Main menu

Волонтерство: де брати ресурси і з чого варто починати

296245596 3443329065890746 732996645365347077 n 3db06Коли розмова йде про волонтерство, то ми найчастіше уявляємо собі команду людей, які жваво привозять гуманітарну допомогу або везуть автівки на фронт. Але що робити, коли ти хочеш допомогти, а ресурсів немає? А якщо ти внутрішньо-переміщена особа, яка опинилась на новому місці, не знаючи нікого? Сьогодні ми поділимося історіями волонтерів, які допомагали й продовжують допомагати різними способами по всій Україні. Та розкажемо як допомога може починатись з дрібниць. 

Діяльність залишається, змінюється лише напрямок 

Мешкнка Бахмута Катерина Аріса волонтерить з 2011 року й головною діяльністю завжди були безпритульні тварини: їх прихисток, стерилізація та лікування. Але війна внесла свої корективи й розширила напрямки роботи. 

«Ще до повномасштабного вторгнення багато людей залишали місто й кидали своїх тварин. Тому на початку війни місто і майданчик були переповнені безпритульними тваринами. Я дуже гарно пам'ятаю, як кожного дня перед нами ставали ще більше якихось викликів: проблема зняти готівку, щоб купити їжу собакам, пошук каш й кормів, закуп мясного. В той момент тебе переповнює багато протиріч, бо ти не знаєш як краще: виїзжати й вивозити тварин в нікуди чи залишитись під обстрілами в місті» , - пригадує волонтерка. 

92141112 2559706787619557 5366384322922151936 n 04d79

Катерина Аріса, волонтерка та zoo-активістка (фото з особистого архіву)

Вже пізніше дівчина вирішила виїхати з Бахмута й вивезти тварин, якими опікувалась. Це було складно, але надало Катерині змогу розширити свою діяльність. 

«Ми домовились з батьками, що виїжджаємо, але моєю умовою було те, що я не їду в глухе село, а залишаюсь поблизу Донеччини - в Дніпрі. Це був шлях в нікуди, бо ми просто сіли в машину та поїхали, вже по дорозі шукаючи хостел. Для мене це було дуже складно, бо тут ти не знаєш нікого й не розумієш з чого починати. Але й залишатися осторонь я не могла, коли на мою землю приходять вороги» , - ділиться першими почуттями Катерина. 

З 2014 року дівчина є членкинею громадської організації “Бахмут Український”, який під час війни став одним з основних регіональних фондів, які допомагають військовим у Бахмуті. 

«Перебуваючи вдома, нам було важко щось зробити. Але коли ми переїхали до Дніпра в нас розв'язалися руки. Ми знайшли змогу закупати ліки, засоби гігієни та інші дрібниці для військових, а також допомагати цивільним, які виїхали або залишились в місті. Про нас почали дізнаватись й наша робота зросла, - розповідає волонтерка - Допомога йде з усіх боків. Це не тільки Дніпро або великі організації. Це просто люди, які передають постіль, ліки, смаколики зі всієї України. Й це дуже вражає. Бо я б ніколи не познайомилась з такою кількістю людей, які зараз підтримують нас» .

278577488 5403126326387337 4111165816509385490 n dd5ec

Звіти з гуманітарною допомогою. Фото зі сторінки Катерини на Facebook.

Періодично Катерина Руссо доставляє допомогу до штабу в Бахмут. Іноді через Катерину передають речі для військових на фронт. Так і зародився її міні-проєкт. 

«Все почалося, коли закрилась “Нова пошта” й стався попит на передачу посилок військовим, які вони замовляли або їх родичі передавали на передову. Тоді я почала допомагати й возити ці посилки, звичайно все це безкоштовно. Для хлопців, які знаходяться на передовій дуже важливо отримувати таку підтримку від близьких, де дає їм змогу триматись. Й найболючіше для мене, коли я залишаю посилку в штабі нашої організації, а її ніхто не забирає, бо вже просто нікому це зробити», - ділиться дівчина про свою діяльність.

Катерина вважає, що волонтерство може бути дуже різним й кожен знайде нішу, де можна принести користь. 

