У 2019 році вчителька української мови Христина Шевченко зі своїми учнями поїхала до Маріуполя на навчальну програму — там дітей навчали писати бізнес-проєкти. Для активної молоді з невеличкого селища Нью-Йорк ця подія стала знаковою. Діти повернулися додому, а вже наступного ранку в суботу Христина отримала повідомлення від школярів з пропозицією створити осередок для молоді, де дівчата й хлопці зможуть робити щось цікаве для себе. Так й почалася історія, яка об’єднала десяток активних молодих людей з Нью-Йорка у одну спільноту.

Нью-Йорк — селище на Донеччині

У 2021 році у селищі Нью-Йорк проживало близько 10 тисяч людей. Тут всі один одного знали, а за кілька кілометрів можна було побачити лінію розмежування. В громаді була школа та дитсадок, а в школі №17 працювала наша головна героїня Христина Шевченко.

Вона — вчителька української мови та літератури, голова ГО “Ініціативна молодь українського Нью-Йорка”. Зараз вчителька в евакуації, але навіть так вона змогла згуртувати молодь, зараз долучилась до команди, яка продовжує справу письменниці Вікторії Амеліної.

Христина евакуювалася у лютому 2022 року, ще до початку повномасштабного наступу. 

У те, що може початися велика війна, вірилося слабо, пригадує дівчина. 

“Ми були звичні до війни, ми ж жили там. Ну, в принципі, як і всі люди зі Сходу, так, жили при війні з 14-го року”.

Діти все розуміли та усвідомлювали — з ними пані Христина часто говорила про росіян та війну, яку вони почали проти України в 2014 році. Дівчина також мала свій клас, де була керівником. Цих дітей вона взяла з 5 класу й провела їх аж до 9. На жаль, замість звичайного випускного діти зі школою прощалися онлайн, адже в цей час росіяни руйнували їх рідний дім.

“Зараз завдання кожного вчителя – озброїти дитину таким чином, щоб ми більше не зазнавали ніяких втрат людських. Як фізично, так і морально. Щоб не було сумнівів, чи правильно робить Україна, що таке Україна, хто такий громадянин України. Це задача і вчителів, і батьків в тому числі”, — розмірковує співрозмовниця.

Евакуація до Києва

Попри те, що у повномасштабну війну нью-йоркці не вірили, Христина Шевченко поїхала. З собою вчителька взяла невелику валізу з речами — думала, що їде на два тижні. Заодно й з давніми знайомими б зустрілася, пригадує дівчина. Зі столиці вона поїхала до друзів у село. 

У перший тиждень повномасштабного вторгнення росіяни пішли на Київ, але навчання у дітей Христини продовжувалося. Уроки вчителька вела онлайн, а школярі до цього вже були звиклі ще з часів COVID:

“Ще до війни я проводила класні години, де дітям все пояснювали, що це тягнеться ще з часів козацтва. Росія завжди себе вела не досить добре до українців, наш народ зазнавав гніту від Російської Федерації, від росіян, від “русского міра”. Тож, діти не мали питання “чому?”, діти мали питання “навіщо?”. Для чого в сучасному світі робити таке? Замість того, щоб щось створювати, розбудовувати свою державу, вони прийшли руйнувати іншу”.

Фестиваль Івана Купала в Нью-Йорку та мавіки для ЗСУ

Такі питання учні Христини Шевченко ставили неспроста. Навіть у своєму маленькому селищі молодь змогла створити свій осередок — а почалося все з Маріуполя 2019 року. Туди вчительку з дітьми запросили на навчальну програму, де вони вчилися писати проєкти. Ця ідея так сподобалася школярам, що по поверненні додому діти написали вчительці, аби вона зробила щось схоже.

Христина Шевченко стала головою ГО “Ініціативна молодь українського Нью-Йорка”, і діти отримали для себе хаб однодумців.

