“Наша ціль — повернути жертв теракту”: дружина військовополоненого про трагедію в Оленівці

Семаковська Тетяна 12:00, 21 Березня 2024
Ілюстрація Бахмут IN.UA

“Я б воліла ніколи не виходити в публічний простір, якби мій чоловік не опинився там, де він є зараз. Я б не хотіла говорити з журналістами, виступати перед натовпами. Я б не давала інтерв’ю, не писала статті, як це я роблю вже близько року. Складно постійно це згадувати, що відбувалося, як відбувалося, де… Але найскладніше те, коли в журналістів, людей відсутня емпатія. Влітку минулого року мене питали, чи впевнена я, що Сергій досі живий. Я вважаю ці питання абсолютно недоречними, тому що я знаю, що він живий”.

Це слова Марії Алєксєєвич — дружини полоненого військового, який за наказом вищого командування вийшов з Азовсталі, а потім опинився в бараці Оленівки.

Примітка. Після майже двох років теракту в Оленівці доля 120 людей залишається невідомою. Марія каже, що всіх розкидали по різних колоніях на території росії, тож зараз головна ціль спільноти — це повернути жертв теракту, тих, які отримали поранення та вижили. Відомо, що загалом налічували 59 важкопоранених українців.

Азовсталь

Марія родом з Хмельниччини, зі своїм майбутнім чоловіком вона познайомилася через Facebook, у 2018 році. Обоє навчалися на психологів, жили в одному місті.

“Коли ми вперше зустрілися, Сергій мене припідняв та міцно обійняв, і тоді я зрозуміла, що це саме та людина, яка мені потрібна. Це трішки складно пояснити, тому що на той момент ми були не дуже довго знайомі”, — пригадує Марія.

Сергій її зачепив добротою — він допомагав тваринам, а ще випромінював впевненість, рішучість. У перший рік знайомства пара почала жити разом. Сергій якось приніс бездомного кота, він й досі живе з Марією. Ім’я чотирилапого дівчина не розкриває, каже — це дуже особисте.

Сергій з улюбленцем / фото надані героїнею

Пара не раз розмовляла про можливе вторгнення. Дівчина пригадує, що в 2021 році вони навіть планували переїхати жити до Маріуполя, але Сергій відмовив їх від цієї ідеї — начебто передчував, що станеться з містом. Нагадаємо, що у лютому 2022 року почали з’являтися перші дати ймовірного російського вторгнення.

“Якщо говорити про Маріуполь, то навіть звільнені з полону захисники, оборонці Маріуполя говорили, що місто було не підготовлено. Хоча вони намагалися підготуватися, просили допомоги і підтримки, але, на жаль, їм це не надавалося”, — говорить Марія.

Азовсталь
Азовсталь, 2022 рік, росіяни бомблять Маріуполь / фото Маріупольська міська рада

Коли почалася повномасштабна війна, чоловік Марії доєднався до захисту. Потім опинився на Азовсталі, у Маріуполі. Жодні новини він не розповідав, тому дівчина сама слідкувала за всім, що відбувається, а по телефону пара постійно підтримувала одне одного. Останній раз вона говорила з чоловіком 13 травня 2022 року, за кілька днів до початку виходу. Про вихід з Азовсталі наших військових, за наказом командування, дівчина так само дізналася з новин. Місцеперебування свого чоловіка вона не знала, а потім стався теракт в Оленівці.

“Я не знала, чи Сергій вийшов з Азовсталі насправді. І тільки 19 травня 2022 року я побачила відео на російських ресурсах, вже в колонії в Оленівці, і серед військових я побачила Сергія”, — каже дівчина.

У січні 2023 року, за кілька місяців після теракту (коли була розформована місія ООН, яка мала би розслідувати факти вбивства і поранення військовополонених під час теракту в Оленівці в ніч на 29 липня 2022 року), жінки почали формувати Спільноту Родин Оленівки.

