У кожного міста є своя символіка, за якою його легко впізнати — це набір певних кольорів, форм, зображень тощо. Часів Яру також притаманні унікальні геральдичні символи.

Краєзнавчий музей міста Часів Яр поділився історією свого герба. Досліджував її місцевий житель Кирило Івлєв, сьогодні молодший науковий співробітник Львівського музею Івана Франка.

Герб Часів Яру: етапи

За твердженнями Кирила Івлєва, розвиток геральдичної історії Часовоярського мікрорегіону пов’язаний із символікою українських козацьких формувань XVII-XVIII ст., до яких входила досліджувана територія.

Мова йде про герби Війська Запорозького та Кальміуської паланки. На тогочасних гербах часто можна було помітити використання щитів, зброї, рівноконечних хрестів, зображення козака з рушницею тощо.

Другий етап геральдичної історії Часів Яру пов’язаний із символікою міста Бахмут. Тут переважало використання елементів козацької символіки, зображення господарських елементів, зокрема солеваріння.

За радянської доби геральдика перебувала у занепаді, її часто використовували як агітаційні зображення. Втім, у період 1960-80-х років почалося поступове зростання зацікавленості геральдичною символікою, часто ці спроби були аматорські.

Відомо, що у 1980-ті роки ентузіаст-геральдист С.О. Акатов з міста Луганська створив проєкт герба міста, де використав кольори прапору радянської республіки, зображення ковша роторного екскаватора. Офіційно як герб цей проєкт не затверджувався.

Коли Україна здобула незалежність, розпочався етап відродження історичних геральдичних традицій та створення на їх основі нових гербів населених пунктів, регіонів.

У останні роки ХХ століття за проєктом художниці В. Л. Нестерової було створено малий та великий герби Часів Яра, що використовуються й нині. Малий герб було затверджено рішенням міської ради в липні 1998 році, а великий — у липні 2000 році.

Великий герб Часів Яру зроблений на іспанському щиті, його права частина (зелена) символізує мир, спокій, гармонію, а ліва частина (червона) — вогонь, його потужність. У центрі герба розташований порожній трикутник сріблястого кольору — знак вогню.

Читайте також:

• Палац Культури у Часів Ярі: якою була історична споруда
• У мережі з’явились фото зруйнованого Бахмутського вокзалу
• Волонтер з Часів Яру показав, як зараз виглядає стадіон “Авангард”

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Наука — це сфера діяльності, яка сьогодні доступна як чоловікам, так і жінкам. Однак так було не завжди. Дуже багато корисних речей, які ми користуємося в повсякденному житті, винайшли жінки минулого. Проте, багато з них були помилково чи навіть умисно приписані чоловікам.

Редакція Бахмут IN.UA підготувала добірку відомих відкриттів, які здійснили жінки, але котрі були привласнені колегами чоловічої статі.

Великі винаходи жінок, які привласнили чоловіки

У XXI столітті люди стають все більш толерантними та об’єктивними. Однак, навіть так інколи виникають труднощі в різних сферах, які ґрунтуються на дискримінації за половою ознакою, зокрема, в науці. Проте, ситуація в цій сфері діяльності в минулому була набагато гіршою: жінки майже не мали можливості на самореалізацію та прояв себе. Наприклад, коли жінка протистояла тиску оточуючих і надавала свою наукову працю суспільству, то її більше безпричинно критикували, а у деяких випадках навіть нахабно привласнювали собі чужу роботу.

Розаліна Франклін

Існування ДНК як наукового феномену біології було відкрито ще у 60-х роках ХІХ столітті. Однак, вчені тих років не могли визначити структуру цієї молекули, записавши її в загадку для науки.

Справжній прорив у цій сфері стався майже випадково, коли у 1952 році молода вчена Розалінд Франклін, яка до цього працювала над рентгенівським аналізом білків і жирів в розчині, вперше в історії отримала чіткий знімок ДНК. Жінка визначила її двоспіральну структуру, в результаті чого почала вивчення. 

Їй потрібно було лише завершити процес вивчення фотографії та представити своє відкриття. Однак, у цю справу життя Розалінд Франклін втрутився її колега на ім’я Моріс Вілліс. Чоловік таємно привласнив собі знімок ДНК, після чого показав його своїм друзям із Кембридзького університету Френсісу Крику та Джеймсу Вотсону. Вже наступного року, у 1953 році, в журналі Nature вийшла їх спільна сенсаційна стаття щодо ДНК. Саму Розалін Франклін залишили за кадром.

У 1958 році науковиця померла від раку яєчників, так і не дізнавшись про підступність її колег. Через чотири роки після цього Крик, Вотсон та Вілкінс отримали Нобелівську премію в галузі фізіології та медицини.

