Культурна платформа “Ізоляція” була заснована ще в 2010 році в Донецьку на території колишнього заводу ізоляційних матеріалів, якому фонд, власне, й завдячує своїм ім’ям. Вперше “Ізоляції” довелося залишити Донецьк у 2014 році, коли бойовики так званої ДНР окупували завод, тоді платформа перебралася до Києва, потім облаштуватися в Соледарі. Вже в 2022 році перед Ізоляцією постали нові завдання, тепер основна увага Фонду — це допомога людям. Про те як працює “Ізоляція” зараз, чому команда вирішила створити резиденцію саме в Соледарі та про допомогу Бахмуту — редакції розповіла кураторка Фонду Катерина Філюк.

Актуальні задачі культурної інституції

Через повномасштабне російське вторгнення напрямки роботи “Ізоляції” дещо змінилися, замість мистецької діяльності на заміну прийшла волонтерська. Останній рік “Ізоляція” займається допомогою ВПО. Втім, встигає й здійснювати підтримку митців, професіоналів культури та мистецтва в Україні та за кордоном. “Ізоляція” бере активну участь у культурній дипломатії та відстоюванню потреб української громади в міжнародних культурно-політичних інституціях.

Кураторка Фонду Катерина Філюк. Фото: особистий архів героїні

“Ізоляція отримала Європейський грант і наразі займається мікрогрантінгом і дистриб’юцією цих коштів, які допомогають митцям та організаціям, що сприяють ВПО адаптуватися до нових умов життя. Але окрім цього, є й інші проєкти, які виконуються. Це, наприклад, резиденція, яка мала б відбутися в Соледарській громаді, але зараз вона у Великій Британії, оскільки це спільний проєкт з британською організацією. Першочергово, було заплановано, що це буде резиденція британських митців у Соледарській громаді”, — пояснює пані Катерина.

Тепер українські митці працюють у британській резиденції.

Культурна резиденція в Соледарі

Приміщення “Ізоляції” в Соледарі. Фото: Фейсбук

У Соледарі філія “Ізоляція” з’явилася в 2019 році, це рішення було абсолютно виваженим. Перед тим, як відкривати резиденцію у Соледарі, команда Фонду близько року проводила власне дослідження місцевості, спілкувалась з місцевими мешканцями, намагалася більше дізнатися про історію, розповідає кураторка Фонду:

“Попри те, що ми працювали в Києві — це все одно було своєрідною діяльністю у вигнанні. Столицю ми ніколи не розглядали, як постійне місце локації. Вже згодом ми зрозуміли, що Київська культурна екосистема досить насичена, в ній багато цікавих гравців, й наша роль буде більш важливою не в Києві, а у маленькому місті, ми вирішили, що це буде саме Соледар. Ми розуміли ризики, на той час, це було близько 15 км від лінії фронту, але наша місія там була важливіша”.

Вся команда вірила в краще й вирішила заснувати в місті осередок, де могли б працювати локальні митці.  Загалом, це був мікс різних людей, пригадує пані Катерина. Більшу частину команди складали соледарці, також працювало декілька людей з Києва, зараз всі працюють з різних куточків планети.

“Звісно, що в окупованому Соледарі вже ніхто не залишився. Частина команди зараз на Заході України, частина в столиці, директорка фонду опинилася у Франції”, — розповідає Катерина Філюк.

Команда “Ізоляції” активно допомагала людям Бахмуту та Соледару, які залишилися в цих містах. Переважно, це було закриття базових потреб, таких як ліки чи їжа.

Реконструкція Будинку культури: проєкти перед Великою війною

Зруйнований офіс “Ізоляції” в Соледарі. Фото: пропагандистські канали

Напередодні російського повномасштабного наступу було чимало тривожних новин, Катерина Філюк згадала про те, як команда “Ізоляції” працювала за декілька днів до вторгнення росії.

