Бахмут — фортеця, яка не тільки стоїть, а й бореться за свою свободу й незалежність. Мало хто знає, що більше століття тому Бахмут був центром Донбасу. Боротьба за українську сутність міста йде не лише на полі бою. Українським історикам доводиться пояснювати, що Бахмут, як повноцінне поселення, заснували козаки Ізюмського слобідського полку в кінці XVII століття, а не московські прикордонники, яких тут і бути не могло. Історик Юрій Юзик розповідає про Бахмут виданню «Українська правда».
В попередній частині ми вже розповідали про зросійщення Донбасу та Українське пробудження.
Формування українських військових частин
Рішення українського повітового з’їзду 3 вересня 1917 року. Фото: УП
Із початком літа активність громади спала – вояки виїздили на фронт, учні і студенти на канікули. Проте, на початку червня 1917 року у Бахмуті “відбулося зібрання офіцерів і солдатів тутешнього полку”. Тобто 25-го піхотного запасного полку, який входив в 4-ту піхотну запасну бригаду Московського воєнного округу, штаб якої розміщувався в Харкові.
На цьому червневому вояцькому зібранні ухвалено важливе рішення:
«Організувати в Бахмуті український полк».
І дійсно на базі цього полку незабаром створено 25-й Український запасний полк, який в кінці 1917 року стане основою військ Центральної Ради не території Бахмутського повіту. Частина цього полку розташовувались також в Луганську.
Очолював процес українізації 25-го полку особисто його командир – 32-х річний підполковник Микола Меркулов.
Коли 26 липня 1917 року в Києві царська влада організувала збройний напад на ешелон Богданівського полку, то ця подія зрезонувала і в Бахмуті. 20 серпня тут зібралось вояцьке віче у кількості 587 військовослужбовців різних полків. Окрім представників 25-го полку тут були і ті, хто перебував у дома на відпустках. Українське вояцтво Бахмута засудило злочин російських шовіністів і вимагало найсуворішого покарання.
У вересні 1917 року Меркулов із своїм полком взяв активну участь в придушені так званого п’яного бунту в Бахмуті. Цим вони нажили немало ворогів серед “робітничого класу”. Річ у тому, що з початком Першої світової війни в царській імперії було введено сухий закон, а весь алкоголь зберігався на складах.
Протест 587 українських військових Бахмута. Фото: УП
«Український повітовий з’їзд в Бахмуті представників політичних і військових організацій і сел» відбувся 3 вересня 1917 року. Він не лише обрав двох своїх представників до Центральної Ради – Романа Ільяшенка, голову Української повітової ради Бахмутського повіту, та В. Павленка, а висловив також протест проти відокремлення Катеринославщини (і, відповідно, Донбасу) від України, вимагав розширення Генерального секретаріату Центральної Ради (секретарями залізниць, пошт і телеграфів, війська, суду, продовольчих справ), виступив за “повну автономію” України.
Цей же з’їзд вирішив: «Необхідно в школах завести навчання рідною мовою»
Уряд схвалив нову Стратегію державної політики щодо внутрішнього переміщення на період до 2030 року. Головна мета документа полягає у створені комплексної системи підтримки ВПО на всіх етапах: від виїзду з небезпечних територій до повної адаптації на новому місці або ж безпечного повернення додому.
Детальніше про її основні положення Стратегії підтримки ВПО до 2030 року — в матеріалі Бахмут IN.UA.
Стратегія держполітики для ВПО до 2030 року
Уряд схвалив першу Стратегію державної політики щодо внутрішнього переміщення на період до 2030 року.
Стратегія щодо ВПО розподілена на 4 стратегічні цілі, а саме:
забезпечення цілісної та скоординованої системи державної політики щодо внутрішнього переміщення;
координована евакуація населення та виїзд з тимчасово окупованих територій з урахуванням потреб людей;
сприяння адаптації та інтеграції внутрішньо переміщених осіб у приймаючі громади через посилення самостійності, підтримку громад і адресну підтримку;
створення умов для добровільного, безпечного та стійкого повернення внутрішньо переміщених осіб та їх реінтеграції у тісному зв’язку з відновленням територій.
