Бахмутяни були вимушені покинути свої будинки та їхати у невідомість у пошуках безпеки для себе та для своїх родин. У місті вони залишили не тільки свій дім, але й роботу, бізнес, спогади. Однією з них є Ірина Яценко, яка мала у Бахмуті родинну справу та відкрила свою секцію з чирлідингу для дітей. Наразі жінка живе у Польщі, продовжує працювати та розвивати свої навички для того, щоб весь цей досвід у майбутньому використати на користь в Україні. 

Повномасштабний напад росії на Україну кардинально змінив життя українців. Мільйони людей втратили свої домівки, вимушені були евакуйовуватися та відновлювати своє життя далеко від дому. Втім, для багатьох мешканців сходу країни та Криму це не перший досвід вимушеного переселення. 

Ірина Яценко, керівниця першої студії чирлідингу у Бахмуті є однією з таких людей. Після початку війни у 2014 році вона евакуювала свою родину до Бахмута. 

Вони з чоловіком відновили свій бізнес, налагодили життя на новому місці, а потім вона вирішила додатково розвивати те, що було близьким для її серця – заняття з гімнастики для дітей. Велика війна зруйнувала її місто та її плани. Наразі жінка живе у Польщі та нещодавно вона знову зібрала дітей для того, щоб навчати їх гімнастиці.  Редакція Бахмут.IN.UA розпитала Ірину про її роботу у Бахмуті, переїзд до Польщі та її плани на повернення до України у майбутньому. 

Читайте також: Дорога додому: як бахмутянка повертається до України з Європи

Від волонтерства до власної групи 

Ірина Яценко розповідає, що вони з чоловіком у Бахмуті розвивали родинний бізнес, пов’язаний із ремонтом взуття та шкіргалантереєю. Справа йшла дуже добре й родина разом вкладала в нього всі свої сили. Ірина занурилася у світ профільних грантів, семінарів та навчання й відклала свою успішну спортивну кар’єру задля цього. 

Жінка розповідає, що вона досягнула відчутних успіхів у написання та реалізації грантів на підтримку бізнесу. Їй дуже допомагали бахмутяни у цих питаннях, адже небайдужі люди підказували їй, як формувати заявки та вирішувати юридичні чи організаційні питання. Вона прагнула розвитку, тому постійно відвідувала різні курси та навчалася, як просувати бізнес в Інтернеті, отримувала фінансову підтримку на купівлю обладнання тощо. Метою родини в той час було поставити бізнес «не рейки» якнайшвидше. 

Так Ірина познайомилася з тренером Олександром та почала приводити свою дочку на заняття. На той момент у групі було всього кілька дівчат, а переважна більшість це були хлопці. Поки вона чекала на дочку, дивилася на те, як проходять заняття. Оскільки вона сама займалася гімнастикою на професійному рівні, вона дивилася на заняття експертним оком. Гімнастика для дівчат відрізняється від чоловічої тим, що в ній присутні елементи хореографії, які потребують плавності рухів. 

Так, в один прекрасний день, Олександр вирішив поговорити з Іриною щодо цих порад, які вона дає своїй дитині. 

Ірина навіть не очікувала, що до неї на заняття вже невдовзі захоче приходити близько 30 дітей. З того моменту вона ще більше впевнилася, як сильно це потрібно людям. 

Читайте також: Європейська освіта: досвід донеччанок в Польщі та Словаччині

Хотілося вигадати щось нове і цікаве для дітей Бахмута

Коли Ірина приходила на заняття, на неї вже чекали дівчата. Вона почала придумувати програми, ставити їх під музику. В такому тандемі двох тренерів вони з Олександром разом продовжували тренувати дітей певний час. Популярність навчання в Ірини почала стрімко зростати, все більше і більше дітей намагалися потрапити до Ірини Сергіївни на секцію. 

Тоді Ірина не розуміла, як можна дати всім цим дітям можливість навчатися. Адже, спортивна гімнастика – це не той вид спорту, де можна тренувати масово. Кожній гімнастці потрібно багато уваги тренера, а одна Ірина не змогла б це забезпечити для понад двох десятків дітей. 

