У 2019 році вчителька української мови Христина Шевченко зі своїми учнями поїхала до Маріуполя на навчальну програму — там дітей навчали писати бізнес-проєкти. Для активної молоді з невеличкого селища Нью-Йорк ця подія стала знаковою. Діти повернулися додому, а вже наступного ранку в суботу Христина отримала повідомлення від школярів з пропозицією створити осередок для молоді, де дівчата й хлопці зможуть робити щось цікаве для себе. Так й почалася історія, яка об’єднала десяток активних молодих людей з Нью-Йорка у одну спільноту.

Нью-Йорк — селище на Донеччині

У 2021 році у селищі Нью-Йорк проживало близько 10 тисяч людей. Тут всі один одного знали, а за кілька кілометрів можна було побачити лінію розмежування. В громаді була школа та дитсадок, а в школі №17 працювала наша головна героїня Христина Шевченко.

Вона — вчителька української мови та літератури, голова ГО “Ініціативна молодь українського Нью-Йорка”. Зараз вчителька в евакуації, але навіть так вона змогла згуртувати молодь, зараз долучилась до команди, яка продовжує справу письменниці Вікторії Амеліної.

Христина евакуювалася у лютому 2022 року, ще до початку повномасштабного наступу. 

У те, що може початися велика війна, вірилося слабо, пригадує дівчина. 

“Ми були звичні до війни, ми ж жили там. Ну, в принципі, як і всі люди зі Сходу, так, жили при війні з 14-го року”.

Діти все розуміли та усвідомлювали — з ними пані Христина часто говорила про росіян та війну, яку вони почали проти України в 2014 році. Дівчина також мала свій клас, де була керівником. Цих дітей вона взяла з 5 класу й провела їх аж до 9. На жаль, замість звичайного випускного діти зі школою прощалися онлайн, адже в цей час росіяни руйнували їх рідний дім.

“Зараз завдання кожного вчителя – озброїти дитину таким чином, щоб ми більше не зазнавали ніяких втрат людських. Як фізично, так і морально. Щоб не було сумнівів, чи правильно робить Україна, що таке Україна, хто такий громадянин України. Це задача і вчителів, і батьків в тому числі”, — розмірковує співрозмовниця.

Евакуація до Києва

Попри те, що у повномасштабну війну нью-йоркці не вірили, Христина Шевченко поїхала. З собою вчителька взяла невелику валізу з речами — думала, що їде на два тижні. Заодно й з давніми знайомими б зустрілася, пригадує дівчина. Зі столиці вона поїхала до друзів у село. 

У перший тиждень повномасштабного вторгнення росіяни пішли на Київ, але навчання у дітей Христини продовжувалося. Уроки вчителька вела онлайн, а школярі до цього вже були звиклі ще з часів COVID:

“Ще до війни я проводила класні години, де дітям все пояснювали, що це тягнеться ще з часів козацтва. Росія завжди себе вела не досить добре до українців, наш народ зазнавав гніту від Російської Федерації, від росіян, від “русского міра”. Тож, діти не мали питання “чому?”, діти мали питання “навіщо?”. Для чого в сучасному світі робити таке? Замість того, щоб щось створювати, розбудовувати свою державу, вони прийшли руйнувати іншу”.

Фестиваль Івана Купала в Нью-Йорку та мавіки для ЗСУ

Такі питання учні Христини Шевченко ставили неспроста. Навіть у своєму маленькому селищі молодь змогла створити свій осередок — а почалося все з Маріуполя 2019 року. Туди вчительку з дітьми запросили на навчальну програму, де вони вчилися писати проєкти. Ця ідея так сподобалася школярам, що по поверненні додому діти написали вчительці, аби вона зробила щось схоже.

Христина Шевченко стала головою ГО “Ініціативна молодь українського Нью-Йорка”, і діти отримали для себе хаб однодумців.

ГО працює й зараз, але якщо раніше діти влаштовували освітні курси та фестивалі на Івана Купала, то зараз ця молодь вже плете сітки, шукає мавіки, купує їх та відкриває збори.

