Нещодавно ЮНЕСКО випустила звіт, в якому зафіксували руйнацію або знищення 274 культурних об’єктів в Україні протягом повномасштабного вторгнення. Найбільше таких об’єктів було в Донецькій області, там їх кількість склала 78. Але слід звернути увагу, що ці цифри не є кінцевими, адже доступу до тимчасово окупованих територій немає. Кожна з цих будівель має довгу історію та несе культурну цінність для громад та для країни в цілому. Наша редакція поспілкувалася з істориками та урбаністами щодо того, як може виглядати процес відновлення історичної та культурної спадщини у Бахмуті. 

Бахмут.IN.UA вже неодноразово писав про те, як росіяни знищують у місті історичні пам’ятки. Нещодавно у мережі з’явилися кадри знищеної Свято-Миколаївської церкви, яка була одним з найдавніших храмів на Донеччині.

Ще минулого року окупанти знищили майже 100-річний Палац Культури у центрі міста, Бахмутський коледж транспортної інфраструктури, над яким у листопаді 1917 року вперше у Донецькій області підняли український прапор з нагоди утворення УНР та багато інших будівель. Наразі візія відбудови Бахмута після деокупації та перемоги тільки розробляється.

Ми вирішили розпитати історика, дослідника історії розвитку промисловості Бахмутського району Григорія Соколовського та пам’яткоохоронця, експерта ГО «Центр розвитку міст» Дмитра Перова про те, чи має бути місце у цій візії для історичних пам’яток та їх відбудови. 

Чому важливо відновити історичні пам’ятки

З урахуванням ступеня руйнації інфраструктури міста, може здатися, що питання навіть потенційної відбудови історичних пам’яток є в пріоритеті. В цьому питанні є дві складові. По-перше, згідно з Гаазькою конвенцією 1954 року, руйнування об’єктів культурної спадщини є воєнним злочином. По-друге, знищення історичних об’єктів є частиною тактики війни окупантів.

Таким чином, росія намагається знищити не тільки наше теперішнє та майбутнє, але й минуле. За століття фізичної та ментальної окупації, росіяни постійно намагалися переписати нашу історію, вкрасти її та привласнити собі. Знищення історичних пам’яток це чергова спроба продовжити таку тактику. 

Росіяни знищують історичні будинки не просто так

Дмитро Перов, який працює у сфері охорони пам’яток, каже, що одна з цілей росіян – знищення історичного контексту в Україні. Ігнорування історичних пам’яток під час відбудови буде свідчити про те, що окупанти досягнули її.

Вони це вже робили неодноразово. Одним з показових прикладів є Калінінград, до 1946 року – Кенігсберг. Коли росіяни прийшли туди, вони намагалися максимально знищити історичний зв’язок цих земель з іншими державами та побудувати на тому місці середньостатистичне російське поселення, яке б нічим не відрізнялося від інших населених пунктів росії. 

Важливість збереження культурної спадщини й пам’яток – це якраз збереження цих опорних точок, оцієї спадковості поколінь, коли ти можеш простежити по забудові, чи по якимось пам’яткам, будівлям, яким було твоє місто раніше в ту чи іншу епоху, пояснює Дмитро. 

В 1951 році в окремих регіонах Польщі був голод, в цей час стартувала відбудова

Якщо говорити про збереження та відбудову історичних пам’яток загалом, то в Україні громади вигадали багато способів це зробити. Наприклад, у Львові та Києві такі об’єкти обкладалися мішками та іншими матеріалами, які допоможуть зберегти пам’ятники, скульптури, мозаїки тощо від можливих обстрілів. Організація Aliph Foundation допомагає містам України зробити 3D моделі пам’яток архітектури, що допоможе їх відновити у випадку знищення.

Проте, в ситуації з Бахмутом ми говоримо про повне знищення міста, тому такі методи не допомогли б місту зберегти історичний спадок. У цьому випадку варто говорити про планування відбудови ледве не з нуля. 