“Ми були оптимістично налаштовані, подали заявку на великий Європейський грант, який допоміг б виконати реконструкцію Будинку культури в Соледарі. Подалися на грант ми влітку, і якраз в лютому місяці отримали всі фінальні підтвердження та підписали контакт. Програма відновлення будівлі мала тривати три роки, тож ми були налаштовані працювати. Звісно, що ніхто не очікував таких трагічних подій. Коли почалося повномасштабне вторгнення всі допомагали один одному, люди швидко виїхали”, — пригадує Катерина Філюк.

Мисткиня додає, що завдяки діяльності “Ізоляції” було багато допомоги, як митцям, які там працювали так і самій команді та культурній інституції. 

“У нас було багато планів щодо мистецьких резиденцій у Соледарі та у Соледарській громаді, бо це, власне, те, що ми робили. Судячи з відгуків митців, які просто закохалися в це місто — ми розуміли, що має сенс робити ці резиденції, запрошувати міжнародних діячів і розвивати далі цю ідею. Самі місцеві теж цікавилися нами. Звісно, що у нас є мрія повернутися в Соледар та продовжувати працювати”, — резюмує Катерина Філюк.

Фото: Фейсбук, IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives.

Читайте також: “Шансону й російських новин не було”: як починало працювати “Вільне Радіо”

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

“Це історія про сплетіння доль людей, які були в Бахмуті — військових, волонтерів, звичайних мешканців” — так описує свою збірку віршів бахмутська поетеса Олена Голубцова. Після виїзду з Бахмута у лютому 2023 року вона написала збірку “Воними”, присвячену історіям людей, які тримали оборону міста і допомагали йому жити. Раніше вірші бахмутянки були надруковані у видавництві, а зараз за ініціативи поетеси тривають зйомки відео для візуалізації її творів.

Про видання збірки та історії, покладені в основу віршів, Олена Голубцова розповіла редакції Бахмут IN.UA.

Збірка “Воними” Олени Голубцової

Олена Голубцова — бахмутська поетеса, співачка. У рідному Бахмуті вона була учасницею ансамблю “Рапсодія”, виступала на різних заходах. Також писала вірші під псевдонімом Попіл-Пташка.

Коли почалась повномасштабна війна, а згодом наступ на Бахмут, Олена Голубцова до останнього залишалась у місті. Каже, що вірила у перемогу України, тому свідомо не покидала домівку. Пані Олена також була однією з тих, хто допомагав у хабі на базі Палацу культури імені Мартинова.

У лютому 2023 року жінка з родиною ухвалили рішення про евакуацію до Чернігова. Події, пережиті в Бахмуті, вилились у вірші. Їх авторка об’єднала у збірку “Воними”.

“Я її написала вже коли виїхала з Бахмута, це був 2024 рік. Оскільки ми виїхали в 2023-му, то багато чого там побачили. А виїжджати нам допомагали військові. Я не могла просто полишити ці спогади, ці історії, мені треба було десь озвучити про тих людей, яких я зустрічала”, — розповіла Олена Голубцова.

Загалом у збірці “Воними” є дев’ять віршів. Усі вони написані про реальних людей та події, пережиті в Бахмуті. Прототипами образів стали справжні люди.

“Якщо взяти поезію “Хижачка”, то вона написана про реальну дівчину, волонтерку. Коли я допомагала на хабі в Палаці культури Мартинова, я її зустрічала. Коли вона приїжджала, то постійно була включена в процес допомоги, постійно запитувала що потрібно, в чому найбільша потреба. При цьому в неї не було зайвих запитань, зайвих речень, вона така конкретна людина була. А ще була дуже активна — постійно привозила щось, евакуювала, допомагала. Але коли я стала знімати ролик на цей вірш, то мені родичка розповіла, що ця волонтерка загинула. Ця новина справді дуже сильно вплинула на мене, дуже шкода, що так все відбулось”, — розповіла Олена Голубцова.

