Нещодавно ЮНЕСКО випустила звіт, в якому зафіксували руйнацію або знищення 274 культурних об’єктів в Україні протягом повномасштабного вторгнення. Найбільше таких об’єктів було в Донецькій області, там їх кількість склала 78. Але слід звернути увагу, що ці цифри не є кінцевими, адже доступу до тимчасово окупованих територій немає. Кожна з цих будівель має довгу історію та несе культурну цінність для громад та для країни в цілому. Наша редакція поспілкувалася з істориками та урбаністами щодо того, як може виглядати процес відновлення історичної та культурної спадщини у Бахмуті. 

Бахмут.IN.UA вже неодноразово писав про те, як росіяни знищують у місті історичні пам’ятки. Нещодавно у мережі з’явилися кадри знищеної Свято-Миколаївської церкви, яка була одним з найдавніших храмів на Донеччині.

Ще минулого року окупанти знищили майже 100-річний Палац Культури у центрі міста, Бахмутський коледж транспортної інфраструктури, над яким у листопаді 1917 року вперше у Донецькій області підняли український прапор з нагоди утворення УНР та багато інших будівель. Наразі візія відбудови Бахмута після деокупації та перемоги тільки розробляється.

Ми вирішили розпитати історика, дослідника історії розвитку промисловості Бахмутського району Григорія Соколовського та пам’яткоохоронця, експерта ГО «Центр розвитку міст» Дмитра Перова про те, чи має бути місце у цій візії для історичних пам’яток та їх відбудови. 

Чому важливо відновити історичні пам’ятки

З урахуванням ступеня руйнації інфраструктури міста, може здатися, що питання навіть потенційної відбудови історичних пам’яток є в пріоритеті. В цьому питанні є дві складові. По-перше, згідно з Гаазькою конвенцією 1954 року, руйнування об’єктів культурної спадщини є воєнним злочином. По-друге, знищення історичних об’єктів є частиною тактики війни окупантів.

Таким чином, росія намагається знищити не тільки наше теперішнє та майбутнє, але й минуле. За століття фізичної та ментальної окупації, росіяни постійно намагалися переписати нашу історію, вкрасти її та привласнити собі. Знищення історичних пам’яток це чергова спроба продовжити таку тактику. 

Росіяни знищують історичні будинки не просто так

Дмитро Перов, який працює у сфері охорони пам’яток, каже, що одна з цілей росіян – знищення історичного контексту в Україні. Ігнорування історичних пам’яток під час відбудови буде свідчити про те, що окупанти досягнули її.

Вони це вже робили неодноразово. Одним з показових прикладів є Калінінград, до 1946 року – Кенігсберг. Коли росіяни прийшли туди, вони намагалися максимально знищити історичний зв’язок цих земель з іншими державами та побудувати на тому місці середньостатистичне російське поселення, яке б нічим не відрізнялося від інших населених пунктів росії. 

Важливість збереження культурної спадщини й пам’яток – це якраз збереження цих опорних точок, оцієї спадковості поколінь, коли ти можеш простежити по забудові, чи по якимось пам’яткам, будівлям, яким було твоє місто раніше в ту чи іншу епоху, пояснює Дмитро. 

В 1951 році в окремих регіонах Польщі був голод, в цей час стартувала відбудова

Якщо говорити про збереження та відбудову історичних пам’яток загалом, то в Україні громади вигадали багато способів це зробити. Наприклад, у Львові та Києві такі об’єкти обкладалися мішками та іншими матеріалами, які допоможуть зберегти пам’ятники, скульптури, мозаїки тощо від можливих обстрілів. Організація Aliph Foundation допомагає містам України зробити 3D моделі пам’яток архітектури, що допоможе їх відновити у випадку знищення.

Проте, в ситуації з Бахмутом ми говоримо про повне знищення міста, тому такі методи не допомогли б місту зберегти історичний спадок. У цьому випадку варто говорити про планування відбудови ледве не з нуля. 

Гарним прикладом є досвід Польщі після Другої світової війни. Цю країну руйнували німецька та радянська армії з самого початку війни у 1939 році. У результаті ступінь руйнації був величезним. За різними підрахунками тільки головне місто Варшава було зруйноване на 80%.

