21 травня в Києві пройшла конференція “(Де)окуповані та прифронтові громади на шляху до відновлення: інституційні рішення”. Захід організовано за сприяння Міжнародного фонду “Відродження” як частину системної роботи зі створення діалогу між органами влади, місцевим самоврядуванням і громадянським суспільством. Формат заходу був спрямований на обговорення підходів до відновлення деокупованих і прифронтових територій, а також вироблення інституційних рішень, які дозволять громадам краще реагувати на виклики. З подібними ініціативами фонд працює не перший рік, і стабільність цієї підтримки є суттєвим фактором у довгостроковому плануванні.

Як заходи організовані Міжнародним фондом “Відродження” сприяють налагодженню довіри — розповіли виконавчий директор Міжнародного фонду “Відродження” Олександр Сушко, директор програми “Демократія й належне врядування” Міжнародного фонду “Відродження” Олексій Орловський. Про важливість заходу також розповів Олександр Ярема, держсекретар Кабміну та співголова Координаційної ради з питань реалізації в Україні Ініціативи «Партнерство “Відкритий Уряд”»

Примітка. Конференція відбулась за сприяння Міністерства розвитку громад та територій України, Комітету Верховної Ради України з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування, Асоціації сприяння самоорганізації  населення, Центру політико-правових реформ (ЦППР), Платформи “Громадянське суспільство”, Громадської організації “Асоціація “Відродження та розвиток”, Міжнародного  фонду “Відродження”.

Міжнародний Фонд “Відродження”: як будувати міст довіри між громадою та владою

Міжнародний Фонд “Відродження” продовжує системну роботу, спрямовану на налагодження взаєморозуміння між представниками державної влади, місцевого самоврядування та громадянського суспільства. Одним з ключових напрямів діяльності залишається підтримка подій, які стають платформою для діалогу в умовах, коли цей діалог є особливо необхідним — у прифронтових і деокупованих громадах.

“Цей досвід вже має велику історію. Ми сподіваємось, що зможемо покращити наші політичні рішення та підходи. Хотіли би бачити ширше коло людей, розуміючи, які виклики в частині кваліфікованого людського потенціалу зараз ми маємо на теренах, які прилеглі до бойових дій, чи були деокуповані та зазнають зараз втрат. Розуміємо, що якогось єдиного та унікального рецепта тут немає”, — зазначає виконавчий директор Міжнародного фонду “Відродження” Олександр Сушко.

У нинішніх умовах організація таких заходів — це не просто обговорення, а спроба сформулювати прикладні рішення, адаптовані до українських реалій. Як підкреслює пан Сушко, міжнародних аналогів подібних ситуацій, які можна було б безпосередньо використати, фактично не існує.

“Не можна сказати, що ось уже є хтось, хто розв’язував такі задачі. Ніхто їх в такому обсязі не вирішував, тому нам доводиться самостійно намацувати шлях для того, щоб не дати перетворити наші громади, які зачепила війна у сіру зону, в якій не буде життя”, — аргументує він.

У цьому контексті ключовим залишається співпраця всіх рівнів влади, як центральної, так і місцевої, включно з військовими адміністраціями — у тісному контакті з громадянським суспільством. Без цього налагодити ефективне відновлення територій буде неможливо.

“Міжнародний Фонд “Відродження” працює у цій темі свідомо, це є частина нашої стратегії: допомогти впровадити ті шляхи рішень, які дадуть нам зберегти людський капітал, економічний ресурс та напрацювати той унікальний досвід виживання у розвитку”, — резюмує Олександр Сушко.

Ключова тема

Конференцію «(Де)окуповані та прифронтові громади на шляху до відновлення: інституційні рішення» провели у рамках ініціативи «Тиждень відкритого уряду», у столиці. Подія об’єднала представників центральної та місцевої влади, громадських ініціатив, експертів, щоб разом визначити шляхи подальшого розвитку територій, які зазнали впливу бойових дій чи залишаються поблизу лінії фронту.

