15 вересня світ відзначає День Демократії. За цим політичним устроєм — джерелом влади є народ, який формує цінності держави. Активіст Павло Островський родом з Дружківки, юнак у підлітковому віці зацікався інструментами демократії, у 2023 році доклався до перейменування радянських вулиць в Києві, а зараз консультує громади Донеччини, розповідаючи, як вони можуть змінювати свої міста та села використовуючи законне право на голос.

Редакція «Бахмут. IN. UA» поспілкувалася з Павлом Островським до Дня Демократії, розпитали активіста про те, чи вважає він Україну демократичною країною, та як сам хлопець з Дружківки почав ходити до Київради на слухання.

Яка демократія може бути у малому місті?

Павло Островський — відомий на Донеччині активіст, чоловік розповідає, що процесами демократії він зацікавився ще будучи юнаком. Почалося все з його невеликого міста — Дружківки, у січні 2022 року тут проживало понад 50 тисяч людей. Містечко невелике, зазвичай у такому всі одне одного знають.

Павло у розмові каже, що часто сидів в бібліотеках, шукав все, що було доступне про назви вулиць, й виявив, що в Україні багато радянського спадку. Коли книжки та відкриті дані закінчилися, Островський почав спілкуватися з краєзнавцями, а потім переїхав у Київ. 

Тоді в столиці якраз тривали обговорення про перейменування вулиць, які носили імена радянських діячів, як ото Леніна, Жукова та Галана тощо. Серед них були комуністи та прихильники тоталітарного режиму. У Києві розпочалися електронні консультації на тему перейменувань у міськраді, Павло Островський був активним учасником. 

Активіст пояснює, що для того аби впливати на рішення з перейменування — треба ходити на збори Топонімічної комісії, як вільний слухач. У Комісію входять кілька депутатів, а інші учасники — це краєзнавці, історики, мовознавці, архітектори.

Зараз, у воєнний час у кожних ОМС є свої розпорядки, хтось проводить сесії відкрито, хтось навпаки закрито. Якщо ми беремо Донецьку область — то рішення там, через близькі бойові дії ухвалюють військові адміністрації населених пунктів.

Але громада все одно може брати участь у перейменуванні. Як саме ми розповімо згодом, але це якраз про демократичні інструменти, якими може скористатися кожна громада, зокрема й Бахмутська в евакуації.

Планка була висока, бо це Київ: як столичний досвід пригодиться для Донеччини

Київ вже перейменував понад 300 вулиць, які носили імена радянських діячів. Павло Островський посприяв цьому процесу, тож ними рухають самі громадяни, вони пропонують ідею з перейменуванням вулиць, часто це роблять на сайті Київради, реєструючи електронну петицію. Київрада змушена її розглянути, коли та набере 6 тисяч голосів. Ось, так шляхом демократії народ впливає на місцеву владу, пояснює активіст.

Павло додає, що будь-яка вулиця при перейменуванні повинна пройти громадське обговорення, тому тут вже важливо, аби ті самі люди заявляли про свою зацікавленість, й робили процес перейменування — прозорим.  

Що вдалося змінити в Дружківці та Нью-Йорку завдяки демократії?

Приклади того, як працює демократія у невеликому місті, Павло Островський, наводить на Дружківці. Тут вдалося домогтися аби громадяни подавали свої пропозиції у електронному вигляді. 

Такий інструмент ніби звичний, на перший погляд, але у більшості міст його немає. Додамо, що в Бахмуті також раніше була можливість подати петицію на розгляд міської влади, а ще був конкурс “Бюджет участі” — це видатки, які може здійснювати громада за напрямками, які безпосередньо сама й визначила.

Крім Дружківки, активіст, наводить приклад прифронтового Нью-Йорка, громада якого у 2019 році згуртувалася аби перейменувати своє місто й повернути йому історичну назву. У 1951 році за часів Сталіна селище Нью-Йорк з політичних міркувань було змінено на Но́вгородське, у 2021 році історичну назву повернули. Це одна з історій успіху. Активіст каже, що навіть у селах чи містах наближених до лінії фронту можна проводити перейменування чи інші демократичні зміни.

Павло Островський наголошує, що Україна є демократичною державою, втім й сам народ повинен розуміти, що він є важелем впливу на владу.