«Моя знайома є вчителькою англійської мови. Й під час війни вона почала навчати військових англійської, щоб потім хлопці змогли поїхати за кордон на навчання або розібратись з іноземною зброєю. Це її вклад у нашу велику справу, який зараз дуже на часі. А після перемоги нас чекає складна робота як по відновленю та відбудові міст, та і по встановленні та вкоріненості нашої самоідентичності. Але труднощі це не привід залишатись осторонь й залишати волонтерство,»  - наголошує жінка. 

Як цивільний диверсантів ловив

Історія хлопця, якою ми хочемо поділитись є доволі нестандартною й навіть небезпечною. Тому ми не розкриватимо зовнішність та особисті дані героя. 

«Містер Х» ділиться, що до початку війни взагалі не замислювався про волонтерство й політичну ситуацію загалом, але війна змінила його позицію: 

«Я був дуже далеким від політики, хоча завдяки тому що трапилося, я встиг за місяць розібратися в історії своєї держави за останні роки. На початку я не вірив в те, що коїться навкруги. Перші два місяці війни я був у депресії, але  розумів, що просто бути тягарем мені не можна. Саме тому я вирішив почати з волонтерства.

Ідеї ловити диверсантів на початку взагалі не було. Хлопець мав власні проблеми й переживання, тому про волонтерство думав дуже осторонь 

«До тероборони вже нікого не брали, а до армії я не потрапив по стану здоров'я. Хоча я б залюбки в пішов. Одного разу я йшов додому з одного заходу та думав лише про своє. Але підходячи до свого дому, я побачив спереду в метрах двадцяти чоловіка, що дуже невпевнено йшов та озирався. Мене це трішки збило з пантелику, тому що у нас доволі тихе містечко. Але кожен раз коли я скорочував відстань на метр, тривога та невпевненість в  діях і пересуванні чоловіка ставали дедалі помітними. Як тільки я був у метрі від нього, він до мене звернувся: “Извините, а далеко отсюда магазин?” Для мене це був вже другий сигнал, що щось не так, бо магазин був ну дуже поруч» , - згадує наш герой.

На одному питанні диверсант не зупинився й наш герой отримав ще кілька сигналів, що щось йде не так. Відповівши на всі запитання, волонтер миттєво почав діяти. 

«Я побіг до військових, які були недалеко від мого дому. Ми разом пішли по слідах того чоловіка, але як виявилося він вже привернув увагу поліції. Декілька полісменів, та я з солдатами, наздогнали цього диверсанта й обшукали. В нього знайшли трафарети для відміток, арештували та повезли у відділок. В той же вечір, я вперше провів патруль навколо свого кварталу, та запропонував свою допомогу військовим» , - ділиться волонтер початком своєї історії. 

274798994 1076333246429544 4503452764595811106 n 57f55

На початку березня в Бахмуті з'явились такі мітки. Фото з архіву.

Хлопець ще два місяці допомагав поліції та воєнним патрулювати місто, завдяки його уважності зловили ще кілька диверсантів. На жаль, більшістю історій волонтер поділитись не може, бо це стало «воєнною таємницею». Але хлопець впевнений, що після перемоги всі історії стануть гарними розповідями для нащадків.

«Містер Х» і зараз не залишає волонтерської діяльності й продовжує допомагати внутрішньо-переміщеним особам та працює з молоддю.  

«Зараз я займаюся волонтерською діяльністю по єднанню молоді, як зі свого міста, так й переселенців які вимушені були виїхати після початку відкритої агресії Росії. Це щотижневі зустрічі, де відбувається спілкування та підтримка один одного. Акцент йде на моральну підтримку молоді, яка переживає війну по-своєму. Війна зачепила абсолютно всіх. Але якщо ми можемо зробити хоч щось, навіть просто дати надію, що у скрутну годину люди не залишаються самі - це вже багато» , - розповідає про теперішню діяльність хлопець. 

Волонтер ділиться, що на нього ця війна вплинула по своєму. Зараз хлопець дивиться на речі більш холодно, не піддаючись емоціям та намагається думати лиш про те, що можна зробити зараз. 