“Це глобальний тиждень, який об’єднує партнерів, ініціативи, державу, громадські організації в проведенні різних публічних заходів, які демонструють прагнення діяти прозоро та бути відкритими до співпраці з громадою та відповідальними перед суспільством. Україна вже 14 років є членом цієї ініціативи, це приклад, який надихає”, — каже Олександр Ярема, виконавчий директор Міжнародного фонду “Відродження”.

У своїй промові Олександр Ярема нагадав про ініціативи, що стали результатом співпраці держави з громадянським суспільством, зокрема системи “Прозорро” та “Прозорро.Продажі”. Вони стали прикладами ефективного управління на принципах прозорості.

Сьогодні до ініціативи долучаються й громади на місцях. Через OGP Local – Ukrainian Resilience уже шість громад беруть активну участь у розбудові відкритого уряду на локальному рівні.

“Попри важкі обставини прифронтові громади та громади, які розташовані близько з лінією фронту демонструють стійкість, відповідальність, ініціативність у своїй роботі, у питаннях демократичного врядування та залучення громадян до прийняття рішень. Цінно для нас, що серед таких громад й Донеччина й Херсонщина та інші”, — наголошує пан Ярема.

Учасники конференції мали можливість обговорити не лише питання співпраці, а й пошук інституційних рішень, які дозволять громадам стабільно функціонувати в умовах невизначеності. Йдеться про безпекові аспекти, забезпечення базових послуг, а також про перегляд та удосконалення нормативної бази в частині роботи органів влади на територіях із військовими адміністраціями.

“Довіра громадян починається зі звичайних робочих процесів. Відкриті інституції, що ведуть діалог з людьми залучають їх до ухвалення рішень й звітують про свою діяльність. Це не лише ознака сучасного врядування, але й фундамент сильної держави”, — додає Олександр Ярема.

За його словами, участь громадян в ухваленні рішення — це не просто формальність, а стратегічна потреба. Саме ця співпраця допомогла Україні вистояти в перші тижні повномасштабного вторгнення й продовжує сприяти стійкості країни сьогодні.

Важливим є й розвиток публічного повноцінного діалогу органів влади, громадян, інститутів громадянського суспільства та поширення таких ефективних практик громадянської участі. Адже це важливо для України й в контексті руху до європейської спільноти і є нашими євроінтеграційними зобов’язаннями.

“Дуже важливого з боку секретаріату Кабінету Міністрів розвивати відкритість і участь на всіх рівнях. У минулому році Верховна Рада ухвалила закон “Про публічні консультації”, який створює правові основи для залучення громадян до політики на центральному та місцевому рівнях. Ми зараз працюємо над довгим планом дій ініціативи “Відкритий Уряд” і це також хороший інструмент для взаємодії держави та органів місцевого самоврядування”, — додає пан Ярема.

У межах конференції учасники та гості звернули увагу на ті теми, які досі залишаються чутливими, однак потребують обговорення вже сьогодні. Подібні майданчики якраз і створені для того, щоб ці непрості питання отримували своє місце в публічному діалозі, а не відкладалися на потім.

Йдеться, зокрема, про майбутнє проведення виборів на деокупованих та прифронтових територіях, а також про механізми компенсацій за зруйноване або пошкоджене майно громадян. Обидві теми мають вагоме суспільне значення та безпосередньо стосуються мільйонів українців, які постраждали внаслідок війни.

Формування рішень у цих сферах потребує виваженого підходу, широкого залучення представників громад, експертного середовища та державних інституцій. І саме завдяки ініціативам, підтриманим такими фондами, як Міжнародний фонд “Відродження”, вдається створювати простір, де складні питання можна обговорювати відкрито та предметно, з повагою до реалій і викликів, з якими стикається країна під час війни.

Вибори та права громад – чому це важливо навіть зараз

Попри те, що наразі вибори не на часі, у довгостроковій перспективі це питання вже зараз потребує обговорення. Як відзначив перший заступник Голови Верховної Ради України Олександр Корнієнко, значна частина територій, прилеглих до бойових дій, поступово втрачає спроможність до повноцінного життя через постійні загрози. Однак у міжнародному вимірі Україна вже стикається з питанням: яким чином буде забезпечено право на голосування на таких територіях після завершення активної фази війни. 