За словами поетеси, найскладнішою для неї була історія, покладена в основу вірша “Боягуз”. Складністю було не процес написання, а сама пережита історія.

“Це реальна історія про те, як хлопець втікав з “нуля”. Я не знаю, як далі склалася його доля, але у своїй поезії я йому надала мотивію, щоб він все-таки повернувся на “нуль”. У реальності це був хлопець, в якому я відразу побачила такого маленького хлопчика, переляканого, який вперше в житті побачив смерть. І я на той момент була єдиною людиною, якій він вилив усю свою душу і всі свої страхи. Він плакав і постійно просився до мами. І мені так страшно стало, я тоді думала: “Господи, як взагалі таке можливо? Зарад чого розв’язали цю війну? Заради того, щоб хлопці страждали, матері і родичі загиблих?”. Це було насправді важко. Що з цим хлопцем було далі я не знаю”, — згадує поетеса.

Загалом у збірці зібрані історії про людей, які допомогали боронити Бахмут і продовжувати жити місцевим мешканцям, — водіям, які возили хліб і гуманітарні вантажі, волонтерам, військовим. Поетеса каже, що мета її збірки — продовжувати говорити про Бахмут і розповідати його історію, щоб про місто не забували.

“Коли ми тільки виїхали, Бахмут був на слуху. Слава Богу, він і досі на слуху і про нього не забули. Але є такі міста, про які вже забувають. А я не хочу, щоб забували про Бахмут. Можливо, це не останній мій проєкт про місто. Бо Бахмут — це не просто місто, не просто фортеця. Це сплетіння доль людей, які там були. І військові, і волонтери, і звичайні мешканці, навіть ті, хто вже зневірився. Ті люди, які на хабах працювали, ті, хто розвозив гуманітарні вантажі. Молоді дівчата і хлопці, медичні сестри, військовослужбовці і військовослужбовиці. Я не хочу, щоб про них просто забули, люди мають про них пам’ятати”, — зауважила Олена Голубцова.

Де знайти вірші зі збірки “Воними”

Для поширення своїх поезій-історій авторка співпрацює з видавництвами та літературними журналами.

“Я постійно звертаюся у видавництва, надсилаю свою роботу. Відгукнулося видавництво “Склянка часу”, вони надрукували повністю цю збірку. Пізніше навіть одна з поезій отримала відзнаку на конкурсі “Склянки часу”. Далі я відправляла в літературно-мистецький журнал Volya, вони теж надрукували”, — розповіла поетеса.

Олена Голубцова також ініціювала проєкт з візуалізації своїх віршів. Кожен з них декламують на відео. До зйомок долучаються як бахмутяни, так і люди з різних міст. Серед тих, хто брав участь у зйомках є родина військовослужбовця і педагогиня.

“Коли я знімала відеоролики, то зверталася до різних людей. Це були не тільки бахмутяни, а й чернігівці і люди з інших регіонів. Наприклад, у відеоролику на поезію “Трактор” головним є образ військового. Це узагальнений персонаж, в основі якого реальні військові, яких я часто бачила на ринку. Вони були такі зостереджені, суворі, відчувалась чоловіча міць. Щоб показати цей образ на відео, я звернулась до молодої родини чернігівців, у яких на передовій служить чоловік. І вони так гарно відгукувалися, були включені у процес, чекали коли ми вже поїдемо знімати. Хоча я, чесно, переживала як вони все сприймуть. Але вийшло круто, нам усім сподобалось. Особливо було приємно, що вони долучилися до зйомок не про Чернігівщину чи про сусідню Сумщину, а про наш Бахмут. Це класно, що є такі небайдужі люди”, — каже поетеса.

Прочитати збірку можна і в електронному варіанті. Вона доступна на сторінці літературно-мистецького журналу Volya в Facebook. Відеоролики на вірші Олени Голубцової публікують на офіційних сторінках Бахмутської міськради.