«Мені тяжко щось планувати на майбутнє, поки Росія запускає ракети над містами. Я не можу сказати як я взагалі його бачу, але я маю дуже велику впевненість, що волонтерство вийде на новий рівень та стане дуже важливою частиною життя нашої країни» , - ділиться своїми содіваннями “Містер Х”.

Навіть залишивши все, є можливість допомагати 

Валерія Бойко переїхала з Лисичанська в квітні до Тернопільської області. За останні півроку дівчина змінила кілька напрямів волонтерства.

Валерія Бойко, волонтерка, яка переїхала з Лисичанська до Тернополя (фото з особистого архіву)

«Спочатку це була школа, де ми готували смаколики перед Великоднем дітям-ВОП, хлопцям, які на фронті та їх сім'ям. Параллельно в той час ми плели сітки, поки по всьому регіону не закінчилась тканина. Після цього я працювала волонтером на гарячій лінії. Ми зв’язувались з людьми й допомагали знайти прихисток на Тернопільщині, направляли їх до сільських рад, бо сам Тернопіль був переповнений» , - розповідає дівчина про початок своєї діяльності. 

Наприкінці весни у Валерії почались іспити й вона залишила волонтерство на деякий час. А вже після закриття сесії дівчина знайшла своє найбільш глобальне волонтерство - допомогу на фабриці. 

«На Тернопільщині багато фабрик та виробництв, які спеціалізуються на виготовлені одягу. Й зараз багато підприємств переорієнтувались на виготовлення одягу та аптечок для ЗСУ. Ось там я і почала волонтерити. В швачки мене не взяли, бо шити в такому масштабі я не вмію, але робити форми, принести тканину чи інструменти я в змозі», - ділиться волонтерка.

 

Виготовлення смаколиків для дітей, що переселилися із-за війни, військових та їх сімей. Фото з архіву Валерії. 

Дівчина говорить, що вагань «волонтерити чи ні» не було, бо в першу чергу це була особиста «терапія» для волонтерки. 

«На роботу я влаштуватися не могла, бо навчаюсь. А сидіти вдома я просто не могла, бо починала себе накручувати. Тому волонтерство для мене було виходом» , - зазначає Лєра.      

Проблем с пошуком виду діяльності взагалі не було, численна кількість хабів дала змогу дівчині долучитись до процесу одразу. Валерія розповідає, що здебільшого волонтерять жінки, які відправили на фронт своїх чоловіків або ВПО. 

Дівчина ділиться, що до війни теж була знаймова з волонтерством, але не так завзято.

«До війни це були різні івенти, де ми щось робили на користь. Також кожного місяця я відправляла відсоток від свого доходу на благодійність. Здебільшого час був зайнятий навчанням, а зараз навчання відійшло на задній план, тому я мушу щось робити», - зазначає волонтерка. 

Валерія впевнена, що після перемоги волонтерство набере більшого попиту ніж зараз. Бо потрібно буде піднімати країну, відновлювати пошкоджені будинки та міста. Й саме в цей час потрібно буде багато волонтерів, які будуть допомагати розбирати завали або ремонтувати будівлі. Це вже помітно по деокупованих містах, але надалі потреби в цьому буде набагато більше.

 

Валерія Бойко не планує зупинятись і вірить, що після перемоги зможе продовжити волонтерську діяльність вже в іншому напрямку, де розповідатиме людям про історію України. Вона хоче організовувати добровольчі просвітницькі заходи.

 «Спочатку Україна буде розбитою та зламаною, бо, на жаль, це війна й по іншому бути не може. Але потім настане час, коли прийде розквіт й дуже важливо, щоб в той момент молодь підхопила це і не втратила свій шанс», - вважає волонтерка Валерія Бойко.

Матеріал підготувала Софія Бамбуля.

Матеріал підготовлено в межах програми «Сильні медіа – сильне суспільство», що реалізується ГО «Інтерньюз-Україна» за підтримки проєкту USAID «Демократичне врядування у Східній Україні». Думки, виражені в цій публікації, відображають виключно точку зору авторів.