Так Ірина знайшла чирлідинг, який стає все популярнішим в Україні. Вона підійшла до цієї справи сумлінно. Знайшла федерацію чирлідингу, офіційно вступила в неї, пройшла навчання на тренера та суддю, знайшла окреме приміщення для тренувань. Зробила все для того, щоб професійно та активно розвивати цей напрямок у Бахмуті та області. Її роботу оцінили не тільки її учні та батьки, але й міська рада. Вона мала багато планів щодо розвитку цього напрямку у місті, аж поки не сталася повномасштабна війна та жінка мала знову пройти через евакуацію та початок життя на новому місці. 

Я думаю над тим, з чим що я можу привезти з собою назад в Україну

Хоча Ірина зараз знаходиться у Польщі, вона не закривала свою діяльність в Україні. Її бізнес там продовжується, вона звітується перед державою та не планує відкривати бізнес за кордоном. Проте, це не значить, що вона не працює над розвитком своїх компетенцій. Навпаки, жінка намагається здобути знання та навички, які  б вона могла використати у майбутньому в Україні. 

Ірина сумувала за своєю групою та за заняттями й писала про це у соціальних мережах. Одного дня директор центру, де вона працює, побачив це. Він попросив жінку розповісти детальніше про її досвід, а після почутого, запропонував відновити такі тренування на базі його центру. Так Ірина повернула у своє життя гімнастику та роботу з дітьми.  

Директор центру спочатку заспокоював Ірину, казав, щоб вона не хвилювалася, якщо в перший час буде небагато охочих. Але жінка розмістила оголошення в різних групах у соціальних мережах і на перше заняття прийшло аж 20 дітей. 

Тепер Ірина займається з дітками, які евакуювалися з різних частин України: Маріуполя, Миколаєва, Херсона,  Донецька, Бахмута, Костянтинівки, Кропивницького тощо. Також, на заняття прийшли й діти місцевих мешканців, клієнтів центру та навіть дівчата з рівних країн. На сьогодні у групі вже 23 дитини.

Читайте також: Боротьба донеччан за українську державність

Я хочу, щоб діти пам’ятали, як ми відбудуємо новий Бахмут

Жінка розповідає, що й дня не проходить, щоб її не спитали про те, чи планує вона повернутися до України. Ірина точно знає відповідь на це питання, адже вона хоче додому. Поки йде війна, вона буде з дитиною за кордоном, адже почувається там у безпеці. 

У планах Ірини є не тільки повернення до України, вона хоче повернутися до Бахмута у майбутньому та готова брати активну участь у його відбудові. 

Читайте також: Артем Шаіпов, випускник Кембриджу та громадський діяч, поділився спогадами про Бахмут і розповів як допомагає молоді

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Я народився та виріс в Бахмуті. Це місто мені завжди дуже подобалося, його атмосфера, його маленькі деталі. Якби не вторгнення, я б пов’язав би своє життя далі саме з ним”, — каже бахмутянин Максим Сафонов.

З 2024 року він — голова Бахмутської Молодіжної Ради, який допомагає боротися зі стереотипами щодо психологічного здоров’я, а також долучає хлопців та дівчат до громадського життя. Каже: це важливо робити, аби молодь могла впливати на майбутнє.

Ми поспілкувалися з Максимом, аби дізнатися, чому він допомагає молоді і де знайшов себе зараз.

Бахмут — звідки все починалося

Наш герой родом з Бахмута, і деякі бахмутяни впізнають Максима за обличчям, адже він працював у міській бібліотеці. А коли почалося вторгнення, також допомагав людям фіксувати руйнування після прильотів. Бахмут у пам’яті Максима зберігся як зелене чисте місто.

У розмові він ділиться: за час, поки він вимушено покинув дім, хлопець відвідав кілька міст, але такого ж зеленого, як Бахмут, не знайшов. Одним з улюблених місць Максима була Набережна, де збиралася молодь й де проводили вихідні бахмутяни, а ще проводили заходи для молоді. Максим був одним з тих, хто ці заходи організовував. На питання, чому вирішив цим займатися, бахмутянин каже:

“Я в цілому люблю розмовляти з людьми, люблю всілякі івенти, мені просто подобається загально розвиватися в цілому, бо я, як ось ця людина, котра, як кажуть, за будь-який кіпіш, окрім алкоголізму. У нас є проблема з молоддю, скажімо так — вона не достатньо активна у громадському житті, а якщо я бачу, що можу чимось допомогти, то я намагаюся це робити”.

Раніше, ділиться Максим, він й сам не був представником тієї активної молоді, радше навпаки — любив сидіти на задній парті у школі й не привертати зайвої уваги. Але після закінчення школи вирішив змінитися.

“Я побачив, що мій кругозір не обмежується тільки моєю хатою, моєю кімнатою, моїм комп’ютером. Ні, я бачу людей, вони веселі, вони файні. Ми можемо реалізовувати певні проєкти, ми можемо працювати, вчитися. Це мене спонукало стати активнішим, я вступив у Молодіжну раду Бахмутської громади”, — згадує Максим у розмові.

Одним з його перших проєктів, який він організував разом з місцевим Управлінням культури та, власне, молоддю, була допомога старшим людям з комп’ютерами. Це припало на часи епідемії коронавірусу, коли багато довідок потрібно було оформляти онлайн, а у старших людей з цим були проблеми. Потім Максим допомагав продавцям на бахмутському ринку освоювати касові апарати. Хлопець згадує: були нюанси у роботі Молодіжної ради, але те, чим вона займалася, йому подобалося. Й, напевно, рада б розвилася й надалі, якби не повномасштабне вторгнення росіян.

“Ми планували створити хаб, це мало бути б об’єднання громадських організацій. Але через вторгнення росії це все накрилося. Це трагедія для мене”, — додає він у розмові.

Вторгнення

Перший день повномасштабної війни Максиму запам’ятався. Як зазвичай, він прокинувся, випив кави, й пішов на роботу. Тільки от на роботі його ніхто не чекав.

“На той момент я працював в ННППІ УІПА (ред. педінститут в Бахмуті), прийшов на роботу, дивлюсь, всі бігають щось туди-сюди, кричать. Питаю: “Що сталося?” Мені кажуть: “Максим, а ти чому прийшов? Іди додому, в нас війна почалася.” В цей же день у нас з Молодіжною радою був запланований якийсь захід, вже не згадаю який, але я зателефонував колезі, спитав: “То на івент не йти?”. “Не йти, звісно” — відповіли мені, і я пішов додому”, — згадує він у розмові.

Все літо Максим був у Бахмуті, жив у районі Забахмутки — цю частину міста росіяни окупували першою. До червня у місті було відносно спокійно, пригадує він, але з приходом осені обстріли почастішали — росіяни підходили ближче.

Максим в цей час допомагав з доставкою гуманітарної допомоги, ходив на роботу до бібліотеки, поки це було можливо, допомагав бахмутянам фіксувати дані про руйнування квартир внаслідок прильотів. Але з часом ходити на роботу було вже неможливо, міст через річку підірвали й діставатися із Забахмутки до центру було дуже важко.

“На початку серпня на Забахмутці розгепали усі мости, до міста можна було дістатися тільки через дамбу, бо по камінцях, по тому, що залишилося від містка — це була ще та халепа, тому що постійні обстріли”, — каже Максим Сафонов.

Забахмутка ставала все більш ізольованішою, вийти звідси людям живими було вкрай важко, тому ті, хто лишився в районі, допомагали один одному. Та те, що люди опинилися у таких умовах, не могло не позначитися на їх стані. Кожен сходив з глузду по-своєму, додає бахмутянин. 

Максим задумувався над евакуацією, але його родина вперто відмовлялася — це зупиняло й хлопця. Але осінню, коли психологічний стан погіршився, хлопець вирішив їхати. Евакуювався він на Вінниччину, до містечка Бар.

Допомога молоді з Бахмута

“Час минає, але рани від війни залишаються”, — каже бахмутянин Максим.

Після пережитого він намагався знайти кваліфіковану психологічну допомогу, але стикався зі стереотипами: мовляв, молодим нема чого скаржитися, депресія — це не про них. Та замість того, щоб зупинитися, Максим вирішив діяти. Переживши власні травми, він захотів допомагати іншим — особливо молодим людям, які, як і він, живуть із наслідками війни, мусять адаптуватися до нових реалій надто швидко.

У травні 2024 року Максим очолив Молодіжну раду. З того часу він почав організовувати тренінги для підтримки молоді, тут також створили простір, де можна говорити про власні переживання без осуду й отримувати реальну допомогу.

А вже цього року разом з Управлінням молодіжної політики та Управлінням культури Бахмутської міської ради він реалізував серію тренінгів, спрямованих на психологічну підтримку та соціальну адаптацію молоді.

“Проєкт вийшов успішним, але не без несподіванок”, — зізнається Максим.

Деякі батьки, наприклад, сприймали тренінги як щось матеріальне: мовляв, якщо дитина прийде, то їм мають щось “видати”. Проте більшість учасників справді знайшли підтримку, і саме це стало головною перемогою.

Попри всі труднощі, Максим не зупиняється. Він каже:

“Я роблю це, бо відчуваю — можу допомогти. Але насправді кожен з нас може. У різний спосіб, у різній мірі”.

До теми:

“Бахмут — мій дім, де я росла й навчалася”: історія виховательки Ганни Акімової

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

На Донеччині нагородили переможців обласного конкурсу “Молода людина року-2025”. Серед нагороджених була і бахмутянка. Подякою Донецької ОДА нагородили Наталію Анісімову — членкиню молодіжної ради Бахмутської громади, вчительку Бахмутської ЗОШ №12. Під час повномасштабної війни вона налагодила ефективне викладання для своїх учнів в онлайн-режимі, а також розвиває молодіжні проєкти для громади.

Про свою викладацьку і громадську роботу Наталія Анісімова розповіла редакції Бахмут IN.UA.

Про життя до війни й евакуацію з Бахмута

Наталія Анісімова — педагогиня з Бахмута. Зараз вона викладає мистецтво і фізичну культуру, а також є педагогинею-організаторкою в Бахмутській ЗОШ №12. До цього бахмутянка також працювала в дитсадку №10 “Кристалик”.

“У школі я почала працювати з вересня 2021 року, незадовго до повномасштабного вторгнення. Тоді наша школа якраз відкрилась після великого ремонту, учні навчалися офлайн, все було чудово. Але, на жаль, потім ми перейшли у дистанційний формат”, — розповідає вчителька.

Понад місяць після початку повномасштабної війни Наталія Анісімова перебувала в Бахмуті. У квітні 2022 року вона, як тоді вважала, поїхала на недовгий час погостювати, але більше до Бахмута так і не повернулась.

“На той час я їхала просто в гості і сподівалася, що десь через декілька тижнів я, все ж таки, повернусь назад. Але сталося не так, як хотілося. Як виявилось потім, 11 квітня 2022 року став останнім днем мого перебування в Бахмуті. Зараз я проживаю в Дніпропетровській області”, — розповідає бахмутянка.

Як налагоджували роботу з учнями онлайн

Наталія Анісімова каже, вона дитинства мріяла бути вчителькою, адже любить працювати з дітьми, тому бажання піти з посади після евакуації в неї не було. Навпаки, вона шукала нові підходи до дітей, щоб зробити їхнє навчання цікавішим. Каже, що за ці роки зрозуміла: головне не місце навчання, а правильна комунікація з дітьми.

“Найголовніше для мене у роботі — це можливість бачити, як мої учні ростуть, розкривають свої таланти і розвивають свій потенціал. Мені дуже подобається з ними спілкуватися, адже вони такі щирі, креативні й в них дуже-дуже багато енергії, яку треба направити у правильний напрямок. Щоб процес навчання був корисним, перш за все, для учнів, на уроках ми постійно обмінюємось якимись ідеями, емоціями, і все це надихає мене і надає сил працювати далі”, — розповідає педагогиня.

Щоб налагодити роботу в нових умовах, пані Наталія опанувала нові цифрові навички, а також інтегрувала у навчальний процес різноманітні активності.

“Взагалі я вважаю, що для гарного навчання дітям треба не тільки опановувати теоретичні знання і старанно вчити навчальну програму, а й вміти відволікатись. Тому протягом навчального року ми проводимо різні челенджі і конкурси, щоб підтримувати інтерес учнів. Під час дистанційного навчання я отримала усвідомлення, що головне не місце, де ми знаходимось, а вміння підтримувати зв’язок з нашими дітьми та давати їм мотивацію і підтримку”, — каже Наталія Анісімова.

Саме баланс навчання і творчих активностей освітянка вважає ключем до високих результатів учнів. Дистанційний формат не став перепоною для дітей, тому вони гідно представляють свою школу і громаду на різних заходах.

“Серед мистецького напрямку можу виокремити міські конкурси “Кольори жовтня” і “Весняний настрій надихає”, де мої учні ставали переможцями. Також ми брали участь у Всеукраїнському дистанційному творчому конкурсі “Квітучі таланти”, де моя учениця Владислава Мальцева посіла третє місце. На мою думку, це вагомий здобуток. Також під нашим керівництвом команда “Екопатріоти” посіла перше місце в обласному етапі Всеукраїнського конкурсу “Земля — наш спільний дім”.

Якщо говорити про один з останніх вагомих здобутків, то під моїм керівництвом середній рій “Козацька слава” посів третє місце на обласному етапі Всеукраїнської дитячо-юнацької військово-патріотичної гри “Сокіл” (“Джура”). Ми потім мали змогу особисто поїхати на вишкіл, де зібралися команди-переможці з усієї Донецької області”, — розповідає про здобутки Наталія Анісімова.

Участь у Молодіжній раді

У 2024 році Наталія Анісімова долучилась до молодіжної ради Бахмутської громади. Каже, що її мотивацією є розвиток молодіжного руху та залучення дітей до активного громадського життя.

“Я вирішила стати членкинею молодіжної ради, бо мала потребу робити щось корисне для нашої громади, а особливо для молоді. Ми працюємо, щоб допомагати їм, розвивати їхні лідерські якості, і, відповідно, власні. Тут мені дуже допомагає моя основна робота, тому що я, як педагогиня-організаторка, вчителька мистецтва і фізкультури, знаю всіх активних і творчих дітей своєї школи. І можу долучити їх до конкурсів, які проходять не лише в нашій громаді, а й в області і навіть на всеукраїнському рівні”, — каже Наталія Анісімова.

Бахмутянка додає, що попри тимчасову окупацію громади, подібні молодіжні ініціативи мають продовжувати роботу, оскільки вони гуртують людей.

“Саме в руках молоді буде відновлення нашої країни, і нашого Бахмута. Тому дуже важливо дати їм зрозуміти, що навіть якщо зараз наше місто окуповане, то ми, як громада, все одно є. Так, ми розкидані по всій країні, дехто за кордоном, але ми об’єднуємось, підтримуємо своїх земляків. Тому, звісно, такі органи, як молодіжна рада, обов’язково повинні бути, щоб допомогти нашій активній творчій молоді розвинути свій потенціал”, — каже бахмутянка.

Наразі в фокусі молодіжної ради — розробка проєктів з психологічної підтримки і ментального здоров’я. Один із них вже реалізували у Кривому Розі.

“Для цього ми організували тренінги з навчання психологічної стійкості, залучали спеціалістів, які розповідали про ментальне здоров’я, давали поради щодо про спілкування дорослих і молоді. Відгук на цей проєкт був дуже позитивний”, — розповіла Наталія Анісімова.

У планах бахмутянки — продовжувати роботу з дітьми, а також впроваджувати нові проєкти для молоді Бахмута і Донеччини.

“Хочеться далі розвиватися в різних напрямках і не зупинятися на тому, що зараз є. Продовжуватиму працювати з дітьми, шукатиму нові цікаві формати навчання, щоб заохочувати дітей навчатися далі саме в нашій громаді і в нашій школі. Якщо говорити про молодіжні проєкти, то ми постійно обговорюємо нові ідеї. На першому плані, звісно, продовження роботи з психологічної підтримки молоді, адже це надзвичайно актуально в умовах повномасштабної війни. І також, оскільки я більш залучена саме у творчий і спортивний розвиток, то будемо розробляти й ініціативи, спрямовані на ці напрямки”, — поділилась планами Наталія Анісімова.

Нагадаємо, що зараз у школу №12 йде набір першачків. Умови вступу дізнавайтесь у нашому матаріалі.

Читайте також:

• “Бахмут — мій дім, де я росла й навчалася”: історія виховательки Ганни Акімової
• “На турнірі був фаворитом”: юнак з Бахмута переміг на змаганнях з настільного тенісу
• “Такої підтримки ми ще ніде не бачили”: бахмутські “Непосиди” підкорили фестиваль у Ризі

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!