Гарним прикладом є досвід Польщі після Другої світової війни. Цю країну руйнували німецька та радянська армії з самого початку війни у 1939 році. У результаті ступінь руйнації був величезним. За різними підрахунками тільки головне місто Варшава було зруйноване на 80%.

Проте, поляки вирішили відбудувати міста. Цікавий факт, відновлення історичних будинків у Польщі відбувалося з автентичних матеріалів. Тобто, такі об’єкти не тільки зберігали свій історичний зовнішній вигляд, але й були перебудовані з тих самих матеріалів, в яких вони існували до війни. 

Під час Другої світової війни, коли вже вся Польща була під окупацією, Варшава тримала оборону та не здавалася. Тому Гітлер наказав знищити це місто повністю, як помсту за спротив, пояснює Дмитро Перов. Рішення поляків відбудувати міста демонструвало те, що польська історія досі живе на цій території. 

Бахмутський дослідник Григорій Соколовський вважає, що буде складно в сучасних умовах перейняти досвід Польщі із використання автентичних матеріалів при відбудові. Бо цегла, з якої історичні об’єкти були зроблені вже не виробляється та відрізняється розміром від сучасної. Та її в такій кількості складно буде знайти. Адже мова йде не тільки про Бахмут, а про багато інших міст, де росіяни зруйнували пам’ятки архітектури. 

Креслення цих будинків буде складно знайти, навряд чи багато з них збереглося. Проте із сучасною якістю фотографій та відео можна буде відтворити первісний вигляд будівлі й без них, вважає Григорій.

Отже, наші експерти вважають, що концепція відбудови має обов’язково містити в собі відбудову історичних пам’яток.  Важливо не забувати свою історію та підтримувати наш зв’язок з нею.  В якому форматі це буде відбуватися наразі складно уявити, адже кінцевий стан цих будівель невідомий.

Проте, у світі є успішні приклади післявоєнної відбудови історичних об’єктів. Відбудова житла та інфраструктури має бути беззаперечним пріоритетом для держави. Втім, не варто забувати й про пам’ятки історії та культури, які є частиною нашої ідентичності. 

Фото: Бахмут.IN.UA

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм– підписуйтесь!

Для ВПО з Луганщини ще у 2020 році запланували будівництво житла у Сіверодонецькій громаді, але через повномасштабний наступ росіян, плани змінилися. У 2023 році проєкт за підтримки Мінреінтеграції (ред. зараз цього Міністерства вже не існує) реанімували і масштабували на інші регіони. Зокрема, партнерськими громадами стали місто Дрогобич і Кам’янка-Бузька на Львівщині. Але через зупинку програми USAID проєкт зупинився.

Але реалізувати проєкт, не вдалося, повідомили редакції Бахмут IN.UA у Сіверодонецькій МВА.

Житло для ВПО

Новий проєкт Дрогобичі вдалося реанімувати у 2023 році, він пердбачав будівництво двох 9-поверхових будинків, а в Кам’яно-Бузькій громаді — 11 швидкозбірних будинків. Під це виготовили нову проєктну документацію й узгодили її з МОМ. 

“Був підписаний ряд спільних протоколів, угод. Але, на жаль, у 2025 році ми втратили зв’язок після того, як звернули програму USAID підтримки. Ми плануємо поновити з МОМ контакт, адже проєктування вже проведено, вони виступають як замовники. Ми на цей процес зараз не особливо впливаємо”, —  каже Сергій Карпеченко, ексзаступник начальника Сіверськодонецької МВА, нині очільник Рубіжанської МВА.

Примітка. З 1 липня 2025 року Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) офіційно припинило надавати іноземну допомогу, а частину його програм передали під управління Державного департаменту США. Це рішення пояснили тим, що після масштабного перегляду витрат адміністрація Трампа дійшла висновку: діяльність USAID не відповідала інтересам США. USAID — це американське урядове агентство, яке десятиліттями фінансувало гуманітарні, економічні та демократичні проєкти в інших країнах, зокрема й в Україні.

