15 вересня світ відзначає День Демократії. За цим політичним устроєм — джерелом влади є народ, який формує цінності держави. Активіст Павло Островський родом з Дружківки, юнак у підлітковому віці зацікався інструментами демократії, у 2023 році доклався до перейменування радянських вулиць в Києві, а зараз консультує громади Донеччини, розповідаючи, як вони можуть змінювати свої міста та села використовуючи законне право на голос.

Редакція «Бахмут. IN. UA» поспілкувалася з Павлом Островським до Дня Демократії, розпитали активіста про те, чи вважає він Україну демократичною країною, та як сам хлопець з Дружківки почав ходити до Київради на слухання.

Яка демократія може бути у малому місті?

Павло Островський — відомий на Донеччині активіст, чоловік розповідає, що процесами демократії він зацікавився ще будучи юнаком. Почалося все з його невеликого міста — Дружківки, у січні 2022 року тут проживало понад 50 тисяч людей. Містечко невелике, зазвичай у такому всі одне одного знають.

Павло у розмові каже, що часто сидів в бібліотеках, шукав все, що було доступне про назви вулиць, й виявив, що в Україні багато радянського спадку. Коли книжки та відкриті дані закінчилися, Островський почав спілкуватися з краєзнавцями, а потім переїхав у Київ. 

Тоді в столиці якраз тривали обговорення про перейменування вулиць, які носили імена радянських діячів, як ото Леніна, Жукова та Галана тощо. Серед них були комуністи та прихильники тоталітарного режиму. У Києві розпочалися електронні консультації на тему перейменувань у міськраді, Павло Островський був активним учасником. 

Активіст пояснює, що для того аби впливати на рішення з перейменування — треба ходити на збори Топонімічної комісії, як вільний слухач. У Комісію входять кілька депутатів, а інші учасники — це краєзнавці, історики, мовознавці, архітектори.

Зараз, у воєнний час у кожних ОМС є свої розпорядки, хтось проводить сесії відкрито, хтось навпаки закрито. Якщо ми беремо Донецьку область — то рішення там, через близькі бойові дії ухвалюють військові адміністрації населених пунктів.

Але громада все одно може брати участь у перейменуванні. Як саме ми розповімо згодом, але це якраз про демократичні інструменти, якими може скористатися кожна громада, зокрема й Бахмутська в евакуації.

Планка була висока, бо це Київ: як столичний досвід пригодиться для Донеччини

Київ вже перейменував понад 300 вулиць, які носили імена радянських діячів. Павло Островський посприяв цьому процесу, тож ними рухають самі громадяни, вони пропонують ідею з перейменуванням вулиць, часто це роблять на сайті Київради, реєструючи електронну петицію. Київрада змушена її розглянути, коли та набере 6 тисяч голосів. Ось, так шляхом демократії народ впливає на місцеву владу, пояснює активіст.

Павло додає, що будь-яка вулиця при перейменуванні повинна пройти громадське обговорення, тому тут вже важливо, аби ті самі люди заявляли про свою зацікавленість, й робили процес перейменування — прозорим.  

Що вдалося змінити в Дружківці та Нью-Йорку завдяки демократії?

Приклади того, як працює демократія у невеликому місті, Павло Островський, наводить на Дружківці. Тут вдалося домогтися аби громадяни подавали свої пропозиції у електронному вигляді. 

Такий інструмент ніби звичний, на перший погляд, але у більшості міст його немає. Додамо, що в Бахмуті також раніше була можливість подати петицію на розгляд міської влади, а ще був конкурс “Бюджет участі” — це видатки, які може здійснювати громада за напрямками, які безпосередньо сама й визначила.

Крім Дружківки, активіст, наводить приклад прифронтового Нью-Йорка, громада якого у 2019 році згуртувалася аби перейменувати своє місто й повернути йому історичну назву. У 1951 році за часів Сталіна селище Нью-Йорк з політичних міркувань було змінено на Но́вгородське, у 2021 році історичну назву повернули. Це одна з історій успіху. Активіст каже, що навіть у селах чи містах наближених до лінії фронту можна проводити перейменування чи інші демократичні зміни.

Павло Островський наголошує, що Україна є демократичною державою, втім й сам народ повинен розуміти, що він є важелем впливу на владу.

