Безплатний трансфер та спільна вечеря: як долучитися до зустрічі діячів культури

Дмитро Скопіч Скопіч Дмитро 10:45, 29 Лютого 2024
Анонс “Інфракультура” / фото Cedos

Громадські організації Cedos та Ланка запрошують на триденну зустріч діячів культури “Інфракультура”, на якій наочно продемонструють, як культура стала рушієм розвитку громад. Участь безплатна.

Про це повідомили представники платформи IZOLYATSIA у Facebook.

Зустріч локальних діячів культури від Cedos

На початку повномасштабного вторгнення саме децентралізовані зв’язки й спільноти допомогли більш злагоджено відреагувати на російську агресію й започаткувати потужний волонтерський рух. На третьому році повномасштабної війни збереження і розвиток цих зв’язків, зокрема між культурними спільнотами, важливе для посилення і стійкості демократичного українського суспільства. 

“Інфракультура” організована для створення контактів між тими, хто працює із культурою у містах та селах в різних куточках країни для подальшого обміну досвідом. Участь в ній ідеально підходить для наступних категорій:

  • робітників культурної сфери невеличких населених пунктів, які вважають свою сферу діяльності локальною;
  • представників й представниць закладів культури всіх типів власності;
  • лідерів і лідерок, які розвивають культуру на місцевому рівні;
  • представників й представниць громадських організацій у сфері культури, які працюють із місцевою аудиторією та/або розвивають фізичні культурні простори у своїх громадах.

Де і коли відбудеться зустріч

Зустріч відбудеться з 4 по 6 квітня 2024 року в одному з міст заходу України. Деталі згодом будуть оголошені організаторами.

Організатори обіцяють повне покриття усіх витрат пов’язаних з проїздом до місця проведення події та проживанням. Окрім того, вони організують обід та два кава-брейки протягом усіх трьох днів заходу, а також одну спільну вечерю для учасників та учасниць.

Для того, щоб взяти участь, треба заповнити анкету за посиланням. Подати заявку можна до 5 березня, 23:59. Результати відбору оголосять до 17 березня.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“24 лютого я відчула себе українкою”: історія етнічної росіянки (Оновлено)

Альбіна Трубенкова Альбіна Трубенкова 15:25, 13 Лютого 2024
Лариса Карлова у дошки, пояснює тему з російської літератури, листопад 2017 року
Лариса Карлова у дошки, пояснює тему з російської літератури, листопад 2017 року / фото надане героїнею

Історія 77-річної вчительки російської літератури із прифронтового Оріхова (Запорізька область), в дім якої потрапила ракета, і вона стала біженкою.

Примітка. Редакція додала примітку до цитати головної героїні про російську літературу, матеріал було оновлено згідно із редакційною політикою 14 лютого 2024 року.

“Ніхто не був зацікавлений, навіть щоб вчителі знали українську”

Лариса Карлова багато років викладала у ПТУ, потім у ліцеї, російську мову та літературу. Вона вирішила вчити українську мову, ще коли це не було мейнстрімом — на початку 2000-них.

“Я писала заяви директору ліцею, просила відправити мене на курси української. Прийшов новий директор, знайшов мої заяви і сказав, щоб не робила цього більше — не існує ніяких курсів. Розумієте? Ніхто не був зацікавлений, навіть щоб вчителі знали українську”, — згадує жінка.

Пані Лариса проводить паралель із Польщею, де опинилась як воєнна біженка — тут вона вже пройшла безплатно курс польської на рівень А1, записалась на А2. 

Росіянка яка стала українкою
Пані Лариса на акції протесту проти російської агресії, листопад 2022 року, площа Міцкевича в Познані / фото надані героїнею

Але якщо людина чогось хоче, вона добивається. Тоді, на початку 2000-х вчителька ліцею в Оріхові запропонувала своїм учням угоду: вона, етнічна росіянка, починає говорити та писати українською, а ліцеїсти її виправляють, якщо бачать помилку, за кожне слушне зауваження — додатковий бал…

Повномасштабне вторгнення росії пані Лариса зустріла у доньки, в Дніпрі — швидко зібралась і повернулась до свого маленького будиночка в Оріхові, на Запоріжжі, вірила, що це все ненадовго. 75-річна Лариса Карлова з дипломом медсестри цивільної оборони навіть прийшла до воєнкомату, пропонувала допомогу… 

26 лютого сусідні Пологи вже були окуповані, Оріхів став прифронтовим містом. Ні світла, ні газу, ні води не було. Поруч з будинком вчительки проходить залізниця, обабіч є зерносховище. Росіяни бомбили безперервно. Російська ракета знесла дах будинку, в якому з 1979 року жила пані Лариса. Це сталося у квітні 2022 року, тоді Лариса виїхала до Польщі і ось уже майже 2 роки є воєнною біженкою.

“…мізки родичів у росії промиті путінською пропагандою, і це боляче”

Ми говоримо про переоцінку цінностей: чи складно було етнічній росіянці, яка до того ж має родичів в рф, переосмислити своє “рідство”?

