Бахмут — фортеця, яка не тільки стоїть, а й бореться за свою свободу й незалежність. Мало хто знає, що більше століття тому Бахмут був центром Донбасу. Боротьба за українську сутність міста йде не лише на полі бою. Українським історикам доводиться пояснювати, що Бахмут, як повноцінне поселення, заснували козаки Ізюмського слобідського полку в кінці XVII століття, а не московські прикордонники, яких тут і бути не могло. Історик Юрій Юзик розповідає про Бахмут виданню «Українська правда».

В попередній частині ми вже розповідали про зросійщення Донбасу та Українське пробудження.

Формування українських військових частин

Рішення українського повітового з’їзду 3 вересня 1917 року. Фото: УП

Із початком літа активність громади спала – вояки виїздили на фронт, учні і студенти на канікули. Проте, на початку червня 1917 року у Бахмуті “відбулося зібрання офіцерів і солдатів тутешнього полку”. Тобто 25-го піхотного запасного полку, який входив в 4-ту піхотну запасну бригаду Московського воєнного округу, штаб якої розміщувався в Харкові.

На цьому червневому вояцькому зібранні ухвалено важливе рішення: 

«Організувати в Бахмуті український полк».

 І дійсно на базі цього полку незабаром створено 25-й Український запасний полк, який в кінці 1917 року стане основою військ Центральної Ради не території Бахмутського повіту. Частина цього полку розташовувались також в Луганську.

Очолював процес українізації 25-го полку особисто його командир – 32-х річний підполковник Микола Меркулов. 

Коли 26 липня 1917 року в Києві царська влада організувала збройний напад на ешелон Богданівського полку, то ця подія зрезонувала і в Бахмуті. 20 серпня тут зібралось вояцьке віче у кількості 587 військовослужбовців різних полків. Окрім представників 25-го полку тут були і ті, хто перебував у дома на відпустках. Українське вояцтво Бахмута засудило злочин російських шовіністів і вимагало найсуворішого покарання.

У вересні 1917 року Меркулов із своїм полком взяв активну участь в придушені так званого п’яного бунту в Бахмуті. Цим вони нажили немало ворогів серед “робітничого класу”. Річ у тому, що з початком Першої світової війни в царській імперії було введено сухий закон, а весь алкоголь зберігався на складах.

Читайте також: «Цікавитися історією мають всі»: вчитель історії про меми, диктаторів та культуру свайпання

Період українських з’їздів Бахмутщини

Протест 587 українських військових Бахмута. Фото: УП

«Український повітовий з’їзд в Бахмуті представників політичних і військових організацій і сел» відбувся 3 вересня 1917 року. Він не лише обрав двох своїх представників до Центральної Ради – Романа Ільяшенка, голову Української повітової ради Бахмутського повіту, та В. Павленка, а висловив також протест проти відокремлення Катеринославщини (і, відповідно, Донбасу) від України, вимагав розширення Генерального секретаріату Центральної Ради (секретарями залізниць, пошт і телеграфів, війська, суду, продовольчих справ), виступив за “повну автономію” України.

Цей же з’їзд вирішив: «Необхідно в школах завести навчання рідною мовою» 

Головне фото: УП

Читайте також: «Рік після поранення лежав у шпиталі, так почав писати»: військовий Іцхак Штерн про волонтерство й вірші

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Рф продовжує завдавати ударів по населених пунктах Донеччини. 4 листопада росіяни вдарили по селу Сергіївка. Влучання зафіксували у приватному секторі. Внаслідок атаки загинули двоє людей.

Про це повідомляє відділ комунікації поліції Донецької області.

Удар по Сергіївці 4 листопада

4 листопада війська рф атакували село Сергіївка. Противник вдарив авіацією по приватному сектору.

На місці обстрілу працювала група “Білий янгол”. На подвір’ї одного з будинків поліцейські знайшли тіло жінки. Правоохоронці документували наслідки атаки та вивозили тіло загиблої під загрозою дронів.

Загалом внаслідок удару по Сергіївці загинули двоє людей.

