Бахмутяни були вимушені покинути свої будинки та їхати у невідомість у пошуках безпеки для себе та для своїх родин. У місті вони залишили не тільки свій дім, але й роботу, бізнес, спогади. Однією з них є Ірина Яценко, яка мала у Бахмуті родинну справу та відкрила свою секцію з чирлідингу для дітей. Наразі жінка живе у Польщі, продовжує працювати та розвивати свої навички для того, щоб весь цей досвід у майбутньому використати на користь в Україні. 

Повномасштабний напад росії на Україну кардинально змінив життя українців. Мільйони людей втратили свої домівки, вимушені були евакуйовуватися та відновлювати своє життя далеко від дому. Втім, для багатьох мешканців сходу країни та Криму це не перший досвід вимушеного переселення. 

Ірина Яценко, керівниця першої студії чирлідингу у Бахмуті є однією з таких людей. Після початку війни у 2014 році вона евакуювала свою родину до Бахмута. 

Вони з чоловіком відновили свій бізнес, налагодили життя на новому місці, а потім вона вирішила додатково розвивати те, що було близьким для її серця – заняття з гімнастики для дітей. Велика війна зруйнувала її місто та її плани. Наразі жінка живе у Польщі та нещодавно вона знову зібрала дітей для того, щоб навчати їх гімнастиці.  Редакція Бахмут.IN.UA розпитала Ірину про її роботу у Бахмуті, переїзд до Польщі та її плани на повернення до України у майбутньому. 

Читайте також: Дорога додому: як бахмутянка повертається до України з Європи

Від волонтерства до власної групи 

Ірина Яценко розповідає, що вони з чоловіком у Бахмуті розвивали родинний бізнес, пов’язаний із ремонтом взуття та шкіргалантереєю. Справа йшла дуже добре й родина разом вкладала в нього всі свої сили. Ірина занурилася у світ профільних грантів, семінарів та навчання й відклала свою успішну спортивну кар’єру задля цього. 

Жінка розповідає, що вона досягнула відчутних успіхів у написання та реалізації грантів на підтримку бізнесу. Їй дуже допомагали бахмутяни у цих питаннях, адже небайдужі люди підказували їй, як формувати заявки та вирішувати юридичні чи організаційні питання. Вона прагнула розвитку, тому постійно відвідувала різні курси та навчалася, як просувати бізнес в Інтернеті, отримувала фінансову підтримку на купівлю обладнання тощо. Метою родини в той час було поставити бізнес «не рейки» якнайшвидше. 

Так Ірина познайомилася з тренером Олександром та почала приводити свою дочку на заняття. На той момент у групі було всього кілька дівчат, а переважна більшість це були хлопці. Поки вона чекала на дочку, дивилася на те, як проходять заняття. Оскільки вона сама займалася гімнастикою на професійному рівні, вона дивилася на заняття експертним оком. Гімнастика для дівчат відрізняється від чоловічої тим, що в ній присутні елементи хореографії, які потребують плавності рухів. 

Так, в один прекрасний день, Олександр вирішив поговорити з Іриною щодо цих порад, які вона дає своїй дитині. 

Ірина навіть не очікувала, що до неї на заняття вже невдовзі захоче приходити близько 30 дітей. З того моменту вона ще більше впевнилася, як сильно це потрібно людям. 

Читайте також: Європейська освіта: досвід донеччанок в Польщі та Словаччині

Хотілося вигадати щось нове і цікаве для дітей Бахмута

Коли Ірина приходила на заняття, на неї вже чекали дівчата. Вона почала придумувати програми, ставити їх під музику. В такому тандемі двох тренерів вони з Олександром разом продовжували тренувати дітей певний час. Популярність навчання в Ірини почала стрімко зростати, все більше і більше дітей намагалися потрапити до Ірини Сергіївни на секцію. 

Тоді Ірина не розуміла, як можна дати всім цим дітям можливість навчатися. Адже, спортивна гімнастика – це не той вид спорту, де можна тренувати масово. Кожній гімнастці потрібно багато уваги тренера, а одна Ірина не змогла б це забезпечити для понад двох десятків дітей. 

Так Ірина знайшла чирлідинг, який стає все популярнішим в Україні. Вона підійшла до цієї справи сумлінно. Знайшла федерацію чирлідингу, офіційно вступила в неї, пройшла навчання на тренера та суддю, знайшла окреме приміщення для тренувань. Зробила все для того, щоб професійно та активно розвивати цей напрямок у Бахмуті та області. Її роботу оцінили не тільки її учні та батьки, але й міська рада. Вона мала багато планів щодо розвитку цього напрямку у місті, аж поки не сталася повномасштабна війна та жінка мала знову пройти через евакуацію та початок життя на новому місці. 