Корнієнко наголошує, що досвід, який нині напрацьовує Україна, може стати унікальним для світу, адже глобальні безпекові виклики стають реальністю і для інших країн. Однак перед цим українське суспільство має усвідомити: питання виборів на прифронтових територіях — це спільна відповідальність, а не виключно справа окремих громад.

“Коли мова зайде про вибори, у більшій частині громад збережеться воєнний стан. Безпека може бути (ред. безпекові умови для проведення виборів), але людей там може не бути. Нам треба визначитися всім суспільством це не питання цих громад, це питання до всього суспільства: “Чи готові ми до того, що будуть громади, у яких три мільйони людей обирає мера, а в якогось 100 людей”, — пояснює Олександр Корнієнко.

Крім всього іншого, після війни треба знайти правильні механізми участі громадськості на прифронтових територіях, адже стандартні механізми тут не працюватимуть. 

Разом із тим, повернення людей у звільнені або прифронтові населені пункти неможливе без розв’язання питання житла. Значна частина внутрішньо переміщених осіб наразі позбавлена можливості отримати компенсацію за зруйноване майно — насамперед на тимчасово окупованих територіях. Це ще один приклад, коли співпраця між центральною владою, парламентом та урядовими структурами має виняткове значення. Цю тему комунікувала Олена Шуляк, Голова Комітету з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування.

Олена Шуляк пояснює, що на законодавчому рівні по пошкодженому й зруйнованому житлу Комітет передбачив всі можливі механізми  для відшкодування й навіть на ТОТ. Наразі запуском цих механізмів займаються у Міністерстві розвитку громад й територій, 

“2023 рік ви пам’ятаєте так? Тоді ми говорили про Мелітопольський експеримент. Зараз технічні засоби надають можливість чітко зафіксувати де на ТОТ є руйнування, коли воно було, тип пошкодження. Моя особиста позиція ми повинні цей Мелітопольський експеримент і на Маріуполь і на Бахмут і на громади прифронтові де неможливо з погляду безпеки працювати 24/7 комісіям. Тут потрібно допомога уряду, бо якби парламент не хотів, як би ми не старалися з Сергієм Козирєвим, у нас самих нічого не вийде, бо ми все прописали й зафіксували й ухвалили”, — пояснює Олена Шуляк.

Вона додає, що поданий законопроєкт 11444 стосується зруйнованих населених пунктів. Згідно з ним, якщо житловий фонд у громаді зруйнований на понад 70%, то люди будуть отримують компенсацію без виїзду комісії, а все це житло прирівнюється до знищеного.

“Законопроєкт розглядатиме парламент, але без підтримки уряду у  таких питаннях, ми не можемо бути максимально ефективними”, — каже Шуляк.

Зустріч представників місцевого самоврядування, з Сумщини, Київщини, Донеччини  та інших областей, з центральною владою на одному майданчику стала важливим прикладом змістовного діалогу. Саме в таких форматах учасники можуть почути одне одного, узгодити бачення подальших дій і забезпечити реальну основу для ухвалення рішень, які матимуть довготривалі наслідки.

Завдяки послідовній підтримці подібних ініціатив, включно з тими, що реалізуються за сприяння Міжнародного фонду “Відродження”, вдається утримувати зв’язок між державними інституціями та громадами, і в складних умовах формувати майбутнє, в якому головну роль відіграє довіра до влади.

Чому діалог має відбуватись публічно

Конференції, подібні до тієї, що відбулася у рамках “Тижня відкритого уряду”, відіграють набагато важливішу роль, ніж просто професійні дискусії. Вони є необхідною платформою для відвертого обміну думками, усвідомлення реальних викликів та пошуку спільних рішень, особливо у питанні відновлення деокупованих і прифронтових територій.

Як зазначає Олексій Орловський, директор програми “Демократія й належне врядування” Міжнародного фонду “Відродження”, суспільству потрібно більше уваги приділяти майбутньому, і це не лише в контексті відбудови інфраструктури, а насамперед інституцій. Формування стійких місцевих органів влади, які здатні забезпечити стабільне життя громад, стане ключовим викликом у післявоєнний період.