Фото: «Бахмут. IN. UA»

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Для ВПО з Луганщини ще у 2020 році запланували будівництво житла у Сіверодонецькій громаді, але через повномасштабний наступ росіян, плани змінилися. У 2023 році проєкт за підтримки Мінреінтеграції (ред. зараз цього Міністерства вже не існує) реанімували і масштабували на інші регіони. Зокрема, партнерськими громадами стали місто Дрогобич і Кам’янка-Бузька на Львівщині. Але через зупинку програми USAID проєкт зупинився.

Але реалізувати проєкт, не вдалося, повідомили редакції Бахмут IN.UA у Сіверодонецькій МВА.

Житло для ВПО

Новий проєкт Дрогобичі вдалося реанімувати у 2023 році, він пердбачав будівництво двох 9-поверхових будинків, а в Кам’яно-Бузькій громаді — 11 швидкозбірних будинків. Під це виготовили нову проєктну документацію й узгодили її з МОМ. 

“Був підписаний ряд спільних протоколів, угод. Але, на жаль, у 2025 році ми втратили зв’язок після того, як звернули програму USAID підтримки. Ми плануємо поновити з МОМ контакт, адже проєктування вже проведено, вони виступають як замовники. Ми на цей процес зараз не особливо впливаємо”, —  каже Сергій Карпеченко, ексзаступник начальника Сіверськодонецької МВА, нині очільник Рубіжанської МВА.

Примітка. З 1 липня 2025 року Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) офіційно припинило надавати іноземну допомогу, а частину його програм передали під управління Державного департаменту США. Це рішення пояснили тим, що після масштабного перегляду витрат адміністрація Трампа дійшла висновку: діяльність USAID не відповідала інтересам США. USAID — це американське урядове агентство, яке десятиліттями фінансувало гуманітарні, економічні та демократичні проєкти в інших країнах, зокрема й в Україні.

Деякі проєкти вже проходили експертизу та навіть частково будувалися, а після вторгнення документацію безплатно передали громаді для майбутньої реалізації. 

Саме громада Дрогобича буде кінцевим бенефіціаром і власником житла, а організатори (Сіверськодонецька громада) — лише вигодонабувачі, бо їхні мешканці отримають житло. Вони не мають значного впливу на реалізацію проєкту, але підтримують комунікацію з громадами та МОМ. Тут варто вказати, що зараз представники громади відчувають обмежений вплив на проєкт і зазначають, що без фінансування від МОМ чи іншого донора реалізація поки неможлива. 

До теми:

Представники Бахмутської МВА візьмуть участь у конференції Rebuild Ukraine у Варшаві

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Після окупації Луганська в 2014 році Сіверськодонецька громада вимушено стала центральною, адже всі обласні служби та структури були релоковані саме в Сіверськодонецьк. Вже тоді жителі Луганщини вперше стикнулися з проблемою житла — люди приїжджали на підконтрольну територію, а житла бракувало. Тоді на допомогу прийшла Міжнародна організація з міграції, або як частіше її називають — МОМ. Саме вона допомогла сотням людям отримати тимчасовий прихисток та допомогу, а в 2020 було розпочато планування масштабного проєкту — зведення у місті житла для ВПО.

Перед якими труднощами постали жителі Луганщини і що роблять зараз — читайте в матеріалі Бахмут IN.UA.

Сіверськодонецька громада: як працювали з потребою житла

Ще до повномасштабної війни, у 2020 році, громада почала шукати системне розв’язання житлового питання. Адже людей більшало, а житла — ні.

“Розуміючи обсяг людей, які були переміщені після початку вторгнення російських військ на Луганщину і Донеччину, виникла потреба забезпечити цих людей житлом”, — каже Сергій Карпеченко, ексзаступник начальника Сіверськодонецької МВА, нині очільник Рубіжанської МВА.

Пілотний проєкт із забезпечення житлом ВПО розпочався у 2020 році в Сіверськодонецьку. Для нього створили окреме Агентство інвестицій і розвитку, яке координувало всі етапи, включно з документацією та робочими групами. Був укладений меморандум з Міжнародною організацією з міграції (МОМ) “Покращення житлових умов внутрішньо переміщених осіб на сході України”. Спільно з МОМ була розроблена концепція будівництва цілого кварталу багатоквартирних будинків у самій Сіверськодонецькій громаді, втілити проєкт мали до 2025 року.