Я думаю над тим, з чим що я можу привезти з собою назад в Україну

Хоча Ірина зараз знаходиться у Польщі, вона не закривала свою діяльність в Україні. Її бізнес там продовжується, вона звітується перед державою та не планує відкривати бізнес за кордоном. Проте, це не значить, що вона не працює над розвитком своїх компетенцій. Навпаки, жінка намагається здобути знання та навички, які  б вона могла використати у майбутньому в Україні. 

Ірина сумувала за своєю групою та за заняттями й писала про це у соціальних мережах. Одного дня директор центру, де вона працює, побачив це. Він попросив жінку розповісти детальніше про її досвід, а після почутого, запропонував відновити такі тренування на базі його центру. Так Ірина повернула у своє життя гімнастику та роботу з дітьми.  

Директор центру спочатку заспокоював Ірину, казав, щоб вона не хвилювалася, якщо в перший час буде небагато охочих. Але жінка розмістила оголошення в різних групах у соціальних мережах і на перше заняття прийшло аж 20 дітей. 

Тепер Ірина займається з дітками, які евакуювалися з різних частин України: Маріуполя, Миколаєва, Херсона,  Донецька, Бахмута, Костянтинівки, Кропивницького тощо. Також, на заняття прийшли й діти місцевих мешканців, клієнтів центру та навіть дівчата з рівних країн. На сьогодні у групі вже 23 дитини.

Читайте також: Боротьба донеччан за українську державність

Я хочу, щоб діти пам’ятали, як ми відбудуємо новий Бахмут

Жінка розповідає, що й дня не проходить, щоб її не спитали про те, чи планує вона повернутися до України. Ірина точно знає відповідь на це питання, адже вона хоче додому. Поки йде війна, вона буде з дитиною за кордоном, адже почувається там у безпеці. 

У планах Ірини є не тільки повернення до України, вона хоче повернутися до Бахмута у майбутньому та готова брати активну участь у його відбудові. 

Читайте також: Артем Шаіпов, випускник Кембриджу та громадський діяч, поділився спогадами про Бахмут і розповів як допомагає молоді

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

15-річний Мирослав Коцько з Бахмута активно досліджує історію свого рідного краю. Юнак працює з історичними документами, картами та збирає свідчення краєзнавців і місцевих мешканців. Зараз Мирослав Коцько збирає інформацію про мікрорайон Будьонівка, що розташовується на півдні  Бахмута.

Що вже вдалось дізнатися та як до дослідження можуть долучитися бахмутяни, Мирослав Коцько розповів редакції Бахмут IN.UA.

Бахмут, район Будьонівка, історія

Будьонівка — це приміський район в південній частині Бахмута. До повномасштабної війни його населення становило близько 2 тисяч людей.

У кінці ХІХ століття не існувало тієї Будьонівки, яка є зараз. Тут були заселеними лише дві вулиці, а решта  земель використовувались для випасу худоби. Тоді ж ці вулиці входили до так званого передмістя Бровар.

“Як відомо з документів, тут були пасовища для худоби, озеро, струмочок, що здавна зветься Четвериковим яром. Забудованими  були лише вулиці  Тимірязєва й  Колодязна, які йдуть перпендикулярно від місця злиття Четверикового ручая та його лівого припливу. Оскільки тоді Будьонівки як такої не існувало, ці дві вулиці входили до старого передмістя Бровар, про яке майже ніхто не пам’ятає з тих, кого я опитував. Ця назва зустрічається на старому плані 1911 року, який у мене є в дуже нечіткій якості і там ледве читається ця назва. Її я також знайшов у джерелі за 1897 рік, яке мені порадив наш краєзнавець Михайло Кулішов. Там згадується “предместье Броварь”, а також вказується чисельність населення — 166 душ”, — розповідає Мирослав Коцько.

Також юний дослідник збирає інформацію щодо самої назви “Будьонівка” — як вона виникла та розвивалася. Є деякі твердження, що назва району з’явилась у роки Національно-визвольних змагань. У цій місцевості, нібито, розташовувалась Перша Кінна Армія радянського воєначальника Будьонного.