“На мій погляд, тематика прифронтових й деокупованих громад в інформаційному полі досить специфічно висвітлюється. Це питання насамперед пов’язане з евакуацією та обстрілами, руйнуваннями тощо. Ми дуже мало говоримо про те, що має прийти після того, як наступить мир і після того, як ми деокупуємо ці території. Потрібно говорити про це публічно й шукати проблемні точки. Ця конференція про питання інституційного відновлення, це не про умовні стіни, про дахи про надання можливо якихось побутових послуг тощо. Ми говоримо про те як на цих територіях мають функціонувати інституції, ОМС на перспективу”, — пояснює Олексій Орловський.

Він наголошує, що сьогодні треба говорити, як залучати людей до ухвалення рішень та робити так, щоб голос громадянського суспільства був почутий представниками влади.

“Ця конференція приклад того, що ми намагаємося зібрати всіх представників сторін, аби проговорити проблемні моменти та визначати шляхи подальшого руху”, — каже директор програми “Демократія й належне врядування Міжнародного фонду “Відродження”.

Вже сьогодні є дослідження нам яким більше, ніж два роки працює аналітична група, це 4 громадські організації, які за підтримки Міжнародного фонду “Відродження” проводять необхідну аналітику. Це:

• Асоціація сприяння самоорганізації населення Центр політико-правових реформ;
• Громадська ініціатива Луганщини;
•  “Асоціація “Відродження та розвиток”. 

Навіть при формуванні цього консорціуму Міжнародний фонд  “Відродження” залучив як представників аналітичних центрів національного рівня, так й представників місцевих організацій.

“Ця аналітика, яка вже значною мірою покладена у розробку певних законопроєктів на цю тему. Зокрема, говоримо про закон про цивільно військові адміністрації. Говоримо про певні зміни до нашого законодавства про правовий стан у час воєнного стану. Це якраз те, на що ми, сподіваюсь ми зможемо вийти. Й надалі з органами державної влади працювати над удосконаленням законодавства у цій сфері”, — каже Олексій Орловський.

Олена Головкіна, керівниця проєкту  громадської організації “Асоціація Відродження та Розвиток”, представниця Консорціуму організаторів конференції наголошує, що сьогодні їх організація продовжує працювати над рішенням та посиленням спроможності активістів українського сходу впливати на процеси відновлення регіонів та підтримки Циклу заходів Студії Сходу,  дозволяє обговорити важливі теми для майбутнього спільноти й сформувати власну позицію:

“Наші партнери зробили велику роботу у напрямках: це адміністративний устрій, публічне адміністрування, це кадри, які можуть нам знадобитися після відновлення і 4 — це саме громадська участь”.

Вона додає, що саме таке обговорення дає можливість рухатися далі.

На завершення дискусії Наталя Петренко, яка очолює Шульгинську ТГ на Луганщині, наголосила, що саме подібні заходи дозволяють говорити відкрито й предметно про реальні потреби громад. І хоча мова часто йде про складні процеси, в їх основі завжди мають бути люди: їхнє повернення, участь і довіра.

Публічний діалог між владою та суспільством — це не елемент формальності. Це передумова сильного місцевого самоврядування, яке здатне діяти у мирний час і в умовах кризи. Саме завдяки системній роботі Міжнародного фонду “Відродження” вдається підтримувати ці процеси, забезпечуючи сталість та ефективність інституційних рішень на рівні громад.

“Сьогодні на панелі був приклад діалогу і конструктиву. Я вважаю, що це місток. В контексті відновлення — це лише про будівлі й дахи та газопроводи, це про людей, про інституційну спроможність держави організовувати правильний підхід до управління, повернення до місцевого самоврядування, відновлення довіри та людського капіталу, – підсумовує пані Наталя.

До теми:

• Хто має ініціювати діалог у громадах? Досвід Святогірська та питання Бахмута
• ТОП-5 пропозицій для збереження ідентичності українського Сходу
• Влада та громадськість: як вони можуть співпрацювати (ВІДЕО)

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

У Кропивницькому можуть з’явитися соціальні житлові приміщення для внутрішньо переміщених осіб з Бахмутської громади — відповідний проєкт планується реалізувати у співпраці з Північною екологічною фінансовою корпорацією (НЕФКО).