Посмотреть эту публикацию в Instagram

Публикация от Бахмут IN.UA (@bahmutin.ua)

Але згуртувати молодих людей, зацікавити їх чимось — не легка задача, особливо якщо на перешкоді активностям стають ґаджети. Христині ще в Нью-Йорку вдалося це зробити завдяки вчителюванню. Один із її головних методів — це чесність у спілкуванні з дітьми, відкритість та рівність. Методика залякувань, яка була поширена серед радянських вчителів, аж ніяк не працює, каже дівчина.

Нью-Йоркський літературний фестиваль

У 2021 році у селищі Нью-Йорк провели осінній літературний фестиваль — це була ідея письменниці Вікторії Амеліної, яку вбили росіяни. Христина тоді також допомагала його організовувати. Молодь з ГО долучилася й до організації табору для дітей.

На початках планувався цей табір ще влітку, але після того, як російська ракета вбила Вікторію Амеліну, голову організації НЛФ, то табір перенісся на осінь. Христина разом з Ольгою Русіною, Катериною Михайлицькою та командою ГО організували табір для 14 дітей в місті Славському. У підготовку вчителька залучила й учасників ГО.

Цінувати починаєш, коли втратиш

Нью-Йорк практично щодня знаходиться під російськими обстрілами. Діти, які прожили тут все життя, зараз сумують за домом, каже вчителька. Часто це можна побачити саме в їх шкільних творах.

“Я пояснюю, що учні можуть писати на тему “Моє улюблене місто” не тільки про Нью-Йорк, а й про те, де вони зараз знаходяться. Діти загалом пишуть про Нью-Йорк, про бабусині двори, квіти, про друзів, ігри, про безтурботний час. Вони сумують, це видно.

Дітям потрібна мотивація. Ви маєте не просто пояснити якусь тему уроку — треба пояснити, де ці знання дитина буде застосовувати в повсякденному житті, для чого їй ці знання. І якщо мотивація слабка, то звісно, що дитина і тему уроку не засвоїть”, — наголошує педагогиня.

Але зараз вчителям потрібно знайти не тільки мотивацію для учня, але й зберегти її. Особливо складно робити це в онлайні. Діти перевантажені, бо кожен день сидять в гаджетах, але й вчителі мають велике навантаження, розмірковує у розмові пані Христина. 

Росія забрала у наших дітей нормальне дитинство. Замість перерв в школі, ігор з однокласниками та шкільних перепитій — вони вчаться в метро, спілкуються телефоном та сподіваються, що колись зможуть всі зустрітися поза екраном монітора.

Сьогодні середа, а в середу ми що робимо? Правильно, донатимо.

27-річний бахмутянин Євген зараз боронить Запорізький напрямок, а для того, щоб робити це ефективніше військовому та його побратимам потрібна машина. Євген закликає небайдужих долучитися до збору на автівку.

Киньте… pic.twitter.com/BaZG4iu83E

— Бахмут IN.UA (@Bakhmut_inua) December 26, 2023

Читайте також:

• Як мешканка Нью-Йорка Тетяна Красько допомагає вимушеним переселенцям жити спочатку
• З Бахмута до Азії: бахмутянка розповіла, чому в Тайвані беруть приклад з українців
• Як Європейський Союз допомагатиме Бахмуту. Репортаж з Євроради

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

На Донеччині нагородили переможців обласного конкурсу “Молода людина року-2025”. Серед нагороджених була і бахмутянка. Подякою Донецької ОДА нагородили Наталію Анісімову — членкиню молодіжної ради Бахмутської громади, вчительку Бахмутської ЗОШ №12. Під час повномасштабної війни вона налагодила ефективне викладання для своїх учнів в онлайн-режимі, а також розвиває молодіжні проєкти для громади.

Про свою викладацьку і громадську роботу Наталія Анісімова розповіла редакції Бахмут IN.UA.

Про життя до війни й евакуацію з Бахмута

Наталія Анісімова — педагогиня з Бахмута. Зараз вона викладає мистецтво і фізичну культуру, а також є педагогинею-організаторкою в Бахмутській ЗОШ №12. До цього бахмутянка також працювала в дитсадку №10 “Кристалик”.

“У школі я почала працювати з вересня 2021 року, незадовго до повномасштабного вторгнення. Тоді наша школа якраз відкрилась після великого ремонту, учні навчалися офлайн, все було чудово. Але, на жаль, потім ми перейшли у дистанційний формат”, — розповідає вчителька.

