи 200 людей відремонтували цілу багатоповерхівку, оснастили її новою сантехнікою, провели електрику, закупили меблі, матраци, іграшки, вазони.

“Тобто зробили так, щоб щось живе та домашнє уже чекало людей, коли вони будуть заселятися. Так почався проєкт КО-ХАТИ, з цієї ідеї, що житло має бути інтегроване і гідне. І зроблене з любов’ю”, — пояснює співрозмовниця.

Зазначимо, що до повномасштабного вторгнення Анна та команда MetaLab займалися дослідженнями міст, організовували лекції, події, фестивалі, аби зробити міські простори доступнішими, зручнішими, залучити до процесів більше активних громадян, тощо. ГО MetaLab – частина інноваційного центру Промприлад у Франківську.

Це проєкт ревіталізованого старого заводу, зараз – одне із найпрогресивніших середовищ країни. Саме тут після повномасштабного вторгнення були засновані такі ініціативи як Save Ukraine Now, – фонд спрямовує підтримку військовим Прикарпаття та Центр підтримки бізнесу, робота якого спрямована на підтримку, консалтинг та нетворкінг для релокованого бізнесу.

Яким має бути житло для ВПО: здоровий мікс людей

Допомога переселенцям в Україні діє в обидва боки, адже людина, яка буде мати комфортні умови для життя швидше зможе адаптуватися, піти на роботу та допомагати іншим. Анна вважає, що зараз настав час думати про довгострокові рішення при плануванні шелтерів.

“Дуже важливо розвивати орендний ринок житла, саме муніципального або від громадського сектора. Чому у нас виникла така житлова криза? Бо практично все житло в Україні — це приватна власність, яку неможливо адекватно регулювати.Нам потрібно формувати фонд соціального житла, кризового житла, доступного житла”, — пояснює героїня.

Говорячи про доступне житло Анна має на увазі — здоровий суспільний мікс, де є і вразливі категорії, молоді професіонали, інженери, медики, вчені, пенсіонери, самотні мами, багатодітні родини. Така різношерстість допомагає людям формуватися у соціумі, брати приклад з інших, взаємодіяти та виручати один одного. 

“Мені би дуже хотілося, щоб житло для переселенців було гідним, красивим. Треба робити все найкраще. Насправді це задачка із зірочкою. Тому що люди вже пережили багато і просто, щоб прийти в себе, пережити це все і відновитися, їх щось має лікувати від цього, вони не повинні по 9 разів переїжджати по коморах”, — коментує Анна.

Зараз у проєкту “КО-ХАТИ” є реалізоване житло для ВПО в Івано-Франківській області, містах Тлумачі та Франківську, у Кам’янець-Подільському, що на Хмельниччині, а також навіть житло на Херсонщині для постраждалих від підриву ГЕС, над яким команда MetaLab працювала поза проєктом КО-ХАТИ. Загалом команда створила близько 1300 житлових місць для переселенців.

У найближчих планах пошук та ремонт житла для ВПО у Кам’янці-Подільському та Калуші. У цих громадах будуть орендувати ще кілька житлових будівель, ремонтувати їх, наповнювати, а потім адмініструвати: слідкувати за порядком та інтеграцією, сприяти їй. Якщо ви перебуваєте в цих громадах, як ВПО, радимо слідкувати за повідомленнями міських рад для відслідковування актуальної інформації щодо можливостей поселення

Анна каже, що у них був такий досвід, коли переселенців повністю забезпечували житлом та 3-разовим харчуванням, це роблять тоді, коли людина справді потребує цього. Та подібна підтримка надається третіми організаціями. Межі проєкту КО-ХАТИ – створення гідного житла для переселенців на тривалий період, розумні підходи до проєктування особистих та спільних просторів в таких будівлях, ремонтні роботи, забезпечення меблями та технікою, наповнення просторів базовими побутовими речима.

Все це – з думкою про те, що людям потрібне не просто ліжкомісце, а житло, інші люди довкола, робота, нові соціальні звʼязки. Поселенням, адмініструванням будівель надалі займаються люди на місцях, підрядники, або міська влада. 

Щодо роботи, то якщо особа може працювати, її стараються змотивувати, бо важливо, щоб допомога ВПО не перетворилася на ведмежу послугу.

