На тимчасово окупованих територіях українці нагадали загарбникам про вшанування Дня Соборності. Патріоти встановили український прапор та зробили символічні знімки.

Про це повідомляє Жовта Стрічка, рух спротиву на тимчасово окупованих територіях України.

День Соборності в окупації

Попри залякування росіян, активісти руху Жовта Стрічка, встановили синьо-жовтий прапор біля мікрорайону “Сонячний” у Макіївці.

Привіт від українців передали росіянам у Сімферополі, фото зроблене біля Ради міністрів окупантів.

На російських купюрах українці пишуть вітання з Днем Соборності, нагадуючи загарбникам, що Мелітополь попри окупацію залишається українським.

Український стяг розгорнули на одній із вершин кримських гір, Пахкал-Кая.

День Соборності в Україні

Вперше Україна відзначила День Соборності о 12:00 годині 22 січня 1919 року. Тоді в Києві була напрочуд гарна й сонячна погода, попри зиму. Вся столиця була прикрашений національними синьо-жовтими прапорами, а зранку в церквах йшло святкове богослужіння.

Всі урочистості події тоді відбувалися на Софіївській Площі о 12:00 годині, кульмінацією яких став виступ Федіра Швеця, під час якого він урочисто зачитав прийнятий Акт Злуки. Після промови на Площі відбулася молебень, а згодом військовий парад. Українці по всій країні були в піднесеному настрої, роки невтомної праці активістів, громадських діячів та політиків дали результат.

Читайте також:

• День Соборності: згадуємо, як святкували в Бахмуті
• “Покарання за скарги”: росіяни назвали причину удару по ринку Донецька
• “Люди витримали — не витримав бетон”: згадуємо запеклі бої за Донецький аеропорт

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Протягом 2013-2014 років Бахмут пережив багато змін і, на жаль, навіть окупацію. У 2013 бахмутяни приходили дивитися футбольні матчі на реконструйований стадіон “Металург”, а в 2014 місто захопили сепаратисти, тут повісили російський прапор й обстріляли будівлю прокуратури.

Редакція згадує головні події, які відбувалися у Бахмуті у 2013-2014 роках.

Ярмарок в Бахмуті

У вересні 2013 року в Бахмуті був традиційний ярмарок, проводили його на бульварі Металургів. Для бахмутян ця подія була святковою, люди приходили просто подивитися на товар чи прикупити щось додому. Продавалося тут практично все: від їжі до саджанців плодових дерев. У 2013 році участь в ярмарку взяли 237 підприємців. На свято їхали не тільки локальні бізнеси, але й учасники з інших областей:

• Донецької;
• Луганської;
• Харківської;
• Запорізької;
• Сумської.

Відкриття “Бруснички”

У 2013 році в Бахмуті з’явилося кілька нових магазинів, серед них супермаркет “Брусничка”. Його відкриття припало на останні дні літа. Й хоча відкриття продуктової крамниці було гучним, завершила свою роботу “Брусничка” досить швидко.

У 2018 році магазини торгової мережі почали закриватися. А ще вони прославилися тим, що продавали алкоголь у заборонені години, розпорядження про які ввели у 2015 році.

Початок розчищення русла Бахмутки

На 2013 рік припав початок масштабного проєкту з розчищення та облагородження річки Бахмутки. Згодом тут з’явилася красива набережна, а сама річка отримала друге життя. Водойму планували розчищати й надалі, план передбачав розбудову до 2027 року.

Загалом облаштування та озеленення набережної коштувало бюджету 17 мільйонів ​​447 тисяч гривень, а скверу поблизу — 5 мільйонів 420 тисяч гривень. Обидва об‘єкти реконструювали коштом обласного фонду охорони навколишнього природного середовища.

Висадка троянд

У 2013 Бахмут зацвів тисячами троянд. На алеї висадили десятки кущів. Щоправда, потім ці квіти почали красти прямо з клумби невідомі вандали. Крім троянд, крали ще низькорослі ялинки, які теж посадили на площі.