Проте, поляки вирішили відбудувати міста. Цікавий факт, відновлення історичних будинків у Польщі відбувалося з автентичних матеріалів. Тобто, такі об’єкти не тільки зберігали свій історичний зовнішній вигляд, але й були перебудовані з тих самих матеріалів, в яких вони існували до війни. 

Під час Другої світової війни, коли вже вся Польща була під окупацією, Варшава тримала оборону та не здавалася. Тому Гітлер наказав знищити це місто повністю, як помсту за спротив, пояснює Дмитро Перов. Рішення поляків відбудувати міста демонструвало те, що польська історія досі живе на цій території. 

Бахмутський дослідник Григорій Соколовський вважає, що буде складно в сучасних умовах перейняти досвід Польщі із використання автентичних матеріалів при відбудові. Бо цегла, з якої історичні об’єкти були зроблені вже не виробляється та відрізняється розміром від сучасної. Та її в такій кількості складно буде знайти. Адже мова йде не тільки про Бахмут, а про багато інших міст, де росіяни зруйнували пам’ятки архітектури. 

Креслення цих будинків буде складно знайти, навряд чи багато з них збереглося. Проте із сучасною якістю фотографій та відео можна буде відтворити первісний вигляд будівлі й без них, вважає Григорій.

Отже, наші експерти вважають, що концепція відбудови має обов’язково містити в собі відбудову історичних пам’яток.  Важливо не забувати свою історію та підтримувати наш зв’язок з нею.  В якому форматі це буде відбуватися наразі складно уявити, адже кінцевий стан цих будівель невідомий.

Проте, у світі є успішні приклади післявоєнної відбудови історичних об’єктів. Відбудова житла та інфраструктури має бути беззаперечним пріоритетом для держави. Втім, не варто забувати й про пам’ятки історії та культури, які є частиною нашої ідентичності. 

Фото: Бахмут.IN.UA

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм– підписуйтесь!

Делегація з Бахмутської громади стала учасником Міжнародної конференції з відновлення України, що стартувала 10 липня в Римі. Під час заходу міжнародним партнерам представили проєкт будівництва житла для бахмутян “Бахмут-Гоща”.

Про це повідомляє Бахмутська міськрада.

Проєкт “Бахмут-Гоща” представили в Римі

10 липня в Римі розпочалась Міжнародна конференція з відновлення України. До заходу долучились і представники Бахмутської громади. Їхня мета — представити бачення відновлення громади та налагодити партнерства для майбутніх проєктів, зокрема для реалізації проєкту “Бахмут-Гоща”.

На конференції представлено стенд Бахмутської громади. На ньому презентували проєкт “Бахмут-Гоща”, який передбачає побудову житлового кварталу для бахмутян на Рівненщині. У міськраді стверджують, що проєкт отримав гарний відгук від можливих інвесторів.

“Цей проєкт викликав зацікавлення серед потенційних інвесторів, донорів, а також представників українського та італійського бізнесу. Вдячні всім, хто підтримує нашу громаду в цей складний час, і переконані, що побудова житлового кварталу “Відродження” Бахмута стане символом відновлення всієї України”, — зазначають у міськраді.

Нагадаємо, що 20 червня селищні депутати Гощі передали земельну ділянку під будівництво житла для бахмутян. Її площа складає близько 6 гектарів. Право постійного користування ділянкою надали комунальному підприємству “Бахмутська житлова управляюча компанія”. Наступним етапом буде виконання проєктних робіт.

Читайте також:

• Бахмутська житлова управляюча компанія провела першу закупівлю на роботи в Гощі
• Бахмут-Гоща: перспективи побудови житла для ВПО. Розпитали у влади Бахмута й Гощі
• “Бахмут-Гоща”: хто може отримати житло, яке планують будувати для бахмутян, та чи буде воно в Баришівці

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

24 червня 2025 року відбулася важлива онлайн-зустріч “Студії Сходу: дизайн мислення для планування повоєнного належного врядування і людиноцентричного відновлення”. Її учасники, це представники влади, громадського сектору, фахівці з розвитку регіонів, вони зібралися, аби поговорити про найважливіше: як відновити наш Схід, коли прийде мир і як з людьми працювати вже зараз. І головне, про що всі говорили, без людей не буде відновлення та розвитку. Саме люди — це основа Донеччини й Луганщини. І саме про них ми маємо думати в першу чергу, навіть зараз, коли частина територій досі окупована. Міжнародний Фонд “Відродження” підтримує ці зусилля, бо знає: майбутнє починається зі збереження памʼяті, з поваги до кожної долі, до кожного голосу, який звучить за Схід.