24 січня в Цюриху відбулося відкриття виставки ETH with Ukraine — Exchanging Knowledge for a Sustainable and Resilient Future, у межах якої говорили про відбудову України. Тут представили й КО-ХАТИ, який має стати одним із ключів до гідного життя вимушених переселенців в Україні.

Читайте також:

• Проблема будівельного сміття у Бахмуті: що з ним робитимуть
• Як розміновують деокупований Святогірськ та де брати ресурси на розмінування України?
• На який догляд і житло можуть розраховувати одинокі пенсіонери-переселенці?

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Після деокупації територій відбувається не тільки розмінування та в’їзд у місто української влади та правоохоронних органів, але й починається важливий етап — пошук та ексгумація тіл цивільних та військових. На прикладі Харківщини ми дізналися, як це відбувалося у селі Мала Рогань, про ці процеси розповів Сергій Прокопенко, харківський журналіст та головний редактор локального видання Gwara Media, а про пошуки тіл військових безпосередньо на Донеччині, зокрема й в Бахмутському районі, розповів Олексій Юков, член пошукового загону “Плацдарм”.

Чи можуть бути цивільні корисними при пошуку тіл, куди передають тіла, та до чого потрібно готуватися вже зараз — читайте у матеріалі.

Яка ситуація в Бахмуті

Зараз Бахмут окупований, а до міста немає доступу. На момент окупації, а це весна 2023 року, тут ще залишилися цивільні, люди з різних причин ухвалили рішення не евакуюватися попри всі заклики від влади та волонтерів. Вже згодом російські окупанти почали публікувати повідомлення про знаходження тіл цивільних за різними адресами. Першого лютого 2024 року окупанти надіслали фото приватного будинку на вулиці Сибірцева та повідомили, що знайшли там тіло жінки.

Пропагандисти ще у 2023 році обіцяли розпочати в Бахмуті розмінування, а відтак й пошук тіл, втім жодних пошуків тіл, звісно, не було. Крім руїн, зруйнованих життів та смертей, росія не принесла нічого. 

У кінці березня 2024 року загарбники знову показали кадри з приватного будинку в Бахмуті, де знайшли тіла вбитих своїми ж військами цивільних. Росіяни показали наслідки свого вторгнення — рештки тіл бахмутян у підвалі. Останки, ймовірно, пролежали там близько року.

Вже зараз можна говорити, що після деокупації Бахмута останки людей будуть знаходити у різних місцях, й вже зараз потрібно готуватися до цього процесу.

Пошукова група “Плацдарм”: пошуки тіл на Донеччині

Керівник пошукової групи “Плацдарм” Олексій Юков вже не перший рік разом з іншими волонтерами займається пошуком та ексгумацією тіл військових, як український, так й російських. Група “Плацдарм” працювала безпосередньо у районі Кліщіївки, Курдюмівки та Андріївки. Звідси вивозили рештки тіл та передавали у морг. Олексій пояснює, що це дуже не легка робота не тільки морально, але й фізично, адже російські FPV-дрони не дозволяють працювати, волонтери ризикують життям, щоб повернути додому загублені душі.

Однак, за час своєї роботи він зустрічав й тих осіб, які намагалися нажитися на родичах зниклих безвісти військових, виманюючи у людей кошти. Тому слід обережно ставитися до всіх дзвінків та повідомлень, які ви отримуєте від незнайомих людей. 

На думку Олексія цивільні можуть бути корисні у пошуку тіл інформаційно, тобто повідомляти, де бачили тіло, давати точну локацію тощо. 

“Багато хто хоче допомогти. Втім якщо ми будемо долучати просто людей, які в цьому нічого не розуміються, то можемо накоїти лиха”, — пояснює співрозмовник. 

Крім того, далеко не кожен цивільний зможе брати участь у пошуку чи ексгумації тіл, адже є багато факторів, до яких не можливо звикнути й вони можуть шокувати: трупний запах, останки людей, які вже почали розкладатися тощо, тому потрібна ще й психологічна витримка. Співрозмовник додає, що допомагає відволіктися від важкої праці — робота з діткамию. Олексій Юков також тренер з таїландського боксу й навчає маленьких українців:

“Ми проводимо фізичні та медичні тренування для дітей. Тобто, накладання турнікетів, щоб діти могли, якщо, не дай Боже, станеться лихо десь поруч або з ними, надати собі чи своїм близьким допомогу. Я вважаю, що психологічний стан вирівнюється завдяки спілкуванню з дітьми. Це мертве і живе, минуле і майбутнє. Оці ці моменти, вони дуже допомагають. Це усвідомлення, що ти десь там загубився на війні, а що ти ще живий”.