Зазначимо, раніше в Україні діяли лише фрагментарі елементи вирішення конкретних проблем ВПО, тоді як комплексної політики щодо переселенців не було.
1 стратегічна ціль політики для ВПО
Держава відмовляється від тимчасових і фрагментованих рішень на користь комплексної системи супроводу людини на всіх етапах переміщення.
Замість розрізнених інструментів допомоги впроваджується концепція “Шляху внутрішньо переміщеної особи“, яка передбачає створення окремої цифрової платформи підтримки для обміну даними між різними державними реєстрами. Вона дозволить державі бачити реальні потреби людей ще на ранніх етапах, приймати управлінські рішення на основі об’єктивних показників та уникати неефективного використання ресурсів.
Нова стратегія передбачає також наступні зміни:
спільну координацію дій усіх рівнів влади та міжнародних організацій через єдину платформу;
оновлення законодавства для усунення юридичних суперечностей та прогалин;
запуск електронної системи для швидкого обміну даними між соціальними службами;
розробку місцевих програм допомоги виключно на основі реальних цифр та оцінки потреб;
системний збір скарг і пропозицій від людей для швидкого коригування державних послуг;
обов’язкове залучення профільних рад та самих переселенців до ухвалення рішень.
2 стратегічна ціль політики для ВПО
Стратегія перебачає також зміну підходу до евакуації, перетворюючи її на чіткий процес. Відтепер подальший маршрут та місце проживання людини визначатимуть індивідуально після комплексної оцінки її базових потреб у спеціальних транзитних центрах. Усі дані фіксуватимуть у єдиній електронній системі соціальної сфери, що дозволить рівномірно розподілити навантаження між приймаючими громадами.
Держава хоче, щоб евакуація людей із небезпечних територій відбувалася не хаотично, а за зрозумілими правилами та з урахуванням потреб кожної людини. Тобто має бути чітко визначено:
хто і коли ухвалює рішення про евакуацію;
хто відповідає за вивезення людей;
як мешканців повідомлятимуть про необхідність виїзду;
який транспорт надаватимуть, зокрема для літніх людей, людей з інвалідністю та лежачих хворих;
де люди зможуть зупинитися одразу після виїзду;
яку медичну, соціальну чи психологічну допомогу вони отримають.
3 стратегічна ціль політики для ВПО
Окремий блок стратегії присвячений адаптації ВПО в безпечних регіонах України. Замість тимчасових виплат держава в ухваленому документі робить акцент на повній інтеграції переселенців та їхній фінансовій самостійності через працевлаштування. Крім того згадується, що приймаючі громади отримуватимуть додаткові кошти з бюджету, щоб забезпечити людей соціальним житлом, робочими місцями та розвивати місцеву інфраструктуру.
Також для кожної людини формуватимуть індивідуальний план підтримки на основі її реальних потреб, включаючи медичні послуги, психологічну допомогу чи влаштування дітей у садочки. Водночас найбільш вразливі категорії переселенців, які не можуть забезпечити себе самостійно, продовжать отримувати стабільну адресну допомогу.
Для забезпечення довгострокової інтеграції в межах стратегії щодо ВПО передбачені такі кроки:
системне врахування інтересів переміщених осіб у стратегічному та бюджетному плануванні місцевої влади;
перехід від місць тимчасового проживання до сталих житлових рішень, зокрема через впровадження соціальної оренди та програм доступного кредитування;
забезпечення доступу до місцевих ринків праці, професійного навчання та підтвердження кваліфікацій для подолання економічної залежності;
надання якісної психосоціальної підтримки на рівні громад;
забезпечення всебічного розвитку дітей та молоді у приймаючих громадах.