Реконструкція Металурга

Наприкінці 2012 року завершилася повна реконструкція стадіону “Металург”. За дев’ять місяців 2013 року стадіон відвідали 1920 осіб. Тут проводили тренування футбольні команди, а потім і самі матчі. Стадіон привносив частку у міський бюджет, хоча це не покривало тогочасного дефіциту. У 2018 році тут відбувався Чемпіонат України з легкої атлетики серед молоді.

Наближався 2014 рік, який для Бахмута став знаковим. Місто пережило вплив Антимайдану, сепаратистів та окупацію. Згадуємо, як це було.

Шинкаренко й Антимайдан

Примітка. Антимайда́н — провладний рух та серія мітингів в Україні на підтримку Партії регіонів та КПУ, які відбувалися протягом 2013-2014 років під час подій Євромайдану, акцій “Русской весны” та війни на Донбасі.

Олександр Шинкаренко — депутат місцевої ради Бахмуту, голова міської Партії Регіонів. Під його кураторством тогочасні “артёмовцы” їздили в столицю на Антимайдан. Артемівська делегація була однією з найчисельніших на Антимайдані у Києві.

Шинкаренко заявляв, що добровольці беруть участь в акціях без фінансової нагороди, але вони отримують гроші за відрядження на проїзд та харчування. Також він зізнався, що групи збирають з-поміж людей, які можуть без шкоди для основної діяльності підтримати партію, у тому числі безробітних.

Перший проросійський мітинг в Бахмуті

1 березня 2014 року в Бахмуті відбувся перший масовий проросійський мітинг. Звучали заклики до об’єднання з росією та проведення референдуму. Над будівлею міської ради повісили російський прапор. Такі “акції” тривали до середини квітня.

Людей, які б це підтримували, ставало все менше. 12 квітня в Артемівську сепаратистами була проголошена влада так званої днр. Наступного дня Україна розпочала антитерористичну операцію, яку більше знали, як АТО. Вона тривала вісім років, а потім росія почала повномасштабне вторгнення.

24 червня сепаратисти спробували штурмувати військову частину в місті, але безрезультатно. 25 травня окупанти зірвали вибори президента України, які мали відбуватись в місті. Згодом було ще кілька великих штурмів військової частини. 4 липня бійці батальйону МВС “Артемівськ” потрапили у вуличний бій біля будівлі прокуратури, де розміщувався штаб ДНР.

6 липня Бахмут був звільнений від росіян. Місто повернулося до життя, а його оборонці не дали росіянам заволодіти зброєю, яка на той час розташовувалась в Центрі забезпечення бронетанкового озброєння в Артемівську і на базі зберігання стрілецької зброї в селі Парасковіївка.

Війна потроху підступала все ближче, а бойові дії на Сході продовжували класифікувати, як АТО. Попри те, місто почало відроджуватися, все частіше тут можна було побачити українських військових, які обороняли наші кордони від росіян.

Читайте також:

• Яким був Донецьк 2014 року: історія точки повернення Сергія Косяка
• Вийшов живим з 6-годинного бою на Леваневського: історія військового з Бахмута

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Канал «Сіверський Донець — Донбас» — це штучний водотік у Донецькій області. Побудований у кінці п’ятдесятих років XX століття, він став основним джерелом водопостачання для Донеччини й частково для Луганщини. Армія рф неодноразово завдавала ударів по інфраструктурі споруди, позбавивши мешканців тимчасово окупованих територій України води. Після повномасштабного вторгнення росії ситуація з водопостачанням на Донбасі лише погіршилась.

Редакція «Бахмут IN.UA» розповідає про історію будівництва основної водної артерії Донеччини та про майбутні наслідки для регіону через її пересихання.

Історія будівництва та відкриття каналу

Директор Часовоярського історико-краєзнавчого музею Валерій Богуненко зауважив що, «Сіверський Донець — Донбас» є унікальною гідротехнічною спорудою, а також значною пам’яткою історії техніки середини ХХ століття. Краєзнавець розповів «Бахмут IN.UA», як будувався цей канал.