Як організовують процес пошуку тіл на деокупованих територіях

Насамперед — це зона відповідальності поліції та прокуратури, які безпосередньо займаються пошуками та ексгумацією тіл, а також фіксують воєнні злочини, що були вчинені на деокупованих територіях. Олексій Юков пояснює, що їх група співпрацює з іншими організаціями, які також шукають тіла, волонтери допомагають один одному.

“Розкопками допомагаємо, тому що в нас є спеціалісти, це археологи. Фактично, люди, які можуть правильно розчистити рештки, не втратити якісь елементи, які можуть бути дуже важливі, наприклад, це актуально для фіксації воєнних злочинів: відстріляні гільзи, кулі, які могли бути в тілах. Тобто всі ці дрібнички важливо не втратити у ході роботи”, — каже Олексій Юков.

Та додає, що “Плацдарм” співпрацює з поліцією, а також з Генеральним штабом.

“Якщо потрібна допомога, то цивільна військова адміністрація може звернутися до поліції, Генерального штабу або напряму до нас. Ми завжди відкриті для діалогу і для співпраці. Вже неодноразово співпрацювали із Донецькою обласною адміністрацією стосовно пошуку загиблих, жодних проблем у цьому немає. Важливо розуміти, що ми займаємося пошуком тіл військових, а поліція, наприклад — цивільними особами, які загинули внаслідок бойових дій. Але завжди пересікається, бо ми ж розуміємо, що це війна. І на війні можуть бути в одній ямі, як цивільні, так і військові. Тобто тут треба чітко розуміти, як правильно відпрацювати дану локацію”, — поясню Олексій Юков.

Ексгумація тіл на Харківщині

Сергій Прокопенко — головний редактор харківського видання Gwara Media, йому довелося побачити процес ексгумації тіл на власні очі, адже він висвітлював новини з деокупованих територій.

“Перший раз я побував на ексгумації десь весною 2022 року (ред. село звільнили 25 березня), коли докупували селище Мала Рогань. Я до цього ніколи не був на ексгумації. У селищі ми були присутні при виявленні тіл цивільних в приватному будинку. Там була пара, дружина чоловіка мала поранення в око, і їй не могли надати медичну допомогу. Вона полежала деякий час та загинула, чоловік закопав її у дворі. Це було найстрашніше, що я міг уявити. А потім я побачив ще страшніші речі”, — пригадує у розмові Сергій Прокопенко.

Він додає, що при ексгумації була слідча група прокурорів і криміналістів. Вони прийшли на город, де закопали загиблу та почали її відкопувати. Тіло жінки дістали з могили, вона була загорнута у ковдру.

“Тіло було білого кольору. Це було дуже страшно, був сильний запах. Її забрали в мішок і відвезли. Все фотографувала поліція, знімали на фото й те місце, де в неї було око. Тому я це все запам’ятав, цей запах переслідував мене кілька днів. Але я знаю, що це не так ще страшно. Бо люди були в страшніших місцях”, — каже Сергій.

Під час ексгумації на Харківщині команда Сергія зняла документальний фільм “Атака на цивільних”. Gwara Media досліджувала тему воєнних злочинів 

“Документування цього процесу підвищує довіру до всього, що відбувається. Це є стимулом для діалогу і створення контексту для правосуддя і правозахисного процесу. Також, це питання національної ідентичності і історичної пам’яті”, — розмірковує Сергій у розмові. 

Він пояснює, аби потрапити на деокуповані території потрібно пройти кілька етапів, зокрема – це слідування за представниками правоохоронних органів, поліції, СБУ, прокуратури. Вони першими потрапляють у такі міста та села, роль військової адміністрації тут не настільки важлива.

Чим можуть бути корисні цивільні при ексгумації?

Сергій погоджується з думкою Олексія Юкова про те, що цивільні можуть бути інформаторами, але також бути задіяними, як свідки воєнних злочинів. Мова йде про тих людей, які перебували в окупації та могли бачити те, що відбувається.

