Бахмут – як повноцінне поселення – заснували козаки Ізюмського слобідського полку в кінці XVII ст. А не московські прикордонники, яких тут і бути не могло. Більше століття тому це місто було не лише центром українського життя в регіоні, воно було центром Донбасу. Історик Юрій Юзик розповідає про Бахмут виданню «Українська правда».

Перша війна з більшовиками

Карта Бахмутського повіту, 1894 рік. Фото: УП

11 листопада у Бахмуті відбулося українське свято з нагоди організації куреня “Вільного козацтва” чисельністю у 800 козаків і старшин. Голова української повітової ради Роман Ляшенко від імені українців урочисто вручив куреню прапор, заявивши: “Я покладаю надію, що ви збережете на Україні спокій і лад”. Свято закінчилось парадом і мітингом.

Більше місяця УНР на Донбасі почувала себе досить певно. “Вільне козацтво” діяло не лише в Бахмуті, але і в повіті. А також – по сусідству – далі на схід.

У другій половині грудня 1917 року політична ситуація в краю різко загострилась – більшовики повели війну проти України, захопивши Харків. Не став винятком і Бахмут, який перейшов до влади “робітників і селян” фактично без зброї, однією лиш агітацією серед легковажних українців. Для роззброєння 25-й запасного полку, який налічував у той час 4 тисячі вояків, більшовики стягнули до Бахмута робітників із заводів Краматорська, Дружківки та Костянтинівки.

Читайте також: Історичні перемоги українців: як армія УНР більшовиків покарала?

“Вільне козацтво” і підпільники-середньошкільники

“Вільні думки”, 1918. Фото: Національна Історична бібліотека України

Восени 1917 року в Бахмуті організовано осередок “Вільного козацтва”. Такі бойові українські організації в той час створювались по всій Україні.
Володимир Ласовський згадував, що над організацією “Вільного козацтва” в Бахмуті працював і його батько-учитель. Разом із двома приятелями, Фірстою й Кірстою. Згодом коли загони Вільного Козацтва подалися в напрямі Києва, то Фірста і Кірста поплатилися своїм життям…за вербування добровільців… їх мучили червоні опрічники, знущалися над ними і потім розстріляли

Упродовж першої більшовицької окупації Бахмута в місті продовжувало діяти українське підпілля.

У кінці 1917 року Бахмут був основним осередком освітнього життя на Донбасі. Тут діяло три гімназії, реальне, ремісниче та духовне училище. Тому в місті, окрім українських партій і товариств, виникла й середньошкільна організація, яка продовжувала діяти і під час першої більшовицької окупації Донбасу. Був це “Гурток української шкільної молоді Бахмута”, який в січні 1918 року, за підтримки вище згадуваного Українського клубу міста, розпочав видавати свій часопис – “Вільні думки”. Саме тут вперше надруковано твори Володимира Сосюри.

Читайте також: День Соборності: згадуємо, як святкували в Бахмуті та як планують відзначати в Києві

Повернення українського прапора над Бахмутом

 Кіннота 1-го Запорізького пішого полку імені Гетьмана Дорошенка на залізничному вокзалі Бахмута, квітень 1918 року. Фото: УП.

Визволитель Донбасу генерал Володимир Сікевич згадував, як 24 квітня, 1918 року, о 3 годині 26 хвилин, війська слов’янської групи зайняли станцію Колпаково (тепер Луганської обл. – ред.), що на кордоні України і земель війська Дону, вигнали ворогів далеко за кордон. З того дня жовто-блакитний прапор на кордоні цих земель давав знати цілому світу, що український народ має свою державу: вільну і незалежну.

Українські війська на кордон із Донщиною вийшли в бойовому складі, який уміщався в 14 потягах.

“Козаки принесли два високих стовпи, вималювали їх на жовто-блакитну фарбу, яку знайшли на станції, на кожному з двох боків намалювали тризуб, а під ним написали: УНР”.

До прикордонних стовпів прибили українські прапори.

Фото: УП

Читайте також: Український Бахмут початку XX століття: яким він був? 1 частина

Читайте також: Український Бахмут початку XX століття. 2 частина.

Читайте також: Український Бахмут початку XX століття. 3 частина.