Історична справедливість настала лише у 1975 році, коли письменниця Енн Сейр розповіла світові історію Розалін Франклін.

Джоселін Белл Бернелл

Астрономія — одна з найдавніших та найскладніших наук, відкриття в якій також робили жінки. Джоселін Белл Бернелл — один з найяскравіших прикладів. І на жаль, її відкриття також привласнив чоловік.

Ця історія почалася в Кембридзькому університеті, де Джоселін навчалася на аспірантурі. Разом зі своїм науковим керівником Ентоні Г’юїшем, науковиця вела спостереження компактних джерел радіовипромінювання, наприклад, квазарів. Якось вона засікла раніше невідомі науці постійні сигнали, що лунали десь у космосі. Як пізніше з’ясувалося завдяки її дослідженням, вона стала першою, хто побачила космічні пульсари.

Дослідники вивчили явище та написали дві статті в журнал Nature: перша була про відкриття пульсара, а друга — про відкриття ще трьох подібних космічних об’єктів. Трохи згодом Шведська королівська академія наук у своєму пресрелізі в 1974 році нагородила Ентоні Г’юїша Нобелівською премією, відзначивши його вирішальну роль у відкритті. Ця подія розділила Белл та астронома Фреда Хойла з їхнім вчителем Ентоні Г’юїшем.

Через кілька років, працю Джоселін Белл Бернелл все ж таки визнали і її стали вважати першовідкривачкою, хай премію так і не дали.

Генрієтта Суон Лівітт

Іншим прикладом того, як жінка робить відкриття, а після його крадуть чоловіки, може слугувати історія Генрієтти Суон Лівітт. У молодому віці вона майже повністю втратила слух, але це не завадило їй влаштуватися в обсерваторію Гарвардського коледжу й отримати посаду асистента професора астрономії Едварда Пікерінґа. На цій посаді вона займалася механічними обчисленнями.

Із 1902 року науковиця упорядковувала каталог фотопластинок із зображеннями зірок, визначаючи їх блиск у зоряних величинах. Це дозволило їй відкрити понад 2400 змінних зірок. У 1912 році вона знайшла залежність між світністю і періодом її зміни в змінних небесних тіл, яка отримала назву цефеїд. Це відкриття дозволило вимірювати галактичні й позагалактичні відстані.

На жаль, її роботи були використані Харлоу Шеплі та Едвіном Хабблом. Згодом і її внесок був оцінений. Однак, коли її у кандидатуру висунули на премію, Генрієтта померла. Її ж нагороду отримав Шеплі. 

Сесілія Хелена Пейн

Сесілія Пейн — одна із найуспішніших жінок в астрономії XX століття, яка також стала першою професоркою в Гарвардському університеті.

Ситуація, з якою зіткнулася Сесілія Хелена Пейн, досить іронічна. Почалася вона тоді, коли їй було всього 25 років. Саме тоді вона, навчаючись в Кембриджі, ненароком довела науковій спільноті, що зірки складаються переважно з гелію та водню. На той час ця думка була революційною, адже вчені були впевнені, що за складом Сонце майже не відрізняється від Землі.

Багато астрономів називали її дисертацію “найкращою в історії”. Один із них, Генрі Норріс Рассел, навіть заявив, що така теорія надто чудова, щоб бути правдою. Саме тому він переконав науковицю написати розмитий і невпевнений висновок до роботи, який у результаті звів її новизну нанівець.

Не минуло й чотирьох років, як Генрі Норріс Рассел опублікував аналогічну працю вже під своїм ім’ям. Він побіжно згадав заслуги Пейн, однак при цьому привласнив усе відкриття собі. 

Піком абсурдності її ситуації став 1976 рік, коли її внесок у науку людства відзначили премією… імені Генрі Норріса Рассела — людини, яка викрала її відкриття. 

Еліс Бол

Еліс Бол прожила всього 24 роки, але за цей час встигла винайти перші ліки від небезпечної прокази без побічних ефектів. 

Історія цього відкриття почалася під час роботи над дисертацією в Гавайському університеті. Тоді дослідниці вдалося вивчити властивості олії чаульмугра, яку лікарі намагалися давати пацієнтам із проказою. У пероральній формі олія давала гарний ефект проти симптомів хвороби, проте викликало побічні ефекти.

Еліс Бол змогла доробити цю речовину, ізолювавши етилові ефіри жирних кислот в олії. Вже готовий препарат можна було вводити ін’єкціями.

Науковиця померла у віці 24 років, ймовірно, від отруєння парами хлору у лабораторії. Бол так і не встигла опублікувати своє дослідження. Однак, це зробив її колега Артур Дін, при цьому поставивши своє ім’я під роботою. Самі ж ліки виявились ефективними, через що їх використовували до 1940-х, доки не були розроблені більш сучасні препарати на основі сульфінів.