Обстріли в інших населених пунктах Донецької області 4 листопада

Загалом, за даними поліції, протягом 4 листопада війська рф 1 821 раз обстріляли населені пункти Донеччини. Обстріли фіксували у семи населених пунктах.

На Ясногірку росіяни скинули дві бомби “КАБ-250”. Внаслідок атаки загинули двоє жителів селища, ще одна людина отримала травми. Пошкоджено шість приватних будинків.

У Краматорську FPV-дрон влучив у цивільне авто. Поранення отримали двоє людей. Ще один дрон вдарив в автомобіль швидкої допомоги, обійшлося без постраждалих.

По Слов’янську противник завдав чотири удари, три з яких КАБами. Є поранений, пошкоджено 17 приватних будинків, дві будівлі лікарні й підприємство.  

В селищі Очеретине внаслідок обстрілу травмувалася одна людина, пошкоджено сім приватних будинків.

Читайте також:

• Росіяни атакували Ясногірку чотирма авіабомбами: є загибла та поранені
• “Подекуди вже майже немає евакуації” — представник Донецької ОВА про ситуацію у Дружківській громаді
• “Між шостим і сьомим поверхом починають складати дрова”: як відбувається евакуація на Донеччині

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Тетяна Шик — представниця активної громадської спільноти Бахмута. У рідному місті вона працювала у сфері управління багатоквартирними будинками: очолювала дев’ять ОСББ у центрі Бахмута. Окрім цього, пані Тетяна була членкинею Громадської ради двох скликань. У 2022 році жінка з родиною евакуювалися до Павлограда. Інтегруватися в нову громаду їй допомогла активна громадянська позиція. У новій громаді жінка почала розвивати роботу ОСББ і очолила місцеву Раду ВПО.

Своєю історією Тетяна Шик поділилася з редакцією Бахмут IN.UA.

У Бахмуті очолювала дев’ять ОСББ

Тетяна Шик родом з Волновахи. Зі свого рідного міста вона переїхала на навчання до Донецька, де познайомилася з майбутнім чоловіком. Зігравши весілля, на початку 2000-х років пара переїхала до Бахмута. Сьогодні пані Тетяна вважає його своїм другим домом.

Після переїзду в Бахмут жінка влаштувалася на завод кольорових металів. Там вона пропрацювала недовго, бо пішла у декретну відпустку.

Згодом бахмутянка знайшла себе у сфері управління багатоквартирними будинками, оскільки хотіла змінювати свій будинок на краще і робити простір комфортнішим. Спочатку пані Тетяна очолила ОСББ у своєму будинку, а згодом до неї почали проситися мешканці будинків, розташованих поряд. Кількість будинків під її управлінням росла, і перед початком війни їх було дев’ять. Це багатоповерхівки в центральній частині міста на вулицях Олексія Дульнева (колишня назва — Горбатова), Незалежності і Миру.

Окрім цього, пані Тетяна була членкинею Громадської ради двох скликань, де займалася різними питаннями і долучалася до робочих груп. Своє життя у мирному Бахмуті вона характеризує так:

“Було активне життя в дуже швидкому ритмі. Діти, школа, садочок, робота — просто круговерть подій. Життя було насичене, повне”.

Виїзд з Бахмута і допомога містянам

Коли почалося повномасштабне вторгнення, Тетяна Шик розуміла, що Бахмут може стати ціллю російської армії. Тому разом з чоловіком вони ухвалили рішення про виїзд. Житло допоміг знайти колега чоловіка.

“Колега мого чоловіка запропонував нам свою квартиру в місті Павлоград у Дніпропетровській області. Він пропонував, щоб ми хоча б туди виїхали, а потім вже планували або їхати кудись далі, або повертатися, бо ж такі надії у нас ще були. Тому у квітні, коли по центру міста почали прилітати перші ракети, ми швиденько зібралися, хоча сумки вже були зібрані, і поїхали до Павлограда”, — згадує жінка.

Попри те, що родина переїхала, Тетяна Шик ще кілька разів приїздила до Бахмута. Вона роздавала гуманітарну допомогу мешканцям своїх будинків та привозила ліки. 