Про це редакції Бахмут IN.UA повідомили у Бахмутській МВА.

Житло для бахмутян у Кропивницькому

Бахмутська міська військова адміністрація у 2026 році планує реалізувати проєкт за яким забезпечить житлом внутрішньо переміщених осіб з Бахмутської громади у місті Кропивницький.

Зазначається, що у 2026 році запланована тристороння співпраця між Кропивницькою міською радою, НЕФКО (Північна екологічна фінансова корпорація) та Бахмутською МВА в межах грантової угоди. Проєкт реалізується у рамках програми “Стійкі рішення у громадських будівлях та водному секторі для громад України”, яка є частиною Програми Зеленого відновлення України.

Житло планують створити реконструювавши вже наявну будівлю. Йдеться про соціальний проєкт “Реконструкція житлової будівлі для тимчасового проживання ВПО” за адресою: вулиця Металургів, 15, село Нове, місто Кропивницький.

Окрім цього, Бахмутська МВА повідомила, що веде консультації й з іншими органами місцевого самоврядування та переговори з міжнародними фінансовими організаціями й донорами щодо створення житла для бахмутян і в інших громадах за межами Донецької області. Шукають оптимальні рішення для будівництва або реконструкції житлового фонду з урахуванням потреб переселенців з Бахмута.

Нагадаємо, що у селищі Софіївка Дніпропетровської області також планують реконструювати будівлю амбулаторії під житловий будинок. Проєкт передбачає облаштування 28 однокімнатних квартир. Отримати житло тут зможуть переселенці із Бахмутської громади, які перебувають на обліку як ВПО, а також окремі категорії місцевих жителів Софіївської громади.

30 вересня 2025 року на сайті Прозорро опублікували тендер на 1 мільйон 198 тисяч 217 гривень та 40 копійок. За ці гроші розроблять проєктну документацію для реконструкції будівлі амбулаторії під житловий будинок. Кошти на розробку проєкту реконструкції амбулаторії надали порівну дві громади: Бахмутська та Софіївська.

До теми:

Гостомельська громада очима бахмутян: які переваги тут бачать переселенці

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

13 січня Верховна Рада у другому читанні ухвалила у цілому закон“Про основні засади житлової політики” (реєстр. №12377) — документ, який закладає нову рамку для житлової реформи після десятиліть фактичної відсутності державної політики у цій сфері. Зараз закон переданий на підпис Президента. Закон не обіцяє швидких рішень і не створює житло “тут і зараз”, але вперше формує систему, на яку зможуть спиратися наступні кроки держави, громад і міжнародних партнерів. Закладено тут й основи про соціальне житло. 

Про те, що саме змінює цей закон, чи не погіршить він становище внутрішньо переміщених осіб і вразливих категорій, а також чому ключові відповіді ще попереду, ми поговорили з Аліною Москаленко, директором Інституту житла.

Що змінює закон “Про основні засади житлової політики” №12377?

Прийняття закону “Про основні засади житлової політики” №12377 стало точкою відліку для масштабної житлової реформи, якої в Україні не було з радянських часів. Як пояснює Аліна Москаленко, директор Інститут житла, документ готувався роками, а сама команда була залучена до його розробки ще з моменту появи ідеї — створити новий нормативний акт, який скасує застарілий Житловий кодекс 1983 року. За її словами, закон зазнав суттєвих змін у процесі роботи, однак зберіг ключову мету — закласти основу для нової житлової політики, що відповідає міжнародним практикам.

Важливо додати, що цей закон не означає миттєвих змін для людей, які сьогодні не мають змоги ані купити, ані орендувати житло за ринковими цінами. Про це прямо говорить директор Інститут житла, наголошуючи: ухвалення документа — це лише старт великої реформи, а не швидке вирішення житлової кризи. Водночас саме цей закон відкриває шлях до системних змін, яких в Україні не було десятиліттями, та є сигналом для міжнародних партнерів щодо готовності держави діяти за європейською моделлю.

“Від того, що у нас прийнятий закон, у нас завтра не з’явиться одномоментно величезна кількість житла, яке буде безоплатно  чи за пільговою орендою надано людям. Ні. Це початок великої реформи”, — пояснює Москаленко. 