Фото: «Бахмут. IN. UA»

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

13 січня Верховна Рада у другому читанні ухвалила у цілому закон“Про основні засади житлової політики” (реєстр. №12377) — документ, який закладає нову рамку для житлової реформи після десятиліть фактичної відсутності державної політики у цій сфері. Зараз закон переданий на підпис Президента. Закон не обіцяє швидких рішень і не створює житло “тут і зараз”, але вперше формує систему, на яку зможуть спиратися наступні кроки держави, громад і міжнародних партнерів. Закладено тут й основи про соціальне житло. 

Про те, що саме змінює цей закон, чи не погіршить він становище внутрішньо переміщених осіб і вразливих категорій, а також чому ключові відповіді ще попереду, ми поговорили з Аліною Москаленко, директором Інституту житла.

Що змінює закон “Про основні засади житлової політики” №12377?

Прийняття закону “Про основні засади житлової політики” №12377 стало точкою відліку для масштабної житлової реформи, якої в Україні не було з радянських часів. Як пояснює Аліна Москаленко, директор Інститут житла, документ готувався роками, а сама команда була залучена до його розробки ще з моменту появи ідеї — створити новий нормативний акт, який скасує застарілий Житловий кодекс 1983 року. За її словами, закон зазнав суттєвих змін у процесі роботи, однак зберіг ключову мету — закласти основу для нової житлової політики, що відповідає міжнародним практикам.

Важливо додати, що цей закон не означає миттєвих змін для людей, які сьогодні не мають змоги ані купити, ані орендувати житло за ринковими цінами. Про це прямо говорить директор Інститут житла, наголошуючи: ухвалення документа — це лише старт великої реформи, а не швидке вирішення житлової кризи. Водночас саме цей закон відкриває шлях до системних змін, яких в Україні не було десятиліттями, та є сигналом для міжнародних партнерів щодо готовності держави діяти за європейською моделлю.

“Від того, що у нас прийнятий закон, у нас завтра не з’явиться одномоментно величезна кількість житла, яке буде безоплатно  чи за пільговою орендою надано людям. Ні. Це початок великої реформи”, — пояснює Москаленко. 

За її словами, очікувати негайного покращення житлових умов для всіх — нереалістично, але в короткостроковій та середньостроковій перспективах соціальне житло в Україні почне з’являтися. 

“Вже в найближчі роки починається будівництво першого соціального житла. Європейський інвестиційний банк, ЄБРР та інші донори вже заявили про намір фінансувати такі  проєкти”, — каже вона.

Важливою частиною реформи є роль місцевих громад, які фактично стають виконавцями нової житлової політики. Однак, як показують дослідження Інституту житла, громади до цього поки що готові лише частково. За словами Аліни Москаленко, у половині громад житловими питаннями займаються одна-дві людини, які одночасно відповідають за архітектуру, землю, ЖКГ, інвестиції та інфраструктуру. Такий кадровий дефіцит унеможливлює реалізацію складних житлових проєктів.

“Це жахлива ситуація. В одному відділі може працювати одна-дві  особи, і  начальник відділу може бути і головним архітектором, і відповідальним за всі житлові процеси”, — зазначає вона. 

Саме тому організація запустила програму підвищення кваліфікації для представників органів місцевого самоврядування, працюючи з громадами безпосередньо на місцях. Навчання охоплює весь життєвий цикл об’єктів  — від планування територій до управління соціальним житлом. Окремим бар’єром для громад, за словами Москаленко, є страх відповідальності та кримінального переслідування. Будівництво житла пов’язане з великими коштами, а в умовах воєнного часу це часто означає відкриття кримінальних проваджень навіть без наявності складу злочину як “превентивна міра”. 

“Є такий вислів — ініціативи караються. І це дуже сильно стримує громади”, — пояснює вона.

Чи не погіршить 12377 становище ВПО у плані соціального житла?

У центрі дискусії навколо нового закону — питання доступності житла для найбільш вразливих груп, зокрема внутрішньо переміщених осіб. Москаленко наголошує: закон не погіршує їхнє становище, бо фактично погіршувати вже нічого. Так, для ВПО передбачалося надання соціального житла, але тут важливо розуміти: за словами експертки, сьогодні в Україні до 1000 квартир є соціальними, а переселенців налічується понад 4 мільйони.