Примітка. Онлайн-зустріч відбулася в межах проєкту “Посилення спроможності активістів українського Сходу впливати на процеси відновлення регіону ( II фаза)  ” за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”, який реалізує ГО “Асоціація Відродження та розвиток” у співпраці з консорціумом організацій ВГО  “Асоціація сприяння самоорганізації населення”, ГО “Центр політико-правових реформ”, ГО “Громадська ініціативи Луганщини”.

Збереження людського капіталу в регіонах

Наталія Гришина, начальниця управління зведеного аналізу та стратегічного розвитку Департаменту економіки Донецької ОДА пояснює, що стратегічне планування в нашій державі є семирічним. Наразі триває другий стратегічний цикл, який розпочався з 2021 року, він триватиме до 2027 року. Донецька облдержадміністрація розробила стратегію розвитку на цей період протягом 2019 та 2020 років. Вже тоді на території області були бойові дії. 

“Якщо вся країна на той час планувала свій подальший розвиток, то ми вже з вами боролися з тим, що є, з бойовими діями, з її наслідками. Основна мета була визначена – це збереження людського потенціалу регіону. Документ намагалися зробити максимально людиноцентричний. Ми казали, що якщо нам вдасться зберегти наш потенціал саме людський, то в регіонах буде майбутнє”, — каже Наталія Гришина.

Пріоритетами у цій стратегії серед вікової категорії була визначена молодь саме, бо відтік молодих людей, додає пані Наталя, був шалений. Вчорашні випускники вступали до університетів у інших містах, а відтак додому вже не поверталися. 

“Тому ми шукали способи максимально наситити життя на території регіону, залишити молодь, але 2022 рік все змінив”.

Сценарії розвитку та цілі для Донецької області

На початку 2025 року провели роботу з оновлення стратегії Донецької області, де визначили чотири потенціальні сценарії розвитку.

• Перший – оптимістичний – це деокупація території, повернення земель в першу чергу, бізнесу, людей;
• Песимістичний  (протилежний) – це сценарій, коли окупована або частково територія або вся;
• Базовий сценарій, який вбачає, що на території області продовжуються бойові дії, але з фіксуванням лінії фронту, в таких умовах є можливість розвивати регіон, або ж стабілізувати його життєві цикли;
• Інноваційний сценарій – це коли є завмирання, проте в цих умовах є залучення коштів, і дії спрямовані саме на розвиток. 

За основу був прийнятий базовий сценарій і визначені пріоритети, це ефективне управління, управління в громадах, управління в регіоні й подолання наслідків бойових дій. 

Друга стратегічна ціль, яка найбільш пріоритетна й наскрізна наразі – це збереження розвитку людського капіталу. Вона передбачає роботу і надання послуг як для населення, яке залишилося на території області, так й для населення, яке виїхало та проживає в різних регіонах. Пріоритетом є підтримка військових та їх родин, кажуть у ДОН ОДА, а також, це люди з інвалідністю, люди старшого віку та інші категорії. Серед викликів які бачать й громадськість й влада – це повернення людей до регіону, коли будуть дозволяти безпекові фактори. 

Третя стратегічна ціль, яка була визначена – це стабілізація економіки як основа для воєнного відновлення, пояснює Наталія Гришина.

“Ми не зважилися означати розвиток економіки, бо стратегічний період закінчується вже за два з половиною роки, і ми поки що про розвиток не говоримо. Говоримо про стабілізацію, щоб закласти основу для подальшого відновлення”.

Зв’язок з людьми

Ігор Куденко, представник Департаменту економічного розвитку та зовнішньоекономічної діяльності Луганської ОДА поділився своїм баченням щодо людиноцентричного підходу.

“Фактично ми єдина область, яка повністю перебуває в екзилі. Це стосується і громадян, і місцевого самоврядування, і бізнесу, і органів державної влади. На період до 2027 року включно у нас буде діяти стратегія, яку ми будемо реалізовувати до моменту деокупації. Ця стратегія буде містити два великих блоки. Йдеться про підтримку комунікації з тимчасово окупованими територіями, а також збереження регіональної ідентичності на підконтрольній території”, — пояснює Ігор Куденко.