Деякі проєкти вже проходили експертизу та навіть частково будувалися, а після вторгнення документацію безплатно передали громаді для майбутньої реалізації. 

Саме громада Дрогобича буде кінцевим бенефіціаром і власником житла, а організатори (Сіверськодонецька громада) — лише вигодонабувачі, бо їхні мешканці отримають житло. Вони не мають значного впливу на реалізацію проєкту, але підтримують комунікацію з громадами та МОМ. Тут варто вказати, що зараз представники громади відчувають обмежений вплив на проєкт і зазначають, що без фінансування від МОМ чи іншого донора реалізація поки неможлива. 

До теми:

Представники Бахмутської МВА візьмуть участь у конференції Rebuild Ukraine у Варшаві

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Після окупації Луганська в 2014 році Сіверськодонецька громада вимушено стала центральною, адже всі обласні служби та структури були релоковані саме в Сіверськодонецьк. Вже тоді жителі Луганщини вперше стикнулися з проблемою житла — люди приїжджали на підконтрольну територію, а житла бракувало. Тоді на допомогу прийшла Міжнародна організація з міграції, або як частіше її називають — МОМ. Саме вона допомогла сотням людям отримати тимчасовий прихисток та допомогу, а в 2020 було розпочато планування масштабного проєкту — зведення у місті житла для ВПО.

Перед якими труднощами постали жителі Луганщини і що роблять зараз — читайте в матеріалі Бахмут IN.UA.

Сіверськодонецька громада: як працювали з потребою житла

Ще до повномасштабної війни, у 2020 році, громада почала шукати системне розв’язання житлового питання. Адже людей більшало, а житла — ні.

“Розуміючи обсяг людей, які були переміщені після початку вторгнення російських військ на Луганщину і Донеччину, виникла потреба забезпечити цих людей житлом”, — каже Сергій Карпеченко, ексзаступник начальника Сіверськодонецької МВА, нині очільник Рубіжанської МВА.

Пілотний проєкт із забезпечення житлом ВПО розпочався у 2020 році в Сіверськодонецьку. Для нього створили окреме Агентство інвестицій і розвитку, яке координувало всі етапи, включно з документацією та робочими групами. Був укладений меморандум з Міжнародною організацією з міграції (МОМ) “Покращення житлових умов внутрішньо переміщених осіб на сході України”. Спільно з МОМ була розроблена концепція будівництва цілого кварталу багатоквартирних будинків у самій Сіверськодонецькій громаді, втілити проєкт мали до 2025 року.

Проєкт передбачав будівництво близько 250 квартир для 900 осіб із повноцінною інфраструктурою — зонами відпочинку, громадськими просторами, прибудинковими територіями. 80% квартир планували для ВПО, ще 20% — для мешканців приймаючої громади. Загальна вартість проєкту перевищувала 11 мільйонів євро.

“Ці роботи були розпочаті, проєктувальні роботи проведені, визначили координаторів проєкту з боку МОМ та з боку громади. Але з перших днів місто прийняло удар на себе. Бої й оборона тривали до 25 червня 2022 року. Близько 80% житлового фонду було зруйновано, й понад 80% мешканців залишили місто. Хтось евакуювався на підконтрольну територію, хтось за кордон, дехто на територію російської федерації, а частина — залишилась там, в умовах окупації. Сьогодні росіяни намагаються показувати картинку, що вони щось відбудовують, але це відбувається в дуже плачевному середовищі: нема кому працювати, немає кому забезпечувати життя в цьому місті”, — пояснює Сергій Карпеченко.

Будівництво житла для ВПО в Сіверськодонецькій громаді як таке через окупацію припинилось.