Читайте також: Український Бахмут початку XX століття. 4 частина

Ворожа пропаганда десятиріччями намагалася запевнити мешканців сходу України, що ці території є російськими і що тут живе російськомовне населення, яке, мовляв, хоче бути ближчими до росії. На жаль, частково ці наративи вкорінилися у свідомості. Водночас люди Донеччині, разом з усією Україною, були долучені до поширення української ідентичності та відстоювання права на відновлення незалежності нашої держави.

Як це було і яку роль в цьому грали бахмутяни читайте в матеріалі Бахмут IN.UA.

Боротьба донеччан з росією

Ледве не кожне покоління українців за останні століття мали боротися за власну ідентичність та країну. Майже завжди ця боротьба проходила саме з росією та її авторитарними попередниками. 

Під час радянської окупації російська влада спробувала зупинити опір українців за допомогою репресії та пропаганди. Це, на жаль, дало свої результати, особливо на сході країни через безпосередню близькість до кордонів агресора. Тим не менш, на Донеччині активно розвивалися проукраїнські рухи, які не забували свою історію та намагалися нагадати про неї своїм співгромадянам.

Цим вони наближали відновлення незалежності країни, звільнення нашої держави від окупації. Володимир Березін та Галина Олійникова, активісти, які боролися за вільну Україну ще з радянських часів та Ігор Тодоров, який довгий час викладав у Донецькому національному університеті імені Василя Стуса, розповіли редакції Бахмут IN.UA про те, як розвивався та функціонував український активізм на теренах Донецької області. 

Наратив про “руській Донбас”

Ще у 2014 році росіяни прийшли окуповувати український схід із наративом про те, що Донбас — це російська земля або земля російськомовного населення. Перше твердження це нахабна пропаганда, адже історія регіону демонструє зворотні дані. На сайті Ukrainer можна детально прочитати про те, як росіяни штучно заселювали ці землі російськими солдатами ще за часів петра І. Практика штучного заселення окупованих регіонів росіянами задля розмивання національної ідентичності була вигадана не в радянському союзі й практикувалася задовго до його створення.

Результати такого “освоєння” територій російською імперією можна прослідкувати через статистку населення регіону. У створених у 1802 році Катеринославській та Херсонській губерніях станом на 1851 рік українців у першій проживало 70% (703 699 осіб), а росіян 3% (30 000). У Катеринославській губернії за переписом 1897 року українців було 69,7%, а росіян вже 17,3%.

У склад Катеринославської губернії входив, зокрема, і Бахмутський повіт. Тому, схід України не є російськими землями, а є тим місцем, яке протягом століть страждало від окупаційних практик рф та її попередників, адже ще у XVI-XVII століттяї на територіях, які у майбутньому стануть Донецькою областю, мали свої зимівники українські козаки. 

Саме імперська політика створила реальність, коли багато людей на сході України використовували російську для спілкування. росія масово заселяла український схід росіянами. Глобальною причиною була спроба розмити українську ідентичність. На практиці це спочатку робилося через недостачу робочих рук у період індустріалізації, а потім росіяни займали місце зморених Голодомором українців. 

Така практика переселення продовжилася і в період існування радянського союзу.

Хоча навіть такі процеси не змогли викорінити українськість Донеччини цілковито. Наприклад, під час політики коренізації у 20-ті роки ХХ століття виходили газети українською мовою. За словами Ігора Тодорова, мешканці навколишніх сіл біля Донецька, недивлячись на активну русифікацію після відміни коренізації у 30-х роках, продовжували використовувати українську мову в побуті. Аналогічною ситуація була навіть в 60-ті та 70-ті роки ХХ століття.

Росія називає ці землі російськими аби виправдати свою агресію, скоєну нею за роки окупації. Хоча ці землі є українськими та такими, які велику кількість часу страждали від імперських дій російських окупантів. 

Активізм під час окупації

Багато людей на Донеччині не забували своє коріння та поширювали українські ідеї у своєму регіоні навіть під час радянської окупації. 

Галина розповідає, що саме такі люди працювали над незалежністю країни ще під час радянської влади. Коли Народний рух України ще не був партією, вони розповсюджували просвітницьку літературу, проводили зустрічі, збирали людей тощо. Далі це вже переросло в партійну роботу. Це було повсякденне життя багатьох людей, які розповсюджували українські ідеї. Для Галини було завжди зрозуміло, що її рід український, її діти будуть українцями. 