“Ми з чоловіком ще їздили в Бахмут. Могли на тиждень, могли на декілька днів там залишитись. До міста тоді йшли вантажі з гуманітарною допомогою, і треба було організовувати видачу для моїх ОСББ. У мене був офіс у центрі міста, тому я приймала допомогу туди, і потім люди за нею приходили. Що могла, то розвозила самостійно. Також ліки привозила, коли в аптеках почали зникати деякі препарати. Я робила закупівлю в Павлограді, і люди до мене приходили, розбирали їх. Так ми десь до червня ще їздили, а потім одного разу приїхали і була така неспокійна ніч, що ми переночували і поїхали назад. Це був наш останній день у Бахмуті”, — згадує пані Тетяна.

Їздити до Бахмута жінка більше не наважувалася, та це не стало перепоною для допомоги людям. Тетяна Шик продовжувала передавати ліки людям та допомагала ліквідовувати наслідки обстрілів у будинках, якими вона опікувалася.

“У мене в кожному будинку ОСББ був створений чат, і ми спілкувалися, бо ще багато людей залишалося в місті. І коли були перші прильоти по вулиці Горбатова… Коли прилетіло по торговому комплексу “Україна”, постраждав будинок по Горбатова, 25, коли по “Металургу” прилетіло, постраждав будинок по Горбатова, 34 — це все ми ще виправляли. Затягували плівкою покрівлю, забивали вікна. Я з Павлограда направляла туди майстрів, і люди підхоплювали їх, ми усували всі ті руйнування. Я підтримувала надію в групах, казала, що не пошкоджені несучі конструкції, і ми все це виправимо, це все не складно. Але далі ставало тільки гірше, і, мабуть, перед Новим роком до мене прийшло повне розуміння, що швидкого вороття додому не буде”, — розповідає Тетяна Шик.

Адаптація через залучення до громадського життя

Адаптація у новому місті давалася бахмутянці важко. Перш за все морально, бо вона втратила все, що мала.

Період звикання до нового життя тривав десь рік. Бо перший час пані Тетяна жила Бахмутом — їздила з допомогою, дистанційно усувала пошкодження і постійно читала новини з надією на краще. Далі був важкий процес самоідентифікації в новій громаді, оскільки жінка не розуміла хто вона тепер і чим їй займатися далі.

“У мене постійно крутилося в голові питання: “Хто я тут?”. Бо у моєму місті в мене було все: дім, улюблена робота, повага, бо я працювала щиро і віддавалася роботі. А після переїзду була тільки пустота: місто зруйноване, а тут нові люди, чужі люди, і все не таке. Я тоді помічала, що навіть квіти пахнуть не так, як вдома, тут і небо не таке, і сонце, і дерева. Це зараз я вже трохи відійшла, і все інакше сприймаю, а перший рік було дуже важко”, — поділилася спогадами Тетяна Шик.

Щоб реалізувати себе в Павлограді, жінка вирішила робити те, що в неї виходило найкраще — спробувати доєднатися до місцевої спільноти ОСББ. Вона знайшла контакти колег з Павлограда і запропонувала свою допомогу, оскільки в неї був великий досвід. Керівники місцевих ОСББ порекомендували пані Тетяні податися до місцевої громадської ради, і таким чином бахмутянка долучилася до життя міста.

“Так сталося, що частина спільноти ОСББ входили у громадську раду, а сама голова громадської ради була головою ОСББ. Тоді якраз закінчувався термін роботи минулої ради і потрібно було оновлювати склад, тому влітку я подала свої документи і увійшла до оновленого складу. Це було моє перше долучення до життя Павлограда. З тих пір я почала читати місцеві новини, дивитися навколо себе, помічати щось, що хотілося б змінити або на що треба звернути увагу”, — розповідає Тетяна Шик.

Паралельно з цим жінка працювала над покращеннями будинку, в якому жила. Пані Тетяна пропонувала своїм сусідам створити ОСББ, щоб самим змінювати свій простір на краще, а не покладатися на керуючу компанію. Хоч бахмутянка спочатку стикнулася з недовірою людей, їй все ж вдалося зібрати ініціативних мешканців і створити ОСББ. 