ГО працює й зараз, але якщо раніше діти влаштовували освітні курси та фестивалі на Івана Купала, то зараз ця молодь вже плете сітки, шукає мавіки, купує їх та відкриває збори.

Посмотреть эту публикацию в Instagram

Публикация от Бахмут IN.UA (@bahmutin.ua)

Але згуртувати молодих людей, зацікавити їх чимось — не легка задача, особливо якщо на перешкоді активностям стають ґаджети. Христині ще в Нью-Йорку вдалося це зробити завдяки вчителюванню. Один із її головних методів — це чесність у спілкуванні з дітьми, відкритість та рівність. Методика залякувань, яка була поширена серед радянських вчителів, аж ніяк не працює, каже дівчина.

Нью-Йоркський літературний фестиваль

У 2021 році у селищі Нью-Йорк провели осінній літературний фестиваль — це була ідея письменниці Вікторії Амеліної, яку вбили росіяни. Христина тоді також допомагала його організовувати. Молодь з ГО долучилася й до організації табору для дітей.

На початках планувався цей табір ще влітку, але після того, як російська ракета вбила Вікторію Амеліну, голову організації НЛФ, то табір перенісся на осінь. Христина разом з Ольгою Русіною, Катериною Михайлицькою та командою ГО організували табір для 14 дітей в місті Славському. У підготовку вчителька залучила й учасників ГО.

Цінувати починаєш, коли втратиш

Нью-Йорк практично щодня знаходиться під російськими обстрілами. Діти, які прожили тут все життя, зараз сумують за домом, каже вчителька. Часто це можна побачити саме в їх шкільних творах.

“Я пояснюю, що учні можуть писати на тему “Моє улюблене місто” не тільки про Нью-Йорк, а й про те, де вони зараз знаходяться. Діти загалом пишуть про Нью-Йорк, про бабусині двори, квіти, про друзів, ігри, про безтурботний час. Вони сумують, це видно.

Дітям потрібна мотивація. Ви маєте не просто пояснити якусь тему уроку — треба пояснити, де ці знання дитина буде застосовувати в повсякденному житті, для чого їй ці знання. І якщо мотивація слабка, то звісно, що дитина і тему уроку не засвоїть”, — наголошує педагогиня.

Але зараз вчителям потрібно знайти не тільки мотивацію для учня, але й зберегти її. Особливо складно робити це в онлайні. Діти перевантажені, бо кожен день сидять в гаджетах, але й вчителі мають велике навантаження, розмірковує у розмові пані Христина. 

Росія забрала у наших дітей нормальне дитинство. Замість перерв в школі, ігор з однокласниками та шкільних перепитій — вони вчаться в метро, спілкуються телефоном та сподіваються, що колись зможуть всі зустрітися поза екраном монітора.

Сьогодні середа, а в середу ми що робимо? Правильно, донатимо.

27-річний бахмутянин Євген зараз боронить Запорізький напрямок, а для того, щоб робити це ефективніше військовому та його побратимам потрібна машина. Євген закликає небайдужих долучитися до збору на автівку.

Киньте… pic.twitter.com/BaZG4iu83E

— Бахмут IN.UA (@Bakhmut_inua) December 26, 2023

Читайте також:

• Як мешканка Нью-Йорка Тетяна Красько допомагає вимушеним переселенцям жити спочатку
• З Бахмута до Азії: бахмутянка розповіла, чому в Тайвані беруть приклад з українців
• Як Європейський Союз допомагатиме Бахмуту. Репортаж з Євроради

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Анна Яхонтова — бахмутянка, яка у 2022 році евакуювалась на Закарпаття разом з мамою і маленькою донькою. Після переїзду Анна не лише інтегрувалась у нову громаду, а й стала місцевою активісткою. Разом з іншими переселенцями та місцевими жителями вона працює в Раді з питань ВПО Вишківської ОТГ. Спільно вони ініціюють заходи для допомоги ВПО.