“Назва Будьонівка, нібито, закріпилась через те, що в роки Національно-визвольних змагань, так званої громадянської війни, в цій місцевості стояла “Конница Будённого”. Місцеві згадують, що тут були полки і кіннота. Але це лише за згадками людей, деякі краєзнавці спростовують цей факт. Тому це твердження ще потребує доведення. Саме це і підштовхнуло мене залучати ширшу аудиторію задля отримання можливості спростувати або ж навпаки підтвердити ту чи іншу інформацію. Як-то кажуть, хочу “копнути глибше”, — зауважує Мирослав Коцько.

Як можуть допомогти бахмутяни

Наразі юний дослідник історії збирає дані про Будьонівку. Він просить бахмутян ділитися відомими їм фактами, щоб зробити велике дослідження. У майбутньому вся зібрана інформація стане основою для нового пізнавального відео на Youtube-каналі Мирослава Коцька.

“Зобразити історію Будьонівки вкрай складно, адже багато хто вважає, що це зовсім новий район. Хоча це не так. Тож я звертаюся до бахмутян, які мешкали на вулицях Будьонівських, а також розташованих поряд: Бахмутської, Широкої, Нижньомаріупольської, Тітова, Севастопольської, Піонерської чи Спартаківської. Частина цих вулиць входила до того самого передмістя Бровар і об’єднувалася з нинішньою Будьонівкою. Ваші спогади, розповіді від бабусь і дідусів стануть дуже корисними для відродження історії південних околиць Бахмута”, — звертається до бахмутян Мирослав Коцько.

Якщо ви маєте інформацію, спогади чи документи, які можуть допомогти в дослідженні Будьонівки, пишіть повідомлення Мирославу Коцьку в Facebook.

Читайте також:

• Школяр із Часів Яру допомагає військовим на фронті: історія юного волонтера Рустама Шистки
• “З нуля до своєї точки Б”: як бахмутянка у Києві відкрила кав’ярню для тих, хто втратив дім
• “Ми хотіли зробити так, щоб про Бахмут не забули”: як Інесса Мішеніна створила спільноту для допомоги і об’єднання земляків

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Олександра дбайливо спілкується з гостями, розраховує відвідувачів, наливає каву у чашку. Вона не тільки бариста за стійкою, а ще і власниця, і прибиральниця, і адміністраторка. Її кав’ярня в Києві — це нова точка Б. Та сама, з якої починається шлях, коли точку А — Бахмут — стерли з мапи війною. У 22 роки вона відкрила свою справу, щоб знову відчути опору під ногами. І щоб люди, які, як і вона, втратили дім, змогли знайти ковток звичного життя у чашці капучино, у домашньому торті та у людях довкола.

Історію бахмутянки Олександри Колягіної та її кав’ярні читайте в матеріалі.

“Моя точка Б”: історія

З Олександрою ми спілкуємося після обіду, але по той бік телефону чутно голоси гостей кав’ярні — дівчина паралельно й готує каву, й розмовляє з нами. Часу у неї зараз обмаль, адже все робиться своїми силами. У новому закладі дівчина працює сама, інколи допомагає мама.

Олександра розповідає, що народилася та виросла в Бахмуті, а її улюбленим місцем тут був парк. Зараз, у центрі столиці, Олександра часто ходить у парк Тараса Шевченка — каже, він їй нагадує дім. Останній раз в Бахмуті дівчина була 20 лютого, і тоді вона не знала, що це буде її останній раз, коли вона бачила місто цілим. 

Бахмутянка додає — з дитинства мріяла стати лікарем, навіть пішла навчатися у школу з поглибленим вивченням біології, але не склалося. У 2020 році вона вступила до Київського університету харчових технологій вже на магістра, за спеціальністю “Харчові технології”.

“Я дуже сильно марила, що я буду лікарем, дерматологом, але так, по іронії долі, вийшло, що я не змогла скласти на достатню кількість балів математику. І в останню мить я подала заявку в Київський університет, де я згодом і навчалася”, — розповідає дівчина.

Київ Олександра полюбила ще давно, а вперше з ним познайомилися вимушено у 2014 році, коли Бахмут окупували вперше і родина дівчини була змушена покинути дім. Евакуювалися тоді до столиці.

“Я ще маленькою було, років 12 здається, але вже тоді я сказала, що я буду тут жити, бо мені дуже сильно запав Київ в душу. І так вийшло, що я вступила в університет, комфортно себе почуваю в Києві. Звісно, трішки втомлює метушня, але я дуже люблю це місто”, – каже героїня.

Олександра каже: в останні роки, коли вона навчалася в Києві, почала помічати, як швидко розвивався Бахмут, як багато бізнесів намагалися впровадити щось новеньке у місті. Багато з цих закладів не відкрилися через війну. 