Понад місяць після початку повномасштабної війни Наталія Анісімова перебувала в Бахмуті. У квітні 2022 року вона, як тоді вважала, поїхала на недовгий час погостювати, але більше до Бахмута так і не повернулась.

“На той час я їхала просто в гості і сподівалася, що десь через декілька тижнів я, все ж таки, повернусь назад. Але сталося не так, як хотілося. Як виявилось потім, 11 квітня 2022 року став останнім днем мого перебування в Бахмуті. Зараз я проживаю в Дніпропетровській області”, — розповідає бахмутянка.

Як налагоджували роботу з учнями онлайн

Наталія Анісімова каже, вона дитинства мріяла бути вчителькою, адже любить працювати з дітьми, тому бажання піти з посади після евакуації в неї не було. Навпаки, вона шукала нові підходи до дітей, щоб зробити їхнє навчання цікавішим. Каже, що за ці роки зрозуміла: головне не місце навчання, а правильна комунікація з дітьми.

“Найголовніше для мене у роботі — це можливість бачити, як мої учні ростуть, розкривають свої таланти і розвивають свій потенціал. Мені дуже подобається з ними спілкуватися, адже вони такі щирі, креативні й в них дуже-дуже багато енергії, яку треба направити у правильний напрямок. Щоб процес навчання був корисним, перш за все, для учнів, на уроках ми постійно обмінюємось якимись ідеями, емоціями, і все це надихає мене і надає сил працювати далі”, — розповідає педагогиня.

Щоб налагодити роботу в нових умовах, пані Наталія опанувала нові цифрові навички, а також інтегрувала у навчальний процес різноманітні активності.

“Взагалі я вважаю, що для гарного навчання дітям треба не тільки опановувати теоретичні знання і старанно вчити навчальну програму, а й вміти відволікатись. Тому протягом навчального року ми проводимо різні челенджі і конкурси, щоб підтримувати інтерес учнів. Під час дистанційного навчання я отримала усвідомлення, що головне не місце, де ми знаходимось, а вміння підтримувати зв’язок з нашими дітьми та давати їм мотивацію і підтримку”, — каже Наталія Анісімова.

Саме баланс навчання і творчих активностей освітянка вважає ключем до високих результатів учнів. Дистанційний формат не став перепоною для дітей, тому вони гідно представляють свою школу і громаду на різних заходах.

“Серед мистецького напрямку можу виокремити міські конкурси “Кольори жовтня” і “Весняний настрій надихає”, де мої учні ставали переможцями. Також ми брали участь у Всеукраїнському дистанційному творчому конкурсі “Квітучі таланти”, де моя учениця Владислава Мальцева посіла третє місце. На мою думку, це вагомий здобуток. Також під нашим керівництвом команда “Екопатріоти” посіла перше місце в обласному етапі Всеукраїнського конкурсу “Земля — наш спільний дім”.

Якщо говорити про один з останніх вагомих здобутків, то під моїм керівництвом середній рій “Козацька слава” посів третє місце на обласному етапі Всеукраїнської дитячо-юнацької військово-патріотичної гри “Сокіл” (“Джура”). Ми потім мали змогу особисто поїхати на вишкіл, де зібралися команди-переможці з усієї Донецької області”, — розповідає про здобутки Наталія Анісімова.

Участь у Молодіжній раді

У 2024 році Наталія Анісімова долучилась до молодіжної ради Бахмутської громади. Каже, що її мотивацією є розвиток молодіжного руху та залучення дітей до активного громадського життя.

“Я вирішила стати членкинею молодіжної ради, бо мала потребу робити щось корисне для нашої громади, а особливо для молоді. Ми працюємо, щоб допомагати їм, розвивати їхні лідерські якості, і, відповідно, власні. Тут мені дуже допомагає моя основна робота, тому що я, як педагогиня-організаторка, вчителька мистецтва і фізкультури, знаю всіх активних і творчих дітей своєї школи. І можу долучити їх до конкурсів, які проходять не лише в нашій громаді, а й в області і навіть на всеукраїнському рівні”, — каже Наталія Анісімова.

Бахмутянка додає, що попри тимчасову окупацію громади, подібні молодіжні ініціативи мають продовжувати роботу, оскільки вони гуртують людей.