Про евакуацію з Бахмута, громадську активність та роботу в Раді ВПО Анна Яхонтова розповіла редакції Бахмут IN.UA.

Життя до війни і евакуація на Закарпаття

Анна Яхонтова родом з Бахмута. Вона проживала в місті до початку повномасштабної війни. Тут працювала, виховувала маленьку доньку. Також у житті Анни була громадська активність. Вона допомагала своїй матері, яка була волонтеркою громадської організації “Бахмут Український”, а також брала участь у різних патріотичних заходах.

“Моя мама з 2014 року була в “Бахмуті Українському”, вона активно волонтерила. А я їй потроху допомагала, оскільки багато часу не мала, я навчалась і працювала. Ми відвідували госпіталі, шили прапори, одяг. Також я брала участь у різних патріотичних заходах, малювала картини для виставок. На жаль, вони всі лишились у Бахмуті. Також я брала участь у створенні календаря “Генетичний код Бахмута”, на якому зображені наші місцеві жительки в етнічних українських костюмах. Загалом моя родина мала активну громадянську позицію”, — розповідає бахмутянка.

З Бахмута Анна Яхонтова разом з донькою і мамою виїхали в перший день повномасштабної війни. До Закарпаття вони доїхали не одразу.

“Ми спочатку виїхали до Запоріжжя, два тижні пробули там. Після новин про обстріл Запорізької АЕС ми вирішили їхати на евакуаційному потязі у Львів. Там теж пробули два тижні, а потім, коли до Львова почали прилітати ракети, ми опинились на роздоріжжі. Думали чи виїжджати за кордон, чи лишатися в Україні. І якраз тоді люди нам підказали їхати до Закарпаття, в селище де приймають переселенців. Так ми опинились у Хустському районі, в селищі Вишково. Тут ми й досі проживаємо в місці компактного поселення”, — розповідає Анна Яхонтова.

Адаптація на новому місці і робота в Раді ВПО

Бахмутянка згадує, що громада тепло зустрічала евакуйованих людей, тому адаптація на новому місці пройшла легко. Громада й до сьогодні допомагає мешканцям компактного поселення, де проживають ВПО. Тут поступово створюють більш комфортні умови.

“Звичайно на початку було складно, адже ти приїжджаєш зі свого будинку на якесь нове місце і не знаєш, що тебе чекає. Наше МКП (ред. місце компактного поселення) — це колишня лікарня, яку закрили незадовго до війни. Тому умови там були не дуже комфортні, а людей було дуже багато — на той час близько сотні. Але громада нас дуже сильно підтримувала, перший час нас навіть годували. Поступово вони намагалися зробити якомога кращі умови для нас: десь поміняли вікна, потім двері, додали душові, відремонтували сантехніку, зробили гарний ремонт, оновили деякі меблі. Тобто протягом цих трьох років, наскільки це можливо, громада нам допомагає”, — розповідає переселенка.

Звикнувши до нового життя, Анна Яхонтова почала проявляти себе як громадська активістка. У МКП, де вона проживає, розгорнули волонтерський куточок, де мешканці плетуть маскувальні сітки військовим на фронт. Також Анну призначили відповідальною особою серед ВПО у гуртожитку. Зважаючи на активність бахмутянки, її запросили в Раду ВПО Вишківської громади. Разом з іншими активістами вона впроваджує різні ініціативи для покращення життя переселенців і переселенок.

“У Вишково живе досить велика кількість ВПО, як для селища. Наприклад, у нашому МКП близько 55 людей. І коли з’явилась ініціатива створення Ради ВПО, то мене і ще деяких наших мешканців запросили бути її членами. Щороку в нас проходять чотири сесії, на яких ми обговорюємо ініціативи та заходи, які б хотіли реалізувати. На сесіях ми також пропрацьовуємо сфери, які страждають у певному ОТГ, і думаємо, як можна змінити ситуацію, щоб покращити і життя ВПО, і заразом життя місцевих. Наприклад, якщо це стосується питань транспорту чи проблем працевлаштування.