“До того часу ми ще не знали, що саме нам робити. Тобто кожен родич постраждалого бійця під час теракту потім самостійно звертався як до представників влади, так і до міжнародних організацій. Це не давало абсолютно ніякого результату. Тема теракту в Оленівці з кожним місяцем починала згасати, не цікавилися ні пораненими, ні страченими бійцями”, — пояснює у коментарі Марія.

Вона додає, що рідні військових знають — за кілька днів до теракту полонених відвели в окремий ангар в Оленівці. Росіяни ретельно планували вбивство.

Наша ціль — повернути жертв теракту в Оленівці

Марія з плакатом на акції підтримки полонених / фото надане героїнею
Марія з плакатом на акції підтримки полонених / фото надане героїнею

Масштабна ціль — це домогтися міжнародного розслідування теракту та вшанування пам’яті вбитих захисників. Жодної інформації про тих, хто залишився в полоні, немає. Червоний Хрест, який мав би забезпечувати належні умови, не спілкувався з цими полоненими.

Марія згадує, що за кілька днів після теракту до неї зателефонував представник МКЧХ, аби сказати, що вони нічого не знають про її чоловіка — на цьому “корисна” комунікація завершилася. Єдину інформацію, яку дізналася Марія, вона отримала від побратима Сергія, який вийшов з полону.

“Червоний Хрест не виконує свої обов’язки. Він мав бути присутній, коли наші військові виходили з Азовсталі, щоб їх офіційно підтвердити як військовополонених, щоб, умовно кажучи, вони ніде не загубилися на території росії, або щоб з ними нічого не сталося… Рік статус мого чоловіка не могли підтвердити.

Якщо говорити про те, що відбувалося і відбувається в російських тюрмах, то це просто жах. Міжнародний комітет Червоного Христа має відвідувати колонії, але вони цього не роблять. Вони робили такі заяви, що нібито там відвідували колонії, але вони не розголошують деталі, а ще кажуть, що постійно спілкуються з родичами. Зі мною говорили лічені рази”, — говорить Марія.

Вона пояснює, що спільнота хоче налагодити контакт з органами влади на вищому керівництві. Якщо говорити вплив, то жінки мають надію на МЗС — тут головне завдання стала співпраця із міжнародною спільнотою, залучення до акцій підтримки полонених діаспори та іноземців.

Поки тема Оленівки звучатиме — буде можливість повернути полонених додому живими. Раніше у обміні наших військових вже брали участь Саудівська Аравія, Туреччина. Марія розмірковує, що ці країни й надалі можуть допомагати з обміном за підтримки нашого МЗС. Міністерство наразі не достатньо комунікує з родинами полонених, але зрушення вже є.

Російські військові в полоні

Оленівка (2)
Жінки чекають повернення своїх рідних додому / фото надане героїнею

Минулого року у мережі опублікували фото умов, в яких знаходяться російські військовополонені на території України. Охайні чисті кімнати, гаряча їжа, душові кабіни та туалети — все це різко контрастує з тими умовами, в яких перебувають українські полонені.

Ми запитали Марію, чи, на її думку, такі умови мають бути забезпечені російським полоненим:

“Я не знаю, як це може бути не добре. Ми маємо виконувати норми Женевської Конвенції про поводження з військовополоненими. Єдине, що я вважаю, що ми не маємо додатково покращувати їм умови. Наприклад, те, що стосується якихось свят, що вони можуть спілкуватись вільно по телефону зі своїми рідними в той час, як українським військовополоненим цього не дають. Я вважаю, це трішки занадто. Але те, що загалом умови утримання в них відповідають всім нормам Міжнародного гуманітарного права, це, звичайно, добре”.

Нагадаємо, що більшість наших полонених не отримують листи від рідних, їм не дозволяють спілкуватися. Марія додає, що, попри невідомість, вона бачить велику підтримку від людей — як всередині країни, так й поза її межами. Жінки щодня говорять про Оленівку, і дівчина не приховує, що це важко. Важко тримати цю тему в інформпросторі.