Якщо територія вже безпечна для цивільних, то вони також можуть допомагати копати, аби витягувати людей з братських могил.

“Ця чорна робота найважча, значна її частина робиться руками невідомих для суспільства людей, зморених сонцем”, — Сергій Прокопенко, редактор Gwara Media.

Редакція не володіє достовірною інформацією, чи залишилися зараз у Бахмуті цивільні, на момент окупації вони ще були у місті. Потім окупанти регулярно подавали списки тих, кого вивезли до непідконтрольних Україні територій, доля цих людей здебільшого лишається невідомою.

У вересні 2023 року ми зафіксували один з останніх списків вивезених з Бахмута, а в березні 2024 року росіяни повідомили, що вивезли людей з Іванівського, це село неподалік від Бахмута. Ймовірно, що саме ці люди могли бути свідками російських воєнних злочинів, зокрема й вбивства цивільних, останки яких й показують росіяни.

Примітка. Ми створили цей матеріал як учасник Мережі “Вікно Відновлення”. Все про відновлення постраждалих регіонів України дізнавайтеся на єдиній платформі recovery.win.

Читайте також:

• Освітній скринінг та протидія російським наративам: чи готові Бахмутські школи до навчання дітей з деокупованих територій
• Як росіяни зомбують дітей на ТОТ та популяризують війну серед молоді

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Минулий місяць представники Бахмутської МВА представляли концепцію відбудови району Ювілейний по різних містах України. Бахмутяни мали змогу не тільки побачити візуалізацію, але й запитати те, що їх хвилює, а зараз це — житло.

Редакція дізнавалась у Олександра Марченка, заступника начальника Бахмутської МВА про те, які кроки роблять для того, щоб відновити Бахмут після деокупації та надати бахмутянам житло зараз в евакуації.

Масштаби руйнування Бахмута та пошук донорів

Олександр Марченко наголошує, що наразі територія Бахмутської громади знаходиться частково в окупації, а частково тут тривають бої. А відтак, масштаби руйнування настільки великі, що жоден з міжнародних донорів не візьме такий великий об’єм роботи в цілому, тому відбувається поетапна візуалізація. Відомо, що історичний центр Бахмута планують реконструювати, для цього шукають архітекторів, які зможуть якісно виконати це завдання.

“Наше місто віднесено до історичних міст України, а його центр формує історичний ареал, де знаходиться багато будівель, які мають архітектурну цінність. Їх відбудова буде виключно шляхом реконструкції, і з максимальним збереженням. Остаточну картину стану об’єктів ми зможемо побачити тільки після деокупації. Наразі ми шукаємо будь-яку можливість, щоб залучити ресурс до відбудови громади. Зараз я маю на увазі не кошти, а компанії, які зможуть за це взятися”, — пояснює Марченко.

Та додає, комплексна стратегія відновлення Бахмута будується з окремих блоків, зокрема, з мікрорайонів таких як Ювілейний (на його розробку пішло пів року), а цілісну картинку ми зможемо побачити тоді, коли долучаться компанії, які візьмуться за проєкти. За словами заступника начальника Бахмутської МВА, за таким прикладом створювали стратегію відновлення Маріуполя.

Олександр Марченко також називає кілька великих компаній та донорів, до яких зверталися з цим питання від Бахмутської МВА, але наразі відповіді від них не отримано.

“Мабуть, через те, що територія знаходиться у фазі активних бойових дій, партнери неохоче йдуть на виконання таких важких проєктів по відбудові нашої громади”, — говорить співрозмовник.

Раніше міська влада вже повідомляла про першочерговий план дій після деокупації, він містить:

• розмінювання;
• ліквідацію наслідків;
• розчистку територій;
• відновлення.

Паралельно працюють над тим, аби візуалізувати повний план відновлення Бахмута.

“Зараз вже понад 700 бахмутян взяли участь у презентації. Ми запрошуємо долучатися до обговорення, до пропозицій, які тривають. Багато читаємо в інтернеті, що зараз не на часі витрачати кошти якісь на створення планів. Але ось це і є стратегія відбудови. Отак по шматочку, по мікрорайону. Складаємо все до купи та створюємо стратегію”, — каже Олександр Марченко.

Розмінування Бахмута

Як повідомили у коментарі редакції, Бахмутська МВА має домовленість з організацією, яка займається розмінуванням в країнах Африки, ці землі також постраждали від війн.

