Схід та Захід разом: як франківчанин Григорій Березовський допомагає Бахмуту

Семаковська Тетяна 18:04, 16 Березня 2023

Screenshot 564 b7fb1Григорій Березовський родом з Івано-Франківська, коли почалася повномасштабна війна чоловік вирішив бути корисним – став волонтером. Герой має імпровізований штаб благодійників не тільки в Україні, але й закордоном. Як працює дистанційне волонтерство, що доставляють оборонцям Бахмута та як пасіка стала розрадою під час війни — Григорій розповів редакції в матеріалі.

Почалося все з коктейлів Молотова

До повномасштабного вторгнення Григорій займався власним бізнесом, він мав дитячі магазини та возив спортивне обладнання з Європи. З Бахмута Григорій ж возив саджанці дерев, раніше тут був одним із найбільших розсадників, крім того, чоловік має власну пасіку з бджолами. Проте, зараз підкреслює волонтер, ці справи не є в пріоритеті, адже є нагальніші потреби.

“Пасіка та сад — це речі, які в мене залишились для душі. Так я відчуваю зв’язок із землею”, — говорить українець 

Коли почалася повномасштабна війна чоловік почав шукати способи допомагати армії, у мирному житті він мав декілька підприємств, тож добре знався на налагодженні логістики, а ще мав багато друзів, які живуть за кордоном.

У соцмережі він опублікував оголошення, чоловік написав, що залишається в Україні й буде допомагати всім чим може, друзі також захотіли доєднатися. Починалося все з коктейлів Молотова, каже Григорій, друзі разом робили сотні “бандерівських смузі”, їх потім тоннами відправляли у інші міста.

335609088 658766766055619 6368339840082737051 n 996f4

На фото волонтер Григорій у подарованій шапці, а куртку чоловік придбав на секонд-хенді. Ця позитивна світлина у яскравому образі, з посмішкою каже герой, сподобалося багатьом підписникам в Фейсбуці. 

До слова, у Бахмуті та Часів Ярі чоловік має добрих друзів, потім родини бахмутян евакуювалися до Франківщини.

“В мене раніше не було досвіду волонтерства, але я себе вважаю небайдужим. Ми створили таку собі організацію, яка зараз діє в декількох країнах, зокрема в Англії, Франції, Німеччини та Канаді. Останнім часом ми більше займалися госпіталями, починаючи від медикаментів й закінчуючи необхідним обладнанням. Завжди потрібні перев’язочні матеріали, зараз із забезпеченням трішки кращі справи. Наразі ми сфокусувалися на допомозі парамедикам. В основному надаємо турнікети, транспортувальні шини, протиопікові різні спреї, також пов’язки протиопікові”, — пояснює тонкощі волонтерства Григорій Березовський.

Запити надходять напряму від госпіталів, передають речі й через відомого на Донеччині волонтера Анатолія Тарана, також допомагає багато волонтерка та громадська діячка Альона Щекодіна. Нагадаємо, що ми розповідали історію героя — ознайомитися можна за посиланням. Як каже, Григорій, з паном Анатолієм він ні разу не бачився особисто, але чоловіки згуртувалися. 

Волонтери, які допомагають адресно

335330042 918691739319628 7214213566962729094 n b7c84

Турнікети, які волонтери передали військовим. Фото: Фейсбук

Григорій наголошує, що у нього немає спеціальних реквізитів фонду для допомоги, але натомість діє адресна допомога. Це відбувається наступним чином: людина може обрати, як саме вона хоче допомогти, тваринам, дітям, госпіталям, військовим, далі зв’язується із координатором, їй пояснюють, що й де можна придбати, вона самостійно це купляє, а волонтери вже передають допомогу. 

Також можна обрати й другий спосіб, якщо ви не маєте змоги самостійно придбати допомогу, то волонтери зроблять це за вас, докладуть ваші кошти до потрібного. Це роблять й з міркувань економії, бо часто волонтери закупляють великими партіями й отримують вигідніші ціни на товар. Якщо ви хочете допомогти роботі волонтерам – пишіть на особисту сторінку Григорія Березовського.