Оскільки Рада ВПО — це консультативно-дорадчий орган, ми можемо пропонувати якісь певні ініціативи для місцевої влади, а також самостійно налагоджувати певні зв’язки з волонтерами, що у нас вже неодноразово було. Більшість ініціатив і допомоги, звісно, йде саме для МКП, тому що тут зосереджена велика кількість людей. Зокрема, завдяки нашій співпраці з волонтерами була проведена частина ремонту в нашому МКП”, — розповідає Анна Яхонтова.

Окрім цього, Анна та її колеги з Ради ВПО беруть участь у благодійних заходах на підтримку ЗСУ. Один з останніх — забіг Khust Half Marathon, який провели в Хусті вже всьоме. Раніше Анна долучалась до забігу як волонтерка, а цьогоріч вже як учасниця.

“Цей благодійний забіг організовує один з наших знайомих волонтерів — керівник ГО “Велооб’єднання” Андрій Козир. Він довгий час допомагає нам. Наприклад, протягом більш ніж двох років він кожному з дітей організовує подарунки на День народження, щоб порадувати вразливі категорії.

Щороку наше МКП брало участь у забігах як волонтери, адже через наше селище проходив маршрут марафону. Ми працювали на пункті гідратації для підтримки бігунів — подавали воду, підтримували тощо. Цього разу ми вже виступали як учасники. Були різні дистанції — 21, 10 та 1 кілометрів. І ми, як аматори бігу, взяли найменшу дистанцію. Зі мною була ще одна мешканка, а також представники Вишківської селищної ради. Всі зібрані з марафону кошти підуть на підтримку ЗСУ”, — розповідає Анна Яхонтова.

Спираючись на власний досвід, бахмутянка каже, що Рада ВПО може бути дієвим інструментом для покращення життя переселенців у громаді. Для цього лише потрібні ініціативні люди і влада, яка дослухається до думок ВПО.

“Якщо людина хоче долучитись до Ради ВПО, то не треба цього боятися. Я думаю, що ініціативних людей, які хочуть щось привнести в цю Раду, будуть тільки раді бачити. Адже, якщо говорити про нашу громаду, тут всі зацікавлені в тому, щоб покращити життя і ВПО, і місцевих мешканців. В нашому випадку налагоджений дуже гарний контакт з місцевою владою. Вони раді йти на зустріч, підтримують і десь можуть самі щось ініціювати за нашої підтримки”, — підкреслила Анна Яхонтова.

Читайте також:

• “Ми хотіли зробити так, щоб про Бахмут не забули”: як Інесса Мішеніна створила спільноту для допомоги і об’єднання земляків
• Історія бахмутянки Тетяни Шиян: евакуюватися з пекла війни та знайти кохання
• «Ми просто приїхали з України й самі себе організували»: як українки в Бухаресті створили собі робочий простір

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Шахове, Михайлівка, Олексієво-Дружківка, це лише останній перелік сіл, де надають допомогу лікарі мобільної бригади. У прифронтових регіонах Донецької області доступ до медичної допомоги часто залишається обмеженим або й повністю відсутнім. Саме тому в регіоні діє спеціальна програма. Це мобільні гінекологічні бригади — ініціатива, що дозволяє мешканцям навіть найвіддаленіших сіл отримати базову діагностику та консультації вузьких спеціалістів. 

Про свою щоденну роботу редакції Бахмут IN.UA розповів Олександр Колесник, лікар-гінеколог, фахівець з ультразвукової діагностики на базі КНП “Обласний перинатальний центр м. Краматорськ”.

Як працюють мобільні бригади на Донеччині?

Пан Олександр працює в проєкті мобільних гінекологічних бригад із самого його запуску, з 2022 року. Щодня команда вирушає на заплановані маршрути — по Краматорську району, іноді майже до меж Харківської чи Дніпропетровської областей. В основному, це невеликі населені пункти, інколи лише дорога в один бік займає 2 години, але мешканці таких сіл так отримають консультації, які їм недоступні. 