“Перед повномасштабним вторгненням було багато новин, що почнеться війна. Казали, 16 лютого може все початися, а я в той час була вдома, тому вирішила почекати й не їхати до столиці. Нічого не відбулося. Тоді 20 лютого я взяла квиток до Києва, і це був найтяжчий мій від’їзд з Бахмута. Чомусь мені було дуже тяжко їхати, пів дороги я плакала. Я ще такого не відчувала. Тоді я не знала, що це останній раз, коли буду вдома”.

Так й сталося. Весною 2022 року родина Олександри евакуювалася на Дніпропетровщину. Тоді люди вірили — перечекають й повернуться додому. Сама дівчина поїхала на Хмельниччину, де її на 4 місяці прихистила подруга, бо в Києві було надто небезпечно. Тоді бахмутянка захопилася випічкою.

“Для мене це була медитація, віддушена від всіх цих подій, які відбувалися. Я почала працювати в кондитерському цеху. А зараз вже у моїй кав’ярні я самостійно роблю десерти з мамою. Але, напевно, Наполеон – це перша моя особлива випічка, бо ми дуже багато їх робили з подругою, щоб якось зайняти свій час. Передавали торти для людей, щоб потішити чимось смачним” – пригадує бахмутянка.

Як бахмутянка відкрила кав’ярню у Києві

У 2023-му Олександра вперше серйозно задумалася про власну кав’ярню. Конкретного плану ще не було — лише відчуття, що хочеться створити щось своє, тепле, про дім. Рішення прийшло неочікувано. Якось у стрічці TikTok вона натрапила на історію жінки з Ірпеня, яка виграла державний грант і відкрила заклад на честь свого рідного міста.

Олександра згадує, що саме тоді відчула, що хоче зробити щось схоже для людей з Донеччини й Луганщини. Для тих, хто, як і вона, втратив дім і опинився у великому місті без нічого, з валізою й тривогою. Хотілось створити куточок, який нагадає: тебе тут чекають. Ти не сам.

Вона самостійно написала бізнес-план і подалась на грант. У розмові каже: не очікувала, що виграє, але кошти надійшли на баланс. Та вже в процесі вона зрозуміла, що це не її варіант, тож відмовилася від гранту. Далі Олександра шукала інвесторів, трохи позичала, багато ризикувала. І вже у травні 2025 року її кав’ярня “Моя точка Б” відкрилася.

“Чому така назва? Багато хто думає, що “Б” — це про Бахмут, і це частково так. Але для мене це дещо інше. Коли ти виїжджаєш з дому, то потрапляєш у точку А. Це невідомість, де немає опори. Усе тимчасове, усе може зникнути. Я бачила це по своїх батьках. Вони не мали стабільності, лиш переїзди, сумніви, страх. Я хотіла створити точку Б. Ту, куди приходиш і знаєш, що тебе тут чекають. Тут затишно, тут тепло. Тут можна видихнути.  Бо багато людей, які є переселенцями, вважають і думають, і їм так здається, що вони нікому не потрібні. Але це куточок, де ми кожному дуже сильно раді, ми хочемо вас побачити, зігрітися теплом, затишком дому. Тут вас завжди чекають”.

Попри те, що кав’ярня працює трохи понад місяць, у неї вже є свої улюбленці. Гості найчастіше замовляють меренговий рулет, лимонний чизкейк, фундучне печиво й, звісно, торт “Червоний оксамит”. Саме його Олександра радить спробувати в першу чергу.

У “Моїй точці Б” щоразу щось особливе. Тут не тільки п’ють каву, сюди ще приносять книжки, пов’язані з Донеччиною, лишають теплі слова, діляться спогадами. Заклад став своєрідним місцем зустрічі для тих, хто носить у серці Схід. Або хоче дізнатися про нього більше.

Знайти “Мою точку Б” можна у Києві, на вулиці Саксаганського, 70/16. Заклад працює з понеділка по п’ятницю з 08:00 до 20:00, у суботу — з 09:00 до 21:00. Неділя — вихідний.

До теми:

• Шматочок Бахмута у Львові: як бахмутянка відкрила сирний бізнес у місті Лева
• “Ми хотіли зробити так, щоб про Бахмут не забули”: як Інесса Мішеніна створила спільноту для допомоги і об’єднання земляків
• Створила театр моди на Донеччині, а нині підтримує переселенок у Луцьку: історія Аліни Андрєєвої з Часів Яру

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!