За її словами, очікувати негайного покращення житлових умов для всіх — нереалістично, але в короткостроковій та середньостроковій перспективах соціальне житло в Україні почне з’являтися. 

“Вже в найближчі роки починається будівництво першого соціального житла. Європейський інвестиційний банк, ЄБРР та інші донори вже заявили про намір фінансувати такі  проєкти”, — каже вона.

Важливою частиною реформи є роль місцевих громад, які фактично стають виконавцями нової житлової політики. Однак, як показують дослідження Інституту житла, громади до цього поки що готові лише частково. За словами Аліни Москаленко, у половині громад житловими питаннями займаються одна-дві людини, які одночасно відповідають за архітектуру, землю, ЖКГ, інвестиції та інфраструктуру. Такий кадровий дефіцит унеможливлює реалізацію складних житлових проєктів.

“Це жахлива ситуація. В одному відділі може працювати одна-дві  особи, і  начальник відділу може бути і головним архітектором, і відповідальним за всі житлові процеси”, — зазначає вона. 

Саме тому організація запустила програму підвищення кваліфікації для представників органів місцевого самоврядування, працюючи з громадами безпосередньо на місцях. Навчання охоплює весь життєвий цикл об’єктів  — від планування територій до управління соціальним житлом. Окремим бар’єром для громад, за словами Москаленко, є страх відповідальності та кримінального переслідування. Будівництво житла пов’язане з великими коштами, а в умовах воєнного часу це часто означає відкриття кримінальних проваджень навіть без наявності складу злочину як “превентивна міра”. 

“Є такий вислів — ініціативи караються. І це дуже сильно стримує громади”, — пояснює вона.

Чи не погіршить 12377 становище ВПО у плані соціального житла?

У центрі дискусії навколо нового закону — питання доступності житла для найбільш вразливих груп, зокрема внутрішньо переміщених осіб. Москаленко наголошує: закон не погіршує їхнє становище, бо фактично погіршувати вже нічого. Так, для ВПО передбачалося надання соціального житла, але тут важливо розуміти: за словами експертки, сьогодні в Україні до 1000 квартир є соціальними, а переселенців налічується понад 4 мільйони.

“У нас сьогодні житла для вразливих категорій просто немає. Єдине, що пропонується, — це місця тимчасового проживання, які часто взагалі не є житлом”, — каже вона, маючи на увазі тимчасові місця проживання у переобладнаних адмінбудівлях чи модульні містечка.

Сам закон не визначає конкретних критеріїв розподілу соціального житла — ці механізми будуть закладені в наступному профільному законі та підзаконних актах. За попередніми напрацюваннями, йтиметься про бальну систему, де першочергове право матимуть вразливі категорії, включно з ВПО, але також враховуватимуться молоді сім’ї, багатодітні родини та інші групи. 

Окремо в межах нової моделі передбачено механізм субсидій для тих людей, які не зможуть оплатити навіть соціальну оренду. Це принципово важливий елемент системи, адже йдеться про людей у найвразливішому становищі — без стабільного доходу, роботи або заощаджень. У таких випадках держава не залишає людину сам на сам із проблемою, а закладає механізм компенсації вартості оренди через систему субсидій, щоб запобігти втраті житла та соціальній ізоляції. Таким чином, навіть ті, хто не має фінансової можливості оплачувати житло, зможуть скористатися програмою і не повинні панікувати через ризик залишитися без даху над головою.

Заборона приватизації житла: за й проти

Принциповою нормою нового підходу є заборона приватизації державного й комунального  житла. Москаленко підкреслює, що це відповідає міжнародній практиці й має запобігти корупції. 

“Немає жодної країни у світі, де держава будує житло і безоплатно передає його у приватну власність”, — зазначає вона. 

Водночас, мова не йде про вилучення квартир у людей, які вже десятиліттями проживають у відомчому державному житлі: для них передбачено перехідний період для завершення приватизації після завершення воєнного стану.