“Мене дуже турбував будинок, в якому я жила. Ним займалася керуюча компанія. І коли ставалася якась проблема, наприклад, зникло світло, то людей кидали майже напризволяще. Треба було або зібрати гроші, закупити матеріали і тоді тільки звертатися до керуючої компанії, або взагалі запрошувати майстрів самостійно. Потроху я долучалася до вирішення проблем будинку, і люди почали, мабуть, звертати увагу, що: “Щось вона там робить для нашого блага”. І потім я набралася хоробрості і розвісила оголошення: запросила людей поспілкуватися на тему створення ОСББ в будинку. Спочатку була недовіра до мене. Хтось казав: “Створиш ОСББ, збереш гроші і поїдеш до свого Бахмута”. Це були люди, які, мабуть, не слідкували за новинами, і їм здавалося, що Бахмут десь є, але на той час життя там не могло бути. Хтось казав, що нічого гарного не буде. Різні думки були. Але виявилося, що там був актив людей, які дуже хотіли створити ОСББ ще з 2016 року, але не було лідера, який був би готовий взяти на себе відповідальність. Так у мене і з’явився перший будинок, і ще один, який розташований неподалік. Це два моїх перших ОСББ, з яких я почала свою діяльність”, — розповіла Тетяна Шик.

Сьогодні в управлінні пані Тетяни дев’ять будинків. Бахмутянка завоювала довіру людей, і до неї просяться мешканці й інших багатоповерхівок. Та більше будинків вона поки брати не хоче, бо піклується, в першу чергу, не про свій заробіток, а про можливість робити реальні зміни і контролювати їх.

Про головування в Раді ВПО

У 2023 році в Павлограді оголосили збір заявок до Ради з питань ВПО. Тетяна Шик зізнається, що коли побачила це оголошення, то не зацікавилася ним. Оскільки це був новий орган, жінка не розуміла як він працюватиме, і які ініціативи він може реалізувати.

Подати заявку їй порадила голова громадської ради. В останній день прийому пані Тетяна зібрала всі необхідні документи і подала свою кандидатуру. Потім її чекала співбесіда з заступницею міського голови і запрошення долучитися до складу Ради. У вересні, під час перших установчих зборів, Тетяну Шик обрали головою Ради з питань ВПО.

Її першим кроком було знайомство і об’єднання команди, щоб зрозуміти, як їм рухатися далі. 

“У складі Ради ВПО не було жодної людини, яка була б мені знайома раніше, всі з різних міст. У нас у складі 24 людини, з яких 12 – це внутрішньо переміщені люди, 4 — представники громадських організацій, і 8 — представники різних структурних підрозділів виконкому. Тобто, достатньо великий склад. Але ми вирішили зібратися складом 12 осіб, саме ВПО, і познайомитися, поспілкуватися, поділитися своїм досвідом. І це була така дружня атмосфера. Нам запропонувала свій простір одна з громадських організацій, ми сіли у великі крісла-мішки, створили коло і почали передавати м’ячик і розповідати про себе. І виявилося, що це така класна команда: у кожного є певний досвід, і кожен — це лідер. Так я зрозуміла, що ми зможемо працювати і щось створювати”, — каже Тетяна Шик.

Особливо цінною для Ради ВПО стала підтримка місцевої влади. Пані Тетяна каже, що керівництво громади зацікавлене в тому, щоб ця Рада була не черговим органом на папері, а дієвим інструментом впливу переселенців на життя міста.

“Хоч це місто було для нас чужим, і ми багато чого не знали, але нам дуже повезло з місцевою владою. Бо вони не просто створили цю Раду, щоб вона була, бо є постанова Кабінету Міністрів, і треба було дотримуватись. Коли нас створили, нам заступниця міського голови сказала: “Хлопці, дівчата, ви можете збиратися хоч у мене в кабінеті. Ми готові вас чути, ми готові вам сприяти і допомагати. І всю інформацію, яка необхідна для вашої діяльності на користь ВПО, ми готові надати”. Мені, як голові Ради, надали всі контакти, куди я могла звертатися в тій чи іншій ситуації”, — зазначила Тетяна Шик.