“У нас сьогодні житла для вразливих категорій просто немає. Єдине, що пропонується, — це місця тимчасового проживання, які часто взагалі не є житлом”, — каже вона, маючи на увазі тимчасові місця проживання у переобладнаних адмінбудівлях чи модульні містечка.

Сам закон не визначає конкретних критеріїв розподілу соціального житла — ці механізми будуть закладені в наступному профільному законі та підзаконних актах. За попередніми напрацюваннями, йтиметься про бальну систему, де першочергове право матимуть вразливі категорії, включно з ВПО, але також враховуватимуться молоді сім’ї, багатодітні родини та інші групи. 

Окремо в межах нової моделі передбачено механізм субсидій для тих людей, які не зможуть оплатити навіть соціальну оренду. Це принципово важливий елемент системи, адже йдеться про людей у найвразливішому становищі — без стабільного доходу, роботи або заощаджень. У таких випадках держава не залишає людину сам на сам із проблемою, а закладає механізм компенсації вартості оренди через систему субсидій, щоб запобігти втраті житла та соціальній ізоляції. Таким чином, навіть ті, хто не має фінансової можливості оплачувати житло, зможуть скористатися програмою і не повинні панікувати через ризик залишитися без даху над головою.

Заборона приватизації житла: за й проти

Принциповою нормою нового підходу є заборона приватизації державного й комунального  житла. Москаленко підкреслює, що це відповідає міжнародній практиці й має запобігти корупції. 

“Немає жодної країни у світі, де держава будує житло і безоплатно передає його у приватну власність”, — зазначає вона. 

Водночас, мова не йде про вилучення квартир у людей, які вже десятиліттями проживають у відомчому державному житлі: для них передбачено перехідний період для завершення приватизації після завершення воєнного стану.

Соціальне житло/доступне житло

На початку розмови Аліна Москаленко наголошує на ключовій зміні, яку запроваджує закон: чіткому розмежуванні понять “соціальне житло” та “доступне житло”. Соціальне житло — це орендне житло з регульованою платою, а доступне житло — це фінансово-кредитні механізми за участі держави. В основі соціальної оренди лежить принцип, за яким витрати на житло не мають перевищувати 30% доходу домогосподарства.

За словами експертки, раніше ці терміни часто змішували, що створювало плутанину і в законодавстві, і в практиці. Тепер соціальне житло — це виключно соціальне орендне житло, тоді як доступне житло охоплює пільгові фінансово-кредитні механізми за участі держави.

В основі соціальної оренди лежить міжнародний принцип доступності житла, за яким домогосподарство не повинно витрачати на житло понад 30% свого доходу. Саме тому соціальна оренда має бути дешевшою за ринкову, орієнтовно вдвічі. 

“Якщо я заробляю 15 тисяч гривень і 10 тисяч з них витрачаю на житло — це вже недоступне житло. Бо я витрачаю на житло левову частку свого доходу”, — пояснює вона. 

За словами Москаленко, нинішня ситуація з соціальним житлом в Україні фактично є критичною. Хоча відповідний закон “Про житловий фонд соціального призначення” формально існує, реального соціального житла практично немає.

“Кількість соціального житла по всій Україні — близько тисячі одиниць. Це фактично означає повну відсутність соціального житла”, — говорить вона. Для порівняння, у європейських країнах частка соціального житла зазвичай становить 5–10% усього житлового фонду, а в окремих державах сягає 30%.

Причину такої ситуації Москаленко вбачає у популістичності чинного законодавства. Воно передбачало безкоштовне житло для найбідніших і найвразливіших категорій населення без жодної економічної моделі утримання такого фонду. 

“Житло — це актив. Хтось за нього має платити. А коли житло безкоштовне і надається людям з доходом до п’яти тисяч гривень, жодна громада не буде зацікавлена створювати такий фонд”, — пояснює вона. Щобільше, концентрація виключно найвразливіших категорій  у такому житлі, за її словами, створює ризик соціальної ізоляції та геттоїзації.

Що передбачає нова модель житла?