332904727 752738492954573 6868471119551366513 n d191b

Інвалідні візки придбані волонтерами. Фото: Фейсбук

За рік благодійництва Григорій разом з однодумцями придбав медикаменти, медичне обладнання, інвалідні візки, продукти тривалого зберігання та інше. Зараз чоловік має підприємство, яке займається спортивним обладнанням, частково його безкоштовно передають для реабілітації бійців або біженців, це різні тренажери для відновлення фізичної активності. Такі речі стають помічними після отримання різного виду травм, нагадаємо, що ми розповідали, як працює лікар-реабілітолог на Черкащині.

“У нас є люди, які надсилають одноразово кошти, хтось лайкає пости про допомогу й просуває їх чи робить репост. Для себе я вирішив ще напочатку війни, що ти або в ЗСУ або волонтериш й допомагаєш, інакшого вибору не було. Одна мудра людина мені сказала, що кожен день повинен закінчуватися питанням: “А що ти сьогодні зробив для перемоги”? Це стосується людей, які не в окопі, не на фронті. Я зрозумів, що найбільше допомога йде від тих людей, у яких рідні на фронті”, — наголошує Григорій.

329141731 521569533439696 5836891036753772515 n 93c4fВільногірські киці отримали корм, який передав Григорій. Фото: Фейсбук

Стосовно допомоги, волонтер каже, що все відбувається хвилями, є час коли люди активніше допомагають, а є й простій. На думку волонтера українцям ще є над чим працювати, деякі люди, каже Григорій, немов живуть в іншому світі й не розуміють, що не сповна працюють на перемогу.

ВПО в Франківську

За словами Григорія Івано-Франківськ ще не зовсім добре адаптувався до переселенців. Проблеми є у двох сторін, перша, що недобросовісні власники підіймають ціни на оренду квартир, й відповідно люди не можуть собі дозволити винаймати окреме житло. Волонтер працював й над цим, допомагав заселяти людей на початку війни, виборював їм місця в гуртожитках в окремих кімнатах, а не в школах, куди селили людей.

Друга проблема, що окремі біженці не поважають уклад того чи іншого міста, гострим питанням — є мова. Люди, які відмовляють переходити на українську та намагаються просувати наратив про російську мову важко сприймаються.

“Хочеться, щоб люди старалися говорити українською. Щоб вони розуміли, що це не просто щось неважливе, бо мова — це наша ідентифікація, це має велике значення для народу. Українці завжди були толерантні, можливо навіть занадто, навіть до ворогів. Це велика біда нашого народу, це зросійщення йшло роками й звісно, що за короткий час людині важко перейти, але коли бачиш як людина старається говорити українською — душа радіє. Молодь багато переходить на українську, це тішить й гріє серце”, — каже Григорій.

Волонтер наголошує, що головне зараз Перемога, українець щиро вірить в Збройні Сили й працює разом з однодумцями, щоб пришвидшити цю подію. Доєднатися до допомоги можете кожен, головне бажання, запевняє волонтер.

Фото: Фейсбук

Читайте також: Бахмутяни в евакуації: історія Олега Романенко

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

“Бахмут — це не тільки шампанське і троянди”: бахмутянка розповіла про унікальне алебастрове ремесло

Семаковська Тетяна 16:25, 4 Липня 2025
Олена Голубцова / фото Facebook

Бахмутянка Олена Голубцова — носійка рідкісного ремесла, яке сьогодні майже забуте. Алебастрову ліпнину, декоративний елемент інтер’єрів, її родина почала виготовляти ще в 1930-х роках. Тоді її предки приїхали з Полтавщини на Донеччину й опановували нову для себе сировину, алебастр. Спершу ним закладали тріщини в хатах, робили побутові речі, а з часом навчилися робити й витончену ліпнину, якою прикрашали оселі.

Сьогодні пані Олена прагне відродити це ремесло, як частину культурної ідентичності Бахмута. Ми поспілкувалися з майстринею та розповідаємо вам найцікавіше.

Алебастр на Донеччині: як його почали використовувати

Бахмутянка Олена Голубцова — одна з небагатьох, хто зберіг і пам’ятає традицію виготовлення виробів з алебастру. Це ремесло передавалося в її родині з покоління в покоління. Пані Олена ділиться спогадами про те, як цей матеріал, доступний і пластичний, став основою домашнього декору та навіть заробітку в тяжкі 90-ті. Предки бахмутянки опинилися на Донеччині в 1932 році —після чорноземів Полтавщини вони мусили вчитися жити у інших умовах.