“Саме в руках молоді буде відновлення нашої країни, і нашого Бахмута. Тому дуже важливо дати їм зрозуміти, що навіть якщо зараз наше місто окуповане, то ми, як громада, все одно є. Так, ми розкидані по всій країні, дехто за кордоном, але ми об’єднуємось, підтримуємо своїх земляків. Тому, звісно, такі органи, як молодіжна рада, обов’язково повинні бути, щоб допомогти нашій активній творчій молоді розвинути свій потенціал”, — каже бахмутянка.

Наразі в фокусі молодіжної ради — розробка проєктів з психологічної підтримки і ментального здоров’я. Один із них вже реалізували у Кривому Розі.

“Для цього ми організували тренінги з навчання психологічної стійкості, залучали спеціалістів, які розповідали про ментальне здоров’я, давали поради щодо про спілкування дорослих і молоді. Відгук на цей проєкт був дуже позитивний”, — розповіла Наталія Анісімова.

У планах бахмутянки — продовжувати роботу з дітьми, а також впроваджувати нові проєкти для молоді Бахмута і Донеччини.

“Хочеться далі розвиватися в різних напрямках і не зупинятися на тому, що зараз є. Продовжуватиму працювати з дітьми, шукатиму нові цікаві формати навчання, щоб заохочувати дітей навчатися далі саме в нашій громаді і в нашій школі. Якщо говорити про молодіжні проєкти, то ми постійно обговорюємо нові ідеї. На першому плані, звісно, продовження роботи з психологічної підтримки молоді, адже це надзвичайно актуально в умовах повномасштабної війни. І також, оскільки я більш залучена саме у творчий і спортивний розвиток, то будемо розробляти й ініціативи, спрямовані на ці напрямки”, — поділилась планами Наталія Анісімова.

Нагадаємо, що зараз у школу №12 йде набір першачків. Умови вступу дізнавайтесь у нашому матаріалі.

Читайте також:

• “Бахмут — мій дім, де я росла й навчалася”: історія виховательки Ганни Акімової
• “На турнірі був фаворитом”: юнак з Бахмута переміг на змаганнях з настільного тенісу
• “Такої підтримки ми ще ніде не бачили”: бахмутські “Непосиди” підкорили фестиваль у Ризі

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Ганна Акімова добре знає, що таке змінювати дім і починати все з нуля. Родом із Горлівки, вона давно серцем прикипіла до Бахмута. Тут промайнули її роки юності, тут вона навчалася, працювала і будувала нове життя після 2014-го. Для багатьох місцевих Ганна — не просто знайоме обличчя, а вихователька дитячого садка “Райдуга”, до якої малеча біжить із усмішкою.

Редакція дізнавалась історію донеччанки.

Бахмут — мій дім, де я росла й навчалася

Ганна Акімова народилася в Горлівці. У 2014 році, коли Ганні було підліткою, це місто окупували росіяни, і досі воно живе в окупації. Тож родині дівчини довелося покинути Горлівку й переїхати — спершу вони жили в Ступках. Як згадує Ганна, вона тоді думала, що їде тимчасово й от-от повернеться додому. Але так не склалося, тож дівчинка закінчувала школу вже в Бахмуті.

“Пам’ятаю, що Бахмут мені сподобався, там було так свіжо, дуже багато зелені. Знаєте, я після 2022 року побувала у багатьох містах, але такого зеленого міста не бачила. Більшу частину свого свідомого життя я себе асоціюю саме з Бахмутом. Це мій дім, це там, де я росла, навчалася”, — каже Ганна.

Дівчина додає, що їй з дитинства подобалося бути в колі дітей, навчати їх. Тож коли прийшов вибір, ким бути в житті, Ганна не роздумувала. Пішла навчатися у місцевий педколедж і вже на останньому курсі почала працювати вихователькою у садку №52 “Райдуга”. Спочатку це було місце для практики, а потім Ганна не захотіла його залишати — вчила групу дошкільнят. У середньому в групі було 18–20 дітей.

“У перший час було важко, бо потрібно було звикнути до дітей і щоб діти звикли до тебе. До кожної дитини треба було знайти підхід, зрозуміти її. Потім, коли я вже адаптувалася до колективу і до роботи, почала виступати на заходах. Пригадую, якось на новорічне свято у мене був костюм королеви. Хлопчик з групи тоді дуже активно робив мені компліменти. Його тато прийшов забирати. Такі щирі моменти згадую, діти дуже безпосередні”, — з теплотою каже Ганна.