Нова модель соціального житла, закладена в законі, передбачає платну, але доступну оренду для ширшого кола людей. Йдеться не лише про найбільш вразливі категорії, а й про молодь, працюючих людей, сім’ї, які не можуть дозволити собі ринкову оренду. Орієнтовно вартість соціальної оренди має бути вдвічі нижчою за ринкову. Для тих, хто не зможе оплатити навіть таку оренду, передбачено механізм субсидій.

Для реалізації нової моделі передбачено створення операторів соціального житла — спеціальних компаній, які будуватимуть і управлятимуть таким житлом. Вони можуть бути державними, комунальними або приватними. Бізнес, за словами Москаленко, зацікавлюватимуть через пільги, зокрема безплатну землю та можливі податкові стимули. Водночас ці проєкти матимуть довшу окупність і будуть цікаві насамперед великим гравцям ринку.

“Це не про малий бізнес. Це про компанії, які готові працювати з довгостроковими інвестиціями”, — зазначає вона, додаючи, що важливу роль відіграватимуть і муніципальні компанії, які нині проходять процес корпоратизації.

Підсумовуючи, Аліна Москаленко наголошує: новий закон не дає швидких рішень, але вперше створює цілісну рамку для житлової політики в Україні. 

“Це початок великої реформи. Вона потребує часу, але альтернативи цьому шляху просто немає”, — резюмує вона.

Примітка. Матеріал підготовлений у межах Проєкту “Імпульс”, що реалізується Міжнародним фондом “Відродження” та Фондом Східна Європа за фінансування Норвегії (Norad) та Швеції (Sida). Зміст матеріалу не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження», Фонду Східна Європа, Уряду Норвегії та Уряду Швеції. Мета проєкту “Імпульс” — посилення організацій громадянського суспільства у постраждалих регіонах, підтримка відновлення, інклюзивності та місцевої демократії. У межах цієї програми було передбачено малі гранти для локальних організацій, які можуть ініціювати зміни у своїх громадах.

До теми:

Реформа житлової політики: як новий закон торкнеться ВПО. Пояснюють юристи

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

13 січня Верховна Рада України ухвалила закон “Про основні засади житлової політики”. Він скасував радянський Житловий кодекс 1983 року та передбачає перехід до європейської моделі доступу до житла через оренду й соціальні програми.

Які зміни в межах нового закону чекатимуть ВПО, редакції Бахмут IN.UA пояснили провідні юристи з питань адвокації благодійного фонду “Право на захист” — Анастасія Бурау та Юрій Дьякон.

Що передбачає нова модель соціального житла

13 січня 2026 року було ухвалено Закон України “Про основні засади житлової політики”. Наразі він очікує на підпис президента. Загалом закон визначає засади державного управління, регулювання та нагляду (контролю) у сфері житлових відносин, містить низку норм щодо соціального житла. Очікується, що їх надалі конкретизують іншими нормативно-правовими актами. 

Відповідно до закону, соціальне житло — це житло, надане людям:

• які потребують соціального захисту;
• які були змушені залишити своє місце проживання з підстав, що загрожують їхньому життю чи здоров’ю або стану житла;
• іншим категоріям осіб, визначеним законом, на підставі договору оренди соціального житла за доступну орендну плату залежно від рівня доходу особи (сім’ї), домогосподарства та з урахуванням пільг, гарантій і субсидій, на які вони мають право відповідно до закону. 

Отримати соціальне житло можна з державного житлового фонду, житлового фонду громади або приватного житлового фонду. Житло з державного або житлового фонду громади надають на підставі рішення органів державної влади або місцевого самоврядування. 

Надання соціального житла в оренду та управління ним будуть здійснювати оператори соціального житла. Згідно з законом, оператор соціального житла – це юридична особа: 

• установчі документи якої визначають набуття соціального житла на праві власності або іншій правовій підставі, управління соціальним житлом, а також надання такого житла в оренду як основну мету її діяльності;
• яка має статус неприбуткової організації (установи);
• інформація про яку внесена до Єдиної інформаційно-аналітичної житлової системи. 

Закон також передбачає створення Єдиної інформаційно-аналітичної житлової системи. Вона забезпечуватиме збирання, накопичення, захист, облік, відображення, обробку та надання відомостей про житловий фонд України, а також про людей, які можуть скористатися державною підтримкою для реалізації права на житло.

