Тетяна Кваша родом із міста Соледар. Не зважаючи на свій юний вік, вона вже встигла відкрити власний бізнес, який знищили росіяни, та стати активною громадською діячкою. Дівчина впевнена, що потрібно відстоювати свої права й боротися. В евакуації дівчина заснувала Благодійний фонд “Соляна Фортеця”.

Історією волонтерства й життя з нуля Тетяна Кваша поділилася з редакцією Бахмут IN.UA.

Життя в Соледарі

Тетяна Кваша народилася та виросла в Соледарі. Дівчина завжди була активною. Коли почалася війна у 2014 році, дівчина навіть не мала думки, щоб переїжджати якомога далі від рідного міста. Власне, у 2022 році, коли почалася повномасштабна війна, дівчині було важко покидати дім. У своєму місті Тетяна відкрила салон краси, де працювала майстром манікюру й швидко здобула прихильність соледарців.

Соледар у травні — це час, коли я особливо його любила. У нас цвіли каштани, абрикоси та вишні. Пригадую, до нас приїжджали гості з інших міст й завжди відзначали, що Соледар дуже красивий, чистий та зелений. Ми тоді цього не розуміли, нам не було з чим порівнювати. Соледар у травні вкривався цвітом увесь, так добре було гуляти в цей час в нашому парку,

Тетяна Кваша // волонтерка

Крім озеленення Соледар дівчині запам’ятався цікавими заходами: концерти, ярмарки. Тут завжди вміли зробити щось для дітей й молоді, пригадує волонтерка.

Життя під час війни

Вже під час війни, яка розпочалася у 2014 році, Тетяна відкрила власну студію, де працювала, платила податки й почала брати активну участь в громадському житті.

Дівчина запевняє, важливо не стояти осторонь державотворчих процесів, навіть маленьких, бо за ними слідують великі процеси. Тетяна згадує, що у своєму рідному місті боролася, зокрема, й проти незаконного підняття цін на воду. До волонтерки тоді приєдналися однодумці. Вони збирали підписи власноруч.

Жінки домоглися свого — ціни на воду залишилися незмінними. Утім, це не єдиний успішний приклад Тетяни. Так, у 2020 році під час розпалу епідемії коронавірусу, в Бахмутській лікарні не було гарячої води, а мамам з дітьми запропонували митися просто у відрі. Цю проблему теж вирішили.

Благодійний фонд “Соляна Фортеця”

Тетяна Кваша з родиною спочатку евакуювалася до Хмельниччини, сидіти склавши руки не змогла. Дівчина одразу почала допомагати, спершу шукала дуже дефіцитні ліки на початку війни L-тироксин для соледарців, далі були різні речі: гієна, ліки, все це відправляли поштою. Так і виник благодійний фонд, який отримав назву “Соляна Фортеця“, на честь рідного міста Тетяни та інших волонтерів.

Грант для юних соледарців

Фонд отримав грант на реалізацію творчого онлайн-конкурсу для дітей  Соледару. Його втіленням завдячують культурній платформі “Ізоляція” за фінансової підтримки Європейського Союзу.

За словами Тетяни, цей проєкт має згуртувати мешканців Соледарську ОТГ, які опинилися в різних куточках країни. Головним персонажем стане мультяшний герой — Салті, який представлятиме історичні теми Соледару.

Дівчина запевняє, головною рушійною силою для неї став син. Саме він змушує українку рухатися далі по життю та не зважати на будь-які складнощі.

Перехід на українську мову

З дитинства дівчина росла в російськомовному оточенні. Вона використовувала російську до повномасштабного вторгнення. Евакуювавшись в Кам’янець-Подільськ, Тетяна Кваша побачила, що тези про вороже сприйняття українців зі східної частини — це просто російська пропаганда, яка не відповідає дійсності. Щоб віддячити за тепло та турботу дівчина почала розмовляти українською. Героїня каже, що вона прихильниця лагідної українізації.