Першочергово після створення Ради з питань ВПО міська влада почала залучати її членів до робочих груп і комісій виконкому. Також представників Ради запрошують на зустрічі з іноземними делегаціями, які приїжджають з візитом до міста, та різні заходи, де обговорюють питання ВПО. 

Окрім діяльності, яка передбачена в положенні про Раду ВПО, її представники розгорнули й іншу роботу. Зокрема, для ВПО міста Павлоград створили групу в Telegram. Вона стала джерелом інформації для допомоги переселенцям і їхньої інтеграції у громаду. Група є зв’язком між людьми та Радою ВПО, оскільки там працює зворотній зв’язок, і переселенці можуть поділитися своїми проблемами.

Також Рада ВПО розвиває співпрацю з благодійними організаціями.

“Ми проводимо благодійні видачі, беручи на себе всі організаційні процеси: це і запрошення людей, і формування списків, і самі видачі. Це можуть бути харчові продукти, реєстрація на грошову допомогу, видача побутової хімії, проведення ремонтів від “Карітас” у будинках і квартирах, які винаймають або придбали внутрішньо переміщені люди”, — розповіла голова Ради ВПО.

Допомагає Тетяна Шик і новопробулим ВПО.

“У транзитному пункті, який функціонує в Павлограді, є мої контакти. І якщо людина звертається: “Допоможіть, будь ласка, або з житлом, або яку тут допомогу можна отримати”, то ми завжди долучаємося. З житлом дуже складно, але щодо допомоги, то ми часто скеровуємо до громадських організацій, які можуть взяти людину під супровід. Також ми надаємо консультаційну допомогу, бо люди просто не знають що і де тут є. Наприклад, для старших людей розповідаємо про роботу  терцентру, для батьків з дітьми — про гуртки і можливості дозвілля в безпечних громадських просторах”, — розповідає жінка.

Як Рада ВПО у Павлограді реалізує гранти

Для реалізації своїх ініціатив, Рада ВПО подається на грантові програми. На сьогодні їм вдалося отримати два гранти.

Перший грант витратили на облаштування свого простору. Місцева влада виділила приміщення, яке Рада ВПО використовує для видачі допомоги та різних заходів. До роботи простору долучають психологів, юристів, фахівців з роботи з дітьми.

За кошти другого гранту допомогли облаштувати приміщення філіалу територіального центру для людей старшого віку.

За словами Тетяни Шик, зараз вона відчуває себе повноцінною мешканкою Павлограда. Ця громада тепло прийняла її, і жінка вдячна їй за те, що вона змогла реалізувати себе тут.

“Коли я почала активно займатися Радою, і паралельно в мене з’явилися ОСББ — це те, до чого я прагнула. Я почала себе відчувати місцевою. Я занурилася в життя громади настільки, що горювати мені ніколи. І зараз я відчуваю себе наповненою. Якби ще не літало нічого над головою, і в країні був мир, я б сказала, що я повністю щаслива людина. У громаді мені справді комфортно. Інколи запитують: “А чого Павлоград? А чого так поруч? Чому не поїхала кудись далі?”. А я не знаю, як би моє життя склалося, якби я поїхала далі. Зараз Павлоград у мене таким теплом відгукується. Бо ця громада мене прийняла, вона дала мені роботу, вона дала моїй родині і моїм дітям все те, що вони мають. І я дуже вдячна, що у мене все склалося так”, — підсумувала розмову бахмутянка Тетяна Шик.

Читайте також:

• “Мрію писати Радіодиктант у мирному Краматорську”: історія заслуженої вчительки з Донеччини
• Повернулися з Німеччини до України, купили будинок і відновлюють власну справу: продовження історії родини Вороненків з Бахмута
• В’язані янголи з Донеччини: як переселенка Анна Шаповалова перетворила хобі на мистецтво

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!