Лікарі розуміють ризики. У разі загрози безпеці виїзд скасовується або змінюється маршрут. У бригади є засоби захисту: шоломи та бронежилети.

“Починаємо робочий день близько восьмої години ранку, і зазвичай до 16:00-17:00 години вже повертаємось на місце дислокації. Це не екстрена допомога, тому в комендантську годину ми не працюємо”, – розповідає лікар.

Які послуги надають?

Гінекологічні бригади можуть надати такі послуги:

• консультація акушера-гінеколога;
• ультразвукова діагностика органів малого таза;
• ультразвукова діагностика органів черевної порожнини, поверхневих органів;
• ультразвукова діагностика щитоподібної залози;
• ультразвукова діагностика чоловічих внутрішніх органів, статевих органів.
• огляд хірурга;
• огляд кардіолога;
• огляд терапевта;
• огляд гастроентеролога. 

Хто входить у мобільну бригаду?

До складу мобільної бригади входить середній медперсонал — медсестра або акушерка — та один або кілька вузьких спеціалістів: гінеколог, хірург, гастроентеролог, кардіолог. Після прибуття на локацію бригада приймає в середньому 30 пацієнтів. 

“Є ті, хто роками не бачив лікаря. Бувають люди, які з 2022 року жодного разу не зверталися до фахівців. А є й такі, що й 10 років не були. Іноді до нас приводять навіть дітей, хоч це виняток”, – ділиться Олександр Колесник.

Найчастіше до мобільної бригади звертаються жінки — переважно у віці 50+. З огляду на спеціалізацію лікаря, це здебільшого гінекологічні проблеми. Але бувають і молодші жінки — у віці від 17 до 30 років.

Проблеми, з якими часто звертаються жінки: новоутворення, клімактеричні розлади, запальні хвороби, порушення менструального циклу, безпліддя, вагітність, контрацепція, планування вагітності, а також для планового гінекологічного огляду.

“Часто люди не звертаються по допомогу через байдужість, бо нічого не болить, це їх вибір”, – пояснює лікар.

Мовчазна проблема: ожиріння

Під час консультацій лікар також звертає увагу на індекс маси тіла пацієнтів. За його словами, ожиріння — ще одна суттєва проблема, про яку часто не говорять.

“Це не просто супутня патологія, а причина багатьох хвороб. Люди мало рухаються, харчуються абияк, а далі — серцево-судинні захворювання, гормональні збої, діабет”, – каже Олександр. 

Він зазначає: лікар може лише звернути увагу на проблему, а далі — це відповідальність самого пацієнта і його сімейного лікаря.

“Ми повністю забезпечені. Усе необхідне обладнання та розхідники у нас із собою. Ми навіть не просимо паспорт”, – зазначає лікар.

Огляд у межах мобільної бригади — повністю безплатний. Пацієнту не потрібно мати з собою ні грошей, ні документів. Якщо є медична картка або попередні результати аналізів — добре, але й без них людину приймуть.

Примітка: Мобільні гінекологічні бригади функціонують у рамках гуманітарного реагування UNFPA, Фонду ООН у галузі народонаселення в Україні, за фінансової підтримки Європейського Союзу, урядів Іспанії, Норвегії, Швеції, Ірландії та Австрії. Географія проєкту: Загалом 28 мобільних гінекологічних бригад працює у 23-ох регіонах України. З підтримкою БО “100% Життя” – у 12-ти регіонах (Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Київська, Кіровоградська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Сумська, Харківська, Черкаська, Чернігівська області).

Читайте також:

• Як підготуватися до вагітності — інструкція від лікаря-акушера
• Замість протеза для грудей — мішечок із льоном: як живуть переселенки з раком молочних залоз

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!