Проєкт передбачав будівництво близько 250 квартир для 900 осіб із повноцінною інфраструктурою — зонами відпочинку, громадськими просторами, прибудинковими територіями. 80% квартир планували для ВПО, ще 20% — для мешканців приймаючої громади. Загальна вартість проєкту перевищувала 11 мільйонів євро.

“Ці роботи були розпочаті, проєктувальні роботи проведені, визначили координаторів проєкту з боку МОМ та з боку громади. Але з перших днів місто прийняло удар на себе. Бої й оборона тривали до 25 червня 2022 року. Близько 80% житлового фонду було зруйновано, й понад 80% мешканців залишили місто. Хтось евакуювався на підконтрольну територію, хтось за кордон, дехто на територію російської федерації, а частина — залишилась там, в умовах окупації. Сьогодні росіяни намагаються показувати картинку, що вони щось відбудовують, але це відбувається в дуже плачевному середовищі: нема кому працювати, немає кому забезпечувати життя в цьому місті”, — пояснює Сергій Карпеченко.

Будівництво житла для ВПО в Сіверськодонецькій громаді як таке через окупацію припинилось.

Поновлення будівництва: нові громади — старі проблеми

У 2023 році проєкт за підтримки Мінреінтеграції (ред. зараз цього Міністерства вже не існує) реанімували і масштабували на інші регіони. Зокрема, партнерськими громадами стали місто Дрогобич і Кам’янка-Бузька на Львівщині.

У Дрогобичі запланували будівництво двох 9-поверхових будинків, а в Кам’яно-Бузькій громаді — 11 швидкозбірних будинків. Під це виготовили нову проєктну документацію й узгодили її з МОМ. 

“Був підписаний ряд спільних протоколів, угод. Але, на жаль, у 2025 році ми втратили зв’язок після того, як звернули програму USAID підтримки. Ми плануємо поновити з МОМ контакт, адже проєктування вже проведено, вони виступають як замовники. Ми на цей процес зараз не особливо впливаємо”, — каже Карпеченко.

Примітка. З 1 липня 2025 року Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) офіційно припинило надавати іноземну допомогу, а частину його програм передали під управління Державного департаменту США. Це рішення пояснили тим, що після масштабного перегляду витрат адміністрація Трампа дійшла висновку: діяльність USAID не відповідала інтересам США. USAID — це американське урядове агентство, яке десятиліттями фінансувало гуманітарні, економічні та демократичні проєкти в інших країнах, зокрема й в Україні.

Деякі проєкти вже проходили експертизу та навіть частково будувалися, а після вторгнення документацію безплатно передали громаді для майбутньої реалізації. 

Саме громада Дрогобича буде кінцевим бенефіціаром і власником житла, а організатори (Сіверськодонецька громада) — лише вигодонабувачі, бо їхні мешканці отримають житло. Вони не мають значного впливу на реалізацію проєкту, але підтримують комунікацію з громадами та МОМ. Тут варто вказати, що зараз представники громади відчувають обмежений вплив на проєкт і зазначають, що без фінансування від МОМ чи іншого донора реалізація поки неможлива. 

Як планували розподіляти житло

Концепція розподілу житла була одразу обумовлена і запропонована МОМ, тобто замовником будівництва. Тип заселення – це оренда з правом викупу.

“Хоча на сьогодні цей механізм ще не впроваджений законодавчо, але він зараз опрацьовується. Я сподіваюся, найближчим часом він буде вже імплементований в правове поле. Щодо розподілу, то було обумовлено, що половина частки від будівництва житла буде розподілено саме для мешканців Сіверськодонецької громади, три десятих буде розподілено для ВПО інших регіонів і одна п’ята — для мешканців громади Дрогобицької, які потребують покращення житлових умов або перебувають у складних життєвих обставинах”, — каже ексзаступник начальника Сіверськодонецької МВА.

Якщо рахувати в цифрах, то це мало виглядати так:

• 50% — для мешканців Сіверськодонецької громади;
• 30% — для ВПО з інших регіонів;
  20% — для мешканців приймаючої громади.

“Тобто громада отримала б збірний компонент розподілу для того, щоб всі учасники були зацікавлені: як і місцева громада, аби не сприймала це категорично, так і були б враховані потреби внутрішньопереміщених осіб, які також перебувають в цьому регіоні не лише з Луганщини. Тому таку форму розподілу визначили як оптимальну”, — каже він.