***

Марія Алєксєєвич
Марія Алєксєєвич на заході ОБСЄ / фото надане героїнею

Якби не стався теракт в Оленівці, якби мій чоловік не був полоненим, я би не виходила в публічний простір. Я б не давала інтерв’ю, не писала статті, як це я роблю вже близько року.

І це тяжко, по-перше, морально буває складно постійно це згадувати, тобто, що відбувалося, як відбувалося, але найскладніше те, коли в людей відсутня емпатія. У мене, наприклад, було таке питання влітку минулого року: “Чи впевнена я, що Сергій досі живий?”.

Я вважаю ці питання абсолютно недоречними, тому що я знаю, що Сергій живий. Я не маю про нього зараз інформації, але я її шукаю, я намагаюся робити від себе все можливе для того, щоб повернути його додому живим з полону.

Є дуже приватні питання, яких б краще ніколи не ставили. Питали: “Чи сниться вам Сергій?”, “А в якому контексті він вам сниться?” або “Чи відчуваємо ми з Сергієм одне одного зараз?” Ці питання, я вважаю, недоречними теж, тому що, по-перше, це особисте, по-друге, це, може, грубо скажу, але це трішки тупі питання.

Я не знаю, що зараз відчуває Сергій — я знаю тільки те, що він перебуває в полоні, і що, я надіюся, він тримається. Я вірю в це.

Марія Алєксєєвич разом з іншими жінками щодня нагадує про Оленівку — нещодавно дівчина виступила в ОБСЄ, де розповідала про українських полонених. Щодня голос, який лунає про жертв та полонених Оленівки, робить їх видимими.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Одна камера — одне бажання: як волонтери дарують дітям мрію в обмін на фотокартку

Семаковська Тетяна 16:00, 11 Квітня 2024
Волонтери / фото Бахмут IN.UA

26-річний Артем Скороходько — один із засновників фотопроєкту Behind Blue Eyes (За блакитними очима). У межах цієї ініціативи діти із деокупованих сіл на плівку фотографують свої будні в деокупованих селах. Починалося все із волонтерських доставок гуманітарної допомоги, а потім прийшла ідея допомагати дітям дивитися на світ через об’єктив камери. В обмін на фото малеча отримує бажаний подарунок.

Редакція Бахмут IN.UA поспілкувалася з Артемом Скороходько та дізналася в нього, як працює незвичний проєкт зсередини, чи планують долучати до нього Донеччину та, які найнезвичніші бажання загадують українські діти

Допомога дітям на деокупованих територіях

Дмитро Зубков та Артем Скороходько разом допомагають людям з деокупованих сіл. Спочатку чоловіки забезпечували людей продуктами, їздили у села на Чернігівщину. Згодом у Лукашівці — це невелике село було під окупацією трохи менш як місяць, волонтери познайомилися з місцевими дітьми. Декільком з зацікавлених роздали одноразові плівкові камери, щоб вони могли відволіктися та спробувати себе у ролі фотографів, по той бік об’єктива. Власне, так з’явилася ідея проєкту Behind Blue Eyes. 

346250131 1380286406162039 7276185912048899980 n 7a751
Діти в деокупованих селах / фото Behind Blue Eyes

Молода ініціатива вже майже рік допомагає робити дітей на деокупованих територіях щасливішими. 

Ми продовжуємо свою роботу, їздимо в маленькі села й стараємося покрити всі області, які постраждали від війни. Мова йде про прифронтові й про деокуповані території. Зараз ми шукаємо донорів, в планах є деякі цікаві проєкти,

Артем Скороходько // співзасновник проєкту Behind Blue Eyes

Серед робіт ініціативи буде зйомка документальної стрічки про дитячі мрії під час війни й створення артбуку про творчість та проблематику її виховання у регіонах України. Крім того, як каже Артем, разом з командою планують створити платформу для спілкування з дітьми, яким вони допомагали, щоб підтримувати постійний контакт.