Волонтерка додає, що важливо підтримувати людей, які починають говорити українською й бути терплячими.

Читайте також:

• “Бахмут є був, і буде”: бахмутський активіст про місто
• “Наша ціль — повернути жертв теракту”: дружина військовополоненого про трагедію в Оленівці
• Як живе окупований Маріуполь: інтерв’ю з головною редакторкою сайту міста Марії

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Андрій Лоза — бахмутянин, свободівець, учасник Революції 2004 року та Революції Гідності. У 2014 році він був затриманий силовиками “беркута”, а після цих буремних подій став учасником АТО.

Детальніше про життя у довоєнному Донецьку, діяльність у Бахмуті, сфабриковану справу та утримання в СІЗО, а також про майбутнє Бахмута і теперішню діяльність дивіться у відеорепортажі Романа Потапенка для Бахмут IN.UA.

Боротьба за Україну

За словами відомого активіста, його повний перехід на українську змінив його життя. Він відбувся в той час, коли відбулася “помаранчева революція”.

Бахмутянин також брав участь в Революції Гідності з 1 грудня 2013 року грудня по 19 січня 2014 року. Воно завершилось затриманням силовиками “беркута”.

Життя в СІЗО було досить складним. Саме його перебування там було за сфабрикованою справою. Воно супроводжувалось постійним насиллям.

Чоловік має великі плани. Він вже розуміє, що після війни буде брати участь у відновленні Бахмута та його подальшому розвитку.

Більше цікавинок про життя, думки та плани бахмутського активіста, дізнавайтесь у нашому репортажі за посиланням.

Читайте також:

•  “Моя особиста сімейна фортеця”: бахмутянка, яка захищала Бахмут про рідне місто
• “Прийшло усвідомлення, що Кременчук стане другим домом”: музикант з Краматорська займається творчістю у новому місті
• “Це міф, що одинокий чоловік або жінка не можуть усиновити дитину”: як в Україні діє процедура усиновлення під час війни. Розпитали експертку Олену Ремень

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Подружжя Олена і Тарас Головко познайомились на Донеччині. Тоді під час антитерористичної операції Тарас приїхав захищати Донбас. Згодом до лав військослужбовців долучилась і сама Олена. Пара разом обороняла Бахмут, а після втрати міста вони продовжують служити державі, але на інших кордонах — між Україною та Європою. 

Про бажання стати на захист рідної країни, службу під час повномасштабного вторгнення та втрату Бахмута, Олена розповіла журналістам Бахмут. IN.UA.

Бахмут – особиста сімейна фортеця

Олена Головко народилась в місті Горлівка Донецької області. Проте все життя жінка прожила в Бахмуті, яке і вважає своїм рідним місто. Тут вона закінчила школу і технікум. 

“Це місто, де народилася моя донька і місто, яке назавжди залишиться в моїй пам’яті, як моя особиста сімейна фортеця”, — каже Олена про Бахмут.

Чоловік Олени Тарас родом з російської федерації, проте все життя прожив у Волинській області. Під час АТО, каже бахмутянка, він приїхав захищати кордони рідного Донбасу. 

“Це людина, яка надала мені сил жити далі, розуміти, для чого то все. Це людина, яка є мені другом і людина, яка разом зі мною до кінця”, — каже Олена. 

2014 рік: початок війни 

У 2014 році в Україні почалась війна, росіяни окупували Горлівку, рідне місто героїні, та любов всього життя Бахмут. Тоді вже під час деокупації Бахмута до міста приїхали інструктори з Канади, які здійснювали навчання тактмеду.

На цих тренінгах Олена познайомилася з військовослужбовцями, які показали жінці, що самоідентифікація як громадянина України може відбутися і через захист своєї країни. Тоді ж вона вирішила, що теж стане на захист своєї домівки. 

