Бахмут — фортеця, яка не тільки стоїть, а й бореться за свою свободу й незалежність. Мало хто знає, що більше століття тому Бахмут був центром Донбасу. Боротьба за українську сутність міста йде не лише на полі бою. Українським історикам доводиться пояснювати, що Бахмут, як повноцінне поселення, заснували козаки Ізюмського слобідського полку в кінці XVII століття, а не московські прикордонники, яких тут і бути не могло. Історик Юрій Юзик розповідає про Бахмут виданню «Українська правда».
В попередній частині ми вже розповідали про зросійщення Донбасу та Українське пробудження.
Формування українських військових частин
Рішення українського повітового з’їзду 3 вересня 1917 року. Фото: УП
Із початком літа активність громади спала – вояки виїздили на фронт, учні і студенти на канікули. Проте, на початку червня 1917 року у Бахмуті “відбулося зібрання офіцерів і солдатів тутешнього полку”. Тобто 25-го піхотного запасного полку, який входив в 4-ту піхотну запасну бригаду Московського воєнного округу, штаб якої розміщувався в Харкові.
На цьому червневому вояцькому зібранні ухвалено важливе рішення:
«Організувати в Бахмуті український полк».
І дійсно на базі цього полку незабаром створено 25-й Український запасний полк, який в кінці 1917 року стане основою військ Центральної Ради не території Бахмутського повіту. Частина цього полку розташовувались також в Луганську.
Очолював процес українізації 25-го полку особисто його командир – 32-х річний підполковник Микола Меркулов.
Коли 26 липня 1917 року в Києві царська влада організувала збройний напад на ешелон Богданівського полку, то ця подія зрезонувала і в Бахмуті. 20 серпня тут зібралось вояцьке віче у кількості 587 військовослужбовців різних полків. Окрім представників 25-го полку тут були і ті, хто перебував у дома на відпустках. Українське вояцтво Бахмута засудило злочин російських шовіністів і вимагало найсуворішого покарання.
У вересні 1917 року Меркулов із своїм полком взяв активну участь в придушені так званого п’яного бунту в Бахмуті. Цим вони нажили немало ворогів серед “робітничого класу”. Річ у тому, що з початком Першої світової війни в царській імперії було введено сухий закон, а весь алкоголь зберігався на складах.
Протест 587 українських військових Бахмута. Фото: УП
«Український повітовий з’їзд в Бахмуті представників політичних і військових організацій і сел» відбувся 3 вересня 1917 року. Він не лише обрав двох своїх представників до Центральної Ради – Романа Ільяшенка, голову Української повітової ради Бахмутського повіту, та В. Павленка, а висловив також протест проти відокремлення Катеринославщини (і, відповідно, Донбасу) від України, вимагав розширення Генерального секретаріату Центральної Ради (секретарями залізниць, пошт і телеграфів, війська, суду, продовольчих справ), виступив за “повну автономію” України.
Цей же з’їзд вирішив: «Необхідно в школах завести навчання рідною мовою»
Засуджена жителька Нью-Йорка / фото Донецької обласної прокуратури
На Донеччині суд виніс вирок жінці, яка допомагала російським військам визначати цілі для ударів по позиціях Сил оборони України. За державну зраду в умовах повномасштабного вторгнення її засудили до 15 років позбавлення волі з повною конфіскацією майна.
Про це повідомили в Донецькій обласній прокуратурі.
Робота на ворога на Донеччині
За даними слідства, засудженою виявилася жителька селища Нью-Йорк, яке належить до Торецької громади. Через наближення лінії бойових дій вона була змушена переїхати до Краматорська. У грудні 2024 року на жінку через месенджер Telegram вийшов співробітник російської Федеральної служби безпеки. Вона прийняла його пропозицію щодо співпраці.
Для збору розвідувальної інформації агентка використовувала свою професійну діяльність. Працюючи водійкою, жінка щодня розвозила хліб по місцевих торговельних закладах. Такий постійний маршрут дозволяв їй непомітно моніторити навколишню обстановку.
Протягом трьох місяців водійка регулярно звітувала своєму російському куратору. Головним завданням жінки було виявлення та фіксація місць дислокації підрозділів Збройних Сил України.
Вона збирала інформацію одразу в кількох населених пунктах та громадах регіону: у Дружківці, Костянтинівці, Краматорську, а також на території Торецької та Іллінівської громад. Особливу увагу під час своїх робочих поїздок агентка звертала на розташування українських блокпостів та локації зосередження військової техніки оборонців.
