Сьогодні Бахмут в уяві багатьох українців асоціюється як місто, в якому йдуть запеклі бої. Місто-фортеця, яке не тільки стоїть, а й бореться за свою свободу й незалежність. Мало хто знає, що більше століття тому Бахмут був центром Донбасу. Тоді Юзівка, яка згодом стала Донецьком, вважалась звичайним містечком Бахмутського повіту Катеринославської губернії. Історик Юрій Юзик розповідає про Бахмут виданню «Українська правда».
Регіональним центром Донецьк став пізніше – вже при більшовицькій окупації України. А до цього все на Донбасі крутилось навколо Бахмута.
Зародки українського культурного життя в Бахмуті
Від початку Бахмут розвивався як промислове місто. Тут добували сіль, а згодом знайшли поклади кам’яного вугілля. Українського культурного життя, при російській царській окупації довший час фактично не було. Сюди заїздили лише окремі представники української інтелігенції.
Наприклад, у 1885-1889 року у місті працював вчителем у духовному училищі Бахмута майбутній професор та член НТШ Юхим Сіцінський. Викладав російську мову та закон Божий. Українська мова тоді – згідно із сумновідомим Емським указом – вже десятиліття була під забороною.
У все тому ж Бахмутському духовному училищі навчався і майбутній організатор українського руху в Херсоні Микола Чернявський. Народився він і виріс у Бахмутському повіті.
Обкладинка першого українського видання у Бахмуті. Фото: Українська правда
У Бахмуті було надруковано – “Донецькі сонети” – у 1898 році. На тлі московської політики тотальної русифікації це була крапля в морі. Але надзвичайно важлива.
У 1899 році у Бахмуті вийшла ще одна збірка Чернявського, присвячена Пантелеймону Кулішу. А в наступному році він став автором передмови до збірки оповідань Куліша, яку надрукував у Бахмуті.
Щоденна українська газета “Рада” відзначала, що під час революції 1905-1907 років у Бахмуті була невеличка громада. Однак її тоді було роспорошено так, що лиш влітку 1917 року, деякі члени її поверталися з заслання, других же життя розвіяло геть, або так принишкли що і не чуть було про них. Тим не менше українське життя в місті продовжувалось.
Наслідки русифікації та індустріалізації
Фрагмент листівки, надісланої в Бахмут на поч. ХХ ст. Фото: Українська правда
Станом на 1911 рік один із дописувачів-українців із Бахмутщини інформував читачів київської газети “Рада”, що увесь повіт вкритий залізницями.
«Тут день і ніч люди риються в землі, як кроти. А тяжко зароблені гроші відносять в “монопольку”, щоб придбати алкоголь. Все це через “відсутність доброї розваги”, культурного життя», — писав автор.
Загалом в Бахмуті мешкало тоді лише 23 тисячі містян.
Писали про місцевих, що там де з’являлась горілка, не обходилось без лайки й бійки. Взагалі уголовщина переважно припадала на рудники та заводи, але і села українські – “не ликом шиті”.
Все це було результатом змосковщення українського селянства. Найгірше було з мовою, українську можна було почути тільки від старих людей, а молодь користувалась “хахляцьким жаргоном”.
Фото: Українська правда
Читайте також: «Мандрівний філософ» в Бахмуті: чи справді Григорій Сковорода був у місті
Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.
А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!