Роки роботи у бахмутському садочку збіглися з епідемією коронавірусу. Вихователька зізнається: той час був навіть складніший, ніж початок повномасштабної війни. Тоді ніхто не розумів, як діяти. З батьками доводилося бути на зв’язку щодня і вперше проводити заняття онлайн. Згодом цей досвід став у пригоді вдруге, вже під час повномасштабної війни.

Того ранку було важко прокинутися

Перший день вторгнення Ганна пригадує так:

“Мені зранку буває важко вставити, й у той день було так само. Я вже збиралася на роботу, чула, що щось гупало здалеку, але так вже бувало з 14-року, тому не звернула на це увагу. Здається мені хтось подзвонив з роботи й сказав, що почалася війна. Я в паніці зателефонувала директору”, — згадує дівчина.

Директорка сказала Ганні, що сьогодні садок не працюватиме. З того часу минуло понад три роки, двері садка №52 “Райдуга” так й не відкрилися. На початку квітня 2022 року, коли в Бахмут почало прилітати, Ганна евакуювалася. Довелося вдруге залишати дім: спочатку Горлівка, потім Бахмут.

“Ми за один день зібралися, якісь дві валізки взяли й наступного ранку поїхали. Це було 8 квітня, мали виїжджати на поїзді з Краматорська. Нас довезли до міста. І в останній момент ми передумали, сіли на автобус до волонтера”, — каже Ганна.

Це рішення врятувало їй життя. Бо в той же день росіяни вдарили по вокзалу Краматорська. З Бахмута Ганна евакуювалася до Дніпра, там три дні жила в школі, потім шукали житло, але це було дуже дорого, тож довелося їхати далі. Коли знайшли тимчасову оселю Ганна повернулася до роботи: спочатку обдзвонювала батьків, переконувалася, що й вони й діти в безпеці, питала, чи хочуть повертатися до навчання. Так почалися перші онлайн уроки під час повномасштабного вторгнення. Ці уроки, каже Ганна, повернули й дітям й батькам хоча б маленьке почуття нормальності.

Заняття для дошкільнят

На початку вторгнення онлайн-заняття давалися непросто, світло зникало по кілька разів на день. Ганна пригадує, що іноді доводилося переносити уроки на вечір, щоб діти могли під’єднатися, а батьки після роботи встигли допомогти. Був і запасний варіант — завдання чи відеоурок у спільній групі, щоб кожен міг переглянути у зручний час.

Тепер навчання стало схожим, але цікавішим: у програмі з’явилися інтерактивні ігри, презентації, вікторини, руханки, гімнастика для очей. У групі Ганни 23 дитини — і майже всі щодня приходять на заняття.

“Треба, щоб була постійна зміна діяльності, і діткам тоді якось це легше сприймати, бо воно сприймається як от такі окремі часточки, а не єдине тіло. Відтак й легше засвоюються”, — говорить вихователька.

Ганна багато уваги приділяє національно-патріотичному вихованню. Вона знайомить дітей із символами України, читає їм твори Василя Сухомлинського та інших українських авторів, розповідає про традиції і національний одяг. Після заняття про вишиванки малюки навіть побігли перевіряти свої сорочки та порівнювати орнаменти — у всіх вони різні, каже Ганна.

Вона намагається, щоб навчання не було лише за екраном. Дає дітям завдання для рухливих ігор, спостережень за природою та інших активностей, які батьки роблять разом із ними. Робота виховательки, за словами Ганни, важка і відповідальна, але вона дуже любить свою справу — це її покликання.

Позаробочий час Ганна любить прогулюватися на свіжому повітрі та читати, хоч часу на хобі зараз мало. Донеччанка переконана, для багатьох дітей онлайн-садок — це єдина можливість навчатися, особливо там, де немає працюючих дитсадків, як от у малих селах. Крім того, це й спосіб зберегти спільноту в евакуації.

Читайте також:

За коханим на Донбас: коли любов сильніша за страх. Історія Ярини — партнерки військового, яка переїхала у прифронтове місто

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!