“Саме у 2014 році відбулась самоідентифікація мене, як захисника. Захисника майбутнього моєї доньки, бо тоді я вже ставила собі питання: А що я залишу сама собі ? Яку країну я їй залишу? Таку, як залишили мені батьки? Я вже тоді розуміла, що щось не так і так не має бути. Тому здійснила свідомий вибір і пішла навчатися професійно військовій справі”, — розповідає жінка.

Олена зауважує, що завжди дуже хотіла і прагне досі, зробити все, щоб Україна була цивілізованим європейським суспільством для її доньки.  

Повномасштабне вторгнення: переддень 

Початок повномасштабного вторгнення Олена зустріла вдома. 23 лютого була її крайня зміна на лінії розмежування. Це був умовний кордон, пункт пропуску з тимчасово окупованої території. 

О 20:00 жінка завершила свою робочу зміну і поїхала додому. В нічний час доби Олену змінив її чоловік зі своїми побратимами. Вже тоді відчувався, пригадує героїня, той накал перед офіційним повномасштабним вторгненням. 

“Те, що відбувалося далі, то було щось фантастичне. Бо ніхто нічого не розумів, як цивільні так і військові. Перші хвилини були такі, як і в більшості людей. Почалась повномасштабна війна. Це вже друга така дата, найстрашніша у моєму житті. Коли ти розумієш, що в твоїй країні війна, біля тебе війна і ти сам учасник тієї війни”, — каже Олена. 

Перші дні “24-го лютого” 

Перше, що Олена зробила після перших сирен та вибухів, це зібрала свою на той момент ще неповнолітню доньку, взяла найнеобхідніші речі, а це документи, нагороди та ювелірні прикраси, та відправила її  в невідомість на інший кінець країни. Вже тоді вона сказала своїй доньці, що не знає, чи повернеться. 

Потім героїня перестала рахувати числа на календарі, час вимірювала місцями. На вулиці було або тепло, або холодно.

“Це такий термін часу, який ти просто проживаєш. Бо в тебе є одна ціль – вижити”, — пригадує захисниця.

Спочатку підрозділ Олени здійснював охорону умовної лінії розмежування і тримав захист міста Попасна. Пізніше була оборона Бахмута. 

Найважче було, каже, спокійно спілкуватися зі своїми друзями, а потім їхати їх забирати в останню путь. Фізична втома, каже Олена, була ні про що, її не помічаєш. Поступово звикається до вибухів, і вже чітко розрізняєш, що і на якій відстані відбулося. Сама ж оборона Бахмута стала для Олени її особистою поразкою.

“Мені завжди буде здаватися, що я щось недоробила, не змогла… Важко було зрозуміти, що людей, з якими ти служив 10 років, вже нема”, — згадує.

Наші дні 

Зараз Олена разом із чоловіком стоять на захисті кордонів з Європейським союзом. 

“Ми залишаємось в Україні, продовжуємо захищати нашу Україну, трохи на інших рубежах. Кожен зробив вибір сам за себе. Це така гордість і гордість, що ти не зрадив сам собі. Не злякався, навіть у надважких ситуаціях”, — наголошує.

Є бажання повернутися вже в деокупований Бахмут, зізнається Олена, але не жити там. Психологічно жити на кістках своїх загиблих друзів, каже, вони не зможуть.

Втрату Бахмута Олена вважає свою найбільшою особистою поразкою. Бахмутянка каже, що їй буде завжди соромно через втрату свого міста. Але, продовжує, це також є частиною нашої історії.

“Це така особиста поразка, моральна поразка, яка буде з нами до кінця життя”, — підсумувала жінка. 

Читайте також:

• Трагедія Іловайська: редакція публікує архівні світлини 2014 року
• “Прийшло усвідомлення, що Кременчук стане другим домом”: музикант з Краматорська займається творчістю у новому місті
• “У нас переворот в країні”: спогади про проголошення Дня Незалежності від горлівчанки Галини Докашенко

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!