Наймолодшому учаснику акції з фотоплівкою 7 років

346298024 196262369944714 4587439492984799369 n 37cd9
Дівчинка з лялькою / фото Behind Blue Eyes

Артем пояснює як працює проєкт зсередини. Наприклад, перші фотоплівки дітям вони закупляли за власні кошти, потім допомогли донати, а згодом камери надіслали благодійники з інших країн, які дізналися про проєкт. Зазвичай, діти фільмують своє життя протягом одного, або одного з половиною тижня. Потім плівку надсилають до волонтерів поштою разом зі списком бажань.

У нас була багатодітна сім’я, де найменшому було три роки й діти разом фотографували. Але правильніше буде сказати, що наймолодшому учаснику було 7 років. В середньому на громаду ми даємо 10 камер, все залежить від кількості охочих, й ми також розраховуємо на свої сили. Якщо умовно ми роздаємо 10 камер, то ми зобов’язуємося виконати 10 бажань. Тому ми шукаємо золоту середину. Як показує практика, десь 10% дітей йдуть на контакт й зацікавлюються фотокамерою,

Артем Скороходько // співзасновник проєкту Behind Blue Eyes

308024864 812628286447419 1030176574702528163 n 5c178
Це фото зробила 11-річна дівчинка Валя з села Лукашівка / фото Behind Blue Eyes

Зараз цей проєкт працює у селах Запорізької, Чернігівської та Київської областей. Як каже Артем вони планують робити це частіше й розширювати географію, на Донеччину волонтери вже приїздили в деокупований Лиман та селах під ним, також будуть відвідувати Харківщину.

Нас позитивно сприймають у громадах, ми привозимо продукти, смаколики для малечі, й разом з ним роздаємо фотоплівки, дітям, які виявляють зацікавленість в цьому,

Артем Скороходько // співзасновник проєкту Behind Blue Eyes

Дівчинка, яка мала найбільше незвичайне бажання

Артем Скороходько пригадує, що за весь час волонтерства у списку бажань дітей жодного разу не опинився комп’ютер, це приємно дивує каже Артем.

Або нове покоління вже загалом не цікавлять комп’ютери, або в селах це вже не якийсь гіперактуальний девайс. Мене це дивує, що нікому не потрібний комп’ютер. Одна дівчинка у нас попросила шиншилу. Це було бажання, тож ми її придбали, а разом з тваринкою всі потрібні доповнення. Ще одна дитина попросила ляльку й поїхати в Польщу,

Артем Скороходько // співзасновник проєкту Behind Blue Eyes

Ваня живе в прифронтовому місті / фото Behind Blue Eyes

Співзасновник благодійної ініціативи додає, що з усіма дітьми, з якими він спілкувався склалися теплі взаємини. Допомагає ще й той факт, що волонтери приїздять не з разовою допомогою, а регулярно таким чином зав’язується довірливе спілкування.

Ми зі всіма дітьми товаришуємо, але виділити когось одного виділити важко. Є такий хлопчик Ваня, він живе в прифронтовому селі в Запорізькій області, 5 кілометрів від фронту. Ми один до одного прикипіли він пише до мене, ми спілкуємося,

Артем Скороходько // співзасновник проєкту Behind Blue Eyes

Як підтримати проєкт

Засновники Behind Blue Eyes створили монобанку на підтримку проєкту, також є реквізити PayPal та ПриватБанку. Ознайомитися й задонати кошти можна за посиланням.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Двічі переселенка та вчителька з Бахмута: розповідаємо історію Яни Баришевої

Микола Ситник 14:00, 6 Квітня 2024
Яна Баришева – двічі переселенка
Ілюстрація Бахмут IN.UA

Яна Баришева — двічі переселенка. Жінка родом із Дебальцевого, після початку війни у 2014 році вона евакуювалась у Бахмут. Тут донеччанка розпочала власну справу та працювала вчителькою історії у 24 школі. У місті жінка відкрила свій б’юті-кабінет, де надавала послуги косметолога. Після початку повномасштабного вторгнення жінка релокувалась у Софіївську громаду.