Поновлення будівництва: нові громади — старі проблеми

У 2023 році проєкт за підтримки Мінреінтеграції (ред. зараз цього Міністерства вже не існує) реанімували і масштабували на інші регіони. Зокрема, партнерськими громадами стали місто Дрогобич і Кам’янка-Бузька на Львівщині.

У Дрогобичі запланували будівництво двох 9-поверхових будинків, а в Кам’яно-Бузькій громаді — 11 швидкозбірних будинків. Під це виготовили нову проєктну документацію й узгодили її з МОМ. 

“Був підписаний ряд спільних протоколів, угод. Але, на жаль, у 2025 році ми втратили зв’язок після того, як звернули програму USAID підтримки. Ми плануємо поновити з МОМ контакт, адже проєктування вже проведено, вони виступають як замовники. Ми на цей процес зараз не особливо впливаємо”, — каже Карпеченко.

Примітка. З 1 липня 2025 року Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) офіційно припинило надавати іноземну допомогу, а частину його програм передали під управління Державного департаменту США. Це рішення пояснили тим, що після масштабного перегляду витрат адміністрація Трампа дійшла висновку: діяльність USAID не відповідала інтересам США. USAID — це американське урядове агентство, яке десятиліттями фінансувало гуманітарні, економічні та демократичні проєкти в інших країнах, зокрема й в Україні.

Деякі проєкти вже проходили експертизу та навіть частково будувалися, а після вторгнення документацію безплатно передали громаді для майбутньої реалізації. 

Саме громада Дрогобича буде кінцевим бенефіціаром і власником житла, а організатори (Сіверськодонецька громада) — лише вигодонабувачі, бо їхні мешканці отримають житло. Вони не мають значного впливу на реалізацію проєкту, але підтримують комунікацію з громадами та МОМ. Тут варто вказати, що зараз представники громади відчувають обмежений вплив на проєкт і зазначають, що без фінансування від МОМ чи іншого донора реалізація поки неможлива. 

Як планували розподіляти житло

Концепція розподілу житла була одразу обумовлена і запропонована МОМ, тобто замовником будівництва. Тип заселення – це оренда з правом викупу.

“Хоча на сьогодні цей механізм ще не впроваджений законодавчо, але він зараз опрацьовується. Я сподіваюся, найближчим часом він буде вже імплементований в правове поле. Щодо розподілу, то було обумовлено, що половина частки від будівництва житла буде розподілено саме для мешканців Сіверськодонецької громади, три десятих буде розподілено для ВПО інших регіонів і одна п’ята — для мешканців громади Дрогобицької, які потребують покращення житлових умов або перебувають у складних життєвих обставинах”, — каже ексзаступник начальника Сіверськодонецької МВА.

Якщо рахувати в цифрах, то це мало виглядати так:

• 50% — для мешканців Сіверськодонецької громади;
• 30% — для ВПО з інших регіонів;
  20% — для мешканців приймаючої громади.

“Тобто громада отримала б збірний компонент розподілу для того, щоб всі учасники були зацікавлені: як і місцева громада, аби не сприймала це категорично, так і були б враховані потреби внутрішньопереміщених осіб, які також перебувають в цьому регіоні не лише з Луганщини. Тому таку форму розподілу визначили як оптимальну”, — каже він.

Відбір мали здійснювати за бальною системою, яка враховувала б наступні критерії: склад родини, соціальний статус, наявність дітей, людей з інвалідністю, родини військових тощо. Втім, залишається законодавча колізія, бо навіть якщо громада є вигодонабувачем проєкту — розподіляє житло житлова комісія тієї громади, де фізично стоїть будинок.

