Бахмут наразі є містом, яке знищено росіянами майже у повному обсязі. Мешканці багатотисячного населеного пункту були вимушені евакуюватися. Багато з них вирушили за кордон в пошуках безпечного місця. Хоча Агенція ООН у справах біженців повідомляє, що понад 75% українців за кордом планує повернутися до України, тільки 14% хоче зробити це найближчим часом. Для інших громадян поки термін повернення невідомий. 

Наша редакція поспілкувалася з Ольгою Перевозченко, бахмутянкою, яка майже з початку повномасштабної війни виїхала до Естонії, а зараз повертається до України. Ми розпитали її про мотиви її повернення та про те, з якими складнощами вона стикалася за кордоном та під час підготовки до свого повернення. А крім того, дослідили аспект міграційної кризи, більше — читайте в  матеріалі від «Бахмут.IN.UA».

Міграційна криза: скільки українців виїхало за кордон?

Через початок росією повномасштабної війни проти України мільйони людей були вимушені покинути свої домівки, зокрема шукати прихистку в інших країнах. Це спровокувало найбільшу міграційну кризу в Європі з часів Другої світової війни. 

Мільйони українців виїхали за кордон з початку повномасштабного вторгнення

Джерело: Економічна правда

На початку цього літа Громадська мережа ОПОРА отримала інформацію від Міністерства закордонних справ України про те, що за кордоном перебуває понад 8 млн українців. За підрахунками ця кількість складає близько 20% наявного населення України до 24 лютого 2022 року. Інше дослідження прогнозує, що неповернення вимушених мігрантів з Європи та інших країн світу може коштувати Україні $113 млрд недоотриманого ВВП за 10 років. 

Хоча більшість з вимушених зовнішніх переселенців планують повернутися до України, конкретних термінів вони назвати не можуть. Це може бути спровоковано переважно тим, що в країні наразі немає цілковито безпечних місць. Навіть дуже глибокий тил страждає від ракетних обстрілів. Тому, багато людей обирають залишатися у безпеці за кордоном. 

Велика кількість українців за кордом це жінки з дітьми. Задля безпеки своїх родин та людей, за яких вони відповідальні, українці можуть залишатися за кордоном поки у них не буде впевненості у збережені життя та здоров’я в рідній країні. 

Вибір впав між Естонією та Іспанією

Якщо розглядати саме бахмутян, то у цьому випадку, мабуть, 100% від населення міста стали переселенцями. Крім того, ні зараз, ні в найближчому майбутньому людям не буде куди повертатися. Всі мешканці Бахмута фактично залишилися бездомними. 

Але навіть в цих умовах деякі бахмутяни приймають рішення повернутися з-за кордону в Україну. Ольга Перевозченко колись мешкала з родиною в Бахмуті. Вона мала роботу, бізнес, житло та бажання провести все життя у рідному місті. На жаль, повномасштабна війна змусила її кардинально змінити свої плани. З березня минулого року вона із сином перебралася в Естонію. Чоловік залишився боронити Україну від окупантів. За понад півтора року в іншій країні жінка знайшла гарну роботу, орендувала квартиру, почала вчити мову та облаштовувати своє життя там. Втім, наразі Ольга у процесі переїзду до України. Ми вирішили розпитати її про мотиви такого повернення та про те, як живеться вимушеним переселенцям в Європі. 

Ольга евакуювалася до Естонії майже з початку повномасштабної війни, чоловік залишився боронити Україну у складі ЗСУ

Джерело: надане героїнею

Читайте також: “Ми кажемо, що Бахмуту 460 років, а чим це довести? Нема будівель, немає нічого”: чому потрібно відбудувати історичне обличчя міста

Складністю для українців закордоном стає іноземна мова

Ольга розповідає, що перші три місяці адаптації до життя в новій країні їй було важко. Саме в цей період у неї з сином приходило поступово усвідомлення, що тепер вони живуть в іншій країні та що це не поїздка на два тижні, як вони думали на початку, а на суттєво довший період. Проте, місцеві мешканці активно допомагали їм та всім іншим українцям із житлом, оформленням документів, давали поради щодо налагодження побутових умов життя тощо. Проте, найбільшою проблемою був мовний бар’єр. Ольга вчила мову і розповіла, що естонська зовсім не схожі на жодну зі слов’янських мов і є дуже складною. 

Проте за весь цей час Ольга приїжджала в Україну. Перша поїздка була аж за 8 місяців після приїзду в Естонію. Першочерговим її бажанням було зустрітися з чоловіком, адже він весь цей час був на передовій. 

Дорога додому: з якими труднощами бахмутянка зустрілася при поверненні додому?

Ольга розповіла, що після довгого перебування в Європі, поїздки в Україну ставали складнішими. Адже все яскравіше відчувалася різниця у якості життя. Бахмутянка наводить приклад із побуту. Якось,  коли вона приїздила на зустріч з чоловіком до Полтави, довелося  їхати в маршрутці з отвором у підлозі, з якого виднівся асфальт. Тоді вона не могла повірити, як можна було випустити такий транспорт на маршрут та як можна не поважати людей настільки, щоб їх ставити в такі умови у громадському транспорті.

Ользі подобалася якість життя за кордоном, але постійно сумувала за Україною

Джерело: надане героїнею

Попри те, рішення про повернення до України вони з сином прийняли, адже чоловіка перевели на службу у тилу. Тому родина вирішила жити разом. 

Найбільшою складністю після повернення Ольга вважає пошук роботи. Родина буде жити у невеликому місті, найближчі пропозиції роботи є за 150-200 км від нього, і навіть за цю роботу пропонують 8-10 тисяч гривень. Водночас оренда квартири коштує понад 5 тисяч гривень на місяць без врахування комунальних платежів. 

Родина думала над рішенням — мігрувати закордон після війни

Ольга визнає, що вже мала розмови з чоловіком щодо того, що вони з родиною можуть колись переїхати за кордон, коли це буде дозволено. Вони думали й про Європу, і навіть про Америку. Але це поки тільки розмови, адже невідомо, коли приблизно з’явиться така можливість. Хоча її чоловік має інвалідність та вже не може перебувати на передовій, він продовжує служити у ЗСУ та виконувати інші задачі у тилових місцях. 

Ольга також розповіла свій досвід спілкування в Естонії з переселенцями зі зруйнованих міст сходу та півдня. Багато з них не хочуть повертатися, адже їм просто немає куди. За час, який вони провели за кордоном, вони адаптовувалися, знайшли роботу, відправили дітей навчатися, вивчають мову. А в Україні замість їхнього дому залишилися тільки руїни.

Читайте також: Інклюзивне місто або як зробити Бахмут доступним для всіх після відбудови

Повернення в Бахмут: міф чи реальність

Для Ольги Бахмут був та є її рідним домом. Вона не хотіла переїжджати звідти. Тому на питання про те, чи повернеться вона туди, жінка відповідає ствердно. 

Ольга з родиною хотіла б повернутися додому у Бахмут, але вже немає куди повертатися

Джерело: надане героїнею

У відбудову Ольга вірить, але навіть за позитивними прогнозами, після перемоги на розмінування потрібно близько 5 років, а на відбудову ще більше. Тоді вже її чоловіку, наприклад, буде за 60. Вона не знає, чи вистачить у них сил відбудувати своє життя у місті, коли це буде можливо. 

Зрадники та прихильники росії  непокоять тих українців, які хочуть  повертатися в Бахмут

Ще одним фактором, який хвилює Ольгу, є зрадники, які можуть спокійно продовжувати жити у Бахмуті після нашої перемоги. Адже після звільнення міста у 2014 році, багато людей, які з радістю допомагали окупантам, продовжували своє спокійне життя у місті. 

Чоловік Ольги довгий час захищав саме Бахмут і на своєму досвіді стикався із випадками, коли через місцевих навідників гинули його побратими. Тож, Ольга схиляється до того, що якщо не буде якісно проведеного процесу перехідного правосуддя, то родині було б важко майбутньому жити в місті, де на спокійно існують зрадники України. 

Читайте також: Зрадники з Бахмута: на що чекали «ждуни» в місті та про що розповідають?

Фото: «Бахмут. IN.UA»

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Військовослужбовець Сергій Сергієнко на позивний “Маджахед”, чиє фото з Бахмута свого часу порівнювали з кадрами Другої світової війни, загинув 7 березня 2026 року поблизу Озерного на Донеччині. Він пішов добровольцем захищати Україну у 2022 році й залишався у війську навіть тоді, коли стан здоров’я вже не дозволяв виконувати бойові завдання так, як раніше. 14 серпня, через 160 днів після його загибелі, його дружина Олена розповіла Бахмут IN.UA, яким Сергій був у житті — принциповим, прямим, турботливим і готовим допомагати іншим. Сьогодні вона продовжує волонтерити, допомагати військовим і переселенцям, та працювати над тим, щоб пам’ять про чоловіка залишилася для його дітей, побратимів і людей, які знали його лише з фотографій та історій.

“Він був моєю людиною цілком повністю”

Сергій пішов до Збройних сил України добровольцем у 2022 році з початком повномасштабної війни. Олена розповідає, що він служив у 25-му окремому стрілецькому батальйоні, а потім його перевели до 53-ї окремої механізованої бригади. Останні місяці служби були для нього складними. Через стан здоров’я Сергій уже не міг виконувати бойові завдання так само, як раніше. За словами Олени, його організм був виснажений, а також він мав проблеми зі здоров’ям.
Попри це, можливість залишити військо не стала для нього причиною повернутися до цивільного життя. Олена згадує Сергія як про світлу людину, яка не боялася говорити те, що думала. Він не уникав суперечок і завжди відстоював власну позицію. Так і отримав свій позивний “Маджахед”.

“Найбільше він мені запам’ятався, тим, що він завжди говорив все, що думав, він не був зручним, завжди відстоював свою позицію, він був принциповий, характерний, стійкий, мужній і впевнений в собі, він завжди мені допомагав, Сергій був моєю підтримкою та опорою, завжди підіймав мені настрій і він був моєю людиною цілком повністю”, — згадує його дружина.

Сергій з Оленою постійно залишалися на зв’язку. Вони одружилися у 2022 році, а до цього певний час спілкувалися та поступово створювали власні звички. Однією з них було ранкове побажання доброго дня, пригадує дружина полеглого і додає, що Сергій цікавився найменшими деталями її життя — що вона їла, що вдягала, куди йшла та який мала настрій.

Навіть перебуваючи на позиціях, Сергій намагався зберігати цей зв’язок. Коли не мав можливості говорити наживо, записував для Олени відео, а згодом, коли з’являвся зв’язок, вони обмінювалися ними. Олена згадує, що у цих відео могли бути зовсім буденні речі, наприклад, розповідь про подаровані волонтерами речі. Саме такі деталі, за її словами, допомагали їм залишатися близькими навіть на відстані.

Доброволець, який залишився у війську до останнього

18 січня 2023 року Сергія поранили на Бахмутському напрямку, з тіла чоловіка витягли 40 осколків. Весь шлях поранення з ним була Олена. Попри травму, Сергій вирішив повертатися до війська. Згодом через стан здоровя чоловік вже не міг виконувати бойові завдання.

“Попри можливість залишити Збройні Сили України і жити мирне життя, він залишився в ЗСУ, і він до останніх секунд, до останнього подиху серця був вірний своїй Україні, так як і пішов він добровольцем в ЗСУ. От з принципами так він і загинув”, — ділиться у розмові Олена.

Принциповість Сергія, за словами дружини, була помітна і серед побратимів. Він міг бути незручним для інших, коли бачив проблему або не погоджувався з рішенням, але водночас не уникав відповідальності за свої слова.

Водночас Олена говорить про нього як про людину, яка багато віддавала іншим. Сергій міг подарувати побратиму інструмент, рукавиці, ніж, плоскогубці, футболку, кепку чи дощовик — будь-яку річ, яка могла стати комусь у пригоді.
Для нього було важливо залишати після себе спогад.

Мрії, які Олена продовжує здійснювати

За словами Олени, їхнє спільне життя було коротким, проте пара мало багато простих планів. На жаль, один їм так й не вдалося здійснити, разом вони мріяли поїхати на відпочинок. Пара домовилася востаннє, що коли Сергій вийде з позицій, то Олена вибере довгоочікуване місце для відпустки, але з тих позицій Сергій так й не вийшов. Вони хотіли ремонтувати будинок, облаштувати територію біля нього, висадити квіти, зробити місце для відпочинку. Після загибелі чоловіка Олена продовжує здійснювати ці плани, як би важко їй не було.

“Наші мрії, про які ми говорили разом, знаєте, я їх досі втілюю в життя. Ми хотіли ремонт, також Сергій хотів біля будинку, щоб були гарні квіти та також щоб був красивий ландшафт. Я це зараз втілюю. Також він хотів, щоб в нас біля паркану були миготливі ліхтарики, щоб це була зона комфорту, де можна було винести, просто шезлонги, щоб позасмагати, розпалити мангал і жарити шашлики. Це все в проєкті зараз, бо я хочу зробити все, що він не встиг”, — ділиться Олена у розмові.

Після поховання Сергія, Олена продовжила волонтерити. Вона допомагає військовим і переселенцям та каже, що не хоче відмовлятися від життя, яким жила останні роки. За її словами, обіцянку продовжувати підтримувати військових вона дала Сергію вже після його поховання. Олена говорить, що допомога іншим стала для неї способом знаходити сили рухатися далі:

“Після поховання чоловіка у мене був пригнічений стан. Але в нього на могилі на другий день, коли ми йому несли сніданок, я пообіцяла Сергію, що я не залишу хлопців. Я підтримуватиму хлопців. Поки не закінчиться війна, я знайду собі сили”.

Вона додає, що не хоче припиняти те, що раніше її наповнювало. Підтримка військових, допомога переселенцям, яку видають вже 5 рік завдяки підтримці Ukraine Trust Chain та благодійного фонду “Вільні Люди, Вільна Країна”, а також допомога тваринам залишаються частиною її життя.

“Я в будь-якому випадку надалі підтримуватиму і переселенців, і військових, шукатиму сама від себе, що зможу робитиму. Не зупинюсь, бо я цим жила. І цим я живу далі. Я не хочу обірвати те, що мене наповнювало. Бо ця підтримка хлопців, вона, знаєте, як такий приємний післясмак, емоції і радощі всередині себе, що ти щось зробив. Тобто для мене це велике наповнення”, — каже Олена.

Пам’ять про Сергія, яку Олена хоче зберегти

Щодня о дев’ятій ранку Олена разом з іншими небайдужими людьми виходить на хвилину мовчання та вшанування загиблих захисників. Вона говорить, що це стало для неї важливою частиною життя після смерті чоловіка. Водночас Олена працює над тим, щоб зберегти пам’ять про Сергія не лише у власному житті. Вона хоче, щоб у школі, де він навчався, з’явилася пам’ятна табличка, планує встановити табличку на Хрещатику на Алеї Слави, оформити пам’ятник та QR-код із фотографіями й відео. Також вона замовила книгу “Пам’ять в обличчях”, у якій буде історія Сергія.

“Розумієте, я все це маю зробити гідно, достойно, так, як він того заслуговує, бо він віддав найдорожче, тому я не можу зараз скласти руки. Хочу передати книгу “Пам’ять в обличчях” в музей, щоб була увіковічена історія пам’яті Сергія, і щоб це було задокументовано, щоб про нього пам’ятали, і знали, що був такий військовий, можливо, діти потім в книжках бачитимуть його фото”, — пояснює дружина Сергія.

Коли Олена говорить про те, що хотіла б залишити людям у пам’яті про Сергія, вона насамперед згадує його мотивацію захищати Україну. За її словами, Сергій говорив, що пішов на війну за майбутнє України та за дітей, які мають жити на своїй землі.

“Я хотіла б, щоб вони знали, що кожен військовий, який туди йшов, він йшов за майбутнє, Сергій говорив так: “Я йшов за майбутнє України, я йшов за дітей, щоб сюди не прийшли вороги, і не скривдужвали їх, і не жили тут, бо це земля саме українського народу, і саме наші жінки, наші діти тут мають жити”, — згадує Олена.

Олена згадує і фразу, яку Сергій сказав їй особисто: “Моя мама мені дала життя, а твоя мама дала мені сенс життя”.
Для неї ці слова залишилися одним із найважливіших спогадів про чоловіка. Олена хоче, щоб Сергія пам’ятали не лише як військового, а як людину, яка була здатна допомогти незнайомцю. Вона розповідає, як одного разу Сергій почув у таксі, що дитина просить батька увімкнути генератор через відсутність електрики. Він просто залишив гроші на морозиво для дівчинки:

“І він таким лишається, він далі живе в моєму серці, поки я про нього говорю, поки я про нього дбаю, і він завжди житиме, і завжди лишиться в моєму серці, і серці тих людей, з ким він був знайомий, і навіть просто хто його не знає, але бачили його фото, і чули його історії, наскільки він відважно стояв, стримував ворога, і жив в тих умовах, в яких просто нереально жити серед води, холоду і морозу”.

Для Олени турбота про пам’ять Сергія стала продовженням їхнього спільного життя. Вона ремонтує будинок, який вони планували облаштувати разом, продовжує допомагати військовим і переселенцям. Нижче Олена переказує одну з їх звичайних розмов, яка лишилася в її пам’яті.

***

Cергій лишився в мені назавжди, в наших звичках, в моєму характері, в стійкості до випробувань долі, в ранкових сніданках, тепер я їм індюшку та творог, (він просив) менше шоколаду, в розмовах “тільки наших по дитячому”

……. Я питала: що ти мені ще не казав. А він: ще не казав?!
А я кажу: ні
Він дивиться на годинник і каже о 9:45 я тебе кохаю
Я відповідаю : я тебе сильніше
А він: я знаю.

І це був тільки наший такий короткий діалог по дитячому і так просто. Здається за ці роки ми проговорили кожну хвилину часу це одне одному Він назавжди для мене Кошеня, для хлопців Маджахед , для дітей батько, син і брат.

Читайте також:

“Я зі своїми хлопцями буду до кінця”: яким запам’ятали загиблого на фронті поліцейського і воїна з Бахмута Андрія Пугачова

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Бахмутянка Альона Стрющенко понад 10 років життя присвятила роботі з дітьми. У рідному Бахмуті вона працювала в дитсадку “Зірочка”, де була вихователькою з фізичної культури та вела гурток хореографії. Паралельно з цим пані Альона була хореографкою циркового колективу “Галактика” в Народному домі. Роботу з дітьми жінка відновила у Краматорську, куди переїхала після повномасштабної війни. Тут вона працює хореографкою і тренеркою в місцевій студії.

Про життя в Бахмуті, захоплення танцями і відновлення роботи у Краматорську Альона Стрющенко розповіла редакції Бахмут IN.UA.

Альона Стрющенко про життя в Бахмуті

Альона Стрющенко народилася і виросла в Бахмуті. У 2013 році закінчила Артемівське педагогічне училище (нині — Бахмутський педагогічний фаховий коледж) за спеціальністю “Фізичне виховання”. Також отримала додаткову спеціалізацію з хореографії.

Отримавши профільну освіту, пані Альона влаштувалася у дитячий садок №27 “Зірочка”. Там вона була вихователькою з фізичної культури та вела гурток хореографії.

“З 2015 року я працювала у садочку “Зірочка”. Там вела гурток хореографії, і діти під моїм керівництвом брали участь у місцевому конкурсі “Маленькі зірочки Бахмута”, де завжди отримували дипломи, були у своїй категорії перші. Ми добре виступали і наших дітей завжди відзначали”, — згадує Альона Стрющенко.

Паралельно з роботою в дитсадку пані Альона працювала в Народному домі. Там вела хореографію для народного циркового колективу “Галактика”. Примітно, що в дитячому віці Альона сама була вихованицею цього колективу, а згодом стала викладачкою для дітей.

“Я з дитинства любила танцювати, ставити якісь номери, щось вигадувати. Тобто, змалечку була дуже активною. У дитинстві я займалася в цирковому колективі “Галактика”. Там я зрозуміла, що це моя стихія. І коли я отримала освіту, мені було дуже приємно, що моя тренерка запропонувала допомагати їй і працювати в колективі хореографкою. Я ставила постановки циркових номерів. Також ми часто ходили на вистави, коли до Бахмута приїжджали цирк “Кобзов”, цирк-шапіто. Діти там могли подивитися, як виступають справжні артисти. До речі, є діти з нашого колективу, які в подальшому стали виступати в цирку”, — розповідає Альона Стрющенко.

Переїзд з Бахмута і життя у Краматорську

Пані Альона мешкала в Бахмуті з родиною і сином до листопада 2022 року. Рішення про виїзд ухвалили після прильоту поруч з їхнім домом. Коли в місті було неможливо залишатися, жінка з сином і батьками вирішила їхати до Краматорська.

“Як і всі, ми сподівалися повернутися скоріше додому. Думали, що це божевілля скоро закінчиться. Тому, чесно кажучи, не хотіли виїжджати кудись далеко. Та і дуже я люблю нашу Донецьку область. Я вірю, що вона вистоїть”, — каже бахмутянка.

Перший час після переїзду Альона Стрющенко продовжувала працювати в дитячому садочку “Зірочка”. Заняття для дітей продовжували в онлайн-форматі. Але згодом дошкільний заклад припинив роботу. Відтоді бахмутянка розпочала пошук роботи у Краматорську.

Пані Альона згадує, що близько року не могла знайти нову роботу, адаптація проходила важко. Та згодом їй вдалося професійно реалізуватися.

“У 2023 році я стала працювати у приватному садочку хореографкою. Мені це подобалося, оскільки робота з дітьми — це моє. А у 2024 році випадково побачила рекламу в Instagram, що студія “Грація” шукає дитячого тренера. Я пройшла співбесіду і почала працювати там. Хоча я хвилювалася, бо робота саме на студії — це трохи інший формат. Але мені було дуже цікаво, а ще великий досвід роботи з дітьми допоміг”, — розповіла тренерка.

Згодом студія припинила роботу в Краматорську через безпекову ситуацію.

У 2025 році Альона Стрющенко влаштувалася у студію Oxygen. Рік вона вела групу з акробатики і черлідингу для дітей від 3 до 6 років. Але згодом і ця студія вирішила виїхати з міста.

Тоді тренерки і хореографки, які залишилися у Краматорську, вирішили самостійно орендувати приміщення і продовжити роботу. Вони заснували власну студію Sport.Space.

Танці у студії Sport.Space

Сьогодні Альона Стрющенко працює у студії Sport.Space і веде дві групи: Baby Dance 3+ (сучасні танці та акробатика для дітей) і стретчинг для дорослих.

Тренерка каже, що танці і заняття в залі допомагають відволікатися від поганих новин. Про це їй кажуть клієнти. А сама Альона стверджує, що своєю роботою має на меті надихати на турботу про своє тіло.

“Зараз такий складний час для всіх нас. І я вважаю, що саме тренування може бути, як свого роду терапія. Мене дуже тішить, коли я чую, що мої клієнти задоволені і рекомендують мене як гарного тренера. Вже рік, як я веду тренування зі стретчингу, і дівчата дуже задоволені, завжди кажуть мені: “Альоно, дякую, що у нашому місті є такі тренування, бо вони допомагають відволікатися”. Я завжди всім кажу, що треную з любов’ю. І вважаю, що тренер повинен жити своєю справою і надихати людей ставати краще, любити своє тіло і піклуватися про себе”, — каже бахмутянка.

Особливо цінно для тренерки — давати можливість розвиватися дітям. Заняття танцями допомагають дітям соціалізуватися, коли вони переважно вчаться онлайн.

“Я дуже рада, що можу дати, в першу чергу дітям, можливість трохи відволіктися. А ще дуже важливо, що на заняттях вони можуть спілкуватися з однолітками. Діти не замкнені, вони розвиваються і соціалізуються. І мені дуже приємно, що я даю позитив у їхню буденність”, — каже Альона Стрющенко.

На сьогодні, за словами тренерки, кількість відвідувачів у студії зменшилася. На це впливає воєнна ситуація, адже все більше родин ухвалюють рішення про виїзд.

Сама Альона каже, що теж задумується про виїзд, але поки ситуація дозволяє, залишатиметься у Краматорську.

Чи проводять заняття з танців у Краматорську

Сьогодні студія Sport.Space, у якій викладає Альона Стрющенко, продовжує роботу. Зали облаштовані у підвальному приміщенні, щоб убезпечити клієнтів. За словами Альони, безпеці тут приділяють особливу увагу. Також у студії є всі необхідні умови, обладнання та світло.

Зараз Альона Стрющенко веде набір дітей від 3 до 7 років на заняття з танців. На тренуваннях діти вчать сучасні стилі хореографії, елементи акробатики та займаються загальним фізичним розвитком.

Дівчата та жінки також можуть записатися до Альони на тренування зі стретчингу.

Якщо ви мешкаєте у Краматорську і хочете записатися на тренування, пишіть Альоні Стрющенко в Instagram або телефонуйте за номером: +380 (50) 821 0410.

Сподобався матеріал? Ми створюємо такі тексти завдяки підтримці наших читачів. Приєднуйтеся до спільноти Бахмут IN.UA — це допомагає нам і надалі розповідати історії людей, документувати події та працювати для бахмутян. Стати учасником спільноти.

Читайте також:

• Як бахмутянка Мирослава Ткаченко розвиває кануполо для дітей у Києві
• Бахмутська студія Art Life відновила роботу в Болгарії та підкорила міжнародне журі
• Двічі починала все з нуля: історія бахмутянки Лади, яка відкрила власний манікюрний кабінет у Києві

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!