“У 2014 році ніякого рідства з росіянами я вже не відчувала. Я завжди оцінюю факти, без цього ніколи не звинувачую людей. Але я ніколи не відмовлюсь від родичів, я можу когось зневажати, ігнорувати, не розмовляти, але це — моя кров”, — пояснює Лариса.

Втім, вона визнає, що у її родичів в росії мізки промиті путінською пропагандою, і це боляче.

Біля ліцею в Оріхові пані Лариса з колегами-вчителями, 7 березня 2019 року
Біля ліцею в Оріхові пані Лариса з колегами-вчителями, 7 березня 2019 року / фото надані героїнею

Лариса Карлова завжди могла розраховувати на допомогу братів — вона одна ростила дітей, тож підтримка родичів була суттєвою. Але коли брати запропонували виїхати до них до росії, після 24 лютого 2022 року, цю пропозицію вона відкинула одразу. І зараз живе як біженка у чужих людей, в родині поляків.

Так, це складно — в такому віці починати життя спочатку, просити про допомогу, але пані Лариса жодного разу не пошкодувала, що не повернулась до росії, де вона народилась. Про що вона розмовляє зараз з братами? Про щось несуттєве, бо якщо торкнутися політики, діалогу не вийде. А в такому віці вже страшно втрачати рідних. Це та драма, яка стосується багатьох родин.

Питаю її: “А як Ви спілкувались з прихильниками “руского міра” на Запоріжжі ще до 24 лютого? І чому ці ідеї не є Вам близькі?”

“Я не спілкувалась з ними, в моєму оточенні не було таких людей. Може тому, що я волію спілкуватись тільки з тими, з ким мені цікаво. Я завжди розвивала в учнях критичне мислення, і сама теж оцінювала факти, а не слова. Мені багато розповідала про Голодомор, примусове переселення українців друга свекруха, вона з Донеччини. Я читала нові підручники з історії України. Маю досить критичний підхід до інформації, перевіряю, відслідковую”. 

Пані Лариса навіть сперечалась з власною донькою, яка стверджувала, що в радянські часи “ви не знали, бо не хотіли знати”. Але тоді інформацію влада ретельно приховувала, натомість зараз той, хто хоче — довідається правду.

Жінка називає фашистами росіян, які напали на Україну і каже, що вони порушили всі людські закони, тому в російсько-українських відносинах вже нічого неможливо повернути.

Вона народилася в росії, в Калінінградській області, куди її мама, лікарка, приїхала за направленням. Родина була багатодітною — дві доньки та чотири сини. І хоча мама отримала посаду головлікаря, комуністичні ідеї в родині не пропагувалися. Вже перед смертю батько Лариси дещо розповів про своє зовсім не таке “ідеологічно правильне” фронтове минуле — виявилось, що він тричі тікав з німецького полону, але все життя мовчав, волів не травмувати власних дітей. 

Лариса Карлова визнає, що комуністична ідеологія зачепила і її також. Вона навіть була секретарем комітету комсомолу на філологічному факультеті в університеті у Калінінграді, де навчалась.

Мене мали прийняти в партію, але в останній момент відмовили, бо я підписала петицію проти підриву королівського замку у Калінінграді,

згадує героїня // у розмові

До України вчителька потрапила випадково, через трагічні обставини. Як молода спеціалістка вона з чоловіком після університету поїхала на Колиму (землі у північно-східній частині рф, переважно у Магаданській області). Там померла її маленька донечка. Народився син, але й у нього почалися проблеми зі здоров’ям — лікарі радили змінити клімат.

Вчителька Лариса Карлова з учнями ліцею в Оріхові, після контрольної на тему “Захист вітчизни”, квітень 2018 року
Пані Лариса з учнями ліцею в Оріхові, квітень 2018 року / фото надане героїнею

Вона почала писати до усіх відділів освіти у південних регіонах СРСР. Відгукнулись із українського Оріхова у Запорізькій області, куди молода мама з сином без роздумів і поїхала – вирішувала сама, бо перший шлюб вже розпався.

Відтоді протягом багатьох років, аж до своїх 72-х, вчителювала в оріхівському ліцеї. Останні двадцять років викладала українською кілька предметів. 

“…я розумію, коли руйнують пам’ятники Пушкіну, бо емоції мають якийсь вихід

Питаю біженку: “А як Ви зараз ставитеся до російської літератури?”

“Йде переоцінка цінностей, зараз нам, українцям — так я, етнічна росіянка, відчула себе українкою 24 лютого — надто боляче. І я розумію, коли руйнують пам’ятники Пушкіну, бо емоції мають якийсь вихід. Яке відношення Пушкін має до путінізму? Я проти того, щоб знищувати книжки, але потрібен час на все осмислення, що є путінська війна, є загарбники, які мусять відповідати, а є література. Але зараз не потрібно шукати ці відповіді, зараз війна, й надто боляче, оголені нерви. Мене рятує те, що я ніколи не була людиною натовпу, я завжди прагну зрозуміти, розібратися, завжди маю свою думку. Але нам усім потрібен час для переосмислення”. 