На початку 1950-х років гостро стояло питання вирішення проблеми постачання технічної та питної води  промисловим  районам  Донбасу, а також забезпечення розвитку сільського господарства шляхом меліорації (зрошення земель). На той час були спроби використання повеневої води. Так збудували Кальчикське, Клебанбикське, Ісаківське, Кальміуське та інші водосховища. Однак, загальна потреба у воді перевищувала можливості місцевих річок у три-чотири рази, а санітарний стан води постійно погіршувався.

У травні 1954 року рада міністрів срср прийняла постанову про будівництво каналу за програмою розвитку водного господарства. Пропускна спроможність споруди довжиною 125 км повинна була становити 25 кубічних метрів води за секунду. Він мав починатися з Райгородської греблі, на річці Сіверський Донець, та закінчуватися біля міста Сталіно (сучасний Донецьк). Структура каналу передбачала будівництво резервних водосховищ, прокладання магістральних трубопроводів від каналу до підприємств та міст довжиною 270 км.

Будівництво каналу «Сіверський Донець — Донбас» розпочалося 9 серпня 1955 року, переважно силами молодих будівельників, що прибули на Донеччину за «комсомольськими путівками». Так, близько 20 тисяч будівельників розміщувалися поблизу міст Слов’янськ, Часів Яр і Горлівка в наметових «комсомольських містечках» та вагонах.

При побудові каналу робітники використовували сучасну техніку, землесосні пристрої, гідромонітори, крокуючі екскаватори, великовантажні самоскиди, корчувальні машини та скрепери.

У вересні 1958 року будівництво споруди завершилось. Головна накопичувальна гребля знаходилася на річці Сіверський Донець, біля селища Райгородок Слов’янського району. Звідти вода потрапляла аж до Верхньокальміуського водосховища у Донецьку.

Окрім магістральних споруд робітники побудували низку відгалужень трубопроводів, насосних станцій, резервних водосховищ, фільтрувальних станцій. На своєму шляху канал перетинав ряд залізничних колій та автомагістралей.

Пропускна спроможність каналу

Після побудови Південно-Донбаського водопроводу в 1968-76 роках пропускна спроможність каналу зросла з 25 до 32 кубічних метрів води за секунду. Реконструкція в умовах безперебійної експлуатації у 1979 році підвищила продуктивність до 43 кубічних метрів за секунду. Це надовго забезпечило бездефіцитне постачання води багатьом містам і селам  Донбасу.

В останні десятиліття  канал мав неабияку цінність для економіки України. За словами Валерія Богуненка, канал «Сіверський Донець — Донбас» залишався єдиним централізованим водним джерелом Донецької області, практично безальтернативним постачальником технічної та питної води підприємствам та населенню, а також потужним фактором екологічного балансу.

Наслідки через пересихання каналу

Екологиня Галина Олійник відзначила важливість функціонування споруди «Сіверський Донець — Донбас». Пересихання каналу негативно позначилось на ситуації з водопостачанням на Донбасі.

За словами експертки, останніми роками в регіоні дуже понизились ґрунтові води. Тому навіть у селах, де були колодязі, води майже не лишилось. Вона додала, що річки пересихають і зменшуються. Навіть Сіверський Донець обмілів у порівнянні з тим, яким він був раніше. Галина Олійник пояснила, що змінюється клімат, зокрема і через постійні вибухи та обстріли.

Як зупинити пересихання?

Галина Олійник підкреслила, що завадити пересиханню каналу в умовах бойових дій практично неможливо.

«По-перше, має працювати обладнання, всі насосні станції. Має бути електропостачання. По-друге, русло каналу через бойові дії пошкоджене. Перед війною, навіть після 2014 року там відбулася реконструкція. Дуже великі гроші були вкладені. Зараз це все все зруйновано», — зауважила екологиня.

До слова, в Бахмуті через бої також розбиті дамби і ставки, які були довкола міста. Тепер цієї інфраструктури просто не існує.

Експертка додала, що тільки, коли бойові дії закінчаться, можна буде все відновити. Вона констатувала, що це буде колосальна робота і виклик для України.

• РЦ «Перемога» у Бахмуті: як центр культури покращував життя бахмутян
• Як Божа Матір врятувала Бахмут від чуми: легенди Свято-Троїцького собору

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!