Затримання та позиція обвинуваченої
Протиправну діяльність жінки вдалося викрити та припинити у березні 2025 року. Досудове розслідування у цій справі проводили слідчі Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях.
До моменту ухвалення вироку фігурантка перебувала у слідчому ізоляторі. Прокурори Донецької обласної прокуратури надали суду беззаперечні докази її вини у злочині, передбаченому частиною 2 статті 111 Кримінального кодексу України. Попри наявну доказову базу, жінка так і не визнала своєї провини в цьому особливо тяжкому злочині.
До початку повномасштабного вторгнення Богдан Зуяков професійно займався армреслінгом, брав участь у змаганнях та здобував нагороди. Проте реалії війни змусили змінити спортивний зал на небезпечні маршрути Донеччини. Сьогодні він — волонтер, який щодня ризикує життям, вивозячи людей з-під обстрілів у найгарячіших точках.
Про складні рішення, страх, втрату побратимів, евакуацію тварин та мрію стати мером Краматорська редакції Бахмут IN.UA розповів Богдан Зуяков, волонтер з Краматорська.
Спорт на паузі: як почався шлях волонтера
Рішення стати на захист свого міста та допомагати людям було прийняте миттєво. За словами Богдана Зуякова, вже 25 лютого 2022 року, побачивши допис у соціальних мережах про потребу в людях, він долучився до побудови блокпостів та укріплення адміністративних будівель мішками з піском.
“В той момент я намагався міксувати життя волонтерське і спорт, але десь через місяць я розумів, що волонтерська діяльність забирає надзвичайно багато сил, часу і просто сил не вистачало. Був вимушений трішки відкласти спорт на другий план, що для мене було дуже важке рішення, болюче“, — згадує волонтер.
Він зізнається, що й досі відчуває біль через неможливість жити звичайним життям, проте пріоритетом залишається допомога людям.
Чому саме Донеччина
Богдан Зуяков під час евакуації / фото з особистого архіву героя
Попри те, що лінія фронту невпинно наближається до Краматорська — рідного міста волонтера, Богдан Зуяков залишається у рідному регіоні. Його мотивація проста: дім — це місце, де він виріс, а ресурси кожної людини є обмеженими.
“В цілому мені хочеться допомогти всім, але я розумію, що мої ресурси обмежені. На жаль, я не супергерой, який може допомогти всьому світу. Тому я свідомо розумію, що я не можу допомогти всюди: їхати на Херсонщину, їхати на Сумщину. Я допомагаю тут, тому що мого ресурсу вистачає тільки на допомогу тут“, — пояснює він.
Волонтерство для Богдана Зуякова — це не стільки обов’язок перед іншими, скільки внутрішня потреба та борг перед самим собою.
“Не кожен може рятувати людей, віддавати всього себе цьому. Можливо, це захворювання в нас таке, я не знаю“, — додає він.
Страх і “чуйка”: поїздки на межі життя та смерті
Кожна поїздка за людьми — це величезний ризик. Спочатку волонтерам доводилося їздити у звичайних автомобілях без броні та систем радіоелектронної боротьби (РЕБ). Згодом кожна вилазка стала мініатюрною операцією, зі зброєю та іншими важливими речами для запобігання дронам. На питання про те, як вдається долати страх, чоловік відповідає відверто — страх нікуди не зникає.
“Нам страшно кожен раз. В якісь моменти цей страх є індикатором того, що може щось відбутися. Як така назва “чуйка”, вона завжди присутня, і ми намагаємося її слухати. Якщо нам щось внутрішнє відчуття каже, що не треба їхати, ми, наприклад, не їдемо. Страшно. Боремось. Та й їдемо, куди діватись“, — розповідає рятувальник.
Найважча місія: пішки крижаною Костянтинівкою
Констянтинівка / фото Стерненко
Евакуація часто вимагає надлюдських зусиль. Найважчим як фізично, так і морально епізодом за ці роки волонтер називає піший похід у Костянтинівку за трьома людьми, серед яких була маломобільна жінка.
“Йти фізично було важко, тому що ожеледиця, тому що після поранення настільки багато часу пройшло, рани ще бентежать досі. І морально це було важко повертатись в те місце, де тебе майже могли вбити“, — ділиться він.