Відкриття Еліс Бол могло б бути забутим, якби її записи не знайшли в лабораторних журналах. 

Ліза Майтнер

Відома австрійська вчена Ліза Майтнер, яка працювала в галузі ядерної фізики та ядерної хімії, ще при житті зіткнулася з гендерними стереотипами та привласненням власного відкриття. 

Ця історія почалася в 1932 році після відкриття нейтрона як складової атому. В цей час почалося активне обговорення питання про створення трансуранових елементів. Одними з передових вчених в цій галузі були Ліза Майтнер та Отто Ганн. У листопаді 1938 року саме Майтнер першою в історії вдалося розщепити атомне ядро ​​на частини, у результаті чого з’явилися ядра барію й криптону, а також виділялося багато тепла. Ліза Мейтнер також першою провела розрахунки з урахуванням усіх можливих аспектів експерименту. Подальше вивчення виявило дуже багато важливих аспектів, зокрема те, що відкриття може використовуватися для створення зброї масового ураження.

Загалом відкриття Мейтнер було відомим у науковому колі фізиків-ядерників, однак першим публічно про нього розповів її колега Отто Ганн у 1944 році. За це він отримав Нобелівську премію з хімії. Багато хто з істориків стверджує, що Мейтнер не дали премію з іншої причини: — одним із членів комітету був Карл Манне Георг Сігбан, який відверто недолюблював Майтнер.

Нетті Марія Стівенс

Нетті Марія Стівенс — вчена, яку можна вважати однією з найвизначніших у галузі генетики, адже їй вдалося з’ясувати, що саме від їх комбінацій залежить стать плоду в момент зачаття.

Відкриття сталося на початку XX століття, коли Стівенс вивчала самок і самців борошняного хрущака. Дослідниці вдалося виявити те, що самці виробляють два різні типи хромосом: одна несла велику хромосому (X), а інша — маленьку (Y). При заплідненні великою хромосомою з’являлося потомство жіночої статі, а маленькою — чоловічої. Пізніше вчена перевірила цю теорію на 50 видах комах, розробивши концепцію хромосомного визначення статі, яка залишається актуальною і сьогодні для майже для всіх живих істот, включно з людьми.

Приблизно в цей час генетик Едмунд Бічер Вілсон провів схоже незалежне дослідження на клопах. Він зробив декілька помилок при спробах пояснити вплив хромосомних комбінацій на стать. І хоча дослідження Стівенс було повнішим, звання першовідкривача дісталося Вілсону.

Мері Еннінг

Мері Еннінг — незвична постать для наукового товариства, адже вона була звичайним любителем палеонтології. Однак саме їй вдалося знайти велику кількість викопних решток, які відкривали вченим нові види.

Її шлях у палеонтологію почався у віці 12 років, коли вона разом із братом знайшла скелет іхтіозавра — морської рептилії, що вимерла у минулому. Проданий скелет дістався палеонтологу Еверарду Хоуму, який опублікував наукову роботу про нього у 1814 році, а через п’ять років виставив у Британському музеї в Лондоні.

Мері цікавилася наукою, через що почала її самостійне вивчення. Їй вдалося вивчити дослідження натураліста та палеонтолога Жоржа Кюв’є, а також опанувати навички витягування кісток та відновлення скелетів давно зниклих видів.

У віці 24 років вона знайшла перший в історії повний скелет ще однієї стародавньої рептилії — плезіозавру. Проте через свою стать і низьке походження вона мала права самостійно описати відкритий нею вигляд. Ця честь дісталася Вільяму Конібер. Скелет довелося продати, як і десятки інших знахідок (іхтіозаврів, копалин риб та молюсків), які Мері з ризиком для життя видобувала під час штормів та зсувів.

Загалом робота зробила Мері Еннінг досить популярною фігурою серед палеонтологів Європи. Так, натураліст Людвіг Лейнгардт назвав дівчину “принцесою палеонтології”, а швейцарський учений Луї Агассіс назвав на її честь два види риб.

Мілева Марич

Не існує людини у світі, яка б не знала Альберта Ейнштейна. Йому належать декілька фундаментальних робіт, які змінили усю основу фізики. Проте, існує теорія, що за атомною, квантовою та теорію відносності стояв не він, а його перша дружина Мілева Марич.

Така легенда ґрунтується на біографії жінки, яка була написана Десанкою Трбухович-Гюрич. В цій роботі йдеться про те, що, мовляв, фізик Авраам Йоффе бачив оригінальні рукописи, де Ейнштейн та Марич були вказані співавторами. Однак Иоффе писав, що автором трьох відомих теорій був “невідомий чиновник патентного бюро в Берні з фамілією Ейнштейн-Маріті”. 