Відбір мали здійснювати за бальною системою, яка враховувала б наступні критерії: склад родини, соціальний статус, наявність дітей, людей з інвалідністю, родини військових тощо. Втім, залишається законодавча колізія, бо навіть якщо громада є вигодонабувачем проєкту — розподіляє житло житлова комісія тієї громади, де фізично стоїть будинок.

Чому так важко отримати землю

Одна з головних проблем, з якою зіткнулися й бахмутяни, й інші громади в евакуації — це земля. Формально, ділянки під будівництво в Україні є, але отримати їх дуже важко. Тодішній проєкт координувала Ірина Верещук через Міністерство реінтеграції (ред. зараз розформоване). Угоди підписувалися на високому рівні: між міністерством, обласними адміністраціями та приймаючими громадами. Часто це були три- або навіть чотиристоронні домовленості. Наприклад, у проєктах на Київщині також брали участь місцеві громади та обласні адміністрації — як Луганська, так і Київська. Вони узгоджували питання земельних ділянок та інші ключові аспекти. Підтримка місцевих і регіональних державних структур може значно пришвидшити процес реалізації. Тому важливо, щоб держава на централізованому рівні не лише підтримувала такі проєкти, а й чітко усвідомлювала їхню стратегічну важливість, суспільну цінність та актуальність у нинішніх умовах

“Приймаючі громади переважно можуть дати землю десь у полі — без комунікацій. А якщо це ділянка біля інфраструктури, вони хочуть щось отримати натомість”, — пояснює урбаністка Анастасія Лісна.

Зокрема, Сіверськодонецька громада пропонувала українській громаді, що на Київщині — кадровий потенціал. Бо тут працює з 2023 року їхня релокована лікарня КНП “Сєвєродонецька міська багатопрофільна лікарня”, яка обслуговує не лише луганців, але й місцевих жителів. 

“Тому такий симбіоз цієї громади, можливо, і відбувся, тому що вони розуміли, що одним із аргументів було надання житла в майбутньому цим лікарям, які в них працюють. Бо якщо ми знайдемо місце для їх релокації в якоїсь іншій громаді, то вони втратять можливість отримати це житло”, — додає Сергій Карпеченко.

Хоча навіть це не гарантує, що громада буде готова прийняти нових мешканців. Схожа проблема виникала й у Сіверськодонецькій громаді: була попередня домовленість із ще однією громадою, однак проєкт заблокував супротив місцевого депутатського корпусу. При цьому в цій громаді з 2014 року стоїть недобудована школа, і Сіверськодонецьк був готовий відновити її за власні кошти. Це дало б робочі місця для вчителів і місця для дітей, однак через проблеми в комунікації та опір реалізувати ідею так і не вдалося.

Це безпосередньо впливало на рішення громади щодо виділення землі під житло для ВПО. Додатковим бар’єром залишаються стереотипи щодо переселенців із Донеччини та Луганщини, через які окремі громади вагаються їх приймати. Ці побоювання здебільшого є необґрунтованими, адже переселенці часто мають високу кваліфікацію, досвід роботи в промисловості, освіті, медицині та можуть стати реальним ресурсом для розвитку громади. Саме тому перед заходом будь-якого житлового проєкту в громаду необхідно проводити попередній соціальний аналіз — оцінювати настрої мешканців, ризики спротиву, ключові страхи та очікування. Паралельно має розроблятися правильна комунікаційна стратегія, яка пояснюватиме переваги для самої громади ще до початку будівництва. Це дозволить зменшити опір, уникнути конфліктів і зробити процес інтеграції переселенців більш безпечним і прогнозованим.

Примітка. Матеріал підготовлений у межах Проєкту “Імпульс”, що реалізується Міжнародним фондом “Відродження” та Фондом Східна Європа за фінансування Норвегії (Norad) та Швеції (Sida). Зміст матеріалу не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження», Фонду Східна Європа, Уряду Норвегії та Уряду Швеції. Його мета — посилення організацій громадянського суспільства у постраждалих регіонах, підтримка відновлення, інклюзивності та місцевої демократії. У межах цієї програми було передбачено малі гранти для локальних організацій, які можуть ініціювати зміни у своїх громадах.

Читайте також:

• Олександр Анісімов, експерт з питань житлової політики — про соціальне житло в України та його “підводні камені”
• Як Маріуполю вдалося отримати земельні ділянки під будівництво житла на Київщині та у скільки обійдеться проєкт
• Фонд муніципального житла: Бахмутська громада долучиться до експериментального проєкту

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!