Як надаватимуть соціальне житло в оренду

Соціальне житло надаватимуть за договором оренди. Плата за нього включатиме саме оплату за оренду та житлово-комунальні послуги. Розмір орендної плати залежатиме від рівня доходу та майна людини або сім’ї. Також передбачається, що для оплати оренди соціального житла може надаватися субсидія.

Платежі за оренду соціального житла вноситимуть оператору соціального житла.

“Порядок надання соціального житла, порядок розрахунку плати за соціальне житло і типовий договір оренди соціального житла мають бути затверджені Кабінетом Міністрів України. Тож, наразі, поки закон ще не набрав чинності та відповідні порядки не були затверджені Урядом, ми бачимо лише загальну правову рамку нової системи надання соціального житла, без детальних процедур, вимог та умов, які будуть визначені згодом”, — зазначають юристи.

Чи достатньо обґрунтована заборона приватизації соціального житла?

Таку заборону можна вважати обґрунтованою, оскільки вона дозволить зберегти соціальне житло з державного житлового фонду у власності держави і надавати його в оренду тим, хто дійсно цього потребує. Більше того, положення Закону передбачають, що платежі за оренду соціального житла, які вносяться оператору соціального житла, використовуються ним для досягнення основної мети діяльності — набуття, розпоряджання та управління соціальним житлом, а також надання такого житла в оренду.

Тому допоки житло залишається в державній власності і надається в оренду, воно приноситиме кошти на управління ним, набуття нового соціального житла і, відтак, забезпечення соціальним житлом ще більшої кількості людей, які цього потребують.  

Натомість для набуття житла у власність чи його будівництва можуть бути доступні інші механізми.

Наприклад, відповідно до закону, особи, які можуть скористатися державною підтримкою для реалізації права на житло, інформація про яких внесена до Єдиної інформаційно-аналітичної житлової системи, можуть побудувати житло, придбати його у власність або набути в користування за підтримки держави або органу місцевого самоврядування шляхом використання фінансово-кредитних механізмів підтримки будівництва, придбання та оренди житла. До таких механізмів належать: 

• надання пільгового довгострокового кредиту на нове будівництво, реконструкцію або придбання житла у власність з державною підтримкою; 
• сплата частини вартості житла, виплату компенсації за належне для отримання житлового приміщення;
• сплата частини пайового внеску члена житлово-будівельного (житлового) кооперативу, надання пільгового довгострокового кредиту або виплату компенсації частини відсотків за кредитом на сплату такого внеску. 

Крім цього, законодавством можуть встановлюватися інші механізми підтримки будівництва, придбання та оренди житла. 

Які механізми контролю запобігатимуть зловживанням при розподілі соцжитла

Цій меті слугуватиме цифровізація та автоматизація процесів завдяки запровадженню Єдиної інформаційно-аналітичної житлової системи. 

Також запобіганню зловживань мають слугувати контроль за цільовим використанням державного/територіального житлового фонду, його утриманням, експлуатацією та ремонтом з боку уповноважених органів державної влади, місцевого самоврядування або уповноважених ними органів. 

Закон передбачає: 

• контроль за дотриманням вимог житлового законодавства з боку уповноважених центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування;
• громадський контроль за дотриманням вимог житлового законодавства, що здійснюється громадськими об’єднаннями, фізичними та юридичними особами шляхом проведення громадських слухань, обговорень та участі в них, участі у роботі консультативно-дорадчих органів, утворених при органах державної влади та місцевого самоврядування, надання доступу до публічної інформації, подання індивідуальних чи колективних звернень громадян, подання позовів до суду та в інший спосіб, визначений законодавством.

“Якими ж будуть запобіжники на кожному з етапів роботи з соціальним житлом (придбання соціального житла, управління соціальним житлом, надання такого житла в оренду та користування отриманим в оренду житлом щодо), ми очікуємо побачити в інших нормативно-правових актах, які будуть прийматися в межах абсолютно нової правової рамки, створеної законом”, — підсумовують юристи.

Читайте також:

• Дім для ВПО: у Київській області шукають велику родину для заселення в межах проєкту “Хата Поруч”
• Як ВПО на Житомирщині можуть отримати допомогу на ремонт житла: умови
• У Києві діє місце тимчасової підтримки для людей у кризових життєвих обставинах

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!