Соціальне житло/доступне житло

На початку розмови Аліна Москаленко наголошує на ключовій зміні, яку запроваджує закон: чіткому розмежуванні понять “соціальне житло” та “доступне житло”. Соціальне житло — це орендне житло з регульованою платою, а доступне житло — це фінансово-кредитні механізми за участі держави. В основі соціальної оренди лежить принцип, за яким витрати на житло не мають перевищувати 30% доходу домогосподарства.

За словами експертки, раніше ці терміни часто змішували, що створювало плутанину і в законодавстві, і в практиці. Тепер соціальне житло — це виключно соціальне орендне житло, тоді як доступне житло охоплює пільгові фінансово-кредитні механізми за участі держави.

В основі соціальної оренди лежить міжнародний принцип доступності житла, за яким домогосподарство не повинно витрачати на житло понад 30% свого доходу. Саме тому соціальна оренда має бути дешевшою за ринкову, орієнтовно вдвічі. 

“Якщо я заробляю 15 тисяч гривень і 10 тисяч з них витрачаю на житло — це вже недоступне житло. Бо я витрачаю на житло левову частку свого доходу”, — пояснює вона. 

За словами Москаленко, нинішня ситуація з соціальним житлом в Україні фактично є критичною. Хоча відповідний закон “Про житловий фонд соціального призначення” формально існує, реального соціального житла практично немає.

“Кількість соціального житла по всій Україні — близько тисячі одиниць. Це фактично означає повну відсутність соціального житла”, — говорить вона. Для порівняння, у європейських країнах частка соціального житла зазвичай становить 5–10% усього житлового фонду, а в окремих державах сягає 30%.

Причину такої ситуації Москаленко вбачає у популістичності чинного законодавства. Воно передбачало безкоштовне житло для найбідніших і найвразливіших категорій населення без жодної економічної моделі утримання такого фонду. 

“Житло — це актив. Хтось за нього має платити. А коли житло безкоштовне і надається людям з доходом до п’яти тисяч гривень, жодна громада не буде зацікавлена створювати такий фонд”, — пояснює вона. Щобільше, концентрація виключно найвразливіших категорій  у такому житлі, за її словами, створює ризик соціальної ізоляції та геттоїзації.

Що передбачає нова модель житла?

Нова модель соціального житла, закладена в законі, передбачає платну, але доступну оренду для ширшого кола людей. Йдеться не лише про найбільш вразливі категорії, а й про молодь, працюючих людей, сім’ї, які не можуть дозволити собі ринкову оренду. Орієнтовно вартість соціальної оренди має бути вдвічі нижчою за ринкову. Для тих, хто не зможе оплатити навіть таку оренду, передбачено механізм субсидій.

Для реалізації нової моделі передбачено створення операторів соціального житла — спеціальних компаній, які будуватимуть і управлятимуть таким житлом. Вони можуть бути державними, комунальними або приватними. Бізнес, за словами Москаленко, зацікавлюватимуть через пільги, зокрема безплатну землю та можливі податкові стимули. Водночас ці проєкти матимуть довшу окупність і будуть цікаві насамперед великим гравцям ринку.

“Це не про малий бізнес. Це про компанії, які готові працювати з довгостроковими інвестиціями”, — зазначає вона, додаючи, що важливу роль відіграватимуть і муніципальні компанії, які нині проходять процес корпоратизації.

Підсумовуючи, Аліна Москаленко наголошує: новий закон не дає швидких рішень, але вперше створює цілісну рамку для житлової політики в Україні. 

“Це початок великої реформи. Вона потребує часу, але альтернативи цьому шляху просто немає”, — резюмує вона.

Примітка. Матеріал підготовлений у межах Проєкту “Імпульс”, що реалізується Міжнародним фондом “Відродження” та Фондом Східна Європа за фінансування Норвегії (Norad) та Швеції (Sida). Зміст матеріалу не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження», Фонду Східна Європа, Уряду Норвегії та Уряду Швеції. Мета проєкту “Імпульс” — посилення організацій громадянського суспільства у постраждалих регіонах, підтримка відновлення, інклюзивності та місцевої демократії. У межах цієї програми було передбачено малі гранти для локальних організацій, які можуть ініціювати зміни у своїх громадах.

До теми:

Реформа житлової політики: як новий закон торкнеться ВПО. Пояснюють юристи

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!