Читайте також:

• Фармацевтична компанія з Бахмута відновила роботу у новому місті
• Коледж, який не замовк: викладачка з Бахмута Юлія Гаврашенко про музику, ефект доміно та новий дім
• Готується до протезування і відновлення бізнесу: історія Ольги Долгої, яка вижила після удару авіабомби в Добропіллі

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Різдво — це свято, яке проходить у сімейному колі. Подекуди його традиції осучаснюють, роблячи їх оптимальними для сучасних поколінь та доповнюють особливостями регіону.

Редакція Бахмут IN.UA поспілкувалася з Андрієм Тимчаком — майстром вертепу зі Званівки — про те, як в умовах евакуації йому вдається зберігати різдвяні традиції та готуватися до цьогорічного Різдва.

Різдвяні традиції Донеччини під час війни: як до свята готується родина Андрія Тимчака

За словами Андрія Тимчака, після демобілізації та переїзду на нове місце життя в евакуації змушує “плисти за течією”. Проте, навіть так він усвідомлює, що цього року підготовка до Різдва проходитиме по-іншому. Зміна дати святкування з 7 січня на 25 грудня стала незвичною після десятиліть усталеної традиції, однак нині з’являється більше пояснень щодо походження нової дати, а тому перехід сприймається спокійніше.

“Все пішло від Зимового сонцестояння — максимально довга ніч та мінімальний день“, — каже пан Андрій.

Примітка. Зимове сонцестояння — це астрономічна подія, яка знаменує найкоротший світловий день та найдовшу ніч у Північній півкулі. Воно відбувається з 20 по 22 грудня. 25 грудня в цьому контексті почало використовуватися ще в Давньому Римі, коли Юлій Цезарь в юліанському календарі позначив цю дату, як день, коли відбувається зимове сонцестояння.

Андрій Тимчак вважає, що збереження традицій рідного краю під час війни є важливим, адже раніше різдвяний період займав значну частину його життя — від підготовки вертепів до колядок і щедрівок. Нині святкування стало менш масштабним, але він підкреслює, що Різдво залишається святом у душі, тривалість якого визначає внутрішній стан людини.

“З 1 грудня до 20 січня Різдво було моїм життям: підготовка вертепів, виступи, коляди, щедрівки — два місяці щороку вся сім’я жила цим. Через такі традиції ти відчуваєш себе частиною спільного свята. Зараз я святкую Різдво, але цього значно менше, ніж було раніше“, — зазначає пан Андрій.

Він також зізнається, що мріє повернутися на Донбас і знову займатися розвитком культури в Донецькій області, адже різдвяна традиція для нього — це цінний досвід і великий скарб.

Традиції святкування в колі сім’ї

У родинному колі Андрій Тимчак планує Різдво зі святою вечерею, зберігаючи основні елементи традиції. Проте, він вважає, що свято можна трохи осучаснити, поєднуючи, наприклад, в меню Святвечора пісні та непісні страви, орієнтуючись на побажання дітей.

“Спочатку аналізуєш те, а що взагалі таке “Різдво”. Чи це трагедія, чи це не трагедія. Якщо це не вона, то чому вся їжа має бути пісною? Це ж свято народження Сина Божого. І все. З’являється висновок, що треба змінювати“, — пояснює майстер вертепу зі Званівки.

В сім’ї Андрія Тимчака головним атрибутом традиційного столу, окрім куті, буде смажена птиця. Також чоловік каже, що на столі обов’язково буде:

• хліб;
• вареники;
• голубці з картоплею;
• зварена квашена капуста з пісною заправкою;
• мачанка (ред. традиційна українська страва з розтертого сиру, сметани, часто з додаванням часнику, зелені, горіхів, яка подається як соус до хліба або картоплі);
• холодець;
• вино.

Читайте також:

12 страв на Святвечір 2025: повний список, що приготувати до святої вечері

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!