Зазначимо, Маріті — це латинізований варіант фамілії “Марич”, до якого додалося прізвище чоловіка, що є традицією у Швейцарії де проживало подружжя.

Тротула Салернська

Тротула де Руджеро або Тротула Салернська — відома лікарка XI-XII століття, яка працювала в Салерно, що в Італії. Вона створила кілька робіт про здоров’я жінок, у тому числі й опис жіночих хвороб. Ці тексти у середньовічній Європі були основним джерелом інформації про жіноче здоров’я.

Всі роботи науковиці після її смерті почали приписуватися авторам чоловічої статі. Спочатку її роботу приписували чоловікові та синові, далі, у міру передачі інформації, чернець переплутав її ім’я з чоловічим. Ба більше, її колеги лікарі та вчені тих часів ставилися максимально вороже до жінок, через що сам факт її існування заперечувався. 

Матеріал створено у співпраці з Волинським прес-клубом

Читайте також:

• Ебаут та Палає: підбірка ресурсів на гендерну тематику
• У Києві презентують виставку “Скорботний шлях Бахмуту”: адреса
• Весняна красуня Бахмута або Що не так зі шкільними конкурсами краси

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

8 травня в Україні та цивілізованому світі відзначається День пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. Українці вшановуватимуть пам’ять жертв нацистського режиму вже другий рік поспіль. Однак в суспільстві все ще існує дискусія стосовно того, коли саме згадувати жертв 1939-1945 років XX століття — 8 чи 9 травня.

Редакція Бахмут IN.UA проаналізувала питання та дізналася, коли саме з’явився День пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні.

Коли українці вшановують День перемоги над нацизмом

У 2023 році в Україні набули чинності укази президента та уряду про дні, коли в Україні відзначатимуть День пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні та День Європи, за якими перше свято відбуватиметься 8 травня, а друге — 9 травня.

Такі рішення влади ґрунтуються на історичних фактах. Офіційно німецьке військове командування підписало капітуляцію у французькому місті Реймс ще 7 травня 1945 року о 02:41. Цей документ набув чинності 8 травня 1945 року о 23:01. Цього ж дня, тогочасні уряди Великої Британії, Франції та США офіційно оголосили про перемогу над Німеччиною. Саме так у світі обрали саме 8 травня, як День пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні.

Як з’явилося радянське 9 травня

Після розпаду срср, в Україні до 2016 року святкувалося 9 травня, як “день перемоги”. Ця радянська традиція виникла 8 травня 1945 року, коли вийшов указ президії верховної ради срср про необхідність започаткувати свято для вшанування “победоносного завершения великой отечественной войны советского народа против немецко-фашистских захватчиков”.

Чому саме 9 травня? Річ у тому, що москва — тогочасна столиця срср, знаходиться в іншому часовому поясі, а ніж французький Реймс. Саме тому момент набуття чинності Акту про капітуляцію Німеччини в москві відбулося на дві години пізніше: не о 23:01, а вже 01:01 наступного дня — 9 травня 1945 року.

Існує також й інша версія, яка ґрунтується на бажанні сталіна не визнавати Реймс офіційним місцем капітуляції Німеччини. Саме на його вимогу 8 травня 1945 року о 22:43 (за московським часом — 00:43 9 травня 1945 року) в місті Карлгорст, який був в радянській зоні окупації, відбулася церемонія вторинного підписання капітуляції. 

У сучасних реаліях росії вшанування жертв Другої світової війни поступово перетворювалося на справжній культ, метою якого є пропаганда війни та привласнення собі статусу “головного переможця” з обов’язковим ігноруванням або навіть запереченням існування інших, виправдання агресивної ідеологічної мобілізації громадян, а також плекання безвідповідального та безпідставного реваншизму. Україна ж пішла іншим шляхом та почала впроваджувати саме європейський підхід до Дня пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні.

День Європи — чому саме 9 травня

День Європи — це свято, коли країни Європи відзначають створення ЄС. Вперше цю подію відзначили 9 травня 1964 року. Вже 29 червня 1985 року загальноєвропейська традиція стала офіційним святом. 

Дата була обрана не з просто так: саме 9 травня 1950 року міністром закордонних справ Франції Робертом Шуманом була виголошена “Декларація Шумана”, в якій він запропонував об’єднати французьке та німецьке виробництва вугілля й сталі під керівництвом єдиного органу під назвою. Саме цю пропозицію заведено вважати економічною основою для подальшої появи Європейського Союзу.

Читайте також:

• Поливаний понеділок: історію свята розповідає бахмутський історик
• Міфічна істота в Бахмуті або як ікона врятувала місто від чуми
• Боротьба донеччан за українську державність

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!