Чому так важко отримати землю

Одна з головних проблем, з якою зіткнулися й бахмутяни, й інші громади в евакуації — це земля. Формально, ділянки під будівництво в Україні є, але отримати їх дуже важко. Тодішній проєкт координувала Ірина Верещук через Міністерство реінтеграції (ред. зараз розформоване). Угоди підписувалися на високому рівні: між міністерством, обласними адміністраціями та приймаючими громадами. Часто це були три- або навіть чотиристоронні домовленості. Наприклад, у проєктах на Київщині також брали участь місцеві громади та обласні адміністрації — як Луганська, так і Київська. Вони узгоджували питання земельних ділянок та інші ключові аспекти. Підтримка місцевих і регіональних державних структур може значно пришвидшити процес реалізації. Тому важливо, щоб держава на централізованому рівні не лише підтримувала такі проєкти, а й чітко усвідомлювала їхню стратегічну важливість, суспільну цінність та актуальність у нинішніх умовах

“Приймаючі громади переважно можуть дати землю десь у полі — без комунікацій. А якщо це ділянка біля інфраструктури, вони хочуть щось отримати натомість”, — пояснює урбаністка Анастасія Лісна.

Зокрема, Сіверськодонецька громада пропонувала українській громаді, що на Київщині — кадровий потенціал. Бо тут працює з 2023 року їхня релокована лікарня КНП “Сєвєродонецька міська багатопрофільна лікарня”, яка обслуговує не лише луганців, але й місцевих жителів. 

“Тому такий симбіоз цієї громади, можливо, і відбувся, тому що вони розуміли, що одним із аргументів було надання житла в майбутньому цим лікарям, які в них працюють. Бо якщо ми знайдемо місце для їх релокації в якоїсь іншій громаді, то вони втратять можливість отримати це житло”, — додає Сергій Карпеченко.

Хоча навіть це не гарантує, що громада буде готова прийняти нових мешканців. Схожа проблема виникала й у Сіверськодонецькій громаді: була попередня домовленість із ще однією громадою, однак проєкт заблокував супротив місцевого депутатського корпусу. При цьому в цій громаді з 2014 року стоїть недобудована школа, і Сіверськодонецьк був готовий відновити її за власні кошти. Це дало б робочі місця для вчителів і місця для дітей, однак через проблеми в комунікації та опір реалізувати ідею так і не вдалося.

Це безпосередньо впливало на рішення громади щодо виділення землі під житло для ВПО. Додатковим бар’єром залишаються стереотипи щодо переселенців із Донеччини та Луганщини, через які окремі громади вагаються їх приймати. Ці побоювання здебільшого є необґрунтованими, адже переселенці часто мають високу кваліфікацію, досвід роботи в промисловості, освіті, медицині та можуть стати реальним ресурсом для розвитку громади. Саме тому перед заходом будь-якого житлового проєкту в громаду необхідно проводити попередній соціальний аналіз — оцінювати настрої мешканців, ризики спротиву, ключові страхи та очікування. Паралельно має розроблятися правильна комунікаційна стратегія, яка пояснюватиме переваги для самої громади ще до початку будівництва. Це дозволить зменшити опір, уникнути конфліктів і зробити процес інтеграції переселенців більш безпечним і прогнозованим.

Примітка. Матеріал підготовлений у межах Проєкту “Імпульс”, що реалізується Міжнародним фондом “Відродження” та Фондом Східна Європа за фінансування Норвегії (Norad) та Швеції (Sida). Зміст матеріалу не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження», Фонду Східна Європа, Уряду Норвегії та Уряду Швеції. Його мета — посилення організацій громадянського суспільства у постраждалих регіонах, підтримка відновлення, інклюзивності та місцевої демократії. У межах цієї програми було передбачено малі гранти для локальних організацій, які можуть ініціювати зміни у своїх громадах.

Читайте також:

• Олександр Анісімов, експерт з питань житлової політики — про соціальне житло в України та його “підводні камені”
• Як Маріуполю вдалося отримати земельні ділянки під будівництво житла на Київщині та у скільки обійдеться проєкт
• Фонд муніципального житла: Бахмутська громада долучиться до експериментального проєкту

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!