Ця операція відбувалася у супроводі військових, з чіткими інструкціями та командами. Саме після неї команда переглянула підходи до власної безпеки: волонтери почали використовувати кращі бронежилети та засоби РЕБ проти ворожих дронів, ставши за рівнем екіпірування схожими на військових.
“Чорний список” відмовників
Богдан Зуяков / фото з особистого архівку героя
Одним із найболючіших аспектів роботи є ситуації, коли люди в останню мить відмовляються виїжджати з-під обстрілів, наражаючи екіпаж на марну небезпеку. У таких випадках волонтери формують так званий “чорний список” адрес.
“В такий момент я відчуваю тільки те, що хочеться максимально швидко звідси звалити і не загинути заради цього. Співчуття до таких людей, які відмовилися… можливо, і немає. Тому що вони свідомо мені в очі сказали свій вибір. Це максимальна зневага до інших волонтерів“, — різко, але справедливо зазначає Богдан Зуяков. Він наголошує, що життя волонтерів також має цінність, і ризикувати ним вдруге заради тих, хто знехтував їхньою безпекою, вони не будуть.
Евакуація тварин
Особливе місце в евакуаційних місіях займає порятунок домашніх тварин. Для команди волонтерів життя беззахисних котів та собак є не менш важливим. Вони завжди переконують господарів забирати улюбленців із собою.
“Я краще викину ту одну сумку з непотребом якимось, але ми заберемо собачку і котика. Для мене дивно чути, коли питають: “А ви заберете собачку?”. Ми вивозимо сім’ю. В сім’ї, якщо є котик, собачка – це член сім’ї“, — підкреслює Богдан Зуяков.
Водночас він з болем визнає, що ті тварини, яких люди свідомо залишають у гарячих точках на кшталт Костянтинівки, переважно приречені на загибель.
Емоційне вигорання та втрата побратима
Постійне перебування в екстремальних умовах накладає важкий відбиток на психіку. Волонтери зізнаються, що стали більш черствими, а війна перетворилася на рутину. Зберегти баланс допомагає чітке розмежування: виїхавши з-під обстрілу, вони залишають усі страшні спогади саме там.
Проте деякі рани не гояться. Чотири місяці тому під час чергової місії їхній автомобіль потрапив під удар, внаслідок якого загинув волонтер В’ячеслав.
“До сьогоднішнього дня навіть не доторкнувся знов до тої машини, хоча вона стоїть. Просто не можу знайти в собі сили підійти навіть до машини. Війна надзвичайно сильно нас вимотала, ніяких сил немає взагалі це все продовжувати. Відновлюватись, я б сказав, що ми не відновлюємося. Ми просто, як роботи в чомусь. Працюємо, робимо все на максимум і надіємося, що все ж таки це пошвидше закінчиться“, — відверто розповідає волонтер.
Плани після війни
Незважаючи на тотальну втому, Богдан Зуяков чітко бачить своє майбутнє після того, як потреба у щоденних ризикованих евакуаціях зникне. Він мріє більше не жахатися звуків дронів чи ракет.
“Я хотів би повернутися до спорту. Я хочу себе реалізувати ще. А в цілому, глобально, мені б хотілося бути мером Краматорська, якщо він буде цілий і не окупований. Це взагалі чудово“, — ділиться планами волонтер.
Навіть якщо політична кар’єра не складеться, він планує продовжувати гуманітарну діяльність, адже попереду — зворотна евакуація, відбудова та психологічна допомога населенню. “Я хочу бути корисним людям”, — підсумовує він свою головну життєву місію.
На Донеччині суд виніс вирок жінці, яка допомагала російським військам визначати цілі для ударів по позиціях Сил оборони України. За державну зраду в умовах повномасштабного […]
До початку повномасштабного вторгнення Богдан Зуяков професійно займався армреслінгом, брав участь у змаганнях та здобував нагороди. Проте реалії війни змусили змінити спортивний зал на небезпечні […]
Українські бойові літаки Су-27 здійснили атаку по місцю зосередження російської піхоти в населеному пункті Родинське, що на Донеччині. Для ураження живої сили противника пілоти Повітряних […]
Для переселенців з Бахмутської громади запрацювали оновлені правила отримання грошової підтримки. В межах затвердженої “Програми підтримки та інтеграції внутрішньо переміщених осіб на 2026–2027 роки” місцеві […]
Бахмутська міська військова адміністрація відзвітувала за перший квартал 2026 року. Зокрема, в ньому йдется про те, що МВА надала грошову допомогу бахмутянам на суму близько […]