Пан Ігор у розмові наголошує й на іншій проблемі, це — відсутня державна стратегія і державна політика щодо того, як ми будемо діяти на деокупованих територіях. Йдеться про питання правосуддя перехідного періоду.

“Без цього питання ми не до кінця розуміємо, який людський капітал на момент деокупації залишиться на деокупованих територіях. Поки ми не зможемо тимчасово окупованим територіям однозначно і зрозуміло пояснити, хто за які дії і яку відповідальність понесе після деокупації, ми не можемо прогнозувати міграційні процеси, які за собою нестиме процес деокупації. Насправді серйозно за цим напрямком, мабуть, працює тільки Кримський офіс, тому що вони розробляють стратегії по Криму, вони напрацьовують практичні пропозиції”, — ділиться представник Луганщини.

Потреби різної цільової авдиторії

На думку спікера питання людиноцентричності має також визначити: “А яких людей ми ставимо в центр?”. Чи це люди, які виїхали за кордон, чи людей, які були завезені на окуповані території, чи можливо діти, які народилися на ТОТ?

“В кожної з цих категорій, про які ми зараз говоримо, в них є свої потреби, страхи, і вони всі потребують, як мені здається, окремих підходів. Тому питання це дуже складне, і все ж таки, я думаю, що починати потрібно з правосуддя перехідного періоду, щоб ми змогли пояснити тим людям, які на ТОТ, що буде відбуватись після деокупації. Якщо ми зможемо створити такі умови, то, я думаю, повернуться і луганчани, й приїдуть до цих регіонів і люди, які не мають історичного зв’язку з Луганщиною”.

Інна Заблодська, професорка та представниця “Інституту економіко-правових досліджень імені В.К. Мамутова НАН України” додає, що зараз є багато прикладів, коли у суспільстві говорять про те, навіщо потрібно зберігати філії чи інші установи Донеччини, чи Луганщини, якщо ці регіони практично окуповані. Тому важливо все ж відокремлювати ці регіони у контексті відновлення.

“Тобто різні такі думки звучать, вони не фахові, не професійні, але ми стикаємося в суспільстві. Навіть в Національній академії наук мені завжди закидають, якщо нема Луганської області, навіщо нам Луганська філія… Водночас я впевнена, що стратегічне планування розвитку наших територій або наших територіальних громад та регіонів, які знаходяться в таких ситуаціях, вони мають і повинні мати відмінності. Не можна планувати і говорити про те, що громада, яка розвивається у Львівській області, умовно кажучи, і наші громади, це майже одне те ж саме,

Розуміючи всі відмінності і відсутність системного підходу, може бути такий варіант і вихід, як розробка концепції ідентифікації Донецької та Луганської областей. Це документ, який не є обов’язковим, але мені здається, що якщо ми його підготуємо і будемо мати такий систематизований, упорядкований процес саме всіх стейкхолдерів, які дотичні до Донецької та Луганської областей. Так побудована людина, якщо вона не бачить візуально і не розуміє, що оці локалітети десь є, але вони розпорошені по всій країні, то вони вважають, якщо таких громад як таких територіальних немає, то чим вони займаються?”, — пояснює Інна Заблодська.

Як планувати залучення громад, коли ще немає рамки влади?

Роман Кисленко, аналітик громадської організації “Точка доступу” каже, що — одна з найважливіших таких фаз відновлення державності, це період після деокупації, коли на місце тотального контролю, дезінформації, мають прийти наші легальні, легітимні органи влади і ефективні механізми врядування. 

“З одного боку, ми маємо думати і говорити про залучення громад, громадян на звільнених територіях, тому що це також інструмент певної легітимації української влади, побудови довіри проти реваншизму. З іншої сторони, ми маємо розуміти, що поки не реалізовані всі завдання стабілізації, від очищення території до забезпечення базової безпеки, перехідне правосуддя, занадто рано чи не структуроване оце провадження участі може створити додаткові ризики політичні і безпекові”, — каже пан Роман.