Примітка. Героїня мала на увазі “російську війну”, а не “путінську”. У матеріалі можна простежити трансформацію, яку пройшла жінка: від етнічної росіянки до усвідомлення себе українкою. Зараз героїня активно допомагає ЗСУ. Зазначимо, що редакція не поділяє поглядів головної героїні щодо російської літератури.

Лариса біженка
Пані Лариса / фото надане героїнею

Зараз українська біженка живе в польській родині на свою маленьку українську пенсію, проводить майстер-класи з вʼязання, волонтерить — плете маскувальні сітки для воїнів ЗСУ, веде активне життя.

Телефоную їй щось уточнити. Приходить SMS: “Вибачте, у мене хор, передзвоню”. День пані Лариси розписаний по годинах — так вона рятується від депресії, ліки приймати не хоче, але відвідує двох психологів. Їй все ще боляче відчувати себе прохачем в чужій країні і як і багатьом — важко приймати допомогу. 

За рік до війни Лариса Карлова посадила молодий сад біля свого будинку в Оріхові. Але каже, що повертатись туди, де все зруйновано, навіть подумки, нестерпно.

Примітка. Матеріал підготовлений за допомоги MediaPort Warsaw, хабу для українських журналістів у Польщі, та за підтримки міжнародної ініціативи Media Lifeline Ukraine”.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Бахмутська балада”: у Києві презентували фотоальбом, присвячений місту-фортеці

Микола Ситник 14:20, 10 Лютого 2024
Бахмутська балада. Фото з війни
Ілюстрація Бахмут IN.UA

Нещодавно в Києві в межах виставки “Сталеві титани Бахмута” відбулась презентація фотоальбому “Бахмутська балада. Фото з війни”. Його створили офіцери пресслужб та служб зв’язків з громадськістю бригад Східного угруповання військ, які висвітлювали перебіг подій під час боїв за Бахмут.

Більше про створення фотоальбому в репортажі Бахмут IN.UA розповів Роман Потапенко.

“Бахмутська балада. Фото з війни”

Видання “Бахмутська балада. Фото з війни — це творча ініціатива Національного музею історії України у Другій світовій війні.

Під час підготовки виставки “Сталеві титани Бахмута” офіцери пресслужб та служб зв’язків з громадськістю бригад Східного угруповання військ надіслали до Музею кілька тисяч фото. Працюючи зі світлинами, музейники упорядкували та видати  фотоальбом “Бахмутська балада. Фото з війни”. До видання відібрали понад 300 документальних світлин, доповнені коментарями пресофіцерів про оборону міста-фортеці Бахмута й бої навколо нього.

Битва за Бахмут — це сіль нашої землі, сіль війни, сіль майбутньої Перемоги. Фотоальбом збереже для історії подвиг про велику битву за давнє місто, яке стало ще одним символом української незламності, героїзму наших захисників і захисниць,

наголошують // автори та укладачі фотоальбому

Більше дізнавайтесь у репортажі Романа Потапенка.

Зазначимо, що фотоальбом “Бахмутська балада. Фото з війни” побачив світ коштом Міністерства культури та інформаційної політики України тиражем 1000 примірників для безкоштовного розповсюдження.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Допомога ВПО у Вінниці

Куди переселенцям звертатися за допомогою у Вінниці

Вимушено переміщені особи у Вінниці можуть отримати юридичну чи психологічну консультацію, а також гуманітарну допомогу, або ж знайти безплатний центр для творчості дитини. Куди звертатися […]

13:00, 21.04.2024 Куряча Марія
IMG 4359 1 47aad

Монастирський острів, парк Шевченка та музей: що подивитись в Дніпрі на вихідних

Цікаві місця в Дніпрі варті уваги, як туристів, так й місцевих. Дніпро від початку повномасштабного вторгнення прийняло до себе тисячі бахмутян, тут працює Центр підтримки […]

4 04caa

Варення з ягід: класичні та незвичні рецепти, які запам’ятаються надовго

Вже згодом в Україні починається сезон ягід. Саме в цей період з травня по вересень чимало господинь почнуть готувати варення на зиму з полуниці, малини, […]

Українці в Румунії, Бухарест

Українка пояснила, чому потрібно ходити на мітинги закордоном

Одеситка Олександра через війну евакуювалася у Бухарест (Румунія). Тут дівчина потроху адаптується до нового життя, але не забуває про громадянську позицію та регулярно ходить на […]

Вступна кампанія 2024: що потрібно знати абітурієнту для вступу на бакалавра

Весна — це традиційний період хвилювань для випускників та їх батьків, адже саме в в цей сезон потрібно остаточно вирішити, у якому вищому навчальному закладі […]

14:00, 20.04.2024 Скопіч Дмитро