“Мої предки використовували алебастр, коли будували хати, бо треба було ж замазувати ті тріщини. Вони звернули увагу на те, що він пластичний, та те, що він застигає гарно і зберігає форму”, — ділиться з нами у розмові бахмутянка.

Втім, алебастр використовували не лише для будівельних потреб. Поступово він став засобом самовираження.

Декор з алебастру на бахмутському краєзнавчому музеї / фото Бахмутське управління культури

Хотілося якось відзначитися, щоб було красиво, не так, як у всіх. Бо приїжджі були, чужі люди були тут, на Донбасі. І тому гробки так прикрашали, з невеличкими детальками: квіточку, листочок клали. З одного боку це якось тріщини прикривало, з іншого це було красиво”, — каже пані Олена.

Особливий сплеск інтересу до алебастру в родині Олени відбувся наприкінці 1980-х. Тоді, в умовах кризи, ліплення з гіпсу стало можливістю підзаробити й прогодувати родину.

“Мій вітчим та моя мама вирішили, що треба заробляти гроші, бо на той момент була важка ситуація в країні. І вони придумали такий спосіб. Гіпс купляли на алебастрових комбінатах. У нас, до речі, їх два було — Артемівський і Деконський. На Деконському гіпс був трошки рудуватий, а на Артемівському біліший, але за якістю вони однакові були”, — каже співрозмовниця.

Для роботи використовували спеціальні гумові форми, а ще гіпс та воду. Все відливалося вручну, сушилося, фарбувалося, а потім вироби продавали. Популярними були дзеркала з ліпниною, а щоб зробити один такий виріб, в середньому родина витрачала два дні.

Для родини Голубцових алебастр був не просто матеріалом —це була частина ідентичності й зв’язку з новим для них краєм. Донеччину вони щиро полюбили:

“За словами бабусі, коли тільки вони переїхали сюди з Полтавщини, для них дивно було, що це степ, але вони настільки були захоплені, казали, що ми живемо на золоті. Мали на увазі якраз алебастр, з яким вони так натхненно працювали, їм це щиро подобалося”.

У сільській школі, згадує пані Олена, також діяли гуртки, де малеча працювала з гіпсом. Це були 1985-1986 роки, дітей вчили працювати з різними формами. Останній раз пані Олена практикувала саме лиття з гіпсу, коли працювала вихователем у садочку — разом з вихованцями вона зробила гіпсовий дзвінок, де діти залишали свої відбитки. Цей дзвінок став візитівкою освітнього закладу.

Пані Олена переконана, що пам’ять про таке ремесло треба зберігати, особливо вчити цього молодше покоління.

“Наш Бахмут за що пам’ятають? Шампанське, троянди, сіль. Але ж які копалини у нас були! Яка історія! Треба, щоб люди це знали”, — каже жінка.

У планах бахмутянки — проведення майстер-класів для земляків, де кожен охочий зможе спробувати себе в алебастровій справі. Люди зможуть навчитися своїми руками працювати з гіпсом, розмалювати виріб та забрати додому частинку Донеччини й рідного дому.

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Таємниці Будьонівки: як 15-річний бахмутянин розкриває історію рідного міста

Валентина Твердохліб 11:00, 30 Червня 2025

15-річний Мирослав Коцько з Бахмута активно досліджує історію свого рідного краю. Юнак працює з історичними документами, картами та збирає свідчення краєзнавців і місцевих мешканців. Зараз Мирослав Коцько збирає інформацію про мікрорайон Будьонівка, що розташовується на півдні  Бахмута.

Що вже вдалось дізнатися та як до дослідження можуть долучитися бахмутяни, Мирослав Коцько розповів редакції Бахмут IN.UA.

Бахмут, район Будьонівка, історія

Будьонівка — це приміський район в південній частині Бахмута. До повномасштабної війни його населення становило близько 2 тисяч людей.

У кінці ХІХ століття не існувало тієї Будьонівки, яка є зараз. Тут були заселеними лише дві вулиці, а решта  земель використовувались для випасу худоби. Тоді ж ці вулиці входили до так званого передмістя Бровар.