“Зараз ми знаходимося на стадії підписання Меморандуму. Я думаю, ми влітку закінчимо роботу підготовчу і почнемо робочою групою працювати над наступним проєктом”, — каже Марченко.

Відомо, що йдеться про реконструкцію району “Цветмет”.

Житло для бахмутян

Одне з нагальних питань для бахмутян, це — житло, люди зіштовхнулися з високими цінами на оренду, а компенсація для мешканців окупованих територій лише в планах. Олександр Марченко каже, що такі питання мають вирішуватися на рівні законодавства.

“Це на рівень міської ради, міської військової адміністрації. Ми чекаємо, коли закінчать експеримент з Мелітополем (ред. виплати компенсацій стане можливою завдяки супутниковим знімкам), а потім буде Бахмут, маємо такі попередні домовленості”, — говорить Олександр Марченко.

Також додає, що оскільки в Бахмуті немає свого народного депутата у Верховній Раді, тому інтереси мешканців у ВР не настільки представлені. Додамо, що нардепом від Бахмутської громади, зокрема був скандальний депутат Федір Христенко.

“Він з самого початку не займався і ніяк не представляв інтереси бахмутян в мирний час. І його роботи, яку він повинен виконувати, її зовсім немає. Тобто, представляти інтереси цього округу, який знаходиться в окупації, на жаль, зараз нікому. Ми звертаємось до Кабміну, постійно листуємося, написали 4 листи щодо перегляду коефіцієнта 0,5 для Донеччини”, — пояснює співрозмовник.

Примітка. Регіональний коефіцієнт буде визначити суму компенсації для людей, які втратили житло. Найнижчий показник — це 0,5, наразі встановлений одразу для п’яти областей України, серед яких Донецька та Луганська.

За словами Марченка, Бахмутська влада пропонувала змінити цей коефіцієнт, нещодавно вони отримали відповідь, де було вказано про збільшення саме оціночної вартості квадратного метра, вона збільшилась +- на 500 гривень. Втім, це не той результат, на який очікували, кажуть у міськраді. Марченко додає, що ОМС продовжують лобіювати питання компенсацій та перегляду коефіцієнта для Бахмута.

Житло в евакуації

Ми також запитали Олександра Марченка, чи має Бахмутська МВА можливість забезпечити бахмутян житлом в евакуації або збудувати його. За його словами, ведуться перемовини з представниками обласних міських органів влади, у тих містах, де є бахмутяни. Остання така зустріч була у Вінниці, тож вже є попередня домовленість про організацію місць для тимчасового проживання бахмутян, а також про соціальне житло, де люди можуть перебувати більш тривалий період:

“Домовленість є, зустрічі проводимо, але донори, які є на території України, для реалізації таких проєктів потребують вже готовий проєкт, будівництво або реконструкцію існуючого гуртожитку. Чекаємо, як ми можемо подолати цей рубіж, або взяти за приклад вже готові проєкти, коштують вони немалих грошей”.

Щодо ремонту Бахмутською владою вже наявних будівель, як от гуртожитків, які можуть слугувати житлом для бахмутян, то цей досвід теж вивчають на прикладі інших міст.

“Ми в тому році знаходили гуртожитки, які можливо взяти під реконструкцію, але потрібен проєкт. Домовленості були такі, що ми беремо об’єкт і поки працюємо над ним, ми повинні сплачувати оренду за приміщення, і оренду за земельну ділянку. Тобто це затрати там майже рік будуть йти, щоб просто отримати цей об’єкт, аби він був у нашому розпорядженні. Поки що ми таких коштів не маємо, щоб можна було дати тільки на оренду і нічого там не робити”, — каже Олександр Марченко.

Додамо, що влада планує презентувати концепцію відбудови ще в кількох містах, це Одеса, Львів, ймовірно Харків, якщо будуть дозволяти безпекові умови, Полтава та Кам’янець-Подільськ.

Заступник начальника Бахмутської МВА, закликає бахмутян приходити, ставити питання, які цікавлять, й не тільки щодо відбудови, але й про компенсації, медицину, допомогу тощо.

Читайте також:

• Мрія чи близька реальність: експерт розказав про економічне відродження Бахмута
• Бахмутська міськрада анонсувала першочерговий план відновлення міста

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!