4 стратегічна ціль політики для ВПО
В документі також передбачаються пункти щодо повернення до покинутого місця проживання, як одного із можливих сценаріїв для переселенців. За положеннями стратегії, повернення переселенців до покинутого місця проживання залишається виключно добровільним вибором, який держава стимулюватиме лише за наявності безпеки, відбудованого житла та робочих місць.
Щоб люди могли ухвалювати зважені рішення, для них працюватимуть єдині канали інформування про реальний стан інфраструктури. Крім того, програми підтримки тих, хто вирішив повернутися, тісно пов’яжуть із загальними планами відбудови територій та розмінуванням.
Для забезпечення положень цілі розробляються наступні механізми:
пошук та ухвалення критеріїв визначення населеного пункту як безпечного для повернення;
надання достовірної інформації про стан безпеки, відновлення інфраструктури, доступність житла та медичних послуг через єдині державні канали;
регулярне інформування про ризики повернення на території ведення активних бойових дій або тимчасово непідконтрольні території;
створення програм сприяння реінтеграції, які безпосередньо пов’язані із загальними планами відновлення територій.
Результати, моніторинг та джерела фінансування
Головним результатом Стратегії є створення умов для своєчасної евакуації, забезпечення першочергових потреб, повноцінної адаптації в нових громадах та надання можливості безпечно повернутися додому.
Відповідальним за формування, координацію політики та моніторинг виконання Стратегії визначено Міністерство соціальної політики України. Для узгодження дій при міністерстві функціонуватиме спільна координуюча платформа із залученням інших відомств, місцевого самоврядування та міжнародних організацій.
Заходи з реалізації розраховані на період до 2030 року. Фінансування програми здійснюватиметься за рахунок кількох джерел:
кошти державного бюджету України;
фінансування з місцевих бюджетів;
фінансова та технічна допомога від міжнародних організацій та іноземних партнерів;
інші джерела, які не заборонені законодавством.
Розподіл фінансових ресурсів базуватиметься на принципі збалансованості, забезпечуючи рівномірне покриття як нагальних гуманітарних потреб, так і довгострокових завдань із відновлення.
Бійці 41-го полку безпілотних систем Pilum 1-го корпусу НГУ “Азов” атакують логістику російських військ на тимчасово окупованих територіях. Під вогневим контролем українських захисників перебувають дороги в Донецьку та його околицях, якими окупанти перекидають техніку та живу силу.
Оператори 41-го полку безпілотних систем Pilum 1-го корпусу НГУ “Азов” завдають ударів по логістиці російських окупаційних військ на дорогах Донецька та його околиць. Оператори дронів контролюють ділянки доріг між тимчасово окупованими Донецьком, Горлівкою, Зугресом, Старобешевим, Докучаєвськом і Кураховим. Саме цим маршрутом росіяни перекидають живу силу і боєприпаси для забезпечення своїх підрозділів на лінії зіткнення.
На оприлюдненому відео зафіксовано ураження російської техніки в тилу окупантів. Дрони вдарили по вантажівках, тралах та автоцистернах. Кількість ураженої техніки не уточнюється.
Уряд схвалив нову Стратегію державної політики щодо внутрішнього переміщення на період до 2030 року. Головна мета документа полягає у створені комплексної системи підтримки ВПО на […]
Бійці 41-го полку безпілотних систем Pilum 1-го корпусу НГУ “Азов” атакують логістику російських військ на тимчасово окупованих територіях. Під вогневим контролем українських захисників перебувають дороги […]
Росіяни на окупованій Донеччині звітують про розгляд заяв на компенсації від мешканців Бахмутського району. Втім жодних подробиць про населені пункти і рішення комісії окупанти не […]
З 1 липня малі та середні підприємства, які постраждали від обстрілів, зможуть отримати фінансування на відбудову майна за зниженою ставкою. Нова ініціатива запрацює в межах […]
Бахмутська МВА ухвалила розпорядження Про надання матеріальної допомоги на забезпечення іпотечного кредитування на придбання житлових приміщень. Воно передбачає виділення бахмутянам до 200 тисяч гривень гривень […]