“Як відомо з документів, тут були пасовища для худоби, озеро, струмочок, що здавна зветься Четвериковим яром. Забудованими  були лише вулиці  Тимірязєва й  Колодязна, які йдуть перпендикулярно від місця злиття Четверикового ручая та його лівого припливу. Оскільки тоді Будьонівки як такої не існувало, ці дві вулиці входили до старого передмістя Бровар, про яке майже ніхто не пам’ятає з тих, кого я опитував. Ця назва зустрічається на старому плані 1911 року, який у мене є в дуже нечіткій якості і там ледве читається ця назва. Її я також знайшов у джерелі за 1897 рік, яке мені порадив наш краєзнавець Михайло Кулішов. Там згадується “предместье Броварь”, а також вказується чисельність населення — 166 душ”, — розповідає Мирослав Коцько.

будьонівка
Будьонівка на плані початку ХХ століття / мапа надана Мирославом Коцьком
будьонівка
Назва “Бровар” на плані 1911 року / мапа надана Мирославом Коцьком

Також юний дослідник збирає інформацію щодо самої назви “Будьонівка” — як вона виникла та розвивалася. Є деякі твердження, що назва району з’явилась у роки Національно-визвольних змагань. У цій місцевості, нібито, розташовувалась Перша Кінна Армія радянського воєначальника Будьонного.

“Назва Будьонівка, нібито, закріпилась через те, що в роки Національно-визвольних змагань, так званої громадянської війни, в цій місцевості стояла “Конница Будённого”. Місцеві згадують, що тут були полки і кіннота. Але це лише за згадками людей, деякі краєзнавці спростовують цей факт. Тому це твердження ще потребує доведення. Саме це і підштовхнуло мене залучати ширшу аудиторію задля отримання можливості спростувати або ж навпаки підтвердити ту чи іншу інформацію. Як-то кажуть, хочу “копнути глибше”, — зауважує Мирослав Коцько.

Як можуть допомогти бахмутяни

Наразі юний дослідник історії збирає дані про Будьонівку. Він просить бахмутян ділитися відомими їм фактами, щоб зробити велике дослідження. У майбутньому вся зібрана інформація стане основою для нового пізнавального відео на Youtube-каналі Мирослава Коцька.

мирослав коцько
Юний дослідник історії Бахмута Мирослав Коцько / фото надане Мирославом Коцьком

“Зобразити історію Будьонівки вкрай складно, адже багато хто вважає, що це зовсім новий район. Хоча це не так. Тож я звертаюся до бахмутян, які мешкали на вулицях Будьонівських, а також розташованих поряд: Бахмутської, Широкої, Нижньомаріупольської, Тітова, Севастопольської, Піонерської чи Спартаківської. Частина цих вулиць входила до того самого передмістя Бровар і об’єднувалася з нинішньою Будьонівкою. Ваші спогади, розповіді від бабусь і дідусів стануть дуже корисними для відродження історії південних околиць Бахмута”, — звертається до бахмутян Мирослав Коцько.

Якщо ви маєте інформацію, спогади чи документи, які можуть допомогти в дослідженні Будьонівки, пишіть повідомлення Мирославу Коцьку в Facebook.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Історії

“Бахмут — це не тільки шампанське і троянди”: бахмутянка розповіла про унікальне алебастрове ремесло

Бахмутянка Олена Голубцова — носійка рідкісного ремесла, яке сьогодні майже забуте. Алебастрову ліпнину, декоративний елемент інтер’єрів, її родина почала виготовляти ще в 1930-х роках. Тоді […]

Історії

Таємниці Будьонівки: як 15-річний бахмутянин розкриває історію рідного міста

15-річний Мирослав Коцько з Бахмута активно досліджує історію свого рідного краю. Юнак працює з історичними документами, картами та збирає свідчення краєзнавців і місцевих мешканців. Зараз […]

Історії

“З нуля до своєї точки Б”: як бахмутянка у Києві відкрила кав’ярню для тих, хто втратив дім

Олександра дбайливо спілкується з гостями, розраховує відвідувачів, наливає каву у чашку. Вона не тільки бариста за стійкою, а ще і власниця, і прибиральниця, і адміністраторка. […]

Як бахмутянка Катерина Арісой допомагає евакуйованим із Сумщини

На Сумщині триває евакуація населення через загрозу російського наступу. На сьогодні в області оголошена обов’язкова евакуація населення з 213 населених пунктів, що розташовані на прикордонні […]

Змінила каблуки на бронежилет: це історія саперки з Бахмута, дочки “Коваля”

“Коваль” — саме так батька Тетяни Шухнаренко знали всі в Бахмуті, адже “від тата завжди пахло металом”. Й цей запах досі щемливий для його доньок, […]