Більше про те, як облаштувалася бахмутянка, розповідаємо у новому сюжеті журналістів Бахмут IN.UA для YouTube-каналу “Донеччина в евакуації”.

Переселенка з Бахмута в Софіївці

На Дніпропетровщині двічі переселенка Яна Баришева з перших днів почала волонтерську діяльність, допомагала не лише ВПО, а й місцевим. Жінка разом з подругою, яка її прийняла в Софіївці, почали відновлювати покинуті домівки для переселенців.

“Я довго думала, вагалася. Пройшло приблизно 2 тижні, коли все ж таки погодилась на цю пропозицію, тому що ставалося все більш страшніше. Я приїхала в нову громаду сюди, на Дніпропетровщину. Для мене це було великим стресом і напругою, тому що нікого не знала. Взагалі все “чуже”, все “нове”. Немає з ким навіть просто поспілкуватися, щоб поділитися відчуттями, які є всередині. З Бахмута я приїхала в нову громаду тільки з речами, нічого не вивозила. У мене не було приміщення. Згодом власники запропонували мені кімнату на безкоштовній основі для того, щоб себе реалізувати, заробляти гроші та інтегруватися в новій громаді.

Потім почали телефонувати люди, знайомі зі школи, мої клієнти, запитувати чи немає житла для того, щоб допомогти кудись виїхати”, — поділилася жінка.

Сьогодні Яна Баришева є членом молодіжної ради, стала головою ради ВПО у Криворізькому районі. Жінка за допомогою грантової програми змогла відновити свій бізнес в евакуації. У Софіївці вона надає якісні косметологічні послуги, у селищі працює б’юті-кабінет.

Більше про Яну Баришеву та її діяльність у Софіївці дивіться у нашому новому відеосюжеті:

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

IMG 3146 f21ac

Одна камера — одне бажання: як волонтери дарують дітям мрію в обмін на фотокартку

26-річний Артем Скороходько — один із засновників фотопроєкту Behind Blue Eyes (За блакитними очима). У межах цієї ініціативи діти із деокупованих сіл на плівку фотографують […]

Яна Баришева – двічі переселенка

Двічі переселенка та вчителька з Бахмута: розповідаємо історію Яни Баришевої

Яна Баришева — двічі переселенка. Жінка родом із Дебальцевого, після початку війни у 2014 році вона евакуювалась у Бахмут. Тут донеччанка розпочала власну справу та […]

14:00, 06.04.2024 Микола Ситник
Ситуація на ринку праці

Втрата роботи серед переселенців/переселенок: чи є пріоритет на посади для чоловіків або жінок

Через російське вторгнення мільйони людей залишилися без роботи. Серед них — і мешканці та мешканки Бахмутської громади. Скільки людей вже знайшло роботу та чи є […]

13:05, 30.03.2024 Микола Ситник
Бахмутянка, яка знайшла житло

Як бахмутянка отримала дім: життя переселенців у містечку Хансена

“Містечко Хансена” – це нові домівки для переселенців у Тарасівці на Київщині, які збудували благодійники. Оселю здають у безоплатну оренду терміном на 5 років. Бахмутянка […]

Гуманітарна допомога для чоловіків та жінок

Гендерні обмеження доступу до гуманітарної допомоги: чи справді чоловіки мають менший пріоритет

Практично щодня наша редакція повідомляє про видачу гуманітарної допомоги у різних містах України: Київ, Харків, Львів, Суми та багато інших. Однак часто ми бачимо, що […]