Проте, кожен прояв українськості під час радянської окупації міг призвести до проблем різного ступеню важкості, від звільнень з роботи до розстрілу. Але це не зупиняло людей, які боролися за суб’єктність української держави. 

Володимир каже, що рухом за українську мову та культуру на Донеччині став літературний журнал “Забой” у Бахмуті. Над ним працював зокрема Григорій Баглюк, український репресований письменник та  багато інших діячів. В цьому журналі підтримували революцію, але в контексті відновлення українського життя, адже люди думали, що нарешті закінчиться окупація російської імперії та відродиться Україна.

Це було до 33-го року. І весь цей потужний рух майже одномоментно було закрито. У 33-му році приїхали нквд-исти та заарештували всю редакцію журналу. Майже всі були репресовані. Редакція “Забой” була на перехресті вулиці Горбатова та Миру. Володимир згадує, що активісти просили зробити табличку, але міська рада цю ініціативу не підтримала.

Прояви активізму продовжувалися і після цього. Наприклад, у 50-х та 60-х роках на вулицях могли з’являтися жовто-блакитні прапори та інша символіка.

Березін розповідає, що якщо він спілкувався з людиною, який був визнаний радянським союзом ворогами народу, то до нього після цього приходили кдб-істи та питали, чого я з ним спілкуюся взагалі.

Всі знають імена великих українських діячів з Донеччини та борців за українську культуру як Олекса Тихий та Василь Стус. Але ними не обмежувався проукраїнський рух Донеччини. Він нараховував багато імен. Про деяких інформацію активно знищували, тому вони менш відомі, а імена деяких ми вже ніколи не дізнаємося. Але кожен з учасників проукраїнських рухів та організацій не тільки на Донеччині, а й усіх частинах України, були дотичні до відновлення державності нашої країни. 

Донеччина та загалом схід України витримали багато страждань, але не втратили свою українську ідентичність, розуміння своєї приналежності до української держави. Це стало можливим завдяки великій кількості людей, які продовжували боротьбу за країну попри страшні репресії. На жаль, зараз наш регіон потерпає від прямої агресії росії. Проте, ці території були, є та будуть українськими. 

Читайте також:

• Секретна інформація: як радянська влада приховувала трагедії на Донецьких шахтах
• “Кінь вмер, а я ні”: як Олег Віщий вчив людей оподаткуванню та обдурив смерть
• Еволюція солевидобутку: хто з європейців інвестував у бахмутську сіль

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

18 квітня у світі відзначають Міжнародний день пам’яток і визначних місць. До цього дня редакція підготувала свою добірку локацій, адже Бахмут зі своєю старовинною архітектурою та культурою мав чимало визначних місць та пам’яток. Храми, будівлі, природні ландшафти — все це згадуємо в добірці.

Свято-Миколаївська церква

Свято-Миколаївська церква у Бахмуті вважалася однією з найстаріших на території Донеччини. Відомо, що дерев’яний храм побудували 1797 році, а згадка про святиню є в “Описі міста Бахмута та його повіту”, датовану 1798 роком.

У вересні 2022 року окупанти обстріляли Свято-Миколаївський храм з мінометів. Вже тоді внаслідок обстрілів був пошкоджений купол дзвіниці. Також місцеві повідомляли про те, що в дерев’яному храмі повилітали вікна, пошкоджень зазнав і фасад. У серпні 2023 року в бахмутських пабліках з’явилися кадри знищеної Свято-Миколаївської церкви.

Бахмутський вокзал

Бахмутська залізнична станція II була відкрита в 1913 році, на лінії, що зв’язала повітове місто з головними вугільними та металургійними районами промислового Донбасу. З того часу вокзал став головною залізничною брамою Бахмута.

Поруч зі станцією була розташована цегляна башта, яку використовували для заправки паровозів. Під час Другої світової війни будівлю вокзалу зруйновано, а водонапірну башту втрачено. Вдруге вокзал зруйнували росіяни під час повномасштабного вторгнення. Окупанти понівечили споруду й перетворили її на руїну.

Бахмутський Центр дітей та юнацтва

Кожен бахмутянин міг впізнати цю будівлю, блакитний колір споруди одразу привертав до себе увагу. У січні 2023 року своє сторіччя мав би відзначати Бахмутський міський Центр дітей та юнацтва, але росіяни знищили будівлю зі сторічною історією. Центр звели ще в 1880-х роках, й хоча зараз його учні продовжують навчання дистанційно, сам заклад спалений вщент.

Бахмутський коледж транспортної інфраструктури

Бахмутський залізничний коледж раніше знали, як будинок Бахмутської повітової земської управи, над яким вперше у місті було піднято український прапор. 11 листопада 1917 року в Бахмуті відбулося українське свято з приводу сформування українського військового куреня. Командиром куреня став підосавул Дубовик.

Чисельність цієї військової частини становила 800 козаків і старшин. Після молебня голова Української повітової ради Роман Ільяшенко підніс козакам прапори і звернувся до них з такою промовою:

“…Шановні брати вільні козаки України! Даю вам цього прапора рукою українського народу повіту, од якого я є представник. Ви повинні дати обіцянку, що ви будете виконувати тільки те, чого бажає народ і вимагає Українська Центральна Рада. Я покладаю надію, що ви збережете на Україні спокій і лад”.

Сьогодні коледж знищений російськими окупантами.

Парк “Святі Гори”

На території Бахмутського району є національний природний парк “Святі Гори”. Сюди часто їздили відпочивати на вихідні бахмутяни, тут влаштовували походи, ночівлі з палатками та просто прогулювалися. У 2008 році крейдяні гори на території парку потрапили “Сім природних чудес України”.

Але за час повномасштабного вторгнення росії парк сильно постраждав та зазнав руйнації, на відновлення екосистеми підуть десятки років, ще тривалий час тут не можна буде ходити через міни та інші вибухонебезпечні предмети залишені окупантами.

Бахмутська мечеть

У Бахмуті до повномасштабної війни мешкали різні національні меншини, серед них й мусульмани. У 2020 році в місті почали зводити першу двоповерхову мечеть, через рік на будівлю мечеті вже встановили золотий купол з півмісяцем, звершити її будівництво планували до свята Курбан-байрам у липні 2022. Однак 15 травня 2022 року внаслідок російського обстрілу снаряд потрапив у дах, а сама мечеть є зруйнованою.

Нагадаємо, що в березні 2022 року військовий ЗСУ Саід Ісмагілов прочитав біля мечеті розділ у Корані Сура #48 аль-Фатх (Перемога) під час важких боїв з російськими окупантами. Раніше чоловік був імамом, головою мусульманської громади в Донецьку.

Бахмутський міський центр культури та дозвілля імені Євгена Мартинова

Бахмутський осередок культури, який з початком повномасштабного вторгнення став великим гуманітарним пунктом. Тут бахмутяни допомогали з роздачею хліба, ховалися від обстрілів. До війни центр імені Мартинова часто влаштовував концерти, цікаві заходи, сюди любили приходити батьки з дітьми. Але у вересні 2022 року окупанти обстріляли будівлю, а згодом знищили її практично повністю.

Алея троянд

Алея Троянд — одне з улюблених місць бахмутян для відпочинку, звідси відкривався гарний вигляд на місто, а ще зовсім недалеко було Набережна. Росіяни знищили Алею, тисячі червоних, жовтих та рожевих троянд в Бахмуті залишилися лише на фотографіях та у спогадах.

Дім молитви євангельських християн-баптистів

У жовтні 2023 року виповнився 31 рік з дня відкриття в Бахмуті Дому молитви євангельських християн-баптистів. Ця споруда знаходилася за річкою Бахмуткою, по вулиці Горького, 26. Свого часу будівля була однією з найкрасивіших у місті. Росіяни значно пошкодили Дім молитви, стіни святині понівечені.

Найвища будівля в Бахмуті

Найвищою будівлею в Бахмуті був педагогічний інститут. Місцеві цю споруду називали “книжка”, бо її архітектурні форми й справді нагадували напіврозгорнуту книгу. Інститут звели в 1980-х роках. Внаслідок російських обстрілів будова практично повністю зруйнована. На останніх фото, які публікували в мережі пропагандисти, було помітно лише ледь вцілілий корпус.

Читайте також:

• Як і коли в Бахмуті намагалися встановити пам’ятник Тарасу Шевченку
• Місто-фортеця: бахмутський історик розповів, як правильно ставити наголос у назві
• Місто-фортеця: бахмутський історик розповів, як правильно ставити наголос у назві

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!