Він додає, що найгірше в таких умовах, що можна зробити, це дистанціювати громаду, громадськість від процесу прийняття рішень. Спікер наводить приклад: в Косово в 1999-му році після деокупації майже два роки не було виборів, не було відповідних органів місцевого самоврядування, і тоді за підтримки Тимчасової Місія ООН у Косово створювалися громадські ради для вивчення потреб населення і планування відновлення. Організація економічного співробітництва та розвитку в своєму документі “Стани крихкості” вказує, що інклюзивна взаємодія є передумовою сталого управління після конфлікту.

Також ОБСЄ, аналізуючи досвід Балкан, дійшли висновку, що партисипація щодо проведення виборів дозволяє формувати соціальний контакт навіть у ситуації відсутності таких виборів.  

“Тому ми маємо думати, чи там буде можливість жителям громад брати участь у процесах прийняття рішень. І, наприклад, якщо держава вирішить йти шляхом утворення військово-цивільних адміністрацій у прифронтових громадах і в деокупованих, тоді можна говорити, що можуть утворюватися громадські ради при таких адміністраціях. Або певні платформи, які б обговорювали потреби, візії, планування відновлення саме відповідних громад. І також можливо використовувати діджиталізацію нашої цифрової платформи. До прикладу, в Колумбії, коли залучали громади переселенців після того, як був встановлений мир з революційною колумбійською армією, навіть попри те, що вони фізично не повернулись і не перебували у відповідних громадах”.

Довіра у контексті відновлення 

Наталя Петренко, заступниця голови “Асоціація ОТГ” погоджується з попередніми спікерами: 

“Без людей нам ніякі території не потрібні. Тобто, ми говоримо про країну, яка на нас напала, у них територій купа, але борються всі за людей, як не крути, за ментальність, за наші уми, за спроможних, за активних, за дієвих”.

Пані Наталя також є начальницею військової адміністрації місцевого типу, вона наголошує, що ці місцеві адміністрації утворюються частіше, бо лінія фронту рухається й ми втрачаємо території:

“І коли ми говоримо про алгоритм призначення, алгоритм збереження, вже з 2022 року є певні кроки, які показали свою ефективність, на яких можна зробити певні висновки. Там, де на територіях призначені місцеві голови, які були обрані, довіра, так би мовити, цього ком’юніті, вона збережена. Тому що, знову вертаючись до довіри, коли тобі телефонують з тої території, присилають відео і ми повинні це зберігати, повинні закарбовувати, повинні показувати, це фіксація і повна ратифікація всього, що відбувається. Якщо ми не будемо записувати й фіксувати це, то знову ж ми говоримо про те, що ми можемо далі понапридумувати й говорити про свою територію якимось міфофікованими фактами. Багато можу сказати, але, в принципі, завдяки роботі активістам і громадянському суспільству, і цим громадським організаціям з 2014 року, які невтомно на всій території України й по всьому світу говорять про українську Луганщину, я надихаюся цими людьми”.

Тетяна Кірілова, голова правління ГО “Громадська ініціатива Луганщини” підсумовує  — якщо не буде формування державної політики, то всі наші розмови про ідентичність і стратегічне планування і все інше, залишаться без ресурсів і без підтримки;  

“Тому підходи стратегічного планування для громад Луганської, Донецької області потрібні. Вони не мають бути, на потім, це про зараз”. 

Підбиваючи підсумки зустрічі, Олена Головкіна наголосила: найцінніше сьогодні — це люди, які об’єднуються довкола спільної мети. Саме завдяки небайдужим, з різних сфер, спільнот — формується бачення майбутнього. І це майбутнє народжується не у високих кабінетах, а в діалозі, в довірі, в присутності тих, кому справді болить і небайдуже.

Окрема вдячність звучала на адресу Міжнародного фонду “Відродження”, який з перших днів став поруч і підтримав не лише організаторів, а й широку спільноту людей, що працюють заради Сходу.

“Наше завдання — не лише аналізувати ситуацію, а й створювати сенси, шукати опору. Ми вже формуємо нормативну основу для майбутнього, і головне — ми готуємося. Ці зустрічі, лише початок. Попереду ще багато роботи. Але завдяки згуртованості, взаємній повазі та підтримці ми зможемо створити той фундамент, на якому знову постане жива, сильна